Тема 3. Статистичне зведення і групування

Тема 3. СТАТИСТИЧНЕ ЗВЕДЕННЯ І ГРУПУВАННЯ

1. Статистичне зведення.

2. Групування та класифікація.

3. Ряд розподілу як один з видів групування.

4. Статистичні таблиці. Правила оформлення статистичних таблиць.

5. Статистичні графіки.

Найважливішим етапом дослідження соціально-економічних явищ та процесів є систематизація первинних даних та отримання на цій основі зведеної характеристики об’єкта в цілому за допомогою узагальнюючих показників, що досягається шляхом зведення та групування первинного статистичного матеріалу.

1. Статистичне зведення.

Зведення – це комплекс послідовних операцій з узагальнення конкретних одиничних фактів, що створюють сукупність, для виявлення певних ознак, які притаманні явищу в цілому.

За глибиною та точністю обробки матеріалу розрізняють зведення просте та складне.

Просте зведення - це підрахунок загальних підсумків по сукупності одиниць спостереження.

Складне зведення – це комплекс операцій, що включає групування одиниць спостереження, підрахунок підсумків по кожній групі та по всьому об’єкту та наведення результатів групування та зведення у вигляді статистичних таблиць.

Проведення зведення необхідно здійснювати за наступними етапами:

· вибір групувальної ознаки;

· визначення порядку оформлення груп;

· розробка системи статистичних показників для характеристики груп та об’єкту в цілому;

· розробка макетів статистичних таблиць для наведення результатів зведення.

За формою обробки матеріалу зведення буває централізоване, коли весь статистичний матеріал надходить в одну організацію та обробляється в ній від початку до кінця; децентралізоване, коли звіти підприємств зводяться обласними статистичними органами, а отримані результати надходять в Держкомстат України і вже там визначаються підсумкові показники в цілому по країні.

За технікою виконання статистичне зведення може бути механізованим (за допомогою електронно-обчислювальної техніки) та ручним.

2. Класифікації та групування.

Існують загальноприйняті методологічні стандарти розподілу сукупності на групи – чітко визначені групувальні ознаки та сформульовані вимоги щодо умов формування груп. Це класифікації. Наприклад, класифікації галузей промисловості, форм власності. Класифікації стандартні, тобто остаються незмінними протягом тривалого періоду часу, і, як правило, розробляються органами державної та міжнародної статистики:

1) Международная стандартная отраслевая классификация всех видов экономической деятельности (ISIC).

2) Центральная классификация продукции (СРС).

3) Гармонизированная система описания и кодирования товаров (HS).

Для розв’язання конкретних аналітичних задач проводяться нестандартні групування за певними ознаками, що легко розпізнаються. Залежно від мети дослідження та складності масового процесу групувальних ознак може бути одна, дві і більше. Групування за однією ознакою називають простим, у разі поєднання двох і більше ознак – комбінаційним або багатомірним.

На групування у статистичному аналізі покладаються певні функції, зокрема:

1) вивчення структури та структурних зрушень;

2) типологія соціально-економічних явищ;

3) аналіз взаємозв’язків між явищами.

Відповідно до цих функцій розрізняють структурні, типологічні та аналітичні групування.

Структурне групування характеризує склад однорідної сукупності за певними ознаками, обсяги явища та вагомість окремих груп.

Типологічне групування – це розподіл якісно неоднорідної сукупності на класи, соціально-економічні типи, однорідні групи. Основне завдання такого групування – ідентифікація типів, а тому першорядне значення має вибір групувальної ознаки. І структурні, і типологічні групування – описові, вони характеризують структуру сукупності, виділяючи характерні її риси та особливості, але відрізняються за рівнем якісних відмінностей між групами.

За допомогою аналітичного групування виявляють наявність та напрямок зв’язку між двома ознаками, одна з яких представляє результат, інша – фактор, що впливає на результат.

При формуванні груп постає питання про їх кількість та межі кожної з них. Кількість груп залежить від ступеня варіації групувальної ознаки та обсягу сукупності, у кожному конкретному випадку її необхідно обґрунтувати. Якщо групувальна ознака атрибутивна, кількість груп певною мірою визначається кількістю найменувань ознаки. У табл. 3.1 наведено розподіл міських земель за видом забудови. Перші три групи представляють основні види забудови, четверта – об’єднує решту менш вагомих видів. За аналітичною функцією – це структурне групування, яке характеризує масштаби та вагомість окремих видів забудови у межах території міста.

Вид міської забудови	Площа, га	% до підсумку
Площа під забудовою у тому числі промислова житлова громадська інша	3025 670 1920 315 120	100,0 22,1 63,5 10,4 4,0

У процесі формування груп за варіаційною ознакою – неперервною або дискретною, з широким діапазоном варіації – необхідно встановити інтервали груп та визначити межі кожного з них з такою точністю, щоб розподіл сукупності був однозначним. Інтервали бувають рівні та нерівні, відкриті та закриті.

Закритими називають інтервали, що мають верхню та нижню межі. У відкритих інтервалів визначена лише одна границя: верхня – у першого, нижня – у останнього

Рівні інтервали використовують за умови, що значення ознаки х у діапазоні варіації змінюються рівномірно. Ширина такого інтервалу визначається відношенням

де n – кількість груп.

Наприклад, прибутковість активів комерційних банків коливається від 5 до 45%. При n=4 ширина інтервалу становить , а межі інтервалів відповідно 5-15; 15-25; 25-35; 35 і більше. Оскільки межі інтервалів збігаються, то порядок віднесення до груп межових значень ознаки визначають слова останнього відкритого інтервалу “35 і більше”, тобто нижню межу закритого інтервалу слід вважати “включно”, а верхню – “виключно”.

Уразі, коли діапазон значень ознаки надто широкий і розподіл сукупності за цією ознакою нерівномірний, використовують нерівні інтервали. Наприклад, розподіл селищ міського типу за кількістю жителів, тис. чол.: до 3; 3-4,9; 5-9,9; 10-19,9; 20-49,9. Оскільки межі інтервалів не збігаються, то обидві межі (верхню і нижню) слід вважати “включно”.

Іноді виникає потреба у перегрупуванні даних з метою порівняння структур двох групувань, виділення типів тощо. Перегрупування здійснюється або через об’єднання, або через розщеплення інтервалів первинного групування. Результати перегрупування називають вторинним групуванням. Якщо межі інтервалів первинного і вторинного групувань збігаються, частоти (частки) інтервалів, які об’єднуються, просто підсумовуються. У випадку розщеплення інтервалу первинного групування частоти (частки) розподіляються у такій же пропорції, як і ширина розщепленого інтервалу. Наприклад, на основі первинного групування підприємств регіону за кількістю зайнятих (n=6) необхідно утворити нові групи (n=5) з іншими інтервалами. Техніка перегрупування показана в табл. 3.2.

Таблиця 3.2

Первинне групування	Вторинне групування
Кількість зайнятих, тис. чол.	Кількість підприємств	Кількість зайнятих, тис. чол.	Кількість підприємств
100 і менше 101-300 5001 і більше	4 16 35 28 12 5	200 і менше 201-500 3001 і більше	4 + ½*16=12 ½*16 + 2/7*35=18 5/7*35=25 28 + 1/3*12=32 2/3*12 + 5=13
Разом	100	Разом	100

3. Ряд розподілу як один з видів групування.

Різновидом структурного групування є ряд розподілу – це упорядкований розподіл одиниць сукупності на групи за певною ознакою.

В залежності від групувальної ознаки розрізняють атрибутивні та варіаційні ряди розподілу.

Атрибутивні – це ряди розподілу, що побудовані за якісними ознаками. Атрибутивні ряди розподілу характеризують склад сукупності за тією чи іншою істотною ознакою. Взяті за декілька періодів ці дані дозволяють дослідити зміну структури. Прикладом атрибутивного ряду розподілу може служити розподіл студентів за статтю (табл. 3.3)

Таблиця 3.3

Розподіл студентів за статтю

Групи студентів за статтю	Кількість студентів, чол.	Питома вага в заг кількості студентів,5
Жінки Чоловіки	20 4	83,3 16,7
Всього	24	100,0

Варіаційними рядами називають ряди розподілу, побудовані за кількісною ознакою. Будь-який варіаційний ряд складається з 2-х елементів: варіантів і частот. Варіанти – це конкретні значення групувальної ознаки, частоти – кількості елементів сукупності, яким властиві окремі варіанти. Відносні частоти (% до підсумку) називають частками.

В залежності від характеру варіації ознаки розрізняють дискретні та інтервальні ряди.

Дискретний варіаційний ряд характеризує розподіл одиниць сукупності за дискретною ознакою, яка приймає лише цілі значення. Наприклад, розподіл сімей за кількістю дітей (табл. 3.4).

Таблиця 3.4

Розподіл сімей міста за кількістю дітей

Кількість дітей в сім’ї, чол.	Кількість сімей, од.	Питома вага, % до підсумку
1 2 3	600 300 100	60,0 30,0 10,0
Всього	1000	100,0

Існують випадки, коли величина ознаки у одиниць сукупності може приймати в певних межах будь-які значення, що відрізняються одне від іншого на малу величину. Тоді має сенс будувати інтервальні варіаційні ряди, а також в випадках, коло дискретна варіація має дуже велику кількість варіантів. Прикладом такого ряду розподілу може бути розподіл робітників будівельної фірми “Скат” за рівнем доходів (табл. 3.5).

Таблиця 3.5

Розподіл робітників будівельної фірми “Скат”

за рівнем доходів в січні 2001р.

Групи робітників за рівнем доходу, грн.	Кількість робітників, чол.	Питома вага, % до підсумку
до 500 500-750 1000 і більше	60 30 15 10	52,2 26,1 13,0 8,7
Всього	115	100,0

4. Статистичні таблиці. Правила оформлення статистичних таблиць.

Невід’ємним елементом зведення і групування є статистична таблиця, в якій зведена інформація подається компактно, у зручній для порівняння формі. У практиці статистико-економічних досліджень використовують таблиці різної складності, що залежить від мети та особливостей об’єкта дослідження, обсягу наявної інформації. Залежно від структури об¢єкту дослідження статистичні таблиці поділяють на прості, групові та комбінаційні. У груповій таблиці групування відбувається за однією ознакою, у комбінаційній – за двома та більше ознаками.

Складання статистичної таблиці має два етапи. На першому проектується макет таблиці, на другому таблиця заповнюється статистичними даними.

Основні елементи статистичної таблиці, що складають її основу, показані на схемі 3.1.

Зміст рядків	Найменування граф (верхні заголовки)	Підсумкова графа
А	1	2	…
Найменування рядків (бокові заголовки)
Підсумковий рядок

Схема 3.1. Основні елементи статистичної таблиці

Правила оформлення статистичних таблиць.

5. Графічне зображення статистичних даних.

На відміну від табличного матеріалу графік наводить узагальнююче відображення стану або розвитку явища, що вивчаються. На графіку більш виразно проявляються тенденції і зв’язки показників, що вивчаються.

Основні форми графіків, що використовуються в статистиці, - діаграми. Існує декілька видів діаграм:

1) стовпчасті діаграми. Найчастіше використовуються для вивчення динаміки показника по роках.

2) смугові діаграми (полосовые) характеризують зміни показника в розрізі галузей, регіонів тощо.

3) кругові (секторні) діаграми характеризують структуру загального показника.

4) квадратні діаграми – частка певної частини в загальній величині показника.

5) фігурні діаграми використовують для більшої наочності процесів, що відбуваються. Звичайно використовують при публічних виступах (конференції, доповіді тощо).

6) лінійні діаграми широко використовують для характеристики зміни явищ в часу, виконання планових завдань, а також для вивчення рядів розподілу, виявлення зв’язку між явищами.

Аналіз рядів розподілу наочно можна проводити на основі їх графічного зображення. Для цієї мети будують полігон, гістограму, огіву та кумуляту розподілу.