Тема 11: Співучасть у злочині.
1. Поняття та ознаки співучасті у злочині.
Відповідно до ст. 26 КК співучастю у злочині є умисна спільна участь декількох суб’єктів злочину у вчиненні умисного злочину. Іншими словами, співучасть – це об’єднання, коли кілька осіб вчиняють злочин спільно і умисно.
Зміст співучасті розкривають дві групи її ознак: об’єктивні ознаки і суб’єктивні ознаки, інакше кажучи об’єктивні і суб’єктивні ознаки цієї форми злочину.
Об’єктивні ознаки співучасті виражені у законі словами – злочин, вчинений декількома (двома і більше) суб’єктами злочину умисно.
Суб’єктивні ознаки – співучасть – це умисна спільна участь у вчиненні умисного злочину.
2. Види співучасників
Відповідно до ч. 1 ст. 27 КК, співучасниками злочину, поряд із виконавцем, є організатор, підбурювач та пособник.
Указана класифікація співучасників ґрунтується на тій функціональній ролі, яку виконує конкретний суб'єкт при спільному вчиненні злочину. Роль кожного суб'єкта визначається його вкладом у досягнення загального результату, характером виконуваних дій (бездіяльності), їх інтенсивності.
Виконавцем (співвиконавцем) злочину визнається особа, яка безпосередньо вчинила злочин. Ознаками такої особи, відповідно до ч. 2 ст. 27 КК, є такі: 1) вона є суб'єктом злочину; 2) вчинила злочин, передбачений КК; 3) вчинила такий злочин у співучасті з іншими суб'єктами злочину.
Організатором злочину є особа, яка вчинила хоча б одну з таких дій: 1) організувала вчинення злочину (злочинів); 2) керувала підготовкою злочину (злочинів) або його (їх) вчиненням; 3) утворила організовану групу чи злочинну організацію; 4) керувала організованою групою чи злочинною організацією; 5) забезпечувала фінансування організованої групи чи злочинної організації; 6) організовувала приховування злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації (ч. З ст. 2 7 КК).
Підбурювачем визнається особа, яка схилила іншого співучасника до вчинення злочину (ч. 4 ст. 27 КК). Схиляння до вчинення злочину передбачає збудження (переконання у бажаності, вигідності, потребі), викликання рішимості або зміцнення наміру іншого співучасника вчинити злочин. Оскільки у законі йдеться про схиляння «іншого співучасника», то підбурюванням може бути визнано лише схиляння до вчинення злочину особи, яка може бути суб'єктом злочину. Схиляння ж до вчинення злочину, наприклад, неосудної особи не є підбурюванням у кримінально-правовому розумінні. Уразі вчинення останньою суспільно небезпечного діяння відповідальність за його скоєння як виконавець несе особа, яка схилила до нього. Не може розглядатися як підбурювання і свідоме введення іншої особи в оману для того, щоб, використавши помилку такої особи, досягти певного злочинного результату. У такому випадку відсутня психічна спільність, що є характерною для співучасті.
Закон (ч. 4 ст. 27 КК) називає такі способи схиляння іншого співучасника до вчинення злочину: 1) умовляння; 2) підкуп; 3) погроза; 4) примус; 5) схиляння іншим чином.
Пособником визнається особа, яка сприяла вчиненню злочину іншими співучасниками: 1) порадами чи вказівками; 2) наданням засобів чи знарядь; 3) усуненням перешкод, а так само особа, яка заздалегідь обіцяла: 4) переховати злочинця, знаряддя чи засоби вчинення злочину, сліди злочину чи предмети, здобуті злочинним шляхом; 5) придбати чи збути такі предмети; 6) іншим чином сприяти приховуванню злочину (ч. 5 ст. 27 КК).
Пособник зміцнює своїми діями або бездіяльністю бажання, у виконавця або інших співучасників рішучість на вчинення злочину. На відміну від підбурювача пособник не викликає своїми діями рішучості вчинити злочин, така рішучість у співучасників уже сформована незалежно від пособника, але пособник цю рішучість зміцнює. На відміну від підбурювання, з об'єктивної сторони пособництво може виражатися не лише в діях, а й у бездіяльності. Діяльність пособника менш небезпечна порівняно з діяльність інших співучасників, він не керує злочинною діяльністю, не виконує обєктивної сторони злочину, не схиляє інших до вчинення злочину.
3. Форми співучасті у злочині, критерії і значення їх виділення.
Питання про форми співучасті у злочині – це питання про організаційно-структурне оформлення співучасті. Форма співучасті – це спосіб обєднання співучасників злочину з відповідним розподілом між ними ролей та стійкістю субєктивних звязків між ними.
Залежно від способу взаємодії співучасників між собою і характером участі окремих співучасників у вчиненні злочспівучасть поділяється на: 1) просту (співвиконавство); і 2) складну (співучасть з розподілом ролей), тобто співучасть у власному розумінні слова.
За субєктивною ознакою залежно від ступеня узгодженості дій співучасників можна виділити такі форми співучасті:
1) співучасть без попередньої змови;
2) співучасть за попередньою змовою.
1. вчинення злочину групою осіб за попередньою змовою;
2. вчинення злочину організованою групою;
3. вчинення злочину злочинною організацією.
4. Кримінальна відповідальність співучасників злочину. Кваліфікація діянь співучасників злочину.
Співучасть як одна з форм злочинної діяльності не створює будь-яких особливих підстав кримінальної відповідальності. Положення ч. 1 ст. 2 КК про те, що підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого КК, поширюється і на випадки вчинення злочину у співучасті. Втім, межі відповідальності співучасників визначаються характером і ступенем участі кожного з них у вчиненому злочині, які, , обумовлюються виконуваною роллю, усвідомленням характеру дій інших співучасників та рядом інших обставин. Кожний співучасник відповідає за спільно вчинений злочин у межах індивідуальної відповідальності (у межах ним вчиненого й усвідомленого).
1. Правила, за якими несе відповідальність виконавець (співвиконавець), є аналогічними правилам, за якими відповідає особа, яка вчинила злочин одна (не у співучасті), - він підлягає відповідальності за статтею Особливої частини КК, яка передбачає вчинений ним злочин. При цьому його дії кваліфікуються за відповідною статтею Особливої частини КК без посилання на ч. 2 ст. 27 КК.
2. При простій співучасті (співвиконавстві) всі співучасники несуть відповідальність за тією ст ОЧ КК, яка передбачає вчинений ними злочин (ч. 1 ст. 29 КК).
3. При співучасті з розподілом ролей відповідальність настає:
3.1. Виконавець (співвиконавці) відповідають за тіє ст ОЧ КК, яка передбачає відповідальність за вчинений ними злочин.
3.2. Організатор, підбурювач та пособник підлягають відповідальності за тією статтею (частиною статті) Особливої частини КК, яка передбачає злочин, вчинений виконавцем. Кваліфікація дій виконавця є основою для кваліфікації дій інших співучасників, оскільки, виходячи із суті інституту співучасті, всі співучасники відповідають за один і той же злочин.
3.3. Особливістю правової оцінки діянь цих співучасників є те, що вона потребує ще й обов'язкової вказівки на відповідну частину ст. 27 КК. Це обумовлено тим, що, з одного боку, організатор, підбурювач та пособник, як правило, самі безпосередньо не виконують об'єктивної сторони злочину, а, з іншого боку, ці ознаки, описані у частинах 3, 4, 5 ст. 27 КК, є своєрідним юридичним з'єднувачем дій організатора, підбурювача та пособника з діями виконавця в рамках інституту співучасті.
3.4. Якщо винна особа при вчиненні одних злочинів була виконавцем, а при вчиненні інших - тільки організатором, підбурювачем чи пособником, останні злочини треба кваліфікувати окремо з посиланням на відповідну частину ст. 27 КК.
У положеннях частин 3 та 5 ст. 29 КК реалізується принцип індивідуальної відповідальності співучасників. Відповідно до цих положень можлива різна відповідальність співучасників, у т. ч. організатора, підбурювача та пособника, з одного боку, виконавця - з іншого. Обставинами, які зумовлюють таку різницю, є:
1) ознаки, що характеризують особу окремого співучасника злочину;
2) розходження у змісті умислу співучасників щодо обставин, які обтяжують відповідальність і передбачені у статтях Особливої частини КК як ознаки злочину, що впливають на кваліфікацію дій виконавця;
3) неохоплення умислом співучасників вчиненого виконавцем (йдеться про ексцес виконавця, який буде розглянуто окремо).
5. Ексцес виконавця злочину. Види ексцесу. Вплив ексцесу на кримінальну відповідальність співучасників.
Ексцес – це вихід у своїх діях співучасником за межі задуманого усіма співучасниками. Ексцес виконавця має місце там, де виконавцем вчинені такі злочинні дії, які не охоплювалися ні прямим ні непрямим умислом інших співучасників. Тобто, виконавець виходить за рамки домовленості з іншими співучасниками і вчиняє більш тяжкий, ніж було домовлено, або взагалі інший злочин.
Залежно від ступеня відхилення поведінки виконавця в теорії кримінального права прийнято розрізняти кількісний і якісний ексцес.
Кількісний ексцес має місце тоді, коли виконавець, виходячи за рамки домовленості з іншими співучасниками, вчиняє однорідний із задуманим злочин (наприклад, за домовленості вчинити крадіжку він вчиняє грабіж). Тут задуманий співучасниками злочин переростає у більш тяжкий. У цих випадках виконавець несе відповідальність за більш тяжкий злочин, який він вчинив, а інші співучасники – за співучасть у задуманому злочині.
Якісний ексцес - це вчинення виконавцем зовсім іншого порівняно із задуманим співучасниками злочину (наприклад, за домовленості вчинити крадіжку виконавець вчинив вбивство). Цей «інший» злочин може бути вчинений виконавцем замість того, про який він домовився з іншими співучасниками, або в додаток до нього.
6. Добровільна відмова співучасників від вчинення злочину
Особливості добровільної відмови співучасників від вчинення злочину регулються ст 31 КК. При цьому, як й у випадку індивідуального вчинення злочину, добровільна відмова співучасників повинна характеризуватися трьома обов'язковими ознаками: 1) добровільністю; 2) остаточністю; 3) своєчасністю.
Добровільна відмова виконавця не звільняє від кримінальної відповідальності організатора, підбурювача, пособника, а добровільна відмова останніх, у свою чергу, не є підставою для звільнення від кримінальної відповідальності виконавця. У разі добровільної відмови виконавця інші співучасники підлягають відповідальності за готування або замах на той злочин, від вчинення якого добровільно відмовився виконавець (ч. 1 ст. 31 КК). У разі добровільної відмови будь-кого із співучасників виконавець підлягає відповідальності за готування до злочину або замах на злочин, залежно від того, на якій з цих стадій його діяння було припинено (ч. З ст. 31 КК).
Вимоги, які закон пред'являє до добровільної відмови організатора, підбурювача і пособника, є більш жорсткими. Такі співучасники не підлягають відповідальності при добровільній відмові, якщо вони виконали одну з двох умов: 1) відвернули вчинення злочину; 2) своєчасно повідомили відповідні органи державної влади про злочин, що готується або вчиняється.
7. Причетність до злочину
Співучасть у злочині слід відрізняти від причетності до злочину. Під причетністю до злочину розуміється умисна дія або бездіяльність, яка пов 'язана зі здійсненням злочинної діяльності іншою особою, але не є співучастю в ній через відсутність об'єктивної й суб 'єктивної спільності зі злочинною діяльністю такої особи.
Діяльність, яка утворює причетність до вчинюваного іншою особою (іншими особами) злочину, хоча і має певний зв'язок із таким злочином, однак вона: 1) не є складовою частиною об'єктивної сторони цього злочину; 2) причиново (із необхідністю) не обумовлює його злочинний результат; 3) не утворює єдності наміру особи, яка вчинила злочин, і особи, яка причетна до його вчинення.
У теорії кримінального права традиційно виділяють три види причетності: 1) заздалегідь не обіцяне приховування злочину; 2) неповідомлення про злочин; 3) потурання злочину. Аналіз положень нового КК дозволяє виділити ще один вид причетності до злочину – 4) заздалегідь не обіцяне сприяння учасникам злочинних організацій (ст. 256 КК).
