***Левченко Вероніка, 10-А клас
Він був народженний в неволі,
На світ з’явився “в кандалах”.
Складна його чекала доля,
В крові омита та сльозах.
Йому з дитинства було важко.
Батьки померли. Він один.
Пішов до д’яка підробляти,
Де грамоті навчився він.
Коли став старше - к Енгельгардту
Його забрали “козачком”.
І завжди працював старанно,
Хоч дощ, хоч холод за вікном.
Його тягнуло до мистецтва,
Він мріяв гарно малювати.
І вирішив пан Енгельгардт
Його до вчителя віддати.
Спочатку у Рустема Яна
Він півтора роки навчався,
А потім пан його поїхав,
Забравши “козачка” від майстра.
І ось вони у Петербурзі,
Не забува юнак бажання.
Почне Ширяєв научати
Складним прийомам малювання.
Минає час, йде рок за роком.
І як той віл хлопак працює.
Що вільна в нього є година -
У Літнім саді все малює.
Під час такого малювання,
А був вже тридцять шостий рік,
Зустрів його Іван Сошенко,
Його майбутній рятівник.
Іван художик був майстерний,
У парні тім талант відчув,
Хотів звільнити від кріпацтва.
Аж підстрибнув, коли почув,
Що Енгельгардт, той пан хитрющій,
За хлопця просить цілий скарб.
Але Сошенко розумів:
Юнак - художник, а не раб.
І ось Іван благає друзів,
Щоб ті йому допомогли.
Товарищі в мить відгукнулись,
Щоб не лишати у біді.
Тоді поет Василь Жуковський
Став позувати для Брюллова.
Портрет пішов на аукціон,
І гроші виручили з того.
Дві тисячі п’ятсот рублів
Отримав з цього Енгельгарт.
Юнак радіє, що він вільний,
Й пан грошам великим рад.
Був дуже вдячний хлопець цей,
Що він зустрів тоді Сошенка.
У Академії мистецтв нове ім’я -
Тарас Шевченко.
І учень був майстерний дуже,
Гравюру в мить опанував.
Як портретист він був умілий,
Як ілюстратор працював.
Тоді й складав він перші строки,
Минає тридцять восьмий рік,
А його «Думку» вже друкують
У альманасі «Молодик».
І знову час біжить, як вітер,
Хворіє тяжко він на тиф.
По прочитанню «Енеїди»,
Де є в основі грецький міф,
Шевченко хоче написати
Для Котляревського вірша.
«На вічну пам’ять…» він складає.
Радіє так його душа,
Бо твір цей, а з ним ще чотири,
Друкує знову альманах.
Важка чека Шевченка праця,
А поки є вогонь в очах.
Ось рок приходить сороковий.
Побачить світ його «Кобзар».
Він Україною мандрує -
То є для нього вищій дар.
Малює рідні він пейзажі,
То «Живописна Україна».
Проте не тим його вражає,
Де народився він, країна.
А поневолення народу,
Де кровожерлива Росія,
Царизм, безжальний до людей,
Й самодержавна влада діє.
Обурний всім цим Шевченко
Складає «Сон» про стан країни.
Отримує звання «Художник»
Й квиток - проїзд до України.
Він знову поринає в мандри,
Що духом рідним оповиті.
І під час важкої хвороби
Лиша послання в «Заповіті».
Несе тяжкий поет тягар,
Ті думки, шо вже не під’ємні,
Коли до Києва вертає,
Вступає в братство він таємне.
Відкрити людям правду гірку
Не полиша його бажання.
Також тоді його приймають
Вчителювати малювання.
На дворі сорок сьомий рік,
На братство хтось доніс, саджають
Всіх, що знайшли, до казематів,
Й в заслання дальні відправляють.
Тарас до Орської фортеці
За свою творчість потрапляє.
Але і там страшне натхнення
На мить його не полишає.
Вірші він пише та малює.
І через рік до Кос-Аралу
Із експедицією він
Поїхав. Було це так вдало.
І не одну тоді поему,
І близько сімдесят віршів,
Й пейзажів острова численних
Тарас Григорович зробив.
Фортеця знов, Новопетрівська -
Часи найтяжчі у житті.
Але Шевченко знов проходить
Випробування непрості.
Ось помира Микола Перший,
Переживають так за долю
Всі друзі знатного поета.
Через два роки він на волі.
Ось третя подорож минає,
Так скучив він за Україной.
Але тривають мало мандри
Для нього рідною країной.
Заслання знов до Петербуга,
І пише він свою «Марію».
На світле сонячне майбутнє
Вже полишає він надію.
Стає гравюр Шевченко майстрем.
Але нема вже толку з того.
Останній пише вірш поет -
«Чи не покинуть нам, небого».
Невиліковна та хвороба
Його, як хвилі, накриває.
Поет великий і художник,
Тарас Шевченко, помирає.
Прислухались до «Заповіту»
І повезли до Батьківщіни.
У Каневі він почиває,
Гора Чернеча, Україна.
І серце хоч його не б’ється,
В серцях народу він навіки.
Я дякую тобі, Шевченко,
Кріпак, що душу мав Велику.
