МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
УПРАВЛІННЯ ОСВІТИ І НАУКИ
ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСНОЇ ДЕРЖАВНОЇ АДМІНІСТРАЦІЇ
МАЛА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ
ХМЕЛЬНИЦЬКЕ ТЕРИТОРІАЛЬНЕ ВІДДІЛЕННЯ
ВОЛОЧИСЬКА РАЙОННА ФІЛІЯ
Відділення: філологія і мистецтвознавство
Секція: фольклористика
ОБРАЗ РУСАЛКИ У ВІРУВАННЯХ УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ
Роботу виконала:
Гайбура Юлія Олександрівна,
учениця 10 класу ЗОШ № 1
м. Волочиська
Науковий керівник:
Сокур Тетяна Михайлівна,
вчитель української мови та
літератури, старший вчитель
Волочиськ – 2011
Назва роботи: «Образ русалки у віруваннях українського народу».
Автор роботи: Гайбура Юлія Олександрівна.
Назва відділення МАН: Хмельницьке територіальне відділення МАН
України, Волочиська районна філія.
Навчальний заклад: Волочиська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів № 1
Клас: 10 клас.
Науковий керівник: Сокур Тетяна Михайлівна, вчитель української мови та
літератури, старший вчитель
Тези до наукової роботи
Об’єктом дослідження є образ русалки в українській демонології, а предметом дослідження є українські вірування та ритуали, пов’язані з трансформацією образу русалки.
Мета і завдання дослідження: досліджено та описано сучасні вірування та ритуали, в яких знаходить відбиток трансформований демонологічний образ русалки; доведено, що секрет довговічності цього образу – в його естетичній і художній привабливості.
Актуальність дослідження зумовлена інтересом молодого покоління до народної спадщини, пов’язаної з недостатнім вивченням трансформованих народних образів, міфів, легенд в сучасних українських віруваннях, проблемою збереження найдавніших ознак українського етносу.
Новизна дослідження полягає в тому, що в ньому простежуються і аналізуються найвідоміші українські обряди і ритуали, серед яких і записані на Волочищині, пов’язані з трансформованим образом русалки.
Аналіз різних літературних джерел, народних обрядів та ритуалів дає можливість стверджувати наступне:
- українська демонологія нараховує велику кількість жіночих персонажів, серед яких образ русалки – один із найпоширеніших, найскладніших і найдавніших;
- люди вірили, що русалки могли наслати на ниви роду град, зливу, бурю, можуть пошкодити врожаю, а тому вони догоджували русалкам;
- оповідання про русалок завжди бентежать; нема в народній демонології образу, рівного за драматизмом, художньою виразністю і насиченістю. Матеріали цієї роботи можуть бути використані на уроках української літератури, спецкурсах українознавства.
ЗМІСТ
ВСТУП……………………………………………………………………..……4
РОЗДІЛ 1.ФЕНОМЕН РУСАЛКИ ТА ЙОГО
ПОХОДЖЕННЯ…………………………………………….…………………..6
1.1 Природні джерела народних вірувань…………………………6
1.2 Етимологія слова «Русалка»……………………………………9
1.3 Обожнення Русалки…………………………………………….11
1.4 Типологія русалок……………………………………………....14
РОЗДІЛ 2. РУСАЛКА В УКРАЇНСЬКОМУ
ФОЛЬКЛОРІ………………………………………....…………………………16
2.1.Русалка за народною уявою…………………………………….16
2.2.Русалка в українських обрядах і звичаях……………………....18
РОЗДІЛ 3. ТРАНСФОРМАЦІЯ ОБРАЗУ РУСАЛКИ В ЛІТЕРАТУРНІЙ
ТРАДИЦІЇ………………………………………………………………...……..23
ВИСНОВКИ…………………………………………………………………….26
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ..………………………………...…..27
ДОДАТКИ……………………………………………………………………....29
ВСТУП
Українська демонологія нараховує велику кількість жіночих персонажів. Особливе місце належить русалкам з українського фольклору. Преша згадка про русалок, як особливих міфічних істот, сягає ХVІІІ ст. у різні часи і з різних точок зору образ русалки вивчали такі етнографи як М. Попов, М. Чулков, О. Афанасьєв, С. Токарев, Л. Виноградова.
Образ русалки один із найпоширеніших і найскладніших образів народної демонології, який і досі приваблює своєю загадковістю дослідників.
Об’єктом дослідження є образ русалки в українській демонології.
Предметом дослідження є українські вірування та ритуали, пов’язані з трансформацією образу русалки.
Антропоморфічне уявлення (в людських образах) природи привело й до вірувань у русалок. Хоч людям і уявляється, що це буйна фантазія пращурів у створенні образу мавок та русалок, але це далеко не так. У віруваннях в русалок прихована глибока філософська думка. Русалки прагнуть до високого почуття, до недосяжної краси, безкорисної, у пізнішім розумінні – прагнуть платонічної любові, кохання. Вони розуміють природу, відчувають її, й є справжньою часткою Матері Природи.
Звернення до цієї проблеми диктує й нинішня етнонаціональна ситуація в Україні. Розпочатий процес національного відродження може бути прискорений, зокрема, через засвоєння духовних багатств народу, накопичених поколіннями. І, навпаки, кожна незаповнена прогалина у системі передачі етнокультурної інформації і далі призводитиме до збіднення духовності етносу, а відтак і до кризи суспільства. Саме в цьому вбачається практичний аспект пізнання народних вірувань та світоглядних уявлень.
Актуальність дослідження зумовлена інтересом молодого покоління до народної спадщини, пов’язаної з недостатнім вивченням трансформованих народних образів, міфів, легенд в сучасних українських віруваннях, проблемою збереження найдавніших ознак українського етносу.
Новизна дослідження полягає в тому, що в ньому простежуються і аналізуються найвідоміші українські обряди і ритуали, серед яких і записані на Волочищині, пов’язані з трансформованим образом русалки.
Мета дослідження: дослідити та описати сучасні вірування та ритуали, в яких знаходить відбиток трансформований демонологічний образ русалки; довести, що секрет довговічності цього образу – в його естетичній і художній привабливості.
Для реалізації зазначеної мети використано такі методи дослідження:
- описовий, який полягає в описі особливостей трансформації легенд, ритуалів, міфів та міфологічних образів;
- цілісно-системний, що дозволяє дослідити і узагальнити вже відому інформаційну базу про українську міфологію і образ русалки, зокрема;
- метод компаративного аналізу.
Джерельно-теоретичною базою дослідження є, насамперед, праці дослідників української культури, збірки легенд і переказів. В роботі також використано як джерельну базу польові записи, зроблені на Волочищині.
Структура роботи: вступ, три розділи, висновки, список використаних джерел, а також додатки.
У вступі визначено тему, об’єкт та предмет дослідження, актуальність і новизну роботи, мету роботи та методи дослідження.
У першому розділі “Феномен русалки та його походження” розкрито питання природних джерел народних вірувань, простежено етимологію слова «русалка» та її пандемоніум.
Другий розділ “Русалка в українському фольклорі” містить опис вірувань та ритуалів, в яких присутні образи духів природи, зокрема, русалки, мавки.
Третій розділ “Трансформація образу русалки в літературній традиції” – аналіз творчої спадщини майстрів поетичного слова на предмет зображення образу Русалки.
Висновки – підведення підсумків написання усієї роботи.
Матеріали цієї роботи можуть бути використані на уроках української літератури, художньої культури, на спецкурсах українознавства.
РОЗДІЛ 1
ФЕНОМЕН РУСАЛКИ ТА ЙОГО ПОХОДЖЕННЯ
1.1. Природні джерела народних вірувань
У релігійних віруваннях українців вся природа була населена масою різних божеств: польовики, лісовики, водяники, русалки, мавки та інші живуть, мовляв, у річках, болотах, у лісах і можуть приймати образ тварин. Рослини уявлялися як живі істоти. Це анімістичні (коли душею наділяються не тільки люди, тварини, а й рослини, предмети неживої природи), антропоморфні (коли людськими властивостями наділяються тварини, рослини, у людській подобі уявляються боги тощо) вірування, що склали основу як первісних релігій, так і сюжетів, мотивів, образної системи усної творчості.(Додаток А)
Коріння антропоморфних і анімістичних вірувань випливає з давнього язичницького поклоніння слов'ян божествам, пов'язаним із природною стихією. Більшість із образів духів природи походять від ранньорільничого способу господарювання. Страх людини за результати своєї праці, невміння об’єктивно пояснити рушійні сили рослинного світу змусило її звернутись до старих формул, що існували раніше в мисливсько-збиральницькому суспільстві, але цього разу шукати покровителів серед персоніфікацій головних природних стихій.
Образи русалок і мавок за своїм значенням неоднорідні і становлять сукупність різних у генеалогічному плані уявлень. Найновіші дані, одержані у різних районах Волочищини, свідчать про те, що й досі в людській уяві збереглось чимало раритетних типів цих образів, повір’їв та обрядів, з ними пов’язаних.
Вивчаючи повір’я про русалок, необхідно відділити від них класичні
та романські оповіді про подібних жіночих істот – сирен: ці напівжінки-напівриби своїм співом зваблювали мореплавців у смертельно небезпечні місця. Проте сирени, білі, з золотистим волоссям та риб’ячим хвостом, нагадують русалок лише своїм дитячим віком.
За народними віруваннями ті дівчата, що померли неприродною смертю — утоплениці, вішальниці, мертвонароджені тощо — ставали русалками. Утоплениці-русалки навіки-вічні відійшли від буденного земного буття й переселилися в таємничу сферу, на дно глибоких рік і озер, у казкові палати, що дивом збудовані з прозорого кришталю. У всіх мешканців Європи з давніх-давен були відомі русалки, щоправда, під різними іменами. Так, у Німеччині вони називались водяні німфи (wasser-nymphe) і дунайські діви; в Англії – морські дівчата (seamaid) і теж water-nymph; у литовців – дугни, вундани і вілії (від ріки Вілія). У скандинавських народів нараховується аж дев’ять різновидностей водяних дів: HimiЬglofa, Dufa, Hadda, Hefridg, Udur, HroЬn, Bylgia, Bara i Kolga; в Польщі – свитезянки, а в Сербії – віли, що живуть у горах, в скелях і на берегах рік та озер. (Додаток Б)
Народ уявляв їх надприродної краси дівчатами, із білим чи трохи синюватим кольором тіла, з розкішною розпущеною косою; бувають одягнені у білий прозорий одяг, чи зовсім голі, інколи, зрідка, одягнені в червоний одяг. За повір’ями, записаними на Волочищині, русалки не мають на собі одягу, у них біле знекровлене тіло (за деякими оповідями – блакитне, синє або темне), довге, хвилясте волосся, зелене, як трава; стан високий і гнучкий, а очі палкі і сині., як морська глибочінь. На голові у кожної русалки – вінок з осоки, і тільки в старшої, царівни, вінок з водяних лілей. (Додаток В)
Вони живуть і в лісі, і у воді, і на полях. Вийшовши з води, русалки сідають на березі, розчісують своє довге волосся, потім беруться при місяці гратися, водити хороводи. Ті, що в лісі — гойдаються на вітах дерев, одягаються у квіти й зелені віти, співаючи пісень. [3, с. 212].
Русалчині пісні небезпечні: хто почує їх, той, як зачарований, підійде близько до русалок, а вони тоді заманять його до себе, візьмуть в своє коло, будуть бавитися з ним, а потім залоскочуть і затягнуть у річку, на дно.
Русалки можуть перетворюватись на вивірок, щурів або жаб, що сідають на кладочках, де жінки перуть білизну. Вони поділяються на дві групи: русалки з іменем та без імені. Тих дітей, яким мати сама дає ім’я (хоч живому, хоч неживому), називають іменними, а тих, яким мати не дасть імені,- безіменними. Русалки з іменем подібні до маленьких дівчаток, без імені–також дівчата, але страшні, безволосі. (Додаток Д)
Колись один з червневих тижнів у нас називали русалчиним. Існувало повір'я, що саме в ці дні русалки із білосніжних лілей стають "простоволосими дівами" і водять танки біля річок. В переддень Купала розкладають іменні русалки вогонь коло ріки і скачуть через нього, а безіменні вибігають з води, хапають попіл з іскрами, посипають голову, щоб росло волосся, і знов скачуть у воду. А дівчата й хлопці не ходили тоді купатися поодинці, щоб русалки не залоскотали. Наймарновірніші носили при собі стебла полину і любистку - це повинно було відлякувати русалок. Коли ж хтось змушений був ступити у воду, то мав обов'язково спершу кинути туди трохи полину.
З погляду обраної теми заслуговує уваги така рослина, як латаття біле, яке слов'яни називали "одолень-травою". (Додаток Ж) А ще називали латаття "русалчиним цвітом": у їхній уяві білі квітки символізували холодну красу прекрасних звабливих русалок, а гнучке, плямисте, змієподібне кореневище - русалчин хвіст. Весною, як тільки вкриються травами луки, розпустяться верби й зазеленіють поля, тоді “з води на берег виходять русалки”. (Додаток В)
Вважалося, що її породила сира земля з живою водою, тому що однакова в неї сила на водяницю - нечисту силу у воді, і на поляницю - нечисту силу в полі. Сподівалися, що обереже одолень-трава від різних бід і тому, збираючись в далеку дорогу, брали її з собою і носили на шиї як амулет. Старовинний травник сповіщає, що корінь цієї рослини допомагає при зубній хворобі, а також використовують його у випадках, "коли треба чиєсь серце присушити".
У зв'язку з культом лісу, з культом мертвих виникли образи мавок, нявок та русалок. З бажанням мати високий урожай виник образ польової русалки – у зв'язку з стародавніми похованнями у лісі, у полі та у воді — і виникли в народній уяві образи водяних та лісових мавок. Як відомо нам, раніше образи русалок— це були образи душ мертвих; пізніше — це самогубці та нехрещені діти, дівчата, тощо.
1.2. Етимологія слова “русалка”
В “Історії української літератури” М. Грушевського читаємо: “Місяць по Юрія, 26 мая, в деяких римських календарях стоїть свято роз, dies rosae, rosalia, risatio - початок літа і заразом день предків (parentalia). Написи вказують на широке розповсюдження його якраз на Балканах, серед фракійського населення. На характер сього свята, взагалі мало відомого, кидають світло пізніші християнські інвективи, які ставлять русалії поруч "скоморохів" і "кукол" та підставляють се слово замість грецьких "іподромій", кінських перегонів. Коли ми завважимо сказане вище про переходи поминальних відправ у такі забави з скоморохами і "тризни", воєнні гри, то характер поминального свята зарисується перед нами доволі виразно. Так як новорічні коляди перейшли на Різдво, так се поминальне свято було перенесене на свято Трійці — велике свято, "Святу неділю", і зробило її передусім великим поминальним святом. Тут приходить і другий день мерців, які виходять на світ, "як жито цвіте"; від назви свята сі мерці, які ходять тоді, лякають або затягають до себе живих, одержали назву "русалок", причім, як в наших "дідьках", тут поміщались поняття душ померлих, нехрещених дітей з водяними і пільними німфами, духами збіжжя, і назва русалок і мавок (навок, від навь — мерлець) перейшла на сі образи.
Се, таким чином, факт інтересних українсько-балканських стичностей: як ім'я коляди, так і назва русалій для святої неділі, що зветься русальною у нас в XII в., являється таким документом. Зміст поминального свята був правдоподібно даний старою нашою традицією, але ім'я – принесли балканські запозичення. Чи докинули вони чогось і до змісту свята, се вже трудніше сказати: сей гамірливий характер його, сполучення з представленнями і продукціями "скоморохів", з перегонами, виступами перебійців і под., могли бути в такій же мірі дані свійськими похоронними звичаями, як і доповнені впливами балкансько-романськими.
В старій легенді про Ніфонта маємо цікавий образ русалій київських часів: “сатана посилає бісів на покусу людську і ті, убравшися в одежі крикливих кольорів (упестрені), граючи на бубнах, козах і сопілях, інші — взявши на себе "скурати", маски, веселили людей — і ці ігри називались русалії.” Стоглав, котрого цитати ми навели вище, вказує час сих відправ — в суботу на Трійцю, і поруч представлень скомороших згадує, що й самі поминальники при тім танцюють, б'ють в долоні і співають "сатанинські пісні". Пам'ять сього затрималась у нас хіба в виді епілогу поминальної трапези, в формах сильно ослаблених і блідих. Вся ж буйна веселощ, на котру натякають наведені звістки, безперечно, дуже важна в розвої літературної творчості, зникла майже без сліду».
В "Слові некоего христолюбця"читаємо, що язичники "вірують у Перуна й Хорса... і у Вили, їх же числом три-дев'ять сестріниць, глаголять невігласи і мнять їх Богинями і тако покладають їм треби й короваї їм ломлять, і курей ріжуть"[19, 56]. З цього тексту бачимо, що: 1) Вили - те саме, що й Берегині (пор. Софійський збірник 14 ст.), їх, як і Берегинь, три-дев'ять сестріниць (тобто 27); 2) Вила у південних слов'ян - це та сама Русалка у східних слов'ян. Отже, якщо Вила в тексті названа Богинею, то логічно й Русалку вважати Богинею, тим більше, що в тексті є вказівка на самих віруючих, яких християнин назвав "невігласами" за те, що вони "мнять Богинями"; 3) Вилам, а отже й Русалкам кладуть ті самі треби, що й Рожаницям (про це пише згаданий вже Григорій Богослов). Цей автор ІХ ст. уточнює, що Богиня Рожаниця в слов'ян подібна до грецької Богині Артеміди (опікунки дітонародження). Етимологію слова «русалка» виводили також зі слів «русло» та «русий».(Додаток З) Шукали й інші версії, серед яких русалка – персонаж поминальних свят-русалій. Сильно розвинутий культ Предків у нашій релігії вказує на те, що душі покійних родичів та героїв обожнювалися. Бог-Род (Пращур, Прабатько) народу та Богиня-Рожаниця (Предкиня, Прамати народу). Це одна з найголовніших засад, через призму якої слід подивитися на Рожаницю-Русалку як на Богиню.
1.3. Обожнення русалки
Сезонна обмеженість перебування Русалок на Землі не суперечить їх належності до культу Предків.(Додаток Л) Русалки зимують у водах, деревах, горах, а навесні з'являються серед людей у певні дні Кола Сварожого. Їхня водна сутність вказує на річку як на межу між “цим світом” (Явою) і потойбіччям (Навою). Вони приходять подивитися, як живуть їхні родичі й нащадки в Яві, чи дотримуються родового Звичаю. Залежно від поведінки людей, Русалки допомагають, чи шкодять їм, як згадані вже Нічка чи Полудниця. На Поліссі, як повідомляють літні жінки: "На Русальний тиждень не шиєм, не мажем на дворе, щоб русалкам очей не забризкать глиною". В ці дні також не купаються в річці, не садять картоплю, не копають, не пускають дітей в ліс, у поле: "Не ходи в жито, там Русалка ухопить, залоскоче." Такі застороги, можливо, мають практичний зміст, щоб не зашкодити "роботі" русалок в період цвітіння жита - не порушити природну гармонію, енергетику поля шумом, галасом, не пом'яти колосся. Подібні заборони відомі в Україні щодо печі - не дозволяється лежати на печі під час випікання хліба, яке з давніх-давен вважалось священнодійством.
На космогонічну сутність Русалки вказує прекрасна легенда про сузір'я Баби-Звізди (Волосожари, наукова назва Плеяди). (Додаток М)
Витоки цих вірувань - у ведійській релігії, де Місяць і Зорі вважаються душами Предків, які дивляться з нічного неба на життя своїх родичів. Культ Русалки простежується і в такому понятійному ряду як: Баба - Діва - гора - берег - Берегиня - береза, що позначає загалом жіночу сутність природи. По всій Україні маємо безліч назв Бабина гора, які розміщені переважно на берегах річок. Первісне значення слова берег - гора, тобто підвищення землі відносно низького русла ріки. Деякі дослідники вважають, що слово Русалка походить саме від цього кореня, тобто "та, що живе в руслі ріки і виходить на берег". Берегинею називають Русалку деякі західні слов'яни (наприклад у лужичан Брегіня).
Існує вірування, що гілка берези, яка зрослася з дубом, має чарівну силу в любовній магії. Водночас, біла береза у фольклорі - символ померлої дівчини: якщо вона росте одиноко, то вважають, що в ній живе душа Русалки. Отже, дуб - символ Перуна, чоловіка, має свою пару протилежної статі березу - символ Русалки, жінки. Не даремно березове гілля - обов'язковий культовий атрибут Русального тижня. Християнські попи часто скаржилися на жінок, які вивішують на берези жертовні сорочки й рушники, приносять у жертву березам "пироги, каші і яєшні" кланяються березі й співають їй пісні.
Русальна берізка, з якою здійснювався урочистий обхід хат, у слов'ян мала різні назви: кума, гостейка, вінок, стовп, семик, куст, сад, баба, красота та ін. Це були переважно жіночі й дівочі обряди, коли жінки вважали березу символом своєї Богині-Покровительки: вони кумувалися з берізкою, просили в неї доброї долі, умивались її соком для краси й здоров'я. Березовими гілками прикрашали хати, вікна, ворота, господарські споруди (хліви, стодоли та ін.). Це освячене гілля використовують протягом року для купелі (березові віники, напар з листя для миття голови тощо). Сховані під стріху гілки берези оберігають хату від блискавки, грому, граду (нейтралізація протилежного: вогонь - вода). Тому в обрядах Зеленого (Русального) тижня берізку втикали на полях, як оберіг від граду.
На користь Русалки як Богині говорить і той факт, що подекуди виготовлялося її культове зображення: солом'яна лялька в жіночому вбранні (засвідчене на Рязанщині). Російська Русалка (жінка, яка тримає цей образ в центрі хороводу) танцює, виконуючи рухи, подібні до тих, які імітує й українська Перегеня, намагаючись розсмішити всіх учасників обрядодійства. Такий хоровод іде до самого поля, де розриває солом'яну ляльку й розкидає солому з неї по полю, кажучи: "Проводили Русалок". В Україні на Русальному тижні виконують обряд "Водіння Куста", “Водіння коня”[20, с.123, с.136]. На Волочищині в давнину був обряд “Водіння кози”. Ці обряди, за словами його учасників, символізують пробудження весняних вод. (Додаток Н)
Спеціально русалкам і мавкам присвячений четвер на Святій неділі: се "русальний" або "мавський Великдень", що відповідає "навському" четвергові на великодніх святах. Подекуди спеціальним святом русалок є десятий понеділок, два тижні по Зелених святах. В ці дні не працюють, щоб не гнівати русалок, котрі могли б пошкодити полю, а так вони будуть його берегти. Тут ясно з русалками водяними мішають пільні німфи. В їхню честь місцями справляється обід на полі або кладеться хліб на межах. Поливаються молоком сліди худоби, де вона ходить на пастівень і до води, і т. д. "Русалки" уявляються дуже амбітними на пункті їх культу і пам'ятання про них. Служать їм хазяї, чоловіки або жінки; молодь не бере в тім участі. Дівчата мусять особливо їх остерігатись. Охоронним зіллям вважається полинь і любисток, їх треба мати з собою, щоб не попастись русалкам у руки. Пісні, що співаються у цей тиждень, згадують спеціальні "проводи" русалок — обряди, призначені на те, щоб їх позбутись [3, с.112 ].(Додаток П)
1.4.Типологія русалок
Русалка — Богиня рослинної сили і водної стихії; русалок є 27 (тридев'ять сестріниць) і кожна з них має своє ім'я, пов'язане з назвою рослини чи якоюсь дією її в природі (напр., Полудниця, М'ятниця, Пшениця, Жалиця, Краса та ін.).(Додаток К)
Серед русалок народ розрізняє три види: польові, водяні та лісові.
Знання про три-дев'ять сестріниць русалок живе в Україні з давніх часів. Так, на початку ХХ століття Юрій Миролюбов записав у кількох селах Подніпров'я імена декількох сестріниць: Сенява, Сана, Овсяниця, Житниця, Пшениця, Травниця, Катраниця, Березиця, Вербиця, Вишниця, Сливиця, Яблуниця, Грушениця, Осиниця, Дубиця, Терновиця, Дивовиця (всього 17). Пізніше в селах Веселі Терни та Антонівка він знайшов ще 7 імен: Росяниця, Розовиця, Любистиця, Кануперниця, М'ятниця, Жалиця, Краса. Цей перелік можемо доповнити ще відомими в українській фольклористиці Полудницею, Нічкою-Марухою та Гречухою. Може це випадковий збіг (27). Можливо буде знайдено ще більше імен, адже слов'янський фольклорний масив неодмінно матиме інші варіанти цих імен. Так, у македонців три Вили (Русалки) називаються Ветерушки (ті, що роздувають вітер, бурю), у сербів є Русалка Поводкиня (що живе у водах річок, озер, криниць і джерел) та морська Дівиця (що живе в морі), у лужичан є Лісунка (що колишеться на гілках лісових дерев). На Харківщині всі загалом Русалки називаються Лоскоталками, а в росіян - Щекотухами, що свідчить про їхню небезпечність для людей, особливо (за повір'ями) для неодружених парубків, які ходять пізно берегом річки чи в лісових хащах.[6, с.98] Волочищиніні русалок називають Лісарка (в с. Зайчики) та Заводка ( с. Лозова). Значно менше відомостей маємо про кожну з русалок. Але дещо відомо й про них.(Додаток М)
Мавки вшановуються на Русальному тижні (за астрономічним календарем - середина травня). Мавки приходять на Землю, починаючи з Навського четверга (перед Великоднем), і перебувають тут до глибокої осені, після чого засинають на зиму. Взагалі, четвер - день Перуна - важливий і для русалок: вони як помічниці Бога-громовержця, "облачні діви", посилають живу воду на поля й ліси. Тому друге їхнє свято - Русальний Великдень - теж припадає на четвер Семикового тижня (сьомий тиждень після Великодня Дажбожого). Відомо, що в давнину Русальний Великдень святкувався дуже гучно - з музикою, співами, танцями, рядженими ("возложища на лиця скурати", тобто маски зі шкіри). Так наші предки славили пробудження грозових і дощоносних сил Природи, яке припадає на середину травня. У словенців збереглася навіть назва цього місяця рісалчек (тобто русальник) [12, с.175]. Найближча рідня русалки — це береза-сестра; старенька верба — мати. Дерева лісові вважають за сестер і братів... Русалки прагнуть кохання, любові, краси.
Отже, русалка має космогонічну сутність. В цьому образі бачимо раціональні звичаєві вірування, які оберігали наших предків від виснажливої праці, примушуючи правильно дозувати працю і відпочинок. Імена русалок дають змогу припустити, що кожна з них відає певною рослиною чи сферою життя. Етимологію слова «русалка» виводили зі слів «русло» , «русий», «берегиня». Деякі дослідники вважають, що слово Русалка походить саме від кореня слова берег, тобто "та, що живе в руслі ріки і виходить на берег". Шукали й інші версії, серед яких русалка – персонаж поминальних свят-русалій. Сильно розвинутий культ Предків у нашій релігії вказує на те, що душі покійних родичів та героїв обожнювалися. Русалка — Богиня рослинної сили і водної стихії. Серед русалок народ розрізняє три види: польові, водяні та лісові.
РОЗДІЛ 2
РУСАЛКА В УКРАЇНСЬКОМУ ФОЛЬКЛОРІ
2.1.Русалка за народною уявою
До русалок на Русі - Україні було подвійне ставлення: в одних місцевостях ставилися з великими симпатіями, з любов'ю і вважали русалок добрими, але скривдженими надприродними силами. У тих місцевостях вважали русалок за опікунок нив, лісів чи вод. У других місцевостях — навпаки: вважали русалок “нечистю”, якій треба догоджувати, яку треба задобрювати, щоб не робила лиха.
Учені пояснюють, як виникло вірування у русалок. У дохристиянські часи не було цвинтарів, люди хоронили своїх мертвих у лісі, на полі, на роздоріжжі, чи опускали у воду. Пізніше, з приходом християнства, стали ховати мертвих на певних визначених місцях — на кладовищах (чи цвинтарях). Самогубців же ховати на кладовищі церква суворо заборонила. Тому померлих неприродною смертю, по-старому ховали на роздоріжжях, у лісах, на полях, на горах. У народі було вірування, що самогубець, чи нехрещені померлі діти — є грішники, а душі їхні небо не приймає, тому ті душі неприкаяні блукають вічно по горах, долинах, водах та лісах.
Народ вірив в русалок, в те, що вони періодично можуть перетворюватись у дрібних тварин: жаб, мишей, ящірок тощо. Вірування було так глибоко закорінене, що в народі оповідали начебто, коли русалка попадеться у людські руки, то живе з людьми, працює, допомагає їм рік, а далі безслідно зникає. Друге вірування було, що коли малі діти, чи нехрещені — потерчата, можуть бути врятовані, а саме: коли хтось такій малій русалці кине хустку, а чи порсне водою, дасть ім'я й скаже: „Во ім'я Отця і Сина й Святого Духа", — то тоді ця русалка врятована й стає опікуном свого добродія.
На Волочищині, в с. Лозова, стверджують, що можна врятувати русалку іще тим, коли роздати за нехрещену чи загиблу дитину 40 хрестиків.
За віруванням можна було полегшити важке блукання русалки: матері, діти яких стали русалками, у Зелений Четвер збирають малих дітей, годують їх, дають подарунки — то тим русалкам малим полегшувалось безвідрадне блукання.
Люди вірили, що русалки могли наслати на ниви роду град, зливу, бурю, можуть пошкодити врожаю, а тому вони догоджували русалкам: справляли зустріч — коли вони виходили з води та йшли на ниви; справляли проводи — коли знову поверталися у ліс, а чи у перший понеділок після Зеленого тижня відлітали на небо; розвішували для них на віттях у лісі сорочки, хустки, нитки; приймали їх їжею — розкладали в Зеленому тижні на межах у полях, над водою та у лісі — яйця (жовті крашанки), пироги, книші, вареники тощо. На Волочищині, в с. Зайчики, на Зелені свята в лісі на кущах, біля водоймищ, в’яжуть і сьогодні кольорові стрічки, з яких русалки плетуть собі одяг.
На свій Великий День (Великдень), у Зелений Четвер — русалки ставали повними господинями лісу, води й нив. Вони пильно у цей день дивилися, щоб ніхто не купався, не ламав, не нищив дерева, не ходила б молодь серед полів та нив. Русалки заманювали хлопців і дівчат різними способами: одним співали й ті йшли за піснею зачаровані, аж поки не опинялися у воді; другим загадували загадки, і коли ті не могли відгадати, залоскочували їх; третім з'являлися білкою чи зайцем.
Русалки безмежно радіють весні, життю, веселощам, рухливості, класична гра у них та співи — понад усе! У вибуялому вирі гри вони підіймаються у небо; чарують його своїми класичними тілами, своєю красою. Але вони бояться хреста - лише угледять його — немічні падають додолу. Вони дуже люблять хороводи. І народ їх то любить, то боїться, то обожнює.
2.2. Русалка в українських обрядах і звичаях
У зв'язку з особливим поглядом на природу на території України існували різноманітні обряди, свята, пов'язані зі змінами весни, літа, осені, зими. Вони перейшли й до християнських свят у формі різних обрядів: коляди, щедрування, "маслениця", веснянки, гаївки, Купала тощо. Прийняття християнства не знищило поганських обрядів, навпаки — багато з них перейшло до християнства, зберігши свою внутрішню суть, хоч вони були й пристосовані до християнських свят. Старі поганські уявлення збереглися в масі пісень обрядових, сезонних, пов'язаних з різними видами праці[21, с.67]. Русальний або Клечальний тиждень — тиждень Зелених Свят починався із Зеленої суботи. Цей тиждень пов'язаний з віруванням у “русалок” та “мавок”. На Зеленому чи Русальному тижні ходять у полі, в лісі, понад ставами та ріками неприкаяні душі самогубців, які народ у своїй уяві мав, як русалок, тобто дівчат-утоплениць. Тому на Русальному тижні не можна ходити в одиночку молодим хлопцям та дівчатам, бо польові русалки залоскочуть, а водяні мавки-русалки — потоплять. Не можна було й купатися на тому тижні, бо, мовляв, тоді буває найбільше утоплених із двох причин: перше - це те, що на Зеленому тижні “важить вода із землею”, а друге — небезпека від мавок-русалок.
За віруванням наших пращурів під час русального тижня русалки виходили з води, де вони перебували всю зиму, і ходили по лісі та на нивах. Їх треба було задобрити, щоб вони не збивали квіту в житті, а навпаки, щоб оберігали ниви, сприяли б урожаю. Тому в русальних обрядах беруть головну участь молодиці, а молодики у цьому обряді участі не приймають.
В Україні довго зберігався звичай серед жінок – в русалчин тиждень розвішувати по деревах полотно, що його ніби русалки брали собі на сорочки. В одній з русалчиних пісень співається, що русалки просять у жінок намітки, а в дівчат – сорочки.(Додаток П1)
В русалчин тиждень на вікнах розкладали гарячий хліб, гадаючи, що
його парою русалки будуть ситі. Вважалось, що не слід кидати лушпиння з яєць, бо як потрапить воно на воду, то серед нього плаватимуть русалки і робитимуть шкоду людям; не можна сіяти муку просто в діжу, бо буде багато русалок. В русалчин тиждень ніхто не відважується купатись у річці. У четвер (цей день ще називають Русалчин Великдень) ніхто не повинен працювати, щоб не розгнівати русалок. Ранком, як тільки зійде сонце, дівчата йдуть у поле “на жита” і беруть з собою хліб із житнього борошна, спечений окремо та замішаний на свяченій воді. В полі дівчата ламають хліб на кілька шматків, діляться ним порівну, а потім кожна йде на ниву свого батька, де росте жито, і там на межі кладе той хліб для русалок – “щоб жито родило”.
Крім того, дівчата в цей день ще ходять таємно в ліс, маючи при собі полин та любисток, і там у лісі кидають завиті вінки русалкам, щоб ті насилали їм багатих женихів. Вважалось, що у тих вінках русалки бігають по нивах та лісах. За народними віруваннями, у цей день русалки виходять на поверхню землі і дивляться, чи шанують люди їхню пам’ять. Якщо хтось в цей день займається роботою в полі, то русалки заважають працювати й насилають на посіви якесь лихо; а ті, хто шанує це свято, сподіваються, що русалки берегтимуть їхні поля від шкоди.
У Зелений вівторок та Зелену середу молодиці зустрічають русалок. У чому полягала ця зустріч? Як проводився цей звичай? Ми досконало не знаємо. Відомо лише те, що молодиці збиралися масово, святочно одягнені йшли до лісу, на поле, чи на роздоріжжя, розкладали їжу, віталися, “закликали русалок їсти й пити з ними, та охороняти їхню ниву”, співали русальних пісень і надзвичайно бурхливо-весело проводили ці дні. В цей день селяни варять просто неба різноманітні страви і взаємночастуються. На межах розкидали їжу й залишали для русалок. Чоловіки й жінки переодягалися, маскувалися й з бубнами, сопілками та волинками вибуяло відбували ці грища. Церква засуджувала ці грища, як бісовські-сатанинські. Але жінки й чоловіки цей обряд дотримували, бо вірували, що русалки “амбітні створіння” і можуть наробити зла й на нивах і з їхніми дітьми. Існував цілий цикл русальних пісень, з яких у нас залишилося дуже мало. Образ того, як русалка ловить дівчат, подано в одній з таких пісень, записаній від респондентів с. Лозова. (Додаток П5)
Найстрашніший, найнебезпечніший день на Русальному тижні— це був Зелений четвер. Лише у цей день русалки могли ходити й ходили по селу. У цей четвер уранці, до сходу сонця, також і ввечері по заході-русалки справляли Великдень. Це в розумінні найкращий величний і найдовший для них день. Лише у четвер їх душі були вільні, їх випускали на волю, вони робили у житі ігри - водили хороводи, співали, ловили на полі поодиноких дівчат та хлопців, хитрощами їх заманювали у свій стан; святкування проходило у них увесь день. Пили вони пахощі квітів. Їли вони меди з квітів, росою вмивались. Але у цей день їм можна було їсти й ті страви, які вони їли до того, як русалками стали... Ось чому на нивах, на межах та суловках розкладали молодиці їжу й питво у Зелений Четвер...
Лише у цей день русалки відчували себе людьми; у цей день у них з'являлося чуття людське й бажання людські: любов, кохання, веселощі, славлення природи, сонця й світу. Нікого й нічого вони у цей день не боялися, лише одного хреста... І коли русалці впадав у вічі хрест, хоч би десь і далеко на полі чи на церкві, вона одразу кам'яніла.
Напередодні Трійці русалки ховаються в корчах, а коли дівчата виходять вдосвіта по воду, випадають несподівано і питають: “Полин чи петрушка?”. Як дістануть відповідь “полин”, утікають, як “петрушка”, залоскочуть дівчину й затягнуть у воду. Якщо помре на Троїцькі свята маленька дитина, то мати плаче і каже : ”Боже мій, ти русалочкою будеш і не зійдеш за ними, за великими; тебе
будуть там щипати, лоскотати”[ 2, с.169].
Русалки ще уявляються семилітніми дітьми – це душі дітей, які померли нехрещеними. Протягом семи років до свого обернення в русалки, душі цих дітей носяться в повітрі, а в день Трійці просять собі хреста: “Мене мати породила, нехрещену положила”. Якщо хтось із християн почує цей голос, то мусить сказати:
“Іван та Марія! Хрещу тебе в ім’я Отця,
Сина і Святого Духа. Амінь “
кинути рушник, чи бодай хустку. В такому разі душа дитини піде до раю й русалкою не буде. Якщо ж до семи років дитина отак не буде охрещена, то йде в русалки[7, с.146]. У перший понеділок після Русального тижня відбувалися проводи русалок із поля до лісу (а попереду відбувалися проводи з води на ниви). Проводи русалок – спеціальні обряди, які відбувалися на перший день Петрівки, а часом і на Вознесіння. В ці дні дівчата в полі, на житах, роблять спільний обід – тризну в честь русалок. Після тризни дівчата ходять по полях з розплетеними косами і вінками на голові, співаючи проводи русалкам. Це пишне й безмежно радісне свято було в дохристиянський період. Усі жінки та періодично чоловіки брали у ньому активну участь. Усі жінки вбирались у трави, квіти та гілки дерев. Такий величний карнавал поволі сунув через усе село - до лісу. Могутні співи неслися в повітрі. (Додаток П2 )
Еротичні мотиви, мотиви підбору пари — мають значне місце у святах Русального тижня. Плетіння вінків, гадання з ними, пускання на воду, роздавання вінків дівчиною – “Лялею”, коли садять її у яму й зав'язують очі; організація цілком дівочого свята (балу) на перший день Зелених свят (у деяких місцевостях на 2-3 день) із запрошенням хлопців, “завивання берези”, “водіння тополі” — крім вегетаційних мотивів, яскраво пробиваються й мотиви підбору пари. Як видно з окремих фрагментів, Зелені чи Русальні свята мали складові елементи — і дівочих свят, і хлоп'ячих, і жіночих (господинь), і чоловічих та разом спільних, як “ходіння на ниви”. На Волочищині в с. Зайчики, спільні “ходіння на ниви” супроводжувалися відвіданами лісової бані, що символізувало вибір пари.
Здавна існував алегоричний похорон русалки. Молодь робила із зеленого віття “могилу”, до могили несли алегоричну фігуру русалки з жалібними співами, потім із русальними піснями, танцями, музикою. Після низки ритуалів, клали русалку в домовину й запалювали. Навколо палаючої русалки справляли грища. В інших місцевостях алегоричну фігуру русалки закопували в землю, то вважалося “очищення від нечисті”. Саме тому перед Зеленими святами так ретельно вимивали, вичищали хату й усе обійстя.
Отже, будь-який міфологічний образ завжди є продуктом складної трансформації мислення людини, продуктом зміни її ставлення до природи на різних рівнях історичного розвитку.
Русалка (мавка), як і всі духи природи, що є на землі, є антропоморфним, хтонічним образом. На відміну від тотемістичних персонажів жоден з образів антропоморфних анімістичних духів не буває конкретним. Саме тому обряди і ритуали, пов’язані з русалкою, не зважаючи на свою схожість, мають і відмінності. В цих обрядах і ритуальних дійствах виявляємо здатність людей до абстрагування, поклоніння божествам, пов'язаним із водяною стихією, адже коріння вірувань у русалку випливає з давнього язичництва.
РОЗДІЛ 3
ТРАНСФОРМАЦІЯ ОБРАЗУ РУСАЛКИ В ЛІТЕРАТУРНІЙ ТРАДИЦІЇ
Художні образи українських русалок та мавок стоять нарівні з римськими та грецькими німфами, сербськими вілами та німецькими ельфами; дуже близькі до норвезьких валькірій. Це зумовлюється тим, що поетичні уявлення українського народу про русалок і давня пісенність русального тижня дали багатий матеріал для творчого опрацювання цієї теми митцями.
Зазначимо, що завдяки цим народно-поетичним впливам з'явилися такі твори, як “Майская ночь, или Утопленница” М. Гоголя, А. Міцкевича “Світезянка”, ін поема “Русалка” (Додаток T), “Рибалка” П. Гулака-Артемовського, “Причинна” та “Утоплена” Т. Шевченка, опера М. Лисенка за щойно згаданим твором М. Гоголя, “Утоплена, або русальна ніч” М. Старицького, “Русалка” Лесі Українки, “Лоскотарки”, “Лоскотарочка” та “Клечена неділя” Я. Щоголева, оповідання Ганни Барвінок “Русалка”, П. Куліша “Русалка”, Д. Яворницького “Русалчине озеро”, опера М. Леонтовича за казкою Б. Грінченка “На русалчин великдень”, комедія Устенка-Гармаша “Майська ніч” та ряд інших. Характерно, що М. Шашкевич свій альманах назвав “Русалкою Дністровою”, у 60-х роках XIX ст. в Галичині виходила також газета “Русалка”. Образ русалки зустрічаємо і в поезії XX ст. (“Русалка” В. Симоненка). Він приваблював і майстрів пензля: в рр.
Т. Шевченко, наприклад, працював над ескізом монументального розпису “Русалки”. Поетичні перекази про русалок зумовили появу багатьох полотен в українському живописі.[23, с.34]
Для прикладу можна проілюструвати художній образ русалки поетичними творами та Лесі Українки.
Зокрема, в поемі “Утоплена” подає образ Русалки на фоні романтичної чудесної української природи [24, с.67]. (Додаток Р) Подібний опис русалки – утопленої дитини – спостерігаємо в поезії Т. Шевченка “Русалка”. (Додаток Р)
У поемі “Причинна” Шевченко, за народним віруванням, подає образ вибуяло-веселого життя русалок[25, с.89]. (Додаток Р)
У наведених прикладах русалки зображені як самогубці (русалка-мати й утоплена нею доня та молодий рибалка) чи нехрещені діти (русалоньки та потерчата). В одному випадку неприкаяні душі мучаться, у другому – безмежно веселяться діти-русалочки під доглядом “Мами”: вони вже встигли й козака заманить і утопить…
Ті самі мотиви – трагізм і веселощі – звучать і в творчості Лесі Українки. В образі Мавки поетеса показала одвічне прагнення народу до духовної краси, гармонії Всесвіту (людини і природи). Леся Українка записала цей образ із народної творчості й вірувань безпосередньо з уст волинських — лісовиків, стареньких дідусів та бабусь.
У “Лісовій пісні”[26, с.187] Леся Українка подає образ русалки польової, яка вважає, що жито та пшениця з квітами, то її коси, її краса... Вижнуть хліб на полі й русалка мусить заснути до наступного літа. (Додаток T)
Образи, подані і Лесею Українкою, відрізняються. подав образи, головним чином, водяних русалок та потерчат, їх життя, безтурботність та інших — які мучаться, нудяться і за світом і гризуться за свої земні гріхи.
На відміну від Т. Шевченка, Леся Українка вклала в образи Русалки Польової та Мавки Лісової глибокі філософські думки, але від уявного образу Русалки та Мавки не відійшла.
В народі існувало два погляди на Русалок та Мавок: одні вбачали в Русалці красу, високе чуття, кохання, любов, мистецтво, доброту й сердечність... Коли ж русалка була недобра до людей, то винні були люди. Саме ці погляди й подала в своїй чудесній і глибокій драматичній поемі Леся Українка в образах Польової Русалки та Лісової Мавки.
Щодо образів русалок Шевченка та Лесі Українки, то вони також ці образи взяли з уст народу й своєї фантазії не додають. Леся Українка так подає філософський образ мавки, в її кінцевій розмові з Лукашем. (Додаток T)
Прекрасно подали образи русалок й інші поети та письменники, зокрема , А. Міцкевич, О. Пушкін, а образи мавки неперевершено подав Коцюбинський у своїй повісті “Тіні забутих предків”. А взяв М. Коцюбинський цей образ мавки в гуцулів, де ще й тепер прекрасно збереглися стародавні звичаї.
Отже, в образі русалки (мавки) відбилося поєднання побутового і сакрального розуміння краси. Оповідання про русалок завжди бентежать; нема в народній демонології образу, рівного за драматизмом, художньою виразністю і насиченістю, бо «в жодній демонічній істоті нема такого трагічного поєднання краси і підступності» [ 23, с.198]. Русалка – єдиний міфологічний образ, який увійшов у слов’янську ліричну пісню. В літературі, окрім творів українських письменників, цей образ втілився у казках Г. Андерсена, поетичних творах Г. Гейне, Й.-В. Гете, О. Пушкіна, М. Лермонтова, М. Гоголя.
Отже, секрет довговічності цього образу – в його естетичній і художній привабливості.
ВИСНОВКИ
Проведене дослідження дає підстави для наступних висновків:
1.Українська демонологія нараховує велику кількість жіночих персонажів, серед яких ключове місце займає образ русалки (мавки) - один із найпоширеніших, найскладніших і найдавніших образів народної демонології.
2. Русалка — Богиня рослинної сили і водної стихії; русалок є 27 (тридев'ять сестріниць) і кожна з них має своє ім'я, пов'язане з назвою рослини чи якоюсь дією її в природі. Серед русалок народ розрізняє три види: польові, водяні та лісові. Імена русалок дають змогу припустити, що кожна з них відає певною рослиною чи сферою життя.
3. Люди вірили, що русалки могли наслати на ниви роду град, зливу, бурю, можуть пошкодити врожаю, а тому вони догоджували русалкам..
4. У віруваннях в русалок прихована глибока філософська думка. Русалка й образ людини, русалки й душі мертвих-самогубців, що випадково прийшли на цей світ і також випадково відійшли; русалки й охоронці нив, добродійки, — русалки інколи й шкодять людям.
5. Вони розуміють природу, відчувають її, й є справжньою часткою Матері Природи. З неї вони прийшли, раділи життю, до неї вони й повертаються. Отже, русалки та мавки — в народній уяві та в народному розумінні — це Природа-Мати з її чарівною красою, з її таємничим життям, з її змінами; вічна, мінлива, безкрая, з одного стану переходить у другий — то помирає то знову до життя воскресає.
6. Художні образи українських русалок та мавок стоять нарівні з римськими та грецькими німфами, сербськими вілами та німецькими ельфами; дуже близькі до норвезьких валькірій. Це зумовлюється тим, що поетичні уявлення українського народу про русалок і давня пісенність русального тижня дали багатий матеріал для творчого опрацювання цієї теми письменниками.
7. Оповідання про русалок завжди бентежать; нема в народній демонології образу, рівного за драматизмом, художньою виразністю і насиченістю.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Водяниця // Іменослов.– http://lozko. /imenoslov/ginka/v-gin. htm
Тут і далі в цьому розділі цитується за джерелом: Подолия. Мир растений - Поділля. Світ рослин. – http:///nature/plants/plants10.htm
2. Воропай Олекса. Звичаї нашого народу / Олекса Воропай. - Київ, 19с.
3. Гнатюк до української демонології / . – Львів, 190с.
3. Історія української літератури: В 6 т. 9 кн. – Т. 1. /Упоряд. . – К.: Либідь, 1993. – С. 213-215.
4. Українська фольклористика: історія, теорія, практика / М. Дмитренко. – К.: Народознавство, 2001. – С. 316.
5. Село Старосілля. Відділ монографічного дослідження.
6. Історичне минуле України // Полонська- Історія України. - http://www. slovnyk. org/txt/polonska/istukr/Part1.html
7. Кануперниця// Іменослов.– http://lozko. /imenoslov/ginka/k-gin. htm
8. Український рік у народник звичаях в історичному освітленні. – Кн. ІІ. – Т. 4 (Літній цикл) /С. Килимник. – К.: Обереги, 1994. – С. 371-389.
9. Український рік у народник звичаях в історичному освітленні. – Кн. ІІ. – Т. 4 (Літній цикл) / С. Килимник. – К.: Обереги, 1994. – С. 371-389.
10. . Леся Українка. Твори. – В 10 томах. – Т.5 / Леся Українка. - К.: Дніпро, 1964. – С. 199-296.
11. Берегиня: Богиня чи Русалка? – Київ– С. 146-147і
http: //www. svaroh. /svarohs/sv-boh/beregena6.html
12. Берегиня: Богиня чи Русалка? – http://www. svaroh. /svarohs/sv-boh/beregena6.html
13. Берегиня: Богиня чи Русалка? – http://www. svaroh. /svarohs/sv-boh/beregena6.html
14. Берегиня: Богиня чи Русалка? – http://www. svaroh. /svarohs/sv-boh/beregena6.html
15. Мавка// Іменослов.– http://lozko. /imenoslov/ginka/m-gin. htm
16. Нявка// Іменослов.– http://lozko. /imenoslov/ginka/m-gin. htm
17. Полудниця // Іменослов.– http://lozko. /imenoslov/ginka/p-gin. htm
18. Рожаниця. // Іменослов.– http://lozko. /imenoslov/ginka/r-gin. htm
19.Тут і далі цит. за джерелом: Берегиня: Богиня чи Русалка? – http://www. svaroh. /svarohs/sv-boh/beregena6.html
20. Тут і далі цит. за джерелом: Український рік у народник звичаях в історичному освітленні. – Кн. ІІ. – Т. 4 (Літній цикл). – К.: "Обереги", 1994. – С. 371-389.
21. Тут і далі цитується за джерелом: Берегиня: Богиня чи Русалка? – http://www. svaroh. /svarohs/sv-boh/beregena6.html
22.У цитованій праці наводяться також посилання на джерела: Борьба христианства с остатками язычества в Древней Руси.- М., 1913.- Т. 1-2; Берегиня: Книга лирической прозы.- М., 1988; Історія релігії в Україні в 10 т.- Т. 1: Дохристиянські вірування.- К., 1996; Обряди збору врожаю у слов'янських народів у найдавнішу добу розвитку // Первісне громадянство та його пережитки на Україні.- К., 1926.- Випуск 1, 2; Русский языческий фольклор.- Мюнхен, 1982; Віра Предків Наших.- Гамільтон, Канада, 1887.
23. Історичне минуле України // Полонська- Історія України. – http://www. slovnyk. org/txt/polonska/istukr/Part1.html
24.Тут і далі цит.. за джерелом: Український рік у народник звичаях в історичному освітленні. – Кн. ІІ. – Т. 4 (Літній цикл). – К.: "Обереги", 1994. – С. 371-389.
25. Кобзар / Т. Шевченко. – К.: Дніпро– С. 130-135.
26. Вибрані поезії / Т. Шевченко. – К.: Дніпро.- 1981. – С. 5-11.
Польові записи
27. Записано с. Зайчики від , 1939 р. н., пенсіонера.
28. Записано в с. Зайчики від ,1938 р. н., пенсіонерки.
29. Записано в с. Лозова від , 1943 р. н., пенсіонера.
Додаток А
 |
Додаток Б
Синонімія європейських назв
В уяві сербів русалки – це молоді, дуже гарні дівчата в білотканій одежі, з довгим волоссям, що хвилями розвівається по спині і пишних грудях ; шкоди вони ніякої людям не роблять, а при нагоді ще й допомагають. Віли мають і деякі обов’язки: вони збирають хмари, готують блискавку і грім, а часом збираються на розвагу й танцюють; буває й так, що вони пророкують людям майбутнє. Отже, вірування в існування русалок–це є загальне вірування всіх європейських народів.
Додаток В
О. Сахновська. Русалка і водяник. Ілюстрація до феєрії Лесі Українки “Лісова пісня”
Додаток Г
Ілюстрації про русалок
Русалка з Водяником
Русалки на березі чешуть коси
Русалка. Ілюстрація художника
Додаток Д
Види русалок
Додаток Ж
Уособлення русалок
Латаття – Русалчине зілля
Язичницьке божество – Русалка
Додаток З
Етимологічні витоки назви
Додаток К
Додаток Л
Додаток М
Легенда
Жили на Землі семеро дівиць, водили хороводи, співали славні пісні на честь Богів. Коли вони померли, Боги перетворили їх на Русалок і, взявши на Небо, оселили на семи зірках, де вони й нині щоночі водять коло, тобто рухають час. Це сузір'я й досі в Україні вважають жіночим оберегом, на що вказує назва Баби-Звізди (тобто жіночі родові Божества).
Записано в с. Зайчики від ,1938 р. н., пенсіонерки.
Волошки – Русалчині квіти
Тепер такого нема, щоб десь русалки хлопця залоскотали чи яка нечиста сила людей лякала, а бувало, всякого траплялося, і чого тільки між людьми не наслухаєшся. Але теє було давно, коли ще ходили по світу русалки і всякої нечисті повно кругом було. Щоліта, як приходила вже їхня пора, одна русалка весь час переховувалась осьдечко в житті коло нашого села. Не раз люди її там бачили, але нікого вона не зачіпала, ото хіба, що вилякає кого часом, то й усе. Одна вона знала, що тут хотіла.
А жив тоді у селі один вельми файний хлопець, кажуть, нібито Василем і звався: ставний, синьоокий, ліпшого ніде не було. Побачила його русалка та й залюбилась. Сидить, було, на межі, квітки перебирає, та й все в той бік дивиться, звідки він міг би появитися. Не одне літо вона там просиділа, все за ним сохла. А як побачила, тут же зачарувала. Майнула голим тілом – і хазяйський син не зчувся, як кинувся за нею в жито. А їй тільки того і треба було. Повела вона його житами, полями, ні одної ночі, ні миті одної очей стулити не дала, все не могла їм натішитись, хоч до себе й не підпускала близько. Не міг збагнути і він, ні де він є, ні що з ним діється. Так минув тиждень. Вибився він із сил, впав раз серед жита і заснув міцно-міцно. Прокинувся – ніде нікого, тільки жита кругом, як стіна зелена. Отямився – пустився тікати. Та де б то він знав, що не покинула його русалка, а тут же недалечко, оберігаючи його сон, збирала на вінок квіти. Побігла й вона слідом. Жито під нею хилилося як од вітру і тут же вставало, а за ним не встигло й підвестися, як розгнівана русалка стояла поруч, біля самої межі. Вона, видно, й раніш його догнати могла, але ще думала, що сам вернеться до неї, а тут ступи він ще крок, і ніколи б його більше не побачила, вона тільки в житі в ту пору силу має. Глянула ще раз на коханий блиск синіх очей, а щоб не упустити навіки, дихнула подихом холодним – і на тому місці, де стояв Василь, гойднули головками дві сині квітки, ніби двоє його очей.
Русалка тут же розтала і більше не з’являлась з тих пір ні разу. А волошки і зараз по житі ростуть. І хоч тепер розрослося їх видимо-невидимо, русалки ревно стережуть їх і готові залоскотати кожного, хто зірве бодай одну квітку. Але то вже інші русалки, та й волошки зовсім не ті.
Записано с. Зайчики від , 1939 р. н., пенсіонера
Додаток Н
Обряд «Водіння»
Роль Русалки грає дівчина, вбрана у зелені шати з березового гілля. Подібний обряд "Водіння Вили" є у сербів, який в давнину, вірогідно, розпочинав цикл Русальних Богослужб, бо відбувався у період від Стрітення до Масляної (Колодія), тобто в кінці лютого. В цьому обряді головні дійові особи: Чороє (Чорт?) у вивернутому кожусі, з маскою на лиці й нашитими на одязі хвостами лося чи оленя, з гілкою або букетом квітів у руках; Вила - жінка в білій сукні з червоним поясом і в білому тонкому покривалі, що несе в руках заквітчаний лук (символ Перунових блискавиць); Туриця або Кінь - ряджений у маску коня в кошлатому одязі з пташиними ногами; вони йшли у супроводі чоловіка з бубонцем. Цей обряд, за словами його учасників, символізує пробудження весняних вод.
Водіння Коня (ряджених у маску і накритих спеціальною попоною) відоме в Русальних обрядах в деяких регіонах Росії. Вірогідно, все це є залишком найстародавніших обрядодійств - релігійних драм, які й знайшли своє відображення у культових рушниках із зображеннях Берегині, вершників на конях у супроводі птахів, з рослинними знаками й священними символами Сварги та ін.
Записано в с. Лозова від , 1943 р. н, пенсіонера.
Додаток П
Русальні пісні
1
Сиділа русалонька на білій березі,
Просила русалка у жінок намітки:
«Жінки-сестрички, дайте намітки:
Хоч не тоненької, аби біленької ».
Сиділа русалка на білій березі,
Просила русалка у дівчат сорочки:
«Дівчата-сестрички, дайте сорочки,
Хоч не біленької, аби тоненької ».
2
Проводили русалочок, проводили,
Щоб вони до нас не ходили,
Та нашого житечка не
Та наших дівочок не ловили.
3
Проведу русалочок до бору,
Сама вернуся додому...
Проводили русалочки, проводили,
Щоб вони до нас не ходили,
Да нашого житечка не ломили,
Да наших дівочок не ловили."
4
... „Ой біжить, біжить мала дівонька,
А за єю та русалонька.
„Ти послухай мене, красна панночко,
Загадаю тобі три загадоньки,
Як угадаєш — до батька пущу,
Не угадаєш — до себе візьму:
Ой що росте без коріння,
А що біжить без повода,
А що цвіте да без цвіту?"
„Камінь росте без коріння,
Вода біжить без повода,
Папороть росте да без цвіту".
Панночка загадочок не вгадала,
Русалочка панночку залоскотала..."
5
...„Ой проведу я русалочок до бору,
А сама вернуся додому.
Ідіте, русалки, ідіте
Да нашого жита не ломіте...
Да наше житечко в колосочку,
Да наші дівоньки у віночку...
Записано в с. Лозова від , 1943 р. н, пенсіонера.
Додаток Р
Образ русалки в творчості
„Вітер в гаї не гуляє —
Вночі спочиває;
Прокинеться, — тихесенько
В осоки питає:
„Хто се, хто се по сім боці
Чеше косу? Хто се?...
Хто се, хто се по тім боці
Рве на собі коси?...
Хто се, хто се?" — тихесенько
Спитає-повіє,
Та й задріма, поки неба
Край зачервоніє..."
„3 того часу ставок чистий
Заріс осокою;
Не купаються дівчата, —
Обходять горою;
Як угледять, то хрестяться, І зовуть заклятим.
Сумно-сумно кругом його...
А вночі, дівчата,
Випливає з води мати,
Сяде по тім боці,
Страшна, синя, розхристана,
І в мокрій сорочці;
Мовчки дивиться на сей бік,
Рве на собі коси...
А тим часам синя хвиля
Ганнусю виносить:
Голісінька, стрепенеться,
Сяде на пісочку...
І рибалка випливає,
Несе на сорочку
Баговіння зеленого;
Поцілує в очі —
Та і в воду: соромиться
На гнучкий дівочий,
На стан голий подивиться...
І ніхто не знає
Того дива, що твориться
Серед ночі в гаї.
Тільки вітер з осокою
Шепче: „Хто се, хто се
Сидить сумно над водою, _
Чеше довгі коси?"
****
"Породила мене мати
В високих палатах,
Та й понесла серед ночі
У Дніпрі скупати.
Купаючи, розмовляла
З мною, малою:
--Пливи, пливи, моя доню,
Дніпром за водою.
Та випливи русалкою
Завтра серед ночі…"
*****
...„Аж гульк — з Дніпра повиривали
Малії діти сміючись.
„Ходімо грітись!" — закричали:
„Зійшло вже сонце!" Голі скрізь,
3 осоки коси, (бо дівчата)...
— „Чи всі ви тута? — кличе мати!
Ходім шукати вечерять,
Пограємось, погуляймо
Та пісеньку заспіваємо!"
Ух! Ух!
Солом'яний дух, дух!
Мене мати породила,
Нехрещену положила.
Місяченьку!
Наш голубоньку!
Ходи до нас вечеряти;
У нас козак в очереті,
В очереті, в осоці,
Срібний перстень на руці;
Молоденький, чорнобривий,
Знайшли вчора у діброві.
Світи довше в чистім полі,
Щоб нагулятись доволі!
Поки відьми ще літають,
Поки півні не співають,
Посвіти нам!... Он щось ходить!
Он під дубом щось там робить!
Ух! Ух!
Солом'яний дух, дух!
Мене мати породила,
Нехрещену положила.
Зареготались нехрещені...
Гай обізвався; галас, зик —
Орда. мов ріже. Мов скажені,
Летять до дуба..."
Додаток T
Образ русалки в творчості Лесі Українки
Розмова Русалки з Лісовиком:
Русалка: (випливає на берег і кричить):
„Дідусю! Лісовий! біда! Рятуйте!
Лісовий: „Чого тобі? Чого кричиш?
Русалка: „Там хлопець на дудки ріже очерет!
Лісовик: — Коби всії біди! Яка скупа.
Ось тута мають хижу будувати, —
Я й то не бороню, аби не брали
сирого дерева.
Русалка: Ой леле! Хижу?
То се тут люди будуть? Ой ті люди
з-під стріх солом'яних! Я їх не зношу,
я не терплю солом'яного духу!
Я їх топлю, щоб вимити водою
той дух ненавидний. Залоскочу
тих натрутнів, як прийдуть!
Далі ведеться розмова з Мавкою, яка пішла до людей і дожинає Лукашеве жито... А тоді Русалка мусить на зиму засипати... Вона благає Мавку не дожинати жита, залишити:
Русалка: (Благає Мавку, щоб не жала жита, а залишила):
Русалка Польова: (з благанням кидається до Мавки).
Сестрице, пошануй!
Краси моєї не руйнуй!
Мавка: Мушу.
Русалка Польова:
Уже ж мене пошарпано,
Всі квітоньки загарбано,
всі квітоньки-зірниченьки
геть вирвано з пшениченьки!
Мак мій жаром червонів,
а тепер він почорнів,
наче крівця пролилася,
в борозенці запеклася...
Мавка: Сестрице, мушу я! Твоя краса
на той рік ще буйніше запишає,
а в мене щастя як тепер зов'яне,
то вже не встане!
Русалка Польова: (Ламає руки й хитається від горя, як од вітру колос).
Ой горенько! Косо моя!
косо моя золотая!
Ой лишенько! красо моя!
Красо моя молода
Мавка:
Твоїй красі вік довгий не судився,
на те вона зроста, щоб полягати.
Даремне ти благаєш так мене, —
не я, то інший хто її зожне.
Русалка Польова:
Глянь, моя сестро, ще хвиля гуляє,
з краю до краю.
Дай нам зажити веселого раю,
поки ще літечко сяє,
поки ще житечко не полягло, —
ще ж неминуче до нас не прийшло!
Хвильку! Хвилиночку! Мить одну, рідная!
Потім поникне краса моя бідная,
ляже додолу сама...
Сестро! не будь як зима,
що не вблагати її, не вмолити!
Мавка:
Рада б я волю вволити,
тільки ж сама я не маю вже волі.
Русалка Польова: (Шепче, схилившись Мавці до плеча).
Чи жне трапляється часом на полі
гострим серпочком поранити руку?
Сестронько! зглянься на муки!
Крапельки крови було б для рятунку доволі —
що ж? Хіба крови не варта краса?
Мавка: «О. Не журися за тіло!»
Ясним вогнем засвітилось воно,
чистим, палючим, як добре вино,
вільними іскрами вгору злетіло.
Легкий пухкий попілець
ляже, вернувшися, в рідну землицю,
вкупі з водою там зросить вербицю, —
стане початком тоді мій кінець.
Будуть приходити люди,
вбогі й багаті, веселі й сумні,
радощі й тугу нестимуть мені,
їм промовляти душа моя буде.
Я обізвуся до їх
шелестом тихим вербової гілки,
голосом ніжним тонкої сопілки,
смутними росами з вітів моїх.
Я їм тоді проспіваю
все, що колись ти для мене співав,
ще як на провесні тут вигравав,
мрії збираючи в гаю...
Грай же, коханий, благаю!
Додаток У
Образ русалки в поемі О. Пушкіна «Русалка»
Русалки:
«Веселой толпою
С глубокого дна
Мы ночью всплываем,
Нас греет луна.
Любо нам порой ночною
Дно речное покидать,
Любо вольной головою
Высь речную разрезать,
Подавать друг дружке голос,
Воздух звонкий раздражать,
И зелёный, влажный волос
В нем сушить и отряхать.»
Додаток Ф
ДЕМОНОЛОГІЧНИЙ СЛОВНИК
Водяниця — жінка Водяника; жіночий дух Води; Водяна Баба; іноді її ототожнюють з Русалкою. Уявляється як оголена жінка з довгими косами, які розчісує гребенем, вийшовши на берег. Якщо рибалки знайдуть гребінь на березі, то в них заплутаються сіті. На Півночі Росії зберігся фрагмент міфа про Водяничку і діда Савку, який викрадає її худобу, і з яким вона бореться, щоб повернути своїх корів. Цей сюжет вже частково християнізований, але нагадує міфи про боротьбу Велеса з Перуном за худобу, в результаті якої йде дощ.
Демон — переважно злий дух, який виникає блискавично і, вчинивши якусь шкоду, безслідно зникає. Демони часом прирівнюються до людської долі, вони насилають ті чи інші сни, спонукають до певних вчинків, штовхають до катастрофічних подій. Іноді можуть бути благодійними. Так, наприклад, є легенда про те, що люди «золотого віку» перетворилися в добрих демонів, котрі охороняють людство, спостерігаючи за його життям.
Дух — безтілесна «нематеріальна» сила, яка творить або певним чином впливає на матеріальне тілесне життя людей. У міфології це переважно невидимі істоти, які, проте, іноді можуть показуватися людині, оскільки вони перебувають у постійній взаємодії з людиною і визначають її душевний і психологічний стан.
Жалиця - душа утопленої дівчини, що перевтілилась в русалку. Її душа скаржиться (жаліється) кожному, кого зустріне на березі, про свою гірку долю. В народі вважають, що їй не можна співчувати, бо одразу відбере в людини життєву силу (вип'є енергію). Слово-оберіг від такої русалки: "Чур! Чур! Пращур! А ти Сніп бачила?"
Кануперниця — ім'я однієї з Русалок (записане Ю. Миролюбовим на Подніпров'ї); народна назва бальзамуючої рослини, можливо шавлія лучна (з лаганського canna-ferula), яка використовується в лікуванні багатьох хвороб.
У горах живуть гірські русалки – гуцульські Мавки.
Мавка — лісова русалка, жіночий дух рослинності, пов'язаний зі світом Нави, тобто померлих (пор. навка, нявка); в Карпатах вірять, що це душа померлої дівчини; мавки є польові, лісові, гірські; вони близькі до русалок. Головна різниця полягає в тому, де який вид перебуває. Але мавка відрізняється від русалки польової тим, що у неї ззаду у плечах все відкрито й видно всю утробу, також і в хлопців-мавок. Мавки дуже веселі, живуть громадами, танцюють надзвичайно довго й шалено; мають гарний тоненький голосочок, дуже швидкі, невпинно бігають по горах та лісах; бояться лісовика, а в Карпатах — гуцульські мавки — бояться чугайстера. Мавка, як і русалка, може жити з людьми деякий час; вони люблять красу, волю, спів, понад усе люблять природу.
Полудниця — ім'я однієї з русалок, яка з'являється в полудень і карає тих, хто в цей час працює. Полудниця з'являється в полі від 12 до 14 години з серпом у руках; тому вона має ще ім'я Серпушниця. За звичаєм, в полудень слід було відпочивати, лігши в холодку під деревом. Тому, хто порушив цю традицію, замешкався в полі, Полудниця починає задавати запитання, як обробляти льон, готувати прядиво, полотно, сорочки тощо. Якщо винуватець не зможе відповісти, вона насилає хвороби. Щоб уникнути покарання, треба якнайдокладніше розповідати з усіма подробицями весь процес роботи, виграючи час. Коли полуденний час скінчився, Полудниця зникає, так само, як зникають нічні духи зі співом півня.
Можна простежити й зв'язок русалок з Рожаниця. На це вказує, насамперед, назва джерел, що існує в згаданих Ю. Миролюбовим селах, як "Реченець-сестринець". Ще на початку нашого століття старожили згадували, що біля таких джерел здійснювались обряди наречення немовлят (надання імені, іменини). Мати на світанку тричі занурювала дитя у святі води джерела, а на березі залишала гостинці (треба вважати Роду і Рожаницям), загорнуті в білу скатертину: "жарево" (смажене м'ясо), молоко, яйця, сир, сметану.
Рожаниця — Богиня Роду в слов'ян; уявлялася як небесна Діва, хранителька живої води, наділена мудрістю пророчиця, супутниця Перуна (пор. народну назву блискавки - Родія). Рожаниця приносить на землю душі немовлят і забирає душі старих людей в потойбічний світ, отже, вона - розпорядниця людської долі. Ще за давніх часів наші літописці ототожнювали слов'янську Рожаницю з грецькою Артемідою, яка є покровителькою жінок і шлюбу: вона завідує пологами (дітонародженням), "розрішає пояс родильниці", виконує роль баби-повитухи і годувальниці. Грецьке Artemis, латинське Diana первісно означали Богиню Луну (Місяць), що відображає зв'язок жіночого організму з місячними циклами природи. Геродот пише, що Артеміда-Рожаниця прийшла на о. Делос з Гіперборейського краю, тобто із Скіфії (України); щороку дівчата із України несли в святилище Богині дари, загорнуті в солому.
На зв'язок русалки з Рожаницею вказує також і походження Русалки як душі покійниці. На Поліссі вважають, що Русалкою стає жінка чи дівчина, яка померла на Русальному тижні. Зі світом Нави (покійних родичів) пов'язані також Мавки (різновид Русалки в Карпатах).
Росяниця - русалка-опікунка роси, насичує трави живлючою силою, дає прокорм коровам, козам, які, в свою чергу, дають молоко. Тому в народі кажуть: "Росяниця годує дітей молоком".
Русалки — це переважно духи померлих дівчат, які пішли з життя передчасно. Найстрашнішими для людей були ті з них, які померли ображеними або мали злий характер. Проте існування русалок поширювалося не тільки на водну стихію: вони могли жити в лісах, полях — тому не можна вважати їх духами річок. У найдавніших українських міфах простежується певний зв'язок русалок з культом рослин. З культом води ж пов'язані ті, хто втопився.
Русалка Нічка (або Маруха, подібна до російської Кікімори) слідкує, щоб жінки не пряли вночі, не залишали без догляду в хаті куделю (особливо в п'ятницю). Жінки бояться, що Нічка випряде весь льон. В тихі нічні години в хаті чути шум, схожий на прядіння, а часом стукіт - вважають, що це пряде Нічка-Маруха.
Додаток Х
ПОНЯТТІЙНИЙ СЛОВНИК
Анімізм(від лат. anima, animus - душа і дух відповідно) – віра в існування душі і духів, віра в те, що природа жива. Вперше цей термін був вжитий німецьким вченим . В творі "Theoria medica"(1708) він назвав анімізмом своє вчення про душу, як про певний безособовий початок, який знаходиться в основі всіх життєвих процесів.
Демонологія – це нижча міфологія, система міфологічних персонажів – демонів, духів, людей з демонічними властивостями. Демонологія дослівно означає «вчення про демонів». В описах демонології різних народів прийнято подавати персонажів міфів, переказів, вірувань, які не є богами і займають нижче в порівнянні з ними становище.
Народна демонологія має особливе значення для етнографів і фольклористів не тільки тому, що дозволяє виявити неповторне для кожної етнічної традиції коло образів та мотивів; зрозуміти, які ментальні стереотипи і культурні символи стоять за цими образами і мотивами в рамках конкретної демонологічної системи; відмітити постійно діючий зв`язок між земним світом та потойбічною сферою; нарешті, не тільки тому, що демонологічні вірування напряму пов`язані з найважливішою категорією народної культури – з категорією надприродного та чудесного. Значно важливіше те, що цей круг міфологічних повір`їв відображає характер взаємин людини з надприродними силами.
Дуалізм(від лат. dualis подвійний, двоїстий) – філософська думка, згідно, з якою в основі світу покладено два рівноправні, не з'єднані один з одним початки чи принципи (наприклад, матерія та дух в Декарта чи добро і зло). Дуалізм протилежний монізму, який визнає в якості першооснови світу один єдиний початок (наприклад, дух, свідомість в ідеалізмі або матерію в матеріалізмі).
Пандемоніум – в грецькій міфології місце збору злих духів.
Персоніфікація – поетичний прийом, який полягає в наділенні неживих предметів якостями одухотворених істот.
Тотемізм – уявлення про зв'язок людини з навколишнім середовищем, яке припускає уявну спорідненість людини з тим чи тим природним об'єктом - тотемом: твариною, рослиною, неживим предметом, природним явищем. Оскільки цей об'єкт уявляється як істота, здатна впливати на долі людей, а сполучення з ним періодично підкріплюється магічними обрядами, тотемізм розглядають як одну з форм релігії до письменних суспільств.
