Відшкодування судових витрат,
пов’язаних з оплатою послуг адвокатських об’єднань
в господарському процесі
Під час розгляду господарських спорів у сторін досить часто виникають проблеми під час стягнення з іншої сторони витрат на оплату послуг адвокатських об’єднань.
Так, статтею 44 ГПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов’язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов’язаних з розглядом справи.
В контексті цієї норми судові витрати за участь адвоката при розгляді справи підлягають задоволенню в тому випадку, якщо вони сплачені адвокату стороною, котрій такі послуги надавалися та їх сплата підтверджується відповідними фінансовими документами.
Включення законодавцем в дану статтю витрат, пов’язаних з оплатою послуг тільки адвоката спричинило безліч суперечок.
А тому виникає питання, а чи підлягають стягненню на користь сторони витрати, пов’язані з оплатою правової допомоги адвокатськими об’єднаннями, адвокат яких здійснював представництво інтересів клієнта в господарському суді на підставі договору та ордеру?
Частиною 3 статті 48 ГПК України передбачено, що витрати, які підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України «Про адвокатуру».
Необхідно зазначити, що з 15.08.2012 року набув чинності Закон України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (надалі – Закон), відповідно до ст. 6 якого адвокатом може бути фізична особа, яка має повну вищу юридичну освіту, володіє державною мовою, має стаж роботи в галузі права не менше двох років, склала кваліфікаційний іспит, пройшла стажування (крім випадків, встановлених цим Законом), склала присягу адвоката України та отримала свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю.
Вказана стаття практично не відрізняється від ст. 2 Закону України «Про адвокатуру», в якій розкривається визначення «адвокат».
Відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро чи адвокатського об’єднання (організаційні форми адвокатської діяльності).
Відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону України «Про адвокатуру» (втратив чинність) оплата праці адвоката здійснюється на підставі угоди між громадянином чи юридичною особою і адвокатським об’єднанням чи адвокатом.
На відміну від ЗУ «Про адвокатуру» чинний Закон містить в собі визначення договору про надання правової допомоги.
Так, ст. 26 Закону передбачає, що адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
Договір про надання правової допомоги – домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об’єднання) зобов’язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов’язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (п. 4 ст. 1 Закону).
Пунктом 10 роз’яснення Вищого арбітражного суду України № 02-5/78 від 04.03.1998 року «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» зі змінами та доповненнями, передбачено, що витрати позивачів та відповідачів, пов’язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об’єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п’ятою статті 49 ГПК України.
Таким чином, аналіз вищевказаних норм дозволяє прийти до висновку, що здійснення позивачем оплати юридичних послуг не особисто адвокату адвокатського об’єднання, а адвокатському об’єднанню, до складу якого входить адвокат, не суперечить як ЗУ «Про адвокатуру», який втратив чинність так і ЗУ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» та ст. 48 ГПК України, а тому витрати позивача на оплату адвокатському об’єднанню за правову допомогу включаються до судових витрат.
Однак, в судовій практиці зустрічаються випадки, коли суд відмовляє позивачам у стягненні судових витрат, пов’язаних з оплатою послуг адвокатського об’єднання, на підставі того, що адвокат цього об’єднання особисто не отримував кошти, які сплачував клієнт за надання юридичних послуг об’єднанню. Вважаю вказану позицію суду такою, що не ґрунтується на нормах чинного законодавства України з підстав, наведених вище.
Що стосується обґрунтування вказаних витрат, то необхідно зазначити, що відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, і платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг (п. 10 листа Вищого господарського суду України № 02-5/78 від 04.03.1998 р.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування названих витрат, крім державного мита, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним. За таких обставин суд з урахуванням обставин конкретної справи, зокрема, ціни позову, може обмежити цей розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.
У визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи. Докази, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката, повинна надавати сторона, що вимагає відшкодування таких витрат ( п. 11 листа Вищого господарського суду України №01-8/973 від 14.12.2007 р. «Про деякі питання практики застосування у вирішенні спорів окремих норм процесуального права»).
Підсумовуючи вищевикладене, необхідно зазначити, що для відшкодування витрат на оплату послуг адвокатського об’єднання необхідно документально підтвердити ці витрати, на їх підтвердження необхідно надати до суду зокрема договір про надання правової допомоги на представництво інтересів клієнта в господарській справі; свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю адвокатом адвокатського об’єднання; документи, які підтверджують, що адвокат працює в адвокатському об’єднанні, або є його засновником; ордер, виданий адвокату адвокатським об’єднанням на ведення господарської справи в суді; платіжне доручення, або інший документ, який підтверджує сплату відповідних послуг з обов’язковим зазначенням призначення платежу саме за представництво інтересів по вказаній справі.
Крім того, аналіз судової практики за 2012 рік вказує на те, що необхідно також надавати до суду акт приймання-передачі наданих послуг, підписаний клієнтом та адвокатським об’єднанням, оскільки тільки акт свідчить про те, що клієнт отримав такі послуги (постанова Вищого господарського суду України в справі № 40/5005/16338/2011). При цьому, суд посилається на ч. 2 ст. 34 ГПК України, відповідно до якої обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтвердженні певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Адвокат
адвокатського об’єднання
«Бізнес і Право» Л. І. Балійчук
