Цінний папір*
Олександра ЯВОРСЬКА
доцент Львівського національного університету
імені І. Франка, кандидат юридичних наук
Цінні папери, обіг яких дозволено на території України, можуть випускатися
в документарній та бездокументарній формах
В останні два десятиріччя спостерігається тенденція до ширшого використання бездокументарних цінних паперів.
Раніше цінні папери оберталися виключно в паперовій формі.
Але розвиток комп’ютерних засобів накопичення, обробки і зберігання інформації створив умови для витіснення паперових цінних паперів бездокументарними – записами, які зберігаються в комп’ютерних файлах.
Тому сьогодні на ринку цінних паперів широко використовується термін „електронні цінні папери”.
Не всілякий грошовий документ може мати статус цінного паперу
Виокремлюють три аспекти цінних паперів як грошових документів:
1) документарний характер – тобто випуск цінних паперів обумовлює виникнення певних відносин між емітентом і власником цінних паперів („офіційний характер”). Емітент заявляє офіційно умови випуску, готовність взяти на себе певні обов’язки і надати інвесторам певні права;
2) матеріальна форма документа – форма чи вид матеріального носія, на якому виконаний документ (паперовий або комп’ютерний запис);
3) наявність прав і обов’язків, які випливають з власності на конкретний цінний папір.
Не всілякий грошовий документ може мати статус цінного паперу. Головним критерієм, за яким одні грошові документи вважають цінними паперами, а інші – ні, є законодавче закріплення видів цінних паперів. У більшості країн є нормативно-правові переліки цінних паперів. Вони закріплюються в законах і можуть бути вичерпними (Японія) чи відкритими (США).
Ті грошові документи, які не включені в перелік цінних паперів і не відповідають законодавчим вимогам, не мають правового статусу цінних паперів.
Цінними паперами визнаються права на ресурси, які відповідають таким фундаментальним вимогам:
обіговість, доступність для цивільного обігу, стандартність і серійність, документальність, регульованість і визнання державою, ринковість, ліквідність, обов’язковість виконання.
Обіговість – здатність цінних паперів купуватися і продаватися на ринку, а також у багатьох випадках виступати як самостійний платіжний інструмент, що полегшує обіг інших товарів.
Доступність для цивільного обігу – здатність цінних паперів не тільки купуватися і продаватися, але й бути об’єктом інших видів угод.
Стандартність – стандартний зміст цінного паперу (стандартність прав, які надає цінний папір, стандартність учасників, термінів, місць торгівлі, правил обігу, стандартність правочинів, пов’язаних з передачею цінних паперів з рук в руки, стандартність форми). Тому індивідуальний нестандартний контракт не може перебувати в обігу.
Документальність – тільки документ може зафіксувати стандартні умови обігу і використання, забезпечити перехід цінних паперів з рук у руки. Цінний папір – це завжди документ, незалежно від того чи він у формі сертифіката, чи в безготівковій формі. Відповідно до правової практики цінний папір повинен містити всі передбачені законодавством реквізити. Відсутність хоча б одного з них спричиняє недійсність цінного паперу.
Регульованість і визнання державою ‑ закріплення на законодавчому рівні.
Ринковість ‑ цінний папір є особливим товаром, що має свій ринок з притаманними йому правилами роботи.
Ліквідність ‑ здатність цінних паперів бути швидко проданими чи перетвореними в грошові засоби.
Обов’язковість виконання ‑ не допускається відмова від виконання зобов’язання, вираженого цінним папером, якщо тільки не буде доведено, що цінний папір потрапив до утримувача неправомірним шляхом. До цих властивостей слід додати майнову забезпеченість цінного паперу. Наприклад, акції випускають на суму статутного фонду.
Цінний папір характеризується також можливістю передачі грошових та інших прав, що випливають з цих документів, іншим особам.
Здійснення суб’єктивного цивільного права, засвідченого або передбаченого цінним папером, можливе лише шляхом пред’явлення цінного паперу. Тому втрата цінного паперу за загальним правилом тягне за собою неможливість реалізувати втілене в ньому право. Закон передбачає можливість відновлення іменних цінних паперів, яке проводиться державними організаціями, підприємствами, установами, організаціями, які їх випустили.
Класифікація цінних паперів
Є безліч критеріїв поділу цінних паперів на види. Найбільш поширені в міжнародній практиці такі:
1) за відношенням до ресурсів, правами на які є цінні папери, розрізняють:
ПЕРВИННІ ЦІННІ ПАПЕРИ – акції, облігації, векселі, ощадні сертифікати, інші, що посвідчують права на майно, грошові засоби, продукцію, землю та інші первинні ресурси;
ПОХІДНІ ЦІННІ ПАПЕРИ – будь-які цінні папери, що посвідчують право на купівлю чи продаж первинних цінних паперів, опціони, фінансові ф’ючерси, підписні права;
2) за цивільними правовідносинами, які ці папери опосередковують:
БОРГОВІ ЦІННІ ПАПЕРИ – опосередковують відносини позики, є борговими зобов’язаннями (облігації, векселі);
ЦІННІ ПАПЕРИ – титули власності – засвідчують право власності їх тримачів на активи (прості і привілейовані акції, підписні права);
3) за формою:
ЦІННІ ПАПЕРИ В ДОКУМЕНТАРНІЙ ФОРМІ – мають матеріальну форму у вигляді паперових сертифікатів;
ЦІННІ ПАПЕРИ В БЕЗДОКУМЕНТАРНІЙ ФОРМІ – у вигляді запису на рахунках;
4) за емітентом, що їх випустив:
ДЕРЖАВНІ – випущені або гарантовані урядом від імені держави, міністерствами, відомствами та муніципальними органами влади;
НЕДЕРЖАВНІ – корпоративні, які випускаються підприємствами, структурами;
ПРИВАТНІ ЦІННІ ПАПЕРИ – випущені фізичними особами (вексель, чек);
5) за можливістю вільного обігу:
ОБІГОВІ ЦІННІ ПАПЕРИ – можуть вільно купуватися і продаватися, бути предметом інших правочинів;
НЕОБІГОВІ – інструменти, які не можуть бути об’єктом купівлі-продажу (при випуску емітент ставить умову, що деякі цінні папери не можуть бути перепродані і можуть бути викуплені тільки самим емітентом);
ЦІННІ ПАПЕРИ З ОБМЕЖЕНИМ ПОЛЕМ ОБІГУ – правочини з такими цінними паперами можуть укладатися з певними обмеженнями;
6) залежно від способу визначення уповноваженої особи, цінні папери можуть бути:
ІМЕННІ – ім’я тримача реєструється в спеціальному реєстрі, який веде емітент або реєстратор. Цей вид цінного паперу надає можливість здійснювати закладені в ньому права в тому випадку, якщо тримач названий як уповноважений суб’єкт у тексті цінного паперу. Іменний цінний папір може бути переданий тільки в порядку переуступки вимоги;
ЦІННІ ПАПЕРИ НА ПРЕД’ЯВНИКА – передаються від однієї особи іншій простим врученням. Боржник, який виконав зобов’язання, що випливає з цінного паперу на пред’явника, звільняється від відповідальності перед третьою особою навіть у тому випадку, коли третя особа доведе, що саме вона є уповноважений суб’єкт, а пред’явник цінного паперу володіє ним незаконно;
ОРДЕРНІ ЦІННІ ПАПЕРИ – складаються на ім’я визначеного першого набувача, який передає його в порядку індосаменту. Якщо особа, котра передає ордерний цінний папір, не зазначає, кому вона його передає, а тільки ставить свій підпис, то ордерний цінний папір може передаватися простим врученням. Але це не перетворює його на цінний папір на пред’явника;
Найзагальніше поняття „цінних паперів” можна визначити як права на ресурси,
що відокремлені від своєї основи і мають власну матеріальну форму
(паперовий сертифікат, запис на рахунку)
7) за моментом погашення:
СТРОКОВІ ЦІННІ ПАПЕРИ – мають конкретні строки погашення;
ЦІННІ ПАПЕРИ СТРОКОМ ЗА ПРЕД’ЯВЛЕННЯМ – не містять конкретного строку погашення, зобов’язання по них виконуються при пред’явленні цінного паперу;
8) за строком погашення відповідно до загальноприйнятої практики цінні папери поділяють на:
КОРОТКОСТРОКОВІ – строк погашення до 1 року;
СЕРЕДНЬОСТРОКОВІ – від 2 до 5 років;
ДОВГОСТРОКОВІ – понад 5 років;
БЕЗСТРОКОВІ – не мають кінцевого строку погашення;
9) за емітентом:
ЦІННІ ПАПЕРИ, ЯКІ ВИПУСКАЮТЬСЯ РЕЗИДЕНТАМИ – державними органами, юридичними особами, належним чином зареєстрованими, громадянами держави;
ЦІННІ ПАПЕРИ ІНОЗЕМНИХ ІМІТЕНТІВ – випускаються іноземними державами, юридичними особами, зареєстрованими за кордоном іноземними громадянами.
Функції цінних паперів
ЦІННІ ПАПЕРИ МОЖУТЬ БУТИ:
• документами, які підтверджують участь або членство в організації-емітенті;
• борговими документами;
• засобом платежу;
• засобом забезпечення виконання зобов’язань.
У світовій практиці до пайових цінних паперів зараховують, зокрема, акції, пайові сертифікати, пайові свідоцтва, деякі інші (в Україні, крім акцій, інші папери, що підтверджують членство, в обігу не перебувають).
До категорії боргових цінних паперів зараховують такі грошові документи, які свідчать про наявність між емітентом і власником цінного паперу кредиторсько-дебіторських відносин. Тобто емітент випускає цінні папери з метою «позичити гроші» у власника цінного паперу. Своєю чергою власник надає гроші в «борг» емітенту, оплачуючи вартість боргового цінного паперу. До категорії боргових цінних паперів у світовій практиці належать різні види облігацій, свідоцтва про заборгованість, векселі, комерційні папери та деякі інші документи.
Цінні папери можуть виконувати функцію засобу платежу (розрахунків). Іншими словами, цінні папери можуть виконувати одну із грошових функцій. Ними можна оплачувати вартість робіт, послуг чи товарів. Цінні папери можуть виконувати функцію забезпечення виконання зобов’язань.
Похідними цінними паперами (деривативами) є опціони та ф’ючерси. Їхній обіг здійснюється виключно на фондових чи товарних біржах або в організаційно-оформлених позабіржових торговельно-інформаційних системах (ТІС) за правилами, встановленими біржами і затвердженими в Державній комісії з цінних паперів та фондового ринку (ДКЦПФР).
ОПЦІОН – стандартний документ, укладений як стандартизований контракт, який закріплює право (але не зобов’язання) його власника на придбання від емітента чи на продаж емітенту у визначений термін обумовленої кількості цінних паперів, товарів або коштів (базовий актив) за ціною, зафіксованою при укладенні контракту.
Емітентами опціонів можуть бути тільки юридичні особи – торговці цінними паперами, які є членами фондової біржі або учасниками ТІС. Випуск опціонів може здійснюватись як в документарній, так і в бездокументарній формі.
ВАРАНТ – різновид опціону на купівлю, який випускає емітент разом із власними привілейованими акціями чи облігаціями. Варант надає власнику право на придбання простих акцій емітента впродовж певного строку за певною ціною. Дохід власника варанта утворюється за рахунок різниці курсів простих та привілейованих акцій (за умови зростання вартості простих акцій).
Варанти можуть випускатися лише відкритими акціонерними товариствами тільки в документарній формі. Термін дії – 1 рік. Не дозволяється випуск варантів для покриття збитків від господарської діяльності емітента із зарахуванням надходжень від продажу варантів як результату поточної господарської діяльності. Випуск варантів реєструється в ДКЦПФР.
Ф’ЮЧЕРС – стандартний документ, укладений як стандартизований контракт, який засвідчує зобов’язання продати (придбати) відповідну кількість цінних паперів, товарів або коштів (базовий актив) у визначений час у майбутньому з фіксацією ціни під час укладення контракту. Емітентом ф’ючерсу є створені фондовою (товарною) біржею ТІС, клірингово-розрахункова палата чи банк. Випуск ф’ючерсів реєструється в ДКЦПФР. Ф’ючерсна угода, на відміну від опціону, є обов’язковою для виконання.
Вимоги до цінних паперів
Закон України «Про цінні папери та фондову біржу» закріплює вичерпний перелік видів цінних паперів. Реквізити для кожного їх виду визначаються окремими правовими нормами.
Вимоги щодо форми цінних паперів передбачені Законом «Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні”. Цінні папери, обіг яких дозволено на території України, можуть випускатися в документарній та бездокументарній формах. Окремі питання емісії цінних паперів, реєстрації їх випуску, вимоги до сертифікатів цінних паперів та інші регулюються підзаконними нормативними актами, що приймаються спеціально утвореним державним органом – Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку.
Спеціальні вимоги передбачені щодо реквізитів, порядку заповнення векселів у Законі «Про приєднання України до Женевської конвенції 1930 року, якою запроваджено Уніфікований закон переказні векселі та прості векселі».
Цінні папери – стандартизовані документи, що повинні містити законодавчо визначені реквізити.
Відсутність хоча б одного із зазначених у законі реквізитів тягне недійсність цінного паперу. Такий документ не є цінним папером. Винятки з цього правила прямо передбачені законом і жодне розширене тлумачення не допустиме.
Зокрема:
1) строк платежу є обов’язковим реквізитом простого і переказного векселя. Якщо такий реквізит відсутній, то в силу прямої законодавчої вказівки (ст. 21 Закону „Про цінні папери і фондову біржу”) вексель розглядається як такий, що підлягає оплаті по пред’явленні;
2) у разі відсутності такого реквізиту, як «місце платежу» у векселі місце, позначене поруч з найменуванням платника, вважається місцем платежу і одночасно місцем проживання платника;
3) вексель, у якому не вказано місце його складання, визнається підписаним у місці, позначеному поруч з найменуванням векселедавця.
Отже, три винятки прямо передбачені законом щодо реквізитів простих і переказних векселів. Відсутність будь-якого реквізиту в інших видах цінних паперів тягне їх недійсність.
Поділ цінних паперів за способом визначення уповноваженої особи закріплений у ст. 197 ЦК.
Права, що випливають з цінного паперу
Права, що випливають з цінного паперу, можуть належати:
1) пред’явникові цінного паперу (фіксація імені власника фізичної особи чи найменування власника юридичної особи не здійснюється) – цінний папір на пред’явника. Зобов’язана за таким цінним папером особа повинна провести виконання перед пред’явником лише на підставі пред’явлення цінного паперу. За законодавством України на пред’явника можуть випускатися облігації, казначейські зобов’язання, ощадні сертифікати;
2) за іменними цінними паперами права можуть належати особі, що названа у цінному папері. За прямою законодавчою вказівкою громадяни України можуть бути власниками, як правило, іменних акцій. Приватизаційні папери є іменними цінними паперами. Як іменні можуть випускатися облігації, ощадні сертифікати;
3) права, посвідчені ордерним цінним папером, можуть належати не тільки поіменованій особі, але й іншій уповноваженій особі, яка призначається за розпорядженням (наказом) поіменованої особи.
Законом можуть встановлюватися певні обмеження щодо випуску того чи іншого виду цінного паперу. Так, наприклад, казначейські зобов’язання є цінними паперами на пред’явника. Приватизаційні майнові сертифікати випускалися виключно як іменні цінні папери.
Цінні папери – один із видів матеріальних об’єктів, які мають широке застосування
як у внутрішньогосподарському обігу, так і в сфері зовнішньоекономічної діяльності
Поділ цінних паперів на види залежно від способу визначення уповноваженої особи має практичне значення, оскільки різні види цінних паперів обертаються за різними правилами. Для передання прав, що випливають з цінного паперу на пред’явника, іншій особі достатньо простого вручення їй такого цінного паперу без вчинення будь-яких інших процедур.
Права, посвідчені іменним цінним папером, передаються в порядку цесії. Тобто, на відміну від передачі прав за цінним папером на пред’явника, за іменними цінними паперами слід вчинити певні формальні процедури: щодо форми уступки прав, щодо повідомлення зобов’язаної за цінним папером особи. Так, при передачі прав за іменною акцією, особа, якій передано права, має право вимоги до акціонерного товариства – емітента акції (про виплату дивідендів, про участь у загальних зборах акціонерів, про інформацію щодо діяльності товариства тощо) лише після внесення її імені як нового власника у систему реєстру власників іменних акцій. Такі реєстри ведуть незалежні реєстратори або сам емітент – акціонерне товариство, якщо кількість акціонерів не перевищує 500 осіб.
Особа, яка передає право за іменним цінним папером, відповідає лише за недійсність відповідної вимоги, а не за її виконання. Так, при передачі прав за іменною акцією попередній акціонер не відповідає за невиплату дивідендів особі, якій передана акція, якщо він вчинив всі передбачені законом дії щодо передачі акції.
Цінні папери є юридичним документом, який відповідає певним вимогам,
містить певні реквізити
Права за одержаним цінним папером передаються шляхом вчинення передавального напису – індосаменту. Передавальний напис – індосамент – вчиняється на звороті цінного паперу або на додатковому аркуші – альнжі.
Особа, яка вчинила напис, іменується індосантом, а особа, якій передано цінний папір – індосатом. Сама процедура передачі цінного паперу з допомогою передавального напису іменується індосацією.
За способом визначення індосата індосамент поділяється на бланковий – без зазначення особи, якій має бути здійснено виконання, або ордерний – із зазначенням особи, якій або за наказом якої має бути здійснено виконання. За обсягом прав, які передаються в порядку індосації індосамент є передавальним – за яким до індосата переходять усі права, посвідчені цінним папером та передоручальним – індосат уповноважений здійснювати тільки окремі права за цінним папером без передачі йому прав за цінним папером взагалі.
Наприклад, при індосації за передавальним індосаментом векселя індосат уповноважений отримати платіж за векселем. При передоручальному індосаменті індосат виступає лише як представник, оскільки права за цінним папером йому не передані.
Принцип солідарної відповідальності емітента (особи, що випустила цінний папір) та індосантів (осіб, які передали цінний папір шляхом індосації) перед законним власником цінного паперу закріплений у ст. 198 ЦК. Виходячи із змісту ст. 197 ЦК, у порядку індосації передаються права за одержаними цінними паперами. Тому фактично правило про солідарну відповідальність емітентів та індосантів перед законним власником застосовується щодо ордерних цінних паперів. З цього правила є винятки щодо індосантів, які зробили застереження, що звільняє їх від відповідальності. Так, у вексельному праві передбачено, що індосант при передачі векселя може зазначити в передавальному написі застереження „без обороту на мене”, „без відповідальності” чи інші. У такому випадку він звільняється від будь-якої відповідальності за векселем. Індосамент, що містить таке застереження, є безоборотним. Слід зазначити, що безоборотні індосаменти утруднюють вексельний обіг.
Солідарні боржники чи один з них (емітент, індосант), які виконали зобов’язання перед кредитором (законним власником цінного паперу), набувають права зворотної вимоги (регресу) до інших осіб, які зобов’язалися за цінним папером.
Зобов’язаними особами за цінним папером можуть бути і інші суб’єкти. Наприклад, при авалюванні векселя аваліст – це особа, яка приймає на себе відповідальність за платника чи одного з індосантів у платежі всієї або частини вексельної суми. Вимога векселетримача про виконання за векселем може бути пред’явлена до аваліста, який фактично є поручителем платника чи індосанта. Аваліст, який вчинив виконання перед векселетримачем, набуває права регресу щодо платника чи індосанта, за яких він поручився, і не може пред’явити таку вимогу до інших учасників вексельного обігу. Тобто, правила коментованої норми застосовуються лише щодо емітентів та індосантів як солідарних боржників перед законним власником цінного паперу (кредитором).
Зобов’язана за цінним папером особа не може відмовитися від виконання перед законним тримачем, мотивуючи відмову відсутністю підстави виникнення зобов’язання, що посвідчується цінним папером чи недійсністю такого зобов’язання. Такий законодавчий підхід свідчить про абстрактність цінного паперу.
Найбільш характерною в цьому плані є абстрактність векселя. Вексель може бути виданий проти поставки товарів, виконаних робіт, наданих послуг і засвідчувати обов’язок особи, що видала вексель, заплатити певну суму в обумовлений строк. Тобто, вексель посвідчує боргове зобов’язання з відтермінуванням платежу. Вексель як цінний папір існує самостійно, без зв’язку із зобов’язанням, з якого він виник, і може шляхом індосації передаватися з рук в руки. Тому будь-які заперечення підстав видачі (визнання договору, з якого виникло вексельне зобов’язання недійсним чи інше) можливі лише між особами, безпосередньо пов’язаними з цим договором. Інші учасники вексельного обігу – індосанти, авалісти – не можуть посилатися на такі підстави і зобов’язані вчинити виконання законному векселетримачеві.
Якщо цінний папір незаконно виготовлений або підроблений, то його законний власник має право пред’явити особі, яка передала йому такий папір, вимоги про належне виконання за цінним папером та про відшкодування збитків. Це правило підтверджує абстрактність цінного паперу. Зобов’язання ним посвідчене як текстуально, так і по суті відірване від правочину, на підставі якого видано цінний папір. Практично такі особливості виконання за цінним папером є характерними для векселя і не застосовуються щодо акцій як пайових цінних паперів.
* З дозволу редакції журналу „Нотар-XXI” передруковано з журналу „Нотар-XXI” № 1 (15), березень 2004 року. – С. 41
