 |
Міграційні сальдо в різних країнах світу (сині відтінки – переважає імміграція,
коричневі – еміграція, білі поля – імміграція=еміграції).
В той час як країнами еміграції є слабо розвинені країни, не всі країни імміграції є країнами розвиненими (див. ілюстрацію чистої чисельності міграції за країнами нижче) [1]:
Щоб не допустити старіння роботоздатного населення необхідні значніші рівні міграції. Якщо б така імміграція справді відбулась, то іммігранти, що прибули після 1995 року і їхні нащадки складали б вражаюче велику частку всього населення в 2050 році. Такий масштаб переміщення населення не вкладається в розумні рамки міграції в теперішньому розумінні.
Практично всі країни, в які іммігрує більше 25 тис. чол. за рік – високорозвинені країни з ВНП більше 6900 дол. на душу населення. Джерело імміграції – країни, що розвиваються. В наступній діаграмі подано порівняльні кількості мігрантів в країнах з їх найбільшою кількістю[2]:
В силу економічних причин, основні потоки мігрантів, як правило, напрямлені з країн з низькими особистими доходами в країни з високими. Через відсутність достовірної статистики міжнародного переселення і широкого розмаху нелегальної міграції, визначити точно кількісну ієрархічність напрямків міграції дуже важко. Але загалом можна виділити наступні напрямки міграції:
§ США, Канада, Австралія. Будучи однією з найбільш економічно розвинених країн, США є основним напрямком міграції, як низькокваліфікованої так і висококваліфікованої робочої сили. Кожного року в США приїжджає більше емігрантів ніж в решту всіх інших країн разом взятих;
§ Західна Європа. Економічно розвинені країни ЄС притягують до себе робочу силу з менш розвинених країн, в т. ч. і західноєвропейських (Португалія, Мальта, Іспанія), а також з арабських країн Північної Африки і Близького Сходу, країн Африки на південь від Сахари, східноєвропейських країн та країн – республік колишнього СРСР;
§ Близький Схід. Нафтодобувні країни цього регіону приваблюють дешеву робочу силу на тяжкі низькооплачувані роботи. Робітники мігрують сюди в основному із сусідніх арабських країн, а також з Індії, Пакистану, Бангладешу, Кореї, Бахрейну, Кувейту і Омана;
§ Інші країни, що розвиваються. Новим феноменом міграції 1990-х стала інтенсифікація міграції між самими країнами, що розвиваються. Потоки робочої сили направляються в ті країни, які швидше ідуть по шляху економічних реформ. Так в Латинській Америці сезонні робітники прямують в Аргентину і Мексику. В Африці, південніше Сахари, на Берег Слонової Кістки, Нігерію і ПАР приходиться більше половини притоку всіх іммігрантів;
§ Нові індустріальні країни. В зв’язку з бурхливим розвитком держав Південно-Східної Азії, притік мігрантів, що наймаються на тимчасові роботи, сюди значно збільшився. Це особливо помітно в Південній Кореї та Малайзії.
2.2 Вплив міжнародної міграції на світову економіку та соціальний-економічний розвиток територій
Світовий досвід свідчить, що трудова міграція забезпечує безперечні переваги як країнам, що приймають робочу силу, так і країнам, які її постачають. Разом з тим, міжнародна міграція робочої сили породжує й гострі соціально-економічні проблеми.
Країни, що приймають робочу силу, отримують при цьому такі переваги:
• внаслідок зменшення витрат виробництва підвищується конкурентоспроможність товарів, які виробляються країною, що пов'язано з більш низькою ціною іноземної робочої сили;
• іноземні робітники, створюючи додатковий попит на товари та послуги, стимулюють зростання виробництва і додаткову зайнятість у країні перебування;
• при імпорті кваліфікованої робочої сили країна, що її приймає, економить на витратах на освіту та професійну підготовку;
• іноземні робітники часто розглядаються як певний амортизатор у випадку кризи та безробіття;
• іноземні робітники не забезпечуються пенсіями і не враховуються при реалізації різного роду соціальних програм.
Міжнародна міграція населення відіграє важливу роль у демографічному розвитку окремих країн і регіонів. У результаті міграційних потоків цілий ряд промислово розвинених країн знівелювали спад приросту населення, в першу чергу це стосується країн Західної Європи.
Залучення іноземної робочої сили призводить до зростання конкуренції на внутрішньому ринку праці до певної міри стимулює зростання продуктивності праці та ефективності виробництва в країні.
Необхідно також зазначити, що економіка цілого ряду промислово розвинених держав була створена за рахунок масового залучення робочої сили ззовні. Практично стовідсотковий внесок у створення та розвиток економіки таких країн, як Канада, Австралія, Нова Зеландія, Ізраїль, зробили іммігранти. Ними зроблено значний внесок і в розвиток економіки США, ПАР, Аргентини та інших країн. Але імпорт робочої сили має і "зворотний бік". Так додаткова конкуренція на ринку праці призводить до зростання безробіття. Крім того, масову імміграцію завжди супроводжують зростання соціальної напруженості в суспільстві, конфлікти на расовому, національному та регіональному ґрунті, зростання злочинності та інших негативних явищ[10, c. 136-137].
Необхідно також зазначити, що трудящі-іноземці, як правило, зазнають у країні — імпортері робочої сили різних форм дискримінації, починаючи з умов прийняття на роботу, оплати праці і закінчуючи" сферою медичного обслуговування, страхування.
Країни, що експортують робочу силу, також отримують цілий ряд як переваг, так і додаткових труднощів. До переваг можна віднести таке:
1) експорт робочої сили є важливим джерелом надходжень ВКВ у країну. За даними МВФ, середня норма прибутку від експорту товарів становить 20 %, послуг — 50 %, а від експорту робочої сили вона значно вища. Так колишня Югославія у 80-х роках XX ст. отримувала від експорту робочої сили тільки у вигляді переказів 3,5 млрд дол. США, а при повернені працівників з-за кордону — ще стільки ж;
2) експорт робочої сили означає зменшення тиску надлишкових трудових ресурсів і, відповідно, соціальної напруженості в країні;
3) безкоштовне для країни-експортера навчання робочої сили новим професійним навичкам, знайомство з передовою організацією праці тощо.
Водночас країни — експортери робочої сили стикаються з певними негативними явищами. Головне — це "відплив інтелекту", тобто кваліфікованих, ініціативних кадрів, які так необхідні національній економіці.
Вплив міграційних процесів на країни імміграції та еміграції є багатоаспектним.
Наслідки для країн імміграції
1. Країни імміграції мають суттєві вигоди від підготовки спеціалістів іншими країнами. Так, за сучасними оцінками, чиста вигода для країни, що приймає, від залучення одного "середнього" вченого-гуманітарія становить 230 тис. дол. США, вченого у галузі суспільних наук — 235 тис. дол., інженера — 253 тис. дол., лікаря —646 тис. дол.
2. Фірми країн імміграції мають економію як за рахунок нижчої оплати праці іммігрантів, так і за рахунок того, що праця іноземних робітників дає змогу знизити загальний рівень заробітної плати.
3. Робітники-емігранти сприяють омолодженню структури трудових ресурсів країн імміграції.
4. Грошові перекази емігрантів на батьківщину сприяють розширенню реалізації товарів країн імміграції за кордоном.
Разом з тим наплив робітників з-за кордону ускладнює проблему зайнятості в країні, негативно впливає на економічне становище місцевих працівників. Поряд з економічними, виникають соціальні, культурні, правові та інші проблеми.
Наслідки для країн еміграції
Для країн еміграції повернення досвідчених кваліфікованих робітників після роботи за кордоном сприяє розвитку національної економіки. Для деяких з цих країн грошові перекази емігрантів є основним джерелом валютних надходжень, яке перевищує надходження валюти від експорту товарів. Водночас еміграція завдає шкоди країнам, оскільки національна економіка втрачає наймобільнішу і, як правило, найкращу частину трудових ресурсів. Це веде до старіння структури трудових ресурсів.
Серйозною є проблема реадаптації робітників, які повертаються після роботи за кордоном і відвикли від місцевих умов праці та життя.
Особливо негативні наслідки для країн еміграції має відплив висококваліфікованих спеціалістів та вчених. Тому уряди цих країн намагаються проводити політику гальмування такого процесу[11, c. 89].
2.3 Україна в системі міжнародної міграції економічно-активного населення
Проблема трудової міграції в Україні за останні роки набула актуальності, оскільки вона суттєво впливає на соціально-економічний розвиток як країн, з яких виїздять, так і країн, що приймають трудових мігрантів. Трудова міграція змінює склад трудових ресурсів, створює нову ситуацію на ринках праці, загострює демографічну ситуацію.
Головна причина трудової міграції – це пошук роботи, а основна мета – покращення рівня життя за рахунок більш привабливих та вигідних умов працевлаштування. Трудова міграція не може бути вирішена лише за рахунок створення нових робочих місць, тому важливим напрямом є дослідження наслідків трудової міграції, які мають негативні і позитивні риси.
Проблеми трудової міграції висвітлені у працях українських науковців. Зокрема, , Тарлецької Л., та інших.
Вплив трудової міграції на соціально-економічний розвиток країни достатньо різний. Спробуємо його розглянути з точки зору країн, що надають трудових мігрантів.
Позитивним моментом є еміграція некваліфікованих робітників. Вона дозволяє знизити рівень безробіття і скоротити пов’язані з ними витрати. Частина емігрантів отримує за кордоном освіту, професійну підготовку, досвід роботи. Спостерігається зростання рівня кваліфікації робітників, які виїжджають в інші країни з метою працевлаштування, оскільки за кордоном мігранти залучаються до передових технологій, стандартів трудової дисципліни і організації виробництва. Але такий позитив не завжди має місце, тому що трудові мігранти з України, це найчастіше, освічені люди, з вищою освітою, які виконують за кордоном далеко не престижну, але більш високооплачувану роботу, ніж роботу за фахом у себе не батьківщині. У такому випадку відбувається їх повна дискваліфікація.
Але також трудова міграція має позитивні риси й для приймаючих країн. Ці країни використовують іноземну робочу силу як умову ефективну функціонування національної економіки. Також позитивний момент полягає у тому, що місцеві підприємці певною мірою стримують темпи зростання заробітної плати своїх робітників. Використання дешевої праці іноземців приносить користь для споживачів продуктів, вироблених цією працею.
Трудові мігранти у країні перебування самі споживають товари та послуги, стимулюючи розвиток її національної економіки.
Щодо негативних наслідків трудової еміграції, то вони більшою мірою впливають на соціально-економічний розвиток країни – експортера робочої сили. Суть полягає в тому, що в країні, яка експортує робочу силу, часто погіршується ситуація на ринку праці, знижується її інтелектуальний потенціал.
Водночас національна економіка країни-експортера робочої сили, а саме України, втрачає наймобільнішу і, як правило, найконкурентоспроможнішу частину працездатного населення. За кордон з метою працевлаштування виїжджають, в основному, молоді люди з досить високим рівнем освіти. Унаслідок цього відбувається зміна структури трудових ресурсів.
До негативних наслідків трудової міграції також варто віднести подальше розшарування суспільства за матеріальним становищем, оскільки на заробітки виїжджають більш заможні громадяни.
Негативні наслідки трудова еміграція має і для приймаючих країн. Зокрема, наплив робочої сили із-за кордону ускладнює проблему зайнятості для власних працівників, оскільки через її надлишок підвищується тиск на внутрішній ринок праці.
Таким чином, трудова міграція в умовах глобалізації економічного розвитку є складним і масштабним явищем, яке викликає неоднозначні результати: ліквідуючи дефіцит робочої сили в ряді галузей т регіонів, вона загострює конкуренцію на ринку праці, даючи можливість отримання надприбутків, створює додатковий тиск на соціальну сферу приймаючих країн. Еміграція, з одного боку, відкриває можливості для взаємозбагачення культур, а з іншого – створює проблему збереження національної самобутності як іммігрантів, так і місцевого населення. Для країн-експортерів робочої сили трудова міграція сприяє вирішенню проблеми безробіття і, в той же час, повертається втратою якісно кращої робочої сили. Отже, вплив трудової міграції на економічний розвиток країн неоднозначний і в кожному окремому випадку потребує ретельного дослідження.
Можна зробити висновки, що трудова міграція в Україні є об’єктивним і невід’ємним чинником ринку праці, якщо розглядати цей процес у динаміці, то він має тенденцію до зростання. Саме тому необхідно для більш ефективного використання трудових ресурсів слід запровадити систему моніторингу міграційних потоків населення і удосконалити законодавче забезпечення. Оскільки просто зупинити трудову міграцію неможливо, то варто використовувати її позитивні наслідки та намагатися зменшити негативні.
Висновки
Отже, дослідивши проблему даної теми можна зробити такі висновки, що міжнародна міграція робочої сили посилюється в умовах формування економічних зв’язків у світовому господарстві. Під цим поняттям розуміють переміщення найманих працівників через кордони в пошуках роботи. Це стихійний процес розподілу трудових ресурсів між національними ланками світового господарства.
До традиційних спонукальних мотивів та причин міжнародної міграції трудових ресурсів належать: різниця в рівнях економічного розвитку окремих країн; нерівномірність у темпах і обсягах нагромадження капіталу на різних ділянках світового господарства; наявність національних відмінностей у розмірах заробітної плати; діяльність ТНК і пов’язана з нею міжнародна мобільність капіталу; масове хронічне безробіття в слаборозвинутих країнах. До цих чинників в останнє десятиріччя долучилися: політична та економічна кризи колишньої соціалістичної системи; поглиблення регіональної та світової економічної інтеграції; зростання попиту з боку лідерів світової економіки на інтелектуальну робочу силу; стрімкий розвиток сучасних засобів зв’язку, комунікацій та транспорту; інформаційний фактор, а також чинники неекономічного характеру: воєнні та релігійні конфлікти, розвал федеративних держав, національні, сімейні та етнічні проблеми.
Становлення України як незалежної держави з власними кордонами та вільним обміном трудовими ресурсами вимагає принципово нового розуміння зовнішньої міграції. Структурна перебудова економіки, конверсія оборонного комплексу, банкрутство й ліквідація підприємств видобувної й переробної промисловості, об'єктивне, а іноді й штучно викликане спинення виробництва призвели до істотного скорочення сукупного фонду робочого часу та вивільнення різноманітної в регіонально-галузевому й якісно-професійному розрізі робочої сили. Водночас дефіцит державного і більшості регіональних бюджетів, незначна порівняно з іншими країнами частка приватних інвестицій в Україну не дають змоги за короткий час і без зростання соціального напруження у суспільстві перепідготувати й перерозподілиш значні обсяги вітчизняної робочої сили.
З метою зменшення еміграції робочої сили необхідне провадження системи заходів, які на думку фахівців повинні мати чітке внутрішнє і зовнішнє спрямування. До числа перших належать заходи макроекономічної стабілізації та оздоровлення економіки – створення робочих місць, розширення іноземного інвестування тощо. Зовнішні заходи мають забезпечити цивілізовані форми виїзду працівників за кордон та можливість їх вільного повернення з-за кордону, ввезення валюти, а також гарантії нашим співвітчизникам захисту їхніх трудових прав за кордоном.
Перелік використаної літератури
1. Світова економіка. – К.: Либідь. – 2000. – 581.
2. , , Міжнародні економічні відносини. Навч. посіб. – 2-ге видання. – К.: Знання-Прес, 2001. – 277 с.
3. , , Міжнародні економічні відносини. Навч. посіб. – 5-те видання. – К.: Знання, 2004. – 406 с.
4. Міграція: проблеми лишаються // Полiтика i час.- 2003.- №7.- С.74-77.
5. Міграція населення України. // Економічний часопис. – 2004. – №4. – С.46 – 52.
6. Міжнародна економіка. Навчальний посібник / За ред. , – К.: „АртЕк”. – 200с.
7. Міжнародна економіка: Підручник / , , та ін. За ред. . – К.: Знання-Прес. – 2003. – 447 с.
8. Міжнародна економіка. Навч. посіб. – 3-є видання. – К.: Знання, 2004. – 672с.
9. Групові міграції в Україні: сучасний стан, проблеми, перспективи. // Економічний часопис. – 2004. – №2. – С.34-48.
10. Внутрішньорегіональні особливості міграційних процесів в Україні // Регіональна економіка. – 2004. - №1. – С. 91-98.
11. , Міжнародна економіка. – К.: МАУП, 1999. – 104 с.
12. Світова економіка: Підручник / А. С. Філіпенко, О. І. Рогач, О. І. Шнирков та ін. – 2-е вид. – К.: Либідь, 2001. – 582с.
13. Проблеми міграційних процесів України. // Економіка України. – 2003. – №8. – С.26-33.
14. Україна і світове господарство: взаємодія на межі тисячоліть / А. С.Філіпенко, ін, та ін. – К.: Либідь. – 2002. – 470 с.
|
Из за большого объема этот материал размещен на нескольких страницах:
1 2 3 |
