Слов'янські країни центральної та східної Європи

СЛОВ'ЯНСЬКІ КРАЇНИ ЦЕНТРАЛЬНОЇ ТА СХІДНОЇ ЄВРОПИ ( pp.)

Польща

До Першої світової війни польські землі входили до складу Росії, Німеччини, Австро-Угорщини. Після падіння царського режиму в Росії та поразки Німеччини й Австро-Угорщини у війні в листопаді 1918 р. Польща відновила свою незалежність. Дер­жави Антанти підтримали її. Тимчасовим комендантом і головно­командуючим польської армії став Юзеф Пілсудський, а перший уряд очолив Е. Морачевський.

У січні 1919 р. відбулися вибори до Установчого сейму, який схвалив «малу» конституцію. Упродовж pp. правлячим колам Польщі вдалося включити до складу держави українські, білоруські та литовські землі. Національні меншини у Польщі становили понад 40% всього населення.

17 березня 1921 р. у Польщі була прийнята нова конституція, що закріплювала законодавчу владу за сеймом і сенатом, що оби­ралися на 5 років на основі загального, прямого, рівного, таємного і пропорційного голосування. Президент республіки обирався на 7 років об'єднаними Національними зборами і призначав уряд.

У 1923 р. Польща поступово почала виходити з складного еко­номічного становища. Грабського стабілізував націо­нальну валюту, залучив іноземні капіталовкладення. Внутріш­ньополітична нестабільність сприяла зміцненню авторитета Ю. Пілсудського, який вимагав встановлення «сильної влади».

12 травня 1926 р. Ю. Пілсудський здійснив державний перево­рот і встановив у країні «санаційний» режим. Пілсудчики внесли поправки до конституції, які зміцнили владу президента, отримали підтримку західних інвесторів, досягли стабілізації економіки.

Світова економічна криза призвела до зменшення промисло­вого і сільськогосподарського виробництва, спричинила антиуря­дові виступи робітників і селян. На кінець 30-х pp. Польща не змогла вийти з глибокої кризи. Обсяг промислової продукції не під­нявся до рівня 1928 p., кількість безробітних сягнула 2,5 млн осіб.

Правлячі кола намагалися навести в державі лад. У 1935 р. було прийнято нову конституцію, що підпорядковувала президен­тові сейм і сенат, скасувала низку громадянських прав.

Після смерті Ю. Пілсудського (травень 1935 р.) керівником Польщі став генерал Е. Ридз-Смігли, що продовжував політику свого попередника.

У зовнішній політиці Польща проводила чітку антирадянську політику та агресивну стосовно сусідів. У 1938 р. було спровоко­вано конфлікт з Литвою, у листопаді 1938 р., в результаті Мюн­хенської змови Польща приєднала частину земель Чехословаччини. У кінці 30-х pp. погіршилися польсько-німецькі відносини. Польща намагалась знайти захист і гарантії безпеки у Велико­британії і Франції.

Чехословаччина

До Першої світової війни Чехія і Словаччина входили до складу Австро-Угорщини. Восени 1918 р. у результаті поразки у війні та національно-визвольного руху слов'янських народів Австро-Угорська імперія розпалася. 28 жовтня 1918 р. національна рада проголосила незалежність Чехословаччини. Скликані 14 листо­пада 1918р. Національні збори проголосили повалення влади Габсбургів і встановлення демократії республіки. Першим президен­том було обрано Томаша Масарика, уряд очолив Крамарж. До складу Чехословаччини увійшли Чехія, Моравія, частина Сілезії, Словаччина і Закарпатська Україна. Країна успадкувала близько 70% промислового потенціалу імперії Габсбургів.

Становлення і розвиток Чехословаччини відбувався в склад­ній міжнародній обстановці. У 1919 р. у Словаччині було проголо­шено радянську республіку, німецьке населення робило спроби відокремитися, виник конфлікт з Угорщиною з приводу Закар­паття та інше.

20 лютого 1920 р. Національні збори затвердили конституцію Чехословаччини. Встановлювалася республіканська форма прав­ління, гарантувалися права і свободи. Законодавча влада зосеред­жувалась у двопалатних Національних зборах. Президент оби­рався Національними зборами на 7 років і мав широкі повноваження: формував уряд, мав право «вето», скликав чи роз­пускав Національні збори тощо. Конституція надавала право національним меншинам рівні права з чеською нацією.

У вересні 1921р. було сформовано коаліційний уряд Е. Бенеша. У внутрішній політиці уряд спрямував зусилля на подолання економічної кризи початку 20-х pp. Зокрема запровадив монопо­лію на деякі предмети виробництва, стабілізував курс валют, що забезпечило умови економічного зростання в 20-х pp. Під дер­жавний контроль були поставлені військова промисловість і транспорт.

Світова економічна криза розпочалась у Чехословаччині в 1930 р. і була тривалою та руйнівною. У 1933 р. обсяг промисло­вості виробництва скоротився на 40% у порівнянні з 1929 p., кіль­кість безробітних становила 1 млн осіб. Особливо відчутно криза проявилася у Словаччині та Закарпатті.

У роки кризи відбувалася подальша поляризація політичних сил. Активізувалася діяльність Комуністичної партії. У Судет­ській області широкого розмаху набув фашистський рух, очолю­ваний К. Генлейном, посилилися сепаратистські тенденції.

У 1934 р. Чехословаччина встановила дипломатичні відносини з СРСР. Між державами було укладено низку договорів і угод, а в травні 1935 р. — пакт про взаємодопомогу.

У 30-х pp. у Чехословаччині суттєвих суспільно-політичних змін не сталося. В 1935 р. Т. Масарик пішов у відставку, а новим президентом був обраний Едуард Бенеш.

У 1938 р. у німецько-чехословацьких відносинах виникла гостра криза. Німеччина прагнула до анексії Судетської області. Керівництво Чехословаччини було готове до компромісу з Судецько-німецькою партією К. Генлейна, але останні 13 вересня почали збройний путч. Уряд швидко придушив виступ, проте над державою нависла реальна загроза німецького вторгнення.

Великобританія і Франція рекомендували Е. Бенешу передати Німеччині області, де переважало німецьке населення, погро­жуючи при цьому відповідальністю за розв'язання війни. 29-30 вересня 1938 р. у Мюнхені на конференції за участі А. Гітлера, Е. Делад'є, Б. Муссоліні, Н. Чемберлена Чехословаччині було запропоновано, до 10 жовтня передати Судети Німеччині, а деякі території — Польщі й Угорщині. Чехословаччина втратила 1/5 території, 1/4 населення 40% промислового потенціалу, могутні оборонні рубежі.. Німецький кордон тепер проходив за 40 км від Праги. У березні 1939 р. Словаччина проголосила незалежність, а чеські землі були окуповані німецькими військами і як протекто­рат Бельгії та Моравії включені до складу Німеччини.

Президенти Чехословаччини

pp. - Т. Масарик

-Е. Бенеш

Болгарія

У Першій світовій війні Болгарія воювала на боці австро-німецького блоку. 29 вересня 1918р. Болгарія підписала капітуляцію і була окупована військами Антанти. Правлячі кола охопила політична криза. У політичному житті країни зросла роль лівих соціал-демо­кратів («тесняків») та Болгарського землеробського народного союзу (БЗНС). На парламентських виборах у серпні 1919 р. пере­могу здобув БЗНС, а її лідер О. Стамболійський очолив уряд.

У листопаді 1919 р. Болгарія підписала Нейїнський договір, за яким втрачала Південну Добруджу, Македонію, Західну Фракію (10% усієї території) та зобов'язувалася сплачувати репарації. Армія обмежувалася 20 тис. чоловік.

У 1920 р. в країні було запроваджено надзвичайний стан, Олек­сандр Стамболійський сформував однопартійний уряд. Було прове­дено ряд демократичних реформ, найважливішою з яких була аграрна. Вилучалися залишки земельних володінь, що перевищу­вали ЗО га, було створено земельний фонд, який розділявся між селянами. Землю отримали 75 тис. селянських господарств. За пер­ший рік діяльності уряд прийняв понад 100 законів, що стосувалися різних сторін життя болгарського суспільства. Проте реформи викликали протидію внутрішніх і зовнішніх сил. У pp. усі опозиційні сили об'єдналися в Конституційний блок, активізувалися профашистські організації. Погіршилися стосунки БЗНС з комуніс­тичною партією, яка закликала до страйків і збройного повстання. У БЗНС перемогли прихильники «третього шляху», що виступали за боротьбу як з комуністами, так і з буржуазними партіями.

9 червня 1923 р. у Софії було здійснено військовий переворот. Уряд було заарештовано, а О. Стамболійського вбито. Цар Борис III призначив лідера Народної змови О. Цанкова главою нового уряду. Червневий переворот поклав початок встановленню реакційного поліцейсько-монархічного режиму.

Державний переворот викликав опір змовникам, але виступи селян і повстання, організоване комуністами (вересень 1923 p.), були легко розгромлені О. Цанковим.

Цанкова не користувався підтримкою населення країни. Масові репресії проти опозиції викликали зворотній терор. У 1926 р. новий уряд очолив А. Ляпчев, що оголосив про повер­нення до конституційного порядку.

Протягом pp. економічне життя Болгарії пожвави­лося: промислове виробництво зросло на 90%, а сільське госпо­дарство досягло довоєнного рівня. Економічна криза різко скоро­тила виробництво, 30% робітників втратили роботу, відбувалося масове розорення селян. Криза вплинула на співвідношення полі­тичних сил. У 1931 р. було сформовано уряд Народного блоку.

19 травня 1934 р. військові та профашистські елементи здій­снили державний переворот. Уряд очолив К. Георгієв. Нова влада скасувала конституцію, заборонила діяльність партій і профспі­лок. У Болгарії до влади знову прийшла військова диктатура.

У зовнішній політиці Болгарія в 30-х pp. поступово переорієн­товувалася на Німеччину. У стосунках з балканськими державами дотримувалася принципів мирного співробітництва. У1934 р. Бол­гарія встановила дипломатичні відносини з СРСР.

Правляча династія

Саксен-Кобург-Готська династія

pp. - Фердинанд І

pp. - Борис III

pp. — Симеон II

Югославія

Югославська держава виникла після Першої світової війни. Принципи створення єдиної південнослов'янської держави були визначені Корфською декларацією 1917 р. Нова держава мала об'єднати Сербію, Чорногорію та південнослов'янські землі Австро-Угорщини і повинна бути конституційною демократичною парла­ментською монархією на чолі з династією Карагеоргієвичів.

В умовах розпаду Австро-Угорщини 6 жовтня 1918 р. в Загребі було створено Національну раду словенців, хорватів і сербів. 29 жовтня вона проголосила об'єднання південнослов'янських земель у незалежну державу. Нова держава дістала назву Коро­лівства сербів, хорватів і словенців (КСХС) і була проголошена 1 грудня 1918 р.

Королівство СХС було відсталою країною зі слабко розвине­ною промисловістю. Більшість населення була зайнята в сіль­ському господарстві.

У лютому 1919 р. уряд розпочав аграрну реформу. Поміщицьке землеволодіння було обмежене, частина земель була надана селя­нам за викуп.

28 червня 1921 р. Установчі збори прийняли так звану Видовданську конституцію, яка закріпила в державі конституційну монархію й унітарний устрій. Законодавча влада належала королю і парламенту. Всі громадяни отримували політичні права і свободи. Конституція закріпила панівне становище великосербських кіл, ігноруючи права національних меншин, що загострю­вало національні суперечності.

У 20-х pp. економічне становище залишалося складним, а політична влада нестабільною. Політика насильницької сербізації викликала опір несербських народів. Хорвати виступили за реор­ганізацію Югославії у федерацію. Наприкінці 20-х pp. країна пере­живала гостру політичну кризу. Правлячі кола вбачали вихід із ситуації у встановленні авторитарного режиму.

6 січня 1929 р. король Олександр здійснив державний перево­рот. Він розпустив парламент, припинив дію конституції, заборо­нив діяльність політичних партій. Королівство СХС перетвори­лось у військово-поліцейську державу. З жовтня 1929 р. держава була перейменована в Югославію.

Світова економічна криза охопила Югославію пізніше, ніж інші держави, але вдарила по промисловості, сільському госпо­дарству, фінансах. У 1931 р. національний прибуток скоротився удвічі, виробництво сільськогосподарської продукції на 60%, без­робіття охопило 300 тис. осіб. Криза призвела до загострення суперечностей в югославському суспільстві, активізувавши націо­нально-визвольний рух. Королівська диктатура змушена була відновити конституційний лад. Конституція 1931 р. зберегла пар­ламент (скупщину), але надала королю всю повноту влади.

Прискорення економічного розвитку у pp. було досяг­нуто за рахунок розвитку металургійної, машинобудівної та хіміч­ної галузей промисловості. За рівнем промислового виробництва на душу населення Югославія посідала передостаннє місце в Європі.

У кінці 30-х pp. посилився сепаратистський рух. У 1939 р. Хор­ватія отримала автономію. Складним залишалося і зовнішньопо­літичне становище Югославії. Уряд намагався маневрувати між англо-французьким блоком і фашистськими державами. З почат­ком Другої світової війни югославський уряд проголосив нейтра­літет і встановив дипломатичні відносини з СРСР. Приєднання до Берлінського пакту в березні 1941 р. викликало обурення насе­лення. У країні відбувся державний переворот — група військових скинула уряд і принца-регента.

Династія Карагеоргієвичів і Обреновичів

pp. — Петро І Карагеоргієвич, король Сербії

pp. — Петро І Карагеоргієвич, король КСХС

pp. - Олександр І, король КСХС

pp. — Олександр І, король Югославії

pp. - Петро II