МІНІСТЕРСТВО ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ
НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ВНУТРІШНІХ СПРАВ
Кафедра криміналістики та судової медицини
ЗАТВЕРДЖУЮ
Начальник кафедри
криміналістики та судової медицини
полковник міліції
____.______________ 2015 р.
ПЛАН-КОНСПЕКТ ПРОВЕДЕННЯ
ЛЕКЦІЙНОГО ЗАНЯТТЯ
ТЕМА: Криміналістична ідентифікація і діагностика
З навчальної дисципліни: Криміналістика
Категорія слухачів: курсанти, слухачі, студенти
Навчальна мета: надати матеріал щодо основних теоретичних та практичних питань теми, що передбачаються програмою навчальної дисципліни. Зорієнтувати курсантів відносно проблемних питань. Окреслити завдання для самостійної роботи над матеріалом теми
Виховна мета: сприяти формуванню наукового світогляду, моральних, естетичних та інших якостей особистості, вихованню колективу
Розвивальна мета: розвивати інтелектуальні здібності, мислення, пам’ять, увагу, уяву, мислення, спостережливість, активність, творчість, самостійність курсантів, слухачів і студентів, прищеплювати їм раціональні способи пізнавальної діяльності та ін.
Навчальний час: 2 год. знань щодо поняття, сутності, завдання, значення, в
Навчальне обладнання, ТЗН: мультимедійний комплекс у вигляді
Наочні засоби: мультимедійні схеми
Міжпредметні та міждисциплінарні зв’язки: філософія, логіка, кримінологія, кримінальне право, кримінальний процес, оперативно-розшукова діяльність
План лекції (навчальні питання):
Вступ
1. Поняття і наукові засади криміналістичної ідентифікації
2. Види та форми криміналістичної ідентифікації
3. Ідентифікаційні ознаки і властивості, їх класифікація
4. Об'єкти і суб'єкти криміналістичної ідентифікації
5. Стадії криміналістичної ідентифікації
6. Поняття і сутність криміналістичної діагностики
Висновки
Література:
1. Алєксєєв О. О., Весельський В. К., Пясковський ідування окремих видів злочинів : Навч. посіб. для студ ВНЗ // МВС України. НАВС. – Київ : ЦУЛ, 2013. – 277 с.
2. Криміналістика : підручник / В. В. Пясковський, Ю. М. Чорноус, А. В. Іщенко, О. О. Алєксєєв та ін. – К. : «Центр учбової літератури», 2015. –544 с.
3. Криміналістика : Навч. посіб. // Авт. кол. : Р. І. Благута, Р. І. Сибірина, та ін.; за заг. ред. Є. В. Пряхіна. – Львів : ЛьвівДУВС, 2010. – 539 с.
4. Криміналістика : навч. посіб. // Мін. освіти і науки, молоді та спорту України, рекоменд. Мін. освіти і науки, молоді та спорту України. – Київ : Атіка, 2012. – 495 с.
5. Криміналістика : Підручник // МОН України. Нац. юрид. академія ім. Я. Мудрого; За ред. ітька. – Харків : Право, 2008. – 462 с.
6. Криміналістика : Підручник для студ. юрид. спец. ВЗО. Доп. М-вом освіти і науки України // Нац. юрид. академія ім. Я. Мудрого; Ред.: ітько. – Київ: Ін-Юре, 2004. – 725 с.
7. Криміналістика. Академічний курс : Підручник // Мін-во освіти і науки України. Акад. адвокатури України; єв, , В. І. Бояров, , . – Київ : ЮрІнком Інтер, 2011. – 495 с.
8. Криміналістика: питання і відповіді : навч. посіб. для студ. ВНЗ. // , , ічов, , С. В. Хільченко; МОН України, НАВС. – Київ : ЦУЛ, 2011 р. – 276 с.
9. Скригонюк М. І. Криміналістика : Підручник // МОН України. – К. : Атіка, 2009. – 496 с.
10. Шеремет іналістика. 2-ге вид. : Навч. посіб. для студ. ВНЗ // МОН України. – Київ : "Центр учбової літератури", 2009. – 471 с.
КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЇ
Вступ
Криміналістичний метод ідентифікації є спеціальним (окремим), оскільки мета і завдання, що вирішуються, зводяться до встановлення тотожності конкретного об’єкта – особи, предмета, події, факту. Тому ідентифікація – це процес дослідження, пізнання об’єкта і отримання якоїсь інформації для себе. Звідси, ідентифікацію можна інтерпретувати як форму пізнавальної діяльності, котра використовується в різних галузях знань, в тому числі і кримінальному судочинстві під час встановлення істини у кримінальній справі. Ідентифікація як процес встановлення тотожності будь-яких ознак у різних об’єктах є загальним (загальнонауковим) методом дослідження, теорія якого базується на формальних законах логіки та є сукупністю логічних правил дослідження, в процесі яких встановлюється тотожність. Отже, універсальність методу ідентифікації як загальнонаукового інструмента дозволяє використовувати методи природничих і технічних наук як прийоми для застосування ідентифікації як загального методу пізнання.
1. Поняття і наукові засади криміналістичної ідентифікації
У процесі розслідування злочинів нерідко виникає необхідність встановити за слідами та іншими відображеннями зв'язок людини, предмета або іншого об'єкта з розслідуваною подією. Так, за слідами рук і ніг встановлюють особу, яка була на місці події; за слідами на кулі і гільзі визначають, чи не відстріляні вони з пістолета вилученого у підозрюваного; досліджуючи рукописний текст, з'ясовують, чи не виконаний документ конкретною особою.
В усіх наведених і подібних їм випадках головна мета полягає в тому, щоб за результатами відображення ідентифікувати об'єкт, що залишив це відображення. Ідентифікувати об'єкт – значить встановити (виявити) його тотожність із самим собою в різні періоди часу або в різних його станах, використовуючи для цієї мети залишені ним відображення.
Наукові засади теорії ідентифікації складають положення матеріалістичної діалектики та логіки як інструмента пізнання, а саме:
а) загальний взаємозв’язок явищ у природі та суспільстві (якщо є наслідок, то обов’язково існувала причина, немає наслідку без причини, немає злочинів без слідів);
б) всі об’єкти матеріального світу індивідуальні (немає двох речей, які були б однакові, будь-який об’єкт, подія, явище індивідуальні і можуть бути ідентифіковані);
в) всі об’єкти рухаються та видозмінюються, таким чином об’єкт залишається самим собою тільки деякий час, який залежить від швидкості змін (час, протягом якого об’єкт залишається відносно незмінюваним і його можна ототожнювати, називається ідентифікаційним періодом).
Криміналістична ідентифікація (ототожнення) є одним із засобів встановлення істини в кримінальному судочинстві. Ця обставина визначає її відмінність від ідентифікації, що використовується в інших науках.
Істотними ознаками криміналістичної ідентифікації можуть вважатися наступні:
а) об'єкти криміналістичної ідентифікації індивідуально визначені і володіють стійкою зовнішньою будовою;
б) криміналістична ідентифікація здійснюється за відображеннями стійких властивостей ідентифікуємих об'єктів;
в) криміналістична ідентифікація реалізується в процесі розслідування, розкриття злочину і судового розгляду справи.
Таким чином, криміналістична ідентифікація – це встановлення тотожності об’єкта за сукупністю загальних і індивідуальних ознак.
Сутність криміналістичної ідентифікації полягає в співставленні об'єкта з його відображеннями.
У теорії і практиці криміналістичної ідентифікації розрізняють дві форми відображення: матеріально-фіксовану і психофізіологічну. Перша означає об'єктивну фіксацію ознак у матеріальних об'єктах. До них відносяться сліди (рук, ніг, зброї, транспортних засобів і т. п.); фотознімки (живих осіб, трупів, речових доказів, ділянок місцевості, будівель і т. д.); описи (у тому числі картотеки обліку) і подібні їм об'єкти.
Психофізіологічна форма – відображення уявного образу предмета в пам'яті конкретної людини. Тому суб'єктом ототожнення (особою, яка здійснює ідентифікацію) в даному випадку може бути тільки людина, у свідомості якої відбитий даний образ.
Необхідною умовою ідентифікації є метод порівняння – одночасне вивчення двох або декількох об'єктів з метою встановлення того, що них поєднує і що розрізняє. Аналіз розбіжностей у процесі ототожнення дуже важливий. Відповідно до положень діалектичної логіки, допускаючи можливість ототожнення об'єкта, не слід забувати про його постійні зміни.
Розбіжності можуть бути обумовлені безліччю факторів: природою речовини, умовами виготовлення предмета, його використання тощо. Розбіжності можуть носити природний характер. Наприклад, по мірі старіння людини змінюються риси її зовнішності, що використовуються для ототожнення.
Штучні розбіжності є результатом умисних дій, наслідком зміни об'єкта під впливом різних факторів. Так, у сліді пальця може відобразитися шрам, що виник на пальці злочинця після того, як він був у свій час зареєстрований.
Зміни, що викликають розбіжності, за своєю підставою діляться також на необхідні і випадкові. Необхідні – це ті, які закономірно обумовлені дією якого-небудь фактора. Наприклад, вікова зміна; поява розбіжностей, обумовлених фактом використання речі. Випадкові – це ті, що виникли під дією причин, закономірно не пов’язаних з ознаками об’єкта.
Надзвичайно важливе значення для криміналістики має розподіл розбіжностей на суттєві і несуттєві. Перші свідчать: об’єкт змінився настільки, що став іншим, або завжди відрізнявся від об'єкта, що ототожнюється, тобто не був ним. Несуттєві розбіжності викликані зміною лише деяких властивостей об’єкта, що залишився у своїй основі колишнім.
2. Види та форми криміналістичної ідентифікації
У криміналістичній літературі виділяють багато підстав для класифікації видів ідентифікації, однак найбільш розповсюдженою є класифікація видів ідентифікації за характером відображення ознак об’єкта:
а) встановлення тотожності об'єкта за ознаками, відбитими у пам'яті людини;
б) встановлення тотожності за описом;
в) встановлення тотожності за фотозображеннями;
г) встановлення тотожності за матеріально-фіксованим відображенням ознак зовнішньої будови об’єкта;
д) встановлення тотожності цілого за частинами, або, інакше кажучи, вирішення питання про те, чи складали дві або декілька частин одне ціле; чи є дані частини частинами одного цілого. Наприклад, встановлюється, чи не складали єдине ціле уламки фари, виявлені на місці наїзду і вилучені при огляді транспортного засобу, що перевіряється.
Якщо за основу класифікації використовувати процесуальну форму, то криміналістичну ідентифікацію можна поділити на процесуальну, яка здійснюється в результаті проведення слідчих дій, та непроцесуальну.
Формами процесуальної ідентифікації можна назвати такі слідчі дії, як пред’явлення для впізнання, огляди, освідування, обшук і виїмка, а також ідентифікаційні експертизи.
Формами непроцесуальної ідентифікації є ідентифікаційні дослідження за оперативними матеріалами, перевірка особи по документам, перевірка за оперативними обліками тощо.
Поряд із встановленням індивідуальної тотожності широко поширена групова ідентифікація, або встановлення групової належності. Таке дослідження дозволяє встановити належність об'єкта до певного класу, роду, виду, тобто до деякої сукупності однорідних об'єктів. Однорідні об'єкти відрізняються від просто подібних. Під подібними розуміють об'єкти, що мають лише деякі однакові ознаки або не володіють властивістю еквівалентності, взаємозамінності (наприклад, столи, що розрізняються за формою, розмірами і цільовим призначенням, але співпадаючі за конструкцією).
Встановлення належності об'єкта до певної групи проводиться на підставі вивчення ознак об'єкта і зіставлення їх з ознаками інших об'єктів цього ж класу (групи). Так, форма кулі, її розміри, конструкція і сліди, що залишилися на ній при проходженні каналу ствола, дозволяють судити про те, зі зброї якої системи (моделі) відстріляна дана куля.
3. Ідентифікаційні ознаки і властивості, їх класифікація
Одним із головних в теорії криміналістичної ідентифікації є поняття ідентифікаційної ознаки. В літературі ознаку визначають як зовнішню будову предмета, її просторові кордони, геометричну форму, розмір, рельєф поверхні, об’єм, розміщення та співвідношення сторін і т. д. Ознака характеризує зовнішні якості об’єкта. Властивість характеризує внутрішні якості об’єкта – його фізичну природу, стан, структуру, твердість, питому вагу, електропровідність та ін. Однак для ідентифікації об’єкта зовсім не обов’язково досліджувати всі його властивості і ознаки. Для того, щоб ознака могла бути використана в якості ідентифікаційної, вона повинна відповідати певним критеріям:
- специфічність (оригінальність), тобто здатність виділяти об’єкт, відмежовувати його від інших однорідних об’єктів;
- вираженість (здатність до систематичного адекватного відображення), тобто ознака повинна відтворюватись в кожному випадку утворення сліду, і її відображення повинно однозначно передавати інформацію про властивості об’єкта;
- відносна стійкість, тобто здатність залишатися відносно незмінною на протязі тривалого періоду часу. В теорії криміналістичної ідентифікації в зв’язку з цим існує поняття “ідентифікаційний період”.
Ідентифікаційні ознаки можуть бути класифіковані за різними підставами. Насамперед, вони поділяються на загальні і індивідуальні. До загальних відносять ті, що властиві всім однорідним об'єктам. Іншими словами, загальні ознаки дозволяють віднести об'єкт по відображенню його загальних ознак до певної групи. Наприклад, загальні ознаки, що відобразилися в машинописному тексті дозволяють встановити модель друкарської машинки.
Індивідуальні ідентифікаційні ознаки дозволяють виділити конкретний об'єкт із групи однорідних йому. Однак сама по собі окрема індивідуальна ознака не ідентифікує його. Індивідуалізувати об'єкт здатна тільки сума (комплекс) індивідуальних ознак, що у теорії криміналістичної ідентифікації називають індивідуальною сукупністю.
Індивідуальні ознаки можуть сформуватися в ході виготовлення об'єкта. Так, на деталях вогнепальної зброї індивідуальні ознаки виникають як результат ручної обробки окремих деталей. Відображаючись при стрільбі на кулях і гільзах, вони дозволяють ідентифікувати зброю. Крім того, індивідуальні ознаки можуть виникати в процесі експлуатації (використання) предмета, наприклад, у вигляді мікроскопічних нерівностей на краї леза ножа (сокири); слідів зносу (ремонту) на підошвах взуття тощо.
Ідентифікаційні ознаки також поділяють на якісні (атрибутивні) і кількісні. Атрибутивні ознаки містять якісну характеристику об'єкта. Це, наприклад, характеристика типу папілярного візерунка пальця руки (завитковий, дуговий, петлевий) тощо.
Кількісні ознаки виражаються числовими величинами, що визначають, наприклад, величину сліду, кількість нарізів ствола зброї і нахил цих нарізів, розмір шрифту друкарської машинки і т. д.
Ідентифікаційні ознаки можуть бути поділені на необхідні і випадкові. У необхідних ознаках виявляється сутність об'єкта, без них він не був би тим, чим є. Наприклад, ознаки, що характеризують пістолет як вогнепальну зброя. Випадковими будуть, наприклад, нерівності ствола, що залишають на кулі сліди.
Сукупність всіх ідентифікаційних ознак, що використовуються в певному конкретному випадку, утворюють так зване ідентифікаційне поле. Цим терміном визначається коло ознак, відбитих у матеріально-фіксованому відображенні об'єкта і порівнюємих з ознаками самого об'єкта.
4. Об'єкти і суб'єкти криміналістичної ідентифікації
Об'єктами криміналістичної ідентифікації є люди (обвинувачений, потерпілий), різні матеріальні предмети (знаряддя злочину, вогнепальна зброя, транспортні засоби, будинки, споруди тощо), речовини.
Крім того, існує поділ об’єктів ідентифікації на ідентифікуємий, тобто об’єкт, ототожнення якого складає задачу процесу ідентифікації, та ідентифікуючий, тобто об’єкт, за допомогою якого вирішується задача ідентифікації. Ідентифікуючі об’єкти є носіями матеріально-фіксованого відображення ознак ідентифікуємих об’єктів.
Необхідно знати, що в процесі ідентифікації ідентифікуємим може бути тільки один об’єкт, а ідентифікуючих може бути декілька. Наприклад, людину можна ідентифікувати за слідами рук, ніг, зубів, голосу, письмовою мовою – всі вони відображені на різних матеріальних предметах.
В свою чергу ідентифікуючі об'єкти поділяються на дві групи. Перша група – це об'єкти, що за припущенням слідчого відображають ознаки ідентифікуємого об'єкта. Наприклад, сліди ніг, пальців рук, знарядь зламу тощо, які виявлені на місці події. Через те, що безпосереднє дослідження таких слідів у лабораторних умовах не завжди можливе (через складність їх вилучення в натурі), то об'єктами дослідження стають їх копії (моделі) у вигляді зліпків, відбитків, фотознімків.
Друга група – це об'єкти, походження яких від певного об'єкта безсумнівне. Такі ідентифікуючі об'єкти називаються зразками.
Коло суб'єктів ідентифікації досить широке. Криміналістичну ідентифікацію можуть здійснювати експерт, слідчий, суддя, спеціаліст, будь-який учасник процесу. Однак обсяг їх дій і значення актів ідентифікації неоднакові.
Експерт здійснює ідентифікацію тільки в процесуальній формі. Висновок про наявність або відсутність тотожності, що дається ним за результатами дослідження матеріально-фіксованих відображень об'єкта, має значення доказу й в якості такого знаходить втілення в матеріалах справи. Слідчий і суд можуть здійснювати ідентифікацію як у процесуальній (проводячи слідчі і судові дії), так і в непроцесуальній формі. Наприклад, переконавшись, що викликана особа є певним громадянином, слідчий (суд) приступає до його допиту. Вилучивши на місці події слід пальця з завитковим візерунком, слідчий буде враховувати це при підборі порівняльних зразків. Якщо в осіб, що перевіряються, немає таких візерунків, то відбитки їх пальців слідчий на експертизу не направить. Висновки слідчого і суду про тотожність у даному випадку не є доказовими і використовуються ними для прийняття відповідних рішень.
Ідентифікація може здійснюватися і спеціалістом (який не є експертом). Вона завжди здійснюється в непроцесуальній формі. Одержувані при цьому результати не мають сили доказу в справі і використовуються в оперативно-розшукових цілях, а також при висуненні версій.
Інші учасники процесу здійснюють ідентифікацію в ході впізнання об'єктів, при співставленні опису ознак предмета із самим предметом тощо.
5. Стадії криміналістичної ідентифікації
Стадією називають період, етап у розвитку будь-якого процесу. При здійсненні ідентифікації за матеріально-фіксованими відображеннями виділяють наступні стадії:
а) огляд об'єктів;
б) роздільне дослідження об'єктів;
в) експеримент. Експеримент не є обов'язковою стадією і може не проводитися, якщо в ньому немає необхідності;
г) порівняльне дослідження (зіставлення) об'єктів;
д) оцінка ознак і формулювання висновку.
На стадії огляду експерт вивчає всі представлені йому об'єкти: ідентифікуємі, ідентифікуючі, порівняльні зразки. При цьому він визначає: чи передане йому все необхідне для ідентифікації; що собою представляють об'єкти ідентифікації; чи відповідають вони тим, які зазначені в постанові про призначення експертизи, чи не зазнали вони змін при транспортуванні; чи придатні вони для ідентифікації.
На стадії роздільного дослідження ідентифікуючий і ідентифікуємий об'єкти (у тому числі порівняльні зразки) вивчаються ізольовано один від одного. Мета – виявити якомога більшу кількість ознак (загальних і індивідуальних), що відбилися в слідах і характеризують об'єкти ідентифікації.
В ході експерименту отримують порівняльні зразки (куль, гільз тощо). Він дозволяє відмежувати необхідні ознаки від випадкових. Експеримент здійснюють в умовах, максимально наближених до тих, в яких протікала подія. Обов'язковою умовою експерименту є багаторазове повторення дослідів з метою одержання стабільних результатів.
На наступній стадії здійснюють зіставлення індивідуальних ознак порівнюваних об'єктів (ідентифікуємого й ідентифікуючого).
В ході оцінки перевіряється відповідність і збіг, як окремих ознак, так і індивідуалізуючих комплексів в цілому. Під відповідністю ознак розуміють таку їх погодженість, при якій розбіжності, що спостерігаються, не виходять за припустимі межі.
В кожному випадку ототожнення експерт повинен встановити, що переважає в результатах: збіг або розбіжність, чим пояснюються наявні розбіжності, чи є вони закономірними або випадковими, природними або штучними, суттєвими або несуттєвими; чи не виключають вони можливості висновку про тотожність.
На заключній стадії ідентифікації, завершаючи оцінку співпадаючих і неспівпадаючих ознак, експерт формулює висновок про наявність або відсутність тотожності. При цьому він спирається як на результати дослідження, так і на наукові засади ідентифікації даного роду об'єктів, власний експертний досвід, результати узагальнення практики.
За своєю природою висновки експерта можуть бути стверджувальні (встановлюють факт тотожності) і негативні (виключають тотожність). За формою вираження розрізняють висновки категоричні (достовірні) і ймовірні (можливі).
6. Поняття і сутність криміналістичної діагностики
Криміналістична діагностика визначає стан об'єктів, пізнає події, явища, процеси. Так, за слідами ніг можна не тільки ідентифікувати людину, але і встановити напрямок її руху, приблизну швидкість, факт перенесення ваги тощо. За слідами злому визначають не тільки використане знаряддя, але і навички особи, її фізичну силу тощо.
Загальним завданням криміналістичної діагностики є встановлення (визначення) об'єктивної істини шляхом вивчення і пояснення властивостей і станів об'єкта (явища). Отже, криміналістичну діагностику можна визначити як дослідження властивостей і стану об'єкта з метою встановлення змін, що відбулися в ньому, визначення причини цих змін і її зв'язку з вчиненим злочином.
Для створення наукових засад криміналістичної діагностики необхідно було проаналізувати і систематизувати велику кількість типових ситуативних умов, що характеризують як стан і властивості окремих об'єктів, так і певні кримінальні ситуації. Закономірності, що виявились при цьому, лягли в основу відповідних методик.
Наприклад, щоб встановити, чи не виконаний рукописний текст у незвичайній позі, потрібно знати закономірності впливу пози на процес письма, властивості почерку і їх зміни при виконанні рукопису в незвичайній позі; щоб встановити, чи справний замикаючий пристрій, необхідно знати його характеристики і варіанти можливих ушкоджень тощо.
Структуру процесу криміналістичної діагностики можна визначити так: а) визначення мети, б) попереднє вивчення об'єктів, в) аналіз діагностичних ознак, в) порівняння за аналогією, г) оцінка і корегування отриманих результатів, д) формулювання висновків.
Висновки
Криміналістична ідентифікація – специфічний метод, що дозволяє розв’язувати вузькі ідентифікаційні завдання, суть яких зводиться до встановлення тотожності конкретного об’єкта, що має стійку зовнішню форму. Такі завдання виникають під час розслідування окремих видів злочинів, коли необхідно встановити вид, клас чи модель пістолета, конкретний екземпляр зброї, з якої було зроблено постріл у потерпілого, або знайти та ототожнити саме те знаряддя, яким залишені сліди. В процесі доказу прийнято оперувати категоричними висновками, достовірними фактами, хоча можливе використання й імовірних суджень про клас, вид або родову належність конкретного об’єкта. Саме цим відрізняється криміналістична ідентифікація від ідентифікації як загального методу, що використовується в різних галузях знання. У зв’язку з цим в процесі ідентифікації як загального методу, так і криміналістичної ідентифікації (окремого методу) встановлюється тотожність, тільки в першому випадку тотожність груп, виду, роду, а в іншому – індивідуального конкретного об’єкта.
Укладач:
Заступник начальника кафедри
криміналістики та судової медицини
кандидат юридичних наук, доцент
