Про вимоги МВФ і можливості України – експерт Школи політичної аналітики Сергій Кисельов.
“ТИЖДЕНЬ”, інформаційно-аналітична програма Національного радіо, 14.03.09
КИСЕЛЬОВ: Новий раунд переговорів Уряду, Президента України та Міжнародного валютного фонду щодо надання другого траншу кредиту МВФ можна вважати вдалим прикладом пошуку компромісу. З одного боку, Уряду вдалося відстояти свою точку зору щодо недопущення зменшення соціальних видатків, тобто видатків на зарплати бюджетникам, на пенсії, на закупівлю ліків. Тут можливі лише деякі зменшення спеціальних пільгових пенсій в основному для колишніх представників влади. Уряду також вдалося переконати МВФ, що за умов кризи досягнути бюджетного дефіциту в 1%, як того раніше вимагав МВФ, неможливо. Відповідно сторони домовилися, що дефіцит залишиться на рівні 3%, але Уряд покаже реальні можливості покриття цього дефіциту. З іншого боку, Кабмін пішов назустріч Міжнародному валютному фонду в питанні грошово-кредитної політики, погодившись на скасування двох статей Державного бюджету, а саме статті 84 і 86. Нагадаю, що ці статті вимагали від Національного банку України, по-перше, викупати державні облігації Уряду і те, що Уряд погодився на цей крок підтверджує, що влада не налаштована на запущення грошового верстату і, відповідно, не налаштована на те, щоб вирішувати економічні проблеми за рахунок інфляції. До речі, за лютий інфляція склала лише 1,5%. Це вдвічі менше, ніж в січні, і в двічі менше, ніж у лютому торік. Другий місяць підряд не знижується обсяг готівки і загалом грошової маси в економіці. Тобто, знову таки це свідчення того, що грошовий верстат поки що не включався. І, по-друге, Уряд погодився скасувати статтю, яка зобов”язує Нацбанк узгоджувати з Кабінетом Міністрів України питання рефінансування комерційних банків. Тепер відповідальність за прозорість виділення коштів комерційним банкам буде повністю лежати на плечах Національного банку України, але Національний банк має надавати Уряду звіти щодо обсягів рефінансування. Ще одна новина для банківського сектора. Уряд погодився на те, що держава буде брати участь у рекапіталізації, тобто, у викупі їхніх акцій. Причому, мова буде йти не тільки про ті проблемні банки, де працює тимчасова адміністрація, але і про ті, де працюють куратори Національного банку України. Я нагадаю, що куратори на відміну від тимчасової адміністрації не втручаються в управління банками, а лише слідкують, аби виділені Національним банком кошти, скажімо, на рефінансування, справді витрачалися на ті цілі, які заявлено. До того ж Уряд запросив представників Міжнародного валютного фонду, Світового банку брати участь в аналітичній раді щодо питань рекапіталізації банків. Також є домовленості і щодо деяких податкових змін. Нагадаю, що зараз в парламенті лежить урядовий законопроект щодо підвищення акцизів не деякі види пального і на деякі види алкогольних напоїв. У паливно-енергетичній сфері одним із козирів уряду на переговорах з Міжнародним валютним фондом стало прийняття фінансового плану національної акціонерної компанії “Нафтогаз” України. Вперше за останні кілька років його складено з профіцитом, тобто, перевищення доходів над видатками нафтогазового монополіста цього року має перевищити 3,8 мільярда гривень. Тобто, підсумовуючи, в принципі можна погодитися з економічним експертом Центру економічних і політичних досліджень ім. Разумкова Василем Юрчишиним, який заявив, що останні події навколо другого траншу МВФ можна вважати локальною перемогою Уряду. Тобто, Україна підготовлена до завершальної стадії переговорів з МВФ щодо другого кредиту. Звичайно, залишається питання - що станеться, якщо МВФ припинить фінансування за діючою програмою. Від відповіді МВФ залежить поведінка валютного курсу гривні на найближчі місяці. Якщо відповідь буде позитивною, то поступове посилення гривні продовжиться, якщо негативною, то за прогнозами курс може впасти до 9 гривень. Але навіть не це є найбільшою загрозою негативного рішення Міжнародного валютного фонду. Значно важливіше те, що припинення фінансування це також обмеження можливостей для антикризових заходів. Адже будь-які антикризові заходи - це кошти, кошти і ще раз кошти. Для прикладу антикризовий план президента США Барака Обами коштує 900 мільярдів доларів. І це ще не враховуючи 750 мільярдів, які вже були витрачені на покращення ситуації в фінансовому секторі восени. Німецький канцлер Ангела Меркель на підтримку німецьких банків планує витратити 500 мільярдів євро. Звичайно, розвинуті країни, а також країни, які є великим експортерами енергоносіїв, наприклад, Російська Федерація, завчасно створювали резерви, які дозволяють країні зараз вижити. В Україні таких резервів немає і це можна дорікнути усім 14 урядам, які працювали в країні під час незалежності.
Про політичних лідерів – старих та нових – професор Університету “Києво-Могилянська Академія” Олексій Гарань.
ГАРАНЬ: Політична і економічна криза вдарила по всіх в Україні. І по простих людях, і по мільйонерах, і по владі, і по опозиції. Наростають протестні настрої, при цьому критика стосується всіх політиків, люди часто не роблять різниці між Президентом, Національним банком, Урядом і навіть опозицією. І тим не менше, попри цю критику, зараз ми бачимо, що основна інтрига продовжує крутитися навколо трьох основних гравців. Це Ющенко, Янукович і Тимошенко. Ющенко вже навряд чи зможе претендувати на другий президентський термін і взагалі постає питання - наскільки доцільна буде його участь у президентській кампанії. Тому, що, очевидно, він збере кілька відсотків голосів і це може завдати додаткового удару по тому, з чим він, власне, ввійде в українську історію. Лишається два основних кандидати – Янукович і Тимошенко. Вони продовжують перебувати в лідерах президентської гонки, але разом з тим з”являються і нові політики. Часу, звичайно, на їх розкрутку зараз доволі мало, але тим не менше вони розраховують взяти участь у президентській гонці, показати результат і вплинути на перебіг виборів. І цей вплив може бути і його не варто недооцінювати. Отже, хто може претендувати на звання нових політичних лідерів. Це цікаве питання тому, що ті, хто позиціонує себе як нові лідери, далеко не завжди є новими. Скажімо, спікер Литвин зайняв доволі зручну нішу між владою і опозицією. Навіть зараз, перебуваючи в коаліції, ця політична сила фактично грає роль третьої сили і здобуває на цьому певні очки. Немає нових облич на лівому фланзі. Лівий центр фактично є порожнім. Якщо говорити про правий фланг, то тут з”являється така фігура як Тягнибок, який за рахунок розчарування виборців діями “помаранчевих” політиків, набирає очки на Західній Україні. Хоча і його навряд чи можна віднести до нових політиків. Тягнибок розраховує на те, щоб набрати кілька відсотків у президентській кампанії, але, очевидно, що це скоріше буде такий заділ на майбутнє, на майбутні парламентські вибори, де розраховує подолати тривідсотковий бар”єр. Зараз набирає рейтинг Яценюк. Яценюк цікава постать. Гарний і талановитий оратор і він набирає процент за рахунок тих, хто розчарувався в діях “помаранчевих”, а також за рахунок виборців Сходу і Півдня, оскільки Яценюк може виглядати як достатньо компромісна фігура. При цьому, однак, до Яценюка є серйозні питання тому, що багато речей поки що незрозуміло, а саме, з якою програмою йде Яценюк, яка у нього команда? Він неодноразово говорив, що десь в грудні минулого року про те, що представить свою “п”ятірку”. Однак досі її немає. Ми не знаємо, хто зараз є в команді Яценюка і ми не знаємо також про фінансування, з яких джерел він отримує і планує отримати фінансування. І, нарешті, постать Гриценка. Гриценка можна віднести до нових політиків попри те, що він був міністром оборони в трьох урядах. Він є доволі сучасним політиком, тобто, я б сказав так, що він наближається до стандартів європейського політика, але поки що активної кампанії він не веде попри той факт, що наприкінці минулого року була створена громадська організація під назвою “Громадська позиція”. Таким чином повторимося. Ми бачимо нові обличчя, ми бачимо старі обличчя, які претендують на те, щоб бути новими політиками, їм буде доволі тяжко розкрутитися за цей час, який залишився до президентських виборів, але вони можуть вплинути на перебіг президентських виборів і, в усякому разі, політичні сили, які вони формують, зможуть взяти участь у майбутніх парламентських виборах. Але для того, щоб справді прийшли в українську політику нові обличчя, треба приймати закон про вибори з відкритими списками, тоді виборці зможуть впливати на формування партійних списків і зможуть, власне, сприяти появі нових політиків.
