Літературно-музична композиція «Село моє - життя мого колиска»

РКЗО «Веселівська середня загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів»

Літературно-музична композиція

«Село моє - життя мого колиска»

Бібліотекар

н. р.

1.Ведучий: Добрий день, шановна родина!

Ні, я не помилилася, сказавши саме так,

Бо думаю, сьогоднішнє свято—це ще одна сходинка

До родинного єднання.

2.Ведучий: Щасливі ми, що народилися і живемо в нашій

Чудовій, багатій, мальовничій землі,

На нашій славній Україні.

Тут жили наші батьки, тут наш корінь роду українського.

Пісня «Родина, родина»(Денисюк Денис)

2.Ведучий: Серед степів, село моє чудове

Там на світанні запахи медові

Теплом вітрів овіяні степи

А в цьому краї народились ми.

1.Ведучий: Людина народжується не для того, щоб зникнути невідомою порошиною. Кожен з нас приходить у цей світ, щоб залишити після себе добрий слід—у пам’яті, у серцях інших людей. Так ми говоримо дітям у школі, навчаючи їх жити для людей. Цієї мудрої науки не можна навчитися за жодними шкільними підручниками. Рідна домівка, батьківське гніздо, безмежна материнська любов і ласка—що може бути дорожчим у житті людини.

2.Ведучий: Від самого народження Бог наділяє людину властивими тільки їй здібностями, талантами. Одних—гарним голосом, інших—умінням творити красу. Незважаючи на різні обдарування, усі талановиті люди мають добре, щире серце і життя своє присвячують народу, допомагають творчістю розбудити в його душі потаємні нотки щирості і тепла, добра і любові. В народі кажуть, що гарні поезії йдуть з глибини серця. Коли воно співає від щастя, плаче від горя, стискається від біди, прислухається до співу птахів, до пісні дощу та шуму вітру, до шелесту дерев, до запаху різнотрав’я—саме тоді нестримно хочеться викласти почуття свої на папері.

1.Ведучий: Багато дітей знає цю милу жінку, Філіпову Валентину Іванівну, але більшість із них і гадки не має, що в неї є велика кількість чудових віршів. А все тому, що пише вона для себе, для душі, не виставляючи їх на показ іншим. Для Валентини Іванівни поезія завжди була і буде невід’ємною частиною її життя. В кожному рядку її віршів—усі її думки, вся суть душі, жіноча сила, доброта, краса і біль, оптимістичні надії на майбутнє і любов до рідного краю. У віршах поетеси криється величний Божий дар, тепло його, краса, безмежна щирість і талант самобутній.

Діти. А серце сповнене любові

Мов птаха рветься із грудей

І хочеться розкинуть руки

Щоб обійняти весь світ.

Щоб під ясним весняним небом

Лунав дзвінкий дитячий спів

Щоб не було сиріт і вдів

Щоб в домі пахло свіжим хлібом

І вітер тихо шелестів

Про щось своє у верховітті.

Слово надається Філіповій В. І.

Пісня «Додому їду» ()

2.Ведучий: Квітує хата

Всіма кущами

Червоні маки

Троянди, мальви

В мережах, прошвах

І на фіранках

Квітує хата.

1.Ведучий. Ця жінка красива зовні і душею. Вона живе у світі прекрасного, обожнює квіти. З ранньої весни і до пізньої осені на її подвір’ї радує розмаїття барв. І коли заходиш до хати, то відразу стає зрозуміло – квіти тут люблять. Вони скрізь: на вишитих серветках, на рушниках, на покривалі, на подушках. Це про Паливоду Ганну Олексіївну – відому у селі вишивальницю. Ганна Олексіївна народилася 6 січня 1938р. в селі Веселе Межівського району Дніпропетровської обл. в сім’ї колгоспників. Розпочалася війна. Батько, Завгородній Олексій Миколайович, працював у тракторній бригаді. У сім’ї було двоє дітей. Під час евакуації мама, Калина Андріївна помирає, і Ганну забрала батькова тітка, Богуславець Афанасія, а брата Миколу – дружина батькового брата Трохима.

2.Ведучий: У 1942р. батько повертається з евакуації, одружується вдруге і дітей забирає у нову сім’ю. рік прожили і батька забрали на війну. Загинув він на Волині у селі Мар’янівці.

Діти залишилися жити з нерідною матір’ю, яка більше не вийшла заміж, а все життя присвятила їм.

Вона привила нам любов до праці і порядності. Від неї я навчилася вишивати і в'язати крючком. В дитячі роки було сидимо на лежанці, горить гасова лампа, мама вишиває і я біля неї. Вишиваю невеличку серветку хрестиком. Старанно тулю ниточку до ниточки, вміло кладу хрестик до хрестика, щоб оживали квіти мого візерунка, щоб побачити і відчути красу – плоди своєї праці. Дістаю із шафи пожовклі від часу рушники. Один – вишитий хрестиком, другий – гладдю, то дуже гарна робота моєї мами, як у пісні: «Два кольори два кольори

Червоне – то любов, а чорне – то журба»

1.Ведучий. В народі кажуть: «Хто довго вишиває, той старості не помічає, хвороб не має і молодо виглядає».

Як швидко плине час. Ось уже й заслужений відпочинок. По-справжньому захопилася вишивкою Ганна Олексіївна у зрілому віці. Сьогодні у її колекції чого тільки немає: подушки, рушники, скатертини, сорочки, картини, ікони. Диван звеселяють яскраві подушечки і серветки.

Вишиває рушничка різними нитками

Там калина молода й ружі з солов’ями

У барвінку синій цвіт, кущ рясного глоду

Український рушничок – символ мого роду»

2.Ведучий. Слово надається Ганні Олексіївні

1.Ведучий. Як це чудово відчувати, що наша національна культура, традиції відроджуються, оживають на полотні, в душах і серцях кожного, хто вважає себе українцем. Адже споконвіку у кожній родині вишиванки вважалися оберегами щастя і долі. Вони святі талісмани, повертаються і у наші сучасні оселі. Ми мусимо зберегти народні традиції вироблені впродовж тисячоліть, щоб наші нащадки не втратили той потяг до краси й досконалості, який надихав наших предків. Народні мистецькі вироби зберігають енергію нації, тому не слід забувати, що які б нові мистецькі цінності не створили художники-професіонали, народна мистецька традиція залишається тим невичерпним джерелом, яке живитиме серця і душі людей вічно.

Пісня «Вишиванка»()

2.Ведучий. А зараз ознайомимося з творчістю нашої землячки-художниці. Тетяна Петрівна народилася у 1964 році в Петропавлівському районі. Та сталося, що її подальша доля була пов’язана з Межівщиною. Дитинство минуло у вже не існуючому селі Липчине, юність – у нашому селі Веселому.

Після закінчення школи навчалася у Московському інституті текстильної та хімічної промисловості (хімік-технолог). Повернулася в Україну, де здобула ще одну вищу освіту, - закінчила Запорізький державний університет (історик, викладач історії та суспільствознавства). Нині працює в Межівському аграрному ліцеї-інтернаті вчителем історії. Нагороджена грамотою Головного управління освіти і науки в Дніпропетровській області за результатами роботи з обдарованою молоддю. Займається з учнями дослідницькою роботою.

У картинах Тетяни Петрівни глядач знаходить незвичайний світ образів, створених лініями, їх переплетінням, оригінальною кольоровою гамою. Зате картини викликають яскраві асоціації, кличуть до пізнання світу. І вже глядач шукає відповіді на головні питання життя: “хто ми? звідки?”

Художниця неодноразово організовувала виставки своїх творчих робіт у смт. Межова, м. Красноармійську, м. Дніпропетровську, на виставці «Петриківські самоцвіти». Сьогодні така нагода випала нам.

І хто краще розповість про художні твори, як не сам автор. Тож ми з задоволенням запрошуємо до слова Тетяну Петрівну.

І ведучий: Приємно, що художниця повна сил, бажання творити. Значить шанувальники мистецтва можуть сподіватися на

поповнення світу прекрасних й високих емоцій, у якому глядачам комфортно і цікаво, світу, нагородженого працею і талантом ї.

І ведучий: Ми дякуємо долі за те, що народилися в цьому благословенному краї, в цьому куточку землі, за те, що де б ми не були, серцем завжди линем до отчого порогу, до рідної хати, до найдорожчих людей.

Пісня “Україна вишивана” ()

І. Стоїть село, заціловане всіма вітрами

Колиска любові і пісня душі

Тут стелеться легко дорога до мами

Стежина дитинства веде в спориші.

ІІ. Пісенний мій краю, любов моя вічна!

Тут пам'ять козацька і слава батьків

Так хочеться довше дивитися в вікна

Вдивлятися в очі своїх земляків.

ІІІ. З уклінним поклоном, тобі побажаю:

Селянського щастя й рясного врожаю

Лелеки ж побільше хай діток несуть.