ХАРКІВСЬКА ОБЛАСНА РАДА
ДЕПАРТАМЕНТ НАУКИ І ОСВІТИ
ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСНОЇ ДЕРЖАВНОЇ АДМІНІСТРАЦІЇ
КОМУНАЛЬНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД
«ХАРКІВСЬКА АКАДЕМІЯ НЕПЕРЕРВНОЇ ОСВІТИ»
61057, м. Харків, вул. Пушкінська, 24
Тел./факс (0E-mail: onmibo@ukrpost.ua web-сайт: edu-post-diploma.
Від _29.08.13_№ ____1091_________
На №____________від_____________
Електронні адреси всіх Р(М)В(У)О
Завідувачам
районних (міських)
методичних кабінетів (центрів)
Про підготовку та проведення
першого уроку, присвяченого 200-річчю
від дня народження
Відповідно до Розпорядження Президента України від 27.08.2013 № 000/2013-рп «Про проведення Всеукраїнського телевізійного Шевченківського уроку», наказуМіністерства освіти і науки України від 27.08.2013 № 000 «Деякі питання проведення Всеукраїнського телевізійного уроку, присвяченого 200-річчю від дня народження », листа Міністерства освіти і науки України від 27.08.2013 №1/9-581 «Про підготовку та проведення першого уроку, присвяченого 200-річчю від дня народження » КВНЗ «Харківська академія неперервної освіти» інформує, що 2013/2014 навчальний рік розпочнеться 2 вересня 2013 року о 9.00 Всеукраїнським Шевченківським уроком.
Одночасно повідомляємо, що для учнів 10–11 класів необхідно забезпечити перегляд Всеукраїнського телевізійногоШевченківського уроку, який транслюватиметься 2 вересня 2013 року о 9.00 на Першому національному каналі.
З метою якісного проведення в початковій та основній школі першого уроку, присвяченого 200-річчю від дня народження , КВНЗ «Харківська академія неперервної освіти»надаєвідповідні матеріалищодо висвітлення життєвого та творчогошляху письменника.
Додаток:
Матеріали до проведення першого уроку, присвяченого 200-річчю від дня народження , у початковій та основній школіна 14 арк. у 1 прим.
Ректор єва
Назарко,
Кротова
Додаток
до листа КВНЗ
«Харківська академія
неперервної освіти»
від ___________ року №_____
Матеріали до проведення першого уроку, присвяченого 200-річчю
від дня народження , у початковій та основній школі
Коротка біографія
Тарас Григорович Шевченко народився 25 лютого (9 березня за н. ст.) 1814р. в с. Моринці Звенигородського повіту Київської губернії. Його батьки, що були кріпаками багатого поміщика , незабаром переїхали до сусіднього села Кирилівки.
1822р. батько віддав його “в науку” до кирилівського дяка. За два роки Тарас навчився читати й писати, і, можливо, засвоїв якісь знання з арифметики.
Після смерті у 1823р. матері і 1825р. батька Тарас залишився сиротою. Деякий час був “школярем-попихачем” у дяка Богорського. Вже в шкільні роки малим Тарасом оволоділа непереборна пристрасть до малювання. Він мріяв “сделатьсякогда-нибудьхотьпосредственныммаляром” і вперто шукав у навколишніх селах учителя малювання. Та після кількох невдалих спроб повернувся до Кирилівки, де пас громадську череду і майже рік наймитував у священика Григорія Кошиця.
Наприкінці 1828 або на початку 1829р. Тараса взято до поміщицького двору у Вільшані, яка дісталася в спадщину П. Енгельгардту. Восени 1829р. Шевченко супроводжує валку з майном молодого пана до Вільно. У списку дворових його записано здатним “на комнатногоживописца”. Усе, що ми знаємо про дитину й підлітка Шевченка зі спогадів і його творів, малює нам характер незвичайний, натуру чутливу й вразливу на все добре й зле, мрійливу, самозаглиблену і водночас непокірливу, вольову і цілеспрямовану, яка не задовольняється тяжко здобутим у боротьбі за існування шматком хліба, а прагне чогось вищого. Це справді художня натура. Ці риси “незвичайності” хлопчика помітив ще його батько. Помираючи, він казав родичам: “Синові Тарасу із мого хазяйства нічого не треба; він не буде абияким чоловіком: з його буде або щось дуже добре, або велике ледащо; для його моє наслідство або нічого не буде значить, або нічого не поможе”.
У Вільно Шевченко виконує обов'язки козачка в панських покоях. А у вільний час потай від пана перемальовує лубочні картинки. Шевченка віддають вчитися малюванню. Найвірогідніше, що він короткий час учився у Яна-Батіста Лампі (1775 — 1837), який з кінця 1829р. до весни 1830р. перебував у Вільно, або в Яна Рустема (? — 1835), професора живопису Віленського університету. Після початку польського повстання 1830р. віленський військовий губернатор змушений був піти у відставку. Поїхав до і його ад'ютант Енгельгардт. Десь наприкінці лютого 1831р. Шевченко у валці з панським майном помандрував до Петербурга.
У 1832р. Енгельгардт законтрактовує Шевченка на чотири роки майстрові петербурзького малярного цеху В. Ширяєву. Разом з його учнями Шевченко бере участь у розписах петербурзьких театрів.
У 1835р. з Шевченком познайомився учень Академії мистецтв І. Сошенко. Він робить усе, щоб якось полегшити його долю: знайомить з Є. Гребінкою і конференц-секретарем Академії мистецтв В. Григоровичем, який дозволяє Шевченкові відвідувати рисувальні класи Товариства заохочування художників. Згодом відбувається знайомство Шевченка з К. Брюлловим і В. Жуковським. Вражені гіркою долею талановитого юнака, вони 1838р. викупляють його з кріпацтва.
21 травня 1838р. Шевченка зараховують стороннім учнем Академії мистецтв. Він навчається під керівництвом К. Брюллова, стає одним з його улюблених учнів, одержує срібні медалі (за картини “Хлопчик-жебрак, що дає хліб собаці” (1840), “Циганка-ворожка” (1841), “Катерина” (1842)). Остання написана за мотивами однойменної поеми Шевченка. Успішно працює він і в жанрі портрета (портрети М. Луніна, А. Лагоди, О. Коцебу та ін., автопортрети).
Вірші Шевченко почав писати ще кріпаком, за його свідченням, у 1837р. Пробудженню поетичного таланту Шевченка сприяло, очевидно, знайомство його з творами українських поетів (Котляревського і романтиків). Кілька своїх поезій Шевченко у 1838р. віддав Гребінці для публікації в українському альманасі “Ластівка”. Але ще до виходу 18 квітня. З'являються перші збірки Шевченка – “Кобзар”, 1840 р. та “Ластівки”, 1841 р.
Навчаючись у Академії мистецтв і маючи твердий намір здобути професійну освіту художника, Шевченко, дедалі більше усвідомлює своє поетичне покликання. Він пише поеми, драми, вірші.
Перша подорож Шевченка на Україну продовжувалася близько восьми місяців. Виїхавши з Петербурга у травні 1843р., поет відвідав десятки міст і сіл України (рідну Кирилівку, Київ, Полтавщину, Хортицю, Чигирин тощо). Спілкувався з селянами, познайомився з численними представниками української інтелігенції й освіченими поміщиками. На Україні Шевченко багато малював, виконав ескізи до альбому офортів “Живописна Україна”. Єдиний випуск цього альбому вийшов 1844р. у Петербурзі.
Весною 1845р. Шевченко після надання йому Радою Академії мистецтв звання некласного художника знову повертається в Україну, де багато подорожує (Полтавщина, Чернігівщина, Київщина, Волинь, Поділля), записує народні пісні, малює архітектурні й історичні пам'ятки, портрети й краєвиди. З жовтня по грудень 1845р. поет переживає надзвичайне творче піднесення, пише багато творів.
5 квітня 1847р “за створення підбурливих і найвищою мірою зухвалих віршів” Шевченка було заарештовано, згодом призначено рядовим до Окремого Оренбурзького корпусу. На вироку цар Микола І дописав: “Під найсуворіший нагляд із забороною писати й малювати”. Були заборонені й Шевченкові книжки. Всупереч цьому, з негласного дозволу безпосереднього начальства на засланні він зробив сотні малюнків і начерків — переважно пейзажів, а також портретів і жанрових сцен.
1 травня 1857р. було дано офіційний дозвіл звільнити Шевченка з військової служби зі встановленням за ним нагляду і забороною жити в столицях.
У кінці березня 1858 р. Шевченко приїхав до Петербурга. Літературно-мистецька громадськість столиці гаряче зустріла поета. В останні роки життя він бере діяльну участь у громадському житті, виступає на літературних вечорах, стає одним із фундаторів Літературного фонду, допомагає недільним школам в Україні.
Влітку 1859 р. Шевченко відвідав Україну. Зустрівся в Кирилівці з братами й сестрою. Мав намір оселитися на Україні. Шукав ділянку, щоб збудувати хату. Та 13 липня біля с. Прохорівка його заарештували. Звільнили через місяць і запропонували виїхати до Петербурга.
У ці роки Шевченко багато працював як художник, майже цілком присвятивши себе мистецтву офорта, багато в чому збагативши його художньо-технічні засоби (1860р. Рада Академії мистецтв надала йому звання академіка гравірування). До активної поетичної творчості Шевченко повернувся не відразу: 1858р. у Петербурзі написав лише два вірші, 1859р. – 11 і велику поему “Марія”, а 1860р. – 32.
У січні 1860р. під назвою “Кобзар” вийшла збірка, яка складалася з 17 написаних до заслання поезій.
Заслання підірвало здоров'я Шевченка. На початку 1861р. він тяжко захворів і 10 березня помер. Похований був на Смоленському кладовищі у Санкт-Петербурзі Через два місяці, виконуючи заповіт поета, друзі перевезли його прах на Україну і поховали на Чернечій (тепер Тарасова) горі біля Канева.
Методичні рекомендації щодо висвітлення життєвого та творчого шляху
При підготовці до уроку, присвяченого 200-річчю від дня народження , рекомендуємо користуватися новітніми літературознавчими матеріалами про митця. Адже впродовж десятиліть образ поета подавався неповно, обминалося його значення як національного генія-пророка. Сучасні шевченкознавці відкрили багато цікавих фактів не тільки в біографії поета, а й по-новому прочитали й проаналізували твори, уведені для текстуального вивчення в школі.
Учнямбуде цікаво почути відомості про родовідне дерево Т. Г. Шевченка. Правнук поета письменник Дмитро Красицький та правнучка Людмила Красицька в газеті «Літературна Україна» опублікували повідомлення, побудовані, як свідчать автори, на маловідомих фактах, під назвою «Гілки Шевченкового родоводу». Красицькі розповідають про кирилівського хлопця Івана, який разом з іншими односельцями ще три століття тому подався на Січ і став козаком. Він служив у Читинському полку, воював під Очаковом, ходив на чайках по Дніпру, брав участь у битві під Жовтими Водами... Скінчивши мандрівне життя, Іван повернувся до Кирилівки, одружився і, як пишуть автори, «підробляв ремеслом, якого навчився ще на Запоріжжі, шив людям чоботи. І за це, за тодішнім звичаєм, одержав на селі прізвисько Швець». Так за родом заняття родина предків Тараса Григоровича отримала прізвище, якому судилося в дещо зміненому вигляді уславити не тільки рід, а й державу Україну на весь світ. Відомо також, що обидва діди Шевченка – Яким Бойко (з боку матері) та Іван Шевченко (Грушівський, Швець) – мають козацьке походження.
Розповідаючи про життєвий шлях та умови формування його світогляду, група треба акцентувати увагу й на тому, що батько майбутнього поета був людиною розумною та письменною, «не з бідного й не з темного роду». Надзвичайне враження на хлопця справляла церковна книга Мінея, яку читали вдома по святах та довгими зимовими вечорами.
Окрім того, учням треба розповісти й про те, що живим утіленням давноминувшини був дід Тараса по батькові, колишній гайдамака, також письменний чоловік. Саме дідові розповіді й пісні про Коліївщину та запорозьке козацтво-лицарство були колисковою для допитливої дитини. Шевченкознавці припускають, що без спогадів діда, без його справжнього інтересу до колишнього героїчного минулого свого народу, навряд чи з’явилисяб «Гайдамаки» і славетний «Кобзар» Тараса Шевченка. До речі, у «Гайдамаках» про це сказано:
Бувало, в неділю закривши Мінею,
По чарці з сусідом випивши тієї,
Батько діда просить, щоб той розказав
Про Коліївщину, як колись бувало,
Як Залізняк, Гонта ляхів покарали.
Спираючись на цю інформацію, учитель можедоводити школярам, що рід Шевченків у Кирилівці – стародавній, козацький. Поет сам шукав його корені, витоки, докопувався до джерел. Не випадково в його бібліотеці були книги з історії України, запорозького козацтва. Серед інших – літописи Самовидця, Григорія Грабянки, «Історія Русів» О. Кониського, «Богдан Хмельницький» М. Костомарова, «Чорна Рада» П. Куліша, «Сказание о гетьмане Петре Конашевиче-Сагайдачном» М. Максимовича, «Краткаяистория о бунтах Хмельницкого», «Южнорусскиелетописи» та багато інших творів і документів.
З учнями основної школи варто дослідити спогади сучасників про Шевченка та його епістолярій. Знаменно, що сучасники нерідко вбачали козака в ньому самому, відзначали в його вдачі риси, притаманні запорожцям. Наприклад, Іван Тургенєв у спогадах так малює портрет поета: «Широкоплечий, приземистый, коренастый, Шевченко являл весь облик козака, с заметнымиследамисолдатскойвыправки и ломки...».
Учитель може надати таку інформацію: у листах приятелі та друзі часто називали Шевченка козаком, отаманом, гетьманом. На це звернули увагу в III відділі імператорської канцелярії. У протоколі допиту 21 квітня 1847 року зафіксовано питання: «...почему в письмахсвоихониназывали вас: первый– «Останній із Козаков», а второй– «Отамане наш»? Поет відповів, що не знає, чого його називають останнім із козаків, а що стосується звання «отаман», то, мовляв, йому його присвоїли учні Академії мистецтв, що він «был старше их летами». І тільки.
Насправді ж Шевченко був родом козак, а духом – запорожець, і це добре знали й відчували всі, хто спілкувався з ним. Як на духовного «отамана» чи, може, гетьмана дивилися на поета всі, кому небайдужою була доля України, всі, хто, як і великий Кобзар, мріяли бачити її вільною та незалежною.
Щоб краще осягнути життєві принципи та світоглядні позиції поета, необхідно ознайомити учнівіз «Кобзарем» і «Щоденником» митця. На їх прикладах можна стверджувати, що для поета всі людські чесноти – козацького походження, навіть душа самого автора, за його ж висловом, «душа щира, козацького роду». У цілому ряді творів згадується цей образ.
Для Тараса Шевченка козак – чи ненайвищий титул людини:
А що то за люде
Були тії запорожці –
Не було й не буде
Таких людей.
Але митець щиро вірить: «Прокинеться доля; козак заспіва» («Гайдамаки»), адже «не вмирає душа наша, не вмирає воля» («Кавказ»).
Учні повинні усвідомити, що вихований на дідових розповідях про козацьку вольницю Тарас Григорович не тільки пишався своїм корінням, а й прорік народу державність і незалежність у майбутньому. Так, на 115-ти сторінках першого видання «Кобзаря» жодним словом не обмовився про малоруське наріччя чи Малоросію, як було тоді прийнято офіційно. Він утверджував Україну, український народ.
Україно, Україно! Ненько моя, ненько! — звертається поет до рідної землі в «Тарасовій ночі».
В Україну ідіть, діти!
В нашу Україну...
Привітай же, моя ненько:
Моя Україно!
Моїх діток нерозумних,
Як свою дитину, – рветься серце поета-патріота через тисячі доріг додому з далекої чужини у творі «Думи мої, думи мої…». Він вірить, що «понесе з України у синєє море кров ворожу» у «Заповіті». Будучи справжнім сином України, через віки промовляє до тих, хто кидає рідний край заради власних вигоду посланні «І мертвим, і живим...»:
Немає в світі України, Немає другого Дніпра...
Учитель має переконати учнів, що в «Кобзарі» поету вдалося створити збірний всеохоплюючий образ України. Він асоціативно з'являється в уяві читача не лише тоді, коли називається її ім'я, а й тоді, коли на сторінках цієї безсмертної книги з'являються наші національні символи: калина, тополя, явір, ясен, верба, барвінок... Доцільно дібрати цитатний матеріал із творів і прокоментувати його.
Необхідно звернути увагу, що особливе місце у творчості поета відведено образу Дніпра. М. Сумцов підкреслював, що це один «изсамыхглавных и основныхмотивоввсейпоэзии Шевченко. С Днепром в сознаниипоэтасвязывалисьисторическиевоспоминания и любовь к Родине... С Днепромпоэтсвязывалидеалсчастливойнароднойжизни».
Учням слід запропонувати охарактеризувати цей образ, цитуючи вголос рядки творів, щоб вони відчули й усвідомили правдивість тверджень дослідників. Так, шевченкознавці підрахували, що на сторінках «Кобзаря» більше 120-ти разів зустрічається цей образ і кожного разу в іншій іпостасі. То він широкий, наче море, коли на своїй спині несе запорозькі байдаки, то спокійно-лагідний, то збурений, то вдоволений, коли понад святою рікою українців ідуть козаки, щоб «з-за Дніпра широкого у степ погуляти». Дніпро для Шевченка не просто річка, це – жива, персоніфікована істота, «в якої веселочка воду позичає» та з «лугами заграває». Він «дід наш дужий», який уміє підслуховувати думи гайдамаків, реготатися й піднімати гори-хвилі, щоб ними затопити лютих ворогів. У «Гайдамаках»– сердитий, бо козацькі діти рабами стали. З туги, що українці потрапили в неволю, Дніпро висихає, помирає. Дніпро викликає цілу низку історичних спогадів, бо він – «старий, сивий козак». І саме на крутому березі Дніпра заповів поховати себе великий поет, «щоб було видно, було чути, як реве ревучий».
Необхідно звернути увагу школярів ще на одну рису творчої манери – оригінальне змалювання природи України, замилування нею: сонце в нього ночує за морем, виглядає із-за хмари, ніби наречений весною поглядає на землю; місяць круглий, блідолиций, гуляє по небу, дивиться в «море безкрає» або виступає за «сестрою зорею».
Відомо, що Шевченко був самітником, не любив життєвої суєти, марнотратства часу, натомість спілкування з природою приносило неабияке задоволення. Про це слід прочитати учням у «Щоденнику»: «Милоеуединение! Ничего не можетбыть в жизнислаще, очаровательнееуединения, особенно перед лицомулыбающейся, цветущейкрасавицы матери Природы. Подеесладким, волшебнымобаяниемчеловекневольнопогружается сам в себя и видит бога на земле…».
Учитель має наголосити, що вся творчість митця глибоко народна. Він прекрасно знав свій народ, його менталітет, характерні риси і правдиво відображав їх у своїх творах, був проникливим і тонким знавцем духовної творчості рідного краю, скарбів народної пісні й казки. Учням можна запропонувати продекламувати вірші на підтвердження цієї думки.
Також корисно акцентувати увагу учнів на тому, що з дитинства Тараса Григоровича приваблював чарівний фантастичний світ народних казок і повір'їв, відтворений пізніше в романтичних баладах і піснях. Тут і відьми, і ворожки, і русалки, і доля-недоля, і перетворення дівчини в тополю чи лілею, і сон-трава, і весільний та поховальний обряди. Мова автора пересипана прислів'ями, приказками, порівняннями, епітетами: «скачи, враже, як пан каже», «теплий кожух, та тільки не на мене шитий», «дурня знать по походу», «в своїй хаті своя правда», «люди гнуться, як ті лози, куди вітер віє», «хто не вміє заробить, той не вміє і пожить» тощо.
Підбити підсумок такої роботи з учнями можна за допомогою запитань:
- Що вплинуло на формування світогляду Шевченка?
- Які риси характеризують світобачення митця?
- Що служило для джерелом натхнення?
- Назвіть образи, які червоною ниткою пройшли через увесь «Кобзар»
- Чому сьогодні називають генієм, пророком?
Рекомендуємо вчителям під час уроку використатиелементи бесіди за змістом творів , які вже вивчені школярами відповідно до чинних програм, запропонувати дітям таку форму роботи, як «оживлення» тексту творів письменника. Доцільно також організувати заочну подорож сторінками поезій Кобзаря або навіть конкурс знавців його життя і творчості.
Вірші про
Акровірш
Ти мусиш нам співця назвати,
Адже умів лиш він один
Рабів німих так захищати.
А хто так оспівав, як він,
Садок вишневий коло хати?
Дмитро Білоус
Портрет Тараса Шевченка
До мене сьогодні всміхнувся Шевченко
З картини, що там на стіні.
Читає пісні його залюбки ненька,
Розказував батько мені:
Як вівці він пас – ще малий був хлопчина,
А виріс – великий дав дар:
Для всіх поколінь, для всієї Вкраїни,
Цю книгу, що зветься "Кобзар".
Як книгу святу берегли ми завзято,
З собою забрали у світ,
Як слово Тараса завжди зберігати,
Великий усім заповіт.
Буду й я любити Вкраїну рідненьку,
То може й мені ще не раз
З картини ласкаво всміхнеться Шевченко,
Наш Батько, великий Тарас.
Леся Храплива
Пам’ятка
Сьогодні в нас велике свято,
у дім народний люд прийшов.
Прийми, Тарасе, в дар цю пісню,
з якою в серце нам ввійшов.
А пісня ллється і палає,
дає жалю і веселить.
З тобою наша Україна
зі сну збудилась, вже не спить.
Співає вся тобі Вкраїна
від Дону до Карпатських гір.
Несуть тобі вінки пахучі.
Повір, Тарасе, в нас повір.
Бо наш народ завжди з тобою,
з тобою станемо в ряди,
з тобою вийдемо з двобою,
з нужди, розрухи і біди.
Коли дійдемо до вершини
до сонячного звабника,
засіємо з тобою зерна
здоров’я, ласки на віка!
Анна Бойко
Поезії для дітей
Світає, край неба палає
Світає, край неба палає;
Соловейко в темнім гаї
Сонце зустрічає.
Тихесенько вітер віє.
Степи, лани мріють;
Між ярами над ставами
Верби зеленіють.
Сади рясні похилились;
Тополі по волі
Стоять собі, мов сторожа,
Розмовляють з полем.
І все то те, вся країна
Повита красою,
Зеленіє, вмивається
Дрібною росою.
Споконвіку вмивається,
Сонце зустрічає…
І нема тому почину,
І краю немає!
Над Дніпровою сагóю *
Над Дніпровою сагóю
Стоїть явор меж лозою,
Меж лозою з ялиною,
З червоною калиною.
Дніпро берег риє-риє,
Яворові корінь миє.
Стоїть старий, похилився,
Мов козак той зажурився.
Що без долі, без родини
Та без вірної дружини,
І дружини і надії
В самотині посивіє!
Явор каже: – Похилюся
Та в Дніпрові скупаюся. –
Козак каже: – Погуляю
Та любую пошукаю. –
А калина з ялиною
Та гнучкою лозиною,
Мов дівчаточка із гаю
Вихожаючи, співають;
Повбирані, заквітчані
Та з таланом заручені,
Думки-гадоньки не мають,
В’ються-гнуться та співають.
* Сага - 1) заболочений вільховий гай
2) річкова затока
Тече вода з-під явора
Тече вода з-під явора
Яром на долину.
Пишається над водою
Червона калина.
Пишається калинонька,
Явор молодіє,
А кругом їх верболози
Й лози зеленіють.
Тече вода із-за гаю
Та попід горою.
Хлюпощуться качаточка
Помеж осокою.
А качечка випливає
З качуром за ними,
Ловить ряску, розмовляє
З дітками своїми.
Тече вода край города.
Вода ставом стала.
Прийшло дівча воду брати,
Брало, заспівало.
Вийшли з хати батько й мати
В садок погуляти,
Порадитись, кого б то їм
Своїм зятем звати?
Садок вишневий коло хати
Садок вишневий коло хати,
Хрущі над вишнями гудуть.
Плугатарі з плугами йдуть,
Співають, ідучи, дівчата,
А матері вечерять ждуть.
Сім’я вечеря коло хати,
Вечірня зіронька встає.
Дочка вечерять подає,
А мати хоче научати,
Так соловейко не дає.
Поклала мати коло хати
Маленьких діточок своїх,
Сама заснула коло їх.
Затихло все, тілько дівчата
Та соловейко не затих.
Ой стрічечка до стрічечки
Ой стрічечка до стрічечки
Мережаю три ніченьки,
Мережаю, вишиваю,
У неділю погуляю.
Ой плахотка-червчаточка,
Дивуйтеся, дівчаточка,
Дивуйтеся, парубки,
Запорозькі козаки.
Ой дивуйтесь, лицяйтеся,
А з іншими вінчайтеся.
Подавані рушники...
Отаке-то козаки!
Ой маю, маю я оченята
Ой маю, маю я оченята,
Нікого, матінко, та оглядати,
Нікого, серденько, та оглядати!
Ой маю, маю і рученята...
Нікого, матінко, та обнімати,
Нікого, серденько, та обнімати!
Ой маю, маю і ноженята,
Та ні з ким, матінко, потанцювати,
Та ні з ким, серденько, потанцювати!
Ой діброво — темний гаю
Ой діброво — темний гаю!
Тебе одягає
Тричі на рік... Багатого
Собі батька маєш.
Раз укриє тебе рясно
Зеленим покровом —
Аж сам собі дивується
На свою діброву...
Надивившись на доненьку
Любу, молодую,
Возьме її та й огорне
В ризу золотую
І сповиє дорогою
Білою габою —
Та й спать ляже, втомившися
Турбóю такою.
***
Зоре моя вечірняя,
Зійди над горою
Поговоримо тихесенько
В неволі з тобою.
Розкажи, як за горою
Сонечко сідає,
Як у Дніпра веселочка
Воду позичає.
Як широка сокорина
Віти розпустила….
А над самою водою
Верба похилилась…..
***
Встала весна, чорну землю
Сонну розбудила,
Уквітчала її рястом,
Барвінком укрила.
А на полі жайворонок,
Соловейко в гаї -
Землю, убрану весною,
Вранці зустрічають...
І виріс я на чужині...
І виріс я на чужині,
І сивію в чужому краї:
То одинокому мені
Здається – кращого немає
Нічого в бога, як Дніпро
Та наша славная країна…
Аж бачу, там тілько добро,
Де нас нема. В лиху годину
Якось недавно довелось
Мені заїхать в Україну,
У те найкращеє село…
У те, де мати повивала
Мене малого і вночі
На свічку богу заробляла;
Поклони тяжкії б'ючи,
Пречистій ставила, молила,
Щоб доля добрая любила
Її дитину… Добре, мамо,
Що ти зарані спать лягла,
А то б ти бога прокляла
За мій талан...
Вітер з гаєм розмовляє...
Вітер з гаєм розмовляє,
Шепче з осокою,
Пливе човен по Дунаю
Один за водою.
Пливе човен води повен,
Ніхто не спиняє,
Кому спинить — рибалоньки
На світі немає.
Поплив човен в синє море,
А воно заграло,—
Погралися гори-хвилі —
І скіпок не стало.
Недовгий шлях — як човнові
До синього моря —
Сиротині на чужину,
А там — і до горя.
Пограються добрі люди,
Як холодні хвилі;
Потім собі подивляться,
Як сирота плаче;
Потім спитай, де сирота,—
Не чув і не бачив.
Думи мої, думи мої...
Думи мої, думи мої,
Лихо мені з вами!
Нащо стали на папері
Сумними рядами?..
Чом вас вітер не розвіяв
В степу, як пилину?
Чом вас лихо не приспало,
Як свою дитину?..
Бо вас лихо на світ на сміх породило,
Поливали сльози... чом не затопили,
Не винесли в море, не розмили в полі?.
Не питали б люде, що в мене болить,
Не питали б, за що проклинаю долю,
Чого нуджу світом? «Нічого робить»,—
Не сказали б на сміх...
Квіти мої, діти!
Нащо ж вас кохав я, нащо доглядав?
Чи заплаче серце одно на всім світі,
Як я з вами плакав?.. Може, і вгадав...
Може, найдеться дівоче
Серце, карі очі,
Що заплачуть на сі думи,—
Я більше не хочу.
Одну сльозу з очей карих —
І пан над панами!
Думи мої, думи мої,
Лихо мені з вами!...
Література для підготовки до Всеукраїнського Шевченківського уроку
· . Його дума, його пісня не вмре, не загине...// Українська мова й література в середніх школах, гімназіях, ліцеях та колегіумах. – 2006 (№ 3-4);
· Віталій Святовець. Переяславські заповіти Тараса Шевченка // Дивослово. – 2007 (№ 3);
· Вивчаємо українську мову та літературу. – 2008 – лютий (№ 5);
· Григорій Клочек. Поезія Тараса Шевченка «Мені тринадцятий минало...» // Дивослово – 2007 (№ 3);
· Доля. Книга про Тараса Шевченка в образах та фактах /Упор. В. Шевчук, Ю. Іванченко, А. В’юник. – К.: Дніпро, 1993;
· Д. Семчук. Він осягнув глибину людської душі і висоту Всесвіту...// Українська мова й література в середніх школах, гімназіях, ліцеях та колегіумах. – 2006 (№ 3-4);
· Іван Дзюба. Шевченко захистить себе сам // Дивослово. – 2007 (№ 3);
· Ірина Даниленко. Шевченків молитовний триптих 1860 року: від поетики до світогляду// Дивослово. – 2007 (№ 3);
· Ірина Омельченко. «Сини мої, гайдамаки!.. Нерозумні діти...» // Дивослово. – 2007 (№ 9);
· Іван Франко. Тарас Шевченко і його «Заповіт». Зібрання творів у
50-ти томах.- К.: Наукова думка, 1981. – Т. 34. – с. ;
· Микола Степаненко. Шевченкова мова й стала в нас за наріжну підвалину нашої літературної мови // Українська мова й література в середніх школах, гімназіях, ліцеях та колегіумах. – 2006 (№ 9-10);
· Микола Тимошник. Шевченкіана Івана Огієнка // Дивослово. – 2007 (№ 3);
· . Кобзарева світлиця // Все для вчителя. Українська література. – 2006 (№ 3-4);
· Шевченко зібрання творів: У 12 т. / Редкол.: М. Г. Жулинський (голова) та ін. - К.: Наук. думка, 2001;
· Шупта-Виговська Оксана. Зустріч митця із собою // Українська мова й література в середніх школах, гімназіях, ліцеях та колегіумах. – 2006 (№ 1).
Методист Центру
аналізу та прогнозування розвитку освіти І. В.Кротова
Назарко,
