Відповідь на статтю п. Юрія Підлісного "Вівці на заклання чи вовки в овечих шкірах?"( часопис Мета, лютий 2006)
По своїй суті стаття д-р Підлісного являється повторенням та потакуванням неправд і перекручень свого шеф-колеги п. М. Мариновича раніш опублікованих в часописі Патріархат. Тому нашу відповідь п. М. Мариновичу було б логічним переадресувати і п. Ю. Підлісному і цим обмежитись. Однак з огляду на те, що ці автори діють по принципі, - сто раз повторювана брехня, на стоперший раз приймається як правда - знову потрібно подати правду такою якою вона є.
Найперше автор статті своїми загальними і напівправдивими інформаціями має за мету створити фальшиву уяву про підгорецьку спільноту. Автор пише: "...це отці із ліквідованої чеської делегатури, які через певні дисциплінарні моменти мусіли покинути територію Чехії...і опинилися в Україні". Цим хочеться осягнути дві цілі. По-перше, створити про нас опінію злочинців і цим усправедливити тайний компромітуючий лист Кард. Л. Гузара до державних силових структур, в якому він незаконно домагається усіх членів чеської делегатури (23 особи) не впускати, або видалити з України. По-друге, створюється думка, що підгорецька спільнота, це самі чужинці і цим наміряється зіграти на національних почуттях вірних.
Однак правда є така, що наша спільнота в часі місійної діяльності складалася з 7 осіб отців і братів ЧСВВ з яких тільки троє являються іноземцями! І покинули вони свою Батьківщину не через "певні дисциплінарні моменти", але через безхребетність своїх настоятелів та Кар. Л. Гузара які не спромоглися захистити їх, а з ними і українських вірних, яких ці отці захищали, перед кривдою зі сторони антиукраїнської церковної єрархії в ЧР. Найкращим коментарем до цього є відкритий лист з Праги 29.03.05р. трьох офіційних українських організацій в ЧР до Синоду УГКЦ, в якому реферують своє тяжке становище, просять допомоги та вболівають над тим, що Блаженніший Л. Гузар практично їх зрікся. Там же вони засвідчують, цитуємо:
"Отці Маркіян Гітюк, Кирило і Методій Шпіржік ЧСВВ були єдиними священиками, що заступилися за нас, стягнувши на себе тим гнів владики Л. Гучка, що в кінцевому результаті домігся від'їзду згаданих отців з Чехії і скасування Василіянського Чину в Чехії. Тим він хотів позбутися назавжди "небезпеки", що в Чехїі буде заснована УГКЦ..."
І хоч п. Ю. Підлісний це добре знає, бо той же Патріархат минулого року про це обширно писав, однак задля приподобання "власть імущим", свідомо ламає своє сумління і спотворює правду. Після цього з такою людиною важко серйозно вести плідний діалог чи шукати істину.
В наступному пункті статті, автор щоб створити про себе опінію об'єктивності, вказує на деякі наші позитиви, але тільки з тою ціллю, щоб осудити нас, нібито ми цієї об'єктивності не маємо, і не бачимо нічого доброго в нашій Церкві. На це відповідаємо, що ми усім серцем радіємо і по змозі підтримуємо усі здорові елементи в Церкві. Люди які були на наших реколекціях, або з нами особисто зустрілися про це добре знають. Однак ми наше покликання відчитуємо також в тому, щоб як добрий лікар вказувати на хворі місця в тілі та лікувати їх, а не в тому, щоб хвалитися тільки здоровими членами. Бо яка користь з того, що будемо хвалитися, які в нас здорові руки й ноги, а тим часом не зауважимо, що голова наша хворіє на рака.
Щоб "тотально" підірвати до нас довіру і уникнути відповіді на наші аргументи, пан д-р. Підлісний вдається до фаталізму і без жодних реальних фактів, "на власну руку", намагається приліпити нашій спільноті ярлик секти. Усі його докази, це щось там, десь там, якась бабка говорила. Далі як по спіралі приписується нам непослушність, гордість, порівнювання себе до святих і т. п. Щодо приписання нам секти, то це є повторення невдалої минулорічної спроби Кард. Л. Гузара, який тоді "замовив" на нас "експерта" по сектах в Чехії, бувшого єговіста, а тепер протестанта. Розчарувавшись мабуть в цьому закордонному спеціалісті, він вирішив тепер скористатися послугами домородних "експертів-сектознавців" таких як М. Маринович та Ю. Підлісний. Пригадуємо, що наше навчання базується на науці Євангелія, традиції св. Отців, ККЦ та теології сьогоднішнього Папи Бенедикта XVI. І хочемо пояснити, що писати листи до Його Святості Папи Римського про небезпечні тенденції в Церкві, або з критикою на Його підопічних, які дають згіршення вірним, це зовсім не гордість і не брак послуху, але звичайне право і святий обов'язок кожного вірного християнина – католика, який щиро переживає за свою Церкву. Якщо б ми шукали людської слави і церковної кар'єри, а не шукали Бога та Його волю, ми би цього не робили. Ми писали б інші листи, наприклад такі які пише п. Ю. Підлісний. А наводячи приклади святих, аж ніяк не хочемо себе порівнювати з ними, тільки наголосити, що вони хоч і були бездоганні, однак коли зіткнулися з тим самим духом фарисейства що і ми в Церкві, мусіли терпіти гоніння. Тобто це переживе кожен, як твердить св. Ап. Павло, хто буде відмасковувати цього духа: „Та й усі, що побожно хочуть жити у Христі Ісусі, будуть переслідувані. А лихі люди й дурисвіти будуть дедалі більше поступати у злому зводячи інших і самі зведені” (2 Тим 3, 12-13).
Те, що ми згідно права захищаємося та відповідно до свого монашого і священичого покликання робимо критичні зауваги відносно церковних достойників, то це вважаємо нормальним. Але напевне кожен здивується з того, звідки береться у молодої світської людини (без досвіду радикального духовного життя та відповідної теологічної спеціалізації), стільки зверхньої самовпевненої зухвалості, щоб робити публічно такі осуджуючі заяви найвищої відповідальності на цілу монашу спільноту. І робить це не маючи жодного офіційного документу про наше покарання: ні від настоятелів, ні від церковного суду, ні від самого в кінці Папи. З досвіду знаємо, що такими методами послуговуються тоталітарні режими для ліквідації невинних людей. Складається враження, що задля приподобання церковній владі, автор статті готовий піти на все... На це наштовхує і стиль його мови і свідоцтво самих студентів УКУ. Після цього не буде нам дивно як такі "ревнителі" Кард. Л. Гузара після розправи з нами пером, візьмуться розправлятись і фізично, як це вже мало раз статись в ночі 27.10.2005р., якщо б провидіння Боже не розпорядилося інакше.
Тут ще раз стає очевидним, що п. Ю. Підлісний своєю голослівною демагогією має одну ціль - просто заглушити аргументи проти Кард. Л. Гузара, які незаперечно вказують на його помилки і шкоду в проводі цілої УГКЦ. Щоб надати своїм заявам ваги, наш опонент вдається і до Св. Письма. Але тут він, як кажуть, провалився. Кожна порядна людина, яка прочитає в статті порівняння підгорецьких отців до біблійного Хама, а Блаженнішого Кард. Л. Гузара до п'яного і нагого Ноя, напевне мимоволі скаже: пане Підлісний, побільше культури та поваги, якщо не до підгорецької спільноти, то бодай до Глави УГКЦ. До того ж провина Кард. Гузара не відповідає провині Ноя (особистого характеру), але стосується цілої нашої спільноти і цілої УГКЦ, на яку мовчати є гріхом. Даній ситуації краще відповідають слова Ісуса Христа про догану братові у вічі, коли він провинився проти тебе. Коли не послухає тебе, навчає Спаситель, то скажи при свідках, а коли і їх не послухає, скажи Церкві, а коли і Церкви не захоче слухати, не хай буде для тебе як поганин і митар. (пор. Мт. 18,15-18). Відповідно до цього, ми на протязі двох місяців оббивали пороги святоюрських палат, щоб добитися приватної зустрічі з Кард. Л. Гузаром. Коли ж після таких двох зустрічей він не забажав брати до уваги наші звернення, ось тоді ми і звернулися по заповіді Євангелії до Церкви в особі Папи Бенедикта XVI.
Для ясності знову пригадуємо, що Верховний Архиєпископ Л. Гузар 6.р. тайним листом № 000/2003 з дня 6.з нашими особистими даними, звернувся до державних силових органів з замовленням протиправно депортувати чи не впустити в Україну всіх членів чеської делегатури (23 особи). В ньому без-будь яких фактів очорнює перед державою, як злочинців 23 іноземних громадян більшість яких в Україні ніколи не були і в загалі приналежать до іншої Церкви.
Другий незаперечний факт неморальності Глави УГКЦ, це його пряма участь разом з о. І. Дацьком, Монс. А. Франком та Кард. А. Соданом в закулісних церковних інтригах в 1996р. Тоді то владика Л. Гузар узурпував Архиєпископський уряд і незаконно стався Главою УГКЦ. Проти цього протестували три греко-католицькі митрополити Меморандумом з 25 листопада 1996р., як про це свідчить очевидець цих подій митрополит С. Сулик в своїх спогадах "Як Стефан став митрополитом" (Львів 2001).
Що ж до канонічно-догматичних відхилень Глави УГКЦ, то на жаль ми и не подаємо "банальну брехню", як це стверджує пан Юрій, але все таки, хочемо ми цього чи ні, болючу правду. А хто має розум і католицьке віровчення, нехай думає.
І так, про те що Кард. Л. Гузар має схизматичне думання свідчить:
1) Без дозволу Св. Отця прийняв єпископські свячення, в наслідок чого 17 років був під карою заборони служити як єпископ. Значить уже тоді не мав католицького погляду на уряд Св. Петра.
2) Його ноторичне повторювання, що між католицькою вірою і православною не має різниць, що греко-католики є православні і насильницьке змушування священників, щоб так їх називали в св. Літургії. Цим утверджує фальшиве переконання у простих людей, що не має різниці між Церквами і поступово ліквідує греко-католицьку свідомість.
3) Його публічна заява з дня 29.9.2005р. в Catholic News під назвою “Глава УГКЦ хоче єдиний український патріархат” показала, що Кард. Л. Гузар закликає до відступництва через створення єдиної Церкви, яка би об’єднала католиків і православних під одним патріархом. Він сказав: "... Не важливо, щоб патріархом цієї Церкви був католик. Єдиною вимогою для такого провідника є те, щоб цей патріарх був мужем, здібним усіх об’єднати …”
А наступне речення Кард. Л. Гузар що „...така об’єднана Українська Церква повинна бути в сопричасті з Римом. Тому навіть якби зараз патріярх не був католиком то скоро мусів би увійти у повне сопричастіє з Римом”, не виправдовує його, як це думає п. Ю. Підлісний, а навпаки тільки підтверджує висловлену схизму. Тобто до якогось часу, поки цей патріарх-некатолик визнає Папу, греко-католики де факто були б у схизмі. Те, що д-р Підлісний цього не бачить, свідчить про те, що він сам або не розуміє католицької науки про примат Папи, або в серці вже не є греко-католиком. Також великим запитанням є, чи такий патріарх-некатолик після об’єднання Української Церкви, пізніше визнає Папу, і що під словом "сопричастя" Кард. Л. Гузар розуміє? Проти такого методу „об’єднання” категорично виступав Шептицький, на якого так суверено покликається наш критик. В листі „Пропаганда відступництва”, наш великий Митрополит прямо називає такий шлях відступництвом і тяжким гріхом проти Церкви та католицької віри. Так, ми знаємо, що Шептицький був за єдиний патріархат в Українській Церкві (не треба нас про це поучувати), що більше знаємо, про Митрополита Рутського, який давніше цього бажав. Але як один так і другий ставили православним завжди єдину умову, що найперше цей потенційний єдиний патріарх (у випадку некатолик) визнає примат Папи і аж опісля можемо об’єднуватись, а не навпаки, як це допускає Кард. Л. Гузар.
А щодо нашої позиції відносно Патріархату УГКЦ, то ми її очевидно підтримуємо. Але ми протестуємо проти цього, щоб цю святу справу підготовляли різні світські політ-аналітики і філософи, які тільки компромітують і політизують її, як це свідчить Сулик в згаданих споминах.
Аржаковського „Розмови з Блаженнішим Кардиналом Любомиром Гузаром, до постконфесійного християнства” є наступним свідоцтвом доктринальних і моральних відхилень Глави УГКЦ від католицької віри! В цій книзі є декілька поважних єресей та проявляється типічне пропагування духа Нью Ейдж. В книзі використовується підступний діалектичний метод. Наприклад, з однієї сторони Кард. Л. Гузар говорить ніби позитивно про Святішого Отця і про нашу єдність з Ним, але з другої сторони знаходимо багато висловів, якими примат і непомильність Святішого Отця теоретично і практично заперечує.
Ця книга свідчить про іншу Євангелію, іншого Христа та іншого духа, не того якого проповідував і мав Ап. Павло (пор. ІІ Кор. 11,4).
Якщо буде необхідність, то цю публікацію кваліфіковано зрецензуємо, так як вона приносить і буде приносити розклад правдивої віри (ортодоксії) у молодої генерації.
Небезпека є тим більшою, що читачі не сподіваються того, щоб кардинал Католицької Церкви міг публічно виголошувати єресі.
Ось головні пункти цих відхилень:
1) Теоретично припускає можливість вічної погибелі, але при цьому заперечує, щоби хтось справді міг бути засуджений навіки. Рівно ж має небіблійний погляд на вчення про спасіння та на існування і впливи духовних істот (стор. 61-63).
2) Зтотожнюється з висновками з Баламанду. Є незрозуміле, що Глава найбільшої Уніятської Церкви стає проти власної ідентичності, її засуджує і вважає Унію за помилку і зло в Церкві. Хоча “хвалить” св. Йосафата, але по суті засуджує його і його діло та мученицьку смерть за Унію. Тим дуже ранить і дезорієнтує простих вірних (стор. 45, 46, 25).
3) Має некатолицький погляд на примат і непомильність Папи. Різними двозначними і протилежними твердженнями затемнює правдиву суть уряду св. Петра (стор. 57, 58, 59).
4) Своїм ставленням дозволяє гомосексуальне співжиття і не вважає це за гріх! (стор. 67)
5) Християнську віру має порушену гностичним поглядом на якісь духовні енергії, які ототожнює з якимись радіохвилями (стор. 62-63).
Сам признається, що займається віщуванням за допомогою маятника, а також не вважає це за гріх (проти Першої Божої Заповіді)! (стор. 63).
На кінець хочемо ствердити: якщо сьогодні на УКУ на якому викладають п. М. Маринович і п. Ю. Підлісний, з нагоди 60-ї річниці псевдособору відкрито принижується і заперечується Берестейська Унія та її мученики, то про що це все свідчить, як не про духа зради і схизми в нутрі нашої Церкви!
Після всіх цих фактів стає ясно, що п. Ю. Підлісний тільки поверхово знає проблематику Підгорецької спільноти і свою статтю писав тенденційно.
Отож, наше побажання для Вас, пане Юрію, таке, краще займайтеся мирянськими справами і власною сім’єю і цим напевне принесете більше користі для Церкви і народу, ніж вмішуючись до складних проблем між духовними особами. Але найперше моліться…
З повагою о. Маркіян В. Гітюк ЧСВВ
