«Чорнобриве свято» Тарасових юних літ

«Чорнобриве свято»

Тарасових юних літ

Літературно-музична композиція,

присвячена дню народження

Вчитель

Дійові особи

Ганна Закревська

Платон Закревський

Віктор Закревський

Софія Закревська

Марія Закревська

Євген Гребінка

Тетяна Густавівна Волховська

Яків де Бальмен

Афанасьєв-Чужбинський

Меланка – служниця Ганни

Гості на балу

Інтер’єр кімнати.

Ганна ( сидить перед дзеркалом, розчісує волосся, заплітає; вбігає Маланка, падає навколішки).

Меланка: Пані, голубонько, ріднесенька… заступіться, братика мого Грицька пан покарав, на стайню послав. Він не винний! Він гуси пас, а тут карета якась панська в’їхала – вони й дременули з переляку в овес. Тут управитель трапився, - каже, спить хлопець, а не добро панське стереже… Заступіться, воно мале, не витримає… Ні батька, ні матері… Бога за вас молитиму, ви наша свята заступниця.

Ганна: Не плач, Меланко, я спробую умовити пана не карати хлопця. (Меланка виходить). Я ніколи нікуди не втручаюсь, нічого не прошу. Він не повинен мені відмовити! (Входить Платон). Платоне, ти покарав Грицька, брата моє\ї Меланки. Це хороша дівчина, смирна, покірна, і Грицько ще малий, він не винний, що гуси налякалися… Прости його. Не треба сікти його на стайні. Це так недобре… Він же ще дитина…

Платон: Що?

Ганна: Прости Грицька. Гуси просто налякалися…і він…

Платон: Ганно! Ти знаєш, я не люблю, коли втручаються в мої справи. Я не втручаюсь у ваші жіночі витребеньки. Ти нічого не тямиш в господарстві. Дивись за дітьми. Оце твій клопіт. А коли ти проситимеш за кожну погань, ку тркба вчити, а я потуратиму тобі, моїй любій дружині, - в нас усе піде шкереберть. А тепер піду на стайню та сам провчу його. Хай іншим теж буде наука! (Вийшов).

Ганна: Бачити його не можу! Огидний він мені, жорстокий нелюд.

(Заходять Віктор, Софія, Марія)

Віктор: Що це за мертве царство? Чи всі повмирали в цьому домі?

Софія: Ніхто не стрічає, ніхтол не радіє… Ганнусю!

Марія: Ганнусю! (Цілуються) Ти вже замовила собі нове плаття? Незабаром бал у Волховських – а це не жарти!

Ганна: Так, звичайно! Як же не побувати на традиційному балу в Тетяни Густавівни!

Софія: А ще ми тобі книгу нову привезли чудову. Ми її читаємо з Марією і плачемо, весь час плачемо і читаємо. Яка книга!

Марія: І по-нашому, по-українськи написана, ми почитаємо з тобою. «Кобзар» зветься. Віктор десь її дістав.

(Читають уривки з поеми «Катерина»).

Ганна: В житті своєму не чула ріднішого слова. Здається, поет говорить зі мною сам на сам.

Софія: Вікторе, розкажи нам про цього Тараса Шевченка. Який він?

Віктор: Ти ж сама письменниця, то мусила б краще за мене знати. Так, це не те, що твої романчики з інститутського життя!

Софія: Куди мені до цієї поезії!

Віктор: Муж іншим, говорять, що Тарас Шевченко гостює зараз в Качанівці в Тарновських, малює. Його Гребінка привіз.

Софія: Я б дуже хотіла з ним познайомитись. Тільки, будь ласка, коли це як-небудь трапиться, не кажи йому про мою злощасну повість.

Віктор: Чому ж злощасну, сестро моя?

Марія: Чому ти почала так ставитись до своєї повісті? Ти прекрасно сама знаєш, що вона дуже приємно написана.

Ганна: І я не знаю, чого з цим ховатися. Коли б я так писала, хіба б я ховала це від людей! Соню, коли ти вже закінчиш другу свою повість?

Софія: От хто читає, не відриваючись мою повість!

Марія: Мені казали, що пан Шевченко – художник, він закінчує Академію художеств у Петербурзі.

Віктор: І уяви собі, пан Шевченко, як ти сказала, був сам панським кріпаком. Я не знаю до ладу, але в нього дуже цікава історія. Як би там не було – це перші вірші в моєму житті, які навіть я читати можу! Одразу видно, що смілива і розумна людина їх писала.

Ганна: І дуже добра. Вікторе, ви мені дасте до ранку цю книжечку, я хочу дещо перечитати.

Марія: І переписати?

Ганна: Що ж з того? Адже у вас лише одна ця книжка. Де мені її дістати? Платон, ви знаєте, не дуже вірші любить. (Усі виходять)

(У кімнаті Ганна з Меланкою вишивають).

Ганна: Не змогла я, Меланко, допомогти твоєму братику, не послухав моїх прохань Платон Олексійович.

Меланка: Я забігла до нього. Він, бідненький, так у сльозах і заснув біля ясел.

Ганна: (Співає «Така її доля». Меланка плаче, вибігає).

Марія: (входить) Ганнусю, мила, проспівай ще раз.

Ганна: Ти слухала, Марусю? Ну як я там можу співати. Отак мугикаю під ніс, як Бог на душу покладе.

Марія: Він це дуже вдало робить. Але ти щось засумувала. Усміхнись. Їдемо на бал розважатися.

(На балу. У кріслі сидить Тетяна Волховська. Гості підходять, вітаються, чоловіки цілують у руку, жінки – у щоку)

Волховська: Ну, щебетушечки, спасибі, що згадали мене. Які у вас враження від балу?

Гості: Спасибі, все просто чудово!

Волховська: Повеселіться, потанцюйте, і мені веселіше буде.

(Заходять Гребінка і Шевченко).

Афанасьєв-Чужбинський: Євгене Павловичу! Привіт! Привіт!

Гребінка: А кого я до вас привіз! Вгадайте!

Віктор: Тарас Григорович Шевченко!

Афанасьєв – Чужбинський: Дозвольте познайомитись – скромний піїта і ваш палкий поклонник – Афанасьєв – Чужбинський.

Бальмен: Яків де Бальмен, офіцер і теж ваш поклонник.

Гребінка: Тетяно Густавівно, дозвольте представити вам – Тарас Григорович Шевченко.

Волховська: Шевченко? Не знаю.

Марія: Шевченко!

Гість 1: Та це ж Шевченко, художник Шевченко, автор «Кобзаря». Яке щастя, який чудовий сюрприз для всіх!

Ганна: Він пише українською мовою. Це справді така приємна несподіванка.

Гість 2: Це просто була моя мрія побачити його! Це автор надзвичайних віршів і пісень. Це найкращий поет України.

(Декламують уривки з творів Шевченка «Перебендя», «Тополя»).

Гість 3: Це такий поет! Такий поет, якого ще ніколи не було в Україні!

Гості: Вітаєио! Вітаємо! Наш Кобзар!

Волховська: Зовсім ще молодий. Скільки ж вам років?

Шевченко: Двадцять дев’ять.

Волховська: Почувайте себе вільно, веселіться.

(Шевченко запрошує господиню на вальс).

Віктор: Дозвольте мені вас швидше познайомити з моїми сестричками, а то вони, як прочитали вашого»Кобзаря», - спокою мене позбавили. Оце Марія, а оце Софія, теж…

Софія: Вікторе!

Віктор: Не буду, не буду! А це Ганна Закревська – дружина мого старшого брата.

Софія: А Ганнуся співає ваші пісні. Ні, ми прсто збожеволіли ввід вашого «Кобзаря».

Ганна: Тарасе Григоровичу, почитайте ваші вірші, будь ласка.

Шевченко: Не можу вам відмовити.

(Читає уривое «Думи мої…»)

Гість: Вашими віршами не тільки зачитуються, вони вже стали улюбленими піснями. (Співають «По діброві вітер виє…»)

Гребінка: Ну, дівчата, завели жалібної, сум навіяли. Але ж у Тараса Григоровича є і героїчні поезії.

(Декламування уривків з творів «Іван Підкова», «Тарасова ніч», «До Основ’яненка»).

Гості: - Який талант!

- Україна давно чекала на такого поета!

Марія: Тарасе Григоровичу, ви приїдете до нас?

Шевченко: Обов’язково!

Ганна: Обов’язково до нас у Березові Рудки!

Шевченко: Я приїду і писатиму ваш портрет. Можна?

Ганна: Приїздіть. Я чекатиму вас. Я і чоловік будемо дуже раді бачити вас у себе..

Софія: Марія вам гратиме!

Марія: Нізащо! Софія вам читатиме свої романи.

Софія: Ніколи в житті!

Шевченко: Обов’язково і гратиме, і читатиме, а я буду співати і танцювати від щастя, що я з вами. (До Ганни тихо): Дайте мені на згадку квітку з вашого плаття.

Ганна: Що ви? Хіба можна?

Шевченко: На згадку про такий вечір – можна.

Гість: Минуть роки. Відболить серце поета коханням до прекрасної Ганни Закревської, а з-під пера з’являться чудові, проникливі рядки поезії.

(Декламування поезії «Г. З.»)