Законодавча влада в країні належить однопалатному Національному конгресу, що складається з 120 членів, вибори яких проводяться по партійних списках одночасно з виборами президента строком на 5 років. Прерогативою Конгресу є прийняття бюджету, утвердження угод про позики й міжнародних договорів, розробка законопроектів і прийняття законів. Конгрес має право проведення розслідувань із питань, що мають суспільне значення, робити запити й виражати недовіру уряду (Раді міністрів) або окремим його членам [24].
Судова влада, офіційно вважається третьою галуззю влади, незалежною від двох інших. Після того як у квітні 1992 р. Альберт Фухіморі вчинив державний переворот, функціонування судової системи країни було припинено, потім вона була перебудована з розрахунком на більшу незалежність від впливу правлячої політичної еліти. Члени Верховного суду призначаються незалежною Національною юридичною радою. Конституційний суд, сім членів якого обираються Національним конгресом на п'ятирічний строк, має право, зі своєї сторони, скасовувати постанови уряду. За конституцією 1993 р. була відновлена страта за такі злочини, як тероризм і зрада у воєнний час [26].
Парламент - однопалатний Конгрес республіки Перу, 120 депутатів, що обираються населенням на п'ятирічний строк. Зараз, за результатами виборів квітня 2006, у парламенті представлені 7 партій:
• Союз за Перу (UPP) — 45 депутатів (ліберально-центристська партія)
• Перуанська Апристська партія (PAP) — 36 (лівоцентристська)
• Національна Єдність (UN) — 17 (центристська)
• Альянс за Майбутнє (AF) — 13 (права)
• Центральний Фронт (FC) — 5 (центристська)
• Можливість для Перу (PP) — 2 (центристська)
• Національне Відновлення (RN) — 2 (центристська)
Крім того, є більше 10 легальних партій, не представлених у парламенті, не менш чотирьох комуністичних партій, а також кілька комуністичних партизанських угруповань: Сяючий путь, Революційний рух Тупак Амару, Революційний лівий рух [27].
2.2 Моделі політичної системи Перу
На основі розроблених теорій політичних систем, здійснених Г. Алмондом і Д. Істоном, можна дослідити, як взаємодіє держава і суспільство Перу. В Перу функціонує консенсусна модель політичної системи, за якою відбувається взаємодія окремих індивідів та груп з державно-владними структурами.
Застосувавши дану модель на політичну систему Перу можна побачити який вплив індивідів та групи організацій існує у процесі прийняття рішень. Державні органи відповідальні перед своїми виборцями. Вони враховують вимоги і преференції суспільних груп, за допомогою яких прийшли до влади. Запити і вимоги населення розглядаються як реалізація своїх функцій і повноважень органів влади. У вимогах виражається звернення перуанського суспільства до органів влади з приводу бажаного чи не бажаного розподілу ресурсів і цінностей в суспільстві, збільшення мінімальної зарплати, а також додаткові асигнування на фундаментальні галузі науки.
За допомогою ЗМІ проходить процес ознайомлення з прийняттям політичних рішень.
Основний внесок у розвиток сучасного функціоналізму зробив американський політолог Г. Алмонд. Він став піонером порівняльних досліджень політичних систем, оцінюючи їх під кутом основних функцій, що сприяють ефективному соціальному розвитку [16, 40].
Порівняльний аналіз передбачав відмову від вивчення інститутів і робив акцент на розгляді конкретних проявів політичної поведінки. Виходячи з цього, Г. Алмонд визначав політичну систему як сукупність ролей і їх взаємодій, які здійснюються не лише інститутами влади, але й усіма політичними структурами. Під структурою Г. Алмонд розумів сукупність взаємопов'язаних ролей.
У виконанні чотирьох функцій «входу» - політичній соціалізації, залученні перуанських громадян до участі, артикуляції і урегулюванню їх інтересів – беруть участь перуанські політичні партії, суспільно-політичні рухи держави, групи інтересів та інші структури політичної системи.
Реалізацію трьох функцій «виходу» - розробку норм (законів), застосування норм і контроль за їх додержанням - забезпечують державні структури (в контролі також беруть участь соціальні структури, створювані в сфері громадянського суспільства).
2.3 Класифікація політичної системи Перу
Типологія політичних систем здійснюється на підставі врахування різних ознак:
1. Класифікація політичних систем на підставі характеру взаємовідносин політичних систем із зовнішнім середовищем. За цим критерієм виділяють закриті і відкриті політичні системи. Закриті — мають обмежені зв'язки із зовнішнім середовищем, є самодостатніми, не сприймають цінностей інших систем, тобто ресурси розвитку знаходяться у їх середині. Відкриті системи активно обмінюються ресурсами із зовнішнім світом, успішно засвоюють передові цінності інших систем, є рухливими і динамічними. У цьому сенсі в Перу діє відкрита політична система, яка активно взаємодіє із зовнішнім світом.
2. Класифікація політичних систем за політичним режимом, тобто на підставі характеру і способів взаємодії влади, особи та суспільства. За цим критерієм виділяють тоталітарні політичні системи, авторитарні і демократичні. Тоталітарна система характеризується повним підкоренням особи і суспільства владі, регламентацією та контролем за всіма сферами життя з боку держави. Авторитарна система заснована на необмеженій владі однієї особи чи групи осіб при збереженні деяких економічних, громадянських, духовних свобод для громадян. Демократична система передбачає пріоритет прав особи, контроль суспільства над владою. За даним критерієм в Перу діє демократична політична система, з розподілом гілок влади і орієнтацію на права людини [16, 41].
3. Класифікація політичної системи за змістом і формами управління. За даним критерієм розрізняють:
— Ліберальні демократії, у яких прийняття політичних рішень орієнтовано на реалізацію цінностей індивідуалізму, свободи, власності.
— Комуністичні системи, чи авторитарно-радикальні, спрямовані на цінності рівності, соціальної справедливості.
— Традиційні політичні системи, спираючись на олігархічні форми правління, орієнтовані на нерівномірний розподіл економічних ресурсів і соціальних статусів.
— Популістські політичні системи переважають у країнах, що розвиваються, використовують авторитарні методи правління і прагнуть до більшої рівності щодо розвитку благ.
— Авторитарно-консервативні політичні системи мають на меті збереження соціальної і економічної нерівності, обмеження політичної участі населення.
На мою думку у Перу діє модель традиційної політичної системи, з деякими відхиленнями від зазначеного вище визначення. Так як Перу є конституційною президентською республікою, то воно має традиційні державні інститути: президент, парламент, судова влада, багатопартійність. Політична система Перу характеризується насамперед великими повноваженнями президента відносно уряду та парламенту, номінальним обсягом повноважень прем'єр-міністра, а також незалежністю судової влади від виконавчої та законодавчої.
4. Класифікація політичних систем за типом політичної культури і розподілом політичних ролей. Цей критерій дозволяє розрізняти:
— Англо-американську політичну систему, яка характеризується високим ступенем розподілу політичних ролей і функцій між учасниками політичного процесу: державою, партіями, групами інтересів тощо. Влада і вплив розподілені між різними ланками політичної системи. Ця система функціонує у рамках однорідної культури, орієнтованої на захист загальновизнаних у суспільстві ліберальних цінностей: свободи, безпеки, власності тощо.
— Європейсько-континентальну політичну систему, що відрізняється різноманіттям політичної культури, наявністю національних культур протилежних орієнтацій, ідеалів, цінностей, властивих якому-небудь класу, етносу, групі, партії. Розподіл політичних ролей і функцій відбувається не в масштабах суспільства, а усередині класу, групи, партії тощо. Однак наявність різних структур не заважає злагоді у суспільстві, оскільки є загальна культурна основа — ліберальні цінності.
— Доіндустріальну і частково індустріальну політичну системи, які мають змішану політичну систему. Вона складається з місцевих політичних субкультур, в основі яких містяться цінності клану, роду, общин, племені. У таких умовах знайти злагоду і компроміс практично неможливо. Інтеграція суспільства за допомогою насильства призводить до концентрації влади і впливу в руках вузького кола осіб.
— Тоталітарну політичну систему, що функціонує на основі пріоритету класових, національних чи релігійних цінностей. Влада сконцентрована в руках монопольно правлячої партії чи групи осіб, характеризується контролем всіх сторін життєдіяльності суспільства та індивіда [16, 44].
Відповідно до даного критерію класифікації політична система Перу відноситься, скоріш за все до європейсько-континентальної політичної системи. Президент є найважливішою фігурою в системі управління й життя перуанського суспільства, а конституціональна республіка несе основний вантаж політичної влади.
Розділ 3. Політичний режим Перу
3.1 Особливості становлення політичного режиму Перу
Функціональний і динамічний аспекти політичної системи розкриваються в політичному режимі. Політичний режим (у загальному плані) – це сукупність методів і законів здійснення політичної влади. Дослідження політичного режиму скласти реальне уявлення про реалізацію політичної влади, ступінь свободи і правове становище особистості в конкретній країні в певний історичний період часу. У політології існують декілька трактувань політичного режиму.
1. Інституціональний (політико-правовий) підхід ототожнює політичний режим з формами правління і державного устрою та акцентує увагу на формально-юридичних характеристиках: особливостях поділу державної влади і співвідношення між гілками влади, на типах урядових структур.
2. Соціологічний підхід ставить акцент на характері відносин між державою і суспільством, які склалися реально і необов’язково відповідно до продиктованих конституцією та іншими правовими актами нормами політичної поведінки. В межах цього підходу звертається увага на соціальні обґрунтування влади, групи тиску, взаємовідносини еліт і народу.
3. Широке трактування політичного режиму виходить за межі тільки політико-правового або тільки соціологічного аналізу і розглядає його через співвідношення кількох компонентів, що дозволяє відрізняти одні типи політичних режимів від інших.
Політичний режим включає в себе:
• політичні структури влади, їх реальний статус і роль у суспільстві;
• методи здійснення державної влади: яким методам управління і панування віддається перевага - прямим чи непрямим, насильницьким чи методам переконання;
• реальний рівень свобод людини, обсяг її прав;
• методи вироблення політичних рішень;
• способи урегулювання конфліктів;
• плюралізм, у тому числі наявність або відсутність легальної (нелегальної) опозиції;
• конфігурацію партійної системи: однопартійні чи багатопартійні системи;
• ідеологію і те місце, яке відводиться їй у мобілізації суспільства;
• форми ставлення населення до політичної участі (політична пасивність, мобілізована або автономна участь);
• структурованість правлячої еліти: ступінь її згуртованості, відкритість і закритість, канали рекрутування [8, 25].
Режим вказує на соціальну природу влади: які групи пануючого класу знаходяться при владі, на підтримку яких соціальних верств опирається влада.
Тип політичного режиму Перу – демократичний, де інститути демократії та громадянського суспільства почали формуватися ще в середині ХХ ст., але нестабільна політична ситуація, гострі економічні, соціальні проблема, як наслідок, – низка державних переворотів, які дезбалансували політичну систему країни. Демократичні цінності почали закріплюватися в перуанському суспільстві в середині 1980-х років, в части правляння військової диктатури, яка проводиля ряд важливих для демократизації країни реформ. З цього періоду в країні розпочався складний трансформаційний перехід від авторитарних та нестабільних політичних режимів до демократичного [8, 27].
Висновки
Політична система суспільства — це складне і багатогранне явище. Будь-яка система суспільства, у тому числі і політична, є цілісною, упорядкованою множиною елементів, взаємодія яких сприяє появі нової якості, що не властива окремим частинам. Американський соціолог Т. Парсонс переносить поняття «система» на вивчення суспільства, він представляє суспільство як взаємодію чотирьох підсистем: економічної, політичної, соціальної та духовної, які знаходяться у взаємозалежності та взаємодії. Кожна з підсистем виконує певні функції, забезпечуючи життєдіяльність суспільства у цілому.
Фактори, що справляють вплив на політичну систему суспільства досить багатопланові. Серед них не лише організація державної влади, не тільки власне політичні утворення (партії, політичні рухи й інші громадські організації), їх боротьба за владу, за використання у своїх інтересах інститутів держави, у тому числі армії, поліції, органів управління, засобів масової інформації тощо, а й інші, більш глибокі структури цих факторів.
Для політичних систем різних суспільств одним з важливих системоутворюючих факторів є стратегія виживання в умовах глобальної економічної, екологічної, демографічної та інших криз.
Функціональний і динамічний аспекти політичної системи розкриваються в політичному режимі. Політичний режим (у загальному плані) – це сукупність методів і законів здійснення політичної влади. Дослідження політичного режиму скласти реальне уявлення про реалізацію політичної влади, ступінь свободи і правове становище особистості в конкретній країні в певний історичний період часу. Режим вказує на соціальну природу влади: які групи пануючого класу знаходяться при владі, на підтримку яких соціальних верств опирається влада.
За формою правління Перу є конституційною республікою. Діє конституція від 29 грудня 1993 року. Столиця - Ліма. Адміністративний поділ: 25 регіонів і одна провінція. З 28 липня 1821 року Перу була частиною іспанських колоніальних володінь.
Ще в недавньому минулому політичний лад Перу коливався між демократією й військовою диктатурою. В 1980-ті роки становище в Перу характеризувалося великим зовнішнім боргом, гіперінфляцією, сплеском торгівлі наркотиками й масовим політичним насильством. Нинішній президент іа після свого першого строку на цьому посту в 1990 році залишив країну в стані найглибшої кризи. Під час президентського правління Альберто Фухіморі (з 1990 по 2000 рік) країна почала відновлюватися, але обвинувачення в авторитаризмі, корупції й порушеннях людських прав спричинили його відхід у відставку після виборів 2000 року.
Виконавча галузь влади в Перу представлена президентом. Голова держави - президент, який обирається прямим і таємним голосуванням терміном на 5 років. Президент не може бути переобраний на другий термін підряд. Одночасно с президентом обираються перший и другий віце-президенти. Якщо ні один із кандидатів в президенти не зможе набрати 50 відсотків голосів виборців + один голос, то проводиться другий тур голосування. Якщо президент і обидва віце-президенти йдуть у відставку, то тимчасовим президентом стає голова Національного конгресу.
З 28 липня 2006 року й донині (наступні вибори намічені на квітень 2011 року) президентом Перу є лідер Перуанської апристської партії соціал-демократ Алан Гарсіа Перес, який раніше вже був главою держави й довів країну до значної кризи, після чого багато років провів в еміграції. Перший віце-президент - Луїс Алехандро Джамп’єтрі Рохас (Luis Alejandro Giampietri Rojas). Другий віце-президент Лурдес Мендоса дель Солар (жін.) (Lourdes Mendoza del Solar). Обрані 4 червня 2006 р. Приступили до виконання обов’язків 28 червня 2006 р.
Президент одночасно виконує функції як глави держави, так і глави уряду. Уряд представлений Радою міністрів, що призначається президентом. Конституція 1993 року закріпила широкий спектр президентських повноважень. Відповідно до її положень, «президент обирається на 5 років і може бути переобраний на другий строк». Він має право приймати закони, вносити законопроекти в Конгрес, переглядати прийняті Конгресом закони, призначати послів і членів вищого військового командування без твердження Конгресом. Президент має також право розпускати вищий орган законодавчої влади, якщо останній висловить негативну думка про діяльність двох або більше членів кабінету, у противному випадку міністрам буде винесений вотум недовіри. Крім того, президент може своєю волею ввести режим надзвичайного стану на строк до 60 днів, протягом якого дія конституційних прав припиняється, а контроль за дотриманням громадського порядку покладає на армію.
Законодавча влада в країні належить однопалатному Національному конгресу, що складається з 120 членів, вибори яких проводяться по партійних списках одночасно з виборами президента строком на 5 років. Прерогативою Конгресу є прийняття бюджету, затвердження угод про позики й міжнародних договорів, розробка законопроектів і прийняття законів. Конгрес має право проведення розслідувань із питань, що мають суспільне значення, робити запити й виражати недовіру уряду (Раді міністрів) або окремим його членам.
Судова влада, офіційно вважається третьою галуззю влади, незалежною від двох інших. Після того як у квітні 1992 р. Альберт Фухіморі вчинив державний переворот, функціонування судової системи країни було припинено, потім вона була перебудована з розрахунком на більшу незалежність від впливу правлячої політичної еліти. Члени Верховного суду призначаються незалежною Національною юридичною радою. Конституційний суд, сім членів якого обираються Національним конгресом на п'ятирічний строк, має право, зі своєї сторони, скасовувати постанови уряду. По конституції 1993 р. була відновлена страта за такі злочини, як тероризм і зрада у воєнний час.
Список використаної літератури
1. Введение в политическую науку / Пер. с фр.- М.: Изд-во „Весь мир”, 2002. - 368 с.
2. Білоус ітико-правові системи: Україна і світ: Навч. посібник. – К., 1997. – 287 с.
3. Визгунова общество и государства в Латинской Америке: от конфликта к согласию // Латинская Америка. - 2001. - №2.
4. Гелів ітико-правові системи світу: навчальний посібник. – К.: Знання, 2006. – 668 с.
5. , Рутар ітико-правові системи світу: навч. посібник. — К. : Знання, 2006. — 668с.
6. Гомеров и государственная власть: предпосылки, особенности, структура. - М.: ООО „Изд-во ЮКЭА”, 2002. - 832 с.
7. Дабагян панорама Латинской Америки // Латинская Америка. – 2006. – №2. – С. 4–13.
8. Колодій А., Політичні режими сучасності та перехід до демократії.. – Львів, 1999. – 124 с.
9. , , Ворожейкина Америка: возвращение на авансцену мировой политики // Мировая экономика и международные отношения. – 2007. – № 1. – С. 84–95.
10. Перу: что ищем мы в краю далеком? // Международная жизнь. – 2004. – №6. – С. 74–84.
11. Лезгинцев развития Перу // Латинская Америка. – 2007. – №3. – С. 53–68.
12. Лісничий ітичні та адміністративні системи зарубіжних країн. Навчальний посібник. – К.: Професіонал, 2004. – 335 с.
13. Малинин – El Peru. – М.: Международные отношения, 1991. – 206 с.
14. Петрова разные перуанцы // Латинская Америка. – 2007. – №8. – С. 85–93.
15. Сухарев система стран мира / . М.;Норма, 2005. – 468 с.
16. Фісун О. Типології політичних систем: основні підходи // Політичний менеджмент. - 2005. - № 5 (14). - C.39-50.
17. Третья волна. Демократизация в конце ХХ века / Пер. с англ.- М.: Российская политическая энциклопедия, 2003. - 368 с.
18. Чиркин право зарубежных стран.- М.: Юристъ, 1997. - 568 с.
19. Чумакова политической стабилизации в переходный период//Латинская Америка. -1996. - №7-8.
20. Чумакова политической модернизации //Латинская Америка. - 2003. - № 10 - 11.
21. Эволюция политических структур. – М., 1990. – 166 с.
22. Різновиди політичних режимів // Віче. – 1995. - № 9. – С. 21-28.
23. , Ярош теорія політики: Навч. посіб. для студ. спец. "Політологія" вищ. навч. закладів. - Луцьк: РВВ "Вежа" Волин. держ. ун-ту Ім. Лесі Українки, 2005,- 240 с
Інтернет – ресурси:
24. http://ru. wikipedia. org/wiki/%D0%9F%D0%B5%D1%80%D1%83 – Википедия – Перу
25. http://catalog. fmb. ru/per2.shtml - Страноведческий каталог "Econrus". Перу.
26. http://www. erudition. ru/referat/ref/id.48685_1.html - Государство и общество в Перу.
27. http://ru. wikipedia. org/wiki/Политический_режим - Википедия - Политическ http://www. uadream. com/tourism/America/Peru/element. php? ID=25406ий режим. – Государственное устройтсво Перу.
Додатки
Додаток А
Схема макроструктури політичної системи Перу
Схема складена на основі Конституції Перу
Додаток Б
Адміністративний поділ Республіки Перу
До 2002 року держава ділилася на 24 департаментри до утворення нових регіонів. 18 листопада 2002 р., відповідно до нового указу, територія була поділена на 25 регіонів. Ці регіони утворені із провінцій, які, у свою чергу, складаються з районів. Таким чином, у Перу 195 провінцій і 1833 райони. Місто Ліма, столиця, розташована в центральній частині узбережжя країни, входить в окрему провінцію. Особливість провінції Ліма у тому, що вона не належить числа всіх 25 регіонів.
Цифрами на карті показані регіони:
1. Амасонас
2. Анкаш
3. Апуримак
4. Арекипа
5. Аякучо
6. Кахамарка
7. Кальяо
8. Куско
9. Уанкавелика
10. Уануко
11. Іка
12. Хунин
13.Ла-Ла-Либертад
14.Ламбаеке
15.Ліма-Ліма-Метрополітана
16.Ліма
17. Лорето
18.Мадре-де-Мадре-де-Дьос
19.Мокегуа
20. Паско
21. Пьюра
22.Сан-Сан-Мартин
23.Пуно
24. Такна
25. Тумбес
26. Укая
Політична система Перу
Зміст
Вступ
Розділ 1. Методологічні та теоретико-концептуальні аспекти дослідження політичної системи Перу
1.1 Стан наукового вивчення політичної системи Перу
1.2 Методичні засади дослідження політичної систем та режимів
Розділ 2. Особливості політичної системи Перу
2.1 Структура політичної системи Перу
2.1.1 Від військової диктатури до демократії
2.1.2 Еволюція політичної системи Перу в 1990 рр.
2.2 Моделі політичної системи Перу
2.3 Класифікація політичної системи Перу
Розділ 3. Політичний режим Перу
3.1 Особливості становлення політичного режиму Перу
Висновки
Список використаної літератури
Додатки
Вступ
Актуальність теми. Останні десять років другого тисячоріччя ввійдуть в історію людства під знаком глобальних геополітичних змін. Вони значною мірою вплинули на політичний процес в країнах Південної Америки.
На латиноамериканському тлі останнього десятиліття Перу виділяється своєрідністю й екстремальним характером соціально-політичного розвитку. Дилема - демократія або ефективність, з якою зіштовхнулися всі без винятку латиноамериканські країни, у Перу прийняла, напевно, найбільш драматичні форми. Президент країни А. Фухіморі набув світову популярність після того, як в 1992 році розігнав парламент, який заважав, на його думку, здійснювати економічну лібералізацію, і вжив надзвичайних заходів у боротьбі з терористичною ліворадикальною організацією "Сендеро Лумі-Носо", що увінчалися в 1993 році упійманням і довічним ув’язненням її лідера А. Гусмана. З тих пір зміцнення авторитарної президентської влади стає домінантою політичного розвитку країни. Переобраний в 1995 році на другий строк Фухіморі одержав мандат довіри й схвалення більшості перуанців. Тим самим феномен демократично вибраного авторитарного лідера, що здійснює режим особистої влади, одержав у Перу найбільш закінчені в Латинській Америці форми, хоча очевидно, що сам по собі це феномен аж ніяк не тільки латиноамериканський.
Важливість дослідження полягає в тому, що:
по-перше, розвиток державотворчого процесу вимагає ґрунтовного аналізу становлення і діяльності політичних і громадських структур, важливе місце серед яких займають політичні партії Перу;
по-друге, зміна напрямку соціально-політичного розвитку Перу потребує глибокого дослідження та аналізу;
по-третє, успішним і швидким трансформаційним переходом Перу від авторитарного до демократичного політичного режиму, незважаючи на велики досвід авторитаризму.
Об’єктом дослідження є політична система і політичний режим Перу, а також їхні структурні одиниці та елементи.
Предметом дослідження є трансформаційний перехід перуанського суспільства від авторитаризму до демократії, становлення багатопартійної політичної системи.
Мета дослідження – полягає у вивченні всіх національних особливостей розвитку політичної системи і політичного режиму Перу, чинників та факторів які впливають на швидке подолання трансформаційного переходу від до демократії та багатопартійності, механізмів за допомогою яких перуанська демократія існує.
Предмет, об’єкт та мета дослідження визначили його основні завдання:
• вивчити сутність політичної системи та політичного режиму країни;
• проаналізувати методологічні засади дослідження політичної системи та політичного режиму;
• охарактеризувати особливості основних структурних елементів політичної системи Перу, дослідити їхню взаємодію між собою;
• визначити особливості політичної системи та політичного режиму Перу через критерії, що лежать в основі типології політичних систем.
Теоретична й методологічна база дослідження ґрунтувалася на принципах наукової об'єктивності в рамках системно-функціонального підходу. Політологічний аналіз базувався на основі вивчення праць представників класичної закордонної політології, а також наукових досліджень по сучасному політичному розвитку країн, насамперед латиноамериканських.
Системний і структурно-функціональний аналіз дав змогу проаналізувати структурні елементи політичної системи Перу, вплив громадян цієї країни на прийняття політичних рішень, а також дослідити ті фактори, які впливають на особливості розвиток політичного режиму країни.
Практичне значення отриманих результатів. Матеріал курсової роботи може бути використаний при вивченні таких тем з курсу політології, як “Політична система”, “Політичні режими”, тощо.
Структура курсової роботи. Дослідження складається із вступу, трьох розділів, висновків, додатків, списку використаних джерел, які містять 27 найменувань.
Розділ 1. Методологічні та теоретико-концептуальні аспекти дослідження політичної системи Перу
1.1 Стан наукового вивчення політичної системи Перу
Різні політичні явища в суспільстві об’єднанні поняттям «політична система» суспільства. Розвиток суспільства відбувається на основі об’єктивних закономірностей, але при цьому важливу роль відіграє і суб’єктивний чинник, що виступає як система регулювання відносин між окремими елементами суспільства з боку влади. Саме ці відносини та регулювання їх і становлять політичну систему, яка виступає головною силою, що забезпечує функціонування і розвитку політичного життя суспільства. Призначення політичної системи – це забезпечення інтеграції, розробка та реалізація загальної мети суспільства. Основними структурними елементами політичної системи є: політичні відносини, політична організація суспільства, ЗМІ, політичні норми та принципи, політична культура та політична свідомість.
Теорії політичних систем створили Толкотт Парсонс, Девід Істон і Габріель Алмонд. Американський соціолог Толкотт Парсонс (1902-1979), представник структурно-функціональної школи у праці «Соціальна система»(1951) розглядав суспільство як систему, що складається з окремих, інтегрованих елементів. Такими елементами у структурі кожного суспільства були:суспільні цілі, норми, цінності ролі [18, 32].
Системний підхід до аналізу політики вперше застосував американсько-канадський політолог Девід Істон (нар. 1917 р.) у працях «Політична система» (1953), «Концептуальна структура для політичного аналізу» (1965) і «Системний аналіз політичного життя» (1965).
Політичну систему Істон розглядав як сукупність взаємодій, які здійснюють індивіди в межах призначених для них ролей і які спрямовані на авторитарний розподіл цінностей у суспільстві. Здійснюється такий розподіл завдяки владі, що є атрибутом великої суспільно-політичної системи. Головне призначення політичної системи полягає у виконанні функції розподілу цінностей та примушенні більшості членів суспільства погодитися на нього на тривалий час. Невиконання системою цієї функції призводить до зростання напруження в системі і навіть до її руйнування.
Американський політолог Г. Алмонд («Порівняльні політичні системи», «Порівняльний політичний аналіз») розглядав політичну систему як набір ролей, що взаємодіють, або як рольову структуру. Найважливіша функція політичної системи — вивчення та з'ясування особливостей ситуації. Моделі функціонування політичної системи розробляли також Т. Парсонс, Г. Спіро, К. Кулчар та інші західні вчені [18, 34].
Г. Алмонд зосереджує увагу на аналізі визначального значення стійких структур політичної системи. Структура - це доступна спостереженню діяльність, що формує політичну систему. Конкретна частина такої діяльності людей називається роллю. Ролі - це одиниці, з яких комплектуються всі соціальні системи, у тому числі політична, компоненти системи.
Д. Істон і Г. Алмонд заклали основи різних варіантів концепції політично системи й дали поштовх до розвитку теорії політичної системи суспільства в цілому. Кожний із варіантів досліджує різні сторони політичної системи суспільства.
Суть першого підходу (Д. Істон), який часто називають мікроскопічним, полягає в розгляді політичної системи під кутом зору її складових підсистем, вивченні сукупності взаємозв'язків і взаємодій, що виникають всередині.
Суть другого підходу (Г. Алмонд), який нерідко називають макроскопічним, полягає в тому, що він концентрується на вивченні входів і виходів, а також зворотних зв'язків, які встановлюються між політичною системою та навколишнім середовищем.
Політична система суспільства ґрунтується у першому варіанті як система «взаємодій структурних елементів, за допомогою яких у суспільстві авторитарно розподіляються цінності» (Д. Істон), у другому - як система ролей або взаємодій структурних елементів, які виникають на вході і виході політичної системи та асоціюються «із застосуванням або загрозою застосування фізичного примусу» (Г. Алмонд). Політична система суспільства - це сукупність взаємозв'язаних і взаємозалежних політичних інституцій та організацій, за допомогою яких здійснюється завоювання, утвердження і функціонування політичної влади в суспільстві відповідно до досягнутого рівня його політичної культури.
Типологію політичних режимів залежно від ступеня їх демократизму започаткував один із основоположників теорії еліт Г. Моска, в працях «Основи політичної науки» та «Правлячий клас» виокремлюючи аристократичну й демократичну тенденції у розвитку пануючого політичного класу, перша з яких полягає у прагненні цього класу стати спадковим, а друга проявляється в оновленні його складу за рахунок представників нижчих верств суспільства, він говорив про два типи організації влади. В одному разі влада передається за принципом згори донизу таким чином, що вибір нижчого управлінця здійснюється вищим. В іншому разі діє протилежний принцип - влада делегується знизу догори тими, ким управляють, тим, хто управляє. Перший тип організації влади Г. Моска назвав автократичним, другий – ліберальним [18, 37].
Автократичний режим передбачає існування автократа, тобто особи, котра персоніфікує інститут, від імені якого діють усі ті, хто наділяється частиною або часточкою публічної влади. У разі наслідування автократії наявна комбінація автократичного принципу з аристократичною тенденцією, а в разі виборної автократії - комбінація автократичного принципу з демократичною тенденцією.
Ліберальний режим характеризується більш-менш досконалою організацією виборчої системи. Для нього характерно те, що закон ґрунтується на згоді більшості громадян, а функціонери, які прямо чи опосередковано призначаються підлеглими, є тимчасовими й відповідальними у своїх діях перед законом [18, 33-34].
Сучасний етап розбудови типології політичних систем пов’язаний з біхевіористською революцією в політичній науці 1950 – 1960 років у США. Біхевіористський (поведінковий) підхід швидко еволюціонував як вияв незадоволеності досягненнями традиційної політичної науки і, насамперед, формально-інституціональними підходами, що в ній застосовувалися. Значний внесок у вироблення нових методологій порівняльних політичних досліджень вніс Комітет з порівняльної політології при Американській раді з досліджень у сфері суспільних наук, створений 1954 року під керівництвом Г. Алмонда.
Одну з найвідоміших нині типологій в руслі нової методології запропонував Е. Шилз наприкінці 1950-х років [1, с. 52 – 55]. Революційне значення цієї класифікації полягало в тому, що між двома крайніми полюсами традиційних класифікацій – демократією і тоталітаризмом – Е. Шилз спробував визначати проміжні форми, характерні для політичних систем країн третього світу. До них він відніс „опікувану демократію”, яка характеризується гіпертрофією виконавчої влади, та „модернізовувану олігархію”, котрій властиве домінуюче становище військових чи цивільних бюрократичних угруповань. Враховуючи ще випадок класичної „традиційної олігархії”, одержуємо п’ять основних політичних форм:
політична демократія – це система з відносно автономними представницькими інститутами, виконавчою владою, значно диференційованими, автономними та плюралістичними групами інтересів;
опікувана демократія, де демократичні інститути формально існують, але влада ще концентрується в руках бюрократичної держави;
модернізовувана олігархія – демократичних інститутів не існує, влада належить військовим і цивільним бюрократичним клікам; головною метою лишається модернізація економіки;
тоталітарні олігархії – це системи з високим ступенем концентрації влади в руках правлячої еліти, автономних груп інтересів не існує, практикуються тотальні форми соціальної мобілізації;
традиційні олігархії – це династичні або сімейні режими, що негативно ставляться до будь-яких змін і прагнуть зберегти існуючий порядок речей.
Перша типологія була запропонована Г. Алмондом 1956 року у статті „Порівняльний аналіз політичних систем” [2]. За зауваженням А. Лейпхарта, вона є найзначнішою з усіх існуючих класифікацій подібного роду [3, с. 40]. У підґрунтя класифікації Г. Алмонд поклав критерії політичної культури і рольової структури (характеру взаємодії різних політичних інститутів). За цими критеріями політичні системи поділяються на чотири основні групи:
англо-американська характеризується однорідною світською політичною культурою і високоспеціалізованою рольовою структурою. В ній наявні автономні політичні партії, групи інтересів і засоби масової комунікації;
європейська континентальна асоціюється з так званими багатоскладними суспільствами, яким притаманна гетерогенна (подрібнена) політична культура, обумовлена існуванням автономних конфліктних політичних субкультур;
доіндустріальна або частково індустріальна характерна для країн, що розвиваються. Вона відзначається недемократичністю, нестабільністю, наявністю безлічі етнічних, расових, мовних, релігійних тощо розколів, що породжують гострі соціальні конфлікти;
тоталітарна характеризується однорідною політичною культурою та високим рівнем суспільної інтеграції, що досягається насильством і придушенням опозиції [23, 213].
Кульмінацією структурно-функціонального підходу в 1960-і роки стала типологія, розроблена Г. Алмондом у співавторстві з Б. Пауеллом і репрезентована у праці „Порівняльна політика: девелопменталістський підхід” [4]. Її вирізняє одночасне використання кількох перемінних, більш подрібнене групування та спроба внести до неї елемент еволюції політичних систем. У якості основного критерію класифікації Г. Алмонд і Б. Пауелл використовують ступінь структурної диференціації і культурної секуляризації.
|
Из за большого объема этот материал размещен на нескольких страницах:
1 2 3 4 5 |
