Критика CD кард. Л. Гузара

Критика CD кард. Л. Гузара

(нове мислення – Нью Ейдж)

У вступі до CD віце-ректор УКУ М. Маринович введе слухачів до надзвичайної містики: „Л. Гузар безсумніву є людиною віри, молитви, а через те йому відкриваються ті грані життя, що інші їх просто проминають.” Ці приховані грані життя насправді представляють єресі в його книзі „Бесіди з Блаженнішим Л. Гузаром. До постконфесійного християнства”, які ведуть до відступництва від Христа і Церкви, а тим і до вічної погибелі.

Далі Маринович зловживає Христовим словом: „Не судіть, щоб і вас не судили” для того, щоб відразу ж сам міг засудити розрізнення між добром і злом.

В його перебільшеному твердженні про наведення ракетної установки проти Мекки цілеспрямовано висміяна обережність щодо ісламу. Така ж демагогія прихована і за висміюванням тверезого глузду людей, про яких твердить, що вони буцімто вірять, що сонце обертається навколо землі. Про Гузара стверджує: „Через його серце пройшли мільйони людських сповідей і зізнань”. Однак реальністю є те, що ніхто не бачив, як Л. Гузар сповідає. Про єретичні безбожні говорення Гузара Маринович на завершення стверджує, що саме так говорив Христос. А це вже занадто!

М. Маринович є віце-ректором УКУ. Якщо цей дух навмисної маніпуляції і брехні подібно втілюється і до студентів УКУ, то т. зв. католицька інтелігенція з УКУ стає зведеними звідниками Церкви і народу.

Маринович твердить: „Не раз під час слухання цього інтерв’ю з’являється відчуття, що Блаженніший Любомир є людиною, яка випереджує свій час і пропонує українцям ті формули, до сприйняття яких вони тільки готуються”.

Так, пропонує формули – нові парадигми, що суперечать не лише правдам віри, але і здоровому глузду (гомосексуалізм, віщування маятником). Тому Маринович мусить висміювати нормально мислячих людей, які наче б то вірять, що сонце обертається навколо землі, а також і обережність християн, яку навмисне перебільшує висловом про ракетні установки проти Мекки.

Гузар не говорить тільки самі неправди, але використовує і напівправди, і правди, які включені до мозаїки, за якою однак немає духа правди і духа покаяння, але дух брехні і дух світу. Ціле інтерв’ю є доказом, що практично не рахує з Богом.

Розбір інтерв’ю

Питання: „В Києві вже дві газети виходять китайською мовою… В місті є багато арабів… Як нам до них ставитися?”

Відповідь Л. Гузара: „…Не треба їх боятись. Вони щось приносять сюди. Якщо вони бажають жити в нас,… головне, щоб вони були добрими, творчими громадянами. Але нехай будуть собою!”

Коментар: Від того, хто виступає як Глава Церкви, очікується, що насамперед запитає: Чи ці емігранти є християнами? Чи не вносять моральний розклад? Чи не будуть накидати своїх поглядів християнам? Кард. наголошує: „Головне, нехай будуть собою.” Однак що це означає? Якщо деякі з них є злочинцями, то, головне, хай ними залишаються? Чи буде цей приплив чужинців-нехристиян на християнські території внеском для України? Чи буде це сприяти для її моральної і духовної користі? Чи цей приплив арабів і китайців може бути позитивним впливом для духовної обнови християнства, чи буде виразно означати негативний вплив, що служить для ліквідації і останніх вірних? Це основне питання Гузара не цікавить.

Як поводяться араби-мусульмани з християнами на своїй території? Як ставиться Китай до християн? Гузар твердить тільки те, що вони щось приносять, але зовсім не каже що саме. Якщо ці люди не мають здорових моральних засад, то не можуть бути ні добрими, ні творчими громадянами. Ганебно, що так відповідає кардинал, а при цьому не наголошує на те найосновніше – на Христа, в якому є наше спасіння. З нашого боку найважливішим є: чинити покаяння, повертатися до основи нашого спасіння, мати спасительну віру, постійно бути готовими на вічність! Це кард. Гузар називає небезпечним фундаменталізмом, проти якого треба боротися! Однак він наголошує на протилежне до суті віри або і цілком її ігнорує.

Питання: „зараз усе вирішують гроші. І люди недобрі один до одного”.

Відповідь Л. Гузара: „…Ми знаємо, що гроші мають велику силу. А тим більше тепер можна всіх і вся підкупити. Хто має гроші і підкуплює, той і кінчить школу, дістає добру працю і перед ним кланяються і його величають… І тому, доки ми не знайдемо захисту для себе в такій нормальній закономірній державі, спільноті, доти гріш буде найважливішим елементом, бо який інший захист ми маємо?”

Коментар: Кардинал по суті схвалює хабарі, корупцію. Найбільшим згіршенням для віруючого є вислів Гузара: „…гроші є найважливішим елементом, бо який інший захист ми маємо?” Якщо б це сказав атеїст, то не дивно, але християнин? Та ж його найбезпечніший захист є в Бозі. І українська приказка каже: „Без Бога ані до порога!”. Гроші нас не охоронять перед небезпекою, хворобою і смертю. Декілька місяців тому у Словаччині помер найбільший багач П. Резеш. Він захворів раком і залишений всіма помер в Австрійській лікарні. Іншим багачем був П. Дуцький, якого застрілили. Мас-медіа опублікувала фотографії, як він лежить на сходах біля ліфту наче мертвий пес... Недавно німецький мульти-мільйонер Адольф Меркл закінчив самогубством, кинувшись під поїзд недалеко від свого помешкання. Всі вони мали гроші, мали навіть мільйони, які все ж не зберегли ані їхнього земного життя, ані вічного.

Що каже Святе Письмо про гроші і багатство? „Бо корінь усього лиха – грошолюбство” (1Тим.6,10). Кард. Л. Гузар на противагу цьому твердить: Окрім грошей не маємо іншої охорони.

Св. Іван Золотоустий і св. Теодор Студит в такому ж дусі, в якому написано Св. Письмо, твердять: „Грошолюбство породило усе зло. Спокушений ними, Юда зрадив Учителя. Грошолюбство гірше від диявола, бо зводить на манівці душі, якими заволодіє. Воно їх змушує забути про все – про себе, про ближніх і закони природи. Воно позбавляє глузду і робить людину безумною” (Св. Іван Золотустий). „Прошу вас, щоб ви втікали від тієї поганої пристрасті – грошолюбства, що є коренем усього зла і причиною втрати душі” (Св. Теодор Студит).

На питання корупції кардинал мав би відповісти так, як св. Іван Хреститель: „Не вимагайте більше, ніж вам належиться.” Тим, які мали політичну владу, Іван Хреститель сказав: „Нікого не кривдьте, вдовольняйтесь платнею своєю.” (Лк.3,12-14). Гузар, навпаки, твердить: „Гроші є найважливішим елементом, бо який інший захист ми маємо?”, іншими словами, будь-якою ціною намагайтеся мати якнайбільше грошей, на совість і на Бога не зважайте!

Основою відносин між людьми є справедливість. Цю основу порушує хабарництво! Питання хабарництва є питанням віри і моралі. „Праведник житиме з віри” (Рим.1,17). Якщо християнин серйозно не рахується з Божим судом і з вічністю, то його справедливість не має підґрунтя, тобто є лише фразою.

Кардинал тотально ігнорує Ісуса Христа, спасительну віру, совість і справедливість, однак наголошує на грошах, успішності і багатстві!

Св. Василій, на відміну від Л. Гузара, пише про багатство і гроші: „Хто є батьком брехні, винуватцем фальшивої присяги? Чи ж не багатство? Чи ж не його жадоба?... Та ж гроші є початком зла, причиною воєн, корінь ненависті”.

Гузарове мислення не є ні євангелійним, ні християнським, але є безбожним і світським. За ним немає духа покаяння і духа правди, але є дух маніпуляції і брехні. Гузар не вказує на живого Бога, але на бога, званого мамона. Ісус виразно перестерігає перед служінням мамоні: „Не можете служити Богу і мамоні” (Мт. 6, 24).

Питання: „… багатство руйнує, значить треба бути бідним?”

Відповідь кардинала: „…людина шукає того багатства не на те, щоб робити добро, тільки, щоб себе захистити, свої діти, своїх внуків, одним словом, щоб дати їм грошову забезпеку. Бачите, якщо гріш є тільки засобом, тоді гріш є знаменита річ…”

Коментар: Кардинал каже: „Якщо гріш є тільки засобом, тоді гріш є знаменита річ… людина шукає того багатства, щоб дати їм грошову забезпеку”. Але Бог сказав багачеві: „Нерозумний, ночі цієї ось душу твою заберуть у тебе, і кому позостанеться те, що ти збирав? Так буває і з тим, хто збирає для себе, та не багатіє в Бога” (Лк.12,20-21). Далі нам Ісус каже: „Найперше шукайте Царства Божого, а все інше вам додасться!” (Лк.12,31). Також має значення, яким способом придбали гроші. Їх можна придбати законно чи незаконно, і можуть послужити для доброї чи злої речі. Цього кардинал вже не розрізняє. Є демагогією лише твердити: „…якщо гріш є тільки засобом, тоді гріш є знаменита річ”. Як кардинал відповів би на питання: „Чи може священик займатися бізнесом, навіть чорним бізнесом, щоб захистити себе й свою родину, і щоб здобути грошове забезпечення?”

Питання: „Чи правильно є заздрити тому, хто намагається вибитись, хто намагається бути успішнішим, чи є гріхом успішність?”

Відповідь Л. Гузара: „… якщо хочеш бути нуждарем, то ніхто тобі цього не боронить. Жий собі як нуждар, спи в парку, жебрай в людей, якщо хочеш – прошу дуже… бідна його родина. Це є одним словом з його сторони безвідповідальність. Але якщо він хоче таким бути, то що ж? Насилу його не зробите заможним ані багатим”.

Коментар: Л. Гузар висміює не лише безвідповідальних алкоголіків, але і скромних людей: „ Насилу його не зробите заможним ані багатим”, з багатства робить мету – ідола.

Ісус каже: „Не збирайте скарбів собі на землі, де нищить їх міль та іржа, і де злодії підкопуються й викрадають. Бо де скарб твій, там буде й серце твоє!” (Мт.6, 19 і 21).

Кардинал навмисне не розрізняє між нуждарем, що випиває, є безвідповідальним, не хоче працювати і т. д., і людиною, яка не хоче бути лінивою, хоче чесно працювати, але все ж не дістанеться до верхнього прошарку, щоб стати багачем чи успішним підприємцем. Така людина чесно працює, рада, що забезпечує родину і має те найнеобхідніше. Згідно слів кардинала, така людина є безвідповідальною, бо не є багатою. Але чим допоможе багатство, коли потім розпадеться родина? Наприклад, чоловік знайде собі іншу жінку і відійде. Діти стануть наркоманами і попадуть до якоїсь секти. А якщо сам важко захворіє? Християнський ідеал веде до працьовитості, скромності і до відповідальності не лише за матеріальне, але й за духовне забезпечення. Ісус каже, що маємо насамперед шукати Царство Боже. (див. Мт.6,33). Згідно Гузара все ж маємо шукати насамперед багатство І гроші.

Л. Гузар також показує, що погорджує людьми, які стали залежними від алкоголю, наркотиків, сплять в парку і жебрають. Запитуємо: Що для них зробив? Цим людям необхідно проповідувати Євангеліє в силі духа, щоб спізнали, що Ісус і сьогодні розв’язує пута залежностей і звільнює з-під влади диявола (див. Лк,4). Потім їм треба допомогти в реабілітаційних центрах, щоб поставили своє життя на фундамент, яким є Ісус і Його Євангеліє, а не психології, що базуються на йогінських, буддійських чи окультних практиках.

Питання: „Від роботи до відпочинку, Блаженніший Владико... люди відпочивають в той чи інший спосіб, вони вживають якісь спиртні напої”

Відповідь Л. Гузара: „… відпочинок є конечний. Маємо прекрасну науку в Святому Письмі – сьомий день відпочинку, де Господь Бог приказує відпочинок… Стрес – це є дуже часто брак належного відпочинку. Отже, відпочинок – це є обов’язок”.

Коментар: Кардинал каже правду, але не цілу. Святкуванням сьомого дня – неділі –є не лише відпочинок, але і обов’язок участі в Богослужінні. Причина стресу – це не тільки занедбання відпочинку, але стрес походить з того, що душа не є в гармонії зі своїм сумлінням і з Богом. Святий Іван Золотоустий про сьомий день каже: „Цей день є посвячений і призначений не тільки на Літургію, але і для слухання духовних наук”, а тоді називає науки: про безсмертя душі, про Боже Царство, про пекло, про Боже милосердя, про прощення, про жаль над гріхами, про відпущення гріхів, про ангелів, про хитрість демонів, про правдиву віру, про небезпеки єресей...

Сьогодні окрім Святої Літургії дуже потрібні малі християнські спільноти, де вірні можуть взаємно підбадьорюватися, навчати і молитися одні за одних (біблійною моделлю є община перших християн – див. Ді. 2,42). Тобто для християнина не достатньо, щоб сьомого дня лише відпочивати.

Питання: „Ми кажемо, що наші політики недобрі… Міняти політиків, чи змінюватись самим?”

Відповідь Л. Гузара: „Мені здається, що і ми, і політики всі ті самі люди… Мені здається, що треба, щоб усі на всіх рівнях життя оздоровлювалися… Напрям наш повинен бути – загальне оздоровлення, під кожним оглядом на кожному рівні…”

Коментар: У цій відповіді Л. Гузар не говорить ані слова про Бога, про Ісуса Христа, про навернення і покаяння, але говорить про цілісне оздоровлення. Цілісне оздоровлення без покаяння, без Бога, без Ісуса Христа, є великим обманом і веде до духовного релятивізму і самообожнення людини. Ми і політики потребуємо навернення. Народ потребує духовного пробудження і воскресіння, але це найперше мусить розпочатися у Церкві. На жаль, кардинал забороняє правдиве пробудження і на практиці його ліквідує.

Питання: „…Мені здається, що сьогодні є глобальний виклик ісламу для християнського світу. Можливо я помиляюсь, але ми бачимо, що ці люди є часто войовничі, вони не гребують жодними засобами?”

Відповідь Л. Гузара: „…Об’єктивно дивлячись, є між ними певний відрух, який також є і між християнами, – так званий фундаменталізм. Це явище є дуже негативне, бо це є, власне, явище – «тільки я маю рацію, а всі інші не мають»…”

Коментар: Гузар має правду, що ісламський фундаменталізм, поєднаний з тероризмом, кров’ю і насиллям, є дуже негативним явищем. Однак кого має на увазі Гузар, коли твердить: „Також є і між християнами так званий фундаменталізм”. Запитуємо: Що є т. зв. християнський фундаменталізм? Християнський фундамент – основа – це відношення до Ісуса і єдність з Ним, жертовна любов до Бога і до безсмертних душ! Без цього фундаменту ніхто не буде спасенний. Гузар свідомо висміює здорових і практикуючих християн, а це є злочином і свідомою маніпуляцією! Стверджує, що фундаменталізм пропагує: „тільки я маю рацію, а всі інші не мають”. Він свідомо не подає різниці: так, усі погани помиляються, не мають правди, і я як, людина, помиляюся, але Той, хто не помиляється, є Ісус! Якщо я вірю Йому, то я прийняв Божу правду, що стосується мого спасіння, гріха, прощення, вічності, і тут здійснюється Боже Слово: „Бог не помиляється!”. Однак Гузар робить з Бога обманця, бо заперечує Божі правди. Коли, наприклад, я вірю в правду: „В нікому іншому (ніж в Ісусі) немає спасіння” (Ді.4,12), то, згідно Гузара, я є фундаменталістом, бо тримаюсь цього, що тільки я маю правду.

Згідно Гузара, я є фундаменталістом також тоді, коли в Літургії визнаю Божі правди: „Вірю в єдиного Бога... Вірю в Ісуса Христа, який є Бог з Бога, Світло зі Світла, Бог істинний від Бога істинного... що був зачатий від Духа Святого, народився від Діви Марії... помер і третього дня воскрес із мертвих...”. Якщо я в це вірю і серйозно це сприймаю як правду, то згідно Л. Гузара, я є фундаменталістом, бо стверджую, що тільки я маю правду. Гузар до цього додає – а хіба індуїсти, буддисти, анімісти, мусульмани її не мають? Спокійно йому відповідаємо: „Не мають, бо тільки в Ісусі Христі є спасіння і тут здійснюється: „Хто не повірить (тобто хто відкине Ісуса) буде засуджений” (пор. Мк.16,16). Своєю позицією релятивізму Гузар висміює Богородицю, апостолів, мучеників, усіх святих і усіх, які прийняли Ісуса та об’явлені Богом абсолютні правди! Л. Гузар зруйнує основу, але далі використовує піднесені фрази і створює враження, начеб говорив з переглядом, а так обманює тих, які його слухають.

Питання: „Знаходиться дуже багато людей, які кажуть, що негоже греко-католикам аж у самому Києві будувати церкви.”

Відповідь Л. Гузара: „Чи хтось скаже: тільки я маю право бути тут? Отже, як я комусь це забороняю, то значить, що я нетолерантний”.

Коментар: Гузар виступає як толерантний, тобто нікому нічого не забороняє. Якою однак є дійсність? В серпні 2004р. подав на нас, монахів, прохання про депортацію за те, що ми здійснювали місію для вірних – вчителів, лікарів. Цей потаємний документ датований 6.8.2004. Документ містить прохання про заборону в’їзду в Україну особам, які в минулому мали з нами контакти, хоча вони ніколи не були в Україні і не допустилися жодного злочину проти державних законів. П’ять з них одержали на кордоні у паспорт відмітку про заборону в’їзду в Україну на три роки. В цей час, ані вони, ні ми ще нічого не знали про єресі Л. Гузара і не сказали проти нього жодного критичного слова.

Минулого року, як громадяни Чехії і Словаччини, ми просили про надання українського громадянства. Л. Гузар втрутився також і в цю справу і на найвищих урядах добився, щоб нам це заборонили. Ми проповідуємо Христа, а Гузар, який толерує в Україні усіх китайців, арабів і мусульман, нас не толерує, а навпаки, старається про нашу депортацію, і це вже вкотре. Ми, начебто, вносимо неспокій і розділ. Тоді слова про толеранцію в його устах звучать подібно, як Гітлер говорив про мир. Л. Гузар ані в своєму синоді не зніс жодної опозиції. Останнього правовірного єпископа І. Білика, ЧСВВ, вигнав з України, а також писав на нього держорганам неправдиві листи, копії яких оприлюднилися. Гузар все ж лицемірно каже: „Чи тільки я маю право бути тут? Отже, як я комусь це забороняю, то значить, що я нетолерантний.” Реальність свідчить, що він є дійсно нетолерантним!

Питання: „До України. Весь час іде дискусія, навіть президент долучений, про єдину українську Церкву. Чи це просто якась політика така, або балачки?”

Відповідь Л. Гузара: „... Бачите, це є так. Єдність Церкви – це є Божа заповідь. Так Ісус Христос нам заповів і на це нема ради і це є правильно…Ми маємо виразний Божий приказ, Божу заповідь і мусимо старатися”.

Коментар: Про що йдеться? В Україні є три Православні Церкви, а Гузар намагається об’єднатися з якоюсь з них. Само по собі за певних умов це було б позитивним, але ж він є охочий, як вже раніше висловився, практично пожертвувати ідентичністю нашої УГКЦ, тобто повернути нашу Церкву до доби, коли була зліквідована Сталіном, а залишок її вірних насильно був переведений до Православної Церкви. Це не була єдність, яку заповідав Ісус. Але ж так зрадити Святішого Отця і зректися його авторитету є меншим злом, порівняно з тим, що кард. Л. Гузар явно проповідує єресі, що ставлять під сумнів Христове Божество, Дівицтво Богородиці, вічність пекла та інші правди. За ці єресі він сам, а з ним і цілий синод є виключений з Церкви Божим законом: „Хто б проповідував інше Євангеліє, хай буде проклятий – анатема” (Гал.1,8-9). Наголошуємо: Л. Гузар і його синод є під анатемою – Богом є виключені з Містичного Тіла Христового – Церкви, є відступники, навіть якщо незаконно і окупують Церковні структури!

Потрібно розрізнити єдність Церкви, за яку Ісус молився: „Щоб були одно, як Ти, Отче, в Мені, а Я в Тобі...”, від єдності, про яку говорить Л. Гузар! Гузар, ані жодний інший єретик, не має єдності ні з Отцем, ні з Сином. Якщо змагається за т. зв. єдність, то ця єдність не є в дусі Христовому, а швидше в дусі антихристовому, в дусі т. зв. глобалізації, тобто старання про єдину всесвітню релігію на базі Нью Ейдж. За таку єдність Церкви без Христа і без духа правди і покаяння змагаються і масони, з якими Л. Гузар поділяє єдність духа.

Питання: „Якщо мова йде про церковну єдність в Україні, то до кого мають долучитися греко-католики?”

Відповідь Л. Гузара: „…Ми маємо всі об’єднатися у Христі”.

Коментар: Гузар висловив правдивий погляд на єдність, прирівнюючи її до кола і його центру. Однак тут здійснюється: І в устах обманця на кінець правда є зловжита.

Питання: „Тоді яким чином Греко-Католицька Церква будує свої стосунки з Київським Патріархатом, з Московським Патріархатом, з Римо-католицькою Церквою?”

Відповідь Л. Гузара: „… коли ми всі будемо старатися бути направду під кожним оглядом добрими християнами, то ми скорше чи пізніше мусимо зійтись…”

Коментар: Висловлювання Гузара є тим самим, наче б професор медицини вчив студентів фраз, що мають бути добрими лікарями, і нічого більше. При цьому сам робив би якраз навпаки, і студенти ніколи б за ціле навчання від нього нічого конкретного не довідалися.

Що в устах Гузара означають слова „бути добрим християнином”? Л. Гузар ставить під сумнів основні правди віри, зрікся духа Христового, прийняв духа антихритста, бойкотує покаяння і навернення, а християнські основи віри зневажливо називає фундаменталізмом. Хто є тим добрим християнином без основ та істинної віри? Якщо сам єретик-апостат вважається добрим християнином, то яку з ним можна створити єдність? Це не може бути єдність у Христі! „Яка згода Христа з Веліялом? Яка спільність світла з темрявою?” (2Кор.6,14-15). Єдність Гузара з православними їм була б ЛИШЕ на шкоду!

Питання: „Яким чином об’єднатися у Христі, якщо з іншого боку теж християни, які з іконами приходять під місце, де споруджується собор в Києві, але протестують?”

Відповідь Л. Гузара: „…Всі говоримо про єдність, а поборюємо один одного…Був такий славний індійський провідник Магатма Ганді, який направду був така людина непересічна і така прихильна до християнства. Каже: Я би став християнином, але чому ви такі поділені?”

Коментар: Чому є розділ? Чому боремось один проти другого? Боже Слово вказує на згубний корінь в нас, на первородний гріх, на т. зв. стару людину. Хто насправді знає цей отруєний корінь в нас, вигукне з апостолом: „Хочу добро, але чиню зло, яке не хочу, то це робить гріх, що є в мені” (пор. Рим.7,18-20).

Ані два християни не створять правдиву єдність у Христі, якщо не зречуться самі себе і цілковито не віддадуться Ісусові. Суттю християнства не є якесь добре християнство, суттю є втратити свою душу за Христа і Євангелію (див. Мк.8,34). Що стосується Ганді, він не був щирий. Він кілька років був в Європі, і якщо б дійсно хотів розійтися з поганськими ідолами і через правдиве покаяння прийняти Ісуса Христа, то не посилався б на християн, які не живуть з віри. Міг би знати про тисячі святих, які наслідували Ісуса аж на смерть! Його і Гузарові слова є лицемірством.

Питання: „Чого зараз найбільше потребує Греко-католицька Церква? Що би Ви хотіли найбільше?”

Відповідь Л. Гузара: „... Нам потрібно добре підготовлених, ревних, таких цілковито відданих своїй справі священослужителів і то більше число їх потрібне. А з другої сторони дуже потрібно, щоб нарід дуже серйозно старався жити по Божому… але ми повинні з нашої сторони бути цілковито відданими цій справі і нам таких людей потрібно”.

Коментар: Запитуємо: Якій справі мають бути віддані священики? Священик має бути „другий Христос”, має бути цілковито відданий Йому. Але Гузар так не думає. Очевидно, цим думає, що має бути цілком відданий новому – іншому Євангелію, і духу світа, так, як „цій справі” є цілком відданий сам Л. Гузар, провід УКУ і апостатичний синод. Цією „справою” є: непомітно перевести нашу Церкву до апостазії від Ісуса Христа через прийняття духа Нью Ейдж. Цей висновок є логічним. Це по суті є наслідок дії духа, який є за мисленням Л. Гузара, і духа світу, з яким Л. Гузар творить нерозривну єдність. Для реалізації потребує лише ревних священиків-апостатів.

Також треба знати, що жити т. зв. побожно, ще не означає жити по-християнському. І погани є побожні у вшануванні демонів. Чому єретик-апостат так потребує, щоб народ намагався жити побожно? Бо знає духовну атмосферу в Україні. Побожний народ має щиру пошану до ієрархії. Цією пошаною побожного люду все ж зловживає апостатична ієрархія для того, щоб вносити антихристовго духа без будь-якого опору.

Питання: „…Є питання про свободу слова, про одну з таких фундаментальних свобод людства.”

Відповідь Л. Гузара: „…І тому свобода слова є така фундаментальна.”

Коментар: Гузар скаже правду, але насправді цю свободу слова забороняє. Коли ми мали по телебаченню дискусію, то запросили і людей з його боку, як опозицію. Згодом вони мали свою програму проти нас. Можливості опозиції нам вже не дали. В іншій 15-хвилинній програмі було подано свідоцтво про Підгірці. Її повторна трансляція була заборонена, а працівникам телебачення погрожували податковою перевіркою. Також коли була організована телепередача, змістом якої була євангелізаційна програма про навернення і особисте відношення до Христа, Гузарові люди створили тиск на власника телебачення і програма була відмінена. Коли проти нас негативно писали газети, а ми просили, щоб і ми, скривджені, могли висловитися, нам це не було дозволено. В церковних газетах проти нас писали брехливі статті, але можливість захищатися нам в них ніколи не була дана. ОТЖЕ З практики БАЧИМО, що висловлювання про „свободу слова” в устах Гузара є лише пустою фразою!

Вже декілька е-mail адрес, з яких ми розсилаємо наші листи з метою обнови Церкви, було заблоковано – заборонений доступ до адреси. Декілька разів ми просили відповідного веб-майстра про подання причин, але ніколи не одержали жодної прямої відповіді.

Коли б то кард. Л. Гузар і його співпрацівники швидше дбали про систематичну ліквідацію е-mail адрес, з яких розсилаються віруси та е-mail порнографія.

Питання: „Можемо повернутися до грошей, до еміграції… Я був в Америці і емігранти якраз третього покоління мені розповідали, що їх батьки навчали їх на такі спеціальності: інженера, лікаря, будівельника і майже нікого нема в бізнесі. Їхні батьки, які емігрували в Америку казали їм, що це не добрі професії для українців”.

Відповідь Л. Гузара: „Наша еміграція в Америці чи в Канаді набагато більше могла б зробити. Якби мала підприємництво, то мала би далеко більшу фінансову силу, а це є дуже важливо для суспільності… Коли я був парохом в США, як хтось з наших там якусь крамничку відкривав, то я завжди йшов поблагословити, щоб його підтримати і оголошував парохії, що такий-то наш парафіянин відкрив крамницю, отож користайте, то свій чоловік. Свій до свого по своє... Крок за кроком ми може подолаємо ту нехіть до бізнесу, бо нам треба абсолютно і бізнесменів... Треба тільки їх заохочувати і віддати їм належну пошану.”

Коментар: Коли Господь Ісус прийшов до Закхея, то ані не заохочував його до діяльності, ані не спиняв. Суттєвим було те, що Закхей навернувся, повірив і прийняв Господа Ісуса, змінив життя.

Відповідь кардинала Л. Гузара повністю відповідає природному, світському мисленню людини. Якщо б так відповідав підприємець чи банкір-атеїст, це були б думки, що відповідають його позиції і зацікавленню. Л. Гузар однак виступає як представник Церкви, а тому кожен очікує, що почує не лише правильну, але й Божу позицію. На жаль, так не є.

Як відповідає св. Василій Великий на питання на подібні теми? Він визначає, навіть дуже детально, як християнин має ставитися до різних ділянок життя, і до тих найзвичайніших, щоб не стали йому причиною угашення духа, втрати спрямування на Христа, а на кінець, і втрати спасіння.

В обширному правилі №6 св. Василій говорить: „Все наше життя має лише одну мету і одне правило: чинити Божу волю”. Отож мета будь-якої діяльності християнина це не досягнення зовнішнього ефекту, але сповнення Божої волі.

В обширному правилі №44 св. Василій навіть каже: „Треба радо потерпіти брак навіть потрібних речей і усякі клопоти, навіть аж до смерті, ніж легковажити шкоду душі через потребу тіла.”

Якщо порівняємо його поучення з поученням Л. Гузара, то бачимо діаметральну різницю. Л. Гузар жодного разу не наголошує на першочергове – на відношення до Бога і на спасіння душі. Він не виконує завдання навчати, а навпаки, своїми словами зводить християнина з дороги. Шукає лише зовнішнього ефекту, напр. фінансову силу чи матеріальну користь і т. д. Не дивиться з перспективи вічності, але цілком зануриться до даної проблематики і оцінює її лише тенденційно, за трендом світу, де єдиним мірилом і ціллю є тимчасовий ефект.

Таким т. зв. „поученням” вносить духа невіри і нищить здорове християнське мислення, бо минущі цінності ставить в центр уваги, а відношення до Бога і спасіння душ ігнорує.

Кардиналу Гузару були запропоновані деякі проблеми: алкоголізм, хабарництво, криза родини... Говорить про них так, що не лише не подає Божий погляд, але тотально його ігнорує. За його принципами, жоден алкоголік не перестав би пити, жодний хабарник не перестав би брати хабарі, жодна криза родини не вирішилася б.

На питання сучасного тренду, що молоді люди не вступають до подружжя, навіть якщо й мають вже кілька дітей, кардинал Гузар відповідає так, що суспільство пропонує таким особам певні вигоди. Зовсім не каже, що в таких випадках доходить до виразного порушення Божої Заповіді. Гузар допускається великого гріха, а молодих людей утримує в темноті.

Стосовно хабарів, мали б поставити питання: Яка є сучасна практика в УГКЦ? Відомо, що беруться хабарі за вступ до семінарії, за висвячення на священика, на єпископа, за надання парафії... Л. Гузар робить з УКГЦ прибуткове бізнес-підприємство. Наприклад, т. зв. „цеглини”, через які психологічно вимагають останню копійку від найбідніших вдів. Якщо б до світла були дані фінансові махінації кард. Гузара, пов’язані вже лиш з будівництвом катедрального храму, то це був би скандал і велике згіршення для цілої України. За ці гроші могли б збудувати десятки храмів. Достатньо оприлюднити безглузду купівлю і доставку гігантського крану з Японії і пов’язані з цим видатки на мільйон доларів. Ще одним є питання банку, заснованого Л. Гузаром і названого „Покров”. На думку деяких, він швидше мав би називатися „Покрав”.

Також висловлювання Гузара про хабарництво, алкоголізм і кризу родини залишають Божий люд у хаосі і темноті.

Тема: Церква і молодь

Далі журналіст у своїх питаннях відкриває сучасні проблеми молоді і запитує Л. Гузара як він відноситься до цього, що старші сьогодні критикують молодь і називають її непослушною і легковажною.

Гузар штучно займає позицію „великого прихильника” молоді і відповідає, що ця критика є „дуже несправедлива”, бо „колись усі ми були молодими”. Потім надмірно наголошує, що молодь „на загал є настроєна ідеалістично”, „шукає добро”, „дуже вразлива на несправедливість і зло...”. Усю проблему сучасної молоді бачить лише в тому, що ми, старші, не вміємо їм передати „світ справедливості, правди, добра, краси”. „Молодь є природно добра” і, мовляв, не може відкинути добро, – каже Гузар.

Цією відповіддю Гузар улещує і проявляє поблажливість до незрілості молоді, щоб по-людськи зберегти свій імідж серед молоді. Зрозуміло, що потрібно бачити добрі вроджені якості молоді, але водночас треба пам’ятати, що ми всі також народилися в гріху (Пс.50), і через це усі по своїй природі є „синами гніву” (Еф.2,1-3). Цей другий бік людської природи Гузар вже не згадує, а цим зводить молодь. Не вистачить говорити про якесь загальне добро і прекрасний світ, як це роблять масони, але потрібно конкретизувати. Треба чітко сказати, що лише в Ісусі молода людина зреалізує свій ідеал, стане щасливою і звільниться від різних залежностей. Це Гузар свідомо замовчує, бо в це не вірить. Педагогіка Гузара є людською, привезеною з Америки, т. зв. „виховання без стресів” або все є дозволено – нічого не забороняти, не критикувати... Плоди такого виховання вже відомі: сексуальна розпущеність, бійки, сатанізм, самогубства та ін. (Напр. д-р Веньямин Спок почав твердити, що ми не мали б карати своїх дітей, коли вони погано поводяться, бо так могли б зранити їх молоді особи і порушити їх самопошану. Його син закінчив самогубством зі словами, що життя не має сенсу).

Здорове християнське виховання, навпаки, заохочує до покарання з любов’ю, до напоумлення вчасно і невчасно (див.1Тим.3,1-3), св. Павло наказує не легковажити цими засадами: „Бо кого Господь любить, того карає, і б’є кожного сина, якого приймає” (Євр.12, 5-6). Порівняно з цими Божими нормами, Гузарові погляди на молодь виглядають як антипедагогіка. Своєю позицією нагадує старого хитрого злодія з фільму „Олівер Твіст”, який збирав на вулицях бездомних хлопців, був їм „за батька”, поблажливо їм улещував, щоб здобути їхню приязнь, а тоді навчив їх свого „ремесла”, щоб збагатитися.

Реальний досвід показує, що лише одиниці з загальної кількості молоді можуть обрати добро і вистояти в ньому. Переважну більшість автоматично тягне до зла, якому піддаються. Щоб могти його побороти, потребують віру, самозречення, молитву і правдиве наслідування Христа.

Журналіст задає Гузару наступне питання на цю тему: „Як має відбуватися комунікація між старшими і молодшими поколіннями в тих справах, де вони не можуть примиритися?”

Гузар починає відповідати ніби правильно, що ці проблеми походять від Адама і Єви. Далі все піддає шаблону, баналізує і повторює, що начебто зі сучасною молоддю нема жодних проблем, і що „Ми всі також колись були молоді і мали такі самі труднощі з нашими батьками і дідами. Це так, можна б сказати, нормальна криза.” Реальністю однак є те, що не ми з ними, але наші батьки і діди мали проблеми з нами, коли бачили, як деформуємося під впливом світу. Їх турботу з часом оцінить кожна здорово мисляча людина. Є ознакою великої некритичності, коли людина ще у 80 років твердить те саме, що твердила в підлітковому віці.

Далі Гузар описує важке становище, в якому перебуває молодь. У всьому звинувачує старше покоління, яке має дізнатися, звідки те зло береться. Але щойно це старше покоління почне правдиво розрізняти, хто це зло вносить, Гузар одразу скаже, що прийшов час, щоб це старше покоління вимерло.

Відповідь Гузара ніколи не дає жодного солідного конструктивного рішення, ані поради, як молодь має вибратися з важкого стану – наркоманії, алкоголізу і т. д. Насправді вирішенням є віра в живого Ісуса, який має силу вирвати кожного з цих пут. А це, напевно, є найбільший гріх Гузара по відношенню до молоді, що власне не проповідує їм цю основну правду, яка б могла допомогти їм вирішити їхні проблеми.

Журналіст не спокійний з такої відповіді і вже відкрито запитує Гузара, чи його відповідь означає, що старші повинні толерувати у молоді такі прояви як наркоманія, алкоголізм, сатанізм… Як толерувати такого молодика, який прийшов до церкви з кульчиком у вусі, обвішаний ланцюгами, роковими чи іншими (сатанинськими) символами?

Це неймовірно, але Гузар на це непрямо відповідає: Так, це треба толерувати. Але це своє неморальне мислення приховує за фальшивим гуманізмом, а при тому оперує поблажливими фразами типу „це також є людина, яка чомусь є така інакша від мене. Але чи бути інакшим від мене є гріх?”

Потім класифікує ці аномалії у молоді як іншу культуру, і вже вкотре звертає увагу, що не можемо це засуджувати. Мовляв, нехай собі так до церкви ходять (але реальність є така, що молодь вже майже не ходить до церкви). За його словами, ця інакшість допомагає молоді „бути собою”. Через це вони начебто виражають свою особистість, індивідуалізм, це ніби є їхній перехідний стан, доки не займуть свою життєву позицію.

Коментар: Щоб краще зрозуміти згубність поглядів Гузара, пригляньмося ближче до цієї „сучасної культури молоді”, про яку каже, що треба толерувати.

Візьмімо за приклад напів-сатанинську групу ЕМО. Їх одяг, зачіски, пофарбовані на червоно чи чорно, викликають депресії. Носять різні сатанинські знаки і слухають таку музику. Їх світогляд повний песимізму, вираженого в таких тезах: „Життя ні до чого, з ним треба якось покінчити. Треба розрізати вени. Усі інші є худобою і т. д.” Це дійсно можна назвати особливою демонічною одержимістю. Якщо кардинал Гузар твердить, що це не є гріх, але культура; що це допомагає бути собою і помагає перейти до самостійного життя, це є свідченням його засліплення, бо не може відрізнити чорне від білого, а зло вважає добром. Кожна проста нормальна, а навіть неосвічена людина, коли побачить таке дивацтво, скаже, що те, що Гузар називає культурою і здібністю бути собою, допоможе переходу не до зрілого життя, але переходу до вічного вогню.

Отож на цьому ясно видно, що погляди Гузара на сучасні проблеми молоді і його заклики, щоб була сама собою, виразно протирічать словам нашого Господа Ісуса Христа, який каже: „Нехай (кожен) зречеться самого себе, візьме свій хрест і йде за мною. Хто хоче спасти своє життя, його погубить, а хто своє життя погубить ради мене, той його знайде” (Мт16,24-25).

Гузара є антихристиянські і безбожні.

Це є погляди цілком світської, тілесної людини, яка не рахується з вічністю і не керується Божим Словом в життєвих ситуаціях. Не бере під увагу реальність гріха, духовну боротьбу зі злом і не має остраху Божого. Його погляди можуть служити лише як відлякуючий приклад антихристиянської педагогіки.

Висновок

На закінчення CD єпископ Б. Дзюрах читає Євангельську притчу про сіяча і коментує це: „Ми чули слово пастиря – Блаженнішого Любомира… Нехай це слово стане світлом на дорогах нашого життя…” Слухач не знає, чи це Дзюрах жартує з кардинала, бо замість зерна був посіяний кукіль, або чи вважає слухачів такими обмеженими, щоб ці витвори могли вважати світлом на дорогах свого життя.

Гузара нагадує чеського коміка Веріха, який вів розважальні програми. Однак люди не сприймали серйозно його слова, на відміну від слів Гузара, який зловживає своїм становищем, щоб цілеспрямовано формувати мислення вірних в дусі Нью Ейдж. Це мислення не є ані здоровим, ані християнським.

Ніде не говорить про навернення, про покаяння, про потребу прощення гріхів і звільнення з пут злих звичок через Господа Ісуса. Його „формули”, запропоновані українцям ведуть до відпаду від живого Бога, до втрати спастельної віри і до вічного засудження, реальність якого на іншому місці сам заперечує.

Опрацювали єпископи правовірного Синоду

+ Маркіян, ЧСВВ

+ Самуїл

+ Методій, ЧСВВ

+ Ілля, ЧСВВ

Підгірці, 7.3.2009

Адреса: Підгірці 19, Бродівський р-н, Львівська обл., 80660, Україна

munity. , e-mail адреса: pidhirci. *****@***com