ЧЕРВОНА НИТКА НА ЗАП’ЯСТІ. ЧИ ТИ ЗНАЄШ ЇЇ ПОХОДЖЕННЯ?
Багато людей носять червону нитку на зап'ястку руки. Цей талісман начебто захищає людину від злого ока, псування, не впускає в ауру негативну енергію. Частенько її зав’язують і немовлятам, щоб захистити від вроків. Але коли розглянемо правдиве виникнення цього звичаю, то охоплює жах, а зокрема якщо ти християнин.
Свята Церква вчить: «забобони є несумісні з вірою, бо це гріх проти першої Заповіді Божої — «Нехай не буде в тебе інших богів, крім мене» (Вих. 20, 2). Для християнина це неприпустиме.
Традиція пов’язувати червону нитку на знак посвяти дітей Ваалу виникла задовго до християнства. Коли дитина виростала, то цноту мала віддати богу Ваалу (статевий акт із жерцем, незалежно від статі).
Ваал (Баал, Бел, Баель, Ваель) — могутній демон, відомий в давнину як фінікійське і західносемітске божество. Його ім'я перекладається як «господар», «владика», «пан» — цим прізвиськом називали багатьох богів окремих місцевостей (найчастіше додаючи до титулу й назва місцевості, напр, Баал-Гал, Баал-Пеорія або сферу його «володіння»: Баал-Хаддад — бог буревію, Баал-Шамем — бог сонця тощо). Ваала шанували в Сирії, Палестині, Фінікії, Ханаані, Карфагені, Вавилоні та інших місцевостях. Він вважався сином Дагона і чоловіком Астарти. Відомі його зображення у вигляді бика (символ родючості) або воїна, який уражує землю списом. Священне дерево Ваала — кедр. Місцем його проживання вважалася гора Цафон. Ваала розглядали як володаря всесвіту. У Єгипті він ототожнювався з Сетом, в епоху еллінізму — з Зевсом. Збереглися свідчення про поширення культу Ваала не тільки на Північну Африку, але в більш пізні часи навіть на всю Європу, включаючи Скандинавію і Британські острови.
Поклоніння Ваалу було головним і притому звичайним гріхом древніх євреїв. Ваалу, як і Молоху, приносилися людські жертви або присвячували дітей. Служіння йому супроводжувалося великою пишністю і урочистістю. Пророк Ілля, а слідом за ним і інші пророки, гаряче виступали проти прихильників цього ідола (3 Цар. 18).
У пекельної ієрархії з «De Praestigius Daemonum» Ваал числиться серед міністрів пекла, він — головнокомандуючий пекельної армій. Демонологи ототожнюють Ваала з Баелем — «перший головний дух-король, що править на Сході. Він з'являється в різних формах: кота, жаби, людини, а іноді у всіх цих формах відразу» (може мати плоске жирне тіло і безліч павукових ніг). Розмовляє хриплим голосом. Наділяє людей невидимістю і мудрістю. Управляє 66 легіонами пекельних духів. У пізній каббалі Ваал — 7-ий з 10-ти архідемонів, дух віроломства, безжалісний і підступний. Сучасні окультисти пов'язують його з силами руйнування, ненависті, помсти, війни.
Тепер, хочу запитати батьків: ЩО ВИ РОБИТЕ З ДІТЬМИ? Бажаєте їм щастя? Хочете їх вберегти… посвячуючи демонові?! (о. Андрей Павлишин, ЧСВВ, CREDO)
ПРИТЧА ВІД БРУНО ФЕРРЕРО «МОЛИТВА»
Катехит питав дітей чи вони моляться.
"Скажи нам, чи ти відмовляєш вечірні молитви?"
"Так, звичайно".
"А вранці також молишся?"
"Ні!"
"Чому?"
"Бо вдень я нічого не боюся".
Нерідко лише страх змушує нас до молитви. Це принижує і Бога, і нас.
Завдяки молитві сходить сонце. Молитва, постійна і кріпка, хай якою мовою промовлена, знає, що по той бік є Хтось, хто на неї чекає, Хтось, хто її слухає.
-------------------
Відповідальна за випуск с. Василія Гальцова, ЧСВВ
Тираж - 250 прим.
4
Департамент Патріаршої Курії Української Греко-Католицької Церкви
у справах душпастирства силових структур України
Вісник Київського гарнізону
Випуск №51 від
"Господь - моя сила" 26 березня 2015 р. Б.
ПРО МАРНОВІРСТВО ТА ЗАБОБОНИ
(Послання св. ап. Павла до Галатів 4, 8-11)
Колись то ви, не знавши Бога, служили богам, що не були справді богами. Тепер же, коли ви спізнали Бога, чи радше, коли Бог спізнав вас, - як можете ви повертатися знову до немічних та вбогих первнів, яким, як і колись, хочете знову служити? Вважаєте пильно на дні, на місяці, на пори та на роки! Побоююся за вас, чи не трудивсь я коло вас даремно!
«Коли люди перестають вірити в Бога, вони починають вірити в усе інше» (). Коли в людини немає дійсної віри в Бога, то богом для неї стає щось більш ближче, зрозуміліше, на що вона намагається надіятися у власному житті. Так народжується ідолопоклонство перед речами і священний страх перед народними переданнями.
визначає забобон як метушню, порожню, помилкову віру. Джерело забобонів бачить у віддаленні людини від істинного світла, у втраті нею справжнього релігійного знання. Марновірна людина те, що притаманне тільки Богу, приписує Його творінню і, замість того, щоб сподіватися на Бога, покладає свої надії на тварин або інші речі. При всій своїй гаданій невинності забобони далеко не безпечні для віри. Вони затемнюють духовний погляд і забруднюють віру, послаблюють сподівання на Творця, перекручують здорові вчення, моральні поняття, іноді, плодять пороки і ведуть до злочину.
Що ж таке марновірство? Це, як вже видно по самому слову, є марна віра, тобто віра порожня, несправжня. Справжня віра тим і відрізняється від забобону, що істинно віруючий не ковтає бездумно будь-який «духовний» продукт. Справжній вірі притаманні тверезість і розсудливість, лише при яких і можна сприйняти справжню духовність. Забобон же є віра всеїдна, короткозора і наївна, звернена до всього без розбору.
Більшість забобонів дісталося нам від наших предків – язичників, інші розвинулися у християнську епоху, з’явилися в атмосфері релігійного невігластва або на ґрунті містичних переживань таких віруючих, які не задовольняються сподіванням на волю і силу Божу, але шукають видимих і швидких знамень і чудес в звичайних речах природи.
Забобони розрізняються у географічному плані (міські відрізняються від сільських), у віковому (молоді схильні вірити в долю, в ворожіння, літні – у віщі сни, в знахарів), в професійному (більш забобонними є люди, професії яких пов'язані з ризиком: льотчики, водії, хірурги). Взагалі у свідомості людини існує тяга до таємничого, незвичайного, потреба в абсолютизації випадкових збігів. З психологічної точки зору забобони більшою мірою притаманні людям тривожним, невпевненим у собі.
Забобонів є велика кількість. Так, є побутові забобони: зустріти жінку з порожніми відрами; чорна кішка перебігла дорогу; повернутися, якщо вже вийшов з дому; розбити дзеркало; розсипати сіль; привітатися за руки через поріг і багато інших. В виконані цих забобонів люди віддають себе в рабство демонам, надіючись не на Бога і молитву, а на різні предмети природи, адже, чи не диявол це все придумав, аби відвести людей від істинного Бога: «Отже, стійте у свободі, яку дарував нам Христос, і не підпадайте знову під ярмо рабства» (Гал. 5. 1).
1
Особливо забобони пов'язані з днями, числами і місяцями. Наприклад, вважається, що понеділок – день важкий (звідси багато додаткових прикмет: ні за що важливе прийматися не можна – успіху не буде, в понеділок давати гроші – весь тиждень витрати). Якщо 13-е число місяця збіглося з п'ятницею, то це визнається украй нещасливим. Серед місяців року особливо трагічне положення приділяється травню, бо народжені в травні, маятимуться все життя. Недовговічні і шлюби, які відбулися цього місяця.
Зрозуміло, що жодні збіги цифр і днів, місяців року самі по собі не несуть людині шкоди. Понеділок важкий лише для тих, хто напередодні провів час безладно. Так, в того, хто багато випив в неділю, в понеділок болить голова. У Церкві ж кожний день тижня кому-небудь присвячений, зокрема понеділок – святим безтілесним ангельським силам. До них цього дня в храмах звертаються з особливими молитвами, і з їх допомогою понеділок у християнина може пройти легко, подібно до самих безтілесних.
Кожний день, в який Бог дав нам жити, освячений Його присутністю, і допомога Його в справах людських відкрита тим, хто шукає її. Тому, не чисел або днів слід боятися християнинові, а лише гріха. Ухилення в гріхи спричиняє за собою покарання, і такий час стає для людини дійсно злим, на який би день тижня або місяць року це не припало. Життя ж у вірності Богові спричиняє за собою мир душі і внутрішню радість. Отже, для нашого щастя кожну добу життя потрібно присвячувати виконанню Божих заповідей.
Ось відомі огидні релігійні забобони: гадання по Біблії; вживання забобонних молитов (змов); хрест натільний потемнів не до добра; гріх пити ліки, митися в свята і після Причастя; передавати свічку в церкві тільки правою рукою і через праве плече, не можна переставляти раніше поставлені свічки; вагітна не може бути хрещеною; соборуватись можна тільки перед смертю і т. д. Ця група забобонів пов'язана з тим, що знання про віру багато хто одержував, спостерігаючи за тим, як відзначаються свята, здійснюються обряди, не розуміючи їхнього релігійного змісту.
Надзвичайно часто доводиться стикатися з цілим комплексом забобонів, які можна об'єднати під назвою некрофобії – страху перед небіжчиками і всім, що з ними пов'язано. Цей первісний магічний страх не має нічого спільного з християнським ставленням до смерті.
Люди, що займаються чаклунством, намагаються дістати воду, якою обмивали небіжчика, або ганчірки, якими йому зв'язували ноги і руки, в марній надії, що ці предмети допоможуть їм у богопротивних справах. Не відстає від чаклунів і рідня покійного. Після підняття труни перевертають табуретки, на яких труна стояла, щоб ніхто з живих не сів на них. Дзеркала й інші дзеркальні поверхні завішують, але не для того, щоб в день жалоби не чепуритися, а щоб не побачити в дзеркалі душу покійного, а землю після заочного відспівування бояться нести додому. Зате ніхто не боїться перетворювати поминальний обід у бенкет.
Осібно стоїть цілий комплекс «правил» поведінки на кладовищі. У великі церковні свята та дні пам’яті покійних родичі, замість того, щоб, прибравши могилу, запалити свічку і помолитися за упокій свого ближнього, влаштовують мало не пікнік. Люди їдять самі, розпивають спиртне, залишають на могилі їжу і поливають її горілкою. Коріння такої поведінки язичницькі. Сумно, що, хто через незнання, хто по легковажності, - ображають такою поведінкою пам’ять про покійних, котрим після смерті не потрібно від нас нічого, крім щирої та сердечної молитви.
Забобони поширює зараз ціла армія астрологів, чаклунів, екстрасенсів, гіпнотизерів. Вони вводять народ в оману, розповідаючи про те, що є магія «чорна» (шкідлива) і «біла» (для добра, для здоров'я). Насправді, магія одна – диявольська. За цей гріх за 36-м правилом Лаодикійському Собору вивергали з Церкви. За різні гадання соборними правилами призначена 6-річна покута.
Жахливо, що в наші дні в свідомості багатьох рука об руку йдуть Церква і магія. Іноді цьому сприяє проста аналогія: в церкві освячують воду і чаклуни з екстрасенсами дають заряджену, наговорену воду. От тільки ким освячена та і інша вода? Деякі, які зараховують себе до православних, вважають, що воду в церкві освячує або «знезаражує» срібний хрест. А як же в річці, де течія миттєво забирає ту воду, в яку був занурений хрест, а вода все одно не псується рік, все одно свята. Вода при водосвятних молебнях освячується не чимось матеріальним, а самим Духом Святим. У екстрасенса ж воду «освячує» дух нечистий.
2
Наступна обставина, що збиває з пантелику довірливих обивателів, - використання чаклунами християнської символіки, ікон, які вони нерідко при собі мають; те, що чаклуни часто відправляють своїх пацієнтів у храм сповідатися, причащатися. Підкреслимо ще раз, що не існує різниці між «чорною» і «білою» магією. Обидві – породження диявола.
Як ми бачимо, людині, щоб бути християнином неформально, а по суті своїй, потрібні тверді знання про віру, які вона може почерпнути в книгах по Закону Божому і в книгах на кшталт «Що треба знати тому, хто йде до храму», «Для чого ми хрестимося», «Як приготуватися до сповіді» та подібних виданих, які видаються з благословення Церкви.
Забобони у релігійному житті спотворюють віру, по суті, глумляться над нею. Ми хрестимось, вінчаємось, беремо участь у Таїнствах Церкви не для того, щоб жити матеріально благополучно і безтурботно. Скорботи і спокуси обов'язкові для християнина. Це магізм чекає від Неба тільки дарів. Магія – рідна сестра язичництва, тому що в ній укладено прагнення людини підпорядкувати собі духовний світ, бути «як боги» (Бут.3,5). На жаль, люди намагаються знайти магію або користь і в християнстві, не прагнучи очистити свою душу і присвятити своє життя Богові, як того вимагає Церква.
Для частини сучасних християн найелементарніший акт запалювання свічок у храмі є чи не основним в їх духовному житті (все одно, якщо б людина, яка бажає придбати ювелірний виріб, обмежилась б тим, що викрутила б у ювелірному магазині дверну ручку і, по вуха задоволена, навіть не заходячи до магазину, відправилась б додому, пишаючись придбанням). Свідками такого «свічкового благочестя» ми регулярно стаємо на свята. Люди приходять до церкви «щоб свічку поставити, до ікони прикластися», абсолютно не звертаючи при цьому ніякої уваги на службу. Багатьох парафіян треба просто «купати» під час водосвятного молебню, слова «крапля освячує море» не для них – мовляв, мене водою облили – тепер і здоров’я буде, і гріхи простяться.
Навіть відношення до церковних святинь може стати сповна забобонним. Це трапляється тоді, коли людина бездумно покладається на якийсь священний предмет: поясочок, ладанку, кулон з образом святого, не згадуючи при цьому ні про Бога, ні про елементарні правила безпеки. Наприклад, таке трапляється, коли автоаматор не пристібається ременем безпеки з тим виправданням, що автомобіль освячений і на передній його панелі поміщена ікона. Ми бачимо тут дурість, прикриту благочестям. Людина ігнорує прийняті правила безпеки, як би вважаючи, що Бог подасть їй безжурну їзду у зв'язку з самим фактом присутності святині. Звичайно, доречне питання: навіщо ж тоді автомобілі взагалі освячують і поміщають усередині них ікони? Автомобілі освячують тому, щоб вони були так само, як і християни-водії, осяяні благодаттю Божою, а значить, позбавлені від присутності темних сил, здатних лише шкодити. У такому разі, дійсно, можливе позбавлення від ряду ситуацій, в яких аварія провокується спокусою демонічних сил, що вселяють думку невиправданого маневру або що схиляють водія до сну, а поміщена в середині автомобіля ікона звертає і тут внутрішню увагу водія до Бога. Проте, все це не привід рахувати себе ізольованим від земних мінливостей.
Пізнавшому істинного Бога і вважаючого своїм Спасителем Ісуса Христа, безглуздо й злочинно шукати собі допомоги у творінні, а тим більше у сил темних і злих. Або істина – або брехня, або Христос – або диявол. Змішане з марновірством, з пережитками язичництва християнство перестає бути чистим і втрачає свою спасительну силу. Чому ж, як здається, справджуються деякі забобони? Тому, що часто буває так: у що людина повірила, то для неї і стає реальним. Забобонний сам співвідносить події свого життя з вмістом забобонів, сам підганяє свою долю під забобони і прикмети, вибудовує в своїй уяві причинно-наслідкові зв'язки, подібно до того, як древні язичники бачили в подіях свого життя підтвердження істинності своєї міфології і віри в богів. Нерідко цьому прямо допомагають темні сили. Кожному віруючому необхідно зрозуміти, що він сам у силі своєї гріховності є причиною своїх духовних і життєвих проблем, а не чаклунка, що живе по сусідству. Усвідомлення своєї гріховності – найнеприємніше, але й саме необхідне в житті християнина. (О. Костянтин Чорноус (КІРІОС)).
3
