Централізована бібліотечна система
Голосіївського району
| ЦРБ ім. |
Цикл « Літературні ювілеї року»
Людей і правду він любив
До 175-річчя від дня
народження
( рр.)
| Рекомендаційний список літератури |
Київ-2014
Рекомендаційний список «Людей і правду він любив» присвячений 175‑річчю від дня народження П. П. Чубинського українського етнографа, фольклориста, поета, громадського діяча, автора слів Гімну України. Ще сто років тому видатний історик О. Пипін писав про П. Чубинського: «Це був своєрідний талант, людина невгамовної енергії й глибокої відданості своїй справі».
Рекомендаційний список літератури складається
з наступних розділів:
- Вступ.
- Короткий опис життя й діяльності .
- Пам’ять.
- Рекомендована література.
Рекомендаційний список літератури «Людей і правду він любив» розрахований на бібліотечних працівників та широке коло читачів, і містить матеріали із джерел Інтернету та з фондів ЦБС Голосіївського району.
Укладач: О. Афійчук-Нікітіна.
Відповідальна за випуск:Л. Кобилко
((044)
© ЦРБ ім. ЦБС Голосіївського району м. Києва
Вступ
«Слід, що його залишив він в етнографії,
заслуги його такі великі, що їх вистачило
б і на декілька професіональних учених».
Ф. Вовк.
За свої цінні наукові праці одержав золоту медаль від Російського географічного товариства (1873 р. ), золоту медаль на Міжнародній Виставці в Парижі (1875 р.) та Уваровську премію від Російської академії наук у 1879 р. Він відомий також, як поет, автор - збірки віршів «Сопілка», виданих у 1871 році.
Справу Чубинського продовжили Головацький, Іванов, Рудченко, Грінченко, Манжура, Гнатюк, Франко, Яворницький, Новицький, Милорадович, Сумцов, Щербаківський, Біляшівський.
Твори Чубинського, його вірш «Ще не вмерла Україна», «Праці» етнографічної експедиції були тривалий час заборонені, хоч ними щедро користувалися безліч радянських науковців без посилань на автора.
У 1995 році видавництво «Мистецтво» видало ілюстрований двотомник «Мудрість віків. Українське
Народознавство у творчій спадщині Павла Чубинського».
Та найголовніше, що в усіх його починаннях як у наукових звершеннях, так і в громадській діяльності, виразно проглядає безмежна відданість українській національній ідеї. Тому зовсім не дивно, що його вірш, цей концентрований вияв патріотичних почуттів Чубинського, підкорив рідкісну для поезії вершину й став гімном незалежної України й виразником загальнонаціональних устремлінь.
« ЗАКОН УКРАЇНИ
Про Державний Гімн України
Стаття 1. Державним Гімном України є національний гімн на музику М. Вербицького зі словами першого куплету та приспіву твору П. Чубинського в такій редакції:
"Ще не вмерла України і слава, і воля,
Ще нам, браття молодії, усміхнеться доля.
Згинуть наші воріженьки, як роса на сонці.
Запануєм і ми, браття, у своїй сторонці.
Приспів:
Душу й тіло ми положим за нашу свободу,
І покажем, що ми, браття, козацького роду".
Стаття 2. Установити, що врочисті заходи загальнодержавного значення розпочинаються й закінчуються виконанням Державного Гімну України.
Музичне виконання Державного Гімну України здійснюється під час проведення офіційних державних церемоній та інших заходів.
Стаття 3. Наруга над Державним Гімном України тягне за собою відповідальність, передбачену законом.
Стаття 4. Цей Закон набирає чинності із дня його опублікування.
Президент України Л. КУЧМА
м. Київ, 6 березня 2003 року
N 602-IV»
Михайло Вербицький, священик,
автор - музики гімну
України
Короткий опис життя й діяльності
Павло Платонович Чубинський народився 27 січня 1839 року на хуторі, що нині входить у межі міста Борисполя поблизу Києва, у сім'ї збіднілого дворянина.
П. Чубинський походив з української шляхти. Його давнім предком був козак Іван Чуб, похований у Борисполі. Однак прадід відомий уже під більш "шляхетним" прізвищем — Чубинський.
Батьки віддали Павла на навчання до Другої Київської гімназії. Нині на тому місці (бульвар Тараса Шевченка, 18) установлено меморіальну дошку. По закінченні гімназії Чубинський вступив до Петербурзького університету, де здобув вищу юридичну освіту, дістав ступінь кандидата юридичних наук.
У студентські роки він брав участь у діяльності петербурзької української громади. Був автором журналу «Основа», співпрацюючи в якому познайомився з Т. Шевченком, М. Костомаровим.
Після мітингу проти розправи над учасниками варшавської маніфестації, Чубинського виключають з університету, і він деякий час живе на Чернігівщині, у селі Ропша, а в 1861 р. захищає в Петербурзі дисертацію «Нариси народних юридичних звичаїв і понять із цивільного права Малоросії» та одержує вчений ступінь кандидата правознавства.
Повернувшись в Україну, впродовж років, пише статті для «Основи», співпрацює в «Черниговском листке» та в «Киевских губернских ведомостях», у яких побачила світ його «Програма для вивчення народних юридичних звичаїв у Малоросії» (1862).
У 1862 р. у Києві кілька українофільських гуртків об'єдналися в Громаду, серед перших членів якої були П. Чубинський, В. Антонович, П. Житецький, Тадей Рильський. Проти Громади невдовзі було заведено кримінальну справу, почалося слідство. Восени того ж року П. Чубинський пише вірш «Ще не вмерла Україна», що став гімном українського народу.
20 жовтня шеф жандармів, князь Долгоруков дає розпорядження вислати Чубинського на проживання в Архангельську губернію під нагляд поліції, а через рік він оселяється в Архангельську, де працює слідчим, потім секретарем статистичного комітету, редактором губернської газети, чиновником з особливих доручень при губернаторі. За сім років заслання Чубинський зробив чимало для російської науки, зокрема, написав дослідження про ярмарки в архангельському краї, про смертність на Півночі, про Печорський край, торгівлю в північних губерніях Росії, дослідив юридичні звичаї в губернії тощо.
Суспільно-політична ситуація в Російській імперії після реформ 1861 і 1864 рр., пожвавлення українського громадсько-культурного руху спричинили необхідність проведення масштабних суспільно-економічних досліджень української території з метою вивчення наслідків реформування, вироблення стратегії протидії російської адміністрації національному громадському рухові, що міг перерости в ідею боротьби за економічне та політичне відродження України.
Головним виконавцем, якому було доручено дослідження, стало Імператорське Російське географічне товариство, де на той час були зосереджені значні наукові сили. У 1863 р. була створена Комісія, що визначила предмет, об'єкт вивчення та склад експедиції. Об'єктом дослідження був визначений Західно-Руський край, куди входили Україна, Білорусь та Литва. Основною метою дослідження, як зазначала Комісія, було вивчення національних відмінностей у мові, правах, звичаях, виявлення чисельності населення, їхніх етнографічних меж, ступеня релігійної та моральної культури, дослідження господарства, побуту та матеріального становища.
Для вивчення етнографічних особливостей населення Південно-Західного краю (так називали тоді українську територію в складі Російської імперії) був запрошений Павло Чубинський, який на той час працював секретарем Архангельського губернського статистичного комітету. З великим бажанням, невтомною енергією, глибоким знанням справи, почуттям патріотизму до своєї землі та повагою до історії свого народу і рідного краю він проводив дослідження протягом 1869‑1871 рр., обстежуючи Волинську, Подільську, частину Мінської, Гродненської, Люблінської, Седлецької губерній та Бессарабію, де проживали українці.
Дивує обсяг і глибина дослідницької праці експедиції, як вражають, і ті незліченні скарби народної культури.
Павло Чубинський працював у надзвичайно складних умовах переслідування царським урядом української культури. За словами академіка Л. Берга, експедиція, очолювана Павлом Чубинським у Південно-Західний край, була найвидатнішим явищем в історії тогочасної етнографії.
Домогтися від уряду, який уважав, що українського народу, української мови немає й ніколи не було, а є лише південна окраїна Російської імперії та зіпсоване польськими впливами «малороссийское наречие», було вельми складно, а вже здійснити таку широкомасштабну експедицію — і поготів.
Павло Чубинський записав майже чотири тисячі обрядових пісень, триста казок, у шістдесяти місцевостях зафіксував і опрацював говірки, звичаї, повір'я, прикмети. Із книг волосних та земських судів, староств та управ він вибрав безліч матеріалів, які представляли характерні типи відносин між людьми, виявляли залишки стародавніх дохристиянських вірувань українського народу, і органічне поєднання староукраїнської, дохристиянської та християнської культур.
Особливу увагу вченого привертали головні події людського життя — народження, одруження, проводи в рекрути, смерть людини, і Чубинський на багатьох яскравих прикладах показав велику естетичну наснаженість і гуманістичну значущість обрядових дійств під час цих подій. Завдяки експедиції Чубинського збереглися матеріали про стан торгівлі в різних місцевостях, бджолярства, тютюнництва, виноробства, шовківництва, броварства.
Експедиція Чубинського набула розголосу й до неї прилучилося багато ентузіастів, які надавали їй свої матеріали.
Переважна більшість зібраних та опрацьованих ним матеріалів була повністю схвалена Комісією й в 1871 році почали публікуватись "Труды этнографо-статистической экспедиции в Западно-Русский край", що вийшли в 7 томах. Велику працю щодо наукового редагування етнографічних та економічних матеріалів виконали М. Костомаров та П. Гільтебрант.
До Павла Чубинського в Російській імперії по суті не проводилися в повному обсязі всебічні етнографо-статистичні та економічні дослідження земель, заселених українцями. Збирачі та впорядники матеріалів здебільшого висвітлювали якийсь один аспект народного життя. Зовсім були відсутні етнографічні відомості, що характеризували б українців Холмської Русі, Підляшшя, Пінського та Мозирського повітів Мінської губернії, а про Волинь та Поділля неможливо було скласти повного уявлення, оскільки зібрані матеріали були незначними та неповними.
В економіко-статистичному підрозділі програми Павло Чубинський передбачав основну увагу зосередити на економічному становищі селян у пореформений період та ситуації, що склалася в промисловості. Для отримання відповідних матеріалів, статистичних даних були залучені губернські статистичні комітети та мирові посередники із селянських справ. Над програмою досліджень разом із Чубинським працювали такі видатні українські особистості як , , І. П. Новицький, А. Ф. Кістяківський, та ін.
М. Лисенко поклав на ноти видані в «Працях» мотиви весільних та інших обрядових пісень Бориспільщини.
П. Чубинський із дружиною Катериною Порозовою
«Праці етнографічно-статистичної експедиції в Західно-Руський край» були явищем величезної ваги в історії української культури. Вони показали світові те головне, що відрізняє український народ серед інших слов'янських народів.
Блискуче проведення експедиції зробило ім'я Чубинського відомим і авторитетним в офіційних наукових колах, і дозволило йому домогтися від уряду створення Південно-Західного відділу Російського Географічного товариства в Києві, який відіграв визначну роль у збиранні, дослідженні й популяризації фольклорних, історичних, етнографічних та археологічних пам'яток на території України. Усього за кілька років ця наукова установа видала два томи «Записок Південно-Західного відділу імператорського РГТ»,де опубліковано праці М. Драгоманова, В. Антоновича, П. Чубинського, Ф. Вовка та багатьох інших відомих учених.
«Стара громада», до складу якої входив і П. Чубинський (організація української інтелігенції в Києві, займалася громадською, культурною та просвітницькою діяльністю, діяла з 1859 до 1876, коли була заборонена Ємським указом.)
Проте успіх ученого та його однодумців із київського відділу Російського географічного товариства спричинив хвилю нападок і цькування в шовіністичній пресі. Над Чубинським знову нависли хмари, і він переїжджає до Петербурга, де йому було дозволено працювати чиновником у департаменті загальних справ Міністерства шляхів. Сумлінний трудівник, хоч і відірваний силоміць від улюбленої справи, і тут досяг успіхів, у 1878 р. він був призначений статським радником.
У той час він тяжко захворів, і у квітні 1879 року пішов у відставку, і після наполегливих клопотань дістав дозвіл повернутися в Україну.
Жив у Борисполі та на своєму хуторі неподалік. У 1880 р. розбив параліч, і він до кінця життя був прикутий до ліжка.
Прожив рівно 45 років. Помер 26 січня 1884 року. Похорони великого народознавця відбулися в Борисполі на Книшовому кладовищі. 28 січня 1884 р. на його могилі було встановлено надгробний пам’ятник. Але й тут, прийшовши “на вічную оселю”, П. Чубинському не було спокою. В 30-х роках минулого століття почали руйнувати церкви і пам’ятки історії, тоді ж в опалу потрапив і надгробок видатного етнографа і фольклориста. Його по-варварськи зруйнували і кинули під колгоспну комору. У 1962 р. комору знесли і на її місці споруджували магазин. Тоді великої кубічної форми камені з пам’ятника опинилися серед будівельного сміття. Їх врятував учитель А. К.Ільченко. Він звернувся за допомогою до начальника будівельного управління . Той виділив машину і кран. Частину пам’ятника відвезли на Миколаївське кладовище, встановили його ліворуч від входу, пізніше поставили навколо нього металеву огорожу. Верхня частина пірамідальної форми, увінчана хрестом, безслідно зникла. Але багато відвідувачів кладовища звертали увагу на напис: “Всемирно известный ученый-этнограф ” з датами його народження і смерті.
Пам’ять
У 1963 р., до 100-річчя українського гімну «Ще не вмерла Україна», було видано серію марок, наліпок, франкотипів, поштових листівок із зображенням авторів гімну Павла Чубинського і Михайла Вербицького, роботи митця Миколи Бідняка.
У 1994 р. у селі Чубинське засновано ландшафтний заказник загальнодержавного значення «Хутір Чубинського».
У 2001 р. у Борисполі було встановлено пам'ятник Павлу Чубинському, а 14 січня 2009 року Національний банк України ввів в обіг ювілейну монету «Павло Чубинський»
На аверсі монети вгорі розміщено малий Державний Герб України, праворуч і ліворуч від якого — стилізований рослинний орнамент, у центрі — композиція, що символізує етнографічні дослідження науковця — народні музичні інструменти, гетьманські клейноди тощо, над якою напис –Національний банк України, унизу – 2 гривні, 2009 та логотип Монетного двору Національного банку України.
На реверсі монети зображено портрет Чубинського в орнаментальному обрамленні та розміщено напис – Павло Чубинський
(угорі півколом), роки життя — 1839 (ліворуч), 1884 (праворуч).
Рекомендована література
Державний гімн України: для міш. Хору у супр. фп. – Клавір.-К.: Музична Україна.-2003.-7 с.: іл.. –
Чубинський, П. Ангели на сходах неба: Народні повір’я та забобони.
/ П. Чубинський. // К.: Глобус. – 1992. – 16 с.
Стародавні українські казки. / зібрав П. Чубинський. – Х.: Фактор. – 2004. – 80 с.
Україна. Верховна Рада. Про відзначення 175-річчя із дня народження П. Чубинського: Постанова. // Урядовий кур’єр. – 2013. – 12 грудня. – С.13.
Чубинський, ість віків: Українське народознавство у творчій спадщині Павла Чубинського: В 2 кн. // К.: Мистецтво. – 1995. – Кн.1. – 224 с.
Чубинський, нього. // Мишанич, С. Павло Чубинський –автор українського гімну. – К.: 1997.
Чубинський, нього. // Чередниченко, Д. Павло Чубинський. – К.: 2005.
Чубинський Павло. // Шаров, І. 100 видатних імен України. – К.:1999. – С.458-463.
Чубинський, П. Про нього. // Українські дослідники землі. – К.: 2004. – С.17-21.
Зиль, А. Народознавець: Павло Чубинський і його доба. / А. Зиль. -
К.: Казка. – 2009. – 399 с.: іл.
« Я сіяв те, що бог послав…»:сторінки публіцист., наук. Та літ. творчості Павла Чубинського. – Львів: Світ. – 2009. – 255 с.
Наука про Україну: До 175-річчя від дня народження . // Календар знаменних і пам’ятних дат. – 2014. – №1. – С. 70-81.
Рука на серці й Чубинський. // Урядовий кур’єр. – 2009. – 31 січня. – С.1, 10.
Зиль, А. Він сам визволив себе із заслання: П. Чубинський. / А. Зиль.
// Голос України. – 2009. – 27 січня. – С.9.
Гриценко, Н. «Людей і правду він любив»: П. Чубинський. // Дивослово. – 2009. – №1. – С. 15-18.
Чубинський, П. Про нього. // Киевские ведомости. – 2007. – 21 июня. – С.8-9.
Чубинський, П. Про нього. // Укр. культура. – 2008. – №7. – С. 8-10.
Пасенко, Л. « Я син твій, Нене, Україно, народу парость я твого»: Літературно-музична композиція, присвячена П. Чубинському. // Дивослово. – 2009. – №1. – С. 18-20.
Чубинський, П. Про нього. // Урядовий кур’єр. – 2006. – 22 квітня. – С.10.
Шпак, В. Павло Чубинський. Забута доля. / В. Шпак. //Урядовий кур’єр. – 2006. – 23 вересня.
http://borispol-rada. /ukrainian/pavlo-chubinskiy. html
http://derzhavnist. /2009/06/blog-post_28.html
http:///book_view. php? id=447
http://www. day. /ru/article/den-ukrainy/v-ukraine-otmetyat-75-letie-pavla-chubinskogo
