Тема: «Забезпечення прав та свобод людини і громадянина у правозастосовчій практиці державних органів України» (стр. 1 )

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

Кафедра конституційного та міжнародного права

ЗАТВЕРДЖУЮ

Начальник кафедри

конституційного та

міжнародного права

полковник міліції

Колодій А. М.

___.___.20___

ФОНДОВА ЛЕКЦІЯ

з навчальної дисципліни «Права людини в правозастосовчій практиці»

Тема: «Забезпечення прав та свобод людини і громадянина у правозастосовчій практиці державних органів України»

ПІДГОТУВАВ:

старший викладач кафедри

Редькін В. В.

Обговорено і схвалено на засіданні кафедри ___.___.20___ протокол № ___

Київ – 2014 р.

Вид лекції: інформаційна.

Дидактичні цілі:

Навчальні: формування поняттєво-категоріального апарату з відповідної проблематики, а також систематизованих стійких знань слухачів, щодо особливостей забезпечення прав та свобод людини і громадянина в правозастосовчій практиці державних органів України.

Розвиваючи: розвиток інтелектуальних здібностей у сфері правозастосовчої діяльності.

Виховні: формування світоглядно-аксіологічних настанов особистості на засадах гуманізму та загальнолюдських цінностей, сприяння розвитку виваженого ставлення до людської гідності та основних прав людини, підвищення рівня правової свідомості та правової культури.

Міжпредметні та міждисциплінарні зв’язки:

Забезпечуючи дисципліни: «Теорія держави та права», «Права і свободи людини та громадянина», «Конституційне право України», «Державне право зарубіжних країн».

Забезпечувані дисципліни: «Адміністративне право», «Кримінальне право», «Кримінальне процесуальне право», «Міжнародне право».

Навчально-методичне забезпечення лекції: наочність досягатиметься використанням умовних графічних зображень (таблиці, схеми), технічних засобів навчання (мультимедійних засобів).

План ЛЕКЦІЇ

1. Гарантії державних органів по забезпеченню прав, свобод та обов’язків людини і громадянина.

2. Повноваження Верховної Ради України по захисту прав та свобод людини і громадянина в правозастосовчій практиці.

3. Повноваження Президента України щодо здійснення захисту прав та свобод людини і громадянина в правозастосовчій практиці.

4. Способи здійснення нагляду прокуратури України за дотриманням прав та свобод людини і громадянина в Україні.

5. Механізм поновлення прав людини і громадянина судовими органами України.

Рекомендована література:

1.  Конституція України: Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року. – К.: Юрінком, 1996. – 80 с.

2.  Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту: Закон України від 8 липня 2011 року // Голос України. – 3 серпня 2011 року. – № 000.

3.  Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини: Закон України від 23 лютого 2006 року // Відомості Верховної Ради України. – 2006.- №30. – Ст. 260.

4.  Про громадянство України: Закон України від 18 січня 2001 року // Відомості Верховної Ради України – 2001. – №13. – Ст. 65.

5.  Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків: Закон України від 8 вересня 2005 року// Відомості Верховної Ради України. – 2005. - №52. – Ст. 561.

6.  Про закордонних українців: Закон України від 4 березня 2004 року // Відомості Верховної Ради України. – 2004. - №25. – Ст. 343.

7.  Про імміграцію: Закон України від 7 червня 2001 року // Відомості Верховної Ради України. – 2001. - № 41. – Ст. 197.

8.  Про Конституційний Суд України: Закон України від 16 жовтня 1996 року // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – №49. – Ст. 272.

9.  Про міжнародні договори України: Закон України від 29 червня 2004 року //Урядовий кур’єр. – 18 серпня 2004 р. № 000.

10.  Про міліцію: Закон України від 20 грудня 1990 року // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1991. – №4. – Ст. 20.

11.  Про національні меншини в Україні: Закон України від 25 червня 1992 року // Відомості Верховної Ради України. – 1992. - №36. – Ст.529.

12.  Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства: Закон України від 22 вересня 2011 року // Голос України. – 25 жовтня 2011 року. – № 000.

13.  Про прокуратуру: Закон України від 5 листопада 1991 року // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – №53. – Ст. 793.

14.  Про Службу безпеки України: Закон України від 25 березня 1992 року // Відомості Верховної Ради України. - №27. – Ст. 382.

15.  Про судоустрій та статус суддів: Закон України від 7 липня 2010 року // Голос України. – 3 серпня 2010 року. – № 000.

16.  Про Уповноваженого Верховної Ради з прав людини: Закон України від 23 грудня 1997 року // Відомості Верховної Ради України. – 1998. – №20. – Ст. 99.

17.  Про Верховну Раду Автономної Республіки Крим : Закон України від 10 лютого 1998 року // Відомості Верховної Ради України. – 1998. – №29. – Ст. 191.

18.  Про Раду міністрів Автономної Республіки Крим : Закон України від 16 червня 2011 року // Відомості Верховної Ради України. – 2012. - №2-3. – Ст.3.

19.  Про місцеве самоврядування в Україні : Закон України від 21 травня 1997 року // Відомості Верховної Ради України. – 1997. – №24. – Ст. 170.

20.  Про Автономну Республіку Крим : Закон України від 17 березня 1995 року // Відомості Верховної Ради України. – 1995. – №11. – Ст. 69.

21.  Про асоціації органів місцевого самоврядування : Закон України від 16 квітня 2009 року // Відомості Верховної Ради України. – 2009. – №38. – Ст. 534;

22.  Про статус депутатів місцевих рад : Закон України від 11 липня 2002 року // Відомості Верховної Ради України. – 2002. – №40. – Ст. 290;

23.  Про органи самоорганізації населення : Закон України від 11 липня 2001 року // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – №48. – Ст. 254;

24.  Про місцеве самоврядування в Україні : Закон України від 21 травня 1997 року // Відомості Верховної Ради України. – 1997. – №24. – Ст. 170

25.  Колодій А. М., Олійник людини і громадянина в Україні: Навч. посібник - К.: Юрінком Інтер, 2003. - 336с.

26.  Колодій А. М., Олійник , свободи та обов’язки людини і громадянина в Україні. – К.: Всеукраїнська асоціація видавців «Правова єдність», 2008. – 350с.

27.  Конституційні права, свободи та обов’язки людини і громадянина: Навчальний посібник / , Л. І. Чулінда. – К.: «Центр учбової літератури», 2012. – 206 с.

28.  Конституційні права, свободи та обов'язки людини і громадянина в Україні: Підруч. / іна, , . – Д.: Вид-во ДУЕП імені Альфреда Нобеля, 2011. – 336 с.

29.  Кравченко ійне право України: Навчальний посібник – 6-е видання. - К.: Атіка, 2009. - 608 с.

30.  Кушніренко О. Г., Слінько і свободи людини та громадянина: Навчальний посібник. - X.: Факт, 2001. – 440 с.

31.  Пустовіт і проблеми прав і свобод людини та громадянина в Україні: Навчальний посібник – К.: КНТ, 2009. – 232 с.

32.  Рабінович П. М., І. Права людини і громадянина: Навчальний посібник.- К.: Атіка, 2004. - 464 с.

1. Гарантії державних органів по забезпеченню прав, свобод та обов’язків людини і громадянина

Гарантії реалізації прав, свобод та обов’язків людини і громадянина можна охарактеризувати як систему норм та принципів, умов і засобів, що забезпечують у своїй сукупності здійснення конституційних прав, свобод та обов’язків людини і громадянина. Ефективність цієї системи залежить від різних чинників, але основним серед них є наявність визначених елементів у системі функціонування державної влади. До них відносять: а) наявність Основного Закону, дія якого не може бути припинена довільно; б) визнання державної влади похідною від влади народу і Конституції; в) закріплення на конституційному рівні основних прав, свобод та обов’язків людини і громадянина та засобів і умов їх здійснення; г) наявність незалежної судової влади; д) можливість захисту своїх прав в Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини та у міжнародних правозахисних організаціях.

Система гарантій прав, свобод та обов’язків людини і громадянина включає в себе передумови політичного, економічного, соціального, ідеологічного, правового характеру, що необхідні для їх реалізації, включаючи механізм їхньої охорони, захисту та відтворення.

Політичні гарантії - це закріплені конституційними нормами та принципами політичні умови та засоби, що забезпечують реалізацію основних прав, свобод та обов’язків людини і громадянина. До них відносять конституційні норми, що закріплюють обов’язки держави і її органів та інших суб’єктів політичної системи суспільства по створенню умов та використанню засобів здійснення конституційних прав, свобод та обов’язків людини і громадянина. Наприклад, стаття 3 Конституції України закріплює головним обов’язком держави необхідність утвердження і забезпечення прав і свобод людини. Згідно з статтею 92 Основного Закону парламент України повинен визначати виключно законами суб’єктивні права і свободи людини і громадянина, гарантії їх реалізації та основні обов’язки. Одне з провідних місць в системі органів державної влади щодо гарантування прав і свобод людини належить Верховній Раді України. Це пов‘язано з тим, що згідно Конституції України (ст. 75) їни – єдиний орган законодавчої влади в Україні. Тобто на Верховну Раду України покладається завдання нормативного закріплення по-перше – всієї сукупності прав, свобод та обов’язків, якими наділяється людина і громадянин, по-друге – визначення системи захисту даних прав, свобод та обов’язків.

В теорії конституціоналізму, насамперед, виділяються наступні функції парламенту: а) законодавча; б) установча; в) парламентського контролю. Розглянемо їх в аспекті захисту прав людини. Пріоритетною функцією Верховної Ради України є законодавча. Згідно Конституції України їни наділена правом приймати закони, постанови та інші акти. Як відзначалося вище виключно законами України, серед інших питань, повинні врегульовуватись питання щодо прав і свобод людини і громадянина, гарантій цих прав і свобод; основних обов’язків громадян (п. 1 ст. 92 Конституції України). Прикладом такого закону може служити Закон України „Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини” 23 грудня 1994 року. Потрібно відмітити, що будь-який закон прийнятий Верховною Радою України, сприяє захисту прав, свобод та обов’язків людини і громадянина шляхом зменшення кількості прогалин законодавства в діяльності певного органу держави, особи, групи осіб та інших можливих суб‘єктів правовідносин. В даному випадку більш чіткіше діє схема, що органу державної влади дозволено те, що прямо визначено в законі, а особі – все те, що не заборонено законом. Виконанню цього сприяють також постанови Верховної Ради України. Особливу увагу викликає Постанова Верховної Ради України від 17 червня 1999 року „Про засади державної політики України в галузі прав людини”. Даний нормативний документ закріпив принципи і напрями державної політики в галузі прав людини. Він виступає своєрідним фундаментом на якому базується діяльність системи державних органів в сфері гарантування прав людини. Також одним із напрямів законодавчої діяльності Верховної Ради України є внесення змін до Конституції України у межах і порядку, закріпленими розділом ХІІІ Основного Закону. Вихідним положенням при цьому є те, що Конституція України не може бути змінена, якщо зміни передбачають скасування чи обмеження прав і свобод людини і громадянина (ст. 157).