Практикум для ректорського контролю 4 курс (стр. 1 )

Практикум для ректорського контролю 4 курс

* * *

Деякий скотовід зі штату Техас купив гурт скотини в місті Монтегю й надслав телеграмму своєиму управляючому, щоб той зустрів його на станції, захопивши зсобою коней і Шепа – так звали любиму собаку хозяіна. Телеграфіст же замість слова “Shep” передав “sheep”, що значить “вівці”. Управляючий поспішив виконувати приказання і спішним порядком погнав 5000 вівець на вказану стацію. Підчас важкого 125 мильного переходу півтора тисячі ягнят загинуло.

Скотовід подав іск до “Вестерн юніон телеграф компані”, по вині якої сталася помилка в депеші. Техасський суд удоволив іск і забовязав кампанію уплотити володарю вівець 3000 долларів. Солідний штраф за одну лишню букву!

Правда, це не сама дорога з “знаменитих” опечаток. Своїрідний рекорд в частині збитків, причинених викривленям друкованого тексту, належить тим же Сполученним Штатам Америки. Їз-за невірно поставленої коми в таможеному тарифі англійські фабрикантни вигадали на пошлинах за 17 роківдолларів.

Сталось це так. В 1864 року, коли в США вводився нових таможений тариф, дескольким англійським фабрикатнам коректорів вашингтонської типографії вдалось підкупити, читавших відтиски набраного тарифа. Коректори повинні були тільки переставити кому в графі про аркушне залізо, щоб за нього взималася пошлиа як за справжнє залізо. Ця махінація була розкрита лиш через сімнадцять літ. За витікший час США і загубили таку громадну суму.

* * *

Огірки з’являються по вівторках

Їдальня. Сюди тричі на день забігають підхарчитися близько двохсот політехніків. Навіть черги збираються. Перша – за чистим посудом. В одні руки видають: тарілку глибоку, тарілку мілку, зверху ложку. Підносів немає навіть на показ, виделки зникли як вид, стакани канули у безвісь (хлопці іноді приходять з пластиковими ємностями з-під “Оболонського”, дівчата – з ошатними філіжанками в квіточку чи ягідки).

Найбільш хазяйновиті приносять весь посуд із собою: хай різнопорідний, але вимитий власними руками й власною рідиною для миття посуду (це коли з кранів у всьому корпусі струменить лише холодна вода). Навіщо додавати клопоту мийницям посуду. Їх і так санстанція копошкає. Тоді на деякий час столи у залі перестають скидатися на годівниці для птахів (тільки там насипають скільки хлібних крихт), а храни на кухні чхають і випльовують воду належної температури.

Але, шановні читачі, ці спостереження написано не задля критики чи вимоги вжити заходів – розглядайте їх як замальовки зі студентського життя. До того ж усі(!) студенти, з ким довелося спілкуватися, щиро вдячні за можливість тут харчуватися. А щодо сервісу та якості страв – таке вже наше сьогодення, незавидне.

Кілька слів про меню. За тим, що сьогодні насипають в тарілки, можна визначити день тижня. У вівторок – картопляне пюре, у середу – картопляні зрази, у четвер – солдатська каша, п’ятницю – печеня з картоплі з м’ясними консервами і т. д. З овочів – огірки, з циклом життя три дні. По вівторках тепличні гіганти, розрубані на шматки та попередньо засолені, виставляють на роздачі в алюмінієвому лотку-кориті. (Одного разу, правда, подали на пластиковому підносі другої половини ХХ ст., такому старечому, що краще вже у кориті.) Зрідка дехто наважується взяти шмат того “вітаміну” на свою тарілку. В середу помітно зморшені огірки чатують на тому ж місці, у тій же посудині. У четвер – стоять, бідолашні, ще підстаркуватіші та ледь ослизлі. У пятницю їхня історія завершується, до наступного вівторка.

Та найцікавіше в нашій історії – гра “в тарілочку”. Проходить вона у три етапи. Дія перша. Оскільки підноси відсутні – наповнені тарілки з роздачі до столиків носять у руках. Хто в два заходи, а хто й за три ходки. Коли хтось із довірливих поніс, приміром, суп, обережно ступаючи і зосередивши на рівновазі свою увагу, його більш спритний колега умудряється за один захід прихопити свою порцію та ще й полишену без нагляду сусідську пайку.

Дія друга. Невдаха не йме віри очам своїм, отетеріло зиркає на незворушних друзів та апелює до роздавальниці: отуточки тільки-но полишив. Та набирає неприступного вигляду і звично мовить: “Сам залишив, сам і шукай”. У гру вступають усі присутні: дають поради і очікують з нетерпінням – знайде – не знайде. Де там. Не було випадку, що знаходив. Ображений невдаха знову чимчикує до роздавальниці і починає канючити: ну не брав я, ну насипте ще і т. д. Його підтримують друзі, ще б пак, наступного разу таке може трапитися з будь-ким із них. Нарешті роздавальниці наче змилостивилася: “Принесеш тарілку – насиплю, але востаннє”. Та на погрози ніхто незважає всерйоз.

Дія третя. Вся ватага дружно вмовляє мийницю посуду видати чисту тарілку. Іноді такі сценки розігрують, що хоч зараз у КВН. Ця колективна імпровізація та винахідливість досхочу тішить глядацький загал. Фіналом задоволені всі: невдаха нарешті отримав свою страву, роздавальницю нарешті залишили у спокої, спритник вистиг за цей час підкріпитися, а глядачі мали і хліб, і видовище.

* * *

У 1987 році молодий мічман Олексій Миколайович Крилов (), у не далекому майбутоньму видатний корабелебудівник і академік, перед виступом до Морської Академії бву відряджений на Франко-руський завод для проходження практики. На зводі практикант, будучи вже відомим спеціалістом, працював під керуванням Петра Акиндійовича Титова. Не зважаючи на повну відсутність освіти, Титов був справжнім самородком, “лівшою” корабельної справи. Не заглядаючи в довідники і не вдаючись до розрахунків, яких він з рештою й не вмів робити, Петро Акиндійович з неабиякою легкістю викоував ескізи найбільш відповідальних деталей і швидко проставляв необхідні розміри. Вірність його ока була просто надзвичайною. Крилову він частенько казав:

–  Нумо, мічман, давай розраховувати таку-то стрілу або шлюпбалку.

Після закінчення Криловим кропітких розрахунків Титов висував шухляду свого письмового столу, діставав завчасно зроблений ескіз і задоволено промовляв;

–  Да, мічман, твої формули слушні: бачиш, я розміри на око проставив – збігаються!

Лише через кілька років Крилов по заслузі оцінив значення цих слів. Він зрозумів, що Титов не тільки знав і любив кораблі, а й відчував їх.

Якось, через багато років, бувши в Англії, Крилов побачив новий пароплав, який на його думку розвивав недостатню швидкість. На прохання Олексія Миколаєвича, представники фірми показали йому зменшену копію пароплава, після чого їм було запропоновано обрізати лопасті грібного гвинта на 8-9 дюймів (трохи більше 20 см). а думку радянського інженера пароплав після цього повинен був би давати 9–9,5 вузлів на годину. Авторитет Крилова у всьому світові був такий високий, що власник пароплава не вагаючись дав робітникам відповідний наказ і був винагороджений: його пароплав замість семи став давати дев’ять з половиою вузлів! Через кілька років академіка запитали про долю “Челюскіна”, що дрейфував у цей час в полярних широтах. Відповідь прозвучала негайно:

–  Усередині лютого “Челюскін” буде роздавлений льдами й затоне.

На жаль, і цього разу життя довело правоту Крилова: 13 лютого 1933 року корабель пішов на дно чукотського моря. Не варто думати, що подібні факти – інтуіція, ні – це результат завзятої й тривалої роботи, який Олексій Миколайович ще на початку століття відбив у Записках полковника Крилова:

§1. Використання досвіду є головною запорукою успіху в будь якій справі.

§2. Перед тим, як досвідом користуватися, необхідно його накопичити…

* * *

Апаратно-компютерний лікувально-діагностичний комплекс “ФЕКОТ”

В проблемній лабораторії медичної електроніки при кафедрі фізичної та біомедичної електроніки НТУУ “КПІ” розроблено лікувально-діагностичний комплекс “ФЕКОТ” (функціонально-енергетична корекція органів і тканин), який базується на способі хребто-діагностики, що дозволяє оцінювати стан внутрішніх органів по зсуву окремих хребців. Тож виявлено зв’язок внутрішніх органів з конкретними хребцями. Згідно теорії автора () кожному органу людини відповідає конкретний хребець, тобто кожний орган людини має свою енергетику, спектральні характеристики якої співпадають зі спектральними характеристиками хребців. При функціональних змінах чи органічних ураженнях того чи іншого органу або системи змінюються спектральні характеристики органу чи системи, які в свою чергу змінюють спектральні характеристики пов'язаних з ними і хребців.

Наприклад, після споживання неякісних продуктів у людини виникає підразнення шлунку і водночас виникає реакція відповідних хребців, пов’язаних зі шлунком.

Можна співставити спектральні характеристики печінки та другого грудинного хребця здорової людини, подані нижче. Вони співпадають.

Протягом останніх 5 років в лабораторії проводиться діагностика та лікування внутрішніх органів і хребта даним апаратно-комп’ютерним комплексом “ФЕКОТ”. Разом з наслідком хвороби виявляється і усувається причина захворювання.

Лабораторія продовжує подальшу розробку наукових і навчальних програм, технічних засобів щодо виявлення різноманітних захворювань хребта (остеохондроз, грижі дисків, сколіоз), різних внутрішніх органів, що викликають згадані захворювання.

* * *

31 липня 2001 р. з космодрому Плесецьк за програмою “Інтеркосмос” стартувала ракета-носій “Циклон-3”. Вона вивела на орбіту апарат “АУОС-СМ-КФ”, який на протязі п’яти років досліджуватиме космічний простір, сонячне випромінювання та властивостей іоносфери Землі. На супутнику, зокрема, встановлено зразки — фрагмент сонячної батареї та фрагмент стільниковопанельного корпусу літального апарата “Либідь”. Ці фрагменти виготовлені в НТУУ “КПІ”. Стільниковопанельна конструкція літального апарата з вмонтованими алюмінієвими високо ефективними тепловими трубами розроблена та виготовлена на кафедрі атомних електростанцій та інженерної теплофізики тепло-енергетичного факультету (завідуючий проф. Є. М.Письменний). А фрагмент корпусу батареї складається зі стільниковопанельного каркасу з вуглепластіковою обшивкою (розробник технопарк “Перспектива”, керівник проф. ) та нових сонячних фотоелектричних перетворювачів, виготовлених в лабораторії напівпровідникових приладів факультету електроніки під керівництвом доц. ї.

Про стільникові панелі й алюмінієві теплові труби, які знаходяться в льотному експерименті на літальному апараті “СМ-КФ”, та про їх надзвичайні можливості розмовляємо з науковим керівником розробок к. т.н. іним.

Борисе Михайловичу, як давно ви працюєте з тепловими трубами?

Теплові труби, які ми виготовляємо, монтуються в стільникові панелі – це може бути несуча платформа для системи терморегулювання бортової апаратури, каркас несучої конструкції для сонячних батарей та інших елементів космічних апаратів. У 1995 р. ми почали розвивати свою технологію виготовлення алюмінієвих профільних теплових труб з оксіальними канавками. А необхідність в них виникла, коли ми долучилися до проекту українського геостаціонарного супутника з’вязку “Либідь”.

При виготовленні цих труб ми досягли граничних технологічних можливостей. Теплотехнічні характеристики наших виробів відповідають вимогам провідних міжнародних фірм, а для труб малого діаметру ми маємо характеристики чи не найкращі у світі.

А які функції можуть виконувати теплові труби?

У стільникових панелях літальних апаратів вони вирівнюють температуру на поверхні приладових панелей, забезпечують передачу (транспортування) тепла між освітленим і тіньовим боком стільникові панелі, відводять тепло від бортової апаратури. А ще алюмінієві труби використовуються в теплообмінниках типу газ - газ.

Чим цікава для вас участь у створенні апарата “СМ-КФ”?

Для відпрацювання технології, вдосконалення конструктивно-технологічних рішень, перевірки ресурсу стільникові панелі теплових труб і достовірності розробленої математичної моделі на космічному апараті “СМ-КФ” було встановлено фрагмент стільникові панелі платформи “Либідь” з алюмінієвими тепловими трубами. Вона розроблена і випробувана за техумовами КБ “Південне” з проведенням низки тестових випробувань за міжнародними стандартами.

Нині ми систематично отримуємо інформацію з ЦУПа (Москва) про температурний режим нашої панелі.

Хто ще використовує вашу продукцію?

Колись на теренах Союзу всі розробники користувалися російськими тепловими трубами. На сьогодні ми єдині в Україні, хто виготовляє такі профілі.

У багатьох проектах КБ “Південне” знайшли свою реалізацію наші теплові макети. Кілька років тому співпрацювали з НВО ім. іна (Москва). Зараз поновлюємо контакти з російськими колегами-замовниками, зокрема, з НВО “Прикладна механіка” ім. Акад. . Пропонуватимемо їм використати наші теплові труби нового покоління в стільниковопанельних конструкціях проектів, над якими вони працюють із зарубіжними партнерами.

Які новинки народилися у вас останнім часом?

Нам вдалося успішно застосувати новий теплоносій. Після спеціальної обробки (наше ноу-хау) звичайнісенька вода стала робочою рідиною в алюмінієвих теплових трубах. У світовій практиці така трубка спроможна працювати хіба що кілька годин. А у нашого аспіранта Сергія Хайрнасова в лабораторних умовах водяні труби функціонують уже кілька тисяч годин. З очисткою води нам допомагає завідувач кафедри технології целюлознопаперових виробництв та промислової екології доц. М. Д.Гомеля.

Чи знаходять відгук ваші напрацювання в наукових колах?

Кожні два-три роки в різних країнах світу проходить представницька міжнародна конференція для фахівців, хто займається тепловими трубами. Ми не пропускаємо жодної – доповідаємо про результати, надаємо статті для публікації – почали з 7-ої, а вже готуємося до участі в 13-ій.

Тільки-но повернулися з Красноярська, де відбувся Перший міжнародний сибірський аерокосмічний салон “Сакс-2001”. Там про дослідження стільниковопанельної конструкції з тепловими трубами для апарата “Либідь” доповідали на секції “Проектування космічних апаратів”. Тема викликала зацікавлення та обговорення фахівців.

* * *

Швидкість світла у вакуумі – одне з фундаментальних физичних констант. Непевне, всім – навіть людям, далеким від фізики, відомо, що гранично можливою швидкістю руху матеріяльних об’ектив або поширення будь яких сигналів є швидкість світла у вакумі. Вона позначаєтся буквою с і становить майже 300 тисяч кілометрів на секудну; точна величина с дорівнює м/с. Неможливість досягненя швидкостей, котрі перевишують с, випливають із спеціальної теорії відностності (СТВ) Ейнштейна. Якщо вдалося б довести, що є можливою передання сигналів з надсвітовою швидкістю, теорія відносності впала б. Поки що цього на сталося, не зважаючи на чисельні спроби спростувати заборону на існування швидкостей, більших с. Однак у експерементальних дослідженнях останнього часу увиразнилися деяки надто цікаві явиша, котрі засвітчили про те, що при спеціальностворених умовах можно спостерегати надсвітові швидкості і при цьому принципи теорії відностності не порушуються.

Всередині поза минулого року в журналах з’явилося сенсаційне повідомлення. Группа американских дослідників виявияла, що дуже короткий лазерний імпульс рухається в особливим чином підібранному середовищі усотні раз швидше, ніж у вакуумі. Це явище здавалося цілком не вірогідним (швидкісь світла в середовищі завжда менша, ніж у вакуумі) і навіть породило сумніви у справедливості спеціальної теорії відносності. Між тим над світловий фізичний об’єкт лазерний імпульс у підсилюючому середовищі – уперше був виявлений не в 2000 року, а на 35 років раніше, в 1965 р., і можливість надсвітлового руху широко обговорювалася до початку 70-их рр. Сьогодні дискуссія довкола цього дивного явища спалахула з новою силою.

* * *

Він був таким…

Людину ніколи не згадують цілком. Спочатку у пам’яті постає щось надзвичайно дороге: весняна посмішка, лагідність очей, теплість рук. Потім з’являється сілует, окремі рухи і нарешті поступово виникають епізоди, що складаються в життєву ленту подій. Іноді таким чином формуються багаторічні спогади, з яких хочеться вибрати найголовніше, найсуттєвіше, мріється підібрати найвлучнішу фразу, щоб описати людину кількома словами: він був таким…

Георгій Степанович був справжнім товрищем, наставником, керівником. В 1957 році він прийняв завідування кафедрою опору матеріалів у тогочасному КПІ, сучасному НТУУ. Тоді йому було 40 років. Здається не так вже й багато. Але позаду страшна довга війна, важкі часи відродження, а в 1957 році на руках опинилась кафедра, яка ще на шостому році по війні лежала в руїнах. Та професор Георгій Степанович не здавався. Його молодість й енергійність заводили всіх…

Він був суворим редактором будь-яких наукових робіт. Правив безжалісно і не звичайним, «школярським», червоним, а зеленим чорнилом. Любив, до речі, широкополі, також зеленого кольору, шляпи…

А ще Георгій Степанович був щирим українцем. Ні, ні, не націоналістом, а саме патріотом! Любив і добре співав українські пісні. Як благоговів, як побожно ставився до Степана Прокоповича Тимошенко. Яку зустріч влаштував Георгій Степанович в перший приїзд його до Києва, до КПІ. Люди старшого віку знають, що виявити таку повагу до “отщепенця” в ті часи було, скажімо м’яко, не зовсім безпечно. Але Георгія Степановича це не стримало. Він все зробив, можливе і неможливе, для популяризації на батьківщині "інженера № 1 Сполучених Штатів Америки” – пана Тимошенко. Не кажу вже про другий приїзд, коли Георгій Степанович возив на його малу батьківщину (Полтавська область), і зробив все, абсолютно все, щоб дати відчути Степану Прокоповичу всю повагу і любов до нього на його рідній Україні. А скільки написав він про , про розвиток науки в Україні. В тому числі українською мовою – “Нарис з історії розвитку механіки в Україні” (1995 р.), не кажучи вже про “Воспоминания и размышления” (1994 р.)…

Ось бачите, як важко описати людину, яку знав протягом 50 років. Не вистачить папіру й всіх чорнил світу, щоб занотувати всі ті моменти зустрічей, порад, бесід. Він був таким… Я дозволю собі скористатись тим смарагдово-співочим чорнилом листя, аби викреслити «був». Він є таким: у нашій пам’яті, у нашій уяві, яке несвідомо візьме та й змалює таку рідну і вже таку далеку посмішку, лагідність очей, теплість рук…

* * *

Всего в сборнике уместилось 35 сказок. Здесь как хрестоматийные «Курочка Ряба», «Лисичка та Журавель», «Кривенька качечка», «Ріпка», “Івасик-Телесик», так и малоизвестные «Три золотокучеряві княжичі», «Як бог людям і тваринам ділив літа». Многие из этих народных историй записаны еще украинскими классиками – Иваном Франко, Лесей Украинкой, Панасом Мирным.

Некоторые способны даже изменить наши взрослые представления о положительных сказочных героях. В “Залізноносій босокрані”, например, овдовевший мужичок, придя в ведьмин дом (босорканя значит «ведьма»), съел все пищевые запасы, а потом, пойманный на горячем, согласился жениться на этой кикиморе с железным носом. Не в последнюю очередь из-за ее состояния. А по дороге домой любвеобильную босорканю шмякнул по заржавелому носу и сбежал со всеми ее пожитками.

* * *

Маршрутизатори заважають атакам, при котрих хакери використовують сканування портів для пошуку вражених об’єктів. Якщо ні одна з систем сітки не запитувала пакети даних, маршрутизатор протсо відкидує входячі пакети. Оба продукти дозволяють відкрити визначені порти й призначити їм ІР-адреса призначених для цього комп’ютерів. Цей процес, знаний як пересилка порта (port forvarding(, дозволяє виділити окремі сервера для ігр в он-лайні і відвідин веб-сайтів, не відкриваючи доступ до залишених комп’ютнрів сітки.

* * *

2 лютого 3КУ “****” зібрався в Центрі навчання й розвитку персоналу, щоб підвести підсумки збіглого року. З огляду на всі суспільно-політичні пирипетії, які пережила країна в тому році, підсумкові збори обіцяли виявитись цікавим. Перші ж слова генерального директора заводу Івана Олексійовича Мокрокут підтвердили це. “За всіма прогнозами рік повинен був скластися не зовсім вдалим для нас, – сказав керівник. – Ріст мита на картон, квітнева “гра” із НДС-рахунками, зміцнення євро, “помаранчева революція – все це ускладнювало наші розрахунки і прогнози. Але, проте, рік ми закінчили на підйомі!”

Перш ніж перейти до таблиць і графіків, І. О. Мокрокут зупинився на головному – безпеці персоналу. “Ще раз хочу нагадати, що ми випускаємо упаковку, а це не вимагає надлюдських зусиль і тим більше, жертв. Втішно, що останні півроку у нас не було випадків виробничого травматизму. Сподіваюся, що й у майбутньому ця тенденція буде збережена,” – сказав директор.