Джерела і матеріали до вивчення курсу «Історія України» (стр. 21 )

Декларація про державний суверенітет України. – К., 1991.

№62

Акт проголошення незалежності України, 24 серпня 1991 р.

Виходячи із смертельної небезпеки, яка нависла була над Україною в зв'язку з державним переворотом в СРСР 19 серпня 1991 року,

— продовжуючи тисячолітню традицію державотворення в Україні;

— виходячи з права на самовизначення, передбаченого Статутом ООН та іншими міжнародно-правовими документами;

— здійснюючи Декларацію про державний суверенітет України, їнської Радянської Соціалістичної Республіки урочисто проголошує незалежність України та створення самостійної української держави — України.

Територія України є неподільною і недоторканною. Віднині на території України мають чинність виключно Конституція і закони України.

Цей акт набирає чинності з моменту його схвалення.

їни

Голос України. – 1991. – 29 листоп.

№63

Заява глав держав республіки Беларусь, РРФСР, України, 8 грудня 1991 р.

Ми, керівники Республіки Беларусь, РРФСР, України,

– відзначаючи, що переговори про підготовку нового Союзного догово­ру зайшли в глухий кут, об'єктивний процес виходу республік із складу Со­юзу РСР і утворення незалежних держав став реальним фактом;

– констатуючи, що недалекоглядна політика центру призвела до глибо­кої економічної і політичної кризи, до розвалу виробництва, катастрофічного зниження життєвого рівня практично всіх верств суспільства;

– беручи до уваги зростання соціальної напруженості в багатьох регіо­нах колишнього Союзу РСР, що призвело до міжнаціональних конфліктів з численними людськими жертвами;

– усвідомлюючи відповідальність перед своїми народами і світовим співтовариством та назрілу потребу в практичному здійсненні політичних і економічних реформ, заявляємо про утворення Співдружності Незалежних Держав, про що сторонами 8 грудня 1991 року підписано Угоду.

Співдружність Незалежних Держав у складі Республіки Беларусь, РРФСР, України є відкритою для приєднання всіх держав — членів Союзу РСР, а також для інших держав, які поділяють цілі і принципи цієї Угоди.

Держави – члени Співдружності мають намір проводити курс на зміц­нення міжнародного миру та безпеки. Вони гарантують виконання міжна­родних зобов'язань, які випливають для них з договорів і угод колишнього Союзу РСР, забезпечують єдиний контроль за ядерною зброєю та її ^розпо­всюдженням.

Голова Верховної Ради Республіки Шушкевич

Президент РРФСР Б. Єльцин

Президент України Л. Кравчук

Голос України.– 1991. – 10 груд.

№64

Постанова Верховної Ради України «Про державний герб України», 19 лютого 1992 р.

їни постановляє:

1. Затвердити тризуб як малий герб України, вважаючи його головним елементом великого герба України (кольорове та схематичне зображення герба додаються).

2. Зображення Державного герба України помішується на печатках орга­нів державної влади і державного управління, грошових знаках та знаках поштової оплати, службових посвідченнях, штампах, бланках державних уста­нов з обов'язковим додержанням пропорцій зображення герба, затверджено­го пунктом 1 цієї Постанови.

Голова Верховної Ради України І. Плющ

м. Київ

Голос України. – 1992. – 21 лют.

№65

Із Закону України “Про приватизацію майна державних підприємств”, 4 березня 1992 р.

Приватизація здійснюється на основі таких принципів:

законності;

надання пільг на придбання державного майна членами трудових колективів підприємств, що приватизуються;

забезпечення соціальної захищеності та рівності прав громадян України у процесі приватизації;

пріоритетного надання прав громадянам України на придбання державного майна;

безоплатної передачі частки державного майна кожному громадянину країни;

приватизації державного майна на платній основі з застосуванням приватизаційних паперів;

додержання антимонопольного законодавства;

повного, своєчасного та достовірного інформування громадян про всі дії щодо приватизації;

пріоритетного права трудових колективів на вибір форми власності і придбання майна своїх підприємств.

Голос України. – 1992. – 6 травня.

№66

Із проекту Закону України “Про національні меншини в Україні”,

травень 1992 р.

Стаття 1. Україна гарантує громадянам республіки незалежно від їхнього національного походження рівні громадянські, політичні, соціальні, економічні та культурні права і свободи, підтримує розвиток національної самостійності й самовиявлення.

Усі громадяни України користуються захистом держави на рівних підставах.

При забезпеченні прав осіб, які належать до національних меншин, держава виходить із того, що вони є невід'ємною частиною загальновизнаних прав людини.

Голос України. – 1992. – 21 травня.

№67

Із Конституції України, 28 червня 1996 р.

їни від імені Українського народу — громадян Ук­раїни всіх національностей, виражаючи суверенну волю народу, спираючись на багатовікову історію українського державотворення і на основі здійсненого українською нацією, усім Українським народом права на самовизначення, дбаючи про забезпечення прав і свобод людини та гідних умов її життя, піклуючись про зміцнення громадянської злагоди на землі України, прагнучи розвивати і зміцнювати демократичну, соціальну, правову дер­жаву, усвідомлюючи відповідальність перед Богом, власною совістю, попе­редніми, нинішнім та прийдешніми поколіннями, керуючись Актом проголошення незілежності України від 24 серпня 1991 року, схваленим 1 грудня 1991 року всенародним голосуванням, приймає цю Конституцію — Основний Закон України.

Розділ І

ЗАГАЛЬНІ ЗАСАДИ

Стаття 1. Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава.

Стаття 2. Суверенітет України поширюється на всю її територію.

Україна є унітарною державою.

Територія України в межах існуючого кордону є цілісною і недоторкан­ною.

Стаття 3. Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.

Стаття 4. В Україні існує єдине громадянство. Підстави набуття і припи­нення громадянства України визначаються законом.

Стаття 5. Україна є республікою. Носієм суверенітету і єдиним джере­лом влади в Україні є народ. Народ здійслює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування.

Право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові і не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами. Ніхто не може узурпувати державну владу.

Стаття 6. Державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову.

Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої пов­новаження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

Стаття 7. В Україні визнається і гарантується місцеве самоврядування.

Стаття 8. В Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нор­мативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Стаття 9. Чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких на­дана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Укладення міжнародних договорів, які суперечать Конституції України, можливе лише після внесення відповідних змін до Конституції України.

Стаття 10. Державною мовою в Україні є українська мова.

Держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України.

В Україні гарантується вільний розвиток, використання і захист росій­ської, інших мов національних меншин України.

Держава сприяє вивченню мов міжнародного спілкування.

Застосування мов в Україні гарантується Конституцією України та ви­значається законом.

Стаття 11. Держава сприяє консолідації та розвиткові української нації, її історичної свідомості, традицій і культури, а також розвиткові етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності всіх корінних народів і націо­нальних меншин України.

Стаття 12. Україна дбає про задоволення національно-культурних і мов­них потреб українців, які проживають за межами держави.

Стаття 13. Земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її кон­тинентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Кожний громадянин має право користуватися природними об'єктами права власності народу відповідно до закону.

Власність зобов'язує. Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству.

Держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господа­рювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб'єкти права власності рівні перед законом.

Стаття 14. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відпо­відно до закону.

Стаття 15. Суспільне життя в Україні грунтується на засадах політичної, економічної та ідеологічної багатоманітності.

Жодна ідеологія не може визнаватися державою як обов'язкова.

Цензура заборонена.

Держава гарантує свободу політичної діяльності, не забороненої Консти­туцією і законами України.

Стаття 16. Забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катаст­рофи — катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду Ук­раїнського народу є обов'язком держави.