Село: зайві люди

СЕЛО: ЗАЙВІ ЛЮДИ

На землі усе живе — не зайве. Зайвим його роблять люди. І себе — теж. Тому і з'явився вираз - зайві люди. Не сьогодні, звичайно. І не в тому розумінні, що в тролейбус чи в маршрутку не втиснуться, а в тому, що їм, користуючись крилатою фразою, не вистачає місця на цьому святі життя. Хоча сьогоднішнє життя наше аж ніяк не асоціюється зі святом.

Особливо у селі. У кожному з них є немало людей, до яких основна маса селян ставиться по-особливому. До одних — з відвертою зневагою, до других — зі співчуттям, але теж несхвально. Про перших говорять: п'яниця, ледащо, злодій. Про других: хороший був тракторист (комбайнер, водій...). Був. Бо непотрібним став як працівник-професіонал. Іншої справи собі не знайшов, а хазяйської, як дехто каже, куркульської жилки не має, на своєму обійсті ради не дасть. Керівники сільгосппідприємств і перших, і других вважають зайвими у селі, в житті. А таких людей багато. Це, передусім, працівники тваринницьких ферм, яких або зовсім не стало, або вони дуже мінімізовані. Це механізатори і водії, для яких немає техніки, це працівники соціальної сфери, від якої теж небагато збереглося. Не за один рік ці люди стали зайвими. Та й немало тих, які й хазяйську жилку мають, і знайшли для себе справу, а самі вважають себе зайвими.

— Кличуть мене сапати буряки, — з серцем говорить молода жінка. — Аякже! Побіжу... Кину двір, корів, свиней, птицю, город — і буду сапати чужі буряки. Було, що я і на ферму ходила, бо мала групу корів, і на буряки, бо допомагати треба було, та й вдома тоді ми тримали тільки курей та кролів, не були такими прив'язаними. А потім ферму розвалили, ні роботи, ні зарплати — ні в мене, ні в чоловіка. Стали ми зайвими. То не з великої радості ми завели своє хазяйство. Ні вихідних, ні відпустки, ні свят, ні обідньої перерви не знаємо. А вони — на буряки...

Хтось може зауважити, що в селі завжди з'являлися зайві люди, тобто ті, хто не знаходив собі роботи або ж вона його не влаштовувала, когось мрія вела у далі. Це так. Якби у селі не було таких «зайвих», то й міста не розросталися б. Недавно у компанії, яка відзначала день народження, в розмові з'ясувалося, що з 15 присутніх, а це були люди трьох поколінь, лише один народився у місті, решта — хто раніше, хто пізніше — переселилася з села.

Можна цих переселенців назвати зайвими для села людьми, бо воно без них обійшлося (хоча частіше село залишали найздібніші і найпотрібніші для нього люди — і в цьому його вікова трагедія, але це — суспільна необхідність, своєрідний закон розвитку). Сьогодні ми спостерігаємо у селі зовсім інших зайвих — вони не покидають села, не тікають у місто. Там вони непотрібні, там є свої такого ж ґатунку зайві — працівники різних сфер, особливо крупних і дрібних підприємств, що зовсім чи більшою мірою перестали діяти. Але зараз не про них мова. Хоча це здебільшого ті ж селяни, яких колись прийняли міські будови — гіганти промисловості. Вертатися їм у село нікуди. Хоча вони ще не порвали зв'язки з ним, продовжують навідуватися до стареньких батьків, інших родичів, чимось їм допомагають і додому торби возять.

Отож, людину робить зайвою відлучення її від професійної справи, через яку вона відчуває свою потрібність, приносить користь — сім'ї, суспільству (про нього зараз не думають), отримує засоби для існування. Компенсувати цю втрату не може ніяка допомога по безробіттю.

Якщо заглянути в минуле, то недостатність засобів існування у селі змушувала селян найматися на цукрові заводи, ґуральні, йти на сезонні заробітки у херсонські степи. А скільки українських селян (вимушено зайвих у себе) виїхали в різний час в Америку, Австралію, до Сибіру, в інші світи, утворивши там діаспори. А скільки їх виїздить сьогодні на заробітки в Італію, Іспанію, Грецію, Польщу, Чехію, інші країни. Але не в наші міста, бо й з наших міст зайві у себе шукають в тих же краях собі заробітку.

Хоча звертає на себе увагу інший факт. 3 міста у село подалися підприємливі люди — роблять у ньому свій агробізнес. Немало фермерів чи орендарів-підприємців — це вчорашні міські інженери, науковці, інші фахівці. Вони теж потіснили селян...

Звичайно, не всі викинуті за межі організованого сільгоспвиробництва селяни стали п'яницями чи кинулися у злодійський промисел. Більшість не деградувала, навпаки, знайшла себе у своєму одноосібному підсобному, а фактично основному, сільгоспвиробництві, відгодовує живність, порається на городі і цим живе. Привчається до ринку. Немало тих, хто відкрив уже свій бізнес — це, як правило, торговельні точки, кафе, а то й просто забігайлівки у себе вдома.

Все це треба вітати, бо й така зайнятість відволікає певну частину «зайвих» від моральної деградації, робить їх потрібними. Але село має більші можливості для того, щоб подолати загрозливу зайвість своїх мешканців. Це розуміють деякі керівники сільгосппідприємств, які переживають за долю рідного села, його людей, прагнуть вирішувати його проблеми. Директор фермерського господарства «Омеляненко», що у селі Іванівці Новоукраїнського району, вважає, що кожне село може бути самодостатньою організацією, тобто на своєрідному самообслуговуванні. Але самим мешканцям села, особливо тим, хто залишився без роботи у крупному виробництві, слід проявити ініціативу, наполегливість, а це, звичайно, повинно знайти всіляку підтримку з боку органів місцевого самоврядування, громади. Йдеться про сферу послуг на селі, якої фактично не стало. Хтось міг би стати перукарем, хтось узявся б ремонтувати взуття, інший — побутову техніку, а то й відкрити майстерню з ремонту транспортних засобів, яких немало...

У селі, як і скрізь, хтось якусь справу найкраще робить, одна жінка пече найкращий хліб, інша варить найкращий борщ. Їх колись брали пекти хліб для тракторних бригад, варити обіди механізаторам, хтось таки знається на радіоелектроніці чи на теслярстві, слюсарській або ковальській справі і т. д. За бажання і підтримки та сприяння місцевої влади ці люди могли б відкрити свою справу. Врешті, колись село і мало своїх майстрів, які жили саме за рахунок послуг. Зараз же за кожною тією послугою треба їхати в райцентр чи місто.

Порятунок села — в його ж людях. Якщо вони у сьогоднішній скруті, навіть безвиході знайдуть вихід, подолають свою зайвість. Безперечно, це нелегко людям, які ще недавно жили в зовсім іншому світі, під пильною опікою держави і про безробіття знали лише теоретично, сьогодні братися за те, що колись надавалося просто як обов'язкове суспільне благо. Спробуй, наприклад, тоді без причини кілька місяців посидіти без роботи — оголосять дармоїдом і примусово працевлаштують. А це значить, що й якесь підприємство чи організацію зобов'яжуть взяти на роботу дармоїда. Інша річ, чи давало це завжди бажані наслідки, але викинутою людина не була.

Сьогодні ніхто нікого щодо якогось безробітного не зобов'яже. Тим більше у селі. Стати ж на нову стежку, перевернути самого себе — це дуже непросто. Не кожному й за бажання це вдасться. Але це поки що єдиний вихід для села, для того, щоб його зайві люди остаточно не збомжилися. Недавно розмовляв з колишнім знатним комбайнером області. Ситуація змусила його зайнятися підприємництвом, хоч він зізнається, що все-таки радше сів би у жнива за штурвал комбайна. Але і в новій справі в нього непогано виходить, і люди його поважають вже в новому соціальному статусі. Є вже й користь від його діяльності для села. Або ось ще приклад. Троє сільських хлопців купляли у місті старі машини — металолом, у дворі одного з них ремонтували їх і продавали. Непогано заробляли... Хіба вони не могли б відкрити свою автомайстерню?

Все це актуальна і навіть нагальна справа для села. Відкладати її чи й нехтувати нею, сподіваючись на те, що сільгоспвиробництво знову затребує більшу кількість працівників (для поля і ферм), навряд чи виправдано. Навпаки, справа скоріше йтиме до дальшого скорочення зайнятості, бо земля сконцентрується в крупних агроформуваннях, які використовуватимуть потужну сучасну техніку. Вже сьогодні відчутний наступ пересувних потужних механізованих загонів, яким тільки подавай роботу і побільший відсоток від урожаю. Перед ними наше убоге село зі своєю старою, зношеною технікою вже виглядає жалюгідно, справді зайвим. Село себе відстоїть, якщо забезпечить себе ж роботою: млин, крупорушка, олійня, ремонтний сервіс — від взуття до автомобіля, міні-МТС, заготівельні кооперативи чи пункти, швейна майстерня, перукарня, теслярські, ковальські послуги і т. д. Все це реально може дати робочі місця, зробити багатьох потрібними, корисними для села людьми.

2002