Зміст

ЗМІСТ:

Вступ. 3

1. Класифікація адміністративних процедур. 4

2. Стадії процедури загального адміністративного оскарження. 5

Висновок. 8

Список використаної літератури. 9

Вступ

Конституція України і Закон України "Про звернення громадян" та деякі інші правові акти є правовою основою запровадження механізму адміністративного оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, об'єднань громадян, засобів масової інформації, посадової особи у порядку підлеглості вищому органу або посадових осіб.
У цілому, в законодавчому порядку знайшло закріплення право громадян (а також інших фізичних осіб), які на законних підставах перебувають на території України, звертатися з вимогою про поновлення прав і законних інтересів, порушених діями чи бездіяльністю, рішеннями державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, об'єднань громадян, посадових осіб.

Такий підхід дає підставу для висновку, що ініціатива позасудового захисту прав і свобод громадян має виходити від зацікавленої сторони. Хоча має бути передбачено і право органу, що прийняв рішення, або органу вищого рівня, за власною ініціативою переглянути та змінити винесене рішення. Така ситуація має бути чітко регламентована стосовно рішення, яке свідомо було невірним із самого початку, або змінилися обставини, на підставі яких було прийняте рішення.

При цьому слід враховувати, що така ініціатива контролю органу вищого рівня за рішеннями органу нижчого рівня з приводу неправомірного рішення щодо громадянина носить випадковий характер і не може вважатися втручанням у загальну діяльність нижчого органу. Але здійснення такого контролю у законодавстві слід чітко передбачити, позначивши, що він може здійснюватися лише щодо рішень, які стосуються не конкретної особи, а порушують інтереси значного кола осіб або порушують закон.

1. Класифікація адміністративних процедур

Процедура — це самостійне цілісне юридичне утворення, яке регламентоване юридичними нормами, а в деяких випад­ках і за звичаєм чи традиціями (процедура реєстрації шлюбу, наприклад), визначає порядок здійснення учасниками відно­син юридично і соціально значущих дій та забезпечує реаліза­цію нормативно-правового регулювання суспільних відносин.

Отже, адміністративна процедура — це встановлений нор­мами адміністративного процесуального права порядок діяль­ності суб'єктів правовідносин щодо реалізації нормативно-правового регулювання у сфері державного управління та розгляду і вирішення конкретних адміністративних справ.

За предметом вирішення питань застосування матеріальних норм права усі процедури у загальному вигляді можна класифі­кувати на три групи.

Перша група процедур — передбачається наявність спору між сторонами — спрямована на вирішення цих спорів у суді. Характеризується змагальністю сторін у процесі. До цієї групи належать процедури, врегульовані законодавством з адміністра­тивного судочинства, та здійснюються, як правило, за ініціати­вою фізичних чи юридичних осіб.

Друга група процедур — передбачається наявність поруше­них прав, а також необхідність задоволення законних прав та інтересів громадян чи юридичних осіб та інтересів держави — спрямована на розгляд і вирішення конкретних адміністратив­них індивідуальних справ. Характеризуються імперативним ре­гулюванням відносин, здійснюються за ініціативою як органів владних повноважень, їх посадових і службових осіб, так і за ініціативою приватних (фізичних чи юридичних) осіб.

Третя група процедур — передбачається необхідність внут­рішньої самоорганізації органів владних повноважень — спря­мована на забезпечення реалізації форм і методів державного управління. Характеризуються застосуванням як методів суб­ординації, так і координації поведінки суб'єктів відносин. У більшості випадків здійснюються за ініціативою органів влад­них повноважень, їх посадових і службових осіб. Цю групу процедур віднести до адміністративного процесу можна лише умовно.

2. Стадії процедури загального адміністративного оскарження

Поняття "адміністративне оскарження" при забезпеченні захисту прав громадян стосується контролю за адміністративними рішеннями органів виконавчої влади у самій структурі цих органів і має несудовий характер. Такий контроль за зверненнями громадян передує судовому контролю і не замінює та не виключає права громадянина на судове оскарження рішення адміністративного органу чи посадової особи.

Адміністративне оскарження за правовими ознаками поділяється на загальне і спеціальне.

Порядок розгляду загальних скарг регулюється Законом України "Про звернення громадян". Порядок провадження щодо спеціальних скарг регулюється у відомчих нормативних актах органів виконавчої влади зі спеціальною компетенцією (міністерства оборони, міністерства внутрішніх справ та ін.). У цих відомчих актах мають конкретизуватися загальні положення норм законодавства про адміністративні оскарження.
Право на загальне адміністративне оскарження є необмеженим, невідчуженим правом громадян. Кожен громадянин може подати скаргу, коли він вважає, що рішення чи дії державних органів (посадових осіб) є неправомірними і порушують його права.

Предметом оскарження є рішення, дія чи бездіяльність, що обмежує права, свободи і законні інтереси громадян. Законодавством України передбачено право громадянина на несудовий порядок оскарження дій органу нижчого рівня до органу вищого рівня в порядку підпорядкованості, а також можливість громадянина звернутися до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, або у міжнародні правозахисні організації.
Існуючі нормативно-правові акти, закріпивши право особи на оскарження неправомірних, з її точки зору, дій чи рішень адміністративного органу, разом з тим, не в достатній мірі визначають механізм реалізації прав інших фізичних та юридичних осіб на заперечення та оскарження рішення, прийнятого в порядку адміністративного оскарження, яке зачіпає їхні інтереси. У таких випадках орган, що розглядає скаргу, має ураховувати інтереси і третьої сторони, щоб спір розглядався у повному обсязі. У противному разі неврахування інтересів інших сторін спричиняє до появи нових скарг та звернень.

Оскарження адміністративного рішення громадянином подається у порядку підлеглості вищому органу чи посадовій особі. Процедура такого розгляду повинна бути упорядкована в Адміністративне-процедурному (процедуральному) кодексі України. При цьому орган, який розглядає скаргу, має чітко дотримуватися таких процесуальних засад, як: вчасно і об'єктивно розглядати скарги; перевіряти факти; приймати рішення відповідно до чинного законодавства; забезпечувати їхнє виконання; повідомляти громадян про час розгляду заяв та його наслідки.

Крім того, має бути забезпечене право громадянина бути вислуханим, особисто викласти свої аргументи, подавати додаткові матеріали та наполягати на їхньому запиті органом, який розглядає заяву чи скаргу, бути присутнім при розгляді, користуватися послугами особи чи організації, що здійснює правозахисну функцію, одержувати письмову відповідь про результати розгляду. За формальну відповідь без фактів, а також доказів та підстав для обґрунтування рішення орган має нести відповідальність, передбачену законодавством. У відповіді має бути посилання на конкретні положення та норми законів. Саме обґрунтування повинно бути достатнім і відповідати суті справи.

Організація контролю за надходженням та реєстрацією заяв громадян має здійснюватися відповідно до інструкції із діловодства у центральних та місцевих органах виконавчої влади, а також до Порядку (Регламенту) роботи відповідного органу.

У нормативному акті має бути визначено хто (які органи), в які терміни проводить вибірковий, поточний контроль та отримує необхідну інформацію про стан розгляду звернень громадян відповідними адміністративними органами та посадовими особами, а також здійснює контроль за дотриманням законності при їхньому розгляді.

Оскільки найбільша кількість скарг громадян відноситься до сфер охорони здоров'я, соціального захисту, управління державним майном, охорони навколишнього середовища, податкової та митної служб тощо, доцільно в порядку державно-правового експерименту створити в системах органів виконавчої влади цих сфер окремі спеціальні підрозділи по розгляду скарг громадян, які мають розглядати та вирішувати справи щодо скарг громадян у порядку, наближеному до судового провадження (так звана адміністративна "квазіюстиція").

Процедурні питання діяльності органів "квазісудової" юстиції мають бути врегульовані Адміністративно-процедурним (процедуральним) кодексом України.

Висновок

В ході проведеного дослідження нами було розглянуто питання присвячені класифікації адміністративних процедур. Відокремлено три основні групи зазначених процедур та визначене їх поняття.

Таким чином, процедура в адміністративному процесі — це встановлені законодавством правила, порядок і умови (зразок) вчинення процесуальних дій щодо розгляду, розв'язання і вирішення конкретної адміністративної справи в публічній сфері.

Також, висвітлене питання загального адміністративного оскарження та приділена увага стадіям цієї процедури.

Список використаної літератури

1.  Конституція України від 28 червня 1996 року. // ВВРУ№30.

2.  Кодекс адміністративного судочинства України від 6 липня 2005 року // ВВР. — 2005. — № 35-36, № 37. — ст. 446.

3.  Адміністративне право України. Академічний курс: Підруч. у 2 томах: Т. 1. Загальна частина / Ред. кол.: 'янов (голова). — К., 2004. — 584 с.

4.  М, Тищенко іністративний процес: Підручник для вищ. навч. закл.—К: Літера ЛТД, 2002.—288 с.

5.  , та ін.: Адміністративне право України: Підручник / За ред. . — Харків: Право, 2001. — 528 с.

6.  Вєдєрніков Ю. А., : Адміністративне право України: Навчальний посібник.— К.: Центр навчальної літератури, 2005. — 336 с.

7.  11. Голосніченко І. П., Стахурський іністративний процес: Навч. посіб. / За заг. ред. Голосніченка І. П. — К.: ГАН, 2003. — 256 с.

8.  Науково-практичний коментар до Кодексу адміністративного судочинства / За ред. С. В. Ківалова, О. І.Харитонової. — Х., 2006.