Зміст (стр. 5 )

Державні і громадські організації, службові особи зобов'язані додержувати Конституції СРСР, Конституції Української РСР і радянських законів.

Стаття 5. Найважливіші питання державного життя виносяться на всенародне обговорення, а також ставляться на всенародне голосування (референдум).

Стаття 6. Керівною і спрямовуючою силою радянського суспільства, ядром його політичної системи, державних і громадських організацій є Комуністична партія Радянського Союзу. КПРС існує для народу і служить народові.

Озброєна марксистсько-ленінським ученням, Комуністична партія визначає генеральну перспективу розвитку суспільства, лінію внутрішньої і зовнішньої політики СРСР, керує великою творчою діяльністю радянського народу, надає планомірного, науково обгрунтованого характеру його боротьбі за перемогу комунізму.

Всі партійні організації діють у рамках Конституції СРСР.

Стаття 7. Професійні спілки, Всесоюзна Ленінська Комуністична Спілка Молоді, кооперативні та інші громадські організації відповідно до своїх статутних завдань беруть участь в управлінні державними і громад ськими справами, у вирішенні політичних, господарських і соціально-культурних питань.

Стаття 8. Трудові колективи беруть участь в обговоренні і вирішенні державних і громадських справ, у плануванні виробництва і соціального розвитку, в підготовці і розстановці кадрів, в обговоренні і вирішенні питань управління підприємствами й установами, поліпшення умов праці і побуту, використання коштів, призначених для розвитку виробництва, а також на соціально-культурні заходи і матеріальне заохочення.

Трудові колективи розвивають соціалістичне змагання, сприяють поширенню передових методів роботи, зміцненню трудової дисципліни, виховують своїх членів у дусі комуністичної моралі, дбають про підвищення їх політичної свідомості, культури і професійної кваліфікації. [4, ст. 653]

Висновок

Після громадянської війни на території колишньої Російської імперії виникло 13 держав. П’ять з них – країни Балтії, Польща і Фінляндія – стали справді самостійними. В усіх інших, у тому числі й в Україні, утвердилася радянська форма державності. В перші роки свого існування радянська Україна намагалася проводити самостійну зовнішню політику. Першу мирну угоду радянської України було укладено з Литвою 14 лютого 1921 р. Протягом 1921-1922 рр. підписані договори з Латвією, Естонією, урядом Австрії, Польщею, Туреччиною, Німеччиною.

Надзвичайно важким було внутрішнє становище країни. Під час Першої світової та громадянської воєн, погромів, розстрілів, епідемій, загинуло близько 1,5 млн. людей. Величезної шкоди народному господарству України завдали не тільки воєнні дії, а і політика «воєнного комунізму», що проводилася з 1919 р. Стан погіршився через засуху 1920 р. і, ще більш жорстоку, у 1921 р. Результатом став голод 1921-1922 рр. Політика «воєнного комунізму» та економічна криза спричинили масове незадоволення більшовиками, особливо серед селянства. Тому у березні 1921 р. на Х з’їзді РКП(б) було прийнято рішення про заміну продрозкладки натуральним продподатком. Було покладено початок системи заходів, які згодом назвали новою економічною політикою (НЕП). НЕП — це комплекс заходів перехідного періоду, який передбачав заміну продрозкладки продподатком; використання товарно-грошових відносин, формування ринку; кооперування трудящих; запровадження госпрозрахунку, посилення особистої зацікавленості у результатах праці; тимчасовий допуск капіталістичних елементів у економіку. Основним завданням НЕПу було заспокоїти селянські маси, забезпечити їм стимули до збільшення виробництва продуктів. Була допущена оренда землі і найманий труд батраків. Значну частину земельного фонду країни розподіляли між селянами. Одночасно підтримувалося кооперативне будівництво. До кінця 20-х рр. у сільгоспкооперацію було залучено понад половину селянських господарств, а всіма видами кооперації було охоплено 85 % господарств. НЕП допускав вільну внутрішню торгівлю, ліквідував контроль уряду за нею. Були дозволені певна лібералізація і децентралізація економіки, віддано в оренду дрібні та частково середні підприємства. Проте більшовицьке керівництво не збиралося відмовлятися від будівництва соціалізму. Тому вирішальні галузі економіки – важка промисловість, банки, транспорт і зовнішня торгівля – залишалися під контролем держави.

Успіхи в культурному будівництві 20-х – початку 30-х рр. досягнуті, перш за все, завдяки здійсненню політики, що ввійшла в історію під назвою «коренізація» чи «українізація». У квітні 1923 р. ХІІ з’їзд РКП(б) затвердив політику коренізації як офіційну лінію партії. Початок українізації поклав декрет РНК УСРР від 27 липня 1923 р. «Про заходи в справі українізації шкільно-виховних і культурно-освітніх установ». Вона зводилась до дерусифікації політичного і громадського життя, до обов’язкового вживання української мови в установах, зміцнення позицій української школи, культури, науки, до залучення українців до партії і надання їм важливих посад у партійному і державному апаратах.

Результати українізації 20-х рр. були вагомими. Частка українців серед службовців державного апарату в 1923-1927 рр. зросла з 35 до 54 %. У 1929 р. в УСРР діяло 80 % шкіл і понад 2/3 технікумів та 30 % вузів з українською мовою навчання. Якщо у 1922 р. республіка мала до 10 україномовних газет і журналів, то в 1939 р. з 426 газет 373 були українськими. [2, розділ 1]

Використані джерела інформації

1. Хрестоматія з історії держави і права України: Навч. посібник для студентів юридичних спеціальностей вищих навчальних закладів / За ред. .— 3-тє вид., перероб. Уклад. , .— К.: Видавничий Дім «Ін Юре», 2003. — 800 с.

2. ІСТОРІЯ УКРАЇНИ з давнини до початку XXI століття:РАДЯНСЬКА УКРАЇНА: ОСОБЛИВОСТІ ІСТОРИЧНОГО РОЗВИТКУ

3. СЗ СССР. — 1935. —№8.

4. Конституція (Основний Закон) Української Радянської Соціалістичної Республіки. — К, 1937.

5. Конституція (Основний Закон) Української Радянської Соціалістичної Республіки. — К, 1978.

6. Конституція (Основний Закон) Союзу Радянських Соціалістичних Республік (1977 р.)

7. Відомості Верховної Ради СРСР. — 1977. — №41.

8. ВЕЛИКА ІСТОРІЯ УКРАЇНИ: Підручник.

9. ІСТОРІЯ УКРАЇНИ. К. 2000

10. ІСТОРІЯ УКРАЇНИ-РУСІ. 3 видання: Вінніпеґ, 1967 р.

11. Буртик І. ТЕРНИСТИЙ ШЛЯХ ДРУГОЇ ДИВІЗІЇ УНА.

12. Політологія. За ред. О. І. Семківа.–Львів: Світ, 1994.–592 с.

13. іна. Політологія: Посібник для студентів вищих навчальних закладів. К.: “Академія”,1998.–368 с. (Гаудеамус).

14. Конституція України. — Ст. 1.

15. . О едином правовом пространстве как условии формирования правового государства. М.1994.С.32

16. Фаткуллин учения о праве и государстве: Учебное пособие.– Казань: Изд. КФЭИ, 1997.С.45

17. Хропанюк государства и права.: Учебное пособие для высших учебных заведений. М. 1995.С.78

18. Історія держави та права України: Навчальний посібник.- Київ, 2000.

19. Тація В. Я., Історія держави та права України: Підручник. - Київ:, 2000. Т. 2.

20. Історія держави та права України. - Київ, 1999.

21. А. И, Герцен. О развитии революционных идей в России, стор. 78.

22. Конституція Української Соціялісттної Радянської Республіки. —Харків, 1920.

23. Історія герба України (рос.)

24. Українське геральдичне товариство (укр.)

25. Дмитрієнко М., Великий герб Нашої держави (укр.)

26. . Новітня історія України. – Київ, 2006.– С:277.

27. . Україна: суспільство й держава на терезах історії

(1991-2006 р.)

28. Історія України для дітей. – І.-Ф. 1993 р. –с.217.

29. Історія України. Опорні конспекти. – Київ, 2003 р.

30. З історії опору режиму особистої влади // Вісник вищої школи. - 1990. - №17.

31. Історія держави і права України. Частина 2: Підруч. для юрид. Вищих навч. закладів і фак.: У 2 ч. / АЗа ред. акад. Академії правових наук України . — К.; 1н Юре. — 1996. — 448 с.

32. Боффа Дж. Історія Радянського Союзу. Т. 2. - М., 1990.

33. Історія радянської держави 1900-1991. – М., 2000.

Додатки

Додаток А

Законодавство Української гетьманської держави

Гетьманська адміністрація, визнавши усе успадковане законодавство Російської держави і УЦР, скасувала акти, які суперечили соціально-економічним і політичним засадам Української держави. Закон УЦР про національно-персональну автономію було скасовано 9 липня 1918 р., оскільки Скоропадський виходив не з національного, а з територіального розуміння держави. 1 липня гетьман затвердив Закон про українське громадянство, що встановив “нульовий варіант”, за яким всі російські піддані, що перебували на Україні в час видання закону, визнавались громадянами України. 16 травня Міністерство праці у циркулярі “Про закони, циркуляри і розпорядження Російського уряду і Центральної Ради” вказало, що всі акти з робітничого питання, які не скасовані гетьманським урядом, зберігають чинність.

Найважливішими законодавчими актами гетьманської держави були закони у сфері власності. Закон “Про право продажу і купівлі земель поза міськими поселеннями” захищав інтереси, передусім, великих власників. Були значні здобутки у законодавчому забезпеченні культури й освіти. Зокрема, було відкрито перший державний український університет у Києві (6 жовтня 1918 р.), а згодом у Кам`янці-Подільському; в усіх вищих навчальних закладах почали функціонувати кафедри української мови, літератури, історії. Було засновано український державний театр, Національний музей, Національну капелу. Було створено (24 листопада 1918 р. – урочисто відкрито) Українську Академію Наук, Президентом якої було обрано В. Вернадського. [2]

Додаток Б

Маніфест Тимчасового Робітничо-Селянського уряду України (29 листопада 1918р.) (уривки)

Настал долгожданный час низвержения на Украине временно восторжествовавшей власти буржуазии и помещиков, власти Скоропадского. Семь неслыханно тяжких месяцев, полных кошмара и ужаса, гнета и унижения, нищеты и разорения, перенесены трудящимися массами Украины. Рабочие и крестьяне едва успели сбросить с себя вековые цепи рабства, как штыками послушных германскому капиталу солдат разбита была молодая, не успевшая еще окрепнуть и организоваться советская армия Украины, и на вас, на рабочих и крестьян Украины, снова надеты цепи; снова вас заковали в кандалы и отдали в полное распоряжение как украинских, так и иностранных капиталистов. Фабрики и банки были возвращены капиталистам, земля и сельскохозяйственный инвентарь — тунеядцам-помещикам. Запылали деревни, загремели пушки, застучали пулеметы, направленные в освободившихся рабочих и крестьян Украины. Сотнями и тысячами расстреливались бедняки, многими тысячами загонялись они в тюрьмы только за то, что осмелились быть свободными, только за то, что не пожелали работать на помещиков и капиталистов. Кровавый праздник справляли буржуа и помещики. Кровавый праздник справляла Рада и гетман.

Кровавый, страшный праздник торжества и классовой мести справляли тогдашние хозяева Украины — германские капиталисты и генералы.

Но рабочие и крестьяне Украины не покорились, не сложили оружия. Они сгруппировались вокруг своей, единственно революционной Коммунистической Партии (большевиков) Украины, которая продолжала борьбу и на местах, упорно и систематически собирала свои силы, дезорганизовывала силы врага, разъясняла солдатам австро-германской армии, какую подлую роль наймитов капитала и палачей трудящихся играют они во вред самим себе и нам.

Избранное Съездом Советов Рабочих и Крестьянских Депутатов в Екатеринославе правительство Украины, зовя на борьбу, было уверено в грядущей победе трудящихся и знало, что настанет час, когда мощным ударом он уничтожит палачей социалистической рабочей Украины. Этот час наступил.

Рабочие и солдаты Германии и Австро-Венгрии сбросили правительство кайзера и быстро шагают к установлению и в Германии и в Австро-Венгрии власти трудящихся. Солдаты австро-германской армии не будут больше охранять буржуазно-помещичью власть на Украине, не будут мешать установлению власти рабочих и крестьян. Пробил час смерти господства буржуазии на Украине. Пробил час восстановления власти трудящихся. От вас, рабочие и крестьяне, зависит окончательное торжество Советской власти на Украине.

И мы, Члены Центрального Исполнительного Комитета Советов Украины, идя навстречу воле восставших рабочих, крестьян и солдат, стали, по постановлению Центрального Комитета коммунистической партии (большевиков) Украины, во главе восставших масс, образовав Временное Рабоче-Крестьянское Правительство Украины. [1, c. 356]

Додаток В

Конституція (Основний Закон) Союзу Радянських Соціалістичних Республік (1977 р.) (Витяги)

...В СРСР побудовано розвинуте соціалістичне суспільство...

Це — суспільство, в якому створені могутні продуктивні сили, передова наука і культура, в якому постійно зростає добробут народу, складаються дедалі сприятливіші умови для всебічного розвитку особи.

Це — суспільство зрілих соціалістичних суспільних відносин, в якому на основі зближення всіх класів і соціальних верств, юридичної і фактичної рівності всіх націй і народностей, їх братерського співробітництва склалася нова історична спільність людей — радянський народ.

Це — суспільство високої організованості, ідейності і свідомості трудящих — патріотів і інтернаціоналістів.

Це — суспільство, законом життя якого є турбота всіх про благо кожного і турбота кожного про благо всіх.

Це — суспільство справжньої демократії...

Розвинуте соціалістичне суспільство — закономірний етап на шляху до комунізму..., [6]