Клиновий Дмитро Віталійович
к. е.н., доц., с. н.с., Державна установа "Інститут економіки природокористування та сталого розвитку Національної академії наук України"
Секьюритизація природних ресурсів України як інноваційний чинник капіталізації природно-ресурсних відносин
В системі розвинутої ринкової економіки все більше на перший план виходить чинник капіталізації ресурсу, а саме ступеня його залучення в ринковий процес в якості джерела капіталу й прибутку шляхом створення відповідних організаційних, фінансових та інших механізмів природокористування. Ключовими факторами ефективної капіталізації природних ресурсів є організаційно-економічні (наявність структур управління природокористуванням, у т. ч. тих, в компетенцію яких входить оцінка природних ресурсів), інституціональні (наявність корпоративної інфраструктури в природно-господарському комплексі з відповідними правами розпорядження і управління власністю на ресурси), фінансово-економічні (ступінь фінансизації, секьюритизація фінансово-економічних відносин у природокористуванні), соціально-економічні (роль соціального фактору в комплексній оцінці ресурсу, ступінь і активність залучення населення, соціуму до використання природно-ресурсної бази розвитку територій, охорони довкілля тощо, фактори якості та економічної ефективності екологічного менеджменту. Провідним фактором капіталізації є адекватна сучасним ринковим реаліям поточна й перспективна оцінка природних ресурсів, як суспільно-економічної цінності та джерела капіталізованих доходів.
Капіталізація природного ресурсу є тісно пов’язаною з його секьюритизацією, тобто заміною в ринковому обігу (не обов’язково зі зміною власника) природного реального (фізичного) активу, що має обмежений, або навіть заборонений оборот на ринку такими, що вільно обертаються і мають відповідну ринкову вартість фінансовими інструментами.
Практична схема капіталізації природних ресурсів, яка вибудувана на основі їх комплексної оцінки, та має цільовим інструментом секьюритизацію природного капіталу, включає чотири основні послідовно-паралельні процеси;
· комплексну оцінку та алокацію (розміщення в економічному, інституціональному, нормативно-правовому полі тощо) ресурсів, визначення (специфікацію) прав власності, формування через це потоку правомочностей щодо їх використання; формування корпоративних господарських структур з управління природокористуванням на трьох рівнях господарювання - національному, регіональному та муніципальному (місцевому);
· створення компаній спеціального призначення для управління фінансовою складовою природокористування, формування та емісію фінансових активів, в основі яких лежить природний капітал та діяльність з його використання, формування пулів активів, створення інститутів спільного інвестування, емісію цінних паперів, забезпечення ефективного управління такими активами через відповідні інститути спільного інвестування, вихід на фінансові ринки, біржову та позабіржову фондову торговельну систему, секьюритизація природного капіталу;
· формування потоків фінансових ресурсів, спрямованих на ефективне використання й відтворення природного капіталу, отримання й розподіл на користь усіх учасників природно-ресурсних відносин - корпорацій, держави, регіонів, населення ренти від ресурсокористування, забезпечення моніторингу та аудиту діяльності інститутів спільного інвестування, розвиток корпоративної соціальної та екологічної відповідальності.
Через побудовану таким чином схему капіталізації, інтерналізовані, тобто пропущені через ринок природно-господарські відносини, секьюритизовані (виділені в окрему фінансову складову через активи природно-ресурсного походження) природні ресурси створюють потужне підґрунтя для інноваційних організаційно-технологічних укладів природокористування - "зеленої" та "синьої "економіки, для котрих найадекватнішими організаційними формами господарювання є комплексні утворення кластерно-корпоративного типу з високими рівнями вертикальної (держава-регіон-муніципалітет) та горизонтальної (міжгалузевий процес) інтеграції.
В організаційному аспекті, під секьюритизацією розуміється така інноваційна форма корпоративного фінансування, за якої фінансовими активами корпорації з природокористування (з нашої точки зору, з урахуванням просторового характеру завдань управління ресурсами, її варто називати кластер-корпорацією) управляє спеціально створена бізнес-структура - спеціальний фінансовий посередник (англ. Special Purpose Vehicle - SPV), яка забезпечуватиме широкі можливості рефінансування на грошовому ринку або ринку капіталу. Також широкі можливості для фінансизації природно-ресурсних відносин і залучення додаткових фінансових інструментів та інших активів створюють корпоративні (КІФ) та пайові (ПІФ) інститути спільного інвестування. При цьому, цільова господарська функція кластер-корпорації – раціональне й економічно-активне використання і відтворення природних ресурсів згідно суспільно-економічних потреб забезпечує й економічну мету її створення – отримання прибутків від господарської діяльності, залучення додаткових коштів у природно-економічну сферу, а також фінансову мету її створення – залучення й примноження фінансового капіталу кластер-корпорації, що є особливо актуальним для України, враховуючи її унікальний природно-ресурсний та виробничий потенціал сталого розвитку економіки.
Основним господарським інструментарієм, на якому розбудовуватиметься секьюритизація природних ресурсів, враховуючи екологічні й соціальні пріоритети росту, є методологічні принципи нової філософії господарювання, яка розкривається у концептах "Зеленої" та "Синьої" економіки. Так, з одного боку це розвиток керованої "зверху до низу" Зеленої" економіки з таким інструментарієм, як екологічні обмеження й податки, секьюритизація та ринкова інтерналізація й капіталізація природно-виробничих відносин, державне втручання й видатки на охорону навколишнього середовища, цільові програми бюджетного розвитку соціальної сфери, глобальні ініціативи та їх підтримка на національному рівні. З іншого боку – це принципи "Синьої" економіки, основним напрямом впровадження яких є рух "знизу до верху" – екологічні соціальні та бізнес-ініціативи, розвиток еколого-безпечного безвідхідного виробництва, альтернативної, малої енергетики, органічної промисловості і сільського господарства, муніципалізація та регіоналізація еколого-економічних відносин, розвиток корпоративної соціальної та екологічної відповідальності.
При імплементації таких принципів господарювання, одним з ключових завдань, як для власників капіталу, так і для власників природних ресурсів територій, стає оптимальне розміщення і використання наявних природних та похідних від них фінансових активів у господарській діяльності з метою максимізації їх вартості та доходу. Цей процес має бути забезпеченим створенням ефективно діючої мережі кластер-корпорацій. Такі кластер-корпорації можуть бути сформовані на всіх територіальних рівнях. Основними перевагами кластерно-корпоративної форми управління природними ресурсами є: здійснення адекватної передінвестиційної оцінки природних ресурсів; удосконалення існуючих систем обліку ресурсів; ефективне визначення, вилучення та перерозподіл ресурсної ренти; розвиток ринково-фінансової складової природокористування; забезпечення комплексного ефекту через механізми вертикальної та горизонтальної інтеграції кластерів – корпорацій; здійснення ефективної природоохоронної діяльності, використання екологічної ренти; створення механізму ефективної ринкової капіталізації природних ресурсів, забезпечення прозорості ринкового процесу шляхом внутрішнього корпоративного, зовнішнього незалежного та державного аудиту; секьюритизації ресурсокористування, диференціація управління і використання природних ресурсів від фактора власності. Створення кластер-корпорацій вирішуватиме також в межах існуючого законодавства проблеми ефективної власності в природно ресурсній сфері, забезпечить також активізацію розвитку інституту муніципальної власності на природні ресурси місцевого значення.
