ТЕМА. Урок позакласного читання за нарисом Г. Ф.Квітки-Основ’яненка „Татарські напади”(інтегрований)
( 9 клас)
Пропонуємо залучити до позакласного читання уривок з краєзнавчого нарису Квітки-Основ’яненка „Татарские набеги”, написаного російською мовою (подаємо зазначений уривок у вигляді діалогу в нашому перекладі українською). Зазначений уривок дасть можливість відчути комедійний талант великого письменника, а також покаже його чудове розуміння історії та велику краєзнавчу діяльність. В інтегрованому уроці пропонуємо поєднати літературний матеріал про татарські напади на Слобожанщині в кінці ХVІІ ст. з історичними відомостями про цей час за матеріалами „Історії Слобожанщини” Дмитра Багалія.
МЕТА: розкрити багатогранність таланту Квітки-Основ’яненка, показати краєзнавчу діяльність письменника, розвивати в учнів уміння сприймати гумор, виховувати повагу до рідної літератур, розширювати ерудицію, обізнаність у різних жанрах української літератури, поглибити знання з історії, розвивати навички виразного читання та акторської діяльності,
ТИП УРОКУ: засвоєння нових знань.
ОБЛАДНАННЯ: тексти твору, підручник, портрет Г. Ф.Квітки-Основ’яненка.
Вступне слово вчителя про значення творчої спадщини Квітки-Основ’яненка.
Повідомлення учнів
Учень-1. Григорій Федорович Квітка-Основ’яненко був людиною надзвичайно чулого серця та м’якої вдачі. Виховувався письменник на традиціях гуманістичної філософії Сковороди. Він був глибоко релігійною людиною, чотири роки життя провів послушником у монастирі. Але жива натура тягла його на арену громадської діяльності: до заснування шкіл, театру, журналістики. За життя Квітки про нього була складена жартівлива епіграма:
Был монахом, был актером,
Был поэтом, был танцором.
Учень-2. Але в усі сфери діяльності Квітка вносив запал щирості, шукав усюди живої людини й сам нею ніколи не переставав бути. Гумор Квітки – лагідна м’яка посмішка, сповнена сердечної теплоти. Ми знаємо, що Квітка-Основ’яненко більшість творів написав російською мовою, аж поки наважився висловлювати щирі почуття по-українськи. Сьогодні, на жаль, ці твори не входять до кола інтересів українського літературознавства, оскільки вони російськомовні. Не цікавили вони й російського читача, оскільки для нього здавалися глибоко провінційними. Але в багатьох російськомовних творах Квітки ми можемо побачити реалії українського життя з документальною точністю. Це чудовий краєзнавчий матеріал, що ґрунтується на переказах про життя Слобожанщини ХVІІ-ХVІІІ століть.
Учень-3. Одним із таких чудових творів є нарис “Татарские набеги”. В ньому розповідається про два великі лиха, які спіткали слобожан у ХVІІ столітті: постійні напади татар та чуму, що насувалася з Криму. Північніше від Харкова було проведено кордон – санітарну зону, за яку ніхто не смів виїжджати у зв’язку з епідемією. Для дотримання санітарного режиму було створено із козацької старшини окрему службу, до складу якої входив і карантинний писар. У творі Квітка-Основ’яненко назве його “калантирний” писар, як вимовляли прості люди.
Учитель. Наші учні приготували інсценізований уривок із нарису “Татарские набеги” в перекладі українською мовою.
Літературна композиція “СВАТАННЯ”
Автор: Добре нам, харків’янам, живеться нині! Ніби у приказці: живемо як у Христа за пазухою. Тепер і схожого нема, як проживали діди наші, та ще і раніше, рівно двісті років тому, коли предки наші селилися тут, на пустих, вільних, ніким не займаних землях. Селились окремими хуторами, оселялись і великими поселеннями, по свободі, тому і вийшла назва “слобода”.
Татари вештались скрізь на землях нових поселенців без шляху і дороги. Відбиватися від татар призначили козацтво, тобто кінне військо. Із поселенців, хто був військового духу, той уже був козак, знаходився біля своєї сотні.
Та й били ж слобожани татар час від часу, добре били, але й про себе дбали.
А як дбали, ми вам тепер нагадаємо.
Оповідач: (проголошує) Картина перша – любовна.
(Далі оповідає) Липецької сотні козак Олексій Довбня, відомий звитягою і завзяттям, вирішив одружитися.
Козак: Двадцятий раз тобі говорю: “Виходь, Хівря, за мене”
Хівря: Та ще мені життя не набридло, щоб я за тебе свою голову втопила! Краще я світ за очі піду, ніж з тобою житиму.
Козак: Ще раз прошу: “Виходь за мене”.
Хівря: Та вже обрид ти мені із своїм сватанням! Ну, то вже біс із тобою.
Козак: Це б то зі мною?
Хівря: Та вже ж з тобою. Так тому й бути, піду за тебе, тільки відчепись від мене.
Козак: А любити будеш мене?
Хівря: Та любитиму, хай тобі всячина, тільки перестань мені набридати!
Оповідач: (проголошує): Картина друга – офіційна.
І ось пішов тоді козак до сотника свого і, згідно тодішнього статуту, увійшовши до кімнати, де пан сотник спочивав, біля дверей поклав свою козацьку з червоним верхом шапку, вклонився пану сотнику дуже низенько і почав говорити сміливо:
Козак: Ясновельможний пане сотнику! Ви наш отець і батько! Що накажете, готовий виконати як ранговий козак, а Ви наш пан сотник ще від батька вашого, царство йому небесне! Та чи довго мені маятись, як тій зозулі без гнізда? Дозвольте мені стати людиною! Дозвольте одружитися!
Сотник: З ким же?
Козак: Та ось, знаєте Хіврю, вдову, що три роки тому вийшла заміж за Дем’яна Чорновуса, нашої-таки сотні козака, того що татари взяли в полон, як був осінній напад. Вона молодиця гарна і – біс її бери! – таки має дещо. Вона живе он там, біля криниця, де біля вікон – густі верби, так ось ото її хата. Та має поле, лісочку частинку, і так всього доволі. Як відслужу свої роки, то буде на старість чим жити і кому доглянути. Вона за мене дуже хоче і обіцяла полюбити. То ось, пане сотнику, дозвольте нам...
Сотник: Та як же оце можна? Минулої осені тільки Чорновуса взяли татари, а жінці його вже й заміж виходити? Не можна. А як він повернеться? А як його викуплять, і він прийде?
Козак: Та його ніхто не викупить, пане сотнику. І Хівря каже, і я так думаю, що він таке ледащо, що жаль за нього доброго татарина віддати. Та ось і Хівря говорить, і я так думаю, що він навряд чи живий. Або помер, або смерть йому яка настала, що ось скільки часу, а від нього ніякої вісточки.
Сотник: Та ти ж знаєш, що без паперу не можна вінчати? Якби був лист, що він помер, тоді б можна, а без того не дозволю. Чуєш?
Козак: Чуємо, ваша Вельможносте!
Оповідач: Вклонився так само низенько, взяв шапку і вийшов.
Оповідач (проголошує): Картина третя – прохальна.
І пішов козак по всіх дяках та інших писемних, просив, кланявся, повірте, навіть гроші давав – не беруть і говорять, що такий лист нікуди не згодиться. Та ось, дякувати, калантирний писар уважив.
Козак: Ваша писемносте, пане писарю! Допоможіть моєму горю! Складіть мені власноручного листа, що чоловік моєї любої Хіврі помер, і я можу з нею одружитись.
Писар: А якої це Хіврі? Чи не Чорновусової, бува?
Козак: Та її. Гарна молодичка. Вона за мене хоче і навіть полюбити обіцяла.
Писар: Таки гарна молодиця, за таку не гріх би і потрудитись.
Козак: Так це ми враз, порядок знаємо, шановний писарю.
Писар: Гарна шана, а золотий ще кращий!
Козак: Так ось тобі за труди писемні – гривня грошей.
Писар: Добре. Чекай. (Пише листа). На, візьми, будеш дякувати.
Оповідач: (проголошує): Картина четверта – заключна.
На другий день він же, той же козак, прийшов до пана сотника і після звичайного привітання подав йому записку. (Козак подає листа. Козаки і сотник дивляться і слухають).
Сотник: Що це таке?
Козак: Лист.
Сотник: Від кого він?
Козак: А ось прочитайте!
Оповідач: І сотник прочитав…
Сотник: «Любенька моя жона і законна дружина, Хівря, – не знаю, як по батькові. Посилаю Тобі мій подружній уклін з колишньою і незмінною до Вас любов’ю і заочним шануванням. Про себе ж вам повідомляю, що я за владою Творця сього світу, якого місяця і числа через неписемність не пригадую, але тільки вже тут, у татар, безпричинно помер зовсім, думаю, що від журби за Вами. То якщо Ви ще не вийшли ні за кого, то виходьте за Олексія Довбню, і цього листа покажіть священику, щоб вас без сумніву повінчав, тому що, як я пояснив вам, точно помер. З чим і залишаюсь любий ваш чоловік.
Дем’ян Чорновус».
Всі: О-го-го!
Козак: Ось так удружив!
Німа сцена.
Учитель. Ось такий кумедний випадок трапився із простакуватим козаком, якого обдурив писар.
Як ви пам’ятаєте, Квітка-Основ’яненко любив зображувати сватання. Він майстерно показує цей обряд і в повісті “Маруся”, і комедія “Сватання на Гончарівці” змальовує нам чудову народну традицію заручення.
Які ще типові для творчості Квітки-Основ’яненка образи і мотиви ми побачили в цьому уривку?
Учень. (Образ писаря-шахрая, образ сотника; сюжет про шахрайство з документом, подібні до „Конотопської відьми”).
Учитель. А тепер повернемось до історії. На рубежі ХІХ та ХХ століть працював видатний історик Дмитро Багалій. Він був переконаний, що політичну історію України можна написати тільки тоді, коли написано буде історію окремих регіонів. Сам Дмитро Багалій написав докладну історію Слобожанщини. Згадаймо описану відомим істориком Дмитром Багалієм татарську навалу на Слобожанщину 1680 року, коли близько розташована у Харкові фортеця не завадила татарам сплюндрувати сусідні села.
Учень-1.(читає) «Татари рушали або цілою ордою, на чолі котрої стояв сам хан, або невеличкими загонами. Великих ханських нападів було небагато, але се був немов страшенний вихор, котрий нищив та руйнував усе, що траплялося йому на шляху. Ось, наприклад, документальні звістки про татарський наступ та плюндрування Слобідської України у 1680 р. Тоді пограбовані й знищені були Деркачі, Лозова, Липці, Борщова, Жихор і деякі села Харківського повіту.
Учень-2 „Розсипавшись своїм звичаєм по ріжних селах, татаре пограбували усюди худобу та збіжжя, поубивали та позабирали у неволю багацько народу і спалили по селах багато хат, усяких будинків та хліба. У селі Борщовому вони пограбували церкву, захопили напрестольне Євангеліє, усі священничі та дияконські убори, кадило і всі церковні сосуди, усю церкву й образи облупили. Побили та узяли у неволю 74 чол. Поспільства з жінками і дітьми, 71 чоловік козаків, челядників їх – вівчарів та пасічників – з жінками та дітьми; великоросіян з жінками та дітьми 47».
Учень-3 „Таких великих нападів татар на Слобожанщину відомо тільки два – 1680 та 1691рр. Але малих набігів було без ліку і їх мусили терпіти ледве не усі оселі Слобідської України.
Народна пісня так малює нам татарський напад:
Зажурилась Україна, що нігде прожити:
Гей витоптала Орда кіньми маленькиї діти,
Ой маленьких витоптала, великих забрала,
Назад руки простягала, під хана погнала.
Татари, як бачимо, забирали в неволю багато українських полоняників, котрі потім довго томилися у тяжкій неволі в Криму або одбували каторжну роботу на турецьких галерах у Стамбулі.”
Учень-4. Але деякі невільники утікали з дороги і потім оповідали воєводам, як їм пощастило утекти. „У 1681р. явився у Тор козак Левко Ус і оповідав, що його укупі із 4 товаришами забрали татари у полон, як вони рубали у лісі дрова. А потім їх одправили у Озов з 5 татарами. Але в дорозі він, Левко, розв’язався, убив 3 татар, розв’язав товаришів. І вони добили і останніх двох татар.”
Учень-5. „Але ледве не всіх невільників татари доводили до Криму або до Озова. Там вони зоставалися у тяжкій праці та гіркій, вічній неволі, коли тільки хто-небудь їх не викупав або сам невільник не тікав із полону.
Валківський піп Семен Михайлов писав архієрею у 1738р: “Торік, восени, був я в Ізюмському полку у слободі Гієвці, щоб побачитися із родиною. У тій слободі взяли мене ногайські татари в полон, одвели до Криму та продали на каторгу. І був я на каторзі до березня 1739 року. З каторги у Стамбулі викупив мене козак Ніжинського полку, Дмитро, за 270 крб., а тепер одпущено мене на поруки, щоб зібрати гроші сьому козакові.”
Так, бувало, викупали із полону. Але коли нікому було платити, той мусив у неволі й віку доживати, там і помирати. Так, наприклад, мешканець села Мартове Іван Бутов пробув у неволі 30 років.”
Учитель. Як бачимо, тема, яку зображує у нарисі “Татарські напади” Квітка-Основ’яненко, була дуже серйозною і навіть трагічною. Але уже в ХІХ столітті вона перестала бути актуальною. Ось чому письменник, маючи яскравий комедійний талант, подивився на неї “примруженим оком”, жартівливо.
(Підведення підсумку).
- Що нового ви дізналися про літературну творчість Г. С.Квітки-Основ’яненка?
- Доведіть, що Квітка-Основ’яненко був людиною багатогранного обдарування.
- Чому про татарські напади письменник пише гумористичний твір? (Тому що в ХІХ ст. всі біди, пов’язані з татарськими нападами стали вже далеким минулим.)
- Дайте визначення поняттю гумор.
Оцінювання.
Домашнє завдання: підготувати зв’язну відповідь на тему: “Значення творчості Квітки-Основ’яненка”.
Літературна композиція “СВАТАННЯ”
Автор: Добре нам, харків’янам, живеться нині! Ніби у приказці: живемо як у Христа за пазухою. Тепер і схожого нема, як проживали діди наші, та ще і раніше, рівно двісті років тому, коли предки наші селилися тут, на пустих, вільних, ніким не займаних землях. Селились окремими хуторами, оселялись і великими поселеннями, по свободі, тому і вийшла назва “слобода”.
Татари вештались скрізь на землях нових поселенців без шляху і дороги. Відбиватися від татар призначили козацтво, тобто кінне військо. Із поселенців, хто був військового духу, той уже був козак, знаходився біля своєї сотні.
Та й били ж слобожани татар час від часу, добре били, але й про себе дбали.
А як дбали, ми вам тепер нагадаємо.
(Далі оповідає) Липецької сотні козак Олексій Довбня, відомий звитягою і завзяттям, вирішив одружитися.
Козак: Двадцятий раз тобі говорю: “Виходь, Хівря, за мене”
Хівря: Та ще мені життя не набридло, щоб я за тебе свою голову втопила! Краще я світ за очі піду, ніж з тобою житиму.
Козак: Ще раз прошу: “Виходь за мене”.
Хівря: Та вже обрид ти мені із своїм сватанням! Ну, то вже біс із тобою.
Козак: Це б то зі мною?
Хівря: Та вже ж з тобою. Так тому й бути, піду за тебе, тільки відчепись від мене.
Козак: А любити будеш мене?
Хівря: Та любитиму, хай тобі всячина, тільки перестань мені набридати!
Оповідач:
І ось пішов тоді козак до сотника свого і, згідно тодішнього статуту, увійшовши до кімнати, де пан сотник спочивав, біля дверей поклав свою козацьку з червоним верхом шапку, вклонився пану сотнику дуже низенько і почав говорити сміливо:
Козак: Ясновельможний пане сотнику! Ви наш отець і батько! Що накажете, готовий виконати як ранговий козак, а Ви наш пан сотник ще від батька вашого, царство йому небесне! Та чи довго мені маятись, як тій зозулі без гнізда? Дозвольте мені стати людиною! Дозвольте одружитися!
Сотник: З ким же?
Козак: Та ось, знаєте Хіврю, вдову, що три роки тому вийшла заміж за Дем’яна Чорновуса, нашої-таки сотні козака, того що татари взяли в полон, як був осінній напад. Вона молодиця гарна і – біс її бери! – таки має дещо. Вона живе он там, біля криниця, де біля вікон – густі верби, так ось ото її хата. Та має поле, лісочку частинку, і так всього доволі. Як відслужу свої роки, то буде на старість чим жити і кому доглянути. Вона за мене дуже хоче і обіцяла полюбити. То ось, пане сотнику, дозвольте нам...
Сотник: Та як же оце можна? Минулої осені тільки Чорновуса взяли татари, а жінці його вже й заміж виходити? Не можна. А як він повернеться? А як його викуплять, і він прийде?
Козак: Та його ніхто не викупить, пане сотнику. І Хівря каже, і я так думаю, що він таке ледащо, що жаль за нього доброго татарина віддати. Та ось і Хівря говорить, і я так думаю, що він навряд чи живий. Або помер, або смерть йому яка настала, що ось скільки часу, а від нього ніякої вісточки.
Сотник: Та ти ж знаєш, що без паперу не можна вінчати? Якби був лист, що він помер, тоді б можна, а без того не дозволю. Чуєш?
Козак: Чуємо, ваша Вельможносте!
Оповідач: Вклонився так само низенько, взяв шапку і вийшов.
Оповідач.
І пішов козак по всіх дяках та інших писемних, просив, кланявся, повірте, навіть гроші давав – не беруть і говорять, що такий лист нікуди не згодиться. Та ось, дякувати, калантирний писар уважив.
Козак: Ваша писемносте, пане писарю! Допоможіть моєму горю! Складіть мені власноручного листа, що чоловік моєї любої Хіврі помер, і я можу з нею одружитись.
Писар: А якої це Хіврі? Чи не Чорновусової, бува?
Козак: Та її. Гарна молодичка. Вона за мене хоче і навіть полюбити обіцяла.
Писар: Таки гарна молодиця, за таку не гріх би і потрудитись.
Козак: Так це ми враз, порядок знаємо, шановний писарю.
Писар: Гарна шана, а золотий ще кращий!
Козак: Так ось тобі за труди писемні – гривня грошей.
Писар: Добре. Чекай. (Пише листа). На, візьми, будеш дякувати.
Оповідач
На другий день він же, той же козак, прийшов до пана сотника і після звичайного привітання подав йому записку. (Козак подає листа. Козаки і сотник дивляться і слухають).
Сотник: Що це таке?
Козак: Лист.
Сотник: Від кого він?
Козак: А ось прочитайте!
Оповідач: І сотник прочитав…
Сотник: «Любенька моя жона і законна дружина, Хівря, – не знаю, як по батькові. Посилаю Тобі мій подружній уклін з колишньою і незмінною до Вас любов’ю і заочним шануванням. Про себе ж вам повідомляю, що я за владою Творця сього світу, якого місяця і числа через неписемність не пригадую, але тільки вже тут, у татар, безпричинно помер зовсім, думаю, що від журби за Вами. То якщо Ви ще не вийшли ні за кого, то виходьте за Олексія Довбню, і цього листа покажіть священику, щоб вас без сумніву повінчав, тому що, як я пояснив вам, точно помер. З чим і залишаюсь любий ваш чоловік.
Дем’ян Чорновус».
Всі: О-го-го!
Козак: Ось так удружив!
Німа сцена.
