Нарис історії кафедри біохімії

НАРИС ІСТОРІЇ КАФЕДРИ БІОХІМІЇ

Кафедра біологічної хімії була заснована у 1894 році при медичному факультеті Львівського університету професором Владиславом Нєміловичем (1863-1904), який у 1891 році на запрошення Львівського університету приїжджає з Відня працювати доцентом з фармакогнозії і одночасно читає лекції з хімії.
Наукові роботи:
Niemilowicz W. Ueber einige cholinartige Verbindungen // Ztschr Physiol Chem, 1901.
Niemilowicz W. Ueber die Einwirkung der concentrirten Schwefelsaure auf primare Alkohole // Ztschr Physiol Chem, 1901.
Niemilowicz W. Ueber eine neue Blotkrankheit // Ztschr Physiol Chem, 1901.
Niemilowicz W. Zur Kenntniss der geschwefelten Harnsaure-Derivate // Ztschr Physiol Chem, 1901.

    Проф. С.Бондзінський
(1862-1929)

 З 1906 по 1919 рр. кафедрою завідує професор Станіслав Людвіг Філіп Бондзінський (1862-1929). З 1919 р. він завідував кафедрою фізіологічної хімії Варшавського університету, а також був організатором Академії Медичних наук (Польща) і першим її президентом.

С. Бондзінський народився 30.04.1862 р. у Польщі. У 1881-19883 вчився на математично-природничему факультеті Варшавського університету, філософському факультеті у Львові (1883), Берні (Швейцарія) (1885), з 1892 р на медичному факультеті у Цюриху, 1895 – Гейдельберзі. У 1887 отримує звання доктора філософії (“Ueber Sulfhydrylzimmtsaure und einige ihrer Derivate”. Sitzungsberichte d. Akad. d.Wiss. in Wien i Monatsheft fur Chemie; Берн, Швейцарія), а у 1895 р. - звання доктора медицини за виконання роботи - “Prace te dotyczyty zachowania sie w ustroju kwasu salicylowego, scladnikow zolci, w szegolnosci cholesteryny, w przewodzie pokarmowym, wreszcie nieznanych dotad produktow roskladu bialka w uskoju” у Гейдельбергу. У 1897 – 1898 рр засновує і стає першим керівником Інституту досліджень продуктів харчування (м. Краків).
Об’єктом наукового дослідження кафедри під керівництвом проф. С. Бондзінського були так звані оксипротеїнові кислоти – продукти білкового обміну, які в невеликій кількості виділяються з сечею. Проф. С. Бондзінський займався також дослідженням жовчних пігментів і продуктів їх обміну, визначав склад фосфору в кістках зубів, обмін холестерину в організмі, вплив алкоголю на метаболічні процеси, вивчав склад жирів молока, обмін кофеїну і теоброміну в організмі людини, синтезував лікарський препарат „танальбін”, синтезував і проводив клінічне дослідження ацетилсаліцилової кислоти та її ефірів.
Наукові роботи: автор близько 30 наукових робіт, зокрема
Badzynski S., Dabronski S., Panek K. O grupie kwasow anicznych, zawierajacych azot I siarke w skladnikach prawidlowego moczu ludzkiego // Rozpr Acad Umiej, 1905.
Badzynski S., Gonka A. O zawartosci fosforu w organicznej substancji podstawowej kosci zeba // Pam X Zjazdu Lek Przyrod Pol, 1907.
Badzynski S., Humnicki W. Badania ilosciowe nad zachowaniem sie salolu oraz glicerydu dwustearylosalicylowego w organizmie // Rozpr Akad Umiej, 1908

В. І. Морачевський
(1867-1950) (в центрі),
(зліва), (зправа).
Кінець 40-х років

Короткий час з 1919 по 1922 роки кафедрою завідував професор В. Морачевський, майбутній ректор Медичної ветеринарної академії у Львові.
Вацлав Морачевський (1867-1950) народився 27 листопада у Варшаві. Після закінчення гімназії у Варшаві з 1885 по 1889 роки вивчав хімію в політехнічному закладі м. Зурух, а з 1889 по 1894 – медицину у місцевому університеті. У 1918 р. В. Морачевський проходив габілітацію з медичної хімії у Львівському університеті.

З 1921 р. починає працювати професором у Медичній ветеринарній академії м. Львова.
Наукові роботи: автор близько 180 наукових робіт, зокрема
Moraczewski W. O tak zwanych enzymach, Krakow, 1896.
Moraczewski W. Podrecznik dla badan chemiczno-klinicznych, Warchawa, 1904
Moraczewski W. O wydzielaniu niektorych skladnikow moczu w chorobach watroby, Krakow 1916.

Академік
(1884-1949)

З 1922 по 1941 рік кафедрою завідував всесвітньо відомий вчений академік АН СРСР Якуб Оскарович Парнас. Парнас у 1884 році в місті Тернополі. У Львові (1902 р) закінчив гімназію і в подальшому вчився на хімічному відділенні Вищої технічної школи в Берлін-Шарлоттенбурзі, Страсбурзі (1905 р) та Цюриху (1906-1907 рр.).
У 1907 р. у Мюнхені захистив дисертацію про амфі-нафтохінон на вчений ступінь доктора філософії. Найважливіші роботи Я. Парнаса і його львівської школи були присвячені дослідженню ферментативних перетворень, пов’язаних з м’язовою діяльністю та з спиртовим бродінням. Надзвичайне значення мало встановлення Я. Парнасом того факту, що більш високофосфорильовані похідні аденілової кислоти, у вигляді яких вона знаходиться в м’язових волокнах (і в еритроцитах), а саме АТФ і АДФ, на відміну від самої аденілової кислоти не підлягають в клітинах ферментативному дезамінуванню.
Парнаса в розробці проблеми анаеробного розпаду вуглеводів загальновизнані та позначені в біохімічній літературі як теорія Ембдена-Мейергофа-Парнаса або “схема гліколізу ЕМП”. Я. Парнас одним з перших у світі використав ізотопний метод в біохімічних дослідженнях. був організатором і довший час науковим керівником Хіміко-фармацевтичного інституту Львівського університету, а також діючого і зараз Львівського фармацевтичного заводу. На цьому підприємстві під керівництвом Я. Парнаса та його учня і найближчого співробітника, високо-талановитого професора П. Остерна, було організовано виробництво багатьох важливих біохімічних препаратів для лікувального використання і науково-дослідницької роботи: аденозинтрифосфорної та аденілової кислот, гексозофосфатів, жовчних кислот, гістидину та ін. Я. Парнас був деканом медичного та хіміко-фармацевтичного факультету, директором Львівського медичного інституту. У Львові він створив великий колектив молодих талановитих учнів, в результаті дослідницької роботи якого, Львівський інститут медичної хімії займав одне з перших місць серед ведучих світових центрів біохімії. Колективом було видано понад 300 наукових праць. Багато з учнів Я. Парнаса стали видатними біохіміками і в подальшому очолили кафедри та лабораторії – І. Геллер, В. Модзоловський, Т. Барановський, Б. Скаржинський, Т. Коржибський, І. Мохнацька та інші – у Польщі, Т. Манн – у Кембріджі (Англія), Ю. Рейсс, Ц. Литвак-Манн – у інших країнах, Б. Собчук - у Львові (Україна).
У 1941 р. він разом з АН УРСР перебував у евакуації в м. Уфа. З травня 1943 р. Я. Парнас очолював Хімсектор Всесоюзного Інституту експериментальної медицини, згодом реорганізованого в Інститут біологічної та медичної хімії АМН СРСР.
Я. Парнас є автором п’яти підручників і численних монографій, наукових публікацій. Він був обраний членом Леопольдінської Академії в м. Гале, чл.-кор. Польської АН, дійсним членом АН СРСР, членом Паризького та Віденського біологічних товариств, почесним доктором в Афінах і в Сорбоні, зарубіжним членом Французької Академії медицини. Наукові роботи: автор близько 170 наукових робіт, в тому числі 5 підручників, зокрема
Uber Naphthochinone / Dissertation. Munchen, 1908.
Chemja Fizjologiczna. Część. I. Podsrawy chemiczne fizjologji. Warszawa – Lwów, 1922.
Ammonia formation in muscle and its source / Amer. J. physiol., 1929 – Vol. 90.
О взаимосвязи химических процессов в мышце /Успехи совр. биол., 1936, Т 5.
Uber die enzymatischen Phosphorylierungen in der alkoholischen Garung und in der Muskelglykogenolyse. /Enzymologie.-1938.-Т.5.
Ізотопи як індикатори при біологічних дослідженнях. /Рад. Мед. 1940.- №9.

Професор
(1909-1974)

З 1944 по 1973 рр. кафедрою завідує професор . Свою наукову діяльність він почав під керівництвом , досліджуючи обмін вуглеводів в тканині м’язів і дріжджах.
 Робота про значення піровиноградної кислоти в глікогенолізі, що була надрукована у польському науковому журналі дала можливість отримати ступінь доктора медицини (1937р), на основі якої, в 1946 році йому була присвоєна вчена ступінь кандидата медичних наук без захисту дисертації, а у 1949 р. – вчене звання доцента кафедри біохімії.
Колективом кафедри під його керівництвом проводились дослідження особливостей обміну вуглеводів у раковій клітині (ефект Кребтрі), а також синтез та вивчення специфічної дії на пухлини ксантоптерину і побічних продуктів цього синтезу - йодоптерину і порфіроптерину. Іншим важливим напрямком діяльності кафедри було дослідження обміну йоду та функції щитоподібної кислоти. Було розроблено та впроваджено в клініку новий метод визначення йоду.
Досліджувався вплив токсичної дії оксиду вуглецю (чадного газу) на гемоглобін і міоглобін. Особливе місце у науковій діяльності займає його внесок у підготовку наукових кадрів – докторів та кандидатів біологічних і медичних наук. Під керівництвом Богдана Антоновича було виконано 9 докторських і 23 кандидатських дисертацій. Він був керівником наукових робіт працівників багатьох кафедр медичного інституту.

Наукові роботи: автор близько 70 наукових робіт, зокрема
Фотометричний метод кількісного визначення карбоксигемоглобіну // Фізіол. журн. ім. І.М. Сеченова 1956, т.42 (співавтор В)
Фотометричне визначення гемоглобіну // Лабор. дело 1956, №3, (співавтор В)
Синтез ксантоптерина и его побочных продуктов и их влияние на экспериментальные оаухоли животных// Автореф. дис. д. м.н. Киев, 1959.
Метод визначення карбоксигемоглобіну в крові при масових дослідженнях // Врачебное дело, 1962, (співавтори З, Даценко І. І., )
Спектрофотометричне визначення карб оксигемоглобіну // Український біохім. журнал, 1969 (співавтор ).

Проф.
  (1928 -1998)

З 1974 по 1995 рр. кафедрою завідував проф. .
Михайло Петрович Шлемкевич народився у 1928 році в селі Серафинці Івано-Франківської області. У 1945 році закінчив Городенківську середню школу і вступив на лікувальний факультет Львівського державного медичного інституту, який закінчив у 1950 році. В 1964 р. поступив в аспірантуру на кафедру біохімії цього ж інституту. Кандидатську дисертацію захистив в 1968 році, а в 1973 р. отримав звання доцента. У 1985 році захистив докторську дисертацію, а в 1986 році одержав звання професора.
Під його керівництвом на кафедрі біохімії вивчалась проблема ендемічного зобу на біохімічному та гістологічному рівнях. Під його керівництвом захистили дисертаційні роботи Федорович І. П., У тісній співпраці з кафедрою онкології вивчався механізм та індивідуальна чутливість резистентних ракових пухлин шлунка людини при застосуванні хіміотерапії, зокрема 5-фторурацилу. Цей препарат проявляв свою протипухлинну активність не тільки в експерименті, але й при лікуванні хворих злоякісними пухлинами шлунково-кишкового тракту, молочної залози, жіночих статевих органів та пухлин інших локалізацій. В цей час на кафедрі були запроваджені нові спектрофотометричні та газохроматографічні методики визначення карбоксигемоглобіну в судово-медичній практиці. В цей час на кафедрі працювали Литвин І. І., Іллініч М. І., Захваткін С. В., , Геник-, , Сухомлінов Б. Ф., Бойків Д. П., Федорович І. П., , Носенко І. А., , Іванків О. Л.,
Наукові роботи: автор близько 78 наукових робіт, зокрема
Біохімічні особливості індивідуальної чутливості раку шлунка до 5-фторурацилу // Питання онкології.-1980.- т. XXVI, №10., С. 36-40 (співав. І., ).
Газо хроматографічне визначення окису вуглецю в крові // Судово-медична експертиза, 1982.- №3.- С.41-43 (Співав. Федорович І. П., , ).
Аденилатциклазная система в опухолевых клетках чувствительного и устойчивого к 5-фторурацилу штаммов асцитной карциномы Эрлиха// Укр. биохим. журнал, 1982, т.54, №1.
Биохимические тесты чувствительности и устойчивости раковых опухолей к 5-фторурацилу// Автореф. дис. д. м.н. М., 1984.

Проф.
  (1935-1998)

З 1995 по 1998 рр. кафедрою завідував проф. .
Михайло Федорович Тимочко народився в 1935 р. в селі Кропивник Івано-Франківської області. У 1962 р. закінчив біологічний факультет Львівського державного університету ім. І. Франка. Кандидатську дисертацію захистив у 1971 р. а в 1992 р. - докторську дисертацію. Академічне звання Дійсного члена (академіка) Української академії медичних та біологічних наук за спеціальністю “біохімія” здобув у 1996 році.
Основним напрямком його наукових досліджень було вивчення фундаментальних основ формування адаптаційно-компенсаторних процеcів в умовах різних експериментальних впливів із акцентом на характер змін кисневозалежних реакцій, вивчення метаболічних основ підтримання кисневого гомеостазу при різних функціональних станах, а також вирішення широкого кола питань практичної медицини. Вивчався вплив шкідливих екологічних факторів на функції органів травної системи, досліджувалась роль енергетичного обміну в патогенезі хронічних захворювань печінки, серцево-судинної системи, проводилось визначення ступеня ризику в абдомінальній, ендокринній та серцево-судинній хірургії, рівня інтоксикації у онкологічних хворих.
Здійснювалась плідна співпраця з кафедрами фармацевтичного профілю. У цьому напрямку проводилась розробка лікарських форм рослинних препаратів та обгрунтовувались рекомендації до їх застосування у клінічній практиці при токсичних ураженнях організму, захворюваннях печінки, виразковій хворобі. Зокрема, вивчався механізм фармакологічної активності екстрактів глауцину жовтого, лабазника шестипелюсткового, тисячолисника звичайного, щавлю альпійського, акцентувалась увага на їх антиоксидантних, гепатопротекторних властивостях. Вивчались -¢- (5 ¢антигіпоксичні та адаптивні властивості N-(9-флуоренліден)-N бромсаліцил)гідразиду. Було отримано два авторських свідоцтва та один винахід. Протягом багатьох років спільно з кафедрами фармакології ЛДМУ та біохімії ЛДУ ім. І. Франка проводились дослідження радіопротекторних властивостей похідних дитіокарбамінової кислоти. Досліджувались кисневозалежні механізми впливу фармакологічних препаратів на підвищення резистентності тварин до гіпоксії. Тимочко є співавтором пріоритетного відкриття, зареєстрованого Міжнародною інформаційною інтелектуальною палатою реєстрації нововведень (1997р) “Механізм життєзабезпечення високорезистентних до гіпоксій індивідів в експериментальних проявах”.
Наукові роботи: автор близько 450 наукових робіт, зокрема
Метаболічні аспекти формування кисневого гомеостазу в екстремальних станах, Львів, 1998. (співав. Єлисєєва О. П., Кобилінська Л. І., Тимочко І. Ф.)
Особенности кислородного баланса в экстремальных условиях // Hypoxia Medical J/ 1996, № 3 (зі співавтор)
Роль оксиду азоту в розвитку антигіпоксичної адаптації // Експерим. фізіолог. та біохім. 1999, №2 (зі співавтор). 

Проф.

З 1998 року кафедрою завідує професор, доктор медичних наук Олександр Якович Скляров.
Олександр Якович Скляров народився 2 жовтня 1956 р. у м. Львові. У 1979 р. закінчив з відзнакою Львівський медичний інститут, потім навчався у аспірантурі, асистент, доцент кафедри нормальної фізіології. У 1983 р захистив кандидатську дисертацію за спеціальністю „Нормальна фізіологія” «Влияние медиаторных веществ на секрецию и сосуды желудка». У 1993р. захистив докторську дисертацію «Механизмы совместного влияния медиаторных и гормональных веществ на секреторную функцию желудочных желез».
Проф.
У 2002 р. отримав звання професора. Проф. входить до складу двох спеціалізованих Вчених рад та редакційних колегій трьох часописів, є головою експертної ради Центру тестування при МОЗ України по фаховій експертизі тестових завдань „Крок-1” для студентів фармацевтичних факультетів.
За досягнення у навчально-педагогічній і науковій роботі був відзначений міжнародним фондом „Відродження” (1995), здобув звання „Соросівський доцент” (1997). В цей час на кафедру прийшли працювати Л. І.Кобилінська, Т. І.Бондарчук, І. С.Фоменко, О. Є.Мазур. Під його керівництвом підготовлено 7 кандидатів наук.
Наукові роботи: автор близько 223 наукових робіт, зокрема, 11навчальних посібників з грифом МОЗ України
„Фізіологічні та клінічні основи регуляції вегетативних функцій”, Львів.: 1995.
„Фізіологічні та клінічні основи гастроентерології”, Львів.: 1997.
„Практикум з біохімії” К.:Здоров’я, 2002.
„Физиология и биохимия пищеварения животных и человека” – К.: Фитосоциоцентр, 2002.
„Біохімічний склад рідин організму та їх клініко-діагностичне значення” – К., Здоров’я, 2004.
„Обмін вуглеводів: біохімічні та клінічні аспекти”, Львів: Світ, 2004.
„Клінічна біохімія”, К.: Медицина, 2006.
двох патентів, п’яти інформаційних листів.