Ознайомитися з біографією Ліни Костенко, української письменниці

РОЗДІЛОзнайомитися з біографією Ліни Костенко, української письменниці

Ліна Костенко – сьогодні найбільш відома і шанована в Україні письменниця. Найвлучніше про неї можна сказати ти­ми ж словами, якими вона схарактеризувала Лесю Українку: «Поет, що ішов сходами гігантів».

Народилася Ліна Василівна Костенко 19 березня 1930 року в містечку Ржищеві на Київщині. Її рід неодноразово давав рідному народові високообдарованих, яскравих особистостей. На матеріалі родинних легенд написані вірші «Веселий привид прабаби», «Храми», «Мати». Вроджену шляхетність і силу духу Ліна Костенко успадкувала від прабабусі.

ЦЕ цікаво!

Прабаба, яка у свої сто десять років залишалася молодою, колись причарувала красою хлопця з мужицького роду – і була викрадена ним. А потім «відслужила» разом із судженим 25 літ його солдатчини, якою батько покарав сина «за любов». Прабаба була «з благородних». Підпудрувала лице. Осліпнувши, любила, як і раніше, розчісувати косу. Обов’язково – перед дзеркалом! У такі хвилини здавалося, що вона перебирає струни на арфі. Кликала до себе онуку і тихо просила-запитувала: «Подивися на мене в дзеркало. Цей гребінь мені до лиця? «Мало бути саме так: подивися на мене в дзеркало. Тобто – замість мене («Веселий привид прабаби»).

Духовне начало, глибинна віра в Бога перейшли в душу майбутньої поетеси від діда Михайла, що будував і розмальовував церкви. А рідна ненька стала для Ліни символом романтичного сприймання світу, адже в голодні роки мріяла, щоб знайшовся художник і на стелі її селянської хати намалював небо.

Ліна з батьками і братом. Сімейне фото

Батько Ліни також був неординарною особистістю: знав дванадцять мов, вільно почувався в усіх науках, тому, працю­ючи вчителем, міг замінити будь-кого з колег і викласти учням найважчу тему з фізики, хімії, історії, мови, літератури чи математики на найвищому фаховому рівні. Коли Костенки пе­реїхали до Києва, однієї ночі «чорний ворон» на десять років вирвав із сім’ї батька, який став «ворогом народу».

Школа, в якій працювали батьки Ліни Костенко

А через якийсь час почалася війна, страшні дороги евакуа­ції. Значно пізніше поетеса написала, що саме тоді збагнула велич душі своєї нації.

Саме в час воєнної розрухи до світловолосої дівчинки впер­ше прийшло натхнення. Свої поезії вона писала не на папері, а на мокрій стіні окопу, де разом з іншими біженцями ховалася від ворожого обстрілу. Ці враження лягли в основу поезії «Мій перший вірш написаний в окопі»:

Це вже було ні зайчиком, ні вовком,

кривавий світ, обвуглена зоря! –

а я писала мало не осколком

великі букви, щойно з букваря, –

той перший віршик, притулившись скраю,

щоб присвітила поночі війна.

Який він був, я вже не пам’ятаю.

Снаряд упав – осипалась стіна.

У повоєнні роки Ліна Костенко відвідувала літературну студію при Спілці письменників України, а в шістнадцять років уже мала перші публікації в пресі. Після закінчення школи вона успішно склала іспити до Київського педагогічно­го інституту, проте через деякий час вступила до Московсько­го літературного інституту імені Максима Горького. У цьому єдиному на весь Радянський Союз інституті вчилися справді дуже талановиті особистості, ті, хто свідомо поставив собі за мету стати письменником. Дипломною роботою Ліни-випускниці стала її перша поетична збірка «Проміння землі», яка вийшла в Києві у 1957 році. Наступного року світ побачила ще одна збірка віршів – «Вітрила». Це був неймовірний успіх! Про Ліну Костенко заговорила вся Україна.

У шістдесяті роки в українську літературу сміливо й гордо ввійшла когорта талановитих молодих митців: Дмитро Павличко, Василь Симоненко, Григір Тютюнник, Євген Гуцало, Іван Драч, Ірина Жиленко. Ліна Костенко серед них посідала чільне місце. Проте писати всю правду про тогочасну дійсність, зображувати недоліки радянського ладу суворо заборонялося. Тож третя збірка поезій Ліни Костенко «Мандрівки серця» з величезними труднощами вийшла друком 1958 року, а четвер­ту – «Зоряний інтеграл» – видавати не дозволили.

Ліна не скорилася, вона спробувала себе як авторка кіно­сценарію. Разом з Аркадієм Добровольським написала сце­нарій фільму «Перевірте свої годинники», який надрукували в журналі «Дніпро». Проте фільм так і не було випущено внаслідок посилення в країні цензури.

У роках, коли, за висловом Олеся Гончара, сти­снувся зашморг на шиї української літератури, Ліна Костенко взялася за історичний роман «Берестечко».

Коли в 1968 році Радянський Союз увів свої війська в Чехословаччину, Ліна Костенко єдина з-поміж письменників ви­словилася проти збройного вторгнення радянських військ на чужу територію. Звісно, вона усвідомлювала, що наражається на ув’язнення.

Проте влада не посміла торкнути Ліну Костенко, яка мала величезний авторитет, чиї вірші пошановувачі переписували від руки. Для Ліни Василівни знайшли іншу, більш витончену кару: не друкувати. Ця заборона тривала до 1977 року. Дово­дилось писати «для шухляди» з вірою, що все згодом таки буде опубліковане.

Між збірками «Вітрила» й «Над берегами вічної ріки» – дев’ятнадцять років замовчування. Проте час усе ставить на свої місця. Успіх нарешті виданого історичного роману у віршах «Маруся Чурай» був неймовірний: за книгою стояли багатолюдні черги. У 1987 році Ліна Костенко отримала Державну премію України імені Тараса Шевченка. У цьому ж році вийшли збірка «Сад нетанучих скульптур» та книжка для ді­тей «Бузиновий цар», через два роки – том поезій «Вибране».

Нині твори Ліни Костенко друкуються також за кордо­ном – у Канаді, Австралії, Німеччині... За перекладені італійською мовою «Інкрустації» у 1994 році українську авторку було удостоєно премії імені Франческо Петрарки.

Зараз Ліна Костенко живе і працює в Києві.