Тема: Культура Стародавнього світу (стр. 2 )

Згодом в індуїзмі формуються взаємозалежні й взаємодоповнюючі культи богів Брахми, Вішну та Шиви. Складається так звана триєдність, яка сприймається як вищий прояв єдиного божества. Брахма вважається творцем світу, він встановив на землі соціальні закони та поділив людей на чотири основні касти – варни. Вішну був милостивим богом-охоронцем, а Шива – екстатичним і нестримним богом руйнівником. Особливо важливим стає вчення про аватарів (періодичні перевтілення) Вішну, який начебто час від часу з’являється серед людей, прибравши чийогось вигляду, щоб врятувати людей від того чи іншого лиха і відновити гармонійний лад.

У VI ст.. до н. е. в Індії практично одночасно виникають дві великі релігійно-філософські течії: на півдні це джайнізм (засновник – Вардхамана Магавіра), а на півночі – буддизм (засновник – Сідхартха Гаутама). Буддизм став однією з перших світових релігій. Будда (що значить «просвітлений»)навчав чотирьом благородним істинам: є страждання, є причини страждань, є припинення страждань, до звільнення від нового народження і смерті, до вічного спокою. Цей шлях Будда вбачав не в численних жертвоприношеннях, а в аскетичному самообмеженні, у доброчинстві, знаннях, самоспостереженні та самопізнанні. Вчення Будди викладене у кількох священних книгах.

Найдавніші пам’ятки архітектури та мистецтва Давньої Індії було створено в епоху Хараппської цивілізації, але яскраві їх зразки відносяться до Кушано-гуптської епохи (I ст.. до н. е. - VI ст. н. е.). У між часі цих двох індійських культур для будівництва використовували дерево. Тому стародавні архітектурні пам’ятки не збереглися.

З початку нової ери у будівництві активно використовують камінь. У цей час індійці споруджують печерні комплекси, храми, ступи – кам’яні будови, в яких, начебто, переховувались реліквії Будди. З печерних комплексів нової ери найвідомішими є споруди у Карлі та Еллорі.

Великих досягнень добилися індійські скульптори та художники. Були створені навіть спеціальні школи скульптури. Більшість скульптурних пам’яток має культовий характер. Це зображення численних індуїстських богів, Будди, добрих та злих духів. Поряд з релігійною існувала і світська скульптура. З пам’яток давньоіндійського живопису треба назвати розписи у печерах Аджанти. На фресках зображено сцени з життя Будди, з повсякденного побуту індійських царів.

Вражаючими були успіхи давніх індійців у математиці, астрономії, медицині, лінгвістиці. Індійці створили шістдесятичну систему зчислення, яку було вдосконалено до десятинної арабами і якою користуються тепер в усьому світі. Їх астрономи висловили припущення про обертання землі навколо своєї осі. Медики Давньої Індії створили аюрведу – науку про довголіття. Вони вивчали властивості трав, вплив клімату на здоров’я людини, писали про особисту гігієну та дієту.

Досить багатою є давньоіндійська література. Крім творів релігійного характеру, тут було написано безліч книг суто художньої форми, в яких, однак, релігійно-філософські підвалини культури є постійно присутніми.

Перлинами світової літератури є дві великі епічні поеми – «Магабгарата» та «Рамаяна». Ці твори емоційністю, художньою витонченістю, специфічною архітектурою. У них містяться моральні, політичні, соціальні та філософські роздуми. Сюжет «Магабгарати» склала розповідь про суперництво двох царських родів Пандавів та Кауравів, про 18-денну битву на полі Куру та участь у ній Крішни. «Рамаяна» розповідає про похід на острів Ланка царя Рами, який вирішив урятувати свою кохану Сіту, викрадену царем демонів Раваною.

Давня спадщина органічно входить у культуру сучасної Індії. Цій країні притаманна живучість давніх традицій, завдяки чому досягнення давньоіндійської цивілізації збереглися не лише як частина культури індійців, але й стали складовою частиною світової культури.

3. Розвиток і основні досягнення культури Китаю

Культура Древнього Китаю є однією з найдавніших і найоригінальніших культур стародавнього світу. Хронологічні межі історії Давнього Китаю від кінця ІІІ - початку ІІ тис. до н. е., коли в басейні річки Хуанхе виникли перші землеробські культури, і до 220 р. н. е., коли відбувся занепад імперії Хань.

У сиву давнину в кожної китайської общини були свої боги. Велику роль відігравали культ предків і обожнення сил природи. Стійким був культ священних гір, який супроводжувався людськими жертвами. Як і в інших центрах давніх культур і цивілізацій, з VI ст. до н. е. у Китаї починають формуватися перші релігійно-філософські течії: даосизм, конфуціанство, моїзм (реакція на конфуціанство).

За часів імперії Хань настає розквіт культури Давнього Китаю. Було винайдено компас. Видатний вчений Чжан Хен сконструював прототип сейсмографа, створив небесний глобус, розробив теорію необмеженості Всесвіту в часі та просторі. Китайські вчені уточними значення числа Пі, спорудили двигуни, де використовувалася сила вільно спадаючої води.

До визначних успіхів матеріальної культури Китаю належить лакове виробництво. Лакувалася зброя та архітектурні деталі, предмети побуту, поховання. Давні китайці буди єдиною країною, яка засвоїла культуру розведення шовкопряда. Китайський шовк цінувався в усьому стародавньому світі. Великим внеском Давнього Китаю до світової культури був винахід паперу і туші створив умови для розвитку техніки естампу, а потім і початків книгодрукування.

У ханський період відбувається збір, систематизація та конспектування давніх пам’яток. Зароджується філософія, поетика, історіографія. Видатним давньокитайським істориком був Сина Цянь – «батько китайської історії». Сима Цянь намагався не просто розповісти про давні події давнини, але й осмислити їх. Слідом за Сима Цянем інший давній історик Бань Гу написав твір «Хань шу» («Історія Старшої династії Хань»), який став пам’яткою офіційної історіографії, зразком для подальших поколінь і творів цього типу. Кожна нова династія почала складати опис царювання попередньої у дусі «Хань шу».

Видатним китайськими літераторами у давній період були Цюй Юань, Сун Юй, Сима Сянжу. Цюй Юань – поет скорботи. Його вірші відзначаються вишуканістю форми та глибоким змістом, насичені міфологічними образами.

У зв’язку зі значним цивілізаційним розвитком було споруджено у IV – ІІІ ст. до н. е. Великий Китайський мур, який згодом розрісся і перектив майже весь кордон між Ктаєм і степом.

Культура Давнього Китаю заклала підвалини безперервної культурної традиції, яку можна прослідкувати далі протягом багатовікової історії Китаю аж до Нового та Новітнього часів.

4.Культура Греції:

4.1. Крито-Мікенська культура;

Величезну роль у розвитку давньогрецької культури відіграла крито-мікенська спадщина. Цей світ, що пішов у небуття (можливо, внаслідок виверження вулкану або землетрусу), був у культурному відношенні сполучною ланкою між Стародавнім Сходом (насамперед Єгиптом) і власне Грецією.

Крито-мікенська (або егейська) культура склалась і розвивалася у III — II тисячоліттях до н. е. і була створена племенами, які населяли острів Крит, Пелопоннес, Західне узбережжя Малої Азії.

Завдяки розкопкам німецького археолога Генріха Шлімана у 70-х pp. XIX ст. перед поглядом учених постала визначна культура, що підтвердила багато здогадок, які виникли на підставі "Іліади" та "Одіссеї". Проте розкопки Трої і "мікенської" епохи, зроблені Г. Шліманом і доповнені на початку XX ст. англійським археологом А. Евансом, відтворюють зовсім інший світ.

Місто Кнос — ще з XVIII ст. до н. е. головне серед міст Криту — славилося майстерно збудованим палацом. У ньому містилися царські палати, святилища, гімнастичні зали, басейни (критяни вже мали водогін), відкриті майданчики — очевидно, для театральних вистав і релігійних церемоній. Стіни в ньому розмальовані фресками (водяними фарбами по сирій штукатурці) із зображенням рослин, тварин, особливо часто бика, казкових грифонів (левів з орлиними головами), безліччю людських постатей.

Скульптури на Криті не знайдено. Так само, як і статуй богів чи культових споруд-храмів. Либонь, критяни вклонялися богам на природі, у священних гаях або печерах. Але відомий великий розмальований рельєф із зображенням "царя-жерця". При грецькому правителі Міносі (ім'я якого зв'язують з легендою про Мінотавра) Крит був ще могутньою державою (XV ст. до н. е.), і Кноський палац з хитросплетіннями його коридорів цілком міг перетворитися в уяві греків на легендарний Лабіринт, а фрески, які зображали битви з биком, породити образ напівбика, напівлюдини — володаря Лабіринту Мінотавра.

З XV — XIV ст. до н. е. центр егейської цивілізації перемістився на південь Балканського півострова, у Мікени та Тіринф. Тут будували міста-фортеці на пагорбах, звідки й виникла назва "акрополь" — верхнє місто. Мікенський палац — комплекс більш упорядкований, ніж Лабіринт Кноського палацу. Центром його був мегарон — великий прямокутний парадний зал з вогнищем посередині. У залі влаштовували врочисті зборища і бенкети. Навколо вогнища чотири колони підтримували навіс із отвором для диму. З егейського будинку з мегароном склалась архітектура античного храму.

Ахейці були більш войовничі, ніж критяни. Це відображено у сюжетах фресок. Близько 1240 р. до н. е. ахейські племена пішли війною на Троянське царство, що й відображено у безсмертних поемах.

   

4.2. Грецька архаїка

Період історії Греції з XI до VIII ст. до н. е. називають гомерівським, бо все, що про нього відомо, ми знаємо з розповідей Гомера. Між історичною Грецією і класовими цивілізаціями давнини лежать 300 або 400 років смутних часів, коли внаслідок чи то навали відсталіших племен, чи то невідомої нам соціальної революції всі зовнішні ознаки занепалої цивілізації були забуті. Цей переворот наприкінці II тисячоліття до н. е. лишив глибокий слід. На початку наступного тисячоліття племена Стародавньої Еллади розселилися по всьому Середземномор'ю. Сільські общини — деми стали переважною формою поселення.

Грецька культура сприймалась у наступні століття як історичне диво. Вона створила, крім усього іншого, таку силу-силенну понять і термінів (у політиці, науці, мистецтві), що дослідник Якоб Бургхарт мав підстави сказати: "Ми бачимо очима греків і розмовляємо їхніми зворотами мови".