Інноваційний розвиток агропромислового підприємництва в контексті процесів глобалізації

Гузь Артем Ігорович, аспірант, [e-mail]

ПВНЗ «Європейський університет» (Україна)

ІННОВАЦІЙНИЙ РОЗВИТОК АГРОПРОМИСЛОВОГО ПІДПРИЄМНИЦТВА В КОНТЕКСТІ ПРОЦЕСІВ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ

Формулювання актуальності та цілей дослідження. Глобальні зміни економічного середовища та подальша лібералізація і структурні зрушення на світових агропродовольчих ринках спричиняють глибокі системні перетворення у розвитку агропромислового підприємництва. Тому одним із головних напрямків діяльності уряду в сучасних умовах є реформи в АПК в контексті процесів глобалізації. Оскільки, глобалізація розширює та розкриває великі можливості перед країнами у використанні досягнень світової науки і техніки, досвіду менеджменту, формування фондового ринку, крім того, породжує великий імпульс для прискорення структурної перебудови національної економіки, тому виникає необхідність в забезпеченні переходу до інноваційно-структурного типу економічного зростання і визначення тих галузей, для розвитку яких є сприятливі умови в державі.

Саме тому на сьогоднішній день надзвичайно актуальним є дослідження всіх аспектів інноваційного розвитку підприємництва в умовах глобалізації України, адже інноваційне підприємництво в аграрній сфері – один із найважливіших шляхів забезпечення конкурентоспроможності вітчизняних ринків сільськогосподарської продукції. Крім того, для виходу країни з економічної кризи потрібна реалізація державної політики котра повинна бути спрямована на розвиток інноваційної моделі економічного зростання. Особливо актуальною ця проблема є для агропромислового комплексу, який перебуває в особливо критичній ситуації і потребує невідкладного наукового обґрунтування розвитку економічних відносин між суб'єктами підприємництва різних форм власності в умовах ринкової економіки.

Останнім часом науковці приділяли увагу сутності розвитку підприємництва і описували форми та методи його розвитку в аграрній сфері. Значний внесок у вирішенні цієї складної проблеми зробили українські вчені Андрійчук В. Г., , Юрчишин В. В , Кулаєць М. М., , Жаліло Я. А., В та інші. Дослідженню питань глобалізації та процесам адаптації АПК України до викликів глобального характеру присвятили свої публікації Бузовський Є. А., , та інші.

Особливістю розвитку української економіки є взаємозв'язані тенденції – глобалізація та інновація. Так, відомий вчений А. Балян стверджує, що в країнах з розвиненою економікою існує дві моделі підприємництва: класична й інноваційна. Класична модель орієнтується переважно на використання внутрішніх ресурсів, інноваційна – на залучення зовнішніх ресурсів, зокрема наукових розробок та нових ідей. У ринкових умовах інновація охоплює всю економіку, враховуючи продуктивні сили (засоби виробництва, навчання працівників) та виробничі відносини (форми і методи управління, поділу, спеціалізації і кооперації). Таким чином, інноваційний процес є суб'єктом економіки, що надає йому статусу рушійної сили прогресу в розвитку суспільства та його поступу до нових рубежів [4, с.10].

Метою дослідження є обґрунтування напрямків інноваційного розвитку агропромислового виробництва, які забезпечать гнучку систему реформування АПК і можливість становлення малих і середніх підприємств, а також максимально збережуть існуючий потенціал, який створювався впродовж багатьох десятиліть.

Виклад основного матеріалу дослідження. Україна має значний аграрний потенціал, але рівень його використання недостатній. Причини такого стану загальновідомі: сільськогосподарській галузі не вистачає фінансових ресурсів та сучасних технологій господарювання. Крім того, членство в СОТ поставило нові проблеми, пов’язані з незахищеністю  внутрішніх ринків, що в умовах інтеграції вимагають додаткових заходів комплексного захисту. Галузі української економіки, які орієнтовані на експорт – АПК, харчова промисловість, машинобудування, система зв'язку – опинилися в жорстких умовах конкуренції і потребують державної опіки як «найбільш вразливі» галузі зовнішньої конкуренції [2, с. 59].

Тому інноваційне підприємництво є ефективним інструментом розвитку і трансформації економічної системи, визначальним чинником забезпечення сталої конкурентоспроможності, засобом підвищення добробуту населення. Реалізація цієї функції – одна з найістотніших рис сучасного підприємництва в розвинених державах, де громадяни пов'язують з ним надії на економічне піднесення.

Методологічною основою інноваційного розвитку підприємництва є наукове положення про те, що науково-технічний прогрес (НТП) має підлягати логіці плановості на тих самих принципах, що й решта елементів способу виробництва. Як наслідок, наша країна значно відстала від цивілізованих країн Заходу з більшості напрямів і сфер науково-технічного розвитку.

Незважаючи на високий рівень відкритості національної економіки, внесок України у загальний обсяг світового експорту товарів і послуг досить незначний. Це значно звужує перспективи формування конкурентоспроможності економіки, оскільки саме платоспроможність та потужність внутрішнього ринку визначають стабільність та динамічність соціально-економічного розвитку країни [2, с 159].

Подальший розвиток підприємництва доцільно розглядати в напрямі підвищення ефективності функціонування підприємницьких організацій і збільшення їхнього впливу на розвиток національної економіки. Реалізація таких завдань потребує взаємодії державної та регіональної політики, удосконалення системи управління роботою безпосередньо підприємницькими організаціями й розроблення механізму її здійснення, основною метою якої є підвищення ефективності господарювання, задоволення потреб суспільства в товарах, послугах тощо.

Організаційно-функціональна структура механізму розвитку підприємництва передбачає виділення трьох основних підсистем:

- державного сприяння розвитку підприємництва;

- регіонального сприяння розвитку підприємництва;

- удосконалення управління підприємницькою діяльністю.

Основна мета підсистеми державного сприяння розвитку підприємництва полягає в тому, щоб створити умови для ефективного розвитку тих напрямів підприємницької діяльності, які забезпечать піднесення національної економіки, сприятимуть підвищенню її авторитету на міжнародних ринках та задовольнять потреби населення країни.

Підсистема регіонального сприяння розвитку підприємництва повинна формуватися з урахуванням основних напрямів соціально-економічного розвитку регіонів. Одним із найважливіших таких напрямів вважають створення центрів з підготовки і перепідготовки кадрів. Такі центри мають формуватися залежно від проблем, що потребують невідкладного вирішення на регіональному рівні і потребують нових знань, підготовки спеціалістів нового фаху. Варто врахувати, що економічна ефективність підприємств свою чергу, збільшує продуктивність капіталу і праці, зменшує витрати виробництва та збільшує конкурентоспроможність підприємств [5, с. 29].

Також без значних фінансових інвестицій в агропромисловий комплекс не можливі впровадження інновацій.

Скорочення сільськогосподарського виробництва, послаблення ролі держави у вирішенні соціальних проблем, децентралізація фінансування та управління соціальною інфраструктурою призвели до безпрецедентного спаду інвестицій у галузь АПК та значного скорочення капітальних вкладень. Тому проблему інвестицій необхідно вирішувати шляхом мобілізації різних джерел, проте основним з них, звичайно повинні бути власні кошти підприємств та доходи громадян, особливо жителів цього регіону, де потрібні капіталовкладення.

Таким чином, потреба у залученні інвестицій, особливо в аграрний сектор економіки, набуває першочергового значення. Можна виділити наступні пріоритетні напрямки інвестування:

- технічне переоснащення АПК;

- організація інфраструктури ринку АПК;

- відновлення та розвиток соціальної інфраструктури на селі.

Держава в свою чергу повинна забезпечити прозорі та зрозумілі правила інвестування, забезпечити механізм підтримки та створити спеціалізовані фонди для цього. Державне регулювання інвестиційної діяльності також повинно здійснюватися ефективним наданням фінансової допомоги у формі субсидій, субвенцій та бюджетних позик на розвиток окремих територій, галузей та виробництв шляхом цільового фінансування з бюджету та позабюджетних фондів.

Крім того, сучасні процеси глобалізації вимагають від України якомога ширшого залучення в світові інтеграційні процеси, що сприятиме більш повній реалізації, з одного боку - експортного потенціалу українських підприємств, з іншого – залучення іноземних інвестицій.

Сучасна аграрна політика України знаходиться у процесі структуризації та становлення, тому вона здатна перетворитися в політику стимулювання розвитку сільського господарства та підготовки аграрного сектору до членства в ЄС. Однак, при цьому дуже важливо не повторювати помилки “старої” спільної аграрної політики Європейського Союзу (САПЄС), а мати на увазі ті зміни, які в ній зроблені в останні роки [1, с. 25].

Україні не слід просто копіювати досвід ЄС, адже українське сільське господарство має свою специфіку. Необхідно виокремити цю специфіку через призму євро-інтеграційних заходів. Зокрема, це стосується питань підтримки сільськогосподарських виробників і розвитку сільських територій [3, с. 258].

Ефективність підприємницької діяльності в АПК зумовлена багатьма чинниками, зокрема розміром підприємств. Світова практика свідчить, що малий бізнес і підприємництво є важливим механізмом підвищення ефективності господарювання саме в сільськогосподарському виробництві.

Важливим методом підвищення ефективності підприємницької діяльності є запровадження інновацій, яке повинно мати плановий та регулятивний характер. А однією з найважливіших передумов ефективного господарювання у разі запровадження інноваційної моделі розвитку економіки є інноваційна політика, ощадливе використання коштів, планування обігу та прогноз прибутків.

Інноваційний шлях розвитку підприємництва агропромислового виробництва в Україні, є оптимальним для нашої держави на найближчу перспективу.

Сьогодні підприємництво в різних сферах господарювання є запорукою прогресу й розвитку суспільства, а політика держави стосовно його розвитку в Україні повинна формуватися в напрямі створення сприятливих умов для ефективного функціонування підприємницького сектора економіки.

Україні потрібно брати приклад із країн-сусідів, таких як Польща і Угорщина, які, незважаючи на жорстку конкуренцію, змогли досягнути поставленої мети: сформувати сприятливі умови для припливу прямих іноземних інвестицій, що в свою чергу спонукало інноваційний розвиток агропромислового сектору економіки.

Висновки. Отже можна зробити висновок, що інноваційне підприємство є якісно новою формою інтеграції науки і виробництва, суть якої полягає в освоєнні, впровадженні та реалізації підприємницькими структурами різноманітних нововведень (технічних, технологічних, управлінських, фінансових тощо), розроблених за участю науково-дослідних інституцій.

Список використаної літератури

1. Андрійчук В.Г. Сучасна аграрна політика: проблемні аспекти / В. Г. Андрійчук, , В. В. Юрчишин – К. : Аграрна наука, 2005. – 140 с.

2. Кальченко економіка: методологія системних досліджень: монографія / – К. : КНЕУ, 2006. – 248 с.

3. Могильний аграрної сфери. / – Ужгород: ІВА, 2005. – 400 с.

4. Розвиток інноваційного підприємництва в агропромисловому виробництві України : монографія. / П. М. Музика – Львів. – 2005. – 315 с.

5. Кулаєць і методи розвитку підприємництва в аграрному виробництві – невід'ємна складова інноваційної діяльності / єць, – К. : Вид-во "Аграрна освіта", 2008. – 442 с..

6. Бузовський Є. А. Інновації у розвитку підприємництва в аграрній сфері / Є. А. Бузовський, // Економіка АПК. – 2009. – № 1. – С. 55-63.

7. Удосконалення інноваційної підприємницької діяльності / // Економіка АПК. – 2009. – № 5. – С. 76-87.