Розвиток професійних навичок – шлях до підвищення продуктивності праці

На сайт лабораторії 12.03.2012

Розвиток професійних навичок – шлях до підвищення продуктивності праці

Забезпечення робочої сили навичками, що відповідають кваліфікаційним вимогам сьогодення, а також перспективам завтрашнього дня, є стратегічним завданням від вирішення якого залежать перспективи подальшого зростання і розвитку економіки країни. Визнання цього вимагає підтримки адекватної стратегії професійного навчання у цілях сприяння інтенсивному, стійкому і збалансованому зростанню національної економіки.

Підготовка робітничого персоналу і неперервне навчання упродовж життя сприяють більш високій продуктивності виробництва, створенню більшої кількості робочих місць, більш високій якості продукції і послуг. Зростання продуктивності праці, у свою чергу, сприяє поширенню зайнятості населення.

Міжнародна Організація Праці зазначає, що професійна підготовка скорочує витрати робітників і підприємств, що виникають за рахунок негативного впливу з боку технологічних та інших змін робочого оточення. Удосконалення професійних навичок, перепідготовка і підвищення кваліфікації робітників є виключно важливим елементом активної політики в галузі ринків праці [1]. Вкрай актуальним стає створення потенціалу гнучкого, у тому числі фрагментарного, ступеневого навчання і підвищення кваліфікації, що ініціює і підтримує стійкий процес економічного і соціального зростання.

Політика в галузі професійної підготовки економічно розвинених країн пов’язує зростання продуктивності праці з перманентним підвищенням кваліфікації і професійним навчанням персоналу підприємств.

Головним критерієм стратегії професійної підготовки персоналу, таким чином, повинна стати відповідність навичок, що набуваються робітником в процесі професійного навчання і підвищення кваліфікації потребам підприємства та ринку праці вцілому. Важливим фактором розвитку професійних навичок, як стратегічного продукту, що належить одночасно робітникові і державі є прогнозування обсягів їх потреб і номенклатури, забезпечення можливості їх адаптації до змін технологій, кон’юнктури ринків і вимог роботодавця.

Дана концепція базується на тому, що зростання продуктивності праці підвищує доходність капіталовкладень. Частина одержаних доходів, при цьому, перетворюються в доходи власників підприємств і інвесторів, а частина може бути спрямованою на підвищення заробітної плати робітників.

Концептуальні та емпіричні зв’язки між якістю освіти, професійного навчанням, підвищенням кваліфікації, ростом продуктивності і зайнятості сприймаються, як обґрунтований і зрозумілий, динамічний процес подальшого збалансованого економічного розвитку.

Певним висновком відносно сказаного є те, що збільшення обсягу та підвищення якості освіти і професійного навчання, у тому числі, підвищення кваліфікації з одного боку сприяють інноваціям, інвестиціям, диверсифікації та конкурентоспроможності економіки, а з іншого, професійній і соціальній мобільності робітників, що у свою чергу, стимулює створення більшого числа продуктивних і високооплачуваних робочих місць.

Розрахунки, зроблені в європейських країнах говорять про те, що збільшення навчальних днів на 1% приводить до 3%-вого росту продуктивності. Головним висновком цих розрахунків є те, що завдяки навчанню забезпечується близько 16% загального росту продуктивності праці (CEDEFOP 2007 р.) [2].

Спрямовуючим принципом професійного розвитку і, зокрема, стратегії розвитку професійних навичок стає підвищення кваліфікації і конкурентоспроможності людини упродовж всього трудового життя.

Сучасна ситуація на ринку праці зумовила потреби роботодавців у спеціалістах з додатковими трудовими навичками. Такі професійні навички можуть не стосуватися основної професії робітника, але є пріоритетними для його працевлаштування. Вони забезпечують фахівцеві перемогу в конкурентній боротьбі за певне робоче місце. Обсяг додаткових трудових навичок у межах професійних вимог та кваліфікацій, зв’язаних або не зв’язаних з основною професією може бути обумовленим угодою між замовником і постачальником освітніх послуг.

Інструментом розроблення, класифікації і визнання наявності професійних навичок і професійної компетентності в діапазонах установлених рівнів є рамка кваліфікацій. Вона є певною схемою структурування існуючих і нових кваліфікацій з чіткою констатацією знань, умінь і навичок, опрацювання яких визначається результатами навчання. Загальна цінність рамки кваліфікацій міститься в її потенційній спроможності сприяти досягненню цілей національної політики, таких як неперервне навчання, визнання професійного досвіду и професійних знань, підвищення якості освіти і професійної підготовки [3].

Здобуття замовленого обсягу трудових навичок і рівня їх якості реалізується за допомогою модульної технології професійного навчання [4].

Зв'язок професійного навчання зі сферою праці підвищує вірогідність формування і сприйняття навичок ринком, як відповідь на конкретику викликів корпорацій, фірм, підрозділів і робочих місць, що належать різним секторам і галузям економіки. Своєчасна інформація дозволяє організувати моніторинг відповідності між попитом і пропозицією у сфері професійного навчання.

З метою сприяння інтеграції між освітою і сферою праці потрібна цілеспрямована державна політика і заходи, що мають забезпечувати ефективне тристороннє партнерство держави, організацій працівників і працедавців та постачальників освітніх послуг.

Політика в галузі освіти і професійного навчання найбільш ефективна тоді, коли вона узгоджена із заходами у сфері зайнятості, соціального захисту, а також промисловою, інвестиційною і торговою політикою. Таким чином, стає необхідною структура, яка поєднувала б зусилля, спрямовані на розвиток професійних навичок, а відтак, на економічне процвітання країни. Така структура, як робочий орган могла б бути створеною, наприклад, по типу Галузевих рад Великої Британії. Базисом подібних структур мають стати організацій роботодавців, наукові установі, що опікуються проблемами професійно-технічної освіти, Міністерство соціальної політики, Міністерство освіти і науки, молоді та спорту, Міністерство економіки, Міністерство фінансів, Державна служба зайнятості, Торгово-промислова палата, об’єднання профспілок, інших зацікавлених сторін.

Факти, одержані за результатами досліджень здійснених МОП, ОЕСР, іншими поважними організаціями однозначно підтверджують, що відповідність професійного навчання потребам ринку праці, висока якість освіти і професійної підготовки, забезпечують людям:

можливість повноцінного саморозвитку, працевлаштування і соціального зростання;

підвищують продуктивність робітників і підприємств;

сприяють росту інновацій і перспективному розвитку підприємств і економіки вцілому;

стимулюють внутрішнє і зовнішнє інвестування, чим сприяють створенню робочих місць, зниженню рівня безробіття і неповної зайнятості;

забезпечують зростання заробітної плати;

збільшують конкурентоспроможність на ринку праці.

В якості короткого резюме можна сказати наступне: зростання економіки і процвітання країни, а відтак задоволеність працею індивіда, у кінцевому рахунку, залежить від чисельності працюючого населення і продуктивності праці. Продуктивність базується на якості професійних навичок та ефективності їх використання. Розвиток професійних навичок, таким чином, є основою достойної праці.

Література

1. Профессиональные навыки, способствующие росту производительности, занятости и развитию. – Доклад V. Международная конференция труда, 97-я сессия. – Международное бюро труда. – Женева. – 2008 г. – 182 с.

2. CEDEFOP. 2007. Agora XXVI. 2007 / Building a European VET area, conference held in Thessaloniki, 26 – 27 April 2007 // conference statement. – Режим доступа: http://www. cedefop. europa. eu/ index. asp? section=3&sub=1&read=2339

3. Рон Так. Национальные рамки квалификаций: Начальное руководство / Концептуальные и практические вопросы для лиц, определяющих политику. – Международная Организация Труда. – Женева. – 2009. Режим доступа: www. ilo. org/publins

4. E. Chrosciel and W. Plumbridge. Handbook on modules of employable skills training. – vocational training branch. – International Labour Office. – Geneva. – 1992. – 193 p.