Шведська Індустріальна угода
Під час семінарів з питань діалогу на ринку праці в Україні чимало учасників схвально відгукувались про шведську Індустріальну угоду. Усі українські організації, що діють на ринку праці, потребують більш докладної інформації щодо згаданої угоди. 1996 року автор цієї статті брав активну участь в обговоренні й укладенні Індустріальної угоди. Тоді він обіймав посаду генерального директора організації роботодавців хімічної асоціації «Алмега». У статті мова піде про передумови, зміст і досвід застосування угоди.
Передумови
З середини вісімдесятих років минулого століття ринок праці Швеції страждав від надто швидких темпів зростання номінальної зарплати. Це призводило до того, що компанії втрачали конкурентоспроможність, а працівники – з огляду на інфляцію – не могли розраховувати на підвищення реальної зарплати.
Ці події (разом з іншими чинниками) спричинили кризу в економіці Швеції, котра, до речі, мала ті ж самі ознаки, що й нинішня криза. А в результаті зросла кількість безробітних у промисловому секторі. Було ліквідовано понад 300 000 робочих місць. Це вельми істотна частка робочої сили у промисловості Швеції. Режим економічного зближення з ЄС – а Швеція вже стояла на порозі членства – не дозволяв їй використовувати девальвацію шведської крони як засіб нейтралізації наслідків зростання витрат у промисловості й торгівлі.
За цих обставин – коли широко обговорювались численні політичні ініціативи та офіційні доповіді – соціальні партнери у промисловому секторі виступили з ініціативою створити новий порядок. Варто зауважити, що перші кроки зробила саме профспілкова сторона. Профспілки, які домагалися значного підвищення заплати та інколи вдавалися до акцій протесту, усвідомили, що збільшення рівня зарплати, не пов’язане з продуктивністю та економічним зростанням, лише розкручує маховик інфляції, а відтак - шкодить їхнім членам.
Угода
Угоду щодо промислового розвитку та формування зарплати (Індустріальну угоду) було підписано у березні 1997 року. Укладенню угоду передували дев’ятимісячні перемови. Серед сторін, які підписали угоду, були дванадцять асоціацій-членів Конфедерації роботодавців Швеції на чолі з Асоціацією роботодавців-машинобудівників та згаданою хімічною асоціацією; шість національних профспілок, що належали до Конфедерації профспілок Швеції, в тому числі й профспілка металістів, та дві великі профспілкові організації службовців (‘’Unionen’’ і спілка цивільних інженерів). Перша входила до Центральної організації службовців, а друга - до Шведської конфедерації професійних асоціацій.
Угода є унікальною з огляду на сферу її застосування: вона фактично поширюється на всі промислові підприємства Швеції, що конкурують на міжнародних ринках. Вона допомогла профспілкам відійти від попередніх уявлень про класові розбіжності та запровадила абсолютно нову модель співпраці, колективних переговорів і розв’язання конфліктів.
Мета угоди полягає в тім, щоб посприяти промисловому розвитку, підвищенню прибутковості та конкурентоспроможності. Це, в свою чергу, забезпечує необхідні умови для збільшення кількості робочих місць. З іншого боку, угода закладає підвалини раціональної системи оплати праці та сприяє створенню гарних умов для працівників.
Угода ґрунтується на кількох спільних висновках щодо економічних і - до певної міри – політичних обставин, за яких функціонують шведські промислові підприємства. Спираючись на цей консенсус, сторони досягли також домовленості щодо сукупності правил ведення колективних переговорів та розв’язання конфліктів у промисловому секторі. Вони робили наголос на важливості конструктивних переговорів, які б виключали необхідність вдаватися до акцій протесту.
З огляду на згадані вище передумови Індустріальну угоду було розділено на дві частини:
Спільні оцінки і погляди. Угода щодо процедури ведення переговорів у промисловому секторі.Спільні оцінки
Ця частина, яку можна назвати «зовнішнім ядром» угоди, складається з трьох основних розділів. У першому мова йде про конкуренцію на світовій арені, у другому – про економічні умови, що постійно змінюються («глобалізацію»), а у третьому – про необхідність створити конкурентне середовище в межах промислового сектору Швеції.
Сторони чітко зафіксували свої спільні думки щодо, зокрема, постачання енергоресурсів для задоволення потреб промислового сектору, наукових досліджень і конструкторських розробок, освіти і спеціальної підготовки, податків і нетрудових затрат. Сторони створили робочі групи з цих питань. Вони підготували звіти, до яких суспільство виявило великий інтерес.
Сторони також організовують щорічні конференції, покликані посприяти розвиткові промислового сектору. Розглядаються актуальні й важливі для нього питання. У конференціях, до яких прикуто увагу засобів масової інформації, беруть участь не лише члени організацій, а й міністрі та інші високопосадовці.
Спільні погляди й зусилля, спрямовані на досягнення цілей є дуже важливими складниками угоди. Тривалість угоди пояснюється «критичною масою» дійових осіб і галузей, що мають спільні інтереси, пов’язані зі шведською промисловістю. Вони готові та здатні діяти відповідно до цих інтересів на кількох напрямках, передусім – у царині колективних переговорів та формування зарплати.
Угода щодо процедури ведення переговорів
У цій частині віддзеркалено цінності, пов’язані з «внутрішнім ядром» Індустріальної угоди. Вона є зворотнім боком медалі.
Відправною точкою є наступний принцип: нові галузеві угоди, що обговорюються численними сторонами, мають бути укладені до закінчення терміну дії чинних угод. Отже, переговори слід розпочинати принаймні за три місяці до дати закінчення строку дії угоди.
Якщо сторонам не вдається досягти домовленості за місяць до згаданої дати, до процесу долучаються так звані неупереджені головуючі. Вони сприяють своєчасному укладенню угоди. Неупереджені головуючі призначаються сторонами. Вони працюють, спираючись передусім на власний досвід і довіру всіх сторін. Неупереджених головуючих наділено деякими повноваженнями, які є набагато ширшими від мандату звичайного державного посередника. Вони вправі націлити сторони на дослідження і уточнення своїх вимог, звернутися до Економічної ради з проханням підготувати відповідну заяву (див. подану нижче інформацію), відкласти проведення акцій протесту на термін до 14 календарних днів і – що є найважливішим! – подати власні пропозиції щодо розв’язання питань, які є предметом переговорів.
Оскільки в розпорядженні «приватного» посередника перебувають такі засоби, відпадає необхідність залучати до процесу державну службу посередництва. До речі, окремі елементи угоди щодо процедури ведення переговорів було включено до переглянутого і оновленого Закону про посередництво. Він застосовується і до тих галузей, на які не поширюється дія Індустріальної угоди.
Група неупереджених головуючих налічує, як правило, вісім осіб. Вони по черзі беруть участь у різних переговорах. Усі вони – досвідчені переговірники, здебільшого – колишні керівники, які відповідали за проведення переговорів у чільних організаціях на ринку праці.
Інститути, передбачені Індустріальною угодою
Для того, щоб посприяти виконанню Індустріальної угоди та проконтролювати цей процес, сторони створили «Промисловий комітет». Його засідання проводяться принаймні двічі на рік. До складу комітету входять провідні представники роботодавців і профспілок (однакова кількість осіб від кожної сторони). Керівний орган цього комітету складається з голови (представника роботодавців) і чотирьох його заступників (одного роботодавця і трьох профспілкових діячів).
Одним із обов’язків комітету як найвищого органу, передбаченого угодою, є призначення членів Економічної ради промислового сектору. Ці економісти є незалежними високопрофесійними фахівцями. Вони жодним чином не пов’язані зі сторонами.
Рада регулярно готує і направляє сторонам доповіді стосовно поточної економічної ситуації у Швеції та, зокрема, у її промисловому секторі. Ці доповіді служать своєрідною основою для переговорів і є одним з елементів зв’язку між представниками промислового сектору і навколишнім світом.
Десятирічний досвід
Серед досягнутих результатів варто згадати захист взаємовигідних інтересів. Однак найбільш очевидні наслідки пов’язані з переговорами щодо зарплати.
Внаслідок трьох раундів переговорів було укладено три трирічні угоди. Усі переговори завершувались вчасно, не відбулося жодного конфлікту. Чимало складних принципових питань було вирішено у задовільний для всіх сторін спосіб. З-поміж них – проблема скорочення робочого часу. Вона була пекучою для Європи кінця 90-х років минулого століття. Було запропоновано багато шляхів розв’язання цієї проблеми. Зараз вони ставляться під сумнів, а в деяких країнах навіть переглядаються.
Що стосується ставок оплати праці, то вони встановлювались на «раціональному» рівні. Завдяки цьому спостерігалось істотне підвищення реальних зарплат. Протягом останніх десяти років реальні доходи зросли в цілому більш ніж на 20%. З огляду на цей показник Швеція залишила далеко позад себе решту європейських країн. Норми, встановлені в межах промислового сектору, правили за взірець для тих, хто вів переговори в інших галузях.
Ніхто у Швеції не сумнівається, що Індустріальна угода і діяльність сторін в рамках цієї угоди зробили вагомий внесок у солідні темпи економічного зростання, що спостерігалось у країні понад 10 років.
Поки що неясно, чи вдасться за допомогою угоди сформулювати ідеї та запропонувати конкретні заходи, пов’язані з виходом із нинішньої економічної кризи, яка охопила європейські країни, в тому числі й Швецію. Переконаний, що шведські сторони, взявши за основу Індустріальну угоду, зроблять усе, що від них залежить, для подолання кризи.
Мені також відомо, що декілька представників українських сторін, які брали участь у семінарах і, зокрема, у дискусіях стосовно Індустріальної угоди, намагаються знайти «критичну масу» українських організацій, аби обговорити створення подібної моделі в Україні.
Йоран Труген,
провідний експерт у справах роботодавців,
проект «Діалог на ринку праці в Україні»
