Ірина Саяпіна,
приватний нотаріус Новгородківського районного нотаріального округу Кіровоградської області
Новації законодавства стосовно моменту виникнення права власності на нерухоме майно
Для висвітлення головного питання цієї статті необхідно звернути увагу на правові аспекти Закону України від 11.02.2010 р. І «Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» та інших законодавчих актів України» (далі — Закон), який докорінно змінює найважливіші положення чинного законодавства, пов’язані з моментом переходу права власності.
Законом визначається, що нерухоме майно — це земельні ділянки, а також об’єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення, що ідентичне визначенню цього виду об’єктів цивільних прав згідно з Цивільним кодексом України. Слід зазначити, що лише з прийняттям вказаного вище Закону було закладено основи для практичної реалізації суті цього визначення, відповідно до якої об’єкти, розташовані на земельній ділянці, наслідують юридичну долю земельної ділянки та йдуть слідом за нею, а не навпаки. Запровадження системи реєстрації виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно одним органом — логічний та очікуваний крок законодавця до створення моделі реєстрації прав на нерухомість, яка забезпечує максимальний захист, повноту та достовірність цих прав.
З 01.01.2012 р. державну реєстрацію прав на нерухоме майно будуть провадити відповідні органи, які входять до складу спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади — Міністерства юстиції України.
Відповідно до п. 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону в 2011 році збережено існуючий порядок реєстрації прав на нерухомість, а саме державна реєстрація:
права власності та права користування (сервітут) на об’єкти нерухомого майна, розташовані на земельних ділянках; права користування (найму, оренди) будівлею або іншими капітальними спорудами, їх окремими частинами; права власності на об’єкти незавершеного будівництва, а також облік безхазяйного нерухомого майна, довірче управління нерухомим майном проводиться реєстраторами бюро технічної інвентаризації, створеними до набрання чинності цим Законом та підключеними до Реєстру прав власності на нерухоме майно згідно з наказом Мін’юсту від 07.02.2002 р. № 7/5 «Про затвердження Тимчасового положення про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно» та Порядком ведення Реєстру прав власності на нерухоме майно, затвердженим наказом Мін’юсту від 28.01.2003 р. № 7/5 (у редакції наказу від 12.10.2010 р. № 000/5) на виконання п. 3 розділу ІІ Закону;
права власності, права користування (сервітут) земельними ділянками, права постійного користування земельними ділянками, договорів оренди земельних ділянок; права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис); права забудови земельної ділянки (суперфіцій) проводиться територіальними органами земельних ресурсів;
правочинів, іпотек, відомостей про обтяження нерухомого майна проводиться нотаріусами, реєстраторами юридичної особи, яка належить до сфери управління Міністерства юстиції України.
З 01.01.2012 р. державна реєстрація вищевказаних прав на нерухоме майно буде провадитись спеціально уповноваженим органом державної реєстрації прав згідно з Порядком державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, який на цей час ще не прийнятий.
Статтею 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (у редакції Закону України від 11.02.2010 р. ) закладено засади державної реєстрації прав, зокрема:
обов’язковість державної реєстрації прав;
виникнення прав на нерухоме майно, які підлягають реєстрації відповідно до цього Закону, з моменту такої реєстрації;
можливість укладення будь-яких правочинів з нерухомим майном (відчуження, управління, іпотека тощо) лише за умов, якщо право власності на таке майно зареєстровано згідно з вимогами цього Закону;
територіальність, публічність державної реєстрації прав;
гарантування державою достовірності зареєстрованих прав на нерухоме майно.
Статтею 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (у редакції Закону України від 11.02.2010 р. ) визначено права та обтяження, що підлягають обов’язковій державній реєстрації.
Це речові права та обтяження на нерухоме майно, розміщене на території України, що належить фізичним особам, у тому числі іноземцям та особам без громадянства, юридичним особам, у тому числі іноземним, державі в особі органів, уповноважених управляти державним майном, іноземним державним, а також територіальним громадам в особі органів місцевого самоврядування, а саме:
право власності на нерухоме майно;
право володіння;
право користування (сервітут);
право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис);
право забудови земельної ділянки (суперфіцій);
право господарського відання та право оперативного управління;
право постійного користування та право оренди земельної ділянки;
право користування (найму, оренди) будівлею або іншими капітальними спорудами, їх окремими частинами;
іпотека;
довірче управління майном;
інші речові права відповідно до закону;
податкова застава, предметом якої є нерухоме майно, та інші обтяження.
Звернемо увагу на ч. 3 ст. 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (у редакції Закону України від 11.02.2010 р. ), яка вказує, що право власності на житловий будинок, будівлю, споруду, квартиру може бути зареєстровано незалежно від того, чи зареєстровано право власності на земельну ділянку, на якій вони розташовані, крім випадків, якщо власником земельної ділянки та житлового будинку, будівлі, споруди, квартири, розташованих на ній, є та сама особа. З цього випливає висновок про можливість розпорядження нерухомим майном, відмінним від земельних ділянок, без обов’язкової реєстрації прав на земельні ділянки, на яких воно розташоване. Це положення є абсолютно логічним, адже в разі набуття особою права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на землі в особи, яка не мала зареєстрованих у встановленому законом порядку прав на цю землю, у набувача цього житлового будинку, будівлі або споруди не може виникнути прав на цю землю, оскільки таких не було у відчужувача. Дія ст. 120 Земельного кодексу (далі — ЗК) та ст. 377 Цивільного кодексу України в частині обов’язкової вказівки в договорах відчуження житлового будинку, будівлі або споруди кадастрового номера земельної ділянки, на якій вони розташовані, поширюється на ті об’єкти нерухомого майна, які розміщені на земельних ділянках, що відповідають ст. 79 Земельного кодексу України, тобто мають певне місце розташування, площу з установленими межами, визначені щодо них права, що підтверджується відповідним договором або державним актом.
Але змістом статей 10, 12 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (у редакції Закону України від 11.02.2010 р. ) передбачено наявність в реєстраційних справах об’єктів нерухомого майна індексних кадастрових карт і планів земельних ділянок, які необхідні для ідентифікації нерухомого майна, що поряд з іншою інформацією містять дані про кадастрові номери земельних ділянок. На виконання ч. 2 ст. 12 та ч. 3 ст. 25 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (у редакції Закону України від 11.02.2010 р. ) постановою Кабінету Міністрів України від 08.12.2010 р. № 000 затверджено Порядок складення та затвердження індексних кадастрових карт (планів) і кадастрових планів земельних ділянок, вимоги до їх оформлення (чинний). Чи будуть ці вимоги стосуватись лише реєстрації прав на земельні ділянки на сьогодні невідомо, оскільки відсутній затверджений Кабінетом Міністрів України Порядок державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, в якому буде передбачено перелік документів, необхідних для здійснення державної реєстрації прав (ст. 15 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»(у редакції Закону України від 11.02.2010 р. ), діє з 01.01.2012 р.).
Навпаки, якщо власник відчужуваного житлового будинку, будівлі, споруди, квартири є також власником земельної ділянки, на якій вони розташовані, то й реєстрація права власності на такі житловий будинок, будівлю, споруду проводиться за умов реєстрації права власності на земельні ділянки, на яких вони розташовані. Отже, якщо раніше вважалося за можливе посвідчення договору купівлі-продажу житлового будинку, розташованого на земельній ділянці, право на яку посвідчене державним актом про право власності на землю, без одночасного (у той же день) посвідчення договору купівлі-продажу цієї земельної ділянки, то з урахуванням положень ч. 3 ст. 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (у редакції Закону України від 11.02.2010 р. ) це не дозволить зареєструвати (набути) право власності.
Строк державної реєстрації прав згідно з ч. 5 ст. 15 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (у редакції Закону України від 11.02.2010 р. № 1878-VI) (з 01.01.2012 р.) становить 14 днів.
На виконання ч. 3 ст. 25 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (у редакції Закону України від 11.02.2010 р. ) постановою Кабінету Міністрів України від 08.12.2010 р. № 1117 затверджено Порядок присвоєння об’єкту нерухомого майна реєстраційного номера (чинний з 01.01.2012 р.), яким передбачено присвоєння реєстраційного номера також і земельним ділянкам.
Відповідно до ч. 6 ст. 28 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (у редакції Закону України від 11.02.2010 р. ) нотаріус при здійсненні нотаріальних дій користується інформацією з Державного реєстру прав, порядок доступу до якого встановлює Міністерство юстиції України. Якщо нотаріусам України нададуть можливість поряд з іншою необхідною інформацією одержувати й витяги з Державного реєстру прав, які будуть містити всю необхідну інформацію, включаючи інформацію про земельні ділянки (площу, зареєстровані чи ні права, кадастрові номери, обмеження), то ми матимемо змогу працювати в режимі «відкритого вікна», як це було запроваджено в окремих країнах пострадянського простору та зарекомендувало себе лише з позитивного боку.
Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» та інших законодавчих актів України» з 01.01.2012 р. скасовано вимогу про державну реєстрацію договорів в основних статтях Цивільного кодексу України, з якою були пов’язані процедура й момент виникнення права власності (ст. 182, ч. 4 ст. 334 ЦК); змінами до ст. 191 було зроблено спробу визначити, що саме має реєструватись у державному реєстрі прав при реєстрації прав на підприємство як єдиний майновий комплекс; змінено момент укладення договору (ч. 3 ст. 640 ЦК); конкретизовано момент припинення права спільної часткової власності у разі виділу в натурі частки зі спільного нерухомого майна (ст. 364 ЦК); внесено зміни до ст. 111 ЗК, яку викладено в новій редакції та адаптовано до дії Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (у редакції Закону України від 11.02.2010 р. № 1878-VI), п. 6 розділу ІХ ЗК, а саме виключено слова «та запровадити державну реєстрацію прав на землю відповідно до статті 202 цього Кодексу». Відповідних змін зазнали й спеціальні норми, які регулюють форму та процедуру укладення певних видів договорів: купівлі-продажу (ст. 657 ЦК), ренти (ст. 732 ЦК), довічного утримання (догляду) (ст. 745 ЦК), найму будівлі або іншої капітальної споруди (ст. 794 ЦК), управління майном (ст. 1031 ЦК); статті 6, 18, 20 Закону України «Про оренду землі».
Для спрощення сприйняття текст вказаних норм (щодо моменту виникнення права власності) наводиться в порівняльній таблиці.
Тепер безпосередньо щодо моменту виникнення права власності.
Момент виникнення права власності у набувача має надважливе значення, оскільки саме з настанням цього моменту закон наділяє набувача можливістю здійснювати правомочності щодо володіння, користування та розпорядження належним йому майном і захищати свої порушені права в судовому порядку та іншими дозволеними законом способами; власник несе відповідальність за збитки, якщо річ загинула без вини конкретної особи (повінь, землетрус, блискавка).
З настанням цього факту пов’язані такі важливі правові наслідки, як визначення долі плодів і доходів, можливість звернення стягнень за рішенням суду на конкретне майно та ін.
Відповідно до ст. 334 ЦК право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом. Отже, за загальним правилом право власності виникає в набувача з моменту передачі йому речі. Водночас норма є диспозитивною, тому сторони можуть визначити інший момент виникнення права власності, не порушуючи про цьому вимог закону.
Переданням майна вважається передання майна з рук в руки фізичними особами, до якого прирівнюється передання набувачеві або перевізникові, організації зв’язку тощо для відправлення, пересилання набувачеві майна, відчуженого без зобов’язання доставки.
Наприклад, якщо підприємство-виробник відвантажило залізницею партію товару на адресу торговельної організації, а товар було знищено дією непереборної сили, постає запитання: хто повинен нести збитки — продавець, перевізник чи покупець? Оскільки всі транспортні статути та кодекси звільняють перевізника від відповідальності, якщо вантаж загине внаслідок непереборної сили, то за загальним правилом збитки понесе покупець, оскільки він стає власником вантажу з моменту здачі його перевізникові.
Момент виникнення права власності за договором, який підлягає обов’язковому нотаріальному посвідченню, визначено ч. 4 ст. 334 Цивільного кодексу України, яка з 01.01.2012 р. діятиме в такій редакції: «Права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої державної реєстрації відповідно до закону». Для порівняння наведемо текст чинної редакції п. 3 цієї норми: «Право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним».
Звертаємо увагу, що ст. 334 ЦК має назву «Момент набуття права власності за договором» і чинна редакція ч. 4 цієї статті регулює момент виникнення права власності у набувача за договором, що підлягає державній реєстрації. На відміну від чинної редакції цієї норми, нова її редакція за змістом має значно ширший предмет регулювання, встановлює момент виникнення права власності з будь-яких підстав, що не узгоджується з назвою цієї статті. Вказані зміни доцільно було б передбачити в інших статтях гл. 24 ЦК України або доповнити цю главу нормою, аналогічною за змістом ч. 3. ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (у редакції Закону України від 11.02.2010 р. ).
Можливо, викладаючи цю норму саме в такій редакції, законодавець мав на меті врегулювати Цивільним кодексом момент виникнення права власності за будь-яких підстав його виникнення, зокрема: однозначно для спадкування, приватизації житла, придбання майна з прилюдних торгів, за рішенням суду про визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування. Але щодо вказаних випадків ч. 4 ст. 334 ЦК застосовуватися не може, оскільки її дія спрямована на момент виникнення права власності саме за договором. Вказану прогалину законодавства заповнює ч. 3 ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (у редакції Закону України від 11.02.2010 р. ), якою передбачено виникнення прав на нерухоме майно, які підлягають реєстрації відповідно до цього Закону, з моменту такої реєстрації.
Деякі спеціалісти вважають, що ч. 3 ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (у редакції Закону України від 11.02.2010 р. № 1878-VI) для договорів відчуження нерухомого майна вже діє, посилаючись на розділ ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону. З цим не можна погодитись, оскільки чинною ч. 4 ст. 334 ЦК для договорів передбачено інший момент виникнення права власності, який пов’язаний з державною реєстрацією договору в Державному реєстрі правочинів.
Хоча в п. 1 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону прямо не вказано, що ч. 3 ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (у редакції Закону України від 11.02.2010 р. ) діє з 01.01.2012 р., але п. 2 розділу ІІ встановлює, що державна реєстрація прав на нерухоме майно в порядку, визначеному цим Законом, здійснюється з 01.01.2012 р. Якщо погодитись з думкою, що порядок проведення державної реєстрації прав та їх обтяжень (розділ IV) дійсно буде діяти з 01.01.2012 р., а ст. 3 встановлює засади державної реєстрації прав, тобто ч. 3 ст. 3 є чинною, то звертаємо увагу на абз. 3 ч. 2 ст. 4 ЦК, яким передбачено: якщо суб’єкт права законодавчої ініціативи подав до Верховної Ради України проект закону, який регулює цивільні відносини інакше, ніж цей Кодекс, він зобов’язаний одночасно подати проект закону про внесення змін до Цивільного кодексу України. Цього не було зроблено. Отже, до 01.01.2012 р. зберігається чинний порядок виникнення права власності за договором. Саме за договором, оскільки в іншх випадках виникнення права власності, не врегульованих ЦК, застосовується ч. 3 ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (у редакції Закону України від 11.02.2010 р. ).
З 01.01.2012 р. докорінно змінюється момент виникнення права власності й при цьому необхідно звернути увагу на деякі статті Цивільного кодексу України, які стануть вкрай актуальним і проблемними у зв’язку з цим.
Стаття 323 ЦК «Ризик випадкового знищення та випадкового пошкодження майна». Випадкове знищення чи пошкодження речі — це загибель речі або її пошкодження за відсутності вини з боку будь-яких осіб. Ризик випадкового знищення та випадкового пошкодження (псування) майна несе його власник, якщо інше не встановлено договором або законом. Тобто всі невигідні наслідки в цьому випадку покладаються на власника незалежно від того, чи фактично володів він на цей момент тим чи іншим майном, перебувало воно в нього в користуванні чи ні.
Ця норма має диспозитивний характер і сторони мають право інакше визначити, на кого покладаються збитки в разі випадкової загибелі речі.
Хоча державна реєстрація прав на нерухоме майно є обов’язковою, але Законом не встановлено строку, протягом якого набувач зобов’язаний зареєструвати право на нерухоме майно, що є не головним, але досить суттєвим недоліком. Це вносить дисбаланс та неузгодженість у цивільні правовідносини, тим більше, що не визначається відповідальність за не вчинення таких дій. За таких обставин покупець протягом кількох років може не зареєструвати своє право й продавець залишатиметься юридичним власником майна. За чинним законодавством у разі випадкової загибелі майна ризик має бути покладено на продавця, який продовжує юридично залишатися після нотаріального посвідчення договору власником будинку, хоча фактично він себе таким вже не вважає. За таких обставин доцільно передбачати в договорі купівлі-продажу нерухомого майна пункт про момент передання товару, оскільки ч. 1 ст. 668 ЦК ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження товару покладається на покупця в разі передання йому товару, якщо інше не встановлено договором або законом.
Стаття 722 ЦК «Прийняття дарунка». Той факт, що ця стаття була залишена Законом поза увагою, зайвий раз доводить, що проекти законів не проходять належної наукової експертизи. Якщо на цей час момент виникнення права власності за договором відчуження нерухомого майна, відмінного від земельних ділянок, питань не викликає, то з 01.01.2012 р., матимемо неузгодженість двох основних норм Цивільного кодексу України: ч. 4 ст. 334 (право власності виникає з моменту його реєстрації) та ч. 1 ст. 722 (право власності обдаровуваного на дарунок виникає з моменту його прийняття) в частині визначення моменту виникнення права власності.
Мін’юстом у листах запропоновано способи вирішення колізії норм права, а саме: неузгодженості між чинними нормативно-правовими актами, їхнього протиріччя щодо одного й того самого предмета регулювання, а також суперечності між двома або більше формально чинними нормами права, прийнятими з одного й того ж питання. Йдеться про такі: 1) у разі існування неузгодженості між нормами, виданими одним і тим самим нормотворчим органом, застосовується акт, виданий пізніше, навіть якщо прийнятий раніше акт не втратив своєї чинності. Така неузгодженість може виникнути внаслідок того, що прийняття нової норми не завжди супроводжується скасуванням «застарілих» норм з одного й того ж питання; 2) при розбіжності між загальним і спеціальним нормативно-правовим актом перевага надається спеціальному, якщо він не скасований виданим пізніше загальним актом. Це начебто дає відповідь на питання щодо моменту виникнення права власності за договором дарування нерухомого майна, але вказаний порядок розв’язання колізії норм права на законодавчому рівні не закріплено. Тому, керуючись абз. 3 ч. 2 ст. 4 ЦК, матимемо ще одне питання: які ж наслідки для правозастосування передбачено, якщо суб’єкт права законодавчої ініціативи подав до Верховної Ради України проект закону, який регулює цивільні відносини інакше, ніж Цивільний кодекс, і не подав одночасно проект закону про внесення змін до Цивільного кодексу України? Наважусь відповісти, що напевно норми ЦК, до яких не було внесено відповідних змін, продовжуватимуть діяти.
Стаття ЦК України | Чинна редакція | Редакція з 1 січня 2012 року |
182 «Державна реєстрація прав на нерухомість» | 1. Право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. 2. Державна реєстрація прав на нерухомість і правочинів щодо нерухомості є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов’язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом. 3. Відмова у державній реєстрації права на нерухомість або правочинів щодо нерухомості, ухилення від реєстрації, відмова від надання інформації про реєстрацію можуть бути оскаржені до суду. 4. Порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість та підстави відмови в ній встановлюються законом | 1. Право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. 2. Державна реєстрація прав на нерухомість є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов’язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом. 3. Відмова у державній реєстрації права на нерухомість, ухилення від реєстрації, відмова від надання інформації про реєстрацію можуть бути оскаржені до суду. 4. Порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість та підстави відмови в ній встановлюються законом |
191 «Підприємство як єдиний майновий комплекс» | 1. Підприємство є єдиним майновим комплексом, що використовується для здійснення підприємницької діяльності. 2. До складу підприємства як єдиного майнового комплексу входять усі види майна, призначені для його діяльності, включаючи земельні ділянки, будівлі, споруди, устаткування, інвентар, сировину, продукцію, права вимоги, борги, а також право на торговельну марку або інше позначення та інші права, якщо інше не встановлено договором або законом. 3. Підприємство як єдиний майновий комплекс є нерухомістю. 4. Підприємство або його частина можуть бути об’єктом купівлі-продажу, застави, оренди та інших правочинів | 1. Підприємство є єдиним майновим комплексом, що використовується для здійснення підприємницької діяльності. 2. До складу підприємства як єдиного майнового комплексу входять усі види майна, призначені для його діяльності, включаючи земельні ділянки, будівлі, споруди, устаткування, інвентар, сировину, продукцію, права вимоги, борги, а також право на торговельну марку або інше позначення та інші права, якщо інше не встановлено договором або законом. 3. Підприємство як єдиний майновий комплекс є нерухомістю. Права на земельну ділянку та інші об’єкти нерухомого майна, які входять до складу єдиного майнового комплексу підприємства, підлягають державній реєстрації в органах, що здійснюють державну реєстрацію прав на нерухоме майно. 4. Підприємство або його частина можуть бути об’єктом купівлі-продажу, застави, оренди та інших правочинів |
334 «Момент набуття права власності за договором» | 1. Право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом. 2. Переданням майна вважається вручення його набувачеві або перевізникові, організації зв’язку тощо для відправлення, пересилання набувачеві майна, відчуженого без зобов’язання доставки. До передання майна прирівнюється вручення коносамента або іншого товарно-розпорядчого документа на майно. 3. Право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним. | 1. Право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом. 2. Переданням майна вважається вручення його набувачеві або перевізникові, організації зв’язку тощо для відправлення, пересилання набувачеві майна, відчуженого без зобов’язання доставки. До передання майна прирівнюється вручення коносамента або іншого товарно-розпорядчого документа на майно. 3. Право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним. |
4. Якщо договір про відчуження майна підлягає державній реєстрації, право власності у набувача виникає з моменту такої реєстрації | 4. Права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону | |
364 «Виділ частки із майна, що є у спільній частковій власності» | 1. Співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності. 2. Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою. 3. Договір про виділ у натурі частки з нерухомого спільного майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню | 1. Співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності. 2. Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою. Право на частку у праві спільної часткової власності у співвласника, який отримав таку компенсацію, припиняється з дня її отримання. 3. У разі виділу співвласником у натурі частки із спільного майна для співвласника, який здійснив такий виділ, право спільної часткової власності на це майно припиняється. Така особа набуває право власності на виділене майно, і у випадку, встановленому законом, таке право підлягає державній реєстрації. 4. Договір про виділ у натурі частки з нерухомого спільного майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню |
640 «Момент укладення договору» | 1. Договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. 2. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії. | 1. Договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. 2. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії. |
3. Договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації — з моменту державної реєстрації | 3. Договір, що підлягає нотаріальному посвідченню, є укладеним з дня такого посвідчення | |
657 «Форма окремих видів договорів купівлі-продажу» | 1. Договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі | 1. Договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі |
732 «Форма договору ренти» | 1. Договір ренти укладається у письмовій формі. 2. Договір ренти підлягає нотаріальному посвідченню, а договір про передачу нерухомого майна під виплату ренти підлягає також державній реєстрації | 1. Договір ренти укладається у письмовій формі. 2. Договір ренти та договір про передачу нерухомого майна під виплату ренти підлягають нотаріальному посвідченню |
745 «Форма договору довічного утримання (догляду)» | 1. Договір довічного утримання (догляду) укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню. 2. Договір довічного утримання (догляду), за яким передається набувачеві у власність нерухоме майно, підлягає державній реєстрації | 1. Договір довічного утримання (догляду) укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню |
