Тема. І. Карпенко-Карий — “великий обсерватор життя”, що був “одним із батьків новочасного українського театру” (І. Франко).
Мета: розглянути життєвий і творчий шлях письменника, багатогранність його літературної та театральної діяльності, драматургічне новаторство, жанрову різноманітність драматичних творів; розвивати дослідницькі вміння, навички роботи з додатковою літературою, поглиблювати навички виступу, володіння аудиторією; виховувати наполегливість, повагу до творчості справжніх митців української культури.
Тип уроку: :нестандартний (урок-екскурсія).
Обладнання: портрети «корифеїв», І. Карпенка-Карого, презентація, збірки творів, учнівські доповіді(проекти).
Форми, прийоми і методи роботи:психологічне налаштування, слово вчителя, доповіді учнів, робота в парах, «Психологічний портрет», доведення тези, взаємооцінювання.
Перебіг уроку
І. Організаційний момент
ІІ. Мотивація учіння школярів
Психологічне налаштування– Мені радісно, коли я бачу цікаві місця, зустрічаю оригінальних людей…
ІІІ. Повідомлення теми, мети і завдання уроку
IV.Актуалізація опорних знань учнів
1. «Мікрофон»
– Яким чином ім’я І. Карпенка-Карого пов’язане із театром корифеїв?
– Чи бували ви на його батьківщині?
– Якою уявляєте цю місцину?
V.Сприйняття особливостей екскурсійних об'єктів, первинне усвідомлення закладеної в них інформації
1. Слово вчителя
Одним із найвидатніших творців українського театру є Іван Карпенко-Карий (Іван Карпович Тобілевич), про якого І. Франко сказав, що він «був одним із батьків новочасного українського театру, визначним артистом, та при тім великим драматургом, якому рівного не має наша література».
Драматургія І. Карпенка-Карого своєрідно підсумувала майже столітній розвиток української драматургії, піднявши її на новий рівень. Вражаючи тематичним і жанровим багатством, вона у своїй цілісності являє собою різноманітну картину життя України протягом століть. У художній розробці історичного чи фольклорного матеріалу далекого минулого досить відчутним є зв'язок із тогочасними життєвими проблемами. Твори Карпенка-Карого багатьма своїми елементами входять в ідейно-естетичний контекст нової європейської драми.
Сам Карпенко-Карий виконував ролі возного («Наталка Полтавка»), Хоми («Ой не ходи, Грицю»), діда мірошника («Наймичка»), Мартина Борулі («Мартин Боруля») та багатьох інших персонажів. Ось що писала московська газета «Театральные известия» під час гастролей театру:
Его перо лишь правдой дышет,
И чужд ему совсем шаблон.
Он так же славно пьесы пишет,
Как и играет славно он!..
У відомому монолозі Івана Барильченка з п’єси «Суєта» І. Карпенко-Карий викладав свої власні думки про завдання театру й драматургії: «Сцена ж — мій кумир, театр — священний храм для мене! Тільки з театру, як з храму, треба гнать і фарс, і оперетку; вони — позор іскуства, бо смак псують і тільки тішаться пороком! Геть їх з театру! Мітлою слід їх замести. В театрі грать повинні тільки справжню літературну драму, де страждання душі людської тривожать кам’яні серця, і, кору ледяну байдужості на них розбивши, проводять в душу слухача жадання правди, жадання загального добра, а пролитими над чужим горем сльозами убілять його душу паче снігу! Комедію нам дайте, комедію, що бичує сатирою страшною всіх і сміхом через сльози сміється над пороками і заставляє людей, мимо їх волі, соромитись своїх лихих учинків!.. Служить таким широким ідеалам любо!»
І таким «широким ідеалам» драматург присвятив усе своє славне творче життя.
Про роль сім’ї Тобілевичів у розвитку професійного українського театру М. Рильський написав вірш.
Три брати
Колись, на славу Україні,
Зродила мати трьох синів.
Дала крилята їм орлині,
Дала їм очі соколині
І душі, повні мрій і снів.
Садовський славний! Ти між нами
Отой орел, і в слові сім
Чи пізнає себе з братами,
Ширококрилими орлами,
Що штуки мир скорився їм?..
Мов той орел в краю блакиті,—
В просторі штуки чарівнім,—
Ширяєш ти по вільній хаті,
Підвладне все тобі в ті миті,
І ти живеш життям двійним…
І ось брати твої з тобою:
Карпенко старший — чарівник,
Що так звабляє всіх нас грою,
Що надихає й вас порою
І що відкрив нам свій тайник
Подій лукавства і зневаги,
Подій неправди огидних,
Великодушних діл відваги
І нищих духом переваги
Над кодлом сильних і грізних!..
А слава сцени — Саксаганський!..
Кого він з нас не чарував?
Чи то в комедії селянській,
Чи то в драмі хуторянській,—
Яких він типів не вдавав?..
Живіть на славу Україні,
Чаруйте скрізь її синів.
І славні будете в родині,
І як тепер, при сій хвилині,
Скрізь привітають трьох братів!..
2. Уявна екскурсія(доповіді учнів-«екскурсоводів»)
Зупинка І – с. Арсенівка (нині Кіровоградщина)
Іван Карпович Тобілевич народився в селі Арсенівка Бобринецького повіту, що на Херсонщині, в сім’ї управителя поміщицького маєтку. Мати його була кріпачкою, яку майбутній батько Івана викупив із неволі, а потім одружився з нею.
Дружина письменника розповідає, що його батько й мати «знали напам’ять багато віршів і пісень Шевченка, і вони були першими учителями своїх дітей, прищепивши молодим серцям гарячу любов до поета». Мати, Євдокія Зиновіївна, ще дівчиною не раз бачила вистави «Наталки Полтавки» у виконанні мандрівних труп на півдні України. Про ці вистави вона із захопленням розповідала своїм дітям, пробуджуючи в них інтерес до театру.
У своєму нарисі «Южнорусский народный театр» Іван Тобіле-вич розповідав: «На початку 50-х років, я дуже добре пам’ятаю, що гості, які бували у мого батька, наспівували «Віють вітри», «Видно шляхи полтавськії», «Петруся» і часто цитували фрази Шельменка і возного, а матуся моя, яка не вміла читати, знала напам’ять «Наталку Полтавку» — скільки ж разів вона її бачила на сцені!»
Не випадково, з пошани до матері Микола і Марія вибрали собі театральні псевдоніми Садовських (дівоче прізвище Євдокії Зиновіївни), а Панас — псевдонім Саксаганський, на честь містечка Саксагані, звідки мати була родом.
Зупинка ІІ – м. Бобринець
В одинадцять років Іван Тобілевич вступив до Бобринецької повітової школи, яку закінчив через три роки. На цьому його офіційна освіта й закінчилася через брак коштів. У 1859 році Іван Тобілевич закінчив заклад на «відмінно» і став писарчуком у канцелярії містечка Мала Виска, а згодом влаштувався на таку ж посаду в Бобринці. Довелося йому йти в 14 років працювати.
У Бобринці був аматорський театральний гурток, і молодий Тобілевич активно включився в його діяльність.
Зупинка ІІІ – м. Єлисаветград
1865 року повіт було переведено до Єлисаветграда. Карпо Тобілевич переїхав сюди жити разом зі старшим сином. Іван Карпович одержав підвищення до столоначальника, а потім до секретаря міської поліції. Служба давала засоби для існування, а душа належала театрові й літературі.
Єлисаветград став театральним осередком. Туди з гастролями часто приїжджали відомі театральні трупи, радував виставами й аматорський гурток, а улюбленцем публіки був Іван Тобілевич. Він, до речі, так захопився п’єсою Т. Шевченка «Назар Стодоля», що взяв прізвище героя — Карий — собі за псевдонім, а дітей своїх назвав Назаром та Галею. У Шевченковій п'єсі «Назар Стодоля» він виконував роль Гната, а Надія Тарковська — роль Галі. Молоді люди закохалися і домоглися, щоб батько нареченої, поміщик, дав згоду на її одруження з нареченим із нижчого соціального стану. На жаль, щастя молодої сім'ї виявилося недовгим: помер син-первісток, а четверо наступних дітей, які з'являлися на світ мало не щороку (Галя, Назар, Юрко, Орися), — непоправно підірвали здоров'я Надії Карлівни.
Переймався Іван Карпович і громадською роботою. Як свідчить С. Тобілевич, він «написав багато статей і фейлетонів у місцевій пресі, де малював живими фарбами злиденне життя міської бідноти, всі темні її сторони, бідність, хворобу, темряву, і це зворушувало найбайдужіших». Іван Карпович брав активну участь у гуртку місцевої різночинної інтелігенції, за що потім, 1883 року, його звільнили зі служби як людину політично неблагонадійну. І. Тобілевич вступив до трупи й нарешті захопився улюбленою справою.
1884 року під час гастролей йому раптом було наказано виїхати з міста через заборону проживати в Україні й у великих містах Росії.
Зупинка ІV – м. Новочеркаськ
Довелося Карпенкові-Карому як політичному засланцеві проживати у м. Новочеркаську під пильним «гласним наглядом» поліції — з допитами та обшуками й висилками. Щоб заробити на прожиття, він змушений був працювати в кузні, у палітурній майстерні. Три роки заслання, хоч і важкі для драматурга, не минули марно. Тут він написав п’єси «Безталанна», «Бондарівна», «Розумний і дурень», «Наймичка», «Мартин Боруля». Ці твори, поряд із написаними раніше в Єлисаветграді, засвідчили появу в українській літературі нового талановитого драматурга.
Уже в перших своїх п’єсах І. Карпенко-Карий свідомо уникав шаблонів, прокладав нові шляхи в українському драматичному мистецтві.
І. Франко писав: «Цензурна заборона, що не допускала на українську сцену інтелігентів і змушувала письменників обертатися виключно в селянській сфері, та заборона, що стількох українських драморобів звела на пусті шаблони, на пережовування все тих самих мотивів кохання, співів, танців та пиття горілки, були для Івана Карповича принукою до заглиблення в душу народу, до зусильної обсервації найрізніших сторін народного життя, розкривала перед ним щораз інші, щораз ширші перспективи того життя і надавала кожній його драмі більший, пекучий інтерес».
Незважаючи на цензурні утиски, деякі п’єси І. Карпенка-Карого почали друкуватися й виставлятися на сцені, завойовуючи широку популярність.
Зупинка V – на хуторі Надія біля Єлисаветграда
У 1887 році драматургу дозволили залишити Новочеркаськ і оселитися на хуторі Надія біля Єлисаветграда. Повернувся він і на сцену. Спочатку брав участь у трупі Садовського, а потім разом із Саксаганським очолив окреме театральне товариство. Іноді до товариства приєднувалися Заньковецька, Кропивницький, Садовський, і тоді ансамбль корифеїв вражав глядача високою майстерністю сценічного відтворення кращих п’єс української драматургії.
Хутір Надія – це місце (тепер заповідник у Кіровоградській області), де письменник перебував під гласним наглядом поліції (негласний нагляд було знято з нього 12 березня 1903р.). Діставши громадянські права, Карпенко-Карий приєднався до нової театральної трупи, створеної його братом П. Саксаганським, у якій до кінця життя працював активно й напружено як артист, режисер, драматург.
Зупинка VІ – м. Берлін
15 вересня 1907р. І. Карпенко-Карий помер після тяжкої хвороби у Берліні, куди їздив на лікування.
Зупинка VIІ – хутір Надія
Поховано його у с. Карлюжине поблизу хутора Надія.
Культурно-історичний заповідник «Хутір Надія», розташований неподалік від м. Кіровограда (названий він на честь першої дружини I. Карпенка-Карого, Надії Тарковської, яка, як і чоловік, була завзятим театралом. Померла вона дуже молодою від сухот. Від першого шлюбу було четверо дітей: Галя, Назар, Юрій та Ірина).
VI.Узагальнення і систематизація знань
1.Робота в парах
Перші твори письменника
1881 – написав оповідання «Новобранець», яке було опубліковане М. Старицьким в альманасі «Рада» тільки через два роки у 1883р. Тут – глибоке знання народного побуту, психології трудящої людини.
(Більше автор до прози не повертається!)
1883 р. – перша п'єса – «Чабан» (пізніша назва «Бурлака»).
В основі п'єси події 70-80-х рр. ХІХ ст., тобто період, коли на селі, незважаючи на стрімкий розвиток капіталізму, ще давали себе взнаки залишки кріпосництва. Конфлікт твору ґрунтується на боротьбі бунтаря-одинака Опанаса Зінченка, якого підтримують друг і однодумець Петро, племінник Олекса Жупаненко та Олексина наречена Галя Королівна, більшість сільської громади, з одного боку, і сільського старшини Михайла Михайловича з поплічниками – писарем Омеляном Григоровичем, крамарем Гершком, збирачем податків Сидором. Миротворчий фінал не допоміг у тому, щоб п'єсу надрукували (Опанасу з'явився Бог, і він не зміг вбити старшину, за що й дякує потім Богові).
У комедії «Мартин Боруля» йдеться про намагання простої людини вибитись у пани, намагання відновити втрачене предками дворянство. Засуджується хабарництво й бюрократизм.
Творчість митця
Умовно всі його п'єси можна поділити на такі групи:
1) соціально-побутові драми про скалічену долю вихідців із простого люду;
2) драми з життя інтелігенції, зокрема — акторів;
3) комедії, головним сатиричним персонажем яких був учорашній неграмотний селянин, який за короткий час зумів скупити чимало землі й стати багачем;
4) трагедії з історичним контекстом.
Теми:
- життя селян;
- історичні драми;
- викриття вад людей;
- показ чиновників, сільських глитаїв;
- аморальність людей;
- чисті почуття.
2. Створення психологічного портрета драматурга
VII.Підбиття підсумків уроку
1.Доведення тези
«Життя — не трагедія і не комедія. У ньому поєднуються і комічне, і трагічне одночасно. Руки долі міцно тримають нас за мотузки... і смикають то в один, то в інший бік» (О'Генрї).
1. Взаємооцінювання
VIII.Домашнє завдання
Вивчити біографію І. Карпенка-Карого, прочитати п’єсу «Мартин Боруля». Виписати цитати для характеристики героїв твору.