Трускавецьке міське управління юстиції
Координаційна рада молодих юристів
«Середній заробіток за час вимушеного прогулу розраховується виходячи із середньоденної зарплати»
м. Трускавець
2012 рік
Постанова ВСУ від 23.01.2012 у справі 6-87цс11.
Сьогодні працівники, які вважають своє звільнення незаконним, не нехтують спробами відстояти свої права в суді. При цьому позови про поновлення на роботі в більшості випадків поєднуються з вимогами стягнення заробітку за час вимушеного прогулу.
Проте розрахунок заробітку здійснюється по-різному:
- в одних випадках він обчислюється шляхом множення середньомісячної заробітної плати на кількість місяців вимушеного прогулу;
- в інших – виходячи із середньоденної заробітної плати працівника за останні два місяці роботи.
Справді, відповідно до ч.2 ст. 235 КЗпП, при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Приписи ст. 27 закону «Про оплату праці» щодо порядку обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, відсилають до положень Постанови КМУ від 08 лютого 1995 року № 000 (далі – Порядок № 000).
Оскільки, цей спір дійшов до ВСУ, то суд роз’яснив, як правильно застосовувати приписи ст. 235 КЗпП при стягненні заробітку за час вимушеного прогулу у спорах про поновлення на роботі.
Так, з урахуванням наведених вище норм, зокрема абз. 3 п.2 Порядку № 000, середньомісячна зарплата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов’язана виплата, тобто ті, що передують дню звільнення працівника з роботи.
Відповідно до п.5 р. ІУ Порядку № 000, основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимішеного прогулу, є середньоденна (середнього динна) заробітна плата працівника, яка згідно з п.8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на кількість відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством – календарних днів за цей період.
Після визначення середньоденної зарплати як розрахункової величини для нарахування виплат працівникові здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячну кількість робочих днів у розрахунковому періоді. (абз. 2 п.8 Порядку).
Середньомісячна кількість робочих днів розраховується діленням на 2 сумарної кількості робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства (абз. 3 п.8 Порядку).
Отже, постановляючи ухвалу, суд касаційної інстанції, застосовуючи норми ч.2 ст. 235 КЗпП України, ст. 27 Закону «Про оплату праці» та Порядок № 000 при визначенні розміру середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, помилково для її обчислення виходив не із середньоденної, а із середньомісячної зарплати, не вилучивши з розрахунку виплати, що не підлягають врахуванню відповідно до р. ІІІ Порядку № 000.
