Тема 7. Виробничо-технологічна криза.
7.1. Методичні вказівки до вивчення теми.
Для якісного засвоєння матеріалу даної теми спочатку треба повторити відповідні теми курсів “Економіка підприємства”, “Інноваційний менеджмент”, “Операційний менеджмент”, “Організація виробництва”, “Системи технологій”, “Технологічні процеси в галузі”, “Управління якістю”, а також питання розробки “стратегічного набору” (а саме виробничої стратегії та стратегії НДПКР) з курсу “Стратегічне управління”.
Перше, на що слід звернути увагу, при вивченні даної теми, - це місце та роль виробничо-технологічної кризи у діяльності підприємств. З одного боку, вона може бути наслідком фінансової кризи або кризи постачання, а з іншого – кризові явища у виробничій підсистемі можуть слугувати джерелом розвитку кризових явищ на підприємстві. Криза виробництва або виробничо-технологічна криза пов’язана зі зниженням ефективності виробництва або його зупинкою, через такі фактори як моральне і технологічне старіння основних фондів, псування або загибелі оборотних фондів, неефективного використання техніки та технології. Виробничо-технологічна криза є результатом неспроможної виробничо-технічної політики підприємства, що виявляється в нездатності випускати конкурентноздатну продукцію та може призвести до повної зупинки виробництва. Також це вид локальної кризи можна визначити як ситуацію, при якій підприємство з режиму стабільного функціонування виробничої системи переходить у зону кризи, що сформувалась у результаті помилкової чи несвоєчасної реакції операційної системи на зміни в зовнішньому та внутрішньому середовищі.
Підсумовуючи, можна стверджувати, що виробничо-технологічна криза - це вид локальної кризи, виникнення якої зумовлене як об'єктивними (моральне і фізичне старіння основних фондів, чи ушкодження загибель оборотних фондів) так і суб'єктивними (неефективне використання і впровадження нової техніки і технології, несвоєчасна чи помилкова реакція управлінського персоналу на зміни в зовнішньому і внутрішньому середовищі) причин, що ведуть до простою потужностей, невиконанню зобов'язань перед клієнтами, нездатності випускати конкурентноздатну продукцію, зупинці виробництва і т. і.
Далі необхідно з’ясувати основні симптоми виробничо-технологічної кризи. Слід нагадати, що симптоми, за допомогою яких можливо визначити наявність кризових явищ на підприємстві можна розділити на загальні і специфічні. До загальних симптомів відносяться такі, котрі характерні при виникненні будь-якого типу кризи, а специфічні є сигналами про розвиток саме визначеного (у даному випадку виробничо-технологічного) типу кризи. Так, до загальних симптомів можна віднести: зниження обсягів реалізації; зниження прибутку; зменшення замовлень продукції; втрата клієнтів-покупців продукції; затримки у виплаті зарплати; збільшення плинності кадрів; зниження продуктивності праці; збільшення собівартості продукції; зниження рівня рентабельності продукції; збільшення розміру неліквідних запасів; зростання накладних витрат. Специфічними симптомами можуть бути: зростання браку і збільшення рекламацій на продукцію; зростання виробничих витрат, в тому числі на ремонт обладнання; зменшення або збільшення запасів на складі; невиконання планів по асортименту продукції; збільшення простоїв устаткування та наявність “надпотужностей” (потужність вища за обсяги, що характеризують точку беззбитковості); збільшення виробничого циклу; збільшення трудомісткості та матеріаломісткості, неможливість технологічного вирішення проблем конкурентоспроможності продукції.
Наступним кроком при вивченні теми є з’ясування причин виникнення даного типу локальної кризи. Цей тип кризи є найважливішим фактором формування стратегічної кризи організації, оскільки вона визначає неможливість виготовляти продукцію, що сприймається ринком. Слід зазначити, що основною причиною виробничо-технологічної кризи є вичерпання наявного виробничого потенціалу підприємства (питання щодо сутності, основних властивостей та підходів до оцінки виробничого потенціалу детально розглядалися в курсі “Стратегічне управління”).
Далі необхідно виокремити основні фактори (зовнішні та внутрішні), які впливають на виробничий процес і можуть спричинити виробничу кризу.
До зовнішніх (екзогенних) факторів відносять: життєвий цикл продукції, технології, галузі, попиту; зміни вимог до рівня якості з боку споживачів; науково-технічний прогрес; наявність резервних потужностей у конкурентів; наявність ефективних (або ні) коопераційних зв’язків; географічне розташування; рівень сертифікації продукції в галузі та у постачальників тощо. Особливо слід виокремити кризу, пов’язану із необґрунтованим впровадженням техніко-технологічних інновацій, до сприйняття яких був неготовим виробничий потенціал підприємства. Слід зауважити, що при впровадженні будь-яких технічних нововведень завжди існує “технічний ризик”. Внутрішніми (ендогенними) факторами виступають: застаріла виробнича структура; наявність або відсутність ноу-хау у розпорядженні підприємства; невідповідність сировини та матеріалів наявним технологіям; низький рівень кваліфікації персоналу; погані умови праці; недосконала система оплати праці та мотивації; рівень спеціалізації, концентрації, диверсифікації – наявний та темпи потрібних змін; тип виробництва, відповідний виробничий цикл та сезонне завантаження потужностей; техніко-організаційний рівень виробництва в окремих підсистемах.
Студентам слід звернути увагу на основні види виробничо-технологічних криз, які можна виділити за декількома критеріями: а) в залежності від глибини невідслідкованих змін в технологіях у фірм-конкурентів і зміни в попиті (зміни стосуються вдосконалення окремих параметрів продукції; зміни стосуються продукту в цілому при продуктивності технології; пов’язана з невідслідкованими змінами в технологіях; пов’язана з невідслідкованими змінами в попиті); б) за темпами розвитку кризи (обвальна (миттєва) – пов’язана з революційними нововведеннями, протікає швидко та несподівано; швидка – пов’язана з швидкими еволюційними змінами; повільна – пов’язана зі стабільною технологією); в) за ступенем охоплення системи - криза окремої ланки, сукупності ланок або всієї виробничої системи.
Для запобігання виробничо-технологічної кризи на підприємстві необхідно проводити аналіз господарської діяльності, а саме: аналіз використаних ресурсів; аналіз основних фондів; аналіз продуктивності праці; аналіз (розрахунок) виробничих потужностей; визначення техніко-організаційного рівня виробництва; аналіз виробничого потенціалу (ресурсний, структурний та цільовий підходи), визначення рівня технологій (портфель технологій “Сіменс”) з акцентом на кризові зони.
Як вже зазначалося, основною причиною виробничо-технологічної кризи є вичерпання наявного виробничого потенціалу підприємства. Тому для ліквідації цієї кризи необхідно розробити відповідні стратегії: розвитку, підтримки виробничого потенціалу або його скорочення, тобто провести виробничу реструктуризацію. Виробнича реструктуризація полягає у перетворенні виробничої підсистеми: виробничої структури підприємства, методів та форм організації виробництва, технічної бази, технологічних процесів. Ці перетворення повинні стосуватись як основного виробництва так і його інфраструктури (допоміжних та обслуговуючих господарств).
Рівень і глибина виробничої реструктуризації залежить від характеру та масштабу змін, котрі треба здійснювати у виробничому потенціалі підприємства з метою вдоволення потреб ринку за рахунок випуску та продажу необхідної продукції чи послуг.
Виробничо-технологічна реструктуризація повинна надати: високу гнучкість та мобільність виробництву в залежності від динаміки змін на ринку, а саме: потреб у продукції певного типу, кількості і якості; постійну технічну готовність до випуску конкурентоспроможної продукції, що може бути забезпечена тільки за рахунок конкурентоспроможної технології тобто при оптимальних (для даного ринку і продукції) прибутковості, собівартості, трудомісткості, якості та ін.; можливості збільшення сприйнятливості виробництва до нововведень різних типів; тісний зв’язок всіх видів та етапів робіт по освоєнню нововведень, їхню інформаційну, технічну, технологічну сумісність та послідовність; нового змісту діяльності кожній виробничій ланці за рахунок нового сприймання місця і ролі виробництва, як такого, його нової, стратегічної орієнтації; більшої чіткості по взаємодії з зовнішніми партнерами, що беруть участь у науково-дослідних, проектно-конструкторських, маркетингових та інших роботах по створенню нової продукції на засадах зовнішнього кооперування.
Основними напрямками роботи виробничого підрозділу в умовах кризи є: підтримка функціонування виробничих потужностей; прийняття рішення про здачу в оренду вільних потужностей; закриття (перепрофілювання) збиткових підрозділів; зняття з виробництва неконкурентоспроможної продукції; розгляд можливості використання нових прогресивних матеріалів, технологій, обладнання.
7.2. Термінологічний словник
Аритмічність – порушення порядку здійснення виробничого процесу у часі і просторі, який був базований на рівномірності дій та визначених пропорціях між роботою окремих виробничих ланок по відношенню до номенклатури, обсягів виробництва, календарних строків, що забезпечувало злаженість усього ходу виробництва, безперервність та своєчасність виготовлення продукції. Протилежність ритмічності виробництва.
Виробничий потенціал – система взаємопов’язаних та певною мірою взаємозамінних елементів, що виконують різні функції у процесі забезпечення випуску конкурентоспроможної (або ні) продукції та досягнення інших цілей розвитку підприємства.
Виробничо-технологічна реструктуризація - зміна базових елементів підприємства, перехід його на нову технічну та організаційну основу. Полягає у перетворенні виробничої підсистеми: виробничої структури підприємства, методів та форм організації виробництва, технічної бази, технологічних процесів.
Криза виробництва або виробничо-технологічна криза – це тип локальної кризи, яка пов’язана зі зниженням ефективності виробництва або його зупинкою, через такі фактори як моральне і технологічне старіння основних фондів, псування або загибелі оборотних фондів, неефективного використання техніки та технології.
Технологічний ризик – недосягнення бажаних результатів в процесі розробки та впровадження інновацій, особливо в умовах, коли вони випереджають техніко-технологічні можливості виробництва [ , с. 189].
7.3. План семінарського заняття по темі
Студент повинен знати:
- сутність та способи визначення виробничого потенціалу підприємства, зв’язок виробничого та науково-технічного потенціалу;
- причини та симптоми “виробничо-технологічної кризи” підприємства, її місце у формуванні системної кризи;
- види політик подолання “виробничо-технологічної кризи” підприємства; сутність виробничо-технологічної реструктуризації, сутність “технічного ризику”;
- місце інноваційного процесу у подоланні кризи підприємства, методи його організації та характеристика підсистем підприємства, що повинні брати участь у антикризових заходах щодо перебудови виробництва;
- методи формування виробничо-технологічних стратегій та оформлення їх у вигляді відповідних планових документів.
Студент повинен уміти:
- розраховувати параметри існуючої виробничо-управлінської системи, аналізувати одержанні данні;
- визначати рівень та способи використання наявного виробничого потенціалу;
- визначати політику та розробляти основні заходи щодо виробничо-управлінської реструктуризації;
- розробляти стратегії стабілізації та розвитку виробничо-технологічної системи підприємства та формувати відповідні планові документи;
- наводити приклади “антикризової складової” в управлінських підсистемах, що відповідають за виробничо-технологічний розвиток.
План семінарського заняття
1. Сутність та місце виробничо-технологічної кризи у ланцюгу кризових явищ на підприємстві.
2. Основні симптоми та причини виробничої кризи. Вплив виробничо-технологічної кризи на формування системної кризи підприємства.
3. Методи аналізу виробничого потенціалу та технології, що використовується на підприємстві.
4. Стратегії подолання виробничо-технологічної кризи. Виробничо-технологічна реструктуризація та диверсифікація (в різних формах).
5. Управління виробничою системою на різних стадіях розвитку кризи.
7.4. Основні питання для обговорення в групі:
1. Яку роль відіграє науково-технічне (“технологічне середовище”) в формуванні “виробничо-технологічної” кризи.
2. Охарактеризуйте методи аналізу організаційно-технічного рівня виробництва. Які з них найбільш прийнятні для сучасних умов функціонування українських підприємств?
3. Вкажіть порядок проведення виробничо-технологічної реструктуризації.
4. Яка стратегія найбільш прийнятна зараз на українських підприємствах відносно виробничо-технологічної підсистеми?
7.5. Практичні завдання
Завдання 1
В таблиці 1. наведені вихідні дані для обґрунтування рішення щодо заміни обладнання.
Таблиця 1.
Вихідні дані для обґрунтування рішення щодо заміни обладнання
Показники | Обладнання | |
старе | нове | |
Витрати на придбання | 10000 | 12000 |
Остаточна вартість | 8000 | - |
Строк роботи після прийняття рішення про придбання, роки | 4 | 4 |
Вартість старого обладнання при його реалізації в момент прийняття рішення про придбання нового обладнання | 3000 | - |
Щорічні зміни витрати на експлуатацію обладнання | 20000 | 15500 |
Річний обсяг продажу продукції, що виробляється на обладнанні | 50000 | 50000 |
1. Розрахувати прибуток за чотири роки у випадку продовження експлуатації старого або придбання нового обладнання.
2. Розрахунки представити в таблиці 2.
3. За результатами розрахунків зробити висновки щодо наявності або відсутності виробничо-технологічної кризи на підприємстві.
Таблиця 2.
Розрахунок прибутку за чотири роки у випадку продовження експлуатації старого або придбання нового обладнання
Показники | Обладнання | |
старе | нове | |
Обсяг продажу | ||
Змінні витрати | ||
Амортизація нового обладнання | ||
Амортизація старого обладнання | ||
Втрати, пов’язані зі списанням старого обладнання, в момент придбання нового обладнання | ||
Вартість старого обладнання, за якою його можна реалізувати в момент прийняття рішення про придбання нового обладнання | ||
Прибуток |
7.6. Завдання для перевірки знань
1. Відношення вартості активної частини виробничих фондів до чисельності всіх робітників фірми являє собою показник:
А. фондоозброєності праці робітників
Б. фондоозброєності
В. рівня механізації та автоматизації виробництва
Г. ритмічності виробництва
2. Нововведення втілюються лише тоді, коли вони вписуються в існуючу організацію та технологію при:
А. реінжинірингу
Б. реструктуризації
В. перебудові
Г. кризовому реінжинірингу
3. Виникнення кризових ситуацій на виробництві:
А. має економічну основу, запобігти виникненню кризових ситуацій
неможливо
Б. є необхідним, за допомогою спеціальних заходів виникненню криз можна
повністю запобігти
В. є необхідним, якщо вони конструктивні
Г. є необхідним
4. Відношення суми зносу основних виробничих фондів до початкової вартості ОВФ на відповідну дату являє собою:
А. коефіцієнт зносу
Б. коефіцієнт готовності
В. коефіцієнт морального зносу
Г. немає вірних відповідей
5. Антикризовий стратегічний план по відновленню виробництва включає:
А. обґрунтування оптимальних розмірів підприємства та виробничого циклу
Б. принципову схему виготовлення продукту
В. альтернативні розрахунки результатів /витрат згідно з різними схемами
Г. цілі та стратегії розвитку виробництва у зв'язку з іншими частинами
"стратегічного набору"
Д. технологічна база виробництва та напрямки її вдосконалення
Е. контроль якості виготовлення продукту
6. До етапів процесу прийняття рішень щодо організаційно-виробничої реструктуризації відносяться:
А. усвідомлення необхідності змін
Б. змістовне вивчення теоретичної бази визначення банкрутства
В. діагноз виробничої підсистеми
Г. визначення стратегій та розробка проекту
Д. порівняння одержаних результатів з поставленими цілями
7. Симптомами локальної виробничо-технологічної кризи є:
А. збільшення кількості конкурентів у галузі
Б. зниження технічного рівня виробництва
В. падіння обсягів виробництва
Г. зниження показників якості
Д. збільшення собівартості продукції
8. Для узагальнюючої характеристики ефективності використання основних виробничих фондів служать показники:
А. фондовіддача
Б. фондоозброєність
В. фондоємність
9. Вкажіть послідовність етапів процесу прийняття рішень щодо організаційно-виробничої реструктуризації:
О діагноз виробничої підсистеми
О усвідомлення необхідності змін
О оцінка "витрати-результати"
О оцінка, діагноз та перепроектування робіт
О порівняння одержаних результатів з поставленими цілями
О рішення про концепцію та модель розвитку (скорочення)
О визначення стратегії та розробка проекту
О визначення додаткових заходів та робота по проекту
О оцінка заходів, що здійснені згідно з проектом
10. Вкажіть в матриці “Сіменс” кризові зони з точки зору технологій, що використовуються:
| |||
 | |||
 | |||
| |||
| |||
|
|
 |
|
7.7. Література
1. Антикризисное управление: Учеб. пособие для технических вузов/ , , и др.; под. ред. и . - М.: "Издательство ПРИОР", 1998. - с.101-106.
2. Банкротство: Стратегия и тактика выживания/ и др. –М.: юрид. Фирма СП МКИ, 1993. – г.1. Как избежать банкротства. – 1993.- 239с.
3. и др. Антикризисное управление: 17-модульная программа для менеджеров «Управление развитием организации». Модуль 11. – М.: ИНФРА-М, 2000. – с.156-173.
4. Теория и практика антикризисного управления// Под ред и // М., Закон и право, 1996.
5. Реструктуризація та розробка післяприватизаційної стратегії АТ. К., МЦПІМ, 1995.
6. Савицкая хозяйственной деятельности предприятия: 3-еизд. –мн.: ИП «Экоперспектива»; «Новое знание», 1999. – 498 с.
1 и др.. Антикризисное управление: 17-модульная програма для менеджеров “Управление развитием организации”. Модуль 11. – М.: ИНФРА-М, 2000. – 512 с.
