Тема Обереги родини
Святково прибрана світлиця, інтер’єр української оселі, піч. Виставка робіт рукодільниць, вироби сільських умільців, стіл зі стравами, притаманними нашому селу. В центрі стоїть скриня, на якій сидить бабуся.
Мета. Ознайомити учнів з традиціями рідного краю, розширити уявлення про обереги, про їх значення у житті українців, виховувати повагу до старшого покоління. Сприяти розвитку творчих здібностей дітей, навчати берегти свою національну культуру. Виховувати в дітей інтерес до української народної спадщини, повагу до звичаїв та традицій народу, спонукати до самоосвіти та самовдосконалення.
Ведуча Добрий день вам, люди добрі, щиро просимо до господи. Україна – це наша родина, тому що основною клітиною нашої нації є саме родина.
Ведуча Шановна, родино. Сьогоднішнє свято - ще одна сходинка до родинного єднання. Мамина пісня, батькова порада, бабусина ласка, дідусева казка - це все наша родословна пам'ять, наші символи, наша історія, наші обереги. Сьогоді з вами ми вирушаємо в подорож до святої історії нашого народу, яка розкриває нам всю красу, неповторність звичаїв і традицій, пов’язаних із родиною. Сильними будуть родина, рід, сім’я, - міцною буде й наша ненька Україна.
Ведучий:
Якось Бог вирішив наділити народи світу талантами. Французи одержали елегантність і красу, угорці – любов до господарювання, німці – дисципліну й порядок, поляки – здатність до торгівлі, італійці – хист до музики… Обдарувавши всіх, Бог раптом побачив у куточку дівчину. Вона була одягнена у вишиту сорочку, руса коса переплетена синьою стрічкою, а на голові багрянів вінок із червоної калини. І запитав її Бог:
Бог
Хто ти? І чому така сумна?
Дівчина:
Я – Україна, а сумна, бо стогне моя земля від пролитої крові та пожеж.
Бог
Чого ж ти не підійшла раніше? Я всі таланти роздав. Не знаю, чим можу зарадити твоєму горю?
Ведучий:
Дівчина хотіла піти, але Бог зупинив її.
Бог
Зачекай. Є в мене неоціненний дар, який прославить твій народ на цілий світ. Відсьогодні все горітиме у твоїх руках. Візьмеш ти шаблю – і буде нескорений твій народ. Візьмеш плуг – і заколоситься на ваших лугах жито-пшениця. У хаті твоїй пануватиме краса і затишок, а пісня твоя звучатиме у віках. Усе це стане можливим, дякуючи вірі твого народу у власні сили й бажанню працювати заради власного добробуту.
Ведучий:
Прийняла з вдячністю дівчина Божий дарунок і відтоді славиться Україна своїми майстрами, а серед них ті, котрі присвятили себе мистецтву народної вишивки, художнього в’язання та іншим видам рукоділля. Але де б ми не були, нас завжди супроводжуватиме українська пісня.
Дівчина. Народе мій! Нас бог благословив. Дарунок дав нам - скарб неоціненний. Прийміть його – це пісня голосна. Звучатиме вона тепер в віках мені – на славу, а вам - на пошану.
Звучить пісня «Це моя земля»
(Зявляється мандрівникіз торбинкою за плечима й палицею в руці, озирається навколо)
Мандрівник. Що за край? Яка краса? Хто підкаже мені що це за країна? Он дівчина йде, а гарна яка. Треба її запитати. (чекає, потім кланяється)
- Здрастуй, красунечко! А не підкажеш куди оце я забрів? Я, арабський вчений і мандрівник. Ось уже цілий день іду й милуюся красою чудового краю й заворожено слухаю його пісні, які повсюди лунають, немов співа сама земля.
Дівчина. Рідний край де я живу, Україною зову.
Мандрівник Україна – співоча назва. Давно блукаю я по світі, але в Україні перший раз.
Дівчина Так, хоч і зазнали ми разом із моїм народом тяжкої долі. Поглянь навколо - яка краса. Дуже багато було бажаючих заволодіти моїми скарбами: і монголо - татари, й турки, польська шляхта й російські царі. Та народ не скорився, а боровся та молився за мою волю.
Мандрівник Мені вже час вирушати в дорогу. Піду розповім своєму народу про славну Україну та її гостинний народ.
Учень
Я - землі цієї паросток зелений,
Я - цієї хвилі крапля дощова.
Заплелись у мене, приросли до мене
Жито і дерева, квіти і трава.
Учень
Що таке Україна?
За віконцем калина,
Тиха казка бабусі,
Ніжна пісня матусі,
Дужі руки у тата,
Під тополями хата,
Під вербою криниця,
В чистім полі пшениця,
Серед лугу лелека
І діброва далека.
Учень
Ми щасливий народ і щасливими будем довіку,
Україна, як мати, на цілому світі одна,
Україно моя, ти перлина віків споконвіку.
Україно – ти пісне моя
Пісня про Україну
Ведуча Батьківська хата, мамина пісня, бабусина вишиванка, старі жорна, що годували в тяжке лихоліття дітей, портрет на стіні найдорожчої людини - усе це наші непересічні символи - обереги. Тож запрошуємо Вас на слово щире, на бесіду рідну, на свято родинне.
Ведуча Обереги - наші давні і добрі символи, їхнє коріння сягає глибини століть. Обереги - це наша оселя, усе, що в ній є, усе, що ми нажили, що одержали в спадок від своїх батьків та дідусів, чим збагатилися і освятилися: хатнім пожитком, дітьми, піснею, злагодою та суперечкою, добрим словом, спогадом у цій хаті - есе це, щоб ви знали, є нашими оберегами.
Ведуча Коли будували хату, то спочатку випікали 4 хлібини і ставили їх на місце, де мала стояти оселя. На другий день дивилися, як не було сліду, то можна будувати сміливо, буде на обійсті завжди вестися живність. Якби хліб ніхто не поїв, то не буде вестися худоба і всяке господарство. А де хліб поїли - то місце святе, там можна хату будувати, бо буде потім все добре вестися, не обсідатимуть злидні.
Пісня «Батьківська хатина»
Ведуча З кожним днем віддаляється від нас біленька хата у вишневому садку з колискою та мудрим словом, усмішкою батьків. Адже у цій хатині наш корінь роду, щось одвічне, як життя, як мамина пісня.
Ведуча. Мати... Материнське серце здатне пройматися болем дитини на відстані, журитись долею своїх дітей усе життя. Якби могла, сонечко прихилила б...
Ведуча. Мати... Рідна хата... Сучасні письменники, поети примножують скарбницю синівського слова до рідної неньки, оселі.
Вірш
Виростеш ти, сину, вирушиш в дорогу,
Виростуть з тобою приспані тривоги.
За тобою завше будуть мандрувати
Очі материнські і білява хата.
Можна вибрать друга і по духу брата,
Та не можна рідну матір вибирати.
Можна все на світі вибирати, сину
Вибрати не можна тільки Батьківщину.
Пісня «Чорнобривці посіяла мати»
Ведуча Вишиванка – це символ здоров’я, краси, щасливої долі, порядності, чесності, любові. Сорочка, усі краї якої оздоблені вишивкою, має оберігати від нещастя, відганяти від людини злі сили, перешкоджати їхньому проникненню до тіла. Мати, проводжаючи сина в дорогу, одягала на нього таку сорочку.
Ведуча Улюблений колір вишивки - червоний (черлений), який вважали оберегом від чортів. Вишивкою прикрашають комір, рукави. Місця, де закінчується тканина – найвразливіші для темних сил.
Пісня « Мені сорочку мама вишивала».
Діти виконують український танок
Ведуча Рушник –це символ долі, як і в нашому житті, у ньому переплелись різні кольори, смуток і радість. Рушник на стіні – давній наш звичай. Не було у нас в селі жодної оселі, котрої не прикрашали б рушниками. «Хата без рушника, – казали в народі, – що родина без дітей». Від сивої давнини і до наших днів у радості і в горі рушник – невід’ємна частина нашого побуту. Без рушника, як і без пісні, не обходиться народження, одруження і смерть людини. Адже рушник – це оберіг.
Пісня «Про рушник»
Ведуча Тому і співають у народній пісні: «Тримай хаточку у віночку і рушники - на кілочку».
Рушники є добрими охоронцями-оберегами. Бережуть, аби до хати не заходили злі духи. Рушниками прикрашали світлицю, пов'язували старостів і судженого, сватів. На рушнику підносили хліб-сіль дорогим гостям, якщо хочеш зустріти гостя щиро і привітно, щоб він шану спостеріг і добром віддячить міг. Гостя ми того стрічаєм короваєм з рушником.
Ведуча На столі лежить хліб. Кажуть в народі - хліб-годувальник всьому голова.
Ведуча Хліб продовжував родовід і, навпаки, коли він зникав - приходило лихо.
Запашний, рум'яний хліб випікали у печі. Подивіться, яка красива піч. Піч-це оберіг тепла і затишку, лікарня і насолода для ока. А вогонь у печі - це символ добрих і людяних стосунків усієї сім'ї, оберіг усієї родини. Люди вірили, що вогонь очищає душу від усього злого і недоброго, наділяє її силою та здоров'ям.
Ведуча Є ще один оберіг українського народу. Це - калина. Легенда розповідає, що виросла вона з краплини крові сміливих дівчат, які загинули від рук татар. Якщо розглянути зернину калини, то вона нагадує маленьке людське серце. Використовують кору, квіти, ягоди калини у лікуванні. Теплий відвар п’ють при простудах, кашлі і навіть лікують злоякісні пухлини.
Пісня «Одна калина»
Сценка «Язиката Хвеська»
Дійові особи: Пилип -- чоловік; Хвеська, його жінка; Одарка – їх кума; Варка – сусідка Одарки; Степан – Одарчин чоловік, брат Хвеськи.
Дія І (Пилип, пізніше на сцену виходить Хвеська)
Пилип: (сам) Розкажу я вам, добрі люди, про свою Хвеську. Жінка вона в мене гожа.
То правда. І в господі, і на огороді вправна. Усьому толок знає. Та до пори, та до часу, таке-є добро, як-то кажуть. Бо варто моїй Хвесьці зраночку перехилитися через тин та привітатися з кумою, все! Крапка. До пізнього вечора нема моєї жінки вдома – знай, з кумою ляси точить. На те воно вам жіноча порода. І марно з жінчиним ґанджем боротися. Їй-бо, ліпше язиком вулицю замести. Та як на тую біду, навесні орав я поле. Воли в мене добрі, плуг широку скибу верне. Коли раптом – хрясть!.. Аж воли стали. Я до плуга, думав, камінь там... Глянув. Не повірите! Горнятко! Повне грошей! Ну як же, думаю, такою радістю з Хвеською не поділитися?.. (виходить Хвеська)
- Хвесько, чула?
- Чого тобі?
- Ти собі намисто хочеш? Коралі?
- Хочу!
- А нову хустку?
- Та за що ти купиш? Де гроші візьмеш?
- Ти тільки нікому не говори… Горнятко плугом виорав. Повне грошей. Тепер заживемо! Тин полагоджу, нові чоботи куплю…
(чоловік пішов)
Дія ІІ (Хвеська і Одарка)
Хвеська (сама): ти бачиш, яке диво. (нервує). Сказати кумі? Хіба ж то Одарка селом рознесе? Я її давно знаю… Ні, мовчатиму, раз муж велів. Нікому, значить - нікому….
- Одарко-о! (перехилилася через тин) Одарко! Доброго дня!
- І вам, кумасю, доброго!
- Ой, у мене така є новина, що на язиці не втримаю!
- То кажіть уже!
- Мій Пилип горня виорав!
- Теж мені дивина! Кому здалося те-є череп’я?
- Те череп’я, щоб ви знали, повне грошей!
- Справді?
- А чи стала би я рідній кумі вибріхувати? Коралі купить! Ви ж тільки нікому не скажіть!
- Та я… Я могила!
ІІІ дія (Одарка і Варка)
Одарка до Варки:
- Варко! Ва-арко!
- Чого вам, сусідонько?
- Хрест святий, на нашому кутку завелися багачі!
- Та це хто?
- Пилип з Хвеською!
- Пилип? У нього живіт до спини прилип! Більше Хвеську слухайте!
- Баняк! Повний баняк грошей! Срібла! Пилип волами виорав. Хвесьці купить коралі та спідницю! Ви тільки мовчіть, то під великим секретом…
- Та нащо мені чужі гроші? Почула – забула!...
ІV дія (Варка і Степан)
Варка:
- Ото вже й правда, а мій Степан оре-оре, та одна земля! (до чоловіка) Степане, Степане!
- Чого тобі?
- Треба знать, де орать!
- А ти чого до мене взялася? Чи я за плугом ходить не вмію? Яка муха тебе вкусила?
- Не там ореш! Он, Пилип, той знає, де скибу вивернути!
- А що?
- Та плугом скарб виорав! Повний лантух грошей. Та все золоті червінці! Тепер заживуть! Кажуть люди, і хату нову поставлять. Пани!
- Так уже й мішок?
- В руках не донесе, на возі везтиме! Люди не збрешуть!
V дія (Степан і Хвеська)
Степан:
- Здорова була, сестро!
- І тобі, брате, не хворіти!
- Я це йду собі мимо, та дивлюся, яка то господа у моїх родичів гарна. Що не кажи, а добрих хазяїв видно здалеку.
- З Божою поміччю…
- Ну, чи з Божою, чи не з Божою… Хотів у вас грошей позичити. Коня купити… Люди кажуть, що ви люди дуже багаті…
- Ми? Та звідкіля у нас те-є багатство?
- Та все село гримить! Що Пилип гроші везе! Повний віз!
- Віз?! І все гроші? А мені не сказав! От вража личина!
VІ дія (Пилип і Хвеська)
- Ну, так де віз?
- Який такий віз? Я пішки з поля..
- А-а, тепер ти не знаєш? Дурником прикидаєшся! Заховати хотів! І от кого! От кого?! От своєї законної жінки! А Господь що говорив? Щоби все, де муж та жона, порівну…
- Та ти про що?
- А про золото! Село збрехати не дасть, з поля, говорять, на возі виїхав, повному червінців, а до хати не доїхав! От так господар! Признавайся, песиголовцю, де подів воза подів з грошима? У шинок? За борги віддав? А мені соловейком щебече - хусточку задрипану купить! Коралі! Та на тім возі золота на дворець стало б!
- Думаю собі, Хвесько, що нам таки треба воза! Замість коралів. Аби твого довгого язика по селі й возити!
Ведуча Прийшов час закінчувати наше свято. Ми вдячні всім, хто прийшов сьогодні до нас. Бажаємо щастя, здоров’я, радості. Щоб ваш вік був довгим і безхмарним.
На світі білому народів так багато,
У всіх традиції і звичаї свої.
І танці різні, рідна пісня, й свято,
Поля і ріки, і ліси, й гаї.
А ми — народ великий і прадавній,
На цій землі — багато тисяч літ
Живемо. Й рід наш миром славний,
Ми працьовитими ідемо в світ.
Ведуча За тисячі років в нас виробились звички,
Свої традиції, і танці, і пісні.
Та власне ставлення і до землі, й водички,
І наші думи чисті та ясні.
Ми — українці всі, живемо в Україні,
В красі казковій, що земля несе.
Тож про Вітчизну-матір знати ми повинні
І про народ, його культуру — все!
Заключне слово вчителя. А всім вам хочеться побажати рости добрими і працьовитими, чесними і вмілими, чуйними і творчими, щоб уміли бачити красу рідного краю і захоплюватись нею. Щоб змалку вивчали традиції, історію свого народу і несли у своїй душі те найкраще, що є у нас, українців!
