ГЕНДЕР У ОСВІТІ Й НАУЦІ - РЕАЛІЇ І ПЕРСПЕКТИВИ
І. Г. Герасимова,
Першого січня 2006 року набрав чинності ухвалений Верховною Радою 8 вересня 2005 року Закон України «Про забезпечення рівних прав і можливостей жінок і чоловіків». Цей закон особливо актуальний у зв’язку з прагненням українського суспільства здійснити демократичні перетворення, інтегруватися у європейську спільноту, нарешті, досягти реальних змін становища жінок і чоловіків. Необхідно зауважити: шлях до прийняття цього закону був достатньо складним, хоча уряд України свого часу взяв на себе міжнародні й національні зобов’язання стосовно дотримання принципу рівності між чоловіками і жінками. Так, логічним наслідком Постанови Кабінету Міністрів України від 6 травня 2001 року «Про національний план дій щодо поліпшення становища жінок та сприяння впровадженню тендерної рівності у суспільстві на роки» став Указ Президента України «Про вдосконалення діяльності центральних і місцевих органів виконавчої влади по забезпеченню рівних прав і можливостей чоловіків і жінок», від 26 липня 2005 року. Тендерний компонент знаходить своє відображення і в структурі галузевих політик, зокрема Міністерства освіти і науки, проте до повного розв’язання цієї проблеми ще далеко.
Необхідно зазначити, що відсутнє комплексне уявлення про співвідношення інтересів чоловіків і жінок у системі освіти й науки, що, у свою чергу, позначається на фактичному дисбалансі в забезпеченні всебічної участі жінок у процесі ухвалення важливих рішень щодо функціонування ВНЗ, управлінні навчальними закладами, розвитку науки.
Проте останніми роками тендерна тематика знаходить своє відображення у навчально-виховному процесі завдяки діяльності викпадачів-науковців, що займа-ються цією проблемою. Перш за все слід вказати на те, що розроблені нормативні курси та навчальні програми соціогуманітарного циклу, які становлять базу підготовки спеціаліста та й загалом людини з вищою освітою. Серед авторів навчальних посібників відповідної тематики, що видані в Україні: , ТО. Свида, ., І. В.Іванова, , ій, іна, , І. О.Головашенко, , -Рибак, , єва, , та ін. Розробляється і навчально-методичне забезпечення щодо втілення тендерної проблематики у навчально-виховний процес ВНЗ, зокрема навчально методичний комплекс з підготовки тренерів програми «Гендерний підхід в управлінні загальноосвітніми навчальними закладами», який розроблено провідними фахівцями Центрального інституту післядипломної педагогічної освіти Академії педагогічних наук України та Канадсько-українським І тендерним фондом, навчально-методичні матеріали «Гендерні студії: освітні перспективи» - спільна робота Київського науково-освітнього тендерного центру, Житомирського державного педагогічного університету ім. І. Я.Франка та Полтавського державного педагогічного університету ім. , навчально - методичний посібник для викладачів соціально - гуманітарних дисциплін та студентів вищих навчальних закладів «Гендерна освіта в ВУЗІ», який розроблено Міністерством освіти і науки України спільно зі спеціалістами лабораторії тендерних досліджень Сумського державного педагогічного університету. Серед останніх розробок слід назвати навчальну програму курсу «Основи теорії тендеру», розроблену за підтримкою Програми рівних можливостей ПРООН та Міжнародного Фонду «Відродження». Цей неповний перелік дає можливість усвідомити, що впровадження тендерного підходу у навчально-виховний процес набуває поширення, головну роль у методичному забезпеченні відіграють педагогічні навчальні заклади, але говорити про суттєві досягнення і гендерні зрушення передчасно.
Безперечно, залучення до навчальних планів ВНЗ дисциплін тендерного спрямування — надзвичайно суттєвий крок на шляху досягнення «тендерної рівності». Проте необхідно усвідомити, що намагання науков - ців-ентузіастів запропонувати вищевказані дисципліни і навчальні плани ВНЗ зустрічаються, у першу чергу, з досить скептичним ставленням до проблеми з боку керівників навчальних закладів, викладачів, наукові інтереси яких не пов'язані з проблемою гендеру. До того і викладачі соціально-гуманітарних дисциплін далеко не відразу сприймають цю проблему як нагальну, значна частина їх вважає, що ця проблема штучна і виникла вона через фінансування тендерних досліджень, переважно іноземними фондами. Все це стає ґрунтом для того, що тендерно орієнтовані курси майже не відображаються у навчальних планах ВНЗ и лише завдяки ентузіастам деякі аспекти тендерних проблем входять невеликими блоками у навчальні програми, перш за все, соціогуманітарних дисциплін.
Все це надає особливої актуальності дослідженню гендерного аспекту організації навчально-виховного процесу у ВНЗ, складовою частиною якого є і тендерна чутливість адміністрації вищих навчальних закладів, усвідомлення її важливості викладачами. Аналіз саме цього аспекту тендеру і є метою даної статті.
Перш за все слід відзначити, що система освіти є один з найважливіших агентів соціалізації. І як зазначає , вона «на жаль, сьогодні ще далека від ідеалу несексистського, тендерно чутливого навчання і виховання» [1 С.5]. Саме викладачі вищих навчальних закладів мають значний вплив на формування особистості майбутніх спеціалістів, усвідомлення ними проблем тендеру є потенційною можливістю коригування тих стереотипів, які сформувалися у майбутніх фахівців під час навмання у школі, під впливом сімейних традицій, ЗМІ і т. і. Добре відомо, що студентський вік є особливо важливим для становлення особистості, формування її громадянської зрілості, підготовки до дорослого життя. Тобто вирішенню проблем тендеру у навчально-виховному процесі має передувати відповідна підготовка як викладачів, так і прийняття гендеру як проблеми адміністраціями ВНЗ. На певних проблемах тендеру у ВНЗ ми вже акцентували увагу [2].
У значній мірі підвалини тендерних проблем системи освіти закладаються вже у сучасному розвитку науки. Здійснивши тендерний підхід до аналізу розвитку науки в Україні [3] ми дійшли висновку, що у розвитку наукової офери існує тендерна нерівність, яка перешкоджає справедливому розподілу наукових можливостей жінок і чоловіків у суспільстві. У перебігу дослід-ження було з’ясовано, що існуючі в Україні науки можна розділити на так звані «чоловічі», «жіночі» і «тендерно паритетні».
До першої фупи належать фізико-математичні, технічні, ветеринарні, сільськогосподарські, юридичні. До другої − біологічні, економічні, філософські, філо-логічні, педагогічні, фармацевтичні, науки з мистецтвознавства, психологічні, соціологічні, науки з архітектури. А до третьої − хімічні, історичні, медичні, науки з державного управління та фізичного виховання та спорту, політичні, геологічні і географічні науки. Проте такий Розподіл спостерігається серед науковців, які набули наукового ступеня кандидата наук, а на рівні захисту докторських дисертацій перевага чоловіків є безперечною у групах чоловічих та „тендерно паритетних", відносна у групі „жіночих" наук. У першій групі в 2004 році жінок серед тих, хто отримав науковий ступінь Доктора наук, було 15,5%, у другій групі − 29,3%, а в третій групі − 43,6%. Це дає підстави говорити, що розвиток науки в Україні очолюють саме чоловіки, бо серйозні наукові дослідження здійснюються у процесі роботи над докторськими дисертаціями. Можна сподіватися на збільшення в останні роки кількості жінок серед кандидатів наук, що простежується більш динамічно у групі «чоловічих» і «тендерно паритетних» наук стане основою до збільшення жінок, які будуть займатися науковими дослідженнями більш високого рівня. Проте слід відзначити: певне упередження до роботи над докторськими дисертаціями існують і серед самих науковців. Так, неодноразово ми зустрічалися думку про те, що сучасній жінці, яка працює у вищому навчальному закладі, цілком достатньо бути кандидатом наук. Причому така думка лунала як серед тих, хтонавчається в аспірантурі, так і серед кандидатів наук жінок. Більш категорично налаштовані чоловіки-науковці, особливо ті, що опікуються науками так званої «чоловічої» групи. Досить типовою є репліка директора Київського інституту освітньої політики, кандидата технічних наук К. Корсака, який вважає, що жінки у середньому стійкіші, емоційніші, розумніші за чоловіків. «Чоловікам же, згідно із законами їхньої максимальної різноманітності належали і належать рекордні індивідуальні показники людського біологічного виду. Справжня геніальність - суто чоловіча справа, тому найзапеклішим феміністкам слід вдовольнитися вищою середньою інтелектуальністю жінок і не намагатися будь-що перевершити «рекордних» чоловіків. Невже мало того, що жінки легше і швидше від чоловіків засвоюють першу і другу іноземні мови, рідше помиляються і працюють рівномірно, швидко і дуже якісно? Глибоке ж засвоєння десятків (у рекордних випадках − сотень) іноземних мов є суто чоловічою справою, втім, як і серйозне винахідництво чи створення принципово нових ділянок і секторів наук і мистецтв» [4 С. 47]. Такої ж думки дотримується і значна частина керівників як вищої, так середньої ланки ВНЗ. Особливо категоричними у цьому питанні є представники, в першу чергу, природничих та медичних наук, погляди яких ґрунтуються на позиціях біодетермінізму. «Основна ідея цього напрямку − це так звана ідея статі: по-перше, стать становить основу і структуру біологічного, стать є динамічним потоком, що забезпечує людину вітальною силою біологічного характеру, якому вона надає первинне значення, як конституюючому змісту протягом всього періоду своєї життєдіяльності»[5]. І все ж антропобіологічний аспект − це предмет дискусій у науковій літературі, його аналіз має стати предметом окремого дослідження, але тенденції розвитку науки свідчать про те, що сучасні жінки сміливо опановують науковий простір. Необхідно розуміти, що наука донедавна була поза сферою «жіночих» інтересів. Тривалий час вона була суто «чоловічою» справою, як і вища освіта зокрема. Тому є потреба наукового дослід-ження всіх аспектів пов’язаних з постаттю жінки у науці з огляду на різні підходи до розгляду цього питання. Бо необґрунтоване, упереджене ставлення до представниць жіночої статі у науці, яке демонструє вищезгаданий пан Корсак, сприяє тому, що інтелектуальний потенціал жінок-науковців в Україні реалізується далеко не повною мірою.
На перший погляд, видається, що збільшення кількості жінок-науковців в Україні відбулося за рахунок відтоку з вищої школи молодих вчених чоловіків, на що вказує Н. Стрекалова [6]. До того ж, заняття наукою
у матеріальному плані стало менш привабливим, ніж раніше, а стереотип чоловіка-годувальника є універсальним і розповсюджується на всі сфери діяльності чоловіків. Проте збільшення жінок-науковців спостерігається й в інших країнах, зокрема у США. Так, за даними Кімелл : «Жінки зараз переважають своєю чисельністю чоловіків у соціальних і бегівеоральних науках у співвідношенні приблизно 3 до 1 і вже вторгнися в такі традиційно чоловічі бастіони, як інженерна справа (де вони становлять 20%), біологія і бізнес (практично на рівних)» [7 С.248]. Аналогічна тенденція спостерігається також у Канаді, відзначається, що з 1981 по 1998 роки жінки входили у традиційно чоловічі і нейтральні наукові сфери, результатом чого стало очевидним їхнє збільшення у всіх науках, що створює умови до тендерного балансу в науці [8].
Слід також додати, що для керівництва ВНЗ характерний надзвичайно високий рівень тендерного дисбалансу. Керівний склад навчальних закладів презентують переважно чоловіки. І якщо така ситуація у ВНЗ, що здійснюють професійну підготовку фахівців, основу якої становлять «чоловічі» науки, можна пояснити тим, що у їхньому складі переважають саме викладачі, науковці-чоловіки, то здивування викликає те, що і у ВНЗ, які в основі мають «тендерно паритетні» чи «жіночі» науки, простежується майже така ж ситуація. Можна висунути припущення, що в Україні виявляється схожа картина, що існує у США. Так, у сфері вищої освіти чоловіки переважають серед викладачів високо- престижних коледжів, але їхня кількість зменшується у навчальних закладах менш високого рангу. Таким чином триває «нерівноцінний розподіл статей». До того ж, «чоловіки продовжують домінувати в галузяхприродничих наук, де викладацьке навантаження менше, а кількість наукових і викладацьких асистентів найбільша; жінки превалюють у таких професіях, як медико-сестринська справа, соціальна робота, освіта, а також у тих галузях, де виникає потреба у значному контакті з аудиторією, як-от при викладанні мов» [б С. 253 ]. Підтвердженням ситуації, яка спостерігається в Україні, є те, що мовні кафедри, які очолюють у переважній більшості жінки, і викладацький склад є майже суто жіночим.
Проте ми вважаємо, що входження жінок у науку пов'язане не тільки з тим, що наука стала менш привабливою сферою для самореапізації чоловіків. Це складні процеси, пов’язані з інформатизацією суспільства, посиленням значення інтелектуального потенціалу. І як би не намагалися прихильники статевого диморфізму обґрунтувати біологічне призначення жінки, навряд чи нині це можливо, як неможливо відмовитися від досягнень прогресу. Ця багатогранна проблема потребує подальшого вивчення, розробки системи заходів щодо втілення тендерної проблематики в організацію навчально-виховного процесу ВНЗ, активної тендерно просвітницької роботи з метою формування тендерної чутливості як викладачів, так і адміністрації навчальних закладів.
Література:
1. Малес гендерного аналізу в дисциплінах соціогуманітарного циклу. Методичні рекомендації. - К.: Златограф, 20с.
2. Герасимова І. Г. Проблеми гендеру у ВНЗ.// Наукові записки. Серія: Педагогіка і психологія№ 12. - С.13-17.
3. Герасимова І. Г. Тендерне обличчя науки в Україні// Вісник ВПІ№3. - С.110-117.
4. То хто ж кращий − чоловік чи жінка// Науковий світ№12. - С 47.
5. Біологічні, психологічні та соціокультурні чинники гендеру // Основи теорії гендеру: Навчальний посібник. - К.: «К. І.С., 20с.
6. Гендерная асимметрия в системе высшей школы: проблемы и решения// Высшее образование в России№5. - С.62-64.
7. Кіммел Генероване суспільство/ Пер. з англ. - К.: Сфера, 20с.
8. Economic. Gender. Equality. Indicators. 2000.
