Концепція комплексної державної програми реформ та розвитку сільського господарства України

Проект

КОНЦЕПЦІЯ

КОМПЛЕКСНОЇ ДЕРЖАВНОЇ

ПРОГРАМИ РЕФОРМ ТА РОЗВИТКУ

СІЛЬСЬКОГО ГОСПОДАРСТВА

УКРАЇНИ

2010

ЗМІСТ ПРОГРАМИ

1. Визначення мети програми. 5

2. Орієнтири для реформ та розвитку сільського господарства України. 6

2.1. Вибір варіанту шляху подальшого розвитку сільського господарства України. 6

2.2. Тенденції та фактори впливу на сільське господарство, що існують в світі та в світовій економіці, як орієнтири реформ та розвитку. 8

2.3. Фактори впливу на сільське господарство, що існують в економіці та народному господарстві України, як орієнтири для реформ та розвитку. 9

3. Майбутній образ (бачення) сільського господарства України. 14

3.1. Системний підхід до визначення майбутнього образу (бачення) сільського господарства України 14

3.2. Структура Комплексної державної програми реформ та розвитку сільського господарства України. 15

3.3. Головна реформа в галузях сільського господарства - зміна акценту з підтримки технічного переоснащення на мотивацію технологічного переоснащення. 15

4. Програма розвитку ключових системоутворюючих галузей сільського господарства України та галузей, що забезпечують розвиток (суть реформ: ресурси, напрямки впливу, точки росту) 16

Реформи і розвиток ключових системоутворюючих галузей сільського господарства України (суть реформ) 16

4.1. Реформування та розвиток Рослинництва. 16

4.1.1. Визначальні фактори впливу та системні проблеми в Рослинництві 16

4.1.2. Суттєві (ключові) складові бажаного образу Рослинницької галузі 17

4.1.3. Основні напрями реформування Рослинницької галузі 17

4.1.4. Програма розвитку галузі Рослинництва. 18

4.1.5. Використання державних інструментів для реалізації програми розвитку галузі Рослинництва 18

4.1.6. Результати реалізації Програми розвитку галузі Рослинництва. 19

4.2. Реформування та розвиток Свинарства. 20

4.2.1. Визначальні фактори впливу та системні проблеми в Свинарстві 20

4.2.2. Суттєві (ключові) складові бажаного образу Свинарської галузі 20

4.2.3. Основні напрями реформування Свинарської галузі 20

4.2.4. Програма розвитку галузі Свинарства. 21

4.2.5. Використання державних інструментів для реалізації програми розвитку галузі Свинарства 21

4.2.6. Результати реалізації Програми розвитку галузі Свинарства. 23

4.3. Реформування та розвиток Молочного скотарства. 23

4.3.1. Визначальні фактори впливу та системні проблеми в Молочному скотарстві 23

4.3.2. Суттєві (ключові) складові бажаного образу Молочного скотарства. 24

4.3.3. Основні напрями реформування Молочного скотарства. 24

4.3.4. Програма розвитку галузі Молочного скотартсва. 24

4.3.5. Використання державних інструментів для реалізації програми розвитку галузі Молочного скотарства. 25

4.3.6. Результати реалізації Програми розвитку галузі Молочного скотарства. 26

Реформи галузей, що забезпечують розвиток сільського господарства України (суть реформ) 26

4.4. Програма реформування Аграрної науки. 26

4.4.1. Системні проблеми в Аграрній науці 26

4.4.2. Суттєві (ключові) складові бажаного образу аграрної науки. 26

4.4.3. Основні напрями реформування аграрної науки. 26

4.4.4. Підпрограми реформування Аграрної науки. 27

4.4.5. План реформ Аграрної науки. 27

4.5. Програма реформування Аграрної освіти. 27

4.5.1. Системні проблеми в Аграрній освіті 27

4.5.2. Суттєві (ключові) складові бажаного образу аграрної освіти. 27

4.5.3. Основні напрями реформування аграрної освіти. 28

4.5.4. Підпрограми реформування Аграрної освіти. 28

4.5.5. План реформ Аграрної освіти. 28

4.6. Програма реформування державного управління галуззю.. 28

4.6.1. Системні проблеми в державному управлінні галуззю.. 28

4.6.2. Суттєві (ключові) складові бажаного образу державного управління галуззю.. 29

4.6.3. Основні напрями реформування державного управління галуззю.. 29

4.6.4. План реформ Державного управління галуззю.. 30

5. Зміни та пріоритети в інструментах управління. Суть та механізм застосування інструментів в рамках програми. 32

6. Зміни в політиках регулювання сфер життєдіяльності країни, пов’язані з розвитком сільського господарства. 39

7. Програма дій в часі 49

8. Очікувані результати Програми в часі 58

9. Бюджет програми в часі 60

Додатки. 64

Спроба охопити занадто велику кількість проблем та ідей в рамках однієї програми має наслідком позбавлення комфорту більшості тих людей, хто по своїй ролі повинен рецензувати, узгоджувати, затверджувати і реалізовувати її.

Але якщо вже приходиться вирішувати, що принести в жертву – ідею програми, її комплексність та системність, чи загальноприйнятну норму – вибір очевидний.

Нехай це навіть загрожує єдиною перспективою залишитись у кількості однієї людини (компанії) – так тому і бути.

Що зробить людина, яка дійсно хоче домогтися успіху? Вчитися на системах. Тобто бачити в ситуації не тільки об'єкти, але, що дуже важливо, систему їхнього взаємозв'язку і в просторі і в часі.

Стратегічно важливі ключові важелі в напрямках розвитку сільського господарства України.

  I. 

·  Система сама себе не реформує.

·  Реформувати систему можна тільки ззовні, знаходячись поза нею.

  II. 

·  Неприйняття очевидно необхідних рішень, дуже часто небезпечніше, шкідливіше, ніж прийняття невірних рішень.

  III. 

·  Дармові гроші розбещують. Якщо гроші можна отримати просто так, без необхідності змінюватися, то їх завжди буде хотітися взяти все більше і більше («шара объема не имеет»). І коли збільшуєте дармові гроші – це забувається, проте коли зменшуєте – обурень і образ багато (це стосується дотацій).

·  Державними грошима необхідно провокувати зміни. Їх треба видавати тільки під зміни. І якщо зміни відбулися, то і видача грошей не повинна передбачатися.

Найважче викорінюються ті звички, які давали непогані результати протягом якогось часу і за які їх володаря хвалили і всіляко заохочували.

Якщо ні з того, ні з сього сказати такій людині, що її рецепт успіху втратив свою силу, вона вам просто не повірить – її власний досвід спростовує ваші слова. І переконати її у зворотному дуже і дуже нелегко. Це сюжет класичної трагедії.

Жизненная сила не может быть использована дважды, если она израсходована на что-нибудь одно, то ее не хватит на другое

Прилив энергии, жизненную силу в обществе каких людей, в общении по каким вопросам, по поводу чего стоит использовать?

Визначення мети програми

В світовому вимірі

Розвинути та задіяти потенціал України як аграрної держави у вирішенні глобальних світових проблем:

Ø  продовольчих (голод, екологічна безпека продуктів харчування)

Ø  екологічних (глобальне потепління, забруднення повітря, деградація ґрунтів)

Ø  енергетичних (дефіцит та здорожчання традиційних видів енергоресурсів)

У державному вимірі

Ø  Гарантувати продовольчу безпеку України

Ø  Отримати ефективний ресурс зовнішньоекономічної політики

Ø  Створити надійне джерело бюджетних надходжень

Ø  Створити потужний виробничо-економічний потенціал для розвитку сільських територій

Ø  Забезпечити збереження та відновлення родючості ґрунтів – унікального та найціннішого природного ресурсу України

У галузевому вимірі

Якісно реформувати ключові системоутворюючі галузі сільського господарства через поетапне технологічне і технічне переоснащення, поступове досягнення аграрним бізнесом економічної незалежності від державних дотацій та субсидій.

Це – програма розвитку, а не програма підтримки. Вона націлена на розбудову того, чого в сільському господарстві України ще немає і на реформування того, що діє неефективно. Дотації потрібні тільки на зміни, реформи, що пройдуть за термін дії Програми.

Це – проактивна програма, яка орієнтована і на реальність, і на фактори впливу, і на світові тенденції, що тільки зароджуються.

Практичне здійснення перетворень – це прерогатива аграрного бізнесу. Держава не може (і не повинна) примушувати аграрний бізнес щось робити, але вона може (і повинна) створити систему стимулів та мотиваторів, які задають для аграрного бізнесу вектори розвитку і темп здійснення перетворень та змін за цими векторами із задіянням інструментів державного регулювання (далі – інструменти).

Програма будується на принципах, які максимально виключають можливість корупції – прозорість та зрозумілість алгоритмів фінансування, рівна доступність сільгоспвиробників до застосовуваних державних інструментів, відповідність пропорцій фінансування визначеним пріоритетам.

Це – комплексна програма, яка поєднує в систему:

ü  бачення майбутнього образу сільського господарства;

ü  державні інструменти, що забезпечують розбудову саме такого образу;

ü  державні політики, що створюють умови для ефективного застосування державних інструментів та функціонування сільськогосподарської галузі;

ü  стосунки та взаємодії аграрного сектору з суміжними галузями народного господарства, що складають систему забезпечення ефективного функціонування сільськогосподарської галузі.

1.  Орієнтири для реформ та розвитку сільського господарства України

Україна за своїм природно-ресурсним потенціалом, історично сформованим образом світового сприйняття та особливостями ментальності є Аграрною країною. Це – головний орієнтир, без усвідомлення та прийняття якого на державному рівні дії по реформуванню галузі сільського господарства неможливі. В Аграрній країні інші галузі та політики підпорядковуються основній галузі.

В сільгоспвиробництві є великий перелік проблем, які протягом значного часу вирішувались прямим шляхом «є проблема – є варіант її вирішення». Це звичний підхід до вирішення проблем. Але локальне рішення не може покращити функціонування системи в цілому. Необхідна комплексна система реформ: «є проблеми – є комплекс дій по реалізації системи реформ».

Визначення орієнтирів для реформ та розвитку сільського господарства України базується на розумінні можливих варіантів шляхів подальшого розвитку сільського господарства та усвідомленні причин саме таких підходів до подальших дій.

1.1.  Вибір варіанту шляху подальшого розвитку сільського господарства України

Перший варіант. Ситуаційне реагування.

Суть: концентрація зусиль та ресурсів на вирішенні поточних проблем сільського господарства, та підтримці стабільності аграрного сектору. Це - консервативний шлях, орієнтований на підтримку та збереження існуючої системи організації та функціонування сільськогосподарського комплексу.

Прийняття та реалізація рішень відбуваються в рамках існуючого законодавчого та нормативного поля, з пристосуванням до ситуації, що складається в інших галузях народного господарства.

Можливі позитиви:

1.  Мінімум незручностей, пов’язаних зі змінами.

2.  Простота прийняття рішень.

Вірогідні негативи та ризики:

1.  Низька ефективність результатів. Зазвичай вирішення одних проблем без урахування всієї системи зв’язків з іншими напрямками, галузями, політиками, породжує нові проблеми.

2.  Практично неможливо досягти значущих результатів на рівні галузі, а тим більше народного господарства. Якість елементів системи «Сільське господарство України» не може суттєво впливати на ефективність системи в цілому.

3.  Висока витратність управління галуззю. Обмежені можливості оптимізації фінансових, організаційних, матеріальних ресурсів.

4.  Постійне існування потреби державного втручання в кожний елемент функціонування сільськогосподарської галузі.

5.  Тушіння пожеж – підґрунтя для корупції. Обґрунтувати потребу в коштах легко, але також легко здійснювати їх неконтрольоване нецільове використання.

6.  Майже відсутні перспективи досягнення лідерства в світовому вимірі.

Другий варіант. Ситуаційне реформування.

Суть: вирішення поточних проблем шляхом реформування проблемних ланок. Це – шлях фрагментарних реформ, орієнтований на оптимальне існування сільськогосподарської галузі в існуючій системі внутрішньогалузевих, народногосподарських, економічних, суспільно-політичних зв’язків.

Зміни суттєво не торкаються існуючого законодавчого та нормативного поля, та орієнтуються на пристосування до існуючої системи відносин та ситуації, що складається в інших галузях народного господарства.

Можливі позитиви:

1.  Відносна простота рішень, що приймаються.

2.  Можливість уникати міжгалузевих конфліктів.

Вірогідні негативи та ризики:

1.  Велика залежність суті та характеру реформ від інтересів інших галузей та існуючих відгалужень державних політик.

2.  Непередбачуваність впливу реформ на інші напрямки сільського господарства та на аграрний сектор країни. Звідси – великий ризик необхідності в подальшому «гасити пожежі», спровоковані реформами.

3.  Обмежені можливості оптимізації фінансових, організаційних, матеріальних ресурсів, що спрямовуються на локальні реформи.

4.  Локальні реформи майже неможливо зробити прозорими. Звідси – ризик корупції, що в свою чергу становить загрозу самим реформам.

5.  Локальні реформи можуть якось вирішити локальні задачі навіть на рівні напрямку сільського господарства, але не можуть створити нову систему сільського господарства, таку що здатна саморозвиватись.

6.  Локальні реформи не можуть забезпечити стійке лідерство в сільськогосподарській галузі на міжнародній арені.

Третій варіант. Здійснення системних реформ.

Суть: підхід до сільськогосподарської галузі як до системи взаємодіючих елементів (сільськогосподарських напрямків, суб’єктів агробізнесу, економічних та фінансових моделей функціонування та розвитку, технологій та їх технічних систем, систем ресурсного забезпечення та логістики, кадрів сільськогосподарського виробництва та систем їх життєзабезпечення, систем аграрної науки та аграрної освіти та ін.), яка функціонує в ієрархії надсистем (національна економіка → народне господарство України → світова економіка → світ та світова спільнота). Відповідно і реформування здійснюється системно – реформуючи не тільки елементи та взаємозв’язки системи «Сільське господарство України», але й елементи та зв’язки на рівні надсистем (суміжні галузі народного господарства, різні напрямки державної політики, Державний бюджет та система державного управління, зовнішньоекономічна діяльність, зовнішньополітичні принципи та правила).

Це – шлях системних реформ, орієнтований на збалансоване поетапне, поступове досягнення аграрним бізнесом економічної незалежності від державних дотацій та субсидій, та перетворення сільського господарства України у впливовий фактор існування світової спільноти.

Можливі позитиви:

1.  Здатність сільського господарства самоадаптовуватись до змін у внутрішньому та зовнішньому середовищі.

2.  Перетворення сільського господарства на провідну науко - та інтелектуалоємну галузь економіки та народного господарства України.

3.  Радикальне зменшення залежності галузі та її суб’єктів від державних дотацій при значному збільшенні участі галузі у наповненні Державного бюджету.

4.  Перетворення сільськогосподарської галузі на вагомий інструмент впливу України на її позиції в світі.

5.  Виключення можливості корупційного використання бюджетних коштів.

Вірогідні ризики:

1.  Прийняття програми в урізаному, фрагментарному вигляді внаслідок впливу суб’єктивних факторів (нездатність системного сприйняття програми, недостатність політичної волі до масштабних системних реформ, непроявлене стремління зберегти підґрунтя для корупції, намагання «захистити» від реформування окремі напрямки, боязнь або небажання змін тощо)

2.  Реалізація програми в урізаному, фрагментарному вигляді, або непослідовність у здійсненні реформ під приводом недостатності коштів Державного бюджету, відсутності інших ресурсів. В цьому випадку необхідно не скорочувати програму, а переглядати строки етапів її повної реалізації без збитку для її суті та цілей.

3.  Реалізація програми потребуватиме нової якості управління, засноване не на силових адміністративних методах, а на вмінні точно та якісно застосовувати стимули та мотиватори для сільгоспвиробників, інвесторів, підприємців та інших суб’єктів сільського господарства.

4.  Це – Державна програма, яка потребує переосмислення всієї парадигми розвитку України, місця та ролі в ній сільського господарства. Тому її реалізація потребує скоординованих дій всіх гілок Державної влади – президентської, законодавчої, виконавчої.

5.  Програма потребує глибокого професійного моніторингу ходу реформ в усьому діапазоні суб’єктів сільського господарства (від підприємств агробізнесу до напрямків та галузі в цілому) і на цій основі, використовуючи принципи та алгоритми управління закладені в програмі, здійснювати керування інструментами та змінами в політиках. А це потребує відповідної підготовки державних службовців та представників законодавчої гілки влади.

Вибір, який зроблений в цій програмі на основі третього варіанту шляхів подальшого розвитку сільського господарства України, визначає глибину, системність та масштабність реформ.

Розвиток сільського господарства України та здійснення відповідно необхідних реформ в державі має здійснюватись, орієнтуючись на тенденції та очікування, що існують та виникають в над системах – в світі, світовій економіці, в Україні в цілому та в її економіці. Це – необхідна умова при визначенні напрямків розвитку та формуванні майбутнього образу галузі сільського господарства.

1.2.  Тенденції та фактори впливу на сільське господарство, що існують в світі та в світовій економіці, як орієнтири реформ та розвитку

1.2.1.  Стійка тенденція зростання попиту, який не забезпечується, на сільгосппродукцію та продукти харчування

(див. Додаток 1.2.1).

ü  Стійко наростаюча в світі проблема голоду.

ü  Розвиток біоенергетики і пов’язані з цим додаткові потреби в сільгосппродукції. Проявляється світова тенденція зміщення акценту з енергетичної кризи на продовольчу.

ü  Все частіше мають місце приклади, коли продовольство стає предметом політики, маніпуляцій, шантажу в міждержавних відносинах

Орієнтир: сільськогосподарська галузь має довгостроковий стабільний запит на суттєве нарощування обсягів виробництва.

1.2.2.  Обмеженість можливостей для екстенсивного розвитку сільського господарства. Негативні екологічні тенденції

(див. Додаток 1.2.2).

ü  Відсутність можливості розширення земельних площ, сприятливих для ведення сільськогосподарського виробництва (в першу чергу ті, що мають родючі ґрунти), зростання плати за землю.

ü  Зменшення родючості та деградація ґрунтів внаслідок інтенсифікації їх використання.

ü  Драматичні для сільського господарства непрогнозовані зміни клімату (пов’язані з накопиченням в атмосфері парникових газів) та зростання ризиків сільськогосподарського виробництва.

Орієнтир: розвиток сільського господарства можливий тільки шляхом застосування технологій, що забезпечують зростання продуктивності виробництва при гармонійних діях по відношенню до екосистеми. Екологічний фактор стає все більш домінуючим в сільськогосподарському виробництві.

1.2.3.  Зростаючий дефіцит енергоресурсів. Стійке зростання цін на засоби матеріально-технічного та енергетичного забезпечення сільськогосподарського виробництва

(див. Додаток 1.2.3).

ü  Зменшення доступних світових запасів енергоносіїв (нафта, газ, вугілля) і зростання цін на них.

ü  Світове зростання цін на паливно-мастильні матеріали.

ü  Зростання цін на продукцію енергоємних галузей, що приймають участь у матеріально-технічному забезпеченні сільськогосподарського виробництва (в першу чергу - сільгосптехніка та запчастини, засоби захисту рослин та міндобрива).

Орієнтир: Безальтернативним є перехід на енерго - та ресурсозберігаючі агротехнології.

1.2.4.  Об’єктивна обмеженість можливостей істотного підвищення цін на сільгосппродукцію та продукти харчування.

(див. Додаток 1.2.4).

ü  Випереджаюче зростання чисельності населення і потреби в продуктах харчування в бідних країнах, що обмежує можливості зростання цін на сільгосппродукцію на світовому ринку.

Орієнтир: забезпечити позитивну рентабельність сільгосппродукції в умовах існуючих обмежень на зростання цін можливо тільки за рахунок зниження собівартості сільськогосподарського виробництва. Необхідність зниження собівартості продукції обумовлює важливість економічних критеріїв при розробці та впровадженні нових технологій та потребує системної оптимізації всіх складових сільськогосподарського виробництва.

1.2.5.  Стійке зростання значення якості сільгосппродукції та продуктів харчування

(див. Додаток 1.2.5).

ü  Зростання в світі вимог до якості всіх видів сільськогосподарської продукції.

ü  Зростання в світі платоспроможного попиту на екологічно безпечні та якісні продукти харчування.

Орієнтир: якість все більше стає економічною категорією. Тому розвиток сільського господарства має орієнтуватися на виробництво якісної продукції та неухильне підвищення стандартів якості.

1.2.6.  Сільським господарством все більше цікавляться інвестори

(див. Додаток 1.2.6).

Орієнтири: в умовах кризи інвестори зацікавлені у вигідному вкладанні грошей у галузь, яка дає найбільшу економічну вигоду;

існують передумови для зменшення державних витрат на реформування сільського господарства за рахунок залучення приватних інвестицій та створення сприятливих умов для їх ефективного застосування.

1.2.7.  Світ все більше хвилює величезна корупція в Україні

(див. Додаток 1.2.7).

Орієнтир: програма реформ та розвитку сільського господарства України має шанс бути успішною, якщо мінімізуватиме підґрунтя для корупції, буде спиратися на державну волю долати протидію заміни корупційних механізмів на прозору та зрозумілу систему відносин, передбачувану цією програмою.

Висновок.

Для вирішення глобальних проблем світовий ринок продукції сільського господарства та продуктів харчування потребує ефективного залучення аграрного потенціалу України. Умовами цього є технологічне переоснащення, орієнтоване на ресурсозбереження, з метою виробництва продукції низької собівартості, якість якої відповідає стандартам гармонізованим зі світовими, сприятливий інвестиційний клімат, заміна корупційних механізмів на прозору та зрозумілу систему відносин в державі.

1.3.  Фактори впливу на сільське господарство, що існують в економіці та народному господарстві України, як орієнтири для реформ та розвитку

1.3.1.  В Україні значення сільськогосподарської галузі різко виросло на тлі світової економічної кризи

(див. Додаток 1.3.1)

ü  У кризу тільки сільське господарство дає позитивну динаміку виробництва.

ü  Сільське господарство – економікоутворююча галузь.

Орієнтири: сільськогосподарська галузь – стратегічно важлива для забезпечення незалежності та життєздатності країни;

зростає потенціал інвестиційної привабливості сільськогосподарської галузі.

1.3.2.  Сільське господарство України має одне з кращих в світі забезпечення відновлюваними природними та кліматичними ресурсами

(див. Додаток 1.3.2.)

ü  Україна має один з самих високих в світі відсоток родючих сільськогосподарських земель.

ü  Україна має сприятливі кліматичні умови для сільськогосподарської діяльності.

Орієнтири: в Україні є можливість досягати кращих в світі показників собівартості та якості сільськогосподарської продукції;

життєво важливим є контроль держави за раціональним використанням та відновленням природних ресурсів;

при оволодінні ресурсозберігаючими технологіями інвестиції в сільське господарство можуть давати значний економічний ефект.

1.3.3.  Україна має сприятливі можливості для розвитку стосунків з зовнішнім аграрним ринком

(Див. Додаток 1.3.3.)

ü  Світ знає Україну як державу з великим аграрним потенціалом.

ü  Україна знаходиться в безпосередній близькості до високорозвинених країн Європейського Союзу та до вузла світових торгівельних шляхів (Середземного моря), має вихід до Чорного моря з діючими портами.

ü  Україна інтегрується і буде поглиблювати інтеграцію в світову економіку (країна вступила в 2008 році до Світової Організації Торгівлі, з 2011 року вступають в силу правила вільної торгівлі - з’являється можливість продавати свою продукцію в Європу (при умові якщо вона якісна).

ü  Україна має потенціал різкого нарощування експорту.

Орієнтир: сільське господарство може стати впливовим фактором у перетворенні України у провідного експортера світового ринку сільськогосподарської продукції та гарантом економічної незалежності України в світовій спільноті.

Разом з тим:

1.3.4.  На сільське господарство негативно впливає недосконалість системи державного управління

Детальне розкриття проблем див. розділ 3.6.1.

Орієнтири: система державного управління народним господарством та його галузями має здійснюватись через глибокі, широкі, детальні комплексні програми, системно пов’язані з інструментами державного регулювання, правильним наповненням цих інструментів суттю, з дуже детальними механізмами їх реалізації в динаміці, з визначеними пріоритетами та правилами змін пріоритетів, дотриманням стабільних ключових принципів.

1.3.5.  На сільське господарство України негативно впливають невирішені проблеми економіки та галузей народного господарства країни

(див. Додаток 1.3.4).

ü  в Україні відсутні чітко, однозначно визначені критерії та не налагоджена системна робота із забезпечення продовольчої безпеки; це породжує невизначеність в пріоритетах розвитку сільського господарства, непослідовність в зовнішньоекономічній політиці держави відносно сільгосппродукції та продуктів її переробки;

ü  відсутність стабільності та визначеності в земельних відносинах обмежує довгострокове інвестування в розвиток сільськогосподарського виробництва;

ü  невизначеність в інноваційній політиці (стратегічні напрямки підтримки інновацій, суть та адресне комплексне застосування державних інструментів стимулювання інноваційних проектів у відповідності до рівня пріоритетності тем), призводить до стримування інноваційного розвитку галузей та підприємств, а також до зловживань з податками та митними тарифами, втрат в бюджетній сфері,

ü  в Україні мало галузей з наукоємним та інтелектуалоємним продуктом, що обмежує можливості розвитку конкурентоспроможного в світі виробництва. Відбувається перетворення України в сировинний придаток економіки світу;

ü  енергозалежність країни і необхідність «загравати» з країнами - постачальниками енергоносіїв;

ü  диспаритет цін на продукцію сільського господарства і промисловості;

ü  слабка пристосованість морської, річкової та залізничної транспортно-логістичної інфраструктури до роботи з сільгосппродукцією (першочергово – рослинницькою);

ü  сільське господарство використовується як інструмент споживання проблем в промисловості (неконкурентоспроможні на світовому ринку техніка, ЗЗР, мінеральні добрива, нарощення збуту ППМ та енергоносіїв тощо); цим демотивується розвиток народного господарства, консервується негативний його стан ;

ü  через систему державних безповоротних дотацій сільське господарство використовується як транзитна ланка для фінансування недолугості в промисловості, енергетиці, банківській сфері, при цьому не вирішуються системні проблеми аграрного сектору та створюється підґрунтя для корупції;

ü  через відсутність координації та взаєморозуміння між міністерствами держава не використовує можливості залучення фінансових ресурсів за Кіотським протоколом (в тому числі в сільське господарство, де є великі можливості для впровадження технологій, що зменшують викиди парникових газів);

ü  сільське господарство, маючи первинне значення в системі життєзабезпечення країни, розглядається державою як другорядна галузь (в питаннях державного фінансування, вирішення соціально-демографічних проблем, технологічного розвитку)

ü  дорожнеча фінансових ресурсів в Україні, що в рази перевищує їх вартість на світових фінансових ринках.

Орієнтири: реформування сільського господарства потребує комплексу системних змін в інших галузях народного господарства та політиках;

реформування сільського господарства потребує змін в системі міжгалузевих відносин з орієнтацію на потреби розвитку сільськогосподарської галузі;

основу конкурентоспроможності сільськогосподарської галузі має складати наукоємне та інтелектуалоємне виробництво;

сталість аграрної галузі тим вища, чим нижча енерго - та ресурсоємність технологій сільськогосподарського виробництва;

розвиток сільського господарства потребує створення механізмів та інституцій дешевого своєчасного цільового фінансування.

1.3.6.  На сільське господарство України негативно впливає погіршення екологічного стану країни.

(див. Додаток 2.3.6).

ü  Стабільне зростання техногенного навантаження на оточуюче природне середовище.

ü  неухильна деградація ґрунтів (вітрова, водна, механічна).

Орієнтири: сільське господарство має розвиватися на основі екологічних технологій, які забезпечують відновлення родючості ґрунтів, переробку органічних відходів, зменшення викидів парникових та забруднюючих атмосферу сполук.

1.3.7.  Системоутворюючими галузями сільського господарства, які потребують першочергового реформування, є рослинництво, свинарство, молочне скотарство.

(див. Додаток 2.3.7).

Ці галузі в найбільшій мірі впливають на:

ü  продовольчу безпеку України;

ü  експортний потенціал України;

ü  екологічний стан навколишнього середовища;

ü  розвиток інших галузей сільськогосподарського виробництва.

Разом з тим ці галузі потребують першочергової підтримки з боку держави внаслідок існування певних особливостей та складностей залучення приватних інвестицій в них, наприклад:

ü  співвідношення інвестицій до виручки;

ü  співвідношення інвестицій в основні та оборотні кошти;

ü  ефект впливу розміру виробництва на показники економічної ефективності;

ü  кількість обертів (виробничих циклів) за рік.

Орієнтири: при здійсненні реформ та розвитку сільського господарства України ці галузі потребують першочергової та пріоритетної уваги, як такі, які здатні стимулювати зміни в системі «сільське господарство України» та в найбільшій мірі визначають спрямованість та параметри цієї системи;

підтримка держави має першочергово спрямовуватися в ті напрямки, які обумовлюють складність для приватного інвестування.

1.3.8.  Системоутворюючі галузі сільського господарства мають системні та ситуаційні проблеми, які впливають на економічну та політичну ситуацію в Україні.

Негативні прояви та існуючі проблеми в рослинництві детальніше див. у розділі 3.1.1, в свинарстві – у розділі 3.2.1, в молочному скотарстві – у розділі 3.3.1.

1.3.9.  Забезпечуючими галузями, що визначають рівень застосованих в сільському господарстві технологій, їх інтелектуало - та ресурсоємності є аграрна освіта та аграрна наука.

(див. Додаток 2.3.9).

Орієнтири: ці системи визначають технологічне забезпечення сільського господарства в частині інформації, знань, навичок і кадрів.

1.3.10.  Аграрна наука та аграрна освіта мають системні та ситуаційні проблеми, які впливають на стан та розвиток сільського господарства України.

Негативні прояви та існуючі проблеми в аграрній науці детальніше див. у розділі 3.4.1, в аграрній освіті – у розділі 3.5.1.

Орієнтири: аграрна наука потребує глибокого реформування та спрямування на вирішення реальних проблем технологічного розвитку аграрного бізнесу.

Аграрна освіта потребує глибокого реформування під потреби технологічного переоснащення аграрної галузі.

1.3.11.  Соціально-демографічні та кадрові проблеми.

ü  відтік молоді та кваліфікованих кадрів з сільської місцевості, старіння сільського населення;

ü  низька привабливість аграрної галузі на ринку праці внаслідок:

o  низької науко - та інтелектуалоємності існуючого сільськогосподарського виробництва;

o  низького рівня заробітних плат в аграрному секторі при низькій продуктивності праці;

o  нерозвиненості соціально-побутової, культурно-освітньої та транспортної інфраструктури в сільській місцевості;

o  дефіциту робочих місць;

ü  дефіцит кадрів, що мають знання та навики застосування сучасних технологій та методів ефективного господарювання в сільському господарстві.

Орієнтири: технологічне переоснащення аграрної галузі має забезпечити суттєве зростання продуктивності людської праці, нарощування її науко - та інтелектоємкості. На цій основі мають бути забезпечені сприятливі передумови для суттєвого підвищення підприємствами агробізнесу заробітних плат працюючим. Покращення соціально-побутових умов працівників, що проживають в сільській місцевості, та розвиток сільських територій має відбуватися на підґрунті доходів від податків підприємств агробізнесу та інших видів підприємницької діяльності на цій території.

1.3.12.  Занепад галузі вітчизняного сільськогосподарського машинобудування поглиблює проблеми сільського господарства, гальмує його розвиток та технологічне переоснащення.

(див. Додаток 2.3.12).

ü  не працююча амортизаційна політика є суттєвим чинником моральної застарілості та фізичної зношеності технічної системи сільського господарства;

ü  вітчизняне машинобудування не забезпечує сільгоспвиробників технікою, що відповідає сучасним вимогам сільгоспвиробників;

ü  намагання держави стимулювати придбання сільгоспвиробниками будь-якої техніки, аби вона була вітчизняного виробництва, призводить не тільки до технічної, а (що головне) – до технологічної відсталості національного сільського господарства.

Орієнтири: програма реформ та розвитку сільського господарства України має ініціювати реформування, зміни пріоритетів та конструкторсько-технологічне оновлення сільськогосподарського машинобудування шляхом формулювання напрямків технологічного переоснащення сільськогосподарського виробництва та визнання визначальної ролі сільськогосподарської галузі по відношенню до машинобудування.

Висновки:

Подальший розвиток сільського господарства України має відбуватися шляхом системних реформ, орієнтованих на збалансоване поетапне, поступове досягнення аграрним бізнесом економічної незалежності від державних дотацій та субсидій, та перетворення сільського господарства України у впливовий фактор існування світової спільноти.

Головними орієнтирами на цьому шляху є:

·  Розвиток сільськогосподарської галузі має бути пріоритетом №1 в Україні та стати підґрунтям виходу економіки країни з кризи;

·  Сільськогосподарська галузь має довгостроковий стабільний запит на суттєве нарощування обсягів виробництва. Сільське господарство може стати впливовим фактором у перетворенні України у провідного експортера світового ринку сільськогосподарської продукції та гарантом економічної незалежності України в світовій спільноті;

·  Розвиток сільського господарства має забезпечувати збереження та відновлення екосистеми як засобу виробництва та як важливого елементу системи забезпечення;

·  Забезпечити позитивну рентабельність сільгосппродукції в умовах існуючих обмежень на зростання цін можливо тільки за рахунок зниження собівартості сільськогосподарського виробництва.

·  Тенденції на ринках енергетичних та матеріально-технічних ресурсів роблять безумовним перехід сільськогосподарського виробництва на енерго - та ресурсозберігаючі технології;

·  Розвиток сільського господарства має орієнтуватися на виробництво якісної продукції та неухильне підвищення стандартів якості;

·  Розвиток сільського господарства має спиратися на можливості залучення інтелектуальних та фінансових інвестицій, приділяючи увагу здешевленню запозичень та кредитів, які залучатимуть сільгоспвиробники під потреби технологічного переоснащення;

·  Державне управління сільським господарством та його відносинами з іншими галузями має здійснюватись через глибокі, широкі, детальні комплексні програми, системно пов’язані з інструментами державного регулювання, правильним наповненням цих інструментів суттю, з дуже детальними механізмами їх реалізації в динаміці, з визначеними пріоритетами та правилами змін пріоритетів, дотриманням стабільних ключових принципів;

·  При здійсненні реформ та розвитку сільського господарства України першочергової та пріоритетної уваги потребують галузі рослинництва, свинарства, молочного скотарства, як такі, які здатні стимулювати зміни в системі «сільське господарство України» та в найбільшій мірі визначають її спрямованість та стан;

·  Реформування ключових системоутворюючих галузей сільського господарства має бути спрямоване на вирішення системних проблем та враховувати ситуаційні проблеми;

·  Для розвитку сільського господарства реформування аграрної науки та аграрної освіти має не менше значення, ніж реформування ключових системоутворюючих галузей;

·  Технологічне переоснащення аграрної галузі має забезпечити суттєве зростання продуктивності людської праці, нарощування її науко - та інтелектоємкості. На цій основі мають бути забезпечені сприятливі передумови для суттєвого підвищення підприємствами агробізнесу заробітних плат працюючим.

·  Покращення соціально-побутових умов працівників, що проживають в сільській місцевості, та розвиток сільських територій має відбуватися на підґрунті доходів від податків підприємств агробізнесу та інших видів підприємницької діяльності на цій території.

·  Програма реформ та розвитку сільського господарства України має ініціювати реформування, зміни пріоритетів та конструкторсько-технологічне оновлення сільськогосподарського машинобудування шляхом формулювання напрямків технологічного переоснащення сільськогосподарського виробництва та визнання визначальної ролі сільськогосподарської галузі по відношенню до машинобудування.

2.  Майбутній образ (бачення)
сільського господарства України

2.1.  Системний підхід до визначення майбутнього образу (бачення) сільського господарства України

Для досягнення поставленої мети на всіх рівнях життєдіяльності держави реалізується комплексний підхід, який орієнтований на бачення майбутнього образу сільського господарства.

Необхідною умовою гармонійного розвитку аграрних підприємств та подолання системних проблем в сільському господарстві є дотримання наступного принципу ієрархічної вкладеності систем:

Технічна система (використовувана техніка та обладнання) – є тільки одним з елементів (підсистемою) технологічної системи.

Технологічна система (застосовувані технології виробництва) – є тільки одним з елементів (підсистемою) логістичної системи.

Логістична система (цілісна сукупність виробничих процесів та процесів його забезпечення) – є тільки одним з елементів (підсистемою) економічної системи.

Це зокрема означає, що тільки заміна технічного парку не здатна суттєво вплинути на економічну ефективність господарювання. Для її суттєвого збільшення необхідна зміна технологіій виробництва та гармонійний, сбалансований розвиток напрямків сільськогосподарського виробництва та систем його забезпечення.

Економічна система (економічна складова бізнесу) – є тільки одним з елементів (підсистемою) організаційно-управлінської системи.

Організаційно-управлінська система (бізнес як інструмент реалізації цілей власників) – є тільки одним з елементів (підсистемою) екологічної системи.

Екологічна система (система гармонії або екологічності відносин бізнесу з усіма складовими оточуючого середовища – природою, суспільством, державою тощо) – є тільки одним з елементів (підсистемою) філософської системи.

Філософська система (місія, смисл існування, система цінностей).

Майбутній образ сільського господарства сформований з урахуванням потенціалу України, світового досвіду, сприятливих і несприятливих тенденцій та існуючого поля проблем, які існують, виникають і наростають в надсистемах.

Україна відповідальна перед світом за ефективність та дбайливість використання даних їй унікальних ресурсів та можливостей – землі (близько 30% світових чорноземів), природно-кліматичних умов та географічного розташування. На виконання цієї місії має бути спрямована як суто сільськогосподарська галузь, так і весь народногосподарський комплекс країни. Тому Україна має бути Аграрною державою. А в Аграрній державі інші галузі орієнтовані на основну галузь – сільське господарство.

Стан та рівень розвитку сільського господарства визначає нашу продовольчу безпеку, суттєво впливає на сталість економіки, формує експортний потенціал та вагомість ролі України в світі, є суттєвим фактором забезпечення екологічності нашого життя.

Ми бачимо сільське господарство наукоємним, інтелектоємним, екологічно безпечним, прибутковим, спроможним забезпечити потреби України в сільськогосподарській продукції та суттєву її частину експортувати. Тільки в цьому випадку статус Аграрної країни буде викликати гордість її громадян та повагу в світі.

Ключові системоутворюючі галузі сільського господарства, що будуть першочергово реформовані - рослинництво (зернові, зернобобові, технічні та кормові культури), свинарство, молочне скотарство. Ці галузі потребують першочергової та пріоритетної уваги, як такі, які здатні стимулювати зміни в системі «сільське господарство України» та в найбільшій мірі визначають спрямованість та параметри цієї системи.

Це – галузі, різні за умовами та шляхами забезпечення успішності бізнесу в них. Кожна галузь має своє поле проблем і відповідно потребує своєї логіки, сукупності та послідовності дій, задіяння певних наборів інструментів, гармонізації з іншими політиками та галузями.

Гарантом безперервного сталого розвитку сільського господарства є системи аграрної науки, агарної освіти, державного управління сільським господарством.

Реформування системоутворюючих галузей сільського господарства буде супроводжуватися створенням комфортних умов функціонування аграрного бізнесу в Україні в частині матеріально-технічного, транспортно-логістичного, фінансового забезпечення. Для цього будуть здійснюватися відповідні зміни в інших політиках держави.

Шляхом досягнення майбутнього образу сільського господарства є реалізація Комплексної Програми, яка містить узгоджені між собою у просторі і у часі Програми реформування та розвитку ключових системоутворюючих галузей та Програми реформування забезпечуючих галузей, а також зміною пріоритетів та функціонування в інструментах державного управління та суміжних політиках і галузях економіки.

2.2.  Структура Комплексної державної програми реформ та розвитку сільського господарства України

·  Реформи галузей (зміни всередині галузі сільського господарства)

o  Реформи і розвиток ключових системоутворюючих галузей

§  Програма розвитку галузі Рослинництва

§  Програма розвитку галузі Свинарства

§  Програма розвитку галузі Молочного скотарства

o  Реформи забезпечуючих галузей

§  Програма реформування Аграрної науки

§  Програма реформування Аграрної освіти

§  Програма реформування Державного управління галуззю

·  Зміни в інструментах державного управління (РеСуть[1])

·  Зміни в суміжних політиках і галузях економіки (РеСуть)

2.3.  Головна реформа в галузях сільського господарства - зміна акценту з підтримки технічного переоснащення на мотивацію технологічного переоснащення

Досвід України в спробах вирішувати проблеми сільського господарства шляхом підтримки технічного переоснащення показав, що:

ü  Технічний парк може впливати на ефективність операцій, але при цьому не має суттєвого впливу на результати та ефективність в цілому виробництва;

ü  Підтримка державою технічного переоснащення господарств відбувається систематично і тим провокує стійкі вимоги з боку сільгоспвиробників в таких дотаціях;

ü  Державна підтримка спрямована на придбання сільгоспвиробниками техніки, що виробляється вітчизняними виробниками. При цьому більшість цієї техніки значно поступається закордонним зразкам майже за всіма значущими для сільгоспвиробника параметрами – функціональністю, надійністю, продуктивністю. Отже державна підтримка фактично спрямована не на сільгоспвиробників, а на машинобудівників.

Досягнення цілей цієї програми в контексті визначених світових тенденцій та викликів, а також особливостей стану України, її економіки та народного господарства можливе тільки при умові переводу ключових системоутворюючих галузей сільського господарства на новітні енерго - та ресурсозберігаючі технології, які здатні створити можливість сільгосппідприємствам мати прибуткове виробництво при реалізації виробленої продукції за конкурентоспроможними цінами.

Суть запровадження економічно ефективних ресурсозберігаючих технологій полягає в:

• Зменшенні об’ємів використаних ресурсів та собівартості виробництва сільськогосподарської продукції;

• Розвитку та використанні тих видів ресурсів, які дозволяють безпосередньо впливати на показники якості продукції та продуктивність виробництва;

• Мінімізації порушень природних екологічних балансів.

Тільки в цьому випадку сільськогосподарські підприємства матимуть змогу самостійно забезпечувати себе технікою, обладнанням, оборотними ресурсами та платити працівникам достойну заробітну плату, не вимагаючи дотацій у держави.

3.  Програма розвитку ключових системоутворюючих галузей сільського господарства України та галузей, що забезпечують розвиток (суть реформ: ресурси, напрямки впливу, точки росту)

Реформи і розвиток ключових системоутворюючих галузей сільського господарства України (суть реформ)

3.1.  Реформування та розвиток Рослинництва

3.1.1.  Визначальні фактори впливу та системні проблеми в Рослинництві

ü  в умовах застосування традиційних технологій землеробства в структурі собівартості продукції переважають статті, які не впливають на діловий результат (врожай) – витрати на обслуговування технічної системи (ПММ, запчастини, ремонт, амортизація техніки). Натомість дефіцит коштів на статті, які прямо впливають на діловий результат (витрати на якісне високопродуктивне насіння, добрива, засоби захисту рослин), не дозволяє отримувати високу врожайність. Середня врожайність культур в Україні нижча за ту, яку отримують землероби в інших країнах в гірших природно-кліматичних умовах, але з використання сучасних ресурсозберігаючих технологій;

ü  невиправдано висока енерго - та ресурсоємність рослинництва призводить до низької економічної ефективності (аж до збитковості) виробництва);

ü  перехід на новітні, наукоємні технології в рослинництві обмежується дефіцитом в Україні відповідно підготовлених кадрів (як спеціалістів та управлінців для роботи безпосередньо в господарствах, та і наукових консультантів) та доступних джерел інформації про ці технології та їх застосування в умовах конкретного господарства;

ü  при існуючій структурі собівартості зерновиробництва підприємства вимушені економити на амортизаційних відрахуваннях, наслідком чого є значна доля критично зношеної (морально та фізично) техніки при відсутності коштів на її оновлення. При цьому підприємства рослинницької галузі систематично вимагають прямих державних фінансових дотацій задля підтримки (покриття збитковості) виробництва;

ü  відсутність у більшості господарств достатньої заставної бази робить практично неможливим залучення інвестицій в розвиток зерновиробництва та оновлення технічного парку, а існуюча вартість банківських кредитів робить ці інвестиції потенційно неокупними;

ü  в рослинництві існує касовий розрив між часом потреби в оборотних коштах (а ціна на зерно дуже низька) і часом, коли ціна на зерно максимальна. Тому сільгоспвиробникові регулярно необхідно вирішувати: як отримати кошти, необхідні для придбання оборотних ресурсів під наступну посівну, не продаючи зібраний урожай за безцінь;

ü  при невеликих розмірах зерновиробництва існує проблема здорожчання вхідних ресурсів та здешевлення продукції внаслідок недоступності оптових знижок та надбавок;

ü  приходу інвесторів у рослинництво для створення крупнотоварного виробництва в умовах розпаювання землі серед великої кількості дрібних землевласників заважає невизначеність та нестабільність у земельних відносинах в частині термінів-ціни оренди, гарантій виконання орендних договорів. Орендодавці стикаються з такими ж проблемами;

ü  існує не використовувана можливість залучення в сільське господарство коштів за Кіотським протоколом. Таку можливість може створити тільки ресурсозберігаюча технологія самовідновлюваного землеробства No-Till, яка супроводжується зменшенням викидів парникових газів безпосередньо з ґрунту та зменшенням спалюваних ПММ;

ü  в Україні існує дефіцит потужностей для якісного зберігання зерна. Це особливо відчувається в урожайні роки, коли цей дефіцит сягає 30-40%. Інфраструктура зберігання зерна в Україні складається переважно з великих елеваторів та зерносховищ. В умовах дефіциту потужностей власники цих об’єктів формують монопольно високі ціни, які призводять до значного здорожчання собівартості зерна під час зберігання. Крім того, здаючи зерно на зберігання на крупний елеватор, сільгоспвиробник, по-перше, втрачає можливість впливати на якість своєї продукції; по-друге, зерно, яке він отримує зі зберігання – це не те зерно, що він здав. Адже на елеваторі зерно різних виробників зберігається разом;

ü  обмеженням для нарощування експорту зерна є дефіцит спеціалізованих інфраструктурних потужностей (елеваторів, терміналів) та спеціалізованих засобів для вантажних робіт та перевезення в системі водного (морського та річкового) та залізничного транспорту.

3.1.2.  Суттєві (ключові) складові бажаного образу Рослинницької галузі

Незалежно від розміру господарств та форм господарювання в виробництві застосовуються ресурсозберігаючі технології (наприклад, No-Till), що дає можливість отримати низьку собівартість вирощеної продукції, забезпечуючи прибуткову діяльність навіть при значних коливаннях світових та внутрішніх цін на продукцію рослинництва; екологічність технології забезпечує відновлення природного балансу, що особливо актуально, адже ерозія ґрунтів є досить складною проблемою для сільгоспвиробників і екологів. (див. Додаток 3.1.2.1).

Зерно зберігається в елеваторах, придбаних в лізинг (і великими і невеликими господарствами). Є можливість якісно зберегти зерно до поліпшення цінової кон’юнктури, зменшити втрати, поліпшити якість продукції, та покращити загальну інфраструктуру зберігання зерна в країні. При цьому елеватори можуть бути різних розмірів, в залежності від потреб і можливостей підприємства. (див. Додаток 3.1.2.2).

Зібране зерно (яке зберігається на своєму елеваторі) господарство має можливість здати під заставу в реформований Аграрний фонд (Агрофінфонд), вчасно отримати під це зерно позику для підготовки до наступного сільгоспциклу. Ціна застави може бути низькою (на рівні собівартості у кращих сільгоспвиробників), адже це не продаж, а отримання позики. Але цієї позики достатньо для того, щоб провести весь комплекс сільгоспробіт до моменту продажу зерна в період вигідних цін. При цьому в Агрофінфонді достатньо коштів для позичання (під низьку ціну застави) під 70 відсотків зібраного урожаю і доступ до цих грошей – вільний для всіх. (див. Додаток 3.1.2.3).

Обгрунтування образу галузі Рослинництва наведено у Додатку 4.1.2.

3.1.3.  Основні напрями реформування Рослинницької галузі

Для того, щоб технологічне переоснащення в рослинництві (перехід на ресурсозберігаючу технологію No-Till) відбулося, необхідно:

- здійснити технічне переоснащення у відповідності до вимог технології (при цьому техніка, яка якісно працює в умовах No-Till, здатна якісно працювати в любій іншій технології; ця техніка окрім традиційних функцій має вирішувати специфічні задачі технології – наприклад, здійснювати висів насіння в необроблений грунт, вкритий ковдрою пожнивних рештків);

- забезпечити якісний технологічний супровід (унебезпечити господарства від помилок при впровадженні новітньої технології та допомогти фахівцям здобути відповідні нові знання та навики).

Ключовою економічною ціллю технологічного переоснащення в рослинництві є зміна структури витрат.

Додатковими стимулами та мотиваторами для господарств, які усвідомлять необхідність технологічного переоснащення, є:

-  допомога держави у придбанні потужної вископродуктивної техніки під новітню технологію No-Till, залишивши сільгосппідприємству право вибору модифікації, виробника та постачальника такої техніки;

-  допомога держави у фінансуванні проектів технологічного супроводу (для подолання психологічного барєру у придбанні інтелектуальних продуктів);

-  включення господарств до числа учасників проекту по залученню та використанню коштів за Кіотським протоколом на впровадження технології No-Till, як такої, що забезпечує зменшення викидів парникових газів;

-  регулювання державою земельного питання в частині забезпечення стабільності орендних відносин та гарантування довгостроковості користування землею;

-  забезпечення державою надійності та оперативності системи страхування ризиків в рослинництві.

Для того, щоб ефективно запрацювала система забезпечення фінансової логістики в рослинництві при унеможливленні корупції необхідно:

-  забезпечити достатнє своєчасне наповнення «Агрофінфонду» фінансовими ресурсами;

-  забезпечити впровадження такого механізму функціонування «Агрофінфонду», який надаватиме рівні умови (правила) для всіх сільгоспвиробників на його використання, застосовуватиме прозорі, зрозумілі правила формування заставної ціни на зерно (яка буде однаковою для всіх користувачів).

Для розвитку елеваторного господарства галузі через побудову елеваторів в господарствах необхідно:

-  забезпечити реалізацію проектів будівництва елеваторів (включаючи придбання та монтаж обладнання);

-  забезпечити якісний технологічний супровід (уноможливити технологічні втрати в якості зерна при зберіганні та мінізувати собівартість зберігання).

Додатковими стимулами та мотиваторами для господарств, які усвідомлять потребу будівництва у себе елеваторів, є:

-  допомога держави господарствам у залученні дешевих кредитних ресурсів на реалізацію проектів будівництва з технологічним супроводом;

-  залучені для реалізації таких проектів інвестори, яким державою надані гарантії захисту інвестицій;

-  регулювання державою земельного питання в частині можливості викупу земельних ділянок під будівництво елеваторів;

-  спрощення процедур отримання дозволу на будівництво елеваторів;

-  фінансова допомога та регуляторне сприяння держави у сертифікації елеваторів з подальшою обовязковою сертифікацією всіх елеваторів та зерносховищ.

3.1.4.  Програма розвитку галузі Рослинництва

Програма розвитку галузі Рослинництва містить:

ü  підпрограму «Технологічне переоснащення» (переведення зерновиробництва на ресурсозберігаючу технологію No-Till) :

o  розділ «Технічне переоснащення» (забезпечення відповідною технікою);

o  розділ «Технологічний супровід» (моделювання, планування, навчання, консультації);

ü  підпрограму «Елеватори в лізинг»:

o  розділ «Придбання обладнання та будівництво елеваторів»;

o  розділ «Технологічний супровід»;

ü  підпрограму «Фінансова логістика – Агрофінфонд» (наповнення дешевими фінансовими коштами).

3.1.5.  Використання державних інструментів для реалізації програми розвитку галузі Рослинництва

Комплекс інструментів, що застосовуються в розбудові галузі рослинництва (зернові, зернобобові, технічні та кормові культури)

В підпрограмі «Технологічне переоснащення (переведення зерновиробництва на ресурсозберігаючу технологію No-Till)»:

1.  Компенсація 30% вартості придбання посівних комплексів та обприскувачів (тих видів техніки, які визначають профіль технології); 30% компенсація вартості дозволить сільгоспвиробникам використовувати «Агрофінлізинг» (зробити перший внесок, щоб отримати кредит під заставу придбаної техніки).. Здешевлення тільки тієї посівної техніки, яка якісно працює в технології No-Till.

2.  Кредитування через «Агрофінлізинг» господарств на цілі придбання посівних комплексів, обприскувачів, тракторів та комбайнів.

3.  Здешевлення ставки кредитів, що вже видані і сплачуються на даний момент. Здешевлення ставки по кредитам (15%) на придбання техніки (посівні комплекси і обприскувачі) сільгосппідприємствам при переході на новітні ресурсозберігаючі технології.

4.  Дотації за рахунок Державного бюджету на проекти впровадження технології No-Till в частині розробки проектів, технологічного супроводу та навчання фахівців. (Фінансування супроводу господарств при впровадженні новітніх технологій з розрахунку 25грн./га в рік: 8грн./га в рік сплачує сільгоспвиробник, 9грн./га в рік – постачальник техніки, 8грн./га в рік – державна дотація).

5.  Залучення «зелених інвестицій» та їхнє спрямування на впровадження технології No-Till в рослинництві.

6.  Регулювання земельного питання. Розвиток функції держави в регулюванні земельного питання з реєстратора до гаранта виконання договорів оренди.

7.  Страхування ризиків за схемою тристоронньої угоди між страховою компанією, сільгосппідприємством та державою Україна з подальшим контролем з боку Контрольно-ревізійного управління Кабінету міністрів України.

В підпрограмі «Елеватори в лізинг»:

1.  Фінансування через «Агрофінлізинг» (із залученням іноземних кредитних ліній) проектів побудови в господарствах елеваторів. Сільгоспвиробнику надається лізинговий кредит в розмірі 85% вартості проекту на строк до 7 років під 4 % річних, а 15% вартості проекту він сплачує сам (перший платіж по тілу лізингу здійснюється через 1 рік після запуску елеватора в експлуатацію).

2.  Здешевлення ставки кредиту (на 15%) – тільки на будівельні роботи по влаштуванню фундаментів.

3.  Терміново дозволити купівлю-продаж землі під елеватори:

o  роль МінАПУ спільно з місцевими органами влади – рекомендувати ціновий діапазон 1 га (10-30 тис. грн.);

o  ввести норматив купівлі-продажу до 6 га;

o  при непобудові об'єкту протягом 2 років – примусове вилучення земельної ділянки державою (а кошти залишаються у продавця земельного паю).

4.  Сертифікація елеваторів. Обовя’зкова для створення гарантій якісного зберігання зерна зібраного врожаю та можливості якісно забезпечити заставу для придбання позики Агрофінфонду.

5.  Спрощення процедури виділення земельних ділянок під будівництво елеваторів.

6.  Залучення інвесторів для побудови елеваторів.

7.  Державні не фінансові гарантії інвесторам.

В підпрограмі «Агрофінфонд»:

1.  Наповнення дешевими фінансовими ресурсами «Агрофінфонду» - пріоритет при розподіленні бюджетних коштів в агарній галузі.

2.  Держані фінансові гарантії для залучення дешевих іноземних кредитів в наповнення «Агрофінфонду».

Суть та ключові характеристики застосовуваних інструментів див. в розд.5.

3.1.6.  Результати реалізації Програми розвитку галузі Рослинництва

§  скорочення кількості необхідної техніки (зниження фондоємкості),

§  зниження витрат на ПММ з ≈100 до 30 л/га,

§  зниження витрат на амортизацію, запчастини і ремонт,

§  зміна структури витрат на користь статей, які мають найбільший вплив на урожайність,

§  підвищення продуктивності праці,

§  зростання прибутку в господарствах будь-якого розміру,

§  зниження собівартості виробництва на 30-50%,

§  збільшення врожайності культур та підвищення якісних показників,

§  покращення родючості ґрунтів та раціональне їх використання,

§  покращення структури ґрунту,

§  зниження ерозії ґрунтів,

§  відродження екосистеми,

§  скорочення викидів СО2 , зв`язування вуглецю в ґрунті (≈1,8 т/га),

§  завдяки Агрофінфонду сільгоспвиробнику вистачає коштів для проведення наступного сільгоспциклу, не продаючи врожай з поля,

§  зерносховища дають можливість зберігати зерно в господарствах без втрати якості і продавати по найкращій ціні.

3.2.  Реформування та розвиток Свинарства

3.2.1.  Визначальні фактори впливу та системні проблеми в Свинарстві

ü  Галузь не здатна конкурувати на внутрішньому ринку з закордонними виробниками м’яса та м’ясопродуктів зі свинини за показниками собівартості та ціни;

ü  потреби внутрішнього продовольчого ринку свинини не забезпечуються за об’ємами. При цьому динаміка виробництва - негативна;

ü  м’ясо та м’ясопродукти українського виробництва за показниками якості не відповідає вимогам та стандартам світового продовольчого ринку;

ü  стійка тенденція до скорочення поголів’я. Вимушене надання квот на завезення м`яса, щоб стримати ріст цін на прилавках. Ввезення 50% свинини з-за кордону;

ü  не раціональне використання дешевого фуражного зерна, яке експортується за кордон, а натомість імпортується свинина;

ü  система первинної переробки (забійні цехи) внаслідок неадаптованості до вимог світового ринку обмежує можливості експорту м’яса;

ü  на поточний момент велика кількість господарств має обмеження із залученням інвестиційних коштів для капітального будівництва відгодівельних комплексів та ферм і починання або нарощування свинарського бізнесу;

ü  серед визначених ключових галузей відгодівля в свинарстві – найбільш швидковідтворюваний напрямок, який здатний давати до трьох виробничих циклів на рік та сприяти швидкому надходженню значних коштів до бюджету;

ü  критичним фактором, який стримує швидкий розвиток галузі, є відсутність власної (української) генетично-селекційної бази, здатної забезпечити галузь високопродуктивними поросятами в достатній кількості;

ü  при завезенні поросят для відгодівлі з-за кордону підприємства втрачають кошти (транспортування, митні процедури та збори, ціни закордонних постачальників, корупційні фактори) та час (бюрократичні дозвільні та митні процедури, доставка); це збільшує собівартість виробленої продукції та знижує рентабельність бізнесу;

ü  існують малоконтрольовані ризики функціонування бізнесу через непослідовну та непередбачувану експортно-імпортну державну політику (насичення ринку імпортною свининою сумнівної якості при демпінгових цінах робить виробництво нерентабельним);

ü  оподаткування підприємств під час будівництва ферм, коли ще немає випуску продукції не сприяє приходу інвестицій в галузь;

ü  істотно стримує розвиток галузі складна, забюрократизована та непрозора система отримання земельних ділянок під будівництво ферм та дозволів на здійснення будівельних та монтажних робіт.

3.2.2.  Суттєві (ключові) складові бажаного образу Свинарської галузі

Сучасні відгодівельні комплекси з низькими питомими інвестиціями на скотомісце і з використанням технології холодного утримання тварин на глибокій незмінюваній підстилці. (Див. Додаток 4.2.2.1.)

Ферми відтворення, інтегровані в великотоварну селекційно-генетичну піраміду з нуклеусом, які забезпечують в необхідній кількості поросят для відгодівлі, конверсія корму і темп росту яких – на світовому рівні. (Див. Додаток 4.2.2.2.)

Обгрунтування образу галузі Свинарства наведено у Додатку 4.2.2.

3.2.3.  Основні напрями реформування Свинарської галузі

Для швидкого нарощення відгодівельних потужностей в свинарстві на основі технологічного переоснащення необхідно:

-  забезпечити реалізацію в господарствах проектів будівництва відгодівельних ферм низькими питомими інвестиціями на одне скотомісце (включаючи придбання легкоспорудних конструкцій та обладнання для них);

-  забезпечити якісний технологічний супровід (мінімізувати виробничі витрати через впровадження процесного управління у відгодівлі).

Додатковими стимулами та мотиваторами для господарств, які усвідомлять необхідність розвитку у себе свинарства на основі технології холодного утримання тварин на глибокій незмінюваній підстилці, є:

-  допомога держави у придбанні легкоспорудних конструкцій для будівництва ферм та обладнання для них, залишивши сільгосппідприємству право вибору модифікації, виробника та постачальника конструкцій та обладнання;

-  на період створення виробництв захист ринку від демпінгу з боку імпорту свинини шляхом квотування імпорту (з поступовою відмовою від квотування);

-  сертифікація забійних цехів, що підвищить вимоги до якості свинини та створить можливості для конкурентоспроможного її експорту;

-  регулювання державою земельного питання в частині можливості викупу земельних ділянок під будівництво ферм;

-  спрощення процедур отримання дозволів на будівництво ферм.

Для створення в Україні потужної селекційно-генетичної піраміди в свинарстві неохідно:

-  забезпечити створення нуклеусу з системою ферм відтворення в господарствах через реалізацію проектів будівництва ферм (включаючи придбання свиноматок високопродуктивних порід, будівництво споруд, придбання та монтаж обладнання);

-  забезпечити якісний технологічний супровід (мінімізувати виробничі витрати через впровадження процесного управління у відтворенні).

В цьому напрямку стимулювання та мотивація підприємців з боку держави полягає у:

-  залученні стратегічного інвестора у проект створення нуклеус-піраміди з наданням йому гарантій захисту інвестицій та пільгових преференцій на період реалізації проекту (до 3-х років);

-  надання терміном на три роки податкових та митних пільг підприємствам, що здійснюють будівництво ферм відтворення з подальшою їх інтеграцією до селекційно-генетичної піраміди;

-  регулювання державою земельного питання в частині можливості викупу земельних ділянок під будівництво ферм відтворення;

-  спрощення процедур отримання дозволів на будівництво ферм відтворення.

Головним економічним смислом реформування свинарської галузі є зменшення інвестицій в основні засоби (затрати на організацію одного скотомісця) та в оборотні засоби (зменшення вартості поросят на відгодівлю) при забезпеченні експортоспроможної якості продукції.

3.2.4.  Програма розвитку галузі Свинарства

Програма розвитку галузі Свинарства включає:

ü  підпрограму «Селекційно-генетична піраміда»:

o  розділ «Створення генетичних ферм» (забезпечення високопродуктивною генетикою, приміщеннями, обладнанням);

o  розділ «Технологічний супровід».

ü  підпрограму «Технологічне переоснащення відгодівлі» (базова технологія - холодне утримання свиней на глибокій незмінюваній підстильці в легкоспорудних ангарних конструкціях з низькими питомими інвестиціями на одне скотомісце):

o  розділ «Технічне переоснащення» (споруди та забезпечення обладнанням);

o  розділ «Технологічний супровід» (моделювання, планування, навчання, консультації).

3.2.5.  Використання державних інструментів для реалізації програми розвитку галузі Свинарства

Комплекс інструментів, що застосовуються в розбудові галузі свинарства

В підпрограмі «Створення селекційно-генетичної піраміди»:

1.  Здешевлення відсотків за кредитами (15%) на будівництво ферм відтворення, що будуються поза проектом селекційно-генетичної піраміди.

2.  Залучення стратегічних інвесторів для реалізації та фінансування проекту створення селекційно-генетичної піраміди.

3.  Державні нефінансові гарантії для залучення стратегічних інвесторів:

–  Зобов’язання держави не застосовувати по відношенню до інвестора та його інвестицій заходів примусового вилучення коштів (через націоналізацію, експропріацію, реприватизацію тощо);

–  сприяння прискореному вирішенню формальних процедур, таких як виділення земельних ділянок, реєстрація спільних підприємств і т. д.;

–  поступове зменшення квот на імпорт;

–  створення Урядом наглядового органу, до якого б увійшли заступники міністрів юстиції, сільського господарства, фінансів, заступник Голови Державної податкової адміністрації, і який би забезпечував державний контроль за доброчинним та порядним виконанням своїх зобов’язань українських партнерів проекту.

4.  Надання проектам зі створення селекційно-генетичної піраміди інноваційного статусу та включення до «Агротехнопарку» на термін 3 роки та надання відповідних преференцій в частині оподаткування та митних тарифів на обладнання, що ввозитиметься.

5.  Терміново дозволити купівлю-продаж землі під тваринницькі ферми, комбікормові заводи:

o  роль МінАПУ спільно з місцевими органами влади – рекомендувати ціновий діапазон 1 га (10-30 тис. грн.);

o  ввести норматив купівлі-продажу: тваринницькі ферми - до 10 га, комбікормовий завод – до 3 га;

o  при непобудові об'єкту протяом 2 років – примусове вилучення земельної ділянки державою (а кошти залишаються у продавця земельного паю).

6.  Спрощення процедур виділення земельних ділянок для будівництва об’єктів.

7.  Скасування ввізного мита на тварин високопродуктивної генетики, до тих пір поки в Україні не будуть створені системи розведення генетики, що будуть забезпечувати потребу господарств.

8.  Квотування імпорту свинини та харчових продуктів зі свинини.

Для цієї підпрограми такого набору інструментів достатньо. Більше ніякого фінансування з бюджету не треба. Це не означає, що селекційно-генетична піраміда з нуклеусом з’явиться за український капітал. В цьому випадку не так важливо – український капітал, чи ні. Нам важливо, щоб в Україні з’явилися поросята для відгодівлі.

В підпрограмі «Технологічного переоснащення відгодівлі»:

1.  Кредитування через «Агрофінлізинг» господарств на цілі придбання ангарних конструкцій з обладнанням (кормушки, поїлки, тощо). Сільгоспвиробник отримує лізинговий кредит в розмірі 85% вартості ангарних конструкцій з обладнанням на строк до 5 років під 4 % річних, а 15% вартості обладнання сільгоспвиробник сплачує сам.

2.  Квотування імпорту свинини та харчових продуктів зі свинини. По мірі насичення ринку свининою внаслідок технологічного переоснащення галузі об’єми квот повинні зменшуватись.

3.  Стандарти на продукцію, гармонізовані зі світовими.

Для того, щоб конкурувати з нашою свининою в Європі, потрібно вводити в Україні європейські стандарти якості. Зараз є тільки дві категорії – перша і друга. А треба вводити ту категоризацію, яка вже є в Європі, щоб адаптуватися до цієї системи.

4.  Спрощення процедур виділення земельних ділянок для будівництва об’єктів.

5.  Терміново дозволити купівлю-продаж землі під тваринницькі ферми, комбікормові заводи:

o  роль МінАПУ спільно з місцевими органами влади – рекомендувати ціновий діапазон 1 га (10-30 тис. грн.);

o  ввести норматив купівлі-продажу: тваринницькі ферми - до 10 га, комбікормовий завод – до 3 га;

o  при непобудові об'єкту протяом 2 років – примусове вилучення земельної ділянки державою (а кошти залишаються у продавця земельного паю).

6.  Сертифікація забійних цехів, як обов'язкова умова для експорту виробленої на них свинини. Якість продукції через якість виробничих процесів.

Дотації на свинину не потрібні. Співвідношення між інвестиціями на скотомісце, питомими затратами на корми (на одну тварину), затратами на придбання поросят як 5:2:0,4. З цього видно, що питання компенсації вартості поросят не актуальне. Сільгоспвиробники мають закуповувати генетику самостійно за свої гроші. А будівництво ферм потребує допомоги.

Такого набору інструментів достатньо для розбудови бажаного образу свинарської галузі.

Суть та ключові характеристики застосовуваних інструментів див. в розд.5.

3.2.6.  Результати реалізації Програми розвитку галузі Свинарства

§  нарощені об`єми відгодівлі свиней, завдяки чому переробка зерна відбувається в Україні,

§  створення ринку зерна в Україні,

§  достатньо високогенетичного молодняка для відгодівлі з високими показниками приросту,

§  нарощення експорту м`яса та м`ясопродуктів,

§  високі показники якості свинини,

§  зменшення собівартості виробництва.

3.3.  Реформування та розвиток Молочного скотарства

3.3.1.  Визначальні фактори впливу та системні проблеми в Молочному скотарстві

ü  Відбувається стійке скорочення поголів’я великої рогатої худоби;

ü  відбувається стійке скорочення виробництва та споживання молока в Україні;

ü  ключовою проблемою, що стримує розвиток молочної галузі – низька якість вироблюваного молока, що не відповідає існуючим в світі (Росія, ЄС, США) вимогам якості. Неякісне молоко не має шансів продаватися за достойними цінами, низькі доходи виробників молока не дозволяють розвивати виробництво та забезпечувати його рентабельність;

ü  вимоги до якості молока, закріплені у державних стандартах, значно нижчі за світові. Це створює підґрунтя для неотримання достойної ціни за якісне молоко, що, в свою чергу, робить не вигідними інвестиції та саме виробництво якісного молока;

ü  застосовувані традиційні технології в умовах існуючих ферм та молочнотоварних виробництв не здатні забезпечувати якість молока, яка б відповідала стандартам європейського та світового ринків;

ü  висока собівартість існуючого виробництва молока не здатна задовольнити платоспроможний попит не тільки на зовнішньому, але й на внутрішньому ринках;

ü  серед визначених ключових галузей є найбільш складною для інвестування галузь:

o  економічна ефективність молочного виробництва значно залежить від розміру виробництва;

o  світовий досвід свідчить, що для забезпечення високої якості молока необхідною умовою є використання високотехнологічних доїльних залів (це обумовлює більше інвестиційне навантаження);

o  важливим для забезпечення високої продуктивності виробництва в молочному скотарстві є наявність високопродуктивних корів, які в Україні є дефіцитом (це обумовлює більше інвестиційне навантаження);

o  забезпечення продуктивності корів та високої якості молока потребує якісної та достатньої кормової бази (це обумовлює більше інвестиційне навантаження та відповідний графік інвестування та створення виробництва);

o  забезпечення продуктивності корів та високої якості молока висуває комплекс жорстких вимог до проектів тваринницьких ферм та забезпечення комфорту для корів (це обумовлює більше інвестиційне навантаження);

o  інвестиції в молочну галузь мають довший (в порівнянні зі свинарством та рослинництвом) термін окупності;

ü  одним з ключових факторів забезпечення ефективності молочнотоварного виробництва є науко - та інтелектуалоемна система управління; її впровадження обмежується дефіцитом в Україні відповідно підготовлених кадрів (як спеціалістів та управлінців для роботи безпосередньо в господарствах, та і наукових консультантів) та доступних джерел інформації про ці технології та їх застосування в умовах конкретного господарства;

ü  сучасні молокопереробні підприємства «навчилися» виготовляти молокопродукти майже без молока, тому вони не є стимулюючим фактором виробництва молока високої якості;

ü  перехід молокопереробних підприємств на високоякісну сировину потребуватиме певного часу для адаптування (зміна технологій виробництва, маркетингової політики, економічних моделей виробництва тощо);

ü  ключовим елементом привабливості молочної галузі є можливість отримання постійного грошового потоку від реалізації молока;

ü  відсутня власна генетично-селекційна база для нарощування поголів’я високопродуктивних корів.

3.3.2.  Суттєві (ключові) складові бажаного образу Молочного скотарства

Сучасні великотоварні ферми (на 200, 400, 600, 800, 1200, 2400, … високопродуктивних корів) із використанням технології безприв’язного утримання тварин з цілорічним однотипним годуванням.

В галузі діють світові стандарти якості молока. На сертифікованих фермах гарантоване забезпечення стабільно високої якості вироблюваного молока за світовими стандартами. (див. Додаток 4.3.2.1.)

Обгрунтування образу галузі Молочного скотарства наведено у Додатку 4.3.2.

3.3.3.  Основні напрями реформування Молочного скотарства

Порівняно з іншими ключовими галузями сільського господарства бізнес в молочному скотарстві є найбільш проблемним з точки зору прийняття рішення про інвестування. Це обумовлене тим, що сучасний молочний бізнес:

·  має велику фондоємність та, як наслідок, найбільше співвідношення вартості використовуваних основних та оборотних засобів та коштів;

·  в наслідок великої інвестоємності дає найменший об’єм виручки на одиницю інвестицій;

·  має найдовший цикл обертання обігових коштів і відповідно найменшу річну кількість їх обертів;

·  має найбільші порівняно з іншими галузями строки окупності.

Вигідність бізнесу в молочному скотарстві можна покращити, якщо спрямовувати інвестиції у створення великотоварних ферм (це дає можливість зменшити питому вартість скотомісця), пристосовану до виробництва високоякісного за світовими вимогами та стандартами якості молока, яке буде купуватися за вищими цінами (це потребує відповідного коштовного обладнання). Таким чином, щоб зменшити питомі інвестиції в скотомісце, та забезпечити можливість отримувати максимальну виручку, необхідні великі в абсолютному вимірі інвестиції (дорогий «вхідний білет» в бізнес). При цьому розмір інвестицій знаходиться в зворотній залежності до потенційної собівартості продукції та прямо пов’язане із доходністю створюваного бізнесу (як абсолютною, так і питомою на корову або на літр молока).

Таким чином, для залучення бізнесу до створення ефективних прибуткових підприємств в молочному скотарстві існує найбільша необхідність серйозної державної підтримки інвестицій через систему стратегічних (а не тактичних) стимулюючих та мотивуючих інструментів.

Особливістю розвитку молочного скотарства є те, що спроби зменшити об’єми спрямованих інвестицій за рахунок більш дешевого та менш технологічного та якісного обладнання, здешевлення за рахунок спрощення проектів ферм, більш дешевих та менш продуктивних порід корів і т. ін. призводять до втрати економічної ефективності створюваного молочного виробництва.

Головним економічним смислом реформування в Молочному скотарстві є випереджуюче зростання виручки над ростом витрат (за рахунок росту кількості і якості продукції, а не зменшення витрат) та, завдяки цьому, зростання прибутковості виробництва.

3.3.4.  Програма розвитку галузі Молочного скотартсва

Програма розвитку галузі Молочного скотарства включає:

ü  підпрограму «Технологічне переоснащення» (базова технологія – безприв’язне утримання тварин з цілорічним однотипним годуванням):

o  розділ «Технічне переоснащення» (споруди та забезпечення обладнанням);

o  розділ «Технологічний супровід» (моделювання, планування, навчання, консультації);

ü  підпрограму «Якість молока»:

o  розділ «Впровадження нових стандартів якості та сертифікація ферм»;

o  розділ «Сертифікація переробних виробництв».

3.3.5.  Використання державних інструментів для реалізації програми розвитку галузі Молочного скотарства

Комплекс інструментів, що застосовуються в розбудові галузі молочного скотарства

Для здійснення технологічного переоснащення:

1.  Компенсація 50% вартості корів високопродуктивних порід, що ввозяться з-за кордону в рамках програми технологічного переоснащення галузі молочного скотарства.

Лізинг ВРХ не ефективний (з аналізу досвіду Росії, де дуже великий відсоток вибраковки тварин при закупівлі). Краще дати можливість підприємцю самому виїхати та відібрати для себе тварин. Для лізингової компанії тварини вважаються «не моє». Тобто краще відшкодування за кожну куплену тварину.

Проект створення селекційно-генетичної піраміди в молочному скотарстві – це дуже довгостроковий проект, тому в цій Програмі він не актуалізується.

2.  Здешевлення вартості обладнання доїльних залів.

3.  Надання дотацій на здійснення технологічного супроводу проектів технологічного переоснащення молочних ферм та комплексів.

Сплата технологічного супроводу з розрахунку 400 грн. на голову дійного стада, з яких:

–  ½ суми сплачує держава;

–  ½ суми сплачує постачальник обладнання в рамках програми технологічного переоснащення галузі молочного скотарства.

Розбудова молочнотоварних ферм – це найбільш складний, інвестиційноємний та найдовше окупний в порівнянні з іншими галузями проект.

Без технологічного супроводу в молочному скотарстві є ризик вкласти значні інвестиції і не отримати очікуваного результату. Грошей може бути витрачено багато, всі складові, крім технологічного супроводу, куплені. А без технологічного супроводу все це не складається в комплекс, який тоді працює на предмет якісного молока в великих об’ємах.

Тут місце і нагальна потреба в науково-практичному технологічному супроводженні. Фінансування технологічного супроводу має здійснюватись через виділення коштів під конкретні проекти. Необхідно забезпечити підбір групи, яка зможе це робити. Для проекту потрібно зробити тендер, в ході якого визначити, хто увійде до консультаційної групи. І тут не ставиться умова, що група – обов’язково вітчизняна. Якщо не найдемо вітчизняних фахівців, які зможуть супроводити, наймаємо іноземних. Тому що від цього залежить успіх програми і проекту. Припустимо, щоб на перших порах (на перші 2-3 проекти) були найняті технологи з-за кордону, щоб разом з нашими пройшли декілька проектів, а після отримання досвіду наші фахівці можуть супроводжувати проекти самостійно. Гроші треба виділяти тільки за результат впровадження проектів технології. Разом з цим необхідно створити систему підготовки консультантів для технологічного супроводу.

І це повинно бути під егідою МінАПУ, як замовника і власника програми.

4.  Надання дотацій на розробку проектів будівництва молочних комплексів.

5.  Інноваційний статус та включення до «Агротехнопарку» (терміном на 5 років) проектів побудови таких молочних комплексів.

6.  Митні тарифи. Звільнення від сплати мита імпорт високопродуктивних корів та генетичного матеріалу.

7.  Сертифікація побудованих молочних комплексів.

8.  Спрощення процедур виділення земельних ділянок для будівництва об’єктів.

9.  Терміново дозволити купівлю-продаж землі під тваринницькі ферми, комбікормові заводи:

o  роль МінАПУ спільно з місцевими органами влади – рекомендувати ціновий діапазон 1 га (10-30 тис. грн.);

o  ввести норматив купівлі-продажу: тваринницькі ферми - до 10 га, комбікормовий завод – до 3 га;

o  при непобудові об'єкту протяом 2 років – примусове вилучення земельної ділянки державою (а кошти залишаються у продавця земельного паю).

10.  Залучення інвесторів.

11.  Державні нефінансові гарантії.

Для створення системи забезпечення якості молока

1.  Стандарти на продукцію, гармонізовані зі світовими. Введення (на першому етапі можна паралельно з існуючими) нових стандартів якості молока.

2.  Надання дотацій на молоко. Дотація за якість молока, що відповідатиме новим стандартам (2 грн./л) надається підприємствам протягом перших трьох років з моменту здійснення ними сертифікації виробництва.

3.  Сертифікація переробних підприємств.

4.  Квотування імпорту сухого обезжиреного та не обезжиреного молока. По мірі збільшення молочного виробництва об'єми квот повинні зменшуватися.

Такого набору інструментів достатньо, щоб був реалізований образ галузі молочного скотарства.

Суть та ключові характеристики застосовуваних інструментів див. в розд.5.

3.3.6.  Результати реалізації Програми розвитку галузі Молочного скотарства

§  гарантована якість молока на рівні світових стандартів на сертифікованих фермах,

§  гарантована якість молочних продуктів на сертифікованих переробних підприємств,

§  можливість збільшення цін та експорт молочної продукції на зовнішні ринки.

Реформи галузей, що забезпечують розвиток сільського господарства України (суть реформ)

3.4.  Програма реформування Аграрної науки

3.4.1.  Системні проблеми в Аграрній науці

(див. Додаток 3.4.1):

ü  НААН в існуючому стані не є затребуваним ресурсом технологічного розвитку та економічної ефективності для сільгоспвиробників. Реальні витрати бюджетних коштів на потреби НААН не відповідають корисності та ефективності продуктів її діяльності;

ü  аграрна наука не затребувана аграрним бізнесом і не сприяє його розвитку та рентабельному функціонуванню;

ü  організаційно-фінансова непрозорість та автономність системи аграрної науки створили підґрунтя для втрати її зв’язку з реальними практичними потребами розвитку та функціонування сільського господарства;

ü  кошти, які виділяються на підтримку агарної науки не відповідають її ролі в підвищенні ефективності сільськогосподарського виробництва;

ü  відсутність системних зв’язків з провідними світовими аграрними науковими установами, тісних контактів з передовими сільгосппідприємствами світу та їх практичним досвідом впровадження та використання новітніх технологій зробили аграрну науку заручником застарілих догм та захисником неефективних шляхів господарювання.

3.4.2.  Суттєві (ключові) складові бажаного образу аграрної науки

Забезпечує сільгоспвиробників інформацією та знаннями про сучасні в світовому вимірі ресурсозберігаючі технології виробництва, адаптовані до умов України.

Здійснює дослідження та вивчення з питань, актуальних для сільгоспвиробників та орієнтованих на підвищення прибутковості та конкурентоспроможності українських сільськогосподарських підприємств.

Здійснює в співпраці з підприємствами аграрного бізнесу впровадження результатів досліджень та вивчень, адаптованих до українських умов кращих світових рішень, підходів та технологій, здійснює технологічний супровід господарств, що переходять на новітні технології.

В галузі працюють кращі вчені, праця яких високо оплачується у відповідності до результатів, які досягають сільгоспвиробники за допомогою інтелектуальних продуктів цих науковців.

3.4.3.  Основні напрями реформування аграрної науки

Для того, щоб технологічне переоснащення сільськогосподарського виробництва відбувалося швидко, з мінімальною кількістю помилок, аграрна наука має стати активним співучасником та інтелектуальним ресурсом реформ, реформуючись сама.

Сільськогосподарське виробництво від аграрної науки потребує:

ü  інформації та знань про сучасні в світовому вимірі ресурсозберігаючі технології виробництва, адаптовані до умов України;

ü  прийнятних до впровадження результатів досліджень та вивчень. Науковці можуть і повинні мати сумніви, питання для вивчення та перевірки, але сільгоспвиробникам мають передаватися ті результати, які кращим образом впливають на економічні та екологічні показники господарської діяльності господарств;

ü  науково-методичного супроводу при впровадженні новітніх технологій, результатів досліджень та вивчень.

Для цього в аграрній науці мають працювати кращі вчені, праця яких високо оплачується у відповідності до результатів, яких досягають сільгоспвиробники за допомогою інтелектуальних продуктів цих науковців.

Аграрна наука має стати відкритою, прозорою та зрозумілою для сільгоспвиробників. Тому установи аграрної науки мають щорічно звітувати аграрній спільноті (перед аграрним союзом, як суспільною організацією практиків – сільгоспвиробників) про результати своєї науково-практичної діяльності, ефективність використання державних коштів та отримувати від неї зворотній зв’язок, чути проблеми та дійсні потреби сільськогосподарського виробництва.

3.4.4.  Підпрограми реформування Аграрної науки

Програма реформування Аграрної науки є складовою невід’ємною частиною Комплексної Програми реформ і розвитку сільського господарства України. Вона має охоплювати повністю викладені проблеми та бути способом реалізації майбутнього образу Аграрної науки.

Програма реформування Аграрної науки:

·  Перегляд програми досліджень,

·  Реформування процесівз акцентом на прикладну науку.

3.4.5.  План реформ Аграрної науки

Змінити принципи функціонування та фінансування аграрної науки.

·  Переглянути програми (за тематикою) досліджень. (80% людських та фінансових ресурсів спрямовувати на теми, пов'язаними з ресурсозберігаючими технологіями в ключових системо утворюючих галузях, 20% - на інші теми).

·  Змістити акценти на програми адаптації та впровадження. При цьому в кожній темі 60% коштів спрямовувати на розробку, 40% на впровадження розробки.

·  Реформування процесів з акцентом на прикладну, практичну науку. Збільшення фінансування кожної робочої теми досліджень, рівня заробітної плати науковців (можливо за рахунок скорочення кількості наукових установ, персоналу та тем досліджень) .

·  Змінити принципи фінансування НААН.

ü  50% всього фінансування на теми досліджень на замовлення МінАПУ (сільгоспвиробників)

ü  30% на теми, які подані НААН і затверджені МінАПУ

ü  20%на теми, визначені НААН як перспективні, або пов’язані з проведенням фундаментальних досліджень.

3.5.  Програма реформування Аграрної освіти

3.5.1.  Системні проблеми в Аграрній освіті

(див. Додаток 3.5.1):

ü  кількість випускників, яких щорічно випускає система аграрної освіти значно перевищує реальні потреби сільського господарства;

ü  програми навчання не орієнтовані на оволодіння майбутніми фахівцями новітніми ресурсозберігаючими технологіями;

ü  система навчання не забезпечує здобуття майбутніми фахівцями практичних навиків роботи в умовах новітніх ресурсозберігаючих технологій;

ü  аграрна освіта щорічно готує невиправдано велику кількість фахівців, не тільки не готових до роботи за новітніми технологіями, але й не бажаючих повертатися в сільське господарство після навчання.

3.5.2.  Суттєві (ключові) складові бажаного образу аграрної освіти

Забезпечує підготовку фахівців для сільгосппідприємств, що володіють знаннями та навиками роботи в умовах застосування новітніх ресурсозберігаючих технологій, мають економічне мислення.

Здійснює системну перепідготовку працюючих спеціалістів та управлінців аграрного бізнесу при переході господарств на новітні ресурсозберігаючі технології.

В галузі працюють кращі викладачі аграрного профілю, які володіють знаннями передового світового досвіду аграрного виробництва, та отримують високу (значно вищу за середню по народному господарству) заробітну плату.

3.5.3.  Основні напрями реформування аграрної освіти

Для того, щоб технологічне переоснащення відбулося, аграрна освіта, тісно інтегруючись з реальним виробництвом та аграрною наукою, має забезпечити сільськогосподарським підприємствам:

ü  підготовлених молодих фахівців, що володіють знаннями та навиками роботи в умовах застосування новітніх ресурсозберігаючих технологій, мають економічне мислення;

ü  системну перепідготовку працюючих спеціалістів та управлінців аграрного бізнесу при переході господарств на новітні ресурсозберігаючі технології.

Для цього в галузі мають працювати кращі викладачі аграрного профілю, які володіють знаннями передового світового досвіду аграрного виробництва, та отримують високу (значно вищу за середню по народному господарству) заробітну плату.

Оцінювати якість роботи закладів аграрної освіти, задавати орієнтири для вдосконалення системи підготовки кадрів, мають аграрії під час щорічних спільних підсумкових зборів з аграрним союзом, як суспільною організацією практиків – сільгоспвиробників. Ця інформація має бути публічною та доступною для суспільства.

Див. Додаток 3.5.3.

3.5.4.  Підпрограми реформування Аграрної освіти

Програма реформування Аграрної освіти є складовою невід’ємною частиною Комплексної Програми реформ і розвитку сільського господарства України. Вона має охоплювати повністю викладені проблеми та бути способом реалізації майбутнього образу Аграрної освіти.

Програма реформування Аграрної освіти:

·  Підготовка нових кадрів,

·  Перепідготовка діючих кадрів,

·  Реформування системи освіти.

3.5.5.  План реформ Аграрної освіти

·  Розробити та впровадити нові програми навчання викладачів, студентів, працюючих фахівців (з суттєвим акцентом на ресурсозберігаючі технології в ключових системоутворюючих галузях)

·  Збільшити витрати на навчання одного студента та заробітні плати викладачів, за рахунок скорочення кількості навчальних закладів, студентів, викладачів.

·  Змінити принципи фінансування учбових закладів:

ü  70% коштів спрямувати на навчання студентів;

ü  10% коштів спрямувати на перепідготовку викладачів;

ü  20% коштів спрямувати на перепідготовку діючих фахівців.

·  Змінити структуру навчального часу. 70 % учбового часу має бути виділене для аудиторних занять, а 30% - для практичних форм навчання безпосередньо в діючих сільгосппідприємствах.

3.6.  Програма реформування державного управління галуззю

3.6.1.  Системні проблеми в державному управлінні галуззю

ü  В Україні відсутнє комплексне системне бачення майбутнього образу держави, її народного господарства (в цілому та на рівні галузей), тому визначення пріоритетів розвитку здійснюється в режимі ситуаційного реагування на виникаючі «пожежі»;

ü  декларація державних пріоритетів часто не підкріплюється на рівні дій (спрямування та пропорції державного фінансування, надання пільг та преференцій, впровадження правил та регуляторних механізмів);

ü  при визначенні пріоритетів розвитку галузей не визначається позиція держави щодо напрямків технологічного переоснащення та параметрів базових технологій;

ü  держава невиправдано переймається функціями, властивими бізнесу, замість того, щоб стимулювати бізнес до розвитку в напрямках, що відповідають її стратегічним інтересам;

ü  інструменти державного управління використовуються безсистемно:

o  суттєве наповнення інструментів часто не враховує стратегічні цілі, які мають досягатися за їх допомогою, та специфіку галузі, в якій вони застосовуються;

o  майже відсутнє осмислене формування наборів інструментів для досягнення конкретних стратегічних цілей з урахуванням принципів необхідності та достатності, синергії фінансових та нефінансових інструментів, концентрації на стратегічних напрямках замість рівномірного розподілу;

ü  створювані програми комплексно не передбачають плану відповідних змін в інших галузях, гармонізації з іншими політиками та напрямками державного та суспільного розвитку;

ü  створювані програми, як правило, не забезпечуються фінансовими ресурсами та, не маючи варіантності в механізмах реалізації, лишаються невиконаними;

ü  не ефективно використовується ресурс місцевих органів влади в питаннях залучення, ефективного розвитку та соціальної відповідальності бізнесу (відсутність дієвих бюджетних, податкових інструментів впливу, можливостей сприяння залученню інвестицій, прискорення вирішення господарських суперечок тощо);

ü  відсутня система стабільних, прозорих, зрозумілих правил здійснення державного управління, що сприяє поширенню корупції (див. Додаток 3.6.1).

3.6.2.  Суттєві (ключові) складові бажаного образу державного управління галуззю

Сучасна, кваліфікована, така, що володіє інструментами прозорого управління, орієнтованими на створення стимулів та мотиваторів для аграрного бізнесу.

Має мінімізований за кількістю штат високопрофесійних фахівців, маючих успішний практичний досвід в аграрному бізнесі, відібраних на конкурсній основі, високооплачуваних.

Гнучко реагує на зміни, що відбуваються в галузі. Вчасно змінює пріоритети, коригує адресність та набори застосованих інструментів, забезпечуючи точну по суті та неухильну реалізацію цієї програми та аграрної стратегії.

Безперервно здійснює гармонізацію положень, законів, правил та указів з вимогами аграрної стратегії та цієї програми.

3.6.3.  Основні напрями реформування державного управління галуззю

Нова якість сільського господарства потребує іншого по суті, формах та засобах державного управління галуззю. Ключовими вимогами є:

ü  володіння інструментами прозорого управління, орієнтованими на створення стимулів та мотиваторів для аграрного бізнесу;

ü  гнучке реагування на зміни, що відбуваються в галузі (вчасна зміна пріоритетів, коригування адресності та наборів застосованих інструментів при забезпеченні точної по суті та неухильності реалізації стратегічних цілей та аграрної стратегії);

ü  високий рівень професіоналізму держслужбовців:

o  глибоке розуміння факторів успішності аграрного бізнесу,

o  знання світових тенденцій розвитку аграрних технологій та їхніх технічних систем,

o  володіння ситуацією на аграрних ринках та ринках продуктів забезпечення сільськогосподарського виробництва, вміння визначати фактори впливу на ринкові ситуації;

o  володіння навиками економічного та структурного моделювання галузі;

ü  здійснення координації та погодження діяльності інших гілок влади, та органів державного управління іншими галузями із потребами технологічного переоснащення та розвитку аграрної галузі;

ü  активна позиція в питаннях гармонізації положень, законів, правил та указів з вимогами аграрної стратегії та аграрної політики.

Для цього системі державного управління сільськогосподарською галуззю потрібен мінімізований за кількістю штат високопрофесійних фахівців, маючих успішний практичний досвід в аграрному бізнесі, відібраних на конкурсній основі, високооплачуваних.

Державне управління галуззю та виконання її бюджету має відбуватися прозоро, за зрозумілими правилами та алгоритмами. Для цього щорічно керівництво галузі має звітувати аграрній спільноті (перед аграрним союзом, як суспільною організацією практиків – сільгоспвиробників) про використання бюджетних коштів за минулий рік, про реалізацію галузевих програм, про доходження коштів до сільгоспвиробників, про результативність використання бюджетних коштів.

3.6.4.  План реформ Державного управління галуззю

Напрямки реформування та ключові заходи, які необхідно здійснити в системі державного управління галуззю:

ü  Створити при Міністерстві аграрної політики України орган стратегічного управління, який забезпечуватиме:

o розробку та систематичне коригування Комплексної Державної програми реформ та розвитку сільського господарства України у відповідності до змін, що відбуватимуться;

o координацію зв’язків з іншими галузями, Верховною Радою України, Кабінетом Міністрів України та окремими міністерствами з метою забезпечення неухильної та точної по суті реалізації аграрної стратегії та цієї Програми;

o відслідковування ходу реалізації Програми та вчасну зміну пріоритетів ;

o відповідність Програмі рішень, що приймаються на рівні управління аграрною галуззю.

ü  Орган стратегічного управління має складатися з:

o постійно діючої групи штатних співробітників Міністерства аграрної політики України (ключові функції: розробка, підтримка прийняття, моніторинг, оперативне управління реалізацією програми);

o регулярно (2-3 дні на тиждень) діючої робочої групи складеної з представників передових підприємств аграрного бізнесу (ключові функції: безпосередня практична участь у розробці та моніторингу Програми);

o періодично (1-2 рази на місяць) діючої експертно-консультативної групи складеної з представників підприємств аграрного бізнесу, суміжних галузей, експертно-аналітичних центрів та установ (ключові функції: аналіз та конструктивна критика Програми на етапі розробки, відслідковування на етапі виконання як сприймаються та реалізовуються певні дії по Програмі, як доходять виділені кошти та спрацьовують фінансові установи, наскільки стимулюючими та мотивуючими є застосовувані інструменти);

o групи представників державних органів, установ, асоціацій, громадських організацій (ключові функції: на основі глибокого розуміння та прийняття Програми допомогти, щоб її сприйняла спільнота).

ü  Комплексна Державна програма реформ та розвитку сільського господарства України має покрити все проблемне поле аграрної галузі системним набором рішень. Всі існуючі в Міністерстві аграрної політики України програми мають бути проаналізовані та за необхідності інтегровані до цієї Програми або скасовані.

ü  Переглянути та змінити функції в апараті управління різних рівнів – досягти спрощення структури управління.

ü  Скоротити чисельність державних службовців в апараті державного управління сільськогосподарською галуззю.

ü  Перейти на конкурсну систему підбору фахівців в апарат управління.

ü  Збільшити зарплати працівників системи державного управління сільськогосподарською галуззю, що пройшли конкурсний відбір.

ü  Впровадити новий алгоритм розробки бюджету сільськогосподарської галузі на основі:

§  прозорості планування та порядку використання фінансових ресурсів;

§  відповідності пропорцій в фінансуванні інструментів рейтингу пріоритетів статей (галузей, інструментів, заходів) Комплексної Державної програми реформування та розвитку сільського господарства України;

§  систематичного узгодження пропорцій та об’ємів фінансування зі темпами та станом змін в галузях сільського господарства та ефективністю дії застосовуваних інструментів;

дотримання встановлених пропорцій в алгоритмі фінансування не залежно від обсягів коштів, що спрямовуються в рамках Державного бюджету на сільське господарство.

4.  Зміни та пріоритети в інструментах управління.
Суть та механізм застосування інструментів в рамках програми.

Інструменти – це доступні до керування в рамках діючого законодавства Міністерством Аграрної політики України засоби впливу на суб’єкти та процеси, що забезпечують розбудову бажаного образу сільського господарства та його виробничих галузей.

Створення та наповнення необхідною суттю інструментів потребує активної, послідовної та твердої позиції органу державного управління аграрною галуззю у внесенні змін в інших державних політиках, що знаходиться за межами його компетенції.

Відповідальність органу державного управління аграрною галуззю полягає в адресному застосуванні цих інструментів для стимулювання аграрного бізнесу до змін у відповідності до мети цієї програми та визначеного бачення майбутнього образу сільського господарства та його галузей.

Принципи застосування державних інструментів регулювання:

·  Застосування інструментів має запроваджуватись для впливу на ті ланки, які є критичними для сільгоспвиробників при реалізації програми, уникаючи необґрунтованого втручання в сільськогосподарську галузь;

·  Пріоритет застосування нефінансових інструментів державного регулювання перед фінансовими (по можливості);

·  Комплексне застосування інструментів, разом вони створюють синергетичний ефект впливу на сільське господарство;

·  Доступ до інструментів на рівних умовах мають всі учасники програми;

·  Інструменти державного регулювання мінімізують економічні ризики сільгоспвиробників, при їх добросовісному виконанні умов програми.

4.1.  «Агрофінфонд» як державна фінансова інституція короткострокового (до 1 року) позичання та необхідний елемент фінансово-кредитної політики

ü  «Агрофінфонд» - державна фінансова інституція, створена (перетворена на заміну «Аграрного фонду») для подолання зерновиробниками касового розриву без вимушених втрат в ціні реалізації;

ü  «Агрофінфонд» виконує функції зернового ломбарду;

ü  інструмент застосовується в рослинництві по відношенню до всіх сільгосппідприємств;

ü  суттєві риси «Агрофінфонду»:

o  своєчасний (готовий до фінансування в липні-серпні);

o  наповнений дешевими фінансовими ресурсами (4-5%);

o  накладні витрати – менше 1% від виданих кредитів; таким чином сумарний заставний відсоток для сільгоспвиробника має складати 5-6%;

o  заставна ціна – низька (на рівні собівартості у кращих сільгоспвиробників);

o  фінансового наповнення має вистачити хоч би на 70% зерна;

o  рівні можливості доступу всіх сільгоспвиробників;

o  розширений перелік культур, що приймаються в заставу – пшениця (продовольча та фуражна, ячмінь, соняшник, кукурудза, ріпак, соя);

ü  застосування цього інструменту МінАПУ здійснюється через контроль своєчасного та повного наповнення коштами «Агрофінфонду» та затвердження заставних цін на зерно;

ü  не викуплену сільгоспвиробниками по завершенні погодженого терміну продукцію «Агрофінфонд» передає до Держкомрезерву по цінам застави.

4.2.  «Агрофінлізинг» як державна фінансова інституція середньо - та довгострокового кредитування технологічного переоснащення та розвитку сільгосппідприємств та необхідний елемент фінансово-кредитної політики

ü  «Агрофінлізинг» - державна фінансова інституція, створена (або перетворена) на заміну «Украгролізингу»;

ü  «Агрофінлізинг» призначений забезпечувати сільгоспвиробників дешевими кредитними ресурсами при здійсненні технологічного переоснащення та розвитку господарств під заставу техніки, обладнання (що відповідають вимогам ресурсозберігаючих технологій в рослинництві), інноваційних проектів під ключ (ферми ВРХ, свиноферми, елеватори, комбікормові заводи), що будуються, та надаються в лізинг;

ü  «Агрофінлізинг» надає на умовах лізингу кредити на придбання техніки, обладнання, проекти будівництва сільськогосподарських виробництв та інфраструктури, обрані сільгоспвиробником;

ü  Дотримуючись техніко-технологічних вимог до техніки, обладнання, проектів ферм та комплексів цьому «Агрофінлізинг» регулює технологічний профіль створюваних, або обновлюваних виробництв;

ü  Суттєві вимоги до «Агрофінлізингу»:

o  наповнений дешевими фінансовими ресурсами (3-4%)

o  накладні витрати – не більше 1% від виданих кредитів; таким чином сумарний кредитний відсоток для сільгоспвиробника має складати 4-5%)

o  доля сплати господарством першого внеску не перевищує 15%;

o  рівні умови доступу для всіх сільгоспвиробників

ü  застосування цього інструменту МінАПУ здійснюється через затвердження техніко-технологічних вимог до техніки, обладнання, проектів ферм та комплексів, що підпадають під застосування цього інструменту в рамках Програми та через контроль дотримання цих вимог та наповнення «Агрофінлізингу» коштами;

ü  перелік технологічних вимог до техніки, обладнання та високопродуктивних тварин, що підпадають під застосування цього інструменту в рамках Програми, розробляється та приймається науково-технічною радою під егідою МінАПУ за участю підприємств, які мають досвід роботи за ресурсозберігаючими технологіями, науковців, міжнародних експертів із застосування новітніх технологій в основних напрямках сільськогосподарського виробництва;

ü  в Міжвідомчій експертній комісії машинобудівники присутні без права вирішального голосу. Вони повинні чути напрямки розвитку, але прямо не впливати на них;

ü  важливо, щоб в питанні технологічних вимог була стабільність хоча б на 3-4 роки.

4.3.  Держані фінансові гарантії для залучення інвестицій (необхідний елемент фінансово-кредитної політики)

ü  надання фінансових гарантій задля наповнення «Агрофінфонду» та «Агрофінлізингу» грошима іноземних кредитних ліній;

ü  застосування цього інструменту МінАПУ здійснюється через клопотання перед Кабінетом Міністрів України про надання фінансових гарантій задля наповнення лізингу грошима іноземних кредитних ліній;

4.4.  Здешевлення техніки і устаткування.

ü  компенсування частки вартості техніки та обладнання здійснюється сільгосппідприємствам при переході на новітні ресурсозберігаючі технології, визначені цією програмою, або при створенні нових виробництв на основі цих технологій;

ü  компенсація надається на ті види техніки та обладнання, які:

o  визначають профіль технології (сівалки та обприскувачі в рослинництві, обладнання для молочних ферм);

o  за вимогами до технологічності, функціональних та технічних можливостей є коштовними на світовому ринку;

ü  компенсація надається також при імпорті корів високопродуктивних порід;

ü  застосування цього інструменту Міністерством аграрної політики України здійснюється через затвердження переліку технологічних вимог до техніки, обладнання та високопродуктивних тварин, та контролю за неухильним додержанням цих вимог;

ü  перелік технологічних вимог до техніки, обладнання та високопродуктивних тварин, що підпадають під застосування цього інструменту в рамках Програми, розробляється та приймається науково-технічною радою під егідою МінАПУ за участю підприємств, які мають досвід роботи за ресурсозберігаючими технологіями, науковців, міжнародних експертів із застосування новітніх технологій в основних напрямках сільськогосподарського виробництва;

ü  здешевлення повинно здійснюватись в такому розмірі, щоб бути суттєвим для господарства та стимулюючим для прийняття рішення про придбання (не менше 30-50%);

ü  доступ до здешевлення для всіх сільгоспвиробників – вільний, механізм – прозорий (інформація про виділені кошти – відкрита та загальнодоступна).

4.5.  Здешевлення за рахунок Державного бюджету відсоткових ставок за кредитами, які отримуються сільгоспвиробниками під потреби переходу на новітні технології

ü  Застосування цього інструменту МінАПУ здійснюється через затвердження переліку тих обумовлених технологією видів техніки, обладнання та технічних систем (незалежно від країни-виробника), які в рамках Програми потребують значних разових інвестицій;

ü  доступ до здешевлення відсотків для учасників програми – вільний та гарантований, механізм – прозорий;

ü  здешевлення відсоткової ставки здійснюється на ті види кредитів, які:

–  відповідають вимогам визначених в Державній програмі технологій,

–  потребують значних разових інвестицій;

ü  кошти компенсуються сільгосппідприємству – учаснику Програми при придбанні ним техніки, обладнання або технічних систем під прийняття ним зобов’язань переходу на ресурсозберігаючі технології у відповідній галузі сільськогосподарського виробництва;

ü  перелік техніки та обладнання, що підпадає під застосування цього інструменту в рамках Програми, розробляється та приймається науково-технічною радою за участю підприємств, які мають досвід роботи за ресурсозберігаючими технологіями, науковців, МінАПУ, міжнародних експертів з застосування новітніх технологій в основних напрямках сільськогосподарського виробництва;

ü  кредитний відсоток після здешевлення - мінімальний (0–5)%;

ü  інструмент діє тільки на етапі реалізації Програми та у подальшому не застосовується.

4.6.  Регулювання земельного питання (необхідні елементи земельної політики)

ü  терміново дозволити купівлю-продаж землі під об'єкти сільськогосподарського призначення (тваринницькі ферми, елеватори, комбікормові заводи):

o  роль МінАПУ спільно з місцевими органами влади – рекомендувати ціновий діапазон 1 га (10-30 тис. грн.);

o  ввести норматив купівлі-продажу: елеватори – до 6 га, тваринницькі ферми - до 10 га, комбікормовий завод – до 3 га;

o  при непобудові об'єкту протягом 2 років – примусове вилучення земельної ділянки державою (а кошти залишаються у продавця земельного паю);

ü  стабілізувати орендні земельні відносини (знизити напруженість):

o  роль МінАПУ спільно з місцевими органами влади – настійно рекомендувати договори оренди заключати на 5, 10, 15, 20 і більше років; орендну плату встановлювати в залежності від терміну оренди (1,5% вартості - 5 років і більше, 3% вартості - 10 років і більше, 5% вартості - 20 років і більше);

o  у випадку невиконання умов договору однієї зі сторін позивачем та відповідачем по договору стає місцева адміністрація, виконуючи функцію гарантування виконання договорів оренди землі;

ü  підготувати та впровадити ринок землі:

o  спочатку створити Земельний банк та наповнити його дешевими фінансовими ресурсами з обов'язковим доступом вітчизняних сільгоспвиробників незалежно від розмірів господарств та форм господарювання; всі договори купівлі-продажу мають здійснюватися через Земельний банк;

o  роль МінАПУ спільно з місцевими органами влади – розробити правила функціонування ринку землі (для законодавчого закріплення Верховною Радою):

§  встановити цінову вилку;

§  встановити заставну ціну для взяття кредитів під викуп землі;

§  гарантувати першочергове право придбання землі діючими доброчинними орендарями та ін.;

o  запровадити ринок землі.

4.7.  Залучення «зелених інвестицій» та їхнє спрямування на впровадження технології No-Till в рослинництві (необхідні елементи екологічної політики)

ü  доповнити екологічну політику проектом з умовною назвою “Кіото” (для сільського господарства – це фактично додаткове джерело фінансування програми реформ в рослинництві)

ü  суть проекту:

o  продаж вже існуючих квот на міжнародному ринку можлива тільки під зобов'язання витрат коштів на проекти, що будуть забезпечувати додаткове скорочення викидів парникових газів;

o  таким проектом національного масштабу є проект переходу в рослинництві з традиційної технології на технологію No-Till;

ü  розробити та реалізувати проект “Кіото” із залученням відповідних міністерств та відомств (Міністерства охорони природного середовища, Міністерства Аграрної політики, Міністерства Промислової політики, Міністерства економіки, Міністерства палива та енергетики, Міністерства закордонних справ та ін.);

ü  пріоритетним покупцем квот обрати ті країни, які готові розраховуватися грошима. За відсутності таких покупців перевагу надавати тим країнам, чия продукція може бути використана для технологічного переоснащення в рослинництві;

ü  одержувачем коштів в Україні має бути сільгоспвиробник, який провів це скорочення.

ü  На сьогоднішній день «зелені» інвестиції існують, але гроші використовуються нераціонально (див. Додаток 4.7).

4.8.  Системне залучення іноземних та вітчизняних інвестицій (необхідні елементи інвестиційної та інноваційної політик)

ü  пріоритетні напрямки залучення інвестицій в Комплексній Державній програмі реформування сільського господарства України:

o  будівництво елеваторів;

o  створення селекційно-генетичної піраміди в галузі свинарства;

o  створення молочно товарних ферм;

o  побудова припортових елеваторів та терміналів;

o  побудова залізничних елеваторів та терміналів.

ü  інструмент передбачає розробку та застосування трьох різнопривабливих наборів пільг для інвесторів:

o  «привабливий» – спрямувати на будівництво елеваторів – в Україні відсутній (потребує розробки)

o  «більш привабливий» – спрямувати на створення селекційно-генетичної піраміди – в Україні це називається “інноваційний статус проекта”

o  «найпривабливіший» – спрямувати на створення молочно-товарних ферм – в Україні це називається “Агротехнопарк”.

ü  загальні суттєві вимоги до наборів пільг для інвесторів:

o  рівний доступ до цих пільг та простий механізми їх отримання;

o  незмінність наборів пільг та термінів їх дії на період реалізації проектів, яким вони вже надані;

o  ці набори мають сприяти створенню умов для залучення інвестицій (незалежно від країни їхнього походження) та зосередити аграрний бізнес на інноваційній складовій в розвитку (це в Україні називається інвестиційна та інноваційна політики).

4.9.  Надання інноваційного статусу проектам, пов’язаним з будівництвом та коштовним технічним переоснащенням виробництв під новітні технології (необхідні елементи інвестиційної та інноваційної політик)

ü  застосування цього інструменту МінАПУ здійснюється через визначення та затвердження переліку тем проектів (раніше переліку проектів), що можуть отримувати інноваційний статус;

ü  для ефективного застосування цього інструменту потрібно:

o  переглянути та законодавчо закріпити набор пільг, що надаються при присвоєнні інноваційного статусу;

o  спростити механізм (процедури) надання інноваційного статусу проектам в рамках цієї програми;

o  забезпечити широке інформування сільгоспвиробників про наявність такого інструменту та механізм його дії.

4.10.  Включення до «Агротехнопарку» проектів, пов’язаних з будівництвом та коштовним технічним переоснащенням виробництв під новітні технології (необхідні елементи інвестиційної та інноваційної політик)

ü  переглянути механізм роботи «Агротехнопарку»:

o  ціль – створення сприятливих умов для реалізації інвестиційноємних проектів;

o  включення проектів на строк до 3-х років;

o  «Агротехнопарк» вивести зі складу Національного університету харчових технологій. Щоб цей інструмент став доступний всім бажаючим.

o  «Агротехнопарк» підпорядкувати Міністерству аграрної політики України, а його директора включити в склад Міністерства;

o  теми проектів, що реалізуються, мають в найбільшій мірі стосуватися розвитку сільськогосподарського виробництва;

o  спростити механізм включення до «Агротехнопарку» тільки проектів розвитку аграрної галузі;

o  переглянути та законодавчо закріпити набор пільг, що надаються при включенні до «Агротехнопарку»;

ü  потрібне широке інформування сільгоспвиробників та інвесторів про наявність та можливості цього інструменту сприяння інноваційному розвитку галузі. Це стимулюватиме до пошуку та впровадження інноваційних проектів;

ü  застосування цього інструменту МінАПУ здійснюється через визначення та затвердження переліку тем проектів (раніше переліку проектів), що можуть бути включені до «Агротехнопарку».

4.11.  Митні тарифи (необхідні елементи митної політики)

ü  скасування ввізного мита на тварин високопродуктивної генетики для свинарства і молочного скотарства, до тих пір поки в Україні не будуть створені системи розведення генетики, що будуть забезпечувати потребу господарств;

ü  застосування цього інструменту МінАПУ здійснюється через погодження для затвердження Кабінетом Міністрів України переліку продуктів та ресурсів, на які доцільно надавати митні пільги при імпорті.

4.12.  Квотування імпорту (необхідні елементи митної політики)

ü  ціль інструменту – тимчасове (на період технологічного переоснащення та становлення створюваних в рамках програми виробництв) державне регулювання рівня цін на продукцію свинарства та молочного скотарства шляхом надання квот на імпорт свинини та молочних продуктів (включаючи сухе молоко);

ü  відміна квотування здійснюється поетапно у відповідності до збільшення виробництва та становлення системи комерційних зв’язків між національними виробниками сільгосппродукції та переробними підприємствами внаслідок реалізації Програми;

ü  застосування цього інструменту МінАПУ здійснюється через надання пропозицій та погодження для затвердження Кабінетом Міністрів України переліку видів сільгосппродукції та продуктів харчування та об’ємів їх доцільного імпорту (імпортних квот).

4.13.  Державні нефінансові гарантії інвесторам.

ü  до таких гарантій можуть відноситися:

§  зобов’язання держави не застосовувати по відношенню до інвестора та його інвестицій заходів примусового вилучення коштів (через націоналізацію, експропріацію, реприватизацію тощо);

§  сприяння прискореному вирішенню формальних процедур, таких як виділення земельних ділянок, реєстрація спільних підприємств і т. д.;

§  поступове зменшення квот на імпорт;

§  створення Урядом наглядового органу, до якого б увійшли заступники міністрів юстиції, сільського господарства, фінансів, заступник Голови Державної податкової адміністрації, і який би забезпечував державний контроль за доброчинним та порядним виконанням своїх зобов’язань українських партнерів проекту;

ü  застосування цього інструменту МінАПУ здійснюється через визначення на конкурсних засадах інвесторів, яким необхідно надання гарантій, переліку гарантій, що надаватимуться, та клопотання (в разі необхідності) перед Кабінетом міністрів про надання відповідних гарантій, або (в разі достатності) надання гарантій від імені Міністерства Аграрної Політики України.

4.14.  Спрощення процедур виділення земельних ділянок та отримання дозволу на будівництво об’єктів сільськогосподарського виробництва (необхідні елементи регуляторної політики)

ü  застосування цього інструменту МінАПУ здійснюється через надання пропозицій та лобіювання прийняття Кабінетом Міністрів України та Верховною Радою України відповідних змін в нормативно-правовій базі.

4.15.  Стандарти на продукцію, гармонізовані зі світовими (необхідні елементи політики в сфері стандартизації)

ü  інструмент використовується в молочній галузі:

o  як обов’язковий елемент забезпечення продовольчої безпеки держави;

o  як елемент системи мотивації виробників молочної галузі до технологічного переоснащення виробництва;

o  як необхідна умова забезпечення конкурентоспроможності молочної продукції на світовому ринку;

ü  застосування цього інструменту МінАПУ здійснюється через ініціювання, участь у розробці та організацію введення в молочному виробництві та на переробних підприємствах нових стандартів, що відповідають світовим нормам;

ü  при впровадженні нових стандартів якості впродовж трьох років має працювати механізм паралельної дії старих та нових стандартів (продукція за старими стандартами може бути присутньою на ринку, а дотації застосовуються до продукції, що відповідає новим стандартам якості).

4.16.  Сертифікація виробництв (необхідні елементи регуляторної політики)

ü  ціль – забезпечення якості продукції через якість виробничих процесів.

ü  сертифіковане молочне виробництво є обов’язковою умовою для отримання дотації на молоко та молочну продукцію;

ü  сертифіковані зерносховища є обов’язковою вимогою для співпраці з «Агрофінфондом»;

ü  сертифіковані забійні цехи є обов’язковою умовою для експорту виробленої на них свинини;

ü  застосування цього інструменту МінАПУ здійснюється через організацію та контроль здійснення сертифікації ферм та переробних підприємств на основі впроваджених стандартів на молочну продукцію, гармонізованих зі світовими.

4.17.  Дотації за рахунок Державного бюджету на проекти впровадження новітніх технологій в частині розробки проектів, технологічного супроводу та навчання фахівців

ü  інструмент застосовується:

o  як елемент системи мотивації сільгоспвиробників при здійсненні технологічного переоснащення та створення нових виробництв на базі визначених в програмі ресурсозберігаючих технологій в рослинництві та молочному скотарстві;

o  як стимул до проведення сертифікації виробництва в молочному скотарстві;

ü  застосування цього інструменту МінАПУ здійснюється через компенсацію в фіксованому розмірі (≈30-35% ) вартості технологічного супроводу або сертифікації виробництва;

ü  МінАПУ погоджує зміст (програму) технологічного супроводу та склади груп (створені на тендерній основі), які зможуть забезпечити якісний супровід.

4.18.  Тимчасова доплата за вироблене молоко вищого сорту за новими стандартами.

ü  впровадженню інструмента передує розробка та запровадження (на початковому етапі одночасно з існуючими) стандартів якості на молоко, на рівні не нижче за європейські;

ü  доплата здійснюється на протязі трьох років з моменту впровадження нових стандартів;

ü  дотується тільки вироблене молоко вищого сорту за новими стандартами по факту його реалізації;

ü  доплата складає 2 грн./л, або 0,2 €/л;

ü  всі виробники молока мають рівні умови при отриманні доплати.

4.19.  Страхування ризиків (вдосконалена система).

ü  Застосування здійснюється МінАПУ через затвердження переліку напрямків та видів страхування, які здійснюються за участю держави;

ü  держава виступає стороною договору страхування сільськогосподарського виробництва, що здійснює сплату страхового внеску напряму страховій компанії і при виникненні страхового випадку здійснює контроль своєчасної та повної виплати страхових сум;

ü  інструмент не є специфічним для новітніх технологій, але допомагає створити більш сприятливе середовище для розбудови сільськогосподарських галузей.

5.  Зміни в політиках регулювання сфер життєдіяльності країни, пов’язані з розвитком сільського господарства

5.1.  Бюджетна політика

На рівні пріоритетів та цілей

ü  В Аграрній країні сільське господарство – пріоритет № 1;

ü  Система бюджетів в державі має стати практичним підтвердженням державних пріоритетів, інструментом розвитку сільського господарства та забезпечення його технологічного переоснащення.

Видатки

Бюджетні видатки на потреби сільського господарства мають стимулювати технологічне переоснащення ключових системоутворюючих галузей:

Ø  Рослинництва,

Ø  Свинарства,

Ø  Молочного скотарства.

Бюджетні видатки на потреби сільського господарства мають стимулювати розвиток систем забезпечення виробництва в умовах технологічного переоснащення:

Ø  Складської логістики,

Ø  Фінансової логістики,

Ø  Транспортної логістики,

Ø  Аграрної науки,

Ø  Аграрної освіти.

Бюджетні видатки на потреби сільського господарства мають першочергово наповнювати інструменти поворотного фінансування розвитку. Безповоротні бюджетні видатки на потреби сільськогосподарського виробництва мають спрямовуватися тільки на мотивацію та стимулювання технологічного переоснащення та інноваційного розвитку.

Надходження

Надходження до місцевих бюджетів мають бути стимулом та мотиватором для місцевої влади залучати та розвивати виробництво на своїй території. Головний ресурс для вирішення проблем в соціальній сфері села – зміна системи формування і розподілу бюджету, коли ключові податки залишаються на місці. Створюється велика залежність між тим, як підприємство працює, і як від цього живе територія, тоді, коли всі зацікавлені в кращій роботі підприємства. Розвиток сільських територій залежить від розвитку сільськогосподарського виробництва.

Економіка сільських територій та її розвиток значною мірою залежать від державних інвестицій в сільську інфраструктуру, щоб зробити сільську місцевість привабливішою для несільськогосподарської діяльності.

Сільськогосподарське виробництво має робити свій внесок у розвиток сільських територій через більші податкові відрахування, щоб місцеві органи влади мали змогу ефективно виконувати свої обов'язки.

Аграрний бізнес повинен займатися виробництвом і сплачувати податки в своїй місцевості, влада повинна займатися соціальними питаннями в місцевості на сплачені податки.

На рівні принципів, правил, механізмів

1.  Має бути впроваджений новий механізм формування бюджету. Суттєвими рисами такого механізму є:

ü  розподіл бюджетних коштів на всіх рівнях відбувається за пропорціями, які є вимірюваним показником пріоритетності напрямку або статті фінансування (див. Додатки 6.1.1 та 6.1.2. Вплив інвестицій в сільське господарство на загальний обсяг ВВП та бюджету України наведено у Додатку 6.1.3.);

ü  пропорції в забезпеченні фінансування аграрної галузі коштами загального та менш надійних спеціального та стабілізаційного фонду є практичним підтвердженням державою місця та ролі, яке вона відводить аграрній галузі;

ü  пріоритетні напрямки та статті фінансування забезпечуються першочергово коштами загального фонду, потім спеціального, потім - стабілізаційного фонду. Це – умова розвитку за визначеними пріоритетами;

ü  при формуванні бюджету пріоритетом є наповнення інструментів поворотного фінансування («Агрофінфонд», та «Агрофінлізинг»);

ü  безповоротне виділення коштів бюджету здійснюється тільки на цілі стимулювання інноваційного розвитку (здешевлення техніки та обладнання, що здатні якісно працювати в умовах базових ресурсозберігаючих технологій, дотації на технологічний супровід при переході на новітні технології, тимчасові доплати за вироблене за новими стандартами молоко, дотації на сертифікацію виробництв за новими стандартами).

2.  Сільське господарство України має значні податкові пільги та привілеї. Головною причиною такого становища є намагання замінити низький рівень бюджетної підтримки значними податковими пільгами. Податкові пільги та привілеї в сільському господарстві повинні бути поступово замінені ефективними механізмами оподаткування та бюджетної підтримки, що будуть стимулювати розвиток галузі.

3.  Дармові гроші ( у вигляді дотацій на покриття збитковості та неефективності господарювання) розбещують. Якщо гроші можна отримати просто так, без необхідності змінюватися, то їх завжди буде хотітися взяти все більше і більше («шара объема не имеет»). Державними грошима необхідно провокувати зміни. Їх треба видавати тільки під зміни. І якщо зміни відбулися, то і видача грошей не повинна передбачатися.

4.  Здешевлення кредитів розбещує фінансово-кредитні установи. Чим більше держава здешевлює кредити для виробників, тим більшою стає спокуса у банків підвищувати кредитні ставки. Система, в якій банки отримують більші прибутки, ніж виробники приречена на деградацію та самознищення.

В такій ситуації виконавча влада має створити для аграрного сектору альтернативні фінансові інституції, які б забезпечили такі умови поворотного фінансування, при яких гроші, спрямовані у сільськогосподарське виробництво максимально працювали в інтересах сільгоспвиробників. Компенсація відсотків за кредитами комерційних банків (систематичне безповоротне витрачання коштів) має бути відмінена.

5.  Головний ресурс для вирішення проблем в соціальній сфері села – зміна системи формування бюджету, коли ключові податки залишаються на місці. Створюється велика залежність між тим, як підприємство працює, і як від цього живе територія, коли всі зацікавлені в кращій роботі підприємства.

Необхідна зміна принципів формування та наповнення бюджетів:

ü  податки, розмір яких не залежать від ефективності господарювання, – направляти до Державного бюджету (в Київ)

ü  податки, які значно залежать від ефективності господарювання підприємства, – їх % залишати на найнижчому рівні в розпорядженні тих бюджетів (селищних рад), на території яких підприємства відраховують ці податки.

Спрямованість цих змін:

Ø  підприємства, і населення території будуть зацікавлені в тому, щоб підприємство працювало найбільш ефективно, і рівень життя на сільських територіях залежатиме від ефективності роботи на ній аграрного бізнесу;

Ø  сільськогосподарські підприємства будуть реально бачити результати своєї діяльності;

Ø  сільська громада, все суспільство буде зацікавлене залучати на свої території найкращих управлінців в найкращі підприємства. Це стане підґрунтям для покращення життя.

6.  З метою пріоритетного соціального розвитку села, розширення інфраструктури у сільській місцевості, зацікавлення місцевих органів влади в створенні нових робочих місць зарахування податку з доходів фізичних осіб необхідно проводити до бюджетів відповідних сільських рад, за місцем безпосереднього розташування виробництва, де здійснюється випуск продукції, а не за місцем юридичної адреси суб’єкта господарювання. Це стосується тільки тих сільгоспвиробників, юридичні адреси яких зареєстровані в місті, а виробництво в сільській місцевості.

5.2.  Земельна політика

На рівні пріоритетів та цілей

1. Для того, щоб уникнути загроз, які виникають в державі при продажу землі, а саме:

Ø  кошти, отримані від продажу, підуть у споживчий цикл, а не у виробничий,

Ø  зайде більше іноземних коштів (через спільні підприємства), а не вітчизняних (українських),

Ø  навіть якщо кошти будуть вітчизняні, це буде спекулятивний, а не виробничий капітал,

з ринком землі поспішати не можна. Продаж землі можливий тільки тоді, коли:

Ø  буде опрацьований правильний механізм продажу землі, який би

ü  унеможливлював спекуляції,

ü  забороняв купівлю земель нерезидентами,

ü  надавав право першочергового придбання земель ефективним орендарям (що вже працюють на землі);

Ø  буде створений Земельний банк (як обов’язковий елемент механізму первинного продажу землі), який надаватиме кредити на купівлю землі під 3-5% річних;

Ø  буде чітко визначений ціновий коридор, який має логіку економічного глузду і носить рекомендаційний характер.

Приклад по ринку землі див. Додаток 6.2.

2.  Необхідно забезпечити раціональне та ефективне використання земельних ресурсів підприємствами аграрного бізнесу.

На рівні принципів, правил, механізмів

До того, як буде введено в дію ринок землі необхідно:

1.  створити механізм забезпечення стабільності в договірних земельних відносинах, який:

Ø  стимулюватиме довгостроковість договорів оренди, використовуючи шкалу

ü  розмір орендної плати 1,5% від вартості - мінімум на 5 років і більше;

ü  розмір орендної плати 3% від вартості - мінімум на 10 років і більше;

ü  розмір орендної плати 5% від вартості - мінімум на 20 років і більше,

Ø  гарантовано забезпечуватиме власникам землі реалізацію права по закінченню терміну оренди забрати землю.

2.  Надати можливість отримання (придбання, оренда з правом викупу) земельних ділянок під побудову виробничих (ферми в свинарстві та молочному скотарстві) та інфраструктурних (елеватори) об'єктів.

Для того, щоб забезпечити раціональне та ефективне використання земельних ресурсів підприємствами аграрного бізнесу необхідно запровадити «Кодекс соціальної відповідальності аграрного бізнесу», в якому визначити складові відповідальності аграрного бізнесу.

Соціальна відповідальність аграрного бізнесу – те, чим аграрний бізнес, відповідає перед суспільством за користування найбільш цінним ресурсом – землею.

Критерії соціальної відповідальності аграрного бізнесу:

Ø  Виплачувана працівникам підприємства заробітна плата в розрахунку на 1 га;

Ø  Виплачувана орендодавцям орендна плата за 1 га;

Ø  Сплачувані податки (ПДВ, на зарплату та ін.) в розрахунку на 1 га;

Ø  Об’єми виробництва сільгосппродукції (участь в створенні продуктової безпеки держави) в натуральному вимірі на 1 га;

Ø  Рівень родючості та стан ґрунту (покращується, не змінюється, погіршується).

5.3.  Податкова політика

На рівні пріоритетів та цілей

Ø  Сільське господарство України має значні податкові пільги та привілеї. Головною причиною такого становища є намагання замінити низький рівень бюджетної підтримки значними податковими пільгами. З часом сільськогосподарські виробники звикають до низьких податків і вважають, що так і повинно бути.

Представники державної влади постійно повторюють, що теперішні податкові пільги будуть існувати лише короткий час, але якщо ці слова не будуть підтверджено діями (поступовою відміною пільг, та заміною їх більш ефективними механізмами оподаткування та бюджетної підтримки, що будуть стимулювати розвиток галузі), всі подальші значні кроки з реформування системи оподаткування зустрінуть значний спротив з боку виробників, оскільки багато з них вже вважає податкові пільги своїм природним правом.

Ø  Сплата податків в повній мірі має здійснюватися підприємствами з моменту першої реалізації своєї продукції (послуг). На період створення виробництва мають застосовуватися податкові канікули, або вивільнення від сплати податків.

На рівні принципів, правил, механізмів

Ø  Серйозним кроком для подальшого розвитку сільськогосподарського підприємництва є продовження можливості застосування механізму справляння фіксованого сільськогосподарського податку. Через свою спрощеність та прозорість ФСП повинен залишитися, але ставки податку мають поступово зрости.

Ø  Привілеї зі сплати ПДВ складають найбільшу частку всіх вигід від оподаткування сільського господарства, і через негативні секторальні та макроекономічні ефекти ці привілеї із сплати ПДВ повинні бути скасовані. Тоді підґрунтя для маніпуляцій з податками буде меншим.

Ø  Доцільно відмінити нульову ставку ПДВ для суб’єктів підприємницької діяльності, які здійснюють експорт с/г продукції, крім підприємств, які є виробниками даної продукції. При цьому необхідно створити можливості для сільгоспвиробників здійснювати реалізацію сільськогосподарської продукції на експорт без участі зернотрейдерів та посередників, що дасть можливість отримувати бюджетне відшкодування безпосередньо сільгоспвиробникам.

Ø  Ставки ПДВ на сільгосппродукцію мають бути зменшені до 10%, як в багатьох країнах.

Ø  Необхідно змінити розмір податку за оренду землі, яка виділена з сільгоспугідь під будівництво об'єктів інфраструктури в сільській місцевості

5.4.  Кредитно-фінансова політика

На рівні пріоритетів та цілей

Здешевлення кредитів розбещує фінансово-кредитні установи. Чим більше держава здешевлює кредити для виробників, тим більшою стає спокуса у банків підвищувати кредитні ставки. Система, в якій банки отримують більші прибутки, ніж виробники приречена на деградацію та самознищення.

В такій ситуації виконавча влада має створити для аграрного сектору альтернативні фінансові інституції, які б забезпечили такі умови поворотного фінансування, при яких гроші, спрямовані у сільськогосподарське виробництво максимально працювали в інтересах сільгоспвиробників.

На рівні принципів, правил, механізмів

ü  Аграрний фонд перетворити в “Агрофінфонд” - фінансовий інститут короткострокового кредитування сільськогосподарського виробництва, наситити його дешевими іноземними фінансами. При цьому

o  у держави зникне необхідність допомагати сільгоспвиробникам перед посівною чи збиранням врожаю. Сільгоспвиробники будуть мати можливість дочекатися сезону кращих цін і при тому мати необхідні обігові кошти;

o  посилиться конкуренція міжнародних зернових трейдерів, що ймовірно призведе до кращих цінових пропозицій від трейдерів для сільгоспвиробників бо великої різниці між цінами після жнив – восени і перед жнивами - навесні чи влітку не буде. Відбудеться природна стабілізація ціни на більш високому середньому рівні територій;

o  відбуватиметься більш справедливий розподіл прибутків в ланцюжку сільгоспвиробник – зернотрейдер – покупець;

o  результати роботи зерновиробника визначатимуть для нього можливості залучити дешеві обігові кошти. Чим краще господарює підприємство, тим більша можливість в доступі до дешевих фінансів – тим більше зерна може здати в залог;

o  середні та слабкі сільгосппідприємства стануть сильнішими, адже без цього інструменту дочекатися кращих цін мають можливість тільки сильні підприємства та холдинги. А середні сільгосппідприємства це основні роботодавці, утримувачі сільської інфраструктури сільських територій;

ü  “Украгролізинг “ перетворити в “Агрофінлізинг” - фінансовий інститут для видачі середньо - та довгострокових кредитів для потреб розвитку сільгосппідприємств. При цьому:

o  держава матиме можливість реально впливати стимулюючими та мотивуючими (а не заборонними, не адміністративними, не в командно-управлінському стилі) методами на впровадження та використання в сільськогосподарських підприємствах тих технологій, які державі необхідні та стратегічно вигідні (завідомо ефективні, інноваційні, сучасні технології). Через цей інструмент можна задавати технологічний профіль сільського господарства;

o  сільгоспвиробники отримують можливість та сильний стимул робити цілісні, а не фрагментарні технологічні зміни.

Створення для аграрного сектору таких альтернативних фінансових інституцій дасть змогу:

ü  відмовитися від витрачання державних бюджетних коштів на компенсації банківських кредитних відсотків;

ü  загострити конкуренцію на фінансовому ринку і це цілком ймовірно призведе до більш привабливих пропозицій від банків для реального сектору економіки;

ü  зробити українські сільгосппідприємства більш конкурентними по відношенню до іноземних сільгоспвиробників, які зраз мають доступ до дешевих кредитних ресурсів

ü  підвищити ефективність використання державних бюджетних коштів. Адже для держави це кошти, віддані на поворотній основі; вони нікому не даряться (як у випадку з компенсацією % ставки), а весь час працюють в реальному секторі економіки. Використовуючись сільгоспвиробниками на добрива, засоби захисту рослин, техніку, ці кошти відповідно спрямовуються в інші галузі. До того ж, обслуговує (оплачує) ці гроші сільгоспвиробник.

5.5.  Інвестиційна та інноваційна політики

На рівні пріоритетів та цілей

ü  держава обрала інноваційний шлях розвитку та відповідно будуватиме політику в сфері залучення інвестицій в розвиток ключових системоутворюючих галузей сільського господарства;

ü  займатися сільгоспвиробники можуть чим завгодно, але тим із них, які хочуть розвивати новітні технології, держава повинна допомагати; тому пріоритетне сприяння держави буде тим інвесторам, які приводять в Україну виробництва з ресурсозберігаючими новітніми технологіями;

ü  слід переймати для України моделі технологій господарювання в тих країнах, де у відповідних галузях немає дотацій;

ü  держава сприятиме приходу інвесторів в ті сфери, де конкуренції ще немає, де є дефіцит підприємництва, а не задля створення додаткової конкуренції в уже існуючих секторах та сферах сільського господарства та його оточення;

ü  держава не зацікавлена в крупних мегхолдингах, разом з тим сприятиме розвитку великотоварного виробництва;

ü  держава підтримуватиме кооперацію дрібних та середніх товаровиробників;

ü  державні пріоритети в залученні інвестицій:

–  в молочну галузь,

–  у створення селекційно-генетичних пірамід в свинарстві,

–  в розвиток системи забезпечення гармонійного функціонування рослинницької галузі (будівництво портових та залізничних терміналів та елеваторів, морську та залізничну транспортну логістику для зерновиробництва),

–  в обслуговуючу дрібних та середніх сільгоспвиробників споживкооперацію;

ü  держава буде активно сприяти доступу на ринок товарів постачальників, які заводять в Україну дешеві іноземні кредитні лінії.

На рівні принципів, правил, механізмів

ü  будуть розроблені та застосуватися три різнопривабливі набори пільг для інвесторів:

–  «привабливий», спрямований на будівництво елеваторів;

–  «більш привабливий», спрямований на створення селекційно-генетичної піраміди (переосмислений “Інноваційний статус”);

–  «найпривабливіший», спрямований на створення молочно-товарних ферм (переосмислений “Агротехнопарк”);

ü  ці набори мають сприяти створенню умов для залучення інвестицій (незалежно від країни їхнього походження) та зосередити аграрний бізнес на інноваційній складовій в розвитку;

ü  держава підтримуватиме сприятливий інвестиційний клімат в сільськогосподарській галузі через систему державних не фінансових гарантій, до яких відносяться:

–  зобов’язання держави не застосовувати по відношенню до інвестора та його інвестицій заходів примусового вилучення коштів (через націоналізацію, експропріацію, реприватизацію тощо);

–  сприяння прискореному вирішенню формальних процедур, таких як виділення земельних ділянок, реєстрація спільних підприємств і т. д.;

–  поступове зменшення квот на імпорт;

–  створення «Кодексу інвестора в аграрну галузь» документ, в якому буде зібране правове поле і пояснення, що стосуються інвестування в проекти с/г в Україні;

–  створення спеціального «кабінету для інвестора» при Кабінеті Міністрів України, щоб інвестор, який бажає вкласти великі гроші, знав куди можна звернутися за роз’ясненнями та захистом;

–  створення Урядом наглядового органу, до якого б увійшли заступники міністрів юстиції, сільського господарства, фінансів, заступник Голови Державної податкової адміністрації, і який би забезпечував державний контроль за доброчинним та порядним виконанням своїх зобов’язань українських партнерів проекту;

ü  надаючи такі пільги для інвесторів держава гарантує:

–  рівний доступ до цих пільг та простий механізми їх отримання;

–  незмінність наборів пільг та термінів їх дії на період реалізації проектів, яким вони вже надані.

Детальніше про інноваційну політику див. Додаток 6.5.

5.6.  Технічна політика

На рівні пріоритетів та цілей

Мета технічної політики в сільськогосподарській галузі – забезпечення та стимулювання використання у сільськогосподарському виробництві таких машин, механізмів, технічних засобів та обладнання, які дозволяють досягти максимальної економічної, екологічної ефективності застосовуваних ресурсозберігаючих технологій.

Технічна політика сільськогосподарського виробництва є невід'ємною складовою технологічної політики.

Це означає, що:

ü  цілі та критерії ефективності технічної політики задаються технологічною політикою;

ü  технічна політика має бути узгоджена з іншими політиками та галузями народного господарства задля забезпечення досягнення цілей технологічної політики;

ü  технічна політика впливає на темпи та якість реалізації технологічної політики;

ü  невідповідність технічної та технологічної політик не залишає шансів жодній з них бути реалізованою.

Технічна політика в сільськогосподарській галузі є основою для формування стратегії розвитку вітчизняного сільгоспмашинобудування.

В логіці технологічного переоснащення сільського господарства, сільгоспмашинобудування – допоміжна, обслуговуюча галузь. Програма стимулює сільгоспвиробника в переході на нові технології. А машинобудування має «підслухати» (зорієнтуватися на потребу сільгоспвиробника в техніці) і швидко організовувати виробництво. Примусити машинобудівників ніяк, якщо вони не чують тенденції ринку, сигнали з ринку. Для машинобудування (а звідси – для металургії тощо) випливає задаюча роль сільгоспвиробника. Тобто повинні бути базові вимоги сільгоспвиробника, що він хоче мати. Сільгоспвиробники вперше хочуть сформулювати завдання машинобудівникам, щоб вони одного разу чітко, однозначно почули. Не «взагалі випускайте техніку», а випускайте тільки таку, яка має перспективу і сільгоспвиробник на ній отримає результат.

Треба випускати техніку (машинобудуванникам) без державної підтримки, а купувати (сільгоспвиробникам) з державною підтримкою (здешевлення техніки, «Агрофінлізинг»).

Потрібна зміна пріоритетів у стосунках Міністерств Аграрної та Промислової політики. Задаючою для розвитку сільськогосподарського машинобудування є програма розвитку сільськогосподарського виробництва, яка визначає:

ü  які технології в сільському господарстві необхідні і можуть забезпечити сталий розвиток;

ü  яка необхідна техніка;

ü  яку техніку Уряд буде підтримувати через здешевлення вартості, лізинг чи через дотації.

На рівні принципів, правил, механізмів

Керуючись програмою технологічного переоснащення та розвитку сільськогосподарських галузей Міністерство Промислової Політики України визначає, яку техніку та обладнання раціонально виробляти в Україні (самостійно, на основі власних розробок, або виробляти по ліцензії, або спільно виробляти з іноземцями).

Замовником та розпорядником коштів на розробку нової техніки повинне бути не Міністерство Промислової Політики України, а Міністерство Аграрної політики України. МінАПУ визначає вимоги до нових розробок та виділяє кошти, на актуальні теми за принципом тендеру. Для цього МінАПУ повинно мати право фінансувати підприємства, які не відносяться до сфери його діяльності. Вітчизняний виробник сільськогосподарської техніки та обладнання обов’язково повинен погоджувати, як ві