Ігор ЧОРНОВОЛ
ТОМИСЛАВ РОЗВАДОВСЬКИЙ
ПРО СВІЙ ПОЄДИНОК З ТЕОФІЛЕМ ОКУНЕВСЬКИМ*
Норман Дейвіс, розпочинаючи свою знамениту „Європу”, зауважив: „Історію можна писати в якому завгодно обсязі. Хтось може написати історію Всесвіту на одній сторінці або дослідити життєвий цикл мухи-одноденки в сорока томах. Один дуже поважний і видатний історик, що спеціалізується на історії дипломатії х років, якось написав одну книжку про мюнхенську кризу та її наслідки, друга називалася „Останній тиждень миру”, а на обкладинці третьої був напис: „31 серпня 1939”. Колеги історики марно чекали, що з’явиться ще й останній, завершальний том з назвою „За хвилину до півночі”. Це приклад сучасної тенденції до того, щоб знати дедалі більше про дедалі менше”[1].
У 1999 р. з друку вийшла розвідка „Дуелі у Львові. Теофіл Окуневський contra Томислав Розвадовський”[2]. Втім, то була ані перша, ані остання публікація на цю тему[3]. Поява все нових і нових свідчень про цей поєдинок зумовлювала потребу уточнювати й доповнювати вже оприлюднений матеріал. Остання знахідка – це власноручний опис Т. Розвадовським його дуелі з Т. Окуневським. Документ публікується в додатку. Натомість чергова порція отриманої з інших джерел інформації дає підстави для уточнення окремих деталей.
Отож, пригадаймо перебіг подій. 25 листопада 1889 р. у Галицькому сеймі посол-москвофіл Михайло Король** гостро виступив проти пропозиції надати субсидію ордену змартвихвстанців, що викликало вибух обурення польських депутатів. Під час гармидеру, що зчинився, відбулася словесна перепалка між українцем[4] Т. Окуневським і поляком Т. Розвадовським*. Т. Розвадовський викликав Т. Окуневського на поєдинок.
Нововіднайдені матеріали свідчать, що брошура Едмунда Лозинського про кримінальні афери Т. Розвадовського спонукала останнього до відповіді, й Е. Лозинський видав ще одну брошуру на цю ж тему[5]. А чотирма роками раніше на останній сесії обраного у 1883 р. сейму Т. Розвадовський розповсюдив написаний ним анонімний пасквіль на відомого українського дідича-мецената Володислава Федоровича. Т. Розвадовський мав на меті перешкодити обранню В. Федоровича до нового складу сейму і звинуватив його у москвофільстві. Крім того, він розіслав цей пасквіль по редакціях газет, у намісництво, роздавав також у львівському шляхетському казино. В. Федорович виступив з відповіддю[6], однак так і не поставив свою кандидатуру на виборах 1889 р.
Виявляється, Розвадовські і Федоровичі раніше приязнилися: у 1846 р. батько Володислава Іван Федорович переховував Адольфа Розвадовського (котрий пробував підняти польських патріотів Східної Галичини на повстання), а згодом листувався з ним і його братом Віктором[7], батьком Томислава (офіцером повстання 1831 р., кавалером ордену “Virtuti Militari”[8]). Мабуть, саме завдяки родичанню Томислава з цими двома Розвадовськими, а також його дідом Казимиром Розвадовським (бригадиром війська Тадеуша Костюшка та полковником армії Наполеона I Бонапарта[9]) польський політичний табір довший час закривав очі на його афери і підтримував на виборах (у найпрестижнішій, зазначимо, курії великої власності).
Казимир Хлендовський, автор доволі колоритних мемуарів, характеризував Т. Розвадовського так: „скандаліст і шулер першого розряду. Мав два великі земельні маєтки, отож, міг грати [в казино] більше двадцяти років, спочатку у Львові і де вдасться, пізніше арена стала йому затісна, дався вибрати до райхсрату, вписався до віденського „Жокей-клубу” і, не можучи витримати конкуренції в грі з людьми, котрі мали по кількадесят тисяч ґульденів у гаманцях, незабаром знайшовся на чорній таблиці як неплатіжноспроможний. Чоловік буйний, що нібито пильнує „гонору”, щохвилі мав поєдинки, аж закінчив свою кар’єру в Галичині гучним скандалом з бароном Бруніцьким з Заліщиків”. Розтринькавши своє майно, Т. Розвадовський пішов до барона Бруніцького на службу управителем, але швидко з ним посварився і позбувся своєї посади. Випадково зустрівши Бруніцького в „Казині народовому”, Т. Розвадовський дав йому ляпаса. Потім була дуель, внаслідок якої ніхто не постраждав. Але остаточно скомпрометований Т. Розвадовський змушений був назавжди покинути Галичину. Він виїхав до Румунії[10], де, ймовірно, й помер.
Залишається додати, що родинний архів Розвадовських нині знаходиться в Бібліотеці Національного Інституту Оссолінських у Вроцлаві. Там зберігається і лист Т. Розвадовського до Марії з Шимановських Розвадовської з описом його поєдинку з Т. Окуневським. Публікується вперше.
Лист Томислава Розвадовського до Марії
з Шимановських Розвадовської1
Odnów 30.11.1889
Przeszło 12 godzin leżał na biurku list mój do Ciebie zaczęty, a ukończyć go nie mogłem, bo drzwi mieskania się nie zamykały, wiele osób nas odwiedziło, a wreszcie musiałem zdecydować się dość nagle wyjechać ze Lwowa, a to wskutek ciągłych denuncjacji szlachetnych wyznańców “Diła” i “Czerwonej Rusi”, żądających śledztwa przeciwko mnie. Tutaj [...]2 spokój i czas, aby jeszcze raz [...] się do Ciebie odezwać, bo sądzę, że [list] dokończony przez Melunię3 bardzo dokładny być nie mógł. Otóż rzecz się tak miała. Zapewniwszy się co do wyboru członka Wydziału Krajowego4, Rusini postanowili wywolać w sejmie koniecznie jakąś scysję. Zdaje się że zewnątrz5 otrzymali ku temu wskazówki, oby mieć jakikolwiek przetekst do politycznych żalów i [...]. Na wieczornym posiedzeniu w Niedzielę wystąpił Korol z Żółkwi, pierwszy raz, a w Poniedziałek wylał w mowie swojej przeciwko Internatowi Zmartwychwstańców cały potok dawno nagromadzonego przeciwko nam jadu i nienawiści. To też wyprowadził ze spokoju najcierpliwszych. Odpowiadali mu St. Polanowski6 i Golejewski7, otóż przy [...] chciał, że przede mną siadła figura [człowieka], mnie nieznana osobiście, niejaki [Okuniewski] i kpiącym tonem przedrwiwał [występujących], aż mnie zabrakło cierpliwości, wywiązała się utarczka słowna, zakończona grubiaństwem z jego strony; za które natychmiast do odpowiedzialności go pociągnąć musiałem. Między swojemi towarzyszami nie mógł znaleРć sekundanta8 i uprosił sobie Szczepanowskiego9 i Żardeckiego10. Mnie sekundował Vivien11 i St. Jędzejowicz12. Stanąwszy na placu, odrazu poznałem, że bronią robić nie umie, nie śmiałem nadużywać mojej prewagi aby go okaliczyć, więc dałem mu cięcia w rękę i w ramie i jedno w lewy policzek, lecz wszystkie umyślnie lekke zadane nie były wystarczające aby położyć koniec spotkaniu. Miałem przed sobą przeciwnika z obandażowaną ręką i głową, [zieb. y]13 i bezwiednie prawie pałasz trzymający. Nie mialem sumienia dać mu na koniec pzez łeb, który ciągle mialem przed sobą odsłonięty. Chciałem nieszkodliwym ciosem zakończyć. Lecz nie obliczyłem się, że dawno bronią nie robiłem, ręka była zmęczona, a głównie tchu mi trochy zabrakło; [...] się shybko w pozycje, nie uważając [...] się pałasz przeciwnika, który mu [kącikiem] samym zarwał [się]. Ja nie czułem, a on nie wiedział, stawszy na nowo, gdy krew tak obficie mi broczyć zaczęła, że przestać kazano. Gorączki nie mialem żadnej, nawet opuchnięcia żadnego nie było; jutro wyjeżdżam do Wiednia. O [...] przysłał mi sekundantów z oświadczeniem, że widział, iż go oszczędzam, i polecił mi wdzięczność swoją za to wyrażić.
Wybacz, że o tych kobiety mniej interesujących szczegółach się rozpisałem; ale to dla zaspokojenia ciekawości Jasia14. Niech wie na czysto jak to było. Rękę twą całuję. Zosię, Anielkię, Jasia, [...] i Frania serdecznie uściskać proszę od kochającego ich stryja
[Підпис]
Biblioteka Zakładu Narodowego im. Ossolińskich we Wrocławiu. Oddział rękopisów. Papiery Rozwadowskich. Sygn. 7944/I. S. 219-222.
КОМЕНТАРІ
1 Марія з Шимановських Розвадовська – дружина двоюрідного брата Т. Розвадовського, учасника повстання 1863 р. Варфоломія. (Zdrada J. Rozwadowski Jan Emanuel // Polski słownik biograficzny. T. XXXII/3. Zesz. 134. Wrocła; Warszawa; Kraków, 1991. S. 409).
2 Лист істотно пошкоджений: відсутні клаптики паперу з цілими фразами. Тут і далі такі місця позначено трьома крапками або текстом (якщо його можливо відтворити) у квадратних дужках.
3 Розвадовського – Меланія з Руліковських. (Stawiecki P. Rozwadowski Tadeusz // Polski Słownik Biograficzny. T. XXXII. S. 418).
4 У 1885 р. українська фракція домоглася одного мандата до Крайового виділу (виконавчого органу сейму). У 1889 р. сейм обрав до його складу суддю Дем’яна Савчака (), котрий oтримав цю посаду (разом з депутатським мандатом) до 1901 р.
5 Натяк на царат безпідставний.
6 Граф Станіслав Поляновський () – авторитетний лідер угруповання „мамелюків” (проурядових демократів). У сеймі засідав безперервно від 1862 р. аж до смерті, обирався також до райхсрату (, ). З 1883 р. – член Палати Вельмож (вищої палати австрійського парламенту). Завзятий противник українських політиків.
