Джерело всеперемагаючого життя
Сценарій Уроку миру, присвяченого дню Матері
Любов до ближнього, милосердя, доброта, взаєморозуміння, бажання жити в мирі і злагоді починаються з любові та поваги до жінки-матері. Усвідомлюючи це, ми відроджуємо головні духовні цінності у підростаючого покоління, виховуючи у нього культ Матері і Батька, Бабусі і Дідуся, культ Роду і Народу.
Оформлення залу. Під час підготовки до цього уроку можна провести серед учнів конкурс малюнків-портретів своїх матусь, а також дати їм завдання підібрати висловлювання славетних — про Матір. Результати творчої роботи використовуються під час підготовки приміщення, до свята.
Певна річ, такий урок має бути відкритим і найбажаніші гості на ньому — мами та бабусі, для яких готуються почесні й зручні місця, сувеніри-сюрпризи, квіти.
Серед слів, присвячених Матері, можуть бути такі:
Груди материнські — найнадійніший притулок.
(Григорій Сковорода)
Мати — єдине божество, котре не знає невіруючих.
(Василь Сухомлинський)
Серце матері — це безодня, на глибині якої завжди знайдете прощення.
(Оноре де Бальзак)
Найкраща мати та, котра може замінити дітям батька, коли його не стане.
(Йоганн Вольфганг Гете)
Учитель. Мати... Мир... Між цими двома словами нерозривний зв'язок. Це перші слова, які з радісною усмішкою вимовляє дитина. Жінки-матері різних країн світу невтомно борються за забезпечення міцного миру на Землі, бо це єдина гарантія щастя їхніх домівок та життя дітей. І перше побажання всіх матерів світу — це мир для своїх дітей. Бо мир — це і щастя, і здоров'я, і натхнення. Мир — це майбутнє. А майбутнє дарують нам наші Матері.
Мама! В цьому слові, в цьому призначенні жінки природа втілила найвищий свій ідеал. Любов матері вся з тривог, сподівань і безоглядного жертвування собою. Осяяне цією чистою і щирою любов'ю, крилатиться наше дитинство. До матері на пораду йдемо малими та дорослими. Мати ніколи не злукавить. Мати ніколи не скривдить і завжди захистить. Осиротів би людський світ без Матерів. Бережіть їх, ніколи не легковажте їхньою любов'ю.
У ч є н ь.
В хаті сонячний промінь косо
На долівку ляга з вікна...
Твої чорні шовкові коси
Припорошила вже сивина.
Легкі зморшки обличчя вкрили —
Це життя трудового плід.
Але в кожному русі — сила,
В очах юності видно слід.
Я таку тебе завжди бачу,
Образ в серці такий несу —
Материнську любов гарячу
І твоєї душі красу.
Я хотів би, як ти, прожити,
Щоб не тліти, а завжди горіть.
Щоб уміти, як ти, любити,
Ненавидіть, як ти, уміть.
(В. Симоненко)
Звучить «Материна пісня» (муз. О. Білаша, сл. І. Бердника):
Стало в хаті соколятам тісно,
Полетіли в передгроззя.
1 тужила материна пісня,
Як та чайка при дорозі.
А без пісні не буває сонця,
А без сонця не буває цвіту.
Хто забуде материну пісню,
Той сліпим блукатиме по світу...
Учениця. Прославмо жінку-матір, невичерпне джерело всеперемагаючого життя! Прославмо в світі жінку-матір, єдину силу, перед якою покірно вклоняється Смерть! Вся гордість від матерів, без сонця не квітнуть квіти, без любові немає щастя, без жінки немає любові, без матерів немає ні поета, ні героя!
(Максим Горький)
Учень.
Я звик високо голову держати,
Бо маю честь і мужність без догани;
Хай сам король мені у вічі гляне, —
Не опущу я їх, кохана мати.
Але тобі наважуся сказати:
Хоч дух у мене гордий, нездоланний,
Та біля тебе непокора тане,
Бо звик тебе, святу, я шанувати.
Моя душа подолана твоєю
Високою, прекрасною душею,
І в небеса я лину разом з нею.
І каюсь я за вчинки, що смутили
Твоє - високе серце, серце миле,
Що так мене усе життя любило!
(Г. Гейне)
Учениця. Кожна мати всім серцем „ прагне врятувати свою дитину від лихоліття. Але коли бачить,
що над Батьківщиною згустилися грозові хмари, вона сама посилає синів їх розвіяти. І нема в світі нічого страшнішого, ніж материнська самопожертва.
Інсценується уривок з п'єси К. Чапека «Мати»!
Голос із приймача. Вже не людина, а сама вітчизна кличе вас. Я, ваша вітчизна, звертаюся до всіх чоловіків. Я, мати-вітчизна, благаю своїх синів: обороніть мене, діти, обороніть.
Мати (вимикає приймач). Ні, ти не мати! Це я мати, я, я, розумієш? Яке ти маєш право на моїх дітей? Якби ти була матір'ю, то не змогла б посилати їх на війну. Ти б сховала їх, як я, ти б замкнула їх і кричала: не віддам, не віддам!.. Ні, ні. Марні твої слова. Я не можу послати нікого, я вже нікого не маю. Тоні не може піти, Тоні ще дитина. Нема такого закону, щоб ї діти йшли на війну. Це безглуздя.
У дверях з'являється Тоні.
Тоні. Мамо, я прошу тебе... Прошу тебе, мамо, пусти мене!
Мати. Що це ти кажеш, дитино! Годі, чуєш?
Тоні. Матусю, прошу тебе, пусти мене, пусти, чуєш. Я запишуся в добровольці! Матусю, я не можу тут зоставатися.
Мати Не дурій, Тоні! Адже тебе не візьмуть до війська. Тобі ще нема вісімнадцяти.
Тоні. Не сердься, мамо, але... сама зваж, тут же йдеться про все... про вітчизну... про народ...
Мати. І ти врятуєш той народ, еге? Без тебе не обійдуться? А я думаю, синку, що це тобі не під силу.
Тоні. Якби так говорила кожна мати...
Мати. То я б не здивувалася, любий. Ти гадаєш, мати може змиритися з тим, що в неї хтось відбирає дітей одного за одним? То вже й не мати буде — та, яка таке стерпить.
Тоні. Але ж коли така страшна війна, мамо...
Мати. Не я в тому винна, Тоні. І жодна мати не винна. Ми, матері, ніколи жодних війн не затівали, синочку; ми тільки розплачувалися за них своїми дітьми. Але я вже не буду така дурна і не віддам останнє. Хай там обходяться, як хочуть. Без мене. Я вже нічого не віддам. Я тебе не віддам, Тоні.
Тоні. Мамо, ти не сердься, але я... мушу піти. Розумієш, це ж... ну, одне слово, наказ. Усі чоловіки мусять зголоситися...
Мати. Який же ти чоловік, Томі. Ти моя дитина. Досить мені заплющити очі, і я бачу знаєш що? Маленьке дитя, яке сидить долі, щось жебонить і стромляє в ротик цяцьку. Не можна, Тоні? Не можна! Вийми цяцю з ротика!
Т о н і. Я вже не дитина, матусю.
М а т и. Справді? Ану йди сюди, глянь мені в очі. Ти, отже, хочеш на війну? Я справді мала... дорослого сина, Тоні, але той син обіцяв мені... щось інше, не це, пам'ятаєш? Я вчила свого сина... ненавидіти війну, правда ж? Він казав: «Мамо, коли ми виростемо великі, війн більш не буде; ми їх не хочемо, ми вже не вбиватимемо, вже не дамося гнати нас на заріз; мамо, ну як можна підняти зброю на людину...» Правда, Тоні?..
Учитель. Боротьба в душі матері тривала до останньої хвилини, а її рішення було визначене закликом жіночого голосу про радіо, який повідомив про загибель школярів під час бомбардування села Борга, і виражене одним словом: «Іди!».
Звучить «Пісня про рушник» (муз. П. Майбороди, сл. А. Малишка).
Учениця. Віки мужності і звитяги, віки надії, віки жіночого чекання і дівочої вірності — усе ввібрала у. себе доля жінки.
Учень. Я низько вклоняюся Вам тому, що Ви жінки! Це Ваші муки створюють на світ нові життя. Це Ваші безсонні ночі вирощують з безпорадних крикунів
старанних хлопчиків та дівчаток. Це Ваше велике терпіння, Ваші руки і Ваше серце 'роблять з безпорадних малюків чудових дівчат та'благородних юнаків. І це Ваші турботи і Ваш труд, Ваша любов благословляє їх на подвиги в ім'я життя на Землі. Сплетіння часів зв'язане з сердець бабусь, мам та доньок, і немає у світі меча, здатного розрубати цю нескінченну пряжу людства...
Учениця. Мати! Скільки в цьому короткому і великому слові радості, щедрості, самопожертви, печалі, страждання та тривоги, зрозуміло кожній жінці-матері на всій планеті, якої б вона не була нації, кольору шкіри, якою б мовою вона не розмовляла. У матерів надто багато спільного. І той перший крик дитини, який звучить як наказ про надання їй найвищого звання — матері. І та тривога, яка навіки оселяється в її серці,— тривога за своїх дітей.
Читається вірш В. Симоненка «Лебеді материнства».
Учениця. Кожен із нас все життя пам'ятатиме ніжні, ласкаві руки матері. її голос, посмішку. А скільки безсонних ночей проводить матір біля колиски, доки діти підростуть. І хоч це вже давно не колиска, а новітні зручні ліжечка, але колискові звучать над ними, сповнюючи немовлят любов'ю і добром.
Учень. Споконвіку в Україні існував звичай: колиску, що вийшла з ужитку, ніколи не викидали, а берегли доти, доки люди жили в оселі. А з якого дерева робили? Із ясеня, клена або калини, щоб діти виростали дужими та співучими.
Учениця. Вслухаймося в поетичні образи колискових і згадаймо ті слова, які співали нам наші матусі. Повірмо у себе, слухаючи мелодії старих і нових колисанок, цих перших ліричних рядків, які чує дитина у сзоєму житті.
Читаються колискові Лесі Українки та чілійської поетеси Габріеди Містраль:
Місяць яснесенький
Промінь тихесенький
Кинув до нас.
Спи без завадоньки!
Жодної зрадоньки
Ти ще не знав,
Ані розрадоньки
В серці не мав...
Любо ти спатимеш,
Поки не знатимеш,
Що то печаль,
Хутко прийматимеш
Лихо та жаль.
Туга даремная!..
Доля таємная
Тебе чека.
Ясна чи темная?
Хто зна, яка...
Тяжка хвилинонька!
Гірка годинонька!
Лихо не спить.
Леле, дитинонько!
Жить — сльози лить.
Сором хилитися,
Долі коритися!
Час твій прийде
З долею битися —
Сон пропаде...
Місяць яснесенький
Промінь тихесенький
Кинув до нас...
Спи, мій малесенький,
Поки є час!
* * *
З плоті власної, клубочку,
я сплела тебе в собі,
мій клубочку холодненький,
пригорнись до мене й спи.
Спить куріпка в конюшині,
тишу слухає вві сні:
Подих я затамувала,
пригорнись до мене й спи!
Бач, гойдається травинка,
радість сповнює її,
не пручайся, мій маленький, —
пригорнись до мене й спи!
Все я втратила, що мала,
лячно спать тепер мені.
Не впущу тебе, не бійся, —
пригорнись до мене й спи!
Проводиться конкурс на виконання колискової, у якому беруть участь усі бажаючі: учні, гості, вчителі
Учениця. Любі, дорогі наші мами! Як часто ми ображаємо Вас своєю неуважністю, байдужістю. Тільки Вам дістається наше роздратування, поганий настрій, біль і хвороби. Ми забуваємо про Ваші робочі "клопоти, але впевнені — Ви вислухаєте нас і. повірите нам у будь-якому випадку. Ви — наша надія у безнадійних ситуаціях, наш останній притулок і захист.
Учень. Ми сподіваємося на Вас завжди і любимо Вас. А разом з Вами і Батьківщину, рідну землю, весь світ.
Учитель.
Можеш ти когось любити.
Можеш тільки поважати.
Як усі — ти можеш жити,
Знаменитим можеш стати...
Мусиш тільки пам'ятати:
Можеш все!
Повинен ти
Рідну матір шанувати',
Рідний край наш берегти.
(Марія Яковчук) .
Пройдуть роки. Ви виростете й розлетитесь із рідного гнізда. Та де б ви не були, завжди пам'ятайте про те місце, де ви народились і виросли, про найдорожчу людину, яка чекає вас вдень і вночі — рідну матір свою.
Наприкінці Уроку миру вчитель підбиває підсумки конкурсу учнівських творів на тему «Моя мама», зачитує кращі роботи.
Звучить пісня «Люблю я тебе, Україно» (муз. М. Костецького, сл. О. Новицького).:
Моя Україно —
Улюблена мати,
Ти сонячна доля
І спів солов'я.
Моя Україно,
Ти рідная мати,
Любов невгасима —
Вітчизно моя!
