КОНВЕНЦІЯ 52

Конвенція про щорічні оплачувані відпустки[2]

(Денонсована Україною 14.09.1956)

Генеральна конференція Міжнародної організації праці,

що скликана в Женеві Адміністративною радою Міжнародного бюро праці та зібралася 4 червня 1936 року на свою двадцяту сесію,

постановивши ухвалити ряд пропозицій стосовно щорічних оплачуваних відпусток, що є другим пунктом порядку денного сесії,

вирішивши надати цим пропозиціям форми міжнародної конвенції,

ухвалює цього двадцять четвертого дня червня місяця тисяча дев’ятсот трид­цять шостого року нижченаведену Конвенцію, яка може називатися Конвенцією 1936 року про оплачувані відпустки:

Стаття 1

Ця Конвенція застосовується до всіх осіб, зайнятих на будь-якому з таких підприємств чи в установі, незалежно від того, є вони державними чи приватними:

a)  на підприємствах, на яких предмети виробляються, змінюються, очищаються, ремонтуються, оздоблюються, обробляються, готуються до про­дажу, руйнуються чи знищуються або на яких матеріали переробляються, серед них підприємства суднобудування або виробництва, трансформації чи передачі електроенергії або рушійної сили будь-якого виду;

b)  на підприємствах, які займаються цілковито або головним чином будів­ництвом, реконструкцією, утриманням, ремонтом, перебудовою чи демонтажем: будівель, залізничних колій, трамвайних ліній, аеропортів, портів, доків, пірсів, споруд для захисту від повені чи берегової ерозії каналів, споруд для цілей внутрішньої, морської чи повітряної навіга­ції, доріг, тунелів, мостів, віадуків, каналізаційних систем, водостоків, колодязів, іригаційних або осушувальних споруд, пристроїв електро­зв’язку, підприємств з виробництва і розподілу газу або електроенергії, трубопроводів, систем водопостачання, та на підприємствах, які займаються подібними роботами або підготовкою до будівництва чи закладенням фундаментів, що передують пере­ліченим вище роботам;

НЕ нашли? Не то? Что вы ищете?

c)  на підприємствах, які займаються перевезенням пасажирів або товарів шосейними дорогами і залізницями, внутрішнім водним шляхом чи повітряним шляхом, зокрема, обробленням вантажів у доках, на причалах, пристанях, складах чи в аеропортах;

d)  на шахтах, у кар’єрах чи на інших підприємствах по видобутку корисних копалин із землі;

e)  у комерційних чи торговельних підприємствах, зокрема в установах пошти й електрозв’язку;

f)  в установах та адміністративних органах, персонал яких займається головним чином конторською роботою;

g)  на підприємствах періодичної преси;

h)  в установах по лікуванню й догляду хворих, немічних, бідних і боже­вільних;

i)  у готелях, ресторанах, пансіонах, їдальнях, клубах, кав’ярнях та в інших таких установах громадського харчування;

j)  у театрах і громадських місцях розваг;

k)  у змішаних комерційних і промислових підприємствах, які не охоплено повністю попередніми категоріями.

2. Компетентний орган влади кожної країни встановлює після консультації з основними заінтересованими організаціями роботодавців і праців­ників, де такі організації є, розмежування між підприємствами та установами, визначеними у попередньому параграфі, з одного боку, і тими, до яких ця Конвенція не застосовується, — з другого.

3. Компетентний орган влади кожної країни може вилучити зі сфери застосування цієї Конвенції:

a)  осіб, зайнятих на підприємствах чи в установах, де зайняті лише члени сім’ї роботодавця;

b)  осіб, зайнятих у державних установах, умови служби в яких надають їм право на щорічну оплачувану відпустку принаймні рівної тривалості з тією відпусткою, яка приписується цією Конвенцією.

Стаття 2

1. Кожна особа, до якої застосовується ця Конвенція, має право після безперервної роботи тривалістю один рік на щорічну оплачувану відпустку, що дорівнює принаймні шістьом робочим дням.

2. Особи віком до шістнадцяти років, серед них учні, мають право після безперервної роботи тривалістю один рік на щорічну оплачувану відпустку, що дорівнює принаймні дванадцятьом робочим дням.

3. До щорічної оплачуваної відпустки не залічують:

a)  офіційні й традиційні свята;

b)  перерви в роботі через хворобу.

4. Національні закони чи правила можуть дозволити за особливих обставин поділ на частини того складника щорічної оплачуваної відпустки, який перевищує мінімальну тривалість, приписану цією статтею.

5. Тривалість щорічної оплачуваної відпустки збільшується відповідно до тривалості стажу роботи, виходячи з умов, які диктуються національними законами чи правилами.

Стаття 3

Кожна особа, що йде у відпустку на підставі статті 2 цієї Конвенції, одержує за весь період відпустки:

a)  або свою звичайну винагороду, обчислену в спосіб, що його диктують національні закони чи правила, з доданням грошового еквівалента його винагороди натурою, якщо таке існує;

b)  або винагороду, визначену колективною угодою.

Стаття 4

Будь-яка угода, котра нехтує право на щорічну оплачувану відпустку або не дає права на таку відпустку, вважається недійсною.

Стаття 5

Національні закони чи правила можуть передбачати, що особу, яка буде зайнята на оплачуваній роботі протягом своєї щорічної відпустки, може бути позбавлено оплати за період відпустки.

Стаття 6

Особа, звільнена з причини, що залежить від роботодавців, до того, як вона використала належну їй відпустку, одержує за кожний день відпустки, належної їй на підставі цієї Конвенції, винагороду, передбачену статтею 3.

Стаття 7

Для того, щоб полегшити ефективне впровадження в життя положень цієї Конвенції, кожний роботодавець повинен вести за формою, схваленою компетентною владою, записи, що показують:

a)  дату вступу до нього на роботу кожної особи, найнятої ним, і тривалість щорічної оплачуваної відпустки, на яку кожна така особа має право;

b)  дату виходу кожної особи в щорічну оплачувану відпустку;

c)  винагороду, яку одержує кожна особа за період щорічної оплачуваної відпустки.

Стаття 8

Кожний член Організації, який ратифікує цю Конвенцію, розробляє систему санкцій для забезпечення застосування положень цієї Конвенції.

Стаття 9

Ніщо в цій Конвенції не порушує яких-небудь положень, встановлених законом, судовим рішенням, звичаєм або угодою між роботодавцями і пра­цівниками, котрі забезпечують сприятливіші умови, ніж ті, що передбачено цією Конвенцією.

Стаття 10

Офіційні документи про ратифікацію цієї Конвенції надсилаються Генеральному директорові Міжнародного бюро праці для реєстрації.

Стаття 11

1. Ця Конвенція зв’язує тільки тих членів Міжнародної організації праці, чиї документи про ратифікацію зареєстрував Генеральний директор.

2. Вона набуває чинності через дванадцять місяців після того, як Генеральний директор зареєструє документи про ратифікацію від двох членів Організації.

3. Надалі ця Конвенція набуває чинності щодо кожного члена Орга­нізації через дванадцять місяців від дати реєстрації його документа про ратифікацію.

Стаття 12

Як тільки зареєстровано документи про ратифікацію від двох членів Міжнародної організації праці, Генеральний директор Міжнародного бюро праці сповіщає про це всіх членів Міжнародної організації праці. Він також сповіщає їх про реєстрацію всіх документів про ратифікацію, одержаних ним згодом від інших членів Організації.

Стаття 13

1. Будь-який член Організації, що ратифікував цю Конвенцію, може після закінчення десятирічного періоду з моменту, коли вона початково набула чинності, денонсувати її актом, надісланим Генеральному директорові Міжнародного бюро праці і зареєстрованим ним. Денонсація набуває чинності через рік після реєстрації акта про денонсацію.

2. Кожний член Організації, що ратифікував цю Конвенцію, який протягом року після закінчення згаданого в попередньому параграфі десятирічного періоду не скористається своїм правом на денонсацію, передбаченим у цій статті, буде зв’язаний на наступний період тривалістю десять років і надалі зможе денонсувати цю Конвенцію після закінчення кожного десятирічного періоду порядком, встановленим у цій статті.

Стаття 14

Кожного разу, коли Адміністративна рада Міжнародного бюро праці вважає це за потрібне, вона подає Генеральній конференції доповідь про застосування цієї Конвенції і вирішує, чи слід вносити до порядку денного Конференції питання про її повний або частковий перегляд.

Стаття 15

1. У разі, якщо Конференція ухвалить нову конвенцію, що повністю або частково переглядає цю Конвенцію, і якщо в новій, переглянутій конвенції не передбачено протилежне, то:

a)  ратифікація будь-яким членом Організації нової, переглянутої конвенції спричиняє автоматично, незалежно від положень статті 13, негайну денонсацію цієї Конвенції за умови, що нова, переглянута конвенція набула чинності;

b)  починаючи від дати настання чинності нової, переглянутої конвенції, цю Конвенцію закрито для ратифікації її членами Організації.

2. Ця Конвенція залишається у кожному разі чинною за формою та змістом відносно тих членів Організації, котрі її ратифікували, але не ратифікували нової, переглянутої конвенції.

Стаття 16

Французький і англійський тексти цієї Конвенції мають однакову силу.

[1] Ратифікована Україною 11 серпня 1956 року.

[2] Ратифікована Україною 11 серпня 1956 року.