Черевний тиф. Паратифи А і В.
Черевний тиф – гостра інфекційна хвороба, що спричинюється паличкою черевного тифу. Збудник черевного тифу sallmonella typhi abdominalis і паратифу А і В – sallmonella paratyphi enterobacteriacede. Рухливі палички, перитрихіально розташовані джгутики. Бактерії грамнегативні, факультативні анаероби, добре ростуть на середовищі, що містить жовч.
Черевнотифозні бактерії мають О-антиген – соматичний, термостабільний, чутливий до формаліну. Н-антиген – термолабільний, стійкий до формаліну. Vi - антиген – поверхневий, соматичний, термолабільний. Нараховують понад 80 фаготипів.
Бактерії стійкі проти факторів зовнішнього середовища. У ґрунті зберігаються протягом 1-9 місяця, у воді – 4 тижні, у фекаліях близько року. Добре зберігаються і розмножуються в м’ясних і молочних продуктах (1-3 міс.), на фруктах і овочах (біля 10 днів), у сирі, маслі, хлібі (1-3). Витримують низькі температури, у разі нагрівання швидко гинуть. Під дією хлораміну, фенолу, лізолу в звичайних концентраціях гинуть через кілька хвилин.
Джерелом інфекції є хвора людина і бактеріоносій. Хворі виділяють збудник з калом, сечею рідше слиною і молоком. Бактеріовиділення починається в кінці інкубаційного періоду, підсилюється в розпалі хвороби і зменшується в період видужання.
Розрізняють гострі бактеріоносійство – до трьох місяців і хронічне – понад три місяці, іноді протягом усього життя. Допускається існування транзиторного бактеріоносійство у здорових людей, які були в контакті з хворим на черевний тиф.
Механізм передачі фекально-оральний, який здійснюється харчовим, водним і контактно-побутовим шляхами передачі.
Для черевного тифу властива літньо-осіння сезонність. Сприйнятливість до черевного тифу висока і майже не залежить від віку і статі.
Імунітет після перенесеної хвороби стійкий. Повторне захворювання майже не спостерігається.
У типових випадках черевний тиф має циклічний перебіг. Розрізняють такі періоди хвороби:
1) інкубаційний;
2) початковий;
3) повного розвитку;
4) найвищого напруження;
5) зниження основних симптомів;
6) видужування.
Перебіг може бути легким, середньо тяжкий і тяжкий. До атипових форм належить стерті, абортивні, атипові, замасковані. У перебігу черевного тифу можливі загострення, рецидиви ускладнення.
Інкубаційний період 5-25 днів (найчастіше 10-15 днів).
Початковий період. У типових випадках хвороба починається поступово, зі східчастим підвищенням температури, яка на 5-7 день досягає 39-400С. крім того хворі скаржаться на головний біль, порушення сну, слабкість, нездужання, погіршення апетиту, швидку втомлюваність. Спостерігається блідість, млявість, адинамія, схильність до закрепу. Язик збільшений, з відбитками зубів, має білий або сірий наліт, чистий кінчик (симптом Мафана) і краї – черевнотифозний язик. Збільшені печінка і селезінка, спостерігається феномен пальпаторної крепітації та гіпертензія шкіри в правій здухвинній ділянці. Відмічається відносна брадикардія з дикротією, прояви бронхіту, іноді носові кровотечі.
Період повного розвитку хвороби. у цей період усі симптоми досягають найвищого рівня. Температура тіла встановлюється на сталому рівні з добовим коливанням біля 10С, спостерігається інтоксикація. У окремих хворих розвивається тифозний стан, з’являється розеольозний висип, симптом Падалки, метеоризм. Біля ліжка хворого відчувається запах аміаку.
Період найвищого напруження хвороби. спостерігається значна інтоксикація нервової системи та органів кровообігу, ураження травного каналу, інших органів і систем. Це критичний період хвороби, коли можуть з’являтися різні ускладнення. Цей період потребує найбільшої уваги при огляді і лікування.
Період згасання основних симптомів. Температура тіла літично знижується, інтоксикація зменшується, у більшості зникає висип, зменшується печінка і селезінка, посилюється діурез і пітливість.
Період видужування – період відновлення порушених функцій організму. У період реконвалесценції іноді відбувається рецидиви хвороби, коли знову підвищується температура тіла і поновлюються клінічні прояви хвороби.
Раніше перебіг хвороби тривав 4-6 тижнів, тепер з зв’язку із застосуванням специфічної терапії така тривалість спостерігається рідко.
Гарячка. Класичною вважається трапецієвидна однохвильова температурна крива: поступове підвищення, утримання на сталому рівні, поступове зниження. Типовим для черевного тифу вважається багатохвильовий тип кривої: чергування періодів високої і низької температури. Характерним вважається амфіболічне зниження температури з великими коливаннями між ранковою і вечірньою температурами (у 5-10% хворих). Крім того, можуть бути неправильна, ремітуючи, субфебрильна та інші типи гарячки.
Висип є важливою діагностичною ознакою. З’являється на 8-10 день у невеликій кількості (10-20 елементів) мономорфний за розміром, формою, рожевого кольору розеольозний висип, переважно на шкірі передньої стінки живота, грудей, внутрішніх поверхонь стегон, пліч, передпліччя, рідше спини. розеоли можуть дещо підвищуватись над рівнем шкіри. Розеоли зберігається 3-5 днів, зникають без наслідків. Іноді виявляються жовтий колір долонь і підошов, міліарні пухирці з прозорою рідиною на шкірі грудей і живота (це часто передує зниженню температури).
Нудота і блювота спостерігається рідко. Білий або сірий наліт на язику згодом стає брудно-сірим або брудно-коричневим – фулігінозний язик.
У 5% хворих можна спостерігати виразкову ангіну Дюге – поверхневі, часто симетричні виразки на місці некротизованих лімфатичних фолікулів м’якого піднебіння, особливо передніх дужок, рідше – мигдаликів.
Метеоризм виникає в наслідок токсичного парезу кишок, а також у зв’язку з копростазом (у дітей).
При перкусії імолекальної ділянці з 2-го тижня хвороби визначається притуплення перкуторного звуку.
Збоку органів кровообігу характерною ознакою є відносна брадикардія і декротія – відчуття після основної пульсової хвилі додаткової. Артеріальний тиск помірно знижений.
Ознаки бронхіту (сухе покашлювання) – патологічний симптом черевного тифу (гіперсекреція в бронхах в наслідок переважання n. vagus).
Ураження сечової системи іноді характеризується симптомами токсичного нефрозу з протеїнурією, у тяжких випадках – з циліндрурією.
Зміни в крові мають важливе значення. У розпалі хвороби – це лейкопенія, анеозінофілія, нейтропенія, відносний лімфоцитоз, тромбоцитопенія. Це пов’язано з вибірковим ураженням мієлоїдного ростка кровотворення. У дітей часто спостерігається лейкоцитоз, ШОЕ помірно збільшена.
Особливості клініки паратифу і черевного тифу схожі. Загальний клінічними ознаками є короткий інкубаційний період, частіший гострий початок, поява в більш ранні строки густішого типового (паратиф А) або більшого за розмірами (паратиф В) висипу.
У хворих на паратиф А, крім того, температура тіла часто набуває ремітуючого характеру, часом озноб і пітливість. Іноді на початку хвороби спостерігається нежить, вологий кашель, гіперемія лиця, ін’єкція судин склер, герпес на губах.
При дослідженні крові часто спостерігається лейкоцитоз, а реакція Відаля може бути негативно.
При паратифі В можлива більша кількість можливих джерел інфекції (свійські тварини – рогата худоба, свині, птахи). В клінічні картині частіше спостерігаються ознаки гастроентериту. Перебіг хвороби легкий, ніж у хворих на черевний тиф і паратиф А.
Небезпечними ускладненнями є кишкові кровотечі і перфорація кишок.
Кишкові кровотечі найчастіше розвиваються на третьому тижні хвороби. Винекненю кровотеч сприяють тромбоцитопенія, порушення дієти і режиму (раннє вставання). Зниження температури і почастішання пульсу є ранніми симптомами кровотечі. При зображенні їх на температурній криві утворює перехрещення (“ножиці”). Крім того виявляють дьогтеподібний кал або згустки крові.
Перфорація кишок частіше розвивається на 3-4 тижні хвороби. клінічні прояви мають деякі особливості. Основні з них – часто немає раптового болю в животі. Інші симптоми теж нерідко приховані внаслідок тифозного стану.
Найчастіше спостерігається напруження м’язів передньої стінки живота. У деяких випадках єдиним симптомом є погіршення загального стану хворого - риси обличчя загострюються, холодний піт, язик сухий, блювання, чихавка, тахікардія. Хірургічне втручання потрібно проводити в перші 6-8 годин.
Специфічна діагностика ґрунтується на бактеріологічному дослідженні: збудника можна виділити з крові, калу (з 2-го тижня), з сечі (з 3-го тижня), з жовчі, іноді з розеол, кісткового мозку, з харкотинням, гною, цереброспінальної рідини.
Кров висівають на специфічний жовчний бульйон (середовище Раппорта). Кал, сечу, жовч висівають на тверді живильні середовища Плоскірєва або Вільсона-Блера.
З серологічних реакцій найбільш чутливою є РНГА з еритроцитарними діагностичними О-, Н - і Vi - антигенами. Також використовують класичну реакцію Віддаля. Серологічні реакції стають позитивними з 7-8-го дня хвороби, діагностичний титр 1:200.
Лікування. Важливу роль відіграють суворе дотримання постільного режиму, догляд за порожниною рота, шкірою, роботою кишок. Дієта має бути енергетично цінною і механічно та хімічно щадною.
Антибіотикотерапія проводиться до 10-го дня нормальної температури. Серед антибіотиків провідне місце займає левоміцетин, який призначають у середину по 0,5гр 4-6 рази на добу. При неможливості використання у середину, призначають левоміцетину сукцинат по 1гр 2-4 рази на добу в/м. Можна призначати ампіцилін, бактрим, тетрациклін.
З метою зниження частоти рецидивів, підвищення ефективності етіотропного лікування розроблена імунохіміотерапія, яка передбачає застосування в гострому періоді тифо-паратифозних вакцин, а ще краще Vi - антигену по 400 мкг п/ш тричі з інтервалом 7 днів.
Якщо потрібно призначають дезінтоксикаційну симптоматичну терапію, серцеві глюкозиди, судиннорозширюючі. При кишковій кровотечі постільний режим, забороняють прийом їжі на 12-16 годин, холод на живіт, вікасол, етамзілат, 10% желатин п/ш в ділянці живота, альгостат, свіжозаморожена плазма. При тяжкому перебігу, розвитку інфекційно-токсичного шоку призначають глюкокортикостероїди, реологічно активні препарати, інгібітори протеаз та ін.
Профілактика. Важливу роль у профілактиці черевного тифу відіграють рання діагностика, попереджувальна госпіталізація хворих з температурою понад 5 днів.
Реконвалесцентів виписують не раніше 21-го дня нормальної температури, після трикратного бактеріологічного дослідження калу і сечі з інтервалами 5 днів, та одноразового жовчі, які проводять на 3-4 день після антибіотикотерапії. Після виписки реконвалесценти підлягають диспансеризації протягом 3-х місяців з бактеріологічним дослідженням калу, сечі, жовчі, а також перебувають на обліку СЕС протягом 2-х років.
Усі контактні підлягають спостереженню з термометрією протягом 21-го дня у разі черевного тифу і 14 днів – паратифу. В осередках проводять дезинфекцію.
З метою специфічної профілактики (за епідеміологічними показниками у віці після 7 років) використовують моно - і полівакцини.
Харчові токсикоінфекції. Сальмонельоз.
Це група гострих інфекційних хвороб, спричинених вживанням інфікованих різними мікроорганізмами продуктів харчування, характеризується загальною інтоксикацією, картиною гастроентериту, порушенням водно-мінерального обміну.
Е т і о л о г і я. Збудниками можуть бути: а) сальмонели; б) патогенні серотини кишкової та паракишкової палички; в) шигели; г) ентеропатогенні стафілококи; д) бацили ботулізму; е) інші збудники (протей, ентерококи, спорові анаероби і аероби).
Е п і д е м і о л о г і я. Джерело інфекції – хвора людина і тварини, хворих або носії збудника. Особи, що страждають гнійними інфекціям, пневмоніями, є джерела стафілококової токсикоінфекції. З тварин ними можуть бути корови і кози, хворі маститом.
Механізм зараження – фекально-оральний. Факторами передачі є молоко, молочні продукти, креми та інші кондитерські вироби.
Сприйнятливість досить висока і становить 80-100%. Характерна літньо-осіння сезонність.
К л і н і ч н а к а р т и н а. інкубаційний період дуже короткий, триває в середньому від 30 хвилин до 12 годин і не буває більше 24 годин.
Симптоми хвороби виникають раптово. З’являється нудота, до якої приєднується рвота. Рвота рідко буває однократною, частіше вона повторна, інколи невпинна, з сильними болями в епігастральній ділянці. Майже одночасно з рвотою починається пронос. Стілець рідкий, водянистий, від 1 до 10-15 разів на добу, звичайно має ентеритний характер і не містить слизу та крові. Лихоманка буває високою
Об’єктивно у хворих блідість шкірних покривів, інколи ціаноз їх. Язик обкладений біло-сірим налітом. Живіт при пальпації м’який, болючий в епігастральній ділянці. Можливі судоми в м’язах кінцівок, зниження діурезу, зниження тургору шкіри. Температура тіла підвищується до 38-390С, хоча маже залишатися нормальною. При дослідженні крові – нейтрофільний лейкоцитоз зі зрушенням лейкоцитарної формули вліво.
Тривалість захворювання у більшості випадків 1-4 днів. Летальне закінчення захворювання зустрічається дуже рідко.
У с к л а д н е н н я. В тяжких випадках харчових токсикоінфекцій можуть спостерігатися інфекційно-токсичний або гіповалемічний шок, тромбоз магістральних судин.
Д і а г н о с т и к а.
Велике значення в діагностиці харчових токсикоінфекцій має бактеріологічний метод, що включає вивчення токсигенних властивостей виділених збудників. Матеріалом для дослідження є випорожнення хворого, блювотні маси, промивні води шлунку, залишки нез’їдженої їжі.
Л і к у в а н н я. Ретельне і багаторазове промивання шлунку до отримання чистих промивних вод. Промивання проводять слабким розчином перманганату калію (0,1%). 2-4% розчином гідрокарбонату натрію, розчином таніну (1-500). Для купування інтоксикації, відновлення водно-сольового балансу і покращення гемодинаміки в/в вводять розчини кристалоїдів: розчин Рінгера, “Трисоль”, “Лактасоль”. Призначення антибіотиків, сульфаніламідів і інших хіміопрепаратів при харчовій токсикоінфекції недоцільно.
П р о ф і л а к т и к а. основну роль грають міри ветеринарного санітарного спостереження за худобою, що підлягають засіб, забезпечення. Санітарно-гігієнічних вимог при збереженні м’яса, риби і інших продуктів, а також правильна кулінарна обробка і зберігання харчових продуктів на холоді. Категорично забороняється вживання в їжу продуктів, які по зовнішньому вигляді або запаху здаються недоброякісними: не слід також вживати консерви, якщо банки мають вздуття (бомбаж). Специфічна профілактика не розроблена.
Сальмонельоз.
Гостра кишкова антропозоонозна інфекція, що викликається чисельними бактеріями з роду сальмонел, характеризується переважно ураженням шлунково-кишкового тракту і протікає частіше всього у вигляді гастроінтенстинальних, рідше – генералізованих форм.
Е т і о л о г і я. Збудники сальмонельозу відносять до роду Salmonella, родини кишкових бактерій. Сальмонели відносно стійкі до різних факторів зовнішнього середовища і до більшості відомих антибіотиків, деякі з них не гинуть при заморожуванні до –48-820С і добре переносять висушування. На різних предметах при кімнатній температурі вони зберігаються 45-90 днів, в сухих випорожненнях тварин – 3-4 років.
Е п і д е м і о л о г і я. Джерелом інфекції є сільськогосподарські і дикі тварини, птахи, особливо водоплаваючі. Джерелом інфекції може бути хвора на сальмонельоз людина або бактеріоносій.
Механізм передачі – фекально-оральний, рідко контактно-побутовий. Фактори передачі є продукти харчування, насамперед м’ясо тварини та птиці.
Найбільш сприйнятливі діти першого року життя. Для сальмонельозу властива літньо-осіння сезонність.
Після перенесеного сальмонельозу залишається типоспецифічний імунітет, який утримується 5-7 місяців.
К л і н і ч н а к а р т и н а. інкубаційний період дуже короткий, триває в середньому 12 - 24 годин. Інколи він вкорочується до 6 годин або продовжується до 2-14 днів.
Гастроінтестинальна форма зустрічається найбільш часто. При ній захворювання може протікати у вигляді гастриту, гастроентериту і гастроентероколіта. Помірна інтоксикація, болі в епігастрії, нудота, повторне блювання. Проноса при цьому варіанті перебігу хвороби не буває.
Гастроентерит – найбільш частий клінічний синдром. Початок захворювання гостре. Майже одночасно з’являються симптоми інтоксикації і ознаки враження шлунково-кишкового тракту, які швидко, на протязі декількох годин, досягають максимального розвитку. Нудота і рвота спостерігається у багатьох хворих. Рвота рідко повторна, чисельна, інколи безперервна. Стул рідкий, чисельний, як правило, зберігає каловий характер, зловонний, пінистий, коричневий, темно-зеленого або жовтого кольору. Інколи можуть нагадувати рисовий відвар. Живіт помірно здутий, при пальпації болючий в епігастрії, навколо пупка, в ілеоцекальній ділянці (так званий сальмонельозний трикутник), можуть виявлятись бурчання, “переливання” в ділянці петель тонкого відділу кишечнику.
Гастроентероколітична форма може бути розпочатися як гастроентерит, але потім все більш чітко в клініці виступає симптомокомплекс коліта. Сальмонельоз при цій формі по своєму перебігу нагадує гостру дизентерію. Хвороба починається гостро, з підйому температури тіла, появою симптомів інтоксикації. З перших днів хвороби стул частий рідкий з домішками слизу і інколи крові. Можуть бути тенезми і несправжні позиви.
Тифоподібна форма сальмонельозу звичайно починається з ураження шлунково-кишкового тракту, але може з самого початку протікати і без дисфункції кишечнику. Клінічно вона нагадує черевний тиф і особливо паратифи. Синдром інтоксикації різко виражений і супроводжується пригніченням центральної нервової системи. Хворі скаржаться на сильну головну біль, м’язові болі, спотворення сну (сонливість вдень і безсоння в ночі), в’ялість, різку слабість. Висока температура 39-400С, температурна реакція носить ремітуючий або хвилеподібний характер. Продовжуванність лихоманкового періоду коливається від 6-10 днів до 3-4 тижнів.
Септична форма сальмонельозу з самого початку розвивається як сальмонельозний сепсис. Але інколи хворі з гастроінтестинальною формою сальмонельозу дисфункція кишечника зупиняється, наростає інтоксикація. Захворювання втрачає циклічність, температурна крива набуває неправильний, ремітуючий характер, з’являються озноб і профузний піт – сальмонельоз набуває септичного перебігу. Клінічна картина залежить від локалізації метастатичних гнійних вогнищ, які можуть виникати всіх органах. Завжди виявляється збільшена селезінка.
Субклінічна форма сальмонельозу характеризується відсутністю клінічних симптомів захворювання при виділенні сальмонел з випорожненнями, сечею або жовчю.
Д і а г н о с т и к а. Діагностика сальмонельозу проводяться на основі епідеміологічних, клінічних і лабораторних даних. Застосовуються бактеріологічні і серологічні методи дослідження. Бактеріологічному дослідженню підлягають рвотні маси, промивні води шлунку, дуоденальний вміст, кров, сеча, випорожнення.
Із серологічних досліджень використовують РА РНГА з еритроцитарними діагностикумами, експрес-методи –імунофлюоресцентний та ін.
Л і к у в а н н я. Визначається клічною формулою сальмельозу, а також індивідуальними особливостями організму.
Необхідно промити шлунок 2% розчином натрію гідрокарбонат або слаборожевим розчином калію перманганату. Після чого призначають сольові проносні засоби та адсорбенти.
Основним є патогенетичне лікування.
Антибактеріальні засоби застосовують при лікування хворих на тяжкі форми, а також дітей раннього віку з усіма формами сальмонельозу
Призначення дієти №4 і багато рідини пити. Показано промивання шлунку.
Введення сольових розчинів.
Антибактеріальна терапія, що включає антибіотики, сульфаніламідів та інші хіміопрепарати, неефективна.
При генерелізованих формах разом із патогенетичною терапією показано етіотропне лікування з включенням антибіотиків.
П р о ф і л а к т и к а. профілактика включає ветеринарно-санітарні, санітарно-гігієнічні і протиепідемічні заходу. у вогнищах захворювання проводиться поточна і заключна дезинфекція. Хворих госпіталізують по клінічним і епідеміологічних показах. Перехворівших виписують після клінічного видужання і від’ємних контрольних бактеріологічних досліджень випорожнень, жовчі і сечі. За вогнищем проводять спостереження на протязі 7 днів.
Ботулізм (botulismus).
Це харчова токсикоінфекція, яка виникає внаслідок вживання продуктів інфікованих бацилою ботулізму та її екзотоксином; характеризується тяжким ураженням нервової системи, переважно холінергічних структур довгастого та спинного мозку, офтальмоплегічним, фоноларингоплегічним синдромом, парезами (паралічами) м’язів, що беруть участь в акті ковтання, дихання, загальною м’язовою (руховою) слабкістю.
Е т і о л о г і я.
Хворобу викликає суворо анаероб паличка - Cl. botulinum, яка широко розповсюджена в природі, довгий час зберігається в ґрунті, куди заноситься з кишечнику тварин і знаходиться у вигляді спорів. В процесі проростання спорів в вегетативну форму бактерії ботулізму виробляють екзотоксин (найсильнішу бактеріальну отруту). Він не руйнується під дією шлункового соку. В продуктах розмноженні бактерії і накопиченні екзотоксину проходить без доступу повітря, цьому сприяє наявність гарного живильного середовища, до складу якого входить білок (наприклад, при домашньому консервуванні грибів).
Вегетативні форми збудника малостійкі до факторів зовнішнього середовища, на відміну від спор, які витримують кип’ятіння протягом 5-6 год.
Е п і д е м і о л о г і я.
Зараження людей проходить при вживанні в їжу продуктів, в яких міститься вегетативні форми і спори бактерій ботулізму та їх токсини. Утворення екзотоксину бактерій проходить найінтенсивніше при t 35-370С. в розповсюдженні ботулізму грають роль різні продукти до них відносять: ковбаси, гриби, копчене м’ясо, свіжо в’ялена риба, червона риба, фруктові та овочеві консерви.
Фактори передачі можуть бути продукти, забрудненні грунтом, але найчастіше причиною хвороби є вживанняв їжу інфікованої консервованої продукції.
Сприйнятливість до ботулізму висока і не залежить віж статі і віку. Сезонність осінньо-зимова не є небезпечним для оточуючих.
Після перенесеної хвороби утворюється типоспецифічнй антитоксичний і антибактеріальний імунітет.
П а т о г е н ез.
Разом з інфікованими продуктами збудник ботулізму і його екзотоксини проникають в тонкі кішки, де токсин всмоктується в ток крові з ураженим ядер черепно-мозкових нервів, синапсів, нервово-м’язеві тканини. Екзотоксин збудника вибірково пошкоджує нервові вузли серця, та викликає порушення в його діяльності.
К л і н і ч н а к а р т и н а.
Інкубаційний період від кількох годин до 2-5 днів і рідше до 10 днів. При тяжких формах він короткий. Ботулізм може починатися з ознак гострого гастриту (біль в епігастрії, нудоти, пронос, блювання). Захворювання починається з загальної слабкості, головного болю, сухість в роті, порушення зору (нечітке бічне зблизька, “туман”, “сітка” перед очима, діплопія). Ці очні симптоми є ранніми і типовими для ботулізму. Має значення спазм судин сітківки. Об’єктивно – розширення зіниць, в’яла реакція на світло, анізокорія, недостатністю якогось з окорухливих м’язів, опущення повік і неможливість їх підняти. Дані з’являється ураження інших м’язів. Спостерігається параліч м’якого неба (з носовим відтінком рідина при ковтанні, виливається через ніс). Параліч м’язів гортані веде до охриплості мови, голосу. Можливі слабість чи парез мімічних м’язів, жувальних, верхніх кінцівок. Свідомість при цьому повністю збережена. Характерним є відсутність лихоманки. Зі сторони ссс відмічають тахікардію, гіпотонію, тупість серцевих тонів, на ЕКГ зміни (дифузні) серцевого м’яза. При важких формах ботулізму смерть настає від паралічу дихання на 3-5 день. Інколи хворі помирають від раптової зупинки серця. У хворих, що видужали довгий час зберігається астенізія. Залишкові явища після паралічу тримаються ½ місяця.
У с к л а д н е н н я: гострі пневмонії, токсичний міокардит, міозит, неврит.
Д і а г н о з.
Розпізнання ботулізму і надання невідкладної допомоги базується на клінічній симптоматиці, тому що серологічні та лабораторні методи результат дають пізно. При діагностиці враховують епідеміологічні дані (вживання консервів, груповий характер захворювання). Лабораторним методом досліджують збудник і токсин. Для дослідження беруть залишки продуктів, склад шлунку, блювотні маси, випорожнення, перші порції промивних вод, кров, сечу. Для виявлення ботулотоксинів використовують реакцію нейтроліз на білих мишах. Для цього беруть екстракт з продуктів чи блювотних мас, фільтрують і вводять двом мишам по 0,5 –0,8 мл. другій парі матеріал вводять в суміші з противоботулічні сироватками (А, В,С, Е по 0,05 мл кожного типу). Якщо перша пара мишей помирає, а ті коли ввели сироватку – живі, то ставлять розгорнуту реакцію непрямої гемаглютинації.
Збудник ботулізму можна визначити при посіві на живильне середовище (бульйон Хоттінгера чи Кітта-Тароціні).
Ботулотоксин також визначають по реакції непрямої гемаглютинації.
Л і к у в а н н я.
Основним методом терапії є якомога раннє введення специфічних протиботулічних сироваток. Сироватку типу А вводять в дозі 10000 – 15000 МО, типу В – 5000-7500 МО, типу Е – 15000 МО. Сироватку попередньо підігрівають і вводять в/в.
При важких формах вводимо ті ж дози, з інтервалом 6-8 годин 1-2 рази (в/м).
Усім хворим ботулізмом, незалежно від строку поступлення в стаціонар – проводять промивання шлунку 2-5% р-ном гідрокарбонат натрію, ставлять сифонну клізму, назначають послаблюючі (30гр сульфату магнію на 500 мл води) п/ш чи в/в вводять 5% розчин глюкози, призначають сечогінні. Можна робити масивні кровопускання з одночасним переливанням крові (до 1 літра).
При розладах серцево-судинної системи – корсін (10% - 1 мл), камфора, кордіамін, ефедрин. При наростанні асфіксії – троглостомін. При порушенні дихання через параліч дихальних м’язів врятувати хворого можна при допомозі штучної вентиляції легень. В зв’язку з розладом акту ковтання, нормальне харчування затруднене, тому використовують харчування через зонд. Для знищення збудника ботулізму і профілактику ускладнень, частіше пневмоній, призначають левоміцетин по 0,5 4 рази на добу.
П р о г н о з.
Навіть при сучасних методах лікування летальність 15-30%.
Строк перебування в стаціонарі 1-2 місяця.
П р о ф і л а к т и к а.
1. Санітарний нагляд за заготівлею, транспортуванням, зберіганням овочів, фруктів, рибних, м’ясних полуфабрикатів.
2. Перевірка консервів перед вживанням.
3. Особам, які були в контакті з ботулотоксином (лаборанти) проводять щеплення поліанатоксином триразово з інтервалом 45 днів між 1 місяцем і 2 щепленням через 3 місяця роблять третє щеплення.
4. Проведення санітарно-освітньої роботи.
Дизентерія.
Це гостра інфекційна хвороба з фекально-оральним механізмом передачі. Спричиняється різними видами шигел, характеризується симптомами загальної інтоксикації, ураженням товстої кишки, переважно її дистального відділу, та ознаками геморагічного коліту.
Збудники належать до роду Shigella, родини Enterobacteriaceae. Це нерухливі палички, спор не утворюють, є факультативними анаеробами.
Розрізняють 4 підгрупи шигел. Підгрупа А (Sh. dyseuteriae) охоплює 10 сероварів. До підгрупи В (Sh. flexneri) належить 8 сероварів. підгрупа С (Sh. boudii) налічує 15 сероварів. підгрупа Д (Sh. Sonne) має 14 сероварів за ферментативними властивостями і 17 – за коліценгенністю.
Шигели мають значну стійкість проти факторів зовнішнього середовища. На забрудненій білизні можуть зберігатися протягом 6 місяців. Усі дезинфікуючі засоби вбивають шигел протягом 1-3 хв.
Джерелом інфекції є хворі на гостру і хронічну форми хвороби, а також бактеріоносії.
Механізм зараження – фекально-оральний, відбувається водним, хврчовим і контактно-побутовим шляхом. Факторами передачі є продукти харчування, вода, мухи, брудні руки, забруднені фекаліями хворого предмети побуту, тощо.
Сприйнятливість висока. Дизентерії властива літньо-осіння сезонність.
Перенесена хвороба залишає нетривкий (протягом року), а при шигельозі Григор’єва-Шига – більш тривалий (близько двох років), строго типо-та видоспецифічний імунітет.
Дизентерія відзначається поліморфізмом клінічних проявів і характеризується як місцевим ураженням кишок, так і загальнотоксичними проявами. Набула поширення така клінічна класифікація дизентерії:
1. Гостра дизентерія (триває близько 3 місяців): а) типова (колітична) форма; б) токсикоінфекційна (гастроентероколітична) форма. Обидві форми за перебігом можуть бути легкими, середньотяжкими, тяжкими, стертими.
2. Хронічна дизентерія (триває понад 3 місяці): а) рецедивуюча; б) безперервна.
3. Бактеріоносійство.
Гостра дизентерія. Інкубаційний період триває від 1 до 7 діб (частіше 2-3 дні). Розпочинається гостро, з ознобу, відчуття жару. Температура тіла швидко підвищується до 38-390С, наростає інтоксикація.
З першого дня хвороби провідним є симптонокомплекс спастичного дистального геморагічного коліту. Виникає приступоподібний спастичний біль у нижніх відділах живота. Переважно у лівій здухвинній ділянці. Виникають також типові для дистального коліту тенезми: тягнучий біль у відхіднику під час дефекації та протягом 5-10 хв після неї. Фекалії рідкої консистенції.
Кількість фекалій щораз менше, а частота випорожнень зростає, з’являються домішки слизу, а при наступних випорожненнях – крові, пізніше гною.
Під час пальпації живота відзначається різка болючість у його лівій половині. Сигмовидна ободова кишка спазмована.
При дослідженні крові – нейтрофільний лейкоцитоз із зрушенням лейкоцитарної форми вліво, моноцитоз, помірне збільшення ШОЄ.
Хронічна дизентерія. Останнім часом спостерігається рідко і має рецидивуючий або безперервний перебіг. Частіше набуває рецидивуючого перебігу з чергуванням фаз ремісії та загострення під час якого, як і при гострій дизентерії, переважають ознаки ураження дистального відділу товстої кишки. загострення можуть спричинятися порушеннями дієти, розладами функції шлунка і кишок, і частіше супроводжуються помірно вираженими симптомами спастичного коліту, але тривалим бактеріовиділенням.
Клінічний діагноз дизентерії ставиться на основі симптомів захворювання і даних епідеміологічного анамнезу.
Специфічна діагностика заключається в виділенні копрокультури шигел, а в окремих випадках – і гемокультури.
Шкірна алергічна проба з дизентерином використовується рідко. Основний принцип лікування хворих на дизентерію якомога раніше почати терапевтичні заходи. Етіотропна терапія передбачає використання різних антибактеріаьних лікарських засобів. Хворих на легкі форми дизентерії доцільно лікувати без використання антибіотиків. Найкраще результати отримують при застосування в цих випадках препаратів нітрофуранового ряду, похідних 8-оксихіноліну і сульфаніламідних препаратів перезорбтивної дії протягом 6-7 днів.
Проводять патогенетичну терапію (поліглюкін, деополіглюкін, полііонні розчини). В особливо тяжких випадках при інфекційно-токсичному шоку призначають глікокортикостероїди.
Профілактика. Першочергове значення надається ранній діагностиці дизентерії та ізоляції хворих. В осередках обовязкова поточна та заключна дизенфекція.
Осіб, що перехворіли на гостру дизентерію, виписують із стаціонару не раніше як через 3 дні після клінічного видужання і одноразового, а у декретованих контингентів – дворазового негативного бактеріологічного дослідження, яке проводять не раніше, як за 2 дні після закінченого курсу антибактеріальної терапії.
Диспансеризація в КІЗ протягом 3 місяців після виписки із стаціонару, а у хворих на хронічну дизентерію з числа декретованих контингентів – протягом 6 місяців.
Дотримання санітарно-гігієнічних та санітарно-технічних норм і правил на підприємствах громадського харчування, в дитячих дошкільних закладах, школах.
Для специфічної профілактики запропонована суха ліофілізована жива протидизентерійна вакцина (усередину). Але ефективність її остаточно не з’ясована.
