Дисертацією є рукопис (стр. 4 )

Зроблено висновок про прикладне значення теоретичних опрацювань проблеми військового наказу для інститутів військового права та, насамперед, для військово-дисциплінарного та військово-кримінального права.

У підрозділі 2.4. “Комплексність у систематизації юридичних джерел військового права” розкриваються сутнісні ознаки систематизації юридичних джерел права, об’єктом діяльності якої пропонується розглядати усі існуючі у національній правовій системі юридичні джерела права. Визначається, що високий професійний рівень систематизації юридичних джерел права є свідченням досконалості нормативно-ціннісної системи права та її впливу на соціальні процеси, які відбуваються у суспільстві. Підтримано думку про те, що систематизацію юридичних джерел необхідно розглядати більш широко, у тому числі як гносеологічний процес. Відтак, якісних показників систематизації можна досягти, зокрема, за рахунок визначення галузевої належності існуючих у правовій дійсності ( або ж – матерії) правових норм, їх віднесення до певних підгалузей, інститутів тощо. Окрім розкриття змісту існуючих видів систематизації (інкорпорації, консолідації, кодифікації) звертається увага на важливості обліку нормативно-правових актів.

Систематизацію нормативно-правових актів з питань військової сфери, національної безпеки (у контексті забезпечення військової безпеки)
і оборони у підготовлених та виданих збірниках, які мають як довідковий, так і офіційний характер, здійснено за правилами інкорпорації та комплексно.

Нормативні акти розташовуються у збірниках за сферою
їх застосування та групуються у розділи, які у своїй сукупності охоплюють практично весь масив військових та військово-цивільних відносин.

Відсутність збірників рішень Верховного Суду України та Конституційного Суду України з військових питань негативно позначається на доступності судових рішень для військовослужбовців та інших громадян.

Із посиланням на світову практику правового регулювання діяльності Збройних Сил, пропонується розробити Військовий кодекс як основний нормативний акт, що має здійснювати регулювання діяльності Збройних Сил та інших військових формувань України.

Систематизація юридичних джерел військового права має комплексний галузевий характер і не може не враховувати об’єктивного фактора, дії якого постійно зазнає – правового режиму комплексної галузі військового права.

У третьому розділі “Розвиток військового права як комплексної галузі українського права”, який складається із чотирьох підрозділів, висвітлено питання розвитку військового права через характеристику його підгалузей та основних інститутів як підсистем комплексної галузі права; розкрито зміст та сутнісні ознаки підгалузі права військової служби
у системі військового права; визначено проблемні питання науки військового права та навчальної дисципліни; продемонстровано перспективи подальшого розвитку військового права.

У підрозділі 3.1. “Підгалузі та інститути військового права” розглядаються підгалузі, а також інститути військового права,
які за правилами побудови системи належать до тієї чи іншої підгалузі.

Інститути військового права зосереджують у собі головні ознаки загального для військового права правового режиму та демонструють особливості, які визначають їх специфіку.

Інститути підгалузі права військової безпеки та оборони ґрунтуються
на конституційних положеннях стосовно оборони держави, які набувають свого розвитку у Воєнній доктрині, і з огляду на концептуальні засади національної безпеки можуть розглядатися як міжгалузеві. Їхній зміст напряму залежить від закладених у Воєнній доктрині принципів будівництва, застосування Збройних Сил держави, військових формувань у цілому.

Інститут права мобілізації та мобілізаційної підготовки підгалузі права військової безпеки і оборони, акумулюючи у своєму змісті відповідні правові норми, здійснює організаційно-правовий вплив на всі механізми, задіяні у процесах мобілізації, а також – на відносини публічного характеру, які при цьому виникають.

Інститут права бойової підготовки та застосування військ (військо - во-оперативне право) є основою для правового регулювання бойової підготовки військових формувань та відносин, які виникають при цьому
між військовослужбовцями шляхом задіяння усіх механізмів військо– во-нормативної системи; забезпечує активний правовий вплив щодо прийняття військово-управлінських рішень про застосування військ
та унеможливлення довільного поводження з елементами підвищеної небезпеки, якими є військова техніка, озброєння, з одночасним вирішенням питань зміцнення бойової готовності військових частин.

Інститути підгалузі права військової служби здійснюють регулювання відносин на всіх етапах виконання військового обов’язку, деталізуючи свою регулятивну дію у правових нормах та їх системних групах, якими є субінститути.

Інститути військово-адміністративного права уособлюють специфічні нормативні комплекси, які регулюють відносини, що виникають у сфері управління військовими формуваннями, підрозділами, встановлюючи правила, обов’язкові для виконання не лише військовослужбовцями,
але й командуванням, органами виконавчої влади та контролюючими органами. Найбільш відчутною є специфіка військово-адміністративного права у сфері правового регулювання гарнізонної та внутрішньої служб Збройних Сил України.

Норми інститутів військово-соціального права регулюють досить важливі питання надання медичної допомоги, забезпечення санатор - но-курортного лікування, вирішення питань соціального страхування, здійснення компенсаційних виплат та пенсійного забезпечення військовослужбовців.

Інститути військово-господарського права демонструють специфічні ознаки правового регулювання організації та ведення господарства військових частин а також – правових відносин з іншими господарюючими суб’єктами з приводу матеріального, продовольчого, технічного забезпечення, а в окремих випадках – з метою отримання прибутку для наповнення спеціального фонду Державного бюджету держави.

Специфіка правового режиму вирішення питань притягнення військовослужбовців до кримінальної відповідальності за злочини проти порядку несення військової служби та наявність у чинному кримінальному законодавстві окремої групи норм про військові злочини дають підстави
для висновку про існування цілісної підгалузі військового права
– військово-кримінального права.

У структурі військового права виділяються норми міжнародного гуманітарного права, які утворюють міжгалузеву систему визнаних міжнародно-правових нормативних приписів, спрямованих на захист жертв збройних конфліктів, заборону або обмеження методів і способів ведення війни, встановлення відповідальності військовослужбовців та працівників Збройних Сил України за порушення вимог права збройних конфліктів.

У підрозділі 3.2. “Підгалузь військового права – право військової служби” розкрито особливості підгалузі права військової служби у системі військового права та на прикладі характерних ознак цієї підгалузі продемонстровано єдність комплексного інституційного утворення, яким
є військове право.

Визначено, що у структурі цієї підгалузі права інститут права проходження військової служби об’єднує системні групи правових норм,
які регулюють: правовий статус військовослужбовців та відносини між ними; правові основи військових звань та військових посад; час і місце виконання обов’язків військової служби; строки військової служби.

Інститут військово-дисциплінарного права регламентує комплекс відносин у сфері забезпечення військової дисципліни, тобто бездоганного
і неухильного додержання всіма військовослужбовцями порядку і правил, встановлених військовими статутами.

Важливими інститутами права військової служби є сукупність норм, які регулюють виконання громадянами військового обов’язку у запасі
та в резерві. Інститут права проходження військової служби у резерві
за часом існування у системі військового права та права військової служби співпадає з внесенням відповідних змін до законодавства про проходження військової служби та в цілому демонструє динамічний характер змістовної частини військового права.

Пропонується виділити інститути військового права як допоміжні:
1) матеріального та фінансового забезпечення військової служби (виконання військового обов’язку); 2) контролю за додержанням законів
про військову службу. Визначення зазначених допоміжних інститутів права військової служби забезпечує ефективність у функціонуванні його системи.

У підрозділі 3.3. “Військове право України як наука і навчальна дисципліна” аналізується сучасний стан наукового осмислення військо - во-правових проблем.

Наука військового права розглядається як певна система поглядів, ідей, концепцій військово-правового спрямування.

Теорія військового права є основою загальної частини галузевої науки. Відсутність концептуальних підходів до вивчення військово-правової матерії звужує можливість наукових пошуків та стає перешкодою на шляху ґрунтовних досліджень у цій сфері.

Наука вітчизняного військового права, демонструючи її недостатній з огляду на вимоги сьогодення рівень, іде слідом за практикою будівництва Збройних Сил та інших військових формувань, інтерпретуючи фактично через правопізнання досить складні та специфічні процеси, що відбуваються у цьому напрямі.

Використовуючи методологічний інструментарій галузевих юридичних наук, військово-правові дослідження відособлюються у правопізнанні
в окрему комплексну сферу завдяки присутності свого специфічного предмета, який, поряд з іншими ознаками, ідентифікує комплексну галузеву належність військового права.

У загальних рисах програма навчального курсу військового права має передбачати вивчення таких тем: військове право у системі українського права; юридичні джерела військового права; правове регулювання (правовий режим) оборони держави; право війни, міжнародне гуманітарне право; право військової служби; соціальний та правовий захист військовослужбовців; військова адміністрація; правове регулювання військового господарства
та господарської діяльності військових частин; юридична відповідальність військовослужбовців та військове кримінальне право; військовий правопорядок, особливості діяльності військових правоохоронних органів.