Добро спішіть творити, люди
Сценарій свята
Бібліотекар: Милосердя, доброта... Ще з часів давньоруських благодійність була традицією нашого народу. Цілком природним і закономірним вважалось допомогти знедоленому, нещасному, поділитися шматком хліба, дати притулок бездомному, захистити старість і немічність, порятувати хворого чи каліку, заступитися за беззахисного і скривдженого.
Доброта і чуйність, співпереживання і щиросердечність, уміння розділити чужий біль, підтримати у важку хвилину, розрадити в горі й біді — це в характері нашого народу.
1-й учень.
Не говори про доброту,
Коли ти нею сам не сяєш,
Коли у радощах літаєш,
Забувши про чужу біду
2-й учень.
Бо доброта — не тільки те,
Що обіймає тепле слово, в
В цім почутті така основа,
Яка з глибин душі росте.
1-й ведучий.
Коли її не маєш ти,
То раниш людяне в людині,
Немає вищої святині,
Ніж чисте сяйво доброти.
Милосердя і доброта — як два крила, на яких тримається людство. І щоб виіскрити доброту із наших сердець, не потрібні страшні землетруси чи Чорнобильська катастрофа. Хіба у звичайному плині днів немає людей, які потребують допомоги?
Бібліотекар: Доброта і милосердя — багатоликі. Потреба в них — повсякчас. Навіть тоді, коли немає біди... Навіть там, де гори спокійні, й твердь земна не хитається під ногами...
1-й учень
Кажімо більше ніжних слів
Знайомим, друзям і коханим.
Нехай комусь тепліше стане
Від злив наших почуттів.
2-й учень
Нехай тих балів солодкий мед
Чиюсь загоїть рану.
Чи перший біль, чи то останній —
Коли б то знати наперед!
Бібліотекар: Лікування добротою потребують не тільки хворі та самотні, а й цілком благополучні й здорові люди, в яких душа черства й глуха до чужого горя. Лікування милосердям потрібне і тим, хто не бачить і не чує кривди й болю, несправедливості й горя.
1-й учень
Від зорі до зорі я відміряю відстань,
І від слова до слова я стежку знайду,
Закарбую в душі солов’їною пісню,
І у мандри далекі по світу піду.
2-й учень
Усіх спраглих душею я щедро напою,
Усім людям по часточці серця роздам.
Хто у муках страждає — пригорну, заспокою,
І не дам на поталу голодним вовкам.
Бібліотекар: Горе підкрадається несподівано, раптово впаде, як сніг на скроні, і ти з печальною розсудливістю розумієш — усе краще вже було, все у минулому, а попереду — морок і синій туман... І з тобою лишаються лише спомини, недуги, самота і немічність.
1-й учень
Коли, здається, жити неспромога,
Коли, здається, більше сил нема,
Повір у себе, і твоя тривога
Розвіється, як марево, сама.
Коли здається, що земля і небо
Супроти тебе стали на диби,
Повір у себе, знай, що жити треба,
Бо ви своєї долі — не раби!
2-й учень
Повір у себе, ці слова, як гасло,
їх кожен день у пам'яті читай.
І щоб ніколи віра та не згасла, —
Ти кожен день і час свій пам'ятай
2-й учень
Жить на землі — велике щастя,
Якого ти не помічав.
І пам'ятай, що ти — Людина.
Творець краси і добрих справ.
Бібліотекар: Милосердна людина не залишається байдужою до чужого горя, вона обов'язково допоможе чи то матеріально, чи підтримає словом. На безкорисні вчинки, звичайно, здатні не всі, але саме такі вчинки збагачують нашу духовну скарбницю і розцвічують сіру буденність страждальної душі
1-й учень
Сирота! Яке болюче слово.
В нім серця біль дух перейма
Сльоза бринить все знову й знову,
Нема тепла, батьків нема,
Цей безкінечний пошук долі,
Надії поклик кожну мить,
Шукають очі мимоволі.
Душа страждає і болить,
А діти за вікном багаті,
В них найдорожче в світі є.
І з ними поруч мама й тато,
їм радість кожен день дає.
І так вже хочеться без тями,
Щоб тато в горі захистив,
Послухать казочку від мами,
Любові відчувати прилив.
Обділені, мов вирок грізний,
Ударив біллю, як за гріх.
О, люди! Поки ще не пізно,
Піклуйтесь про дітей своїх.
2-й учень
Як вітер холодний хитає стеблину,
Так бідність принижує, кривдить людину.
Погляньте пильніше в знедолені очі.
Спитайте у себе, чого вони хочуть,
Чому так потухли і низько упали,
Чи, може, зовсім вони злету не упали.
Чому душа бідна тремтить і зітхає,
Про що вона мріє і Бога благає?
1-й учень
Стоїть на ринку чоловік,
Він ледве дожива свій вік.
Сорочка подрана, штанці,
І вітер свище в гаманці.
Рука простягнута дрижить,
Хоч би до вечора дожить.
Копійка впала, посміхнувсь,
Мов до багатства доторкнувсь.
А був же спритний він колись,
Ці роки сплинули кудись,
Надії вицвіли в очах,
Тепер звести кінці хоча б.
Бібліотекар: На жаль, багато поряд із нами бідних людей, які з різник причин ледве виживають. Якщо кожен із нас буде небайдужим до чужого горя, то це полегшить їхнє життя.
1-й учень
Хай твоя крапля щирості й тепла
Впаде у душу, бідну і страждальну.
Й розтопить холод, щоб душа могла
Ясніти в щасті злетом життєздатним.
2-й учень
Добро спішіть творити, люди,
Воно, як сонце, зігріва,
В добрі нам всім
Зручніше буде,
Без нього затишку нема.
Уважним будь, хай шлях твій на землі
Злама байдужості холодні грати,
Є цінності великі і малі
Багатий той хто вміє віддавати.
Бібліотекар: Допомоги потребують і літні люди, які вже не мають сили працювати на городі, по господарству. Кожен із вас повинен знайти таку життєву позицію, яка б приносила користь не тільки собі, а й людям.
1-й учень
Кажуть, юність живе лиш майбутнім,
Кажуть, зрілість цінує лиш мить.
Тільки старість живе незабутнім,
Тим, чого не вернуть, не спинить.
Є закони природи незмінні
Для людей, для птахів, для тварин.
Ви простіть нас байдужих, ми винні,
Будем ми ще старими, як ви.
Бібліотекар: Людей похилого віку в Україні близько 2-х мільйонів.
Така вже доля зрілих людей - залишитися у чотирьох стінах зі своїми проблемами, хворобами, переживаннями.
Знали б ви, як вони чекають, щоб хто-небудь завітав до них.
2-й учень
Живе одинока людина,
Чому ж ми проходимо мимо?
Живе одинока людина,
Ніким у житті не любима.
І серце у неї відкрите
Для ласки людської й привіту,
Печальним льодком оповите,
Віддалена горем від світу.
Чому ж ми не прийдемо в хату,
її не покличем з собою?
І буде одна вікувати
Людина з своєю журбою.
Нам легше, бо ми не самотні,
Ходімо ж до неї в світлицю!
І серце людини з безодні
Полине за нами, як птиця.
Бібліотекар: Люди старшого покоління пережили багато випробувань у своєму житті, не завжди доля до них посміхалася.
1-й учень
Бабусина доля -
Як ота тополя,
Що посеред степу
В небо порина.
Вітер гне тополю,
Заметілі в полі, -
Так біліє в бабці сивина.
Бабусина доля -
Як в степу тополя,
А над нею - небо, Як віки.
Бібліотекар: На превеликий жаль, є люди на перший погляд виховані, культурні та насправді байдужі до чужої біди і навіть забувають дорогу до рідного дому, де їх чекають батьки.
2-й учень
А в баби хата-домовина,
А в баби хата, мов труна.
Померла баба Катерина
І третій день лежить одна.
Пообіч баби білі руки,
Як дві обрублені струни...
Є в баби четверо онуків,
Одна дочка і два сини.
Міста далекі заманили,
їх в ситий затишок квартир,
А в баби хата, як могила,
Немов забутий монастир.
Нема сльози кому зронити,
Лиш сад за вікнами поник.
І бабин ангел-хоронитель
Склав крила скорбно під рушник.
Не розуміє в чому річ:
Чому це в Катрі кляті гуси
В дворі ночують третю ніч?
Покіль село стелилось спати,
Світили вікна замість свіч...
Ой що ж вам, хлопці, в трьох кімнатах,
Ой що ж вам сниться третю ніч?
Це ж ваша хата-домовина
Сумує тяжко в самоті,
Це ж ваша ненька-сиротина
Одна у смерті, як в житті.
Бібліотекар: Коли людина самотня і за нею нікому доглянути, це одна справа. Коли ж діти відмовляються від своїх стареньких батьків, це - жах.
1-й учень
Виглядала мати із вікна,
Поглядала мати на дорогу.
Другий поверх.
Мовчазна стіна не розділить
Радість чи тривогу.
Старість подивляється на шлях -
Бо це зосталось тільки й світу...
Привезли сюди на «Жигулях»
Позавчора рідні її діти.
Тут, мовляв, їй буде веселіш
(От сиди, стара, і веселись).
Від думок - полиново гіркіш:
Рідні діти матері зреклись.
Хворе серце плаче по ночах,
Та не шле проклін до їх порогу.
Озовись надією в очах.
Гомінка натруджена дорого!
Бібліотекар: Наша народна мораль різко засуджує таких пустоцвітів, що цураються батьків, ще великий Кобзар писав:
2-й учень
«...Хто матір забуває,
Того Бог карає,
Чужі люди цураються,
В хату не пускають.
І немає злому
На всій землі безконечній
Веселого дому».
Бібліотекар: Хоча існує легенда.
У давні часи в одній країні немічних старців заводили у неприступні гори і залишали там самотніми на смерть. Якось один молодий чоловік завів туди свого старого батька. Коли син шукав для нього місця на скелях, батько промовив:
- Заведи мене трохи вище.
- Чому? - спитав син.
- Бо тут я залишив свого батька. Не хочу померти в тому самому місці.
Син зрозумів, що за якихось тридцять літ із ним станеться те саме.
Він обіпер батька на своє міцне плече і повів додому.
Ця легенда наводить нас на думку: як ми поводимося зі своїми батьками, так наші діти проводитимуться з нами, адже ми є прикладом для них.
1-й учень
Не зобидь ні старця, ні дитину,
Поділись останнім сухарем,
Тільки раз ми на землі живемо,
У могилу не бери провину.
Зло нічого не дає, крім зла,
Вмій прощати, як прощає мати,
За добро добром спіши воздати -
Мудрість завше доброю була.
Витри піт солоний із чола
І трудись, забувши про утому,
Бо людина ціниться по тому,
Чи вона зробила, що могла.
Скільки сил у неї вистачало,
Щоб на світі більше щастя стало.
