Різноманітний рослинний світ земної кулі становить близько півмільйона видів рослин. Розібратися в цій різноманітності допомагає систематика, яка класифікує рослини, об’єднує їх у певні групи на підставі подібності ознак і однорідності походження. В існуючій нині міжнародній ботанічній класифікації користуються такими таксономічними одиницями: відділ (divisio); тип (phylum); клас (classic); порядок (ordo); родина (familia); рід (genus); вид (species); підвид (subspecies); гілка (proles); різновид (varietas); підрізновид (subvarietas); форма (forma).
Між цими одиницями, від більших до дрібніших, можуть виникати додаткові. Наприклад, у систематиці картоплі після таксономічної одиниці «рід» вводяться менші одиниці: секція (sectio); підсекція (subsectio); серія (serio); у систематиці ячменю – підрід (subgenus).
У систематиці рослин основною елементарною одиницею, яка реально існує в природі, є вид. Це сукупність подібних за морфологією особин, споріднених за походженням і комплексом спадкових ознак. Особини одного виду легко схрещуються між собою і дають плодюче потомство. Вид має систему гарантованої ізоляції від інших завдяки особливостям свого циклу розмноження, несхрещуваності, безплідності гібридів. Кожний вид має певний за кількістю та складом набір хромосом і є генетичною системою. Він відображує існування дискретної еволюції і займає певний ареал.
Ботанічна класифікація має важливе значення для пізнання величезного поліморфізму видів і ботанічних різновидів у межах роду. Проте вона не розкриває належним чином їх цінних господарських ознак і властивостей, що дуже важливі для селекціонерів. Уперше розроблений М. І. Вавиловим диференціально-географічний метод вивчення світової різноманітності сільськогосподарських культур дав змогу провести їх екологічну систематизацію. При цьому враховують еволюції екотипів, їх пристосованість до умов середовища, морфологічні, імунологічні та інші ознаки й властивості рослин.
М. І. Вавилов ввів у внутрішньовидову систему культурних рослин схему, яка ґрунтується на еколого-географічних принципах:
Вид
↓
Еколого-географічні типи
↓
Ботанічні різновиди
↓
Форми і сорти
Екологічні властивості неможливо достатньо повно охарактеризувати методами ботанічної класифікації, оскільки ботанічні ознаки не розкривають суті екологічних властивостей рослин. При екологічній класифікації рослин основним є пізнання умов зовнішнього середовища, необхідних для рослин. Тому в ботанічній і екологічній класифікаціях назви окремих систематичних одиниць відрізняються:
Ботанічна класифікація Екологічна класифікація
Рід Рід
Вид Вид
Підвид Кліматип I порядку
Гілка Кліматип II порядку
Різновид Екотип I порядку
Підрізновид Екотип II порядку
Раса Ізореагент
Кліматип – це сукупність подібних біотипів, що мають загальні ознаки, характерні для певних кліматичних умов.
Екотип є групою біотипів у межах певної систематичної одиниці, яка характеризується певними властивостями їй спадковими ознаками і властивостями, що сформувалися природним добором у ґрунтово-кліматичних умовах ареалу й умовах культури.
Екологічна спеціалізація видів і екотипів забезпечує кожному з них не тільки ефективнішу в масштабі фітоценозу й екосистеми утилізацію природних ресурсів, а й кращу виживаність, тобто екологічна диференціація рослин, основою якої є генетична мінливість і природний добір, забезпечує їм найбільшу пристосовуваність.
Ізореагент – це група особин, що однаково реагують на визначені умови певного місцеперебування.
Флуктуації умов зовнішнього середовища в просторі і часі зумовлюють зміни напрямів природного добору, що підтримує значну гетерогенність популяції рослин.
Екологічний поліморфізм, специфічний для кожного виду рослин, є важливою характеристикою його адаптивного потенціалу, яка відображує можливість як онтогенетичної адаптації, так і генотипової мінливості
().
Кліматичний екотип може охоплювати кілька едафічних і ботанічних екотипів, а едафічний – кілька ценотичних екотипів. Що різноманітніші ґрунтово-кліматичні умови території, то більше на ній формується екотипів. Отже, чим ширший ареал виду і чим більше відрізняються умови місць його перебування, тим численніший його екотиповий склад.
Відмінність між окремими екологічними типами в межах навіть дрібних систематичних одиниць стикається з такими важливими для селекціонера властивостями, як тривалість вегетаційного періоду, холодостійкість, посухостійкість, імунітет до хвороб, якість продукції, реакція на агрофон тощо.
Екотипи поділяють на едафотипи – створені під впливом ґрунтових умов і ценотипи – пристосовані до певних умов вирощування (трави на луках, у лісі).
У результаті тривалого вивчення колекції в різних ґрунтово-кліматичних зонах у проса виділено 14, у ярого ячменю – 12, у гороху – 18 еколого-географічних груп, які відрізняються (у межах виду і різновиду) комплексом морфологічних, біологічних і господарських ознак і властивостей.
Вивчення культурних рослин на основі еколого-географічних принципів дає змогу селекціонерам цілеспрямовано підбирати компоненти для схрещувань.
Висновки.
Селекція – найдешевший, найрезультативніший та екологічно чистий чинник зростання виробництва продукції рослинництва. За сучасних тенденцій підвищення вартості енергозатрат на одиницю виробленої продукції і за наявності проблем, що виникли внаслідок загрозливого забруднення навколишнього природного середовища, селекції відводиться особливо важлива економічна і суспільна роль.
Специфічною функцією селекції є створення нових сортів та гібридів рослин для збільшення виробництва сільськогосподарської продукції. Селекціонери створили нові сорти та гібриди цукрових буряків, соняшнику, зернових та інших культур з високим потенціалом продуктивності, які застосовуються за умов інтенсивного землеробства.
Селекційна робота починається з формування і всебічного вивчення вихідного матеріалу. Чим більший і різноманітніший вихідний матеріал, тим результативнішою буде селекційна робота.
У сучасній селекції вихідним матеріалом можуть бути: природні популяції, селекційні сорти вітчизняної й зарубіжної селекції, гібридний матеріал, інцухт-лінії, мутантні й поліплоїдні форми та ін.
На основі вивчення ареалу виду, загальної системи мінливості із застосуванням закону гомологічних рядів і географічної мінливості, сортової і видової різноманітності М. І. Вавилов створив теорію центрів походження культурних рослин. У його теорії обґрунтовано наявність первинних і вторинних центрів. Первинні центри пов’язані з стародавніми осередками цивілізації і місцями первинного вирощування та селекції рослин, а вторинні – з подальшими періодами культури землеробства.
У вітчизняній літературі нині користуються класифікацією виділених
М. І. Вавиловим центрів походження культурних рослин, яка була доповнена
до 12.
Література.
1. Вавилов основы селекции. – М.: Наука, 1987.- 512 с.
2. Молоцький івський С. П., І., Власенко ія та насінництво сільськогосподарських рослин : Підручник. – К.: Вища освіта, 2006. – 463 с.
3. Чучмий основы и методы селекции скороспелых гибридов кукурузы. – К.: Наук. Думка. 1990.
4. І. І. Мороз інництво польових культур: Навч. Посібник. – Дніпропетровськ: ДДАУ, 2004. -232 с.
Запитання для самоперевірки.
1. Народно –господарське значення нових сортів та гібридів.
2. Класифікація сортів за походженням та методи її виведення.
3. Вимоги виробництва до сортів і гібридів.
4. Складові моделі сорту і гібриду.
5. Вихідний матеріал для виведення рослин нового покоління.
6. Значенні інтродукції рослин. Світові центри походження культурних рослин.
7. Теоретичний і практичний внесок у розвиток селекції І. Мічуріна та М. Вавилова.
|
Из за большого объема этот материал размещен на нескольких страницах:
1 2 3 4 5 |
