МУЗЕЙ ЗАЧАРОВАНИХ ФІГУР
Мета. Розкрити вихованцям цікавий та повчальний світ літератури. Прищеплювати любов до читання книг.
Розвивати артистичні здібності учнів, виразне читання, культуру поведінки у музеях.
Виховувати любов та повагу до творів світової літератури, інтерес до читання книг.
Обладнання. В актовій залі школи учні-експонати переодіті за різних літературних та казкових героїв. Дзеркало, умовна скала, дерев’яний орел, пеньок, трон, балкон, ліжко, стіл, накритий скатертиною, 2 піаніно, щити та мечі, лопата, відро від вапна, щітка, вазони, ґринджоли, поштова скринька, човен із веслами, дерев’яна «Книга відгуків».
Комп'ютер, магнітофон, диски із записами звуків, пісень, слів героїв.
Вивіска: «Музей зачарованих фігур».
Плакат із словами В. Шекспіра: «Весь світ театр! Люди в ньому – актори!»
Директор та екскурсоводи музею – вчитель української мови та літератури Любов Ярославівна Гикава та вчитель світової літератури Світлана Олександрівна Дячок.
Музичний супровід – вчителя художньої культури Любові Ярославівни Гикавої.
Експонати «виготовляли» учні, класні керівники, педагог-організатор.
Хід екскурсійного дійства
Екскурсоводи – учителі УЛ та СЛ. Доброго дня! Ми вітаємо вас у музеї зачарованих фігур.
Ви бували у музеях? Музей – це місце, де зберігаються різноманітні пам'ятки історії, культури. У нашому музеї зачарованих фігур ви зможете побачити героїв світової літератури. Наш музей загадковий, іноді фігури будуть оживати.
Пам’ятайте про правила поведінки:
– у музеї поводяться стримано, розмовляють дуже тихо;
– розповідь екскурсовода треба слухати уважно, не перебиваючи запитаннями. Їх можна задати після закінчення екскурсії;
– не доторкайтесь до експонатів руками.
Отож, вперед!
Зала 1. УСЕ ПОЧИНАЄТЬСЯ З КАЗКИ
«ФАРБОВАНИЙ ШАКАЛ». ІНДІЙСЬКА НАРОДНА КАЗКА
«ФАРБОВАНИЙ ЛИС». ІВАН ФРАНКО
Звучить пісня «У казковому лісі» №1.
Учитель української літератури. Усі ми родом з дитинства. Любимо казки. Впізнаєте цих кумедних звірів? Пригадуєте, чому вони такого неприродного кольору?
(Коли відвідувачі підходять до героїв, ті «оживають»).
Фарбований лис стоїть однією ногою на пеньку, другою – на підлозі. «Приступiть ближче, я вам усе розповiм. Слухайте, любi мої i тiштеся! Сьогоднi рано святий Миколай вилiпив мене з небесної глини –придивiться, яка вона блакитна! I, ожививши мене своїм духом, мовив: «Звiре остромисле! У звiрячiм царствi запанував нелад, несправедливий суд i неспокiй. Нiхто там не певний свойого життя i свойого добра. Iди на землю i будь звiрячим царем, заводь лад, суди по правдi i не допускай нiкому кривдити моїх звiрiв!»
Фарбований шакал із трону. «І мене Вам нема чого боятися. Мене сьогодні створив сам Брахман. «Віднині помазаний мною на царство, – сказав він, – ти будеш володарем над усіма звірами».
Учитель світової літератури. Отак би й далі обманювали хитрі лиси чесний народ, якби не дощ та сльози, що змили синю фарбу та викрили брехню.
Зала 2. СВІТ ДИТИНСТВА І ЩИРИХ ДРУЖНІХ ПОЧУТТІВ
«БЛИЗНЯТА». ІВАН ЛИПА
«АЛІСА У ЗАДЗЕРКАЛЛІ». ЛЬЮІС КЕРРОЛЛ
Звучить пісня «Жила-була Аліса» №2.
Учитель СЛ. У світ фантастики варто поринути саме із Алісою. Що відбувається там, по той бік дзеркала знає саме вона. Адже, на відміну, від нас, ця дівчинка у задзеркаллі уже побувала. Послухаймо її...
(Біля дзеркала, оздобленого м'якими іграшками, Аліса та Зайчик. Коли дівчинка співає «Жила-була Аліса», Зайчик скаче, наче дзига).
Учитель УЛ. Весело і безтурботно жилось жителям країни, яку вигадав і побудував один із братів з казки Івана Липи «Близнята».
Один із братів, тримаючи три яблука (скляне, золоте, звичайне), розповідає: «Тут усе дивовижне, кумедне «...ні одна кімната не була подібна до другої». Найдивовижніше диво цих палат – три кімнати, «у кожній кімнаті на золотому ланцюжку висіло яблучко. Більше там не було нічого. В одній кімнаті яблучко було скляне, в другій – золоте, а в третій – звичайне, таке самісіньке, як росло в раю. Ціла країна мала втіху – всі були завжди веселими, раділи і сміялися. З усіх-усюд сходилися до химерного будиночка люди, щоб задовольнити тимчасові потреби: побачити різні дива, посміятися, повеселитися. А тим часом ворог захопив землі. Господаря дивних палат убито. На майбутні покоління чекали бідність, голод, рабство. І все це через те, що один з братів не зумів скористатися дарунком Долі й не приніс щастя людям».
Учитель СЛ. У кожного із нас є також своя доля і треба вміти використовувати її дарунки, обдумувати кожен свій вчинок. Потрібно жити з думкою про майбутнє, а не лише сьогоднішнім днем, як це робив один із близнюків.
«ТОРЕОДОРИ З ВАСЮКІВКИ». ВСЕВОЛОД НЕСТАЙКО
«ПРИГОДИ ТОМА СОЙЄРА». МАРК ТВЕН
Учитель УЛ. «Нема нічого кращого в житті за дружбу» (В. Нестайко). А й справді! Читаючи повість Всеволода Нестайка «Тореадори з Васюківки», важко стримувати усмішку. Ява і Павлуша – ваші однолітки. Вони здатні на вигадку, бешкетують, завдають клопотів оточуючим. Але ми розуміємо, що все це вони роблять не зі зла, це, так би мовити, плоди їхньої бурхливої фантазії. Вони мріють, пізнають життя, і ми, читаючи твір, не засуджуємо їх, а сміємося і захоплюємося їхніми пригодами.
Павлуша із «тореадорів», нібито копаючи яму лопатою, говорить:. «У нас була прекрасна, благородна iдея – провести пiд свинарником метро. Це мало бути сюрпризом. Перша лiнiя метро у – Васюкiвцi! Станцiя «Клуня» – станцiя «Крива груша». Три копiйки в один кiнець. Родичi – безплатно. З учительки арифметики – п'ять копійок».
Ява. «Ми вже пiдкопалися майже до половини свинарника, i раптом – непередбачена катастрофа! – клята льоха Манюня провалилася в наше метро. Провалитися вона зумiла, а от вилiзти-дзуськи! I зняла такий вереск, що причовгав дiд. Ну i…»
Павлуша, перебиваючи, продовжує:. «Гiрко зiтхаючи, ми засипаємо метро. Раз у раз злодiйкувато озираємося – чи не заскочить нас зненацька дiд, щоб нам'яти вуха. Хоч i обiцяв вiн, що не чiпатиме, поки не кiнчимо, але хто його зна…»
Ява. «I поки ми працюємо (а справа це довга й нудна)», я вас познайомлю з нашими зарубіжними друзями – Томом Сойєром та Гекельбері Фіном.
Том Сойєр (із відром вапна, щіткою. Позаді нього Геккельбері Фінн із іграшковим обшарпаним котом через плече). Та нас і так усі знають. Ми – американські бешкетники. Та океан не заважає нам у пустощах. Ось, наприклад, сьогодні ми разом із Геккельбері Фінном виводитимемо бородавки на цвинтарі. А завтра я білитиму паркан! А доживемо до післязавтра, ще щось цікавеньке придумаємо! Ненатішиться тітка Поллі.
«ДИВАК». ГРИГІР ТЮТЮННИК.
«ПЕППІ ДОВГАПАНЧОХА». АСТРІД ЛІНГРЕНД
Учитель УЛ. В чарівній якійсь країні,
Де – й не пригадаю нині –
Жив колись один дивак,
Малював він гарно так!
Хлопець той творив картини –
Всі прекрасні неодмінно.
Олесь у шапці-вушанці та кожушку, махаючи прутиком: «Діду, а чому про мене кажуть – дивак?»
Дід: «Невстріливий значить. Дивний єси… Воно, звичайно, правильно. Завзяття в тебе обмаль. Все чогось на снігу малюєш, у землі порпаєшся. А треба – в людях. Та отак побіля них, отак... Того – ліктем, того – почотом. Гульк – уперед вийшов. Слухай і на вус мотай. Дивак... Затопчуть тебе... Бо ти ж як деревце в пагоні».
Учитель СЛ. А от Пеппі точно не затопчуть, вона не допустить цього!
Пеппі малює крейдою на підлозі коня і кричить до відвідувачів: «Втікайте звідси. Ви що не бачите, я тут коня малюю! Мені він не поміщається на аркуші паперу. От біда!»
Учитель УЛ. Кожна людина неповторна і кожна заслуговує на повагу. Ці моральні цінності вічні, і вони ніколи не старіють.
Зала 3. КРАСА ЧИСТИХ ЛЮДСЬКИХ СТОСУНКІВ
«ЗВУК ПАВУТИНКИ». ВІКТОР БЛИЗНЕЦЬ
«ОСТАННІЙ ЛИСТОК». О. ГЕНРІ
Учитель СЛ. Та не завжди найменші такі вже й безтурботні. Хто, як не вони, так щиро вміють любити і допомагати одне одному.
Учитель УЛ. Кожен дорослий із радістю та, водночас, зі сумом пригадує своє дитинство. Це щасливі роки, коли світ здається нам чарівним та цікавим, він сповнений справжніми дивами, а повсякденність не затуляє їх від наших очей. Дитина бачить те, що часто недоступне для дорослих. Вона бачить та помічає кожну деталь у світі, кожен промінчик, запах, звук, навіть, звук павутинки. І це допомагає їй пережити першу біль і навіть втрату справжнього друга.
Звучить мелодія «Мокра пелюстка» Олександра Степаненка №3.
Льоня підходить до виплетеного павутиння. «На воду впав жовтий вербовий листок. Довгенький, глянсований, з гордо піднятим і закрученим хвостиком, він скидався на каравелу «Санта-Марія», котру я бачив у книжці. Листок стояв нерухомо. Та ось дмухнув вітрець, забрижилась вода, і човник погнало до берега».
Ніна із човника. «Осінь».
Льоня (у руках осіннє листя). «Осінь. Птахи у вирій збираються».
Ніна. «І мені пора».
Льоня. «Ніна відпливала восени. Все пливе восени: листя за водою, хмари, павутиння, птаство… Все кудись пливе, прощається з літом. І Ніна прощалась. Вона сіла в кораблик, спустила весла на воду. Вся річка була встелена жовтим листям, від нього рябіло в очах; серед жовтого листу плив її тихий кораблик. А над нею неслись павутинки, а ще вище — журавлині ключі. Попливла Ніна у вирій. За птахами. ...І досі не знаю, чи була вона, така дівчина, чи я її просто вигадав».
Учитель СЛ (звертає увагу на ліжко із хворою Джонсі та турботливою Сью. Біля ліжка – тумбочка з таблетками та чашкою чаю). А от Джонсі добре пам’ятає Сью, містера Бермана та …останній листок плюща, який дав їй надію. Жити!
Учитель УЛ. Любімо один одного, піклуймося про інших, допомагаймо їм у біді, не чекаючи на подяку чи нагороду!
Зала 4. РОЗУМ ЦІНУВАВСЯ ЗАВЖДИ
«МУДРА ДІВЧИНА». УКРАЇНСЬКА НАРОДНА КАЗКА.
«МІФ ПРО ЕДІПА». ФІВАНСЬКИЙ ЦИКЛ ДАВНЬОГРЕЦЬКИХ МІФІВ
Учитель української літератури. Кмітливість думки, логічне мислення цінувалося завжди: від Античності до сьогодення!
Едіп у білій мантії. А Ви знаєте, хто ходить уранці на чотирьох ногах, удень на двох, а ввечері на трьох?
Гості. Людина.
Мудра дівчина у вишиваному костюмі на гринджолях). Молодці. Ось вам, пане за це – гостинець! (Дає горобця).
«МІФ ПРО ПРОМЕТЕЯ»
«МАЛЕНЬКИЙ ПРИНЦ». АНТУАН ДЕ СЕНТ-ЕКЗЮПЕРІ
«ПЛАНЕТНИК». БОРИС ХАРЧУК
(Хлопець, у ролі Прометея, прикутий до скали ланцюгами. Біля нього – дерев’яний орел. Макет вогню).
Учитель СЛ. Він перший із земних людей зумів проти богів повстати.
Це Прометей для предків наших наважився вогонь з Олімпу дістати.
Кару Зевс придумав страшну: ланцюгами до скали прикувати.
І кожного дня орел повинен був герою печінку клювати.
Прометей: «Я людям вогонь приніс із небес, щоб зігріватись могли вони. Навчив їх різним ремеслам. За що громовержець покарав мене?» (Засмучено опустив голову).
Маленький принц із ліхтариком. «…може, тому, що ти думав не тільки про себе…»
Звучить мелодія «Вечірня зоря» Олександра Степаненка №4.
Планетник із свічкою в руці. А «…я ніс засвічені свічки, а вранці сам згорю, – ну й дарма, тільки жаль. Що не встиг злетіти в небо, не встиг…»
Маленький принц задивляється на зорі, що прикріплені до стелі. «… дивишся на зорі й чуєшся щасливим».
Планетник. «Коли зорі достигають у небі, вони тихі, тому їх добре видно й можна прочитати».
Маленький принц. «Найголовнішого очима не побачиш!». «У кожної людини свої зорі. Одним – вони вказують дорогу. Для інших – це просто маленькі вогники. Для вчених вони загадка, що її треба відгадати… А я ночами люблю слухати зорі!»
Планетник. «.. великий страх, але ще більша цікавість і безбоязка, невловима жадоба пізнання».
Учитель УЛ. «Шукай пізнання у трьох коренях – у землі, з якої піднявся, у небі, до якого прагнеш, і в самому собі, у своїй душі».
Зала 5. ГЕРОЇЧНЕ МИНУЛЕ В ЛІТЕРАТУРІ
«БИЛИНА ПРО ІЛЛЮ МУРОМЦЯ І СОЛОВІЯ РОЗБІЙНИКА»
«МИКИТА КОЖУМ’ЯКА». ОЛЕКСАНДР ОЛЕСЬ
Учитель УЛ. Рідна земля, давня Русь-Україна та її народ у променях сонцесяйного слова відсвічують найвищими людськими чеснотами, постають у славі й невмирущості богатирів – вірних синів рідної землі.
Звучить запис. «Русская былина. Покровский – Илья Муромец и Соловей-разбойник» №5.
«Из того ли из города из Мурома,
Из того ли села да Карачарова
Как была тут поездка богатырская:
Выезжает из села да добрый молодец,
Славный казак да Илья Муромец…»
Учитель СЛ, показуючи на хлопця в обладунках витязя. Поспішає Ілля Муромець на поєдинок із Соловієм-Розбійником, якого обов'язково переможе.
Звучить запис. «А и тут Илье ему и славу поют,
А и славу поют ему век во век».
Учитель УЛ. Ще одним захисником землі Руської був Микита Кожум’яка, оспіваного Олександром Олесем. Та жоден із справжніх героїв ніколи не боровся заради збагачення.
Микита Кожум’яка із булавою. «Скарбів, діти, я не хочу!
Що б робив я з скарбом тим?
Недосяжна зірка в небі,
Хоч вона і сяє всім.
Йдіть скажіть ясному Князю,
Що іду я на двобій,
Що поміряюсь я з гадом,
Хоч і дужий, кажуть, Змій!»
«БАЛАДА ПРО РОБІН ГУДА»
«ОЛЕКСА ДОВБУШ». НАРОДНИЙ ПЕРЕКАЗ
Відвідувачі підходять до «експонатів» «Олекса Довбуш» та «Робін Гуд». Перший у закарпатському костюмі з топірцем, другий – з луком і стрілами.
Звучить мелодія «Ангел мандрів» Олександра Степаненка №6.
Учитель УЛ. Єдина вірна зброя українського месника опришка Олекси Довбуша – це чарівний топірець.
Учитель СЛ. Боротися із несправедливістю та багатіями англійському героєві лучнику Робін Гудові допомагали лук і стріли. (Робін Гуд випускає з лука стрілу).
Учитель УЛ. А кожен із нас нехай визначає: розбійниками чи героями є ці постаті?
«ЕНЕЇДА». ІВАН КОТЛЯРЕВСЬКИЙ.
«ЕНЕЇДА». ВЕРГІЛІЙ
Еней Котляревського у шароварах та вишитій сорочці. Еней Вергілія – у червоній мантії із шоломом римського воїна на голові.
Учитель СЛ. «Зброю співаю і мужа, що перший з надмор’їв троянських,
Долею гнаний нещадно, на берег ступив італійський.
Горя він досить зазнав, суходолами й морем блукавши,
З волі безсмертних богів та мстивої серцем Юнони,
Лиха він досить зазнав у бою, поки місто поставив…»
Учитель УЛ. Так-так, і Котляревського «Еней був парубок моторний
І хлопець хоть куди козак.
Удавсь на всеє зле проворний,
Завзятіший од всіх бурлак…»
Учитель СЛ. Іван Котляревський «переодягнув» у козацький одяг Енея, героя головного твору Вергілія і ще раз, цим самим, підкреслив велику історичну значимість цього образу.
Учитель УЛ. Побачили ми у музеї своєрідні «експонати», що стали втіленням відважності, сміливості, мужності, доброти… Окремою літературною сторінкою є, безперечно, тема кохання. Не завжди, на жаль, воно взаємне, щасливе, вічне… Проте…
Зала 6. ТЕМА КОХАННЯ У ЛІТЕРАТУРІ
«ДО БОГІВ ПОДІБНИЙ МЕНІ…». САПФО
«МАРУСЯ ЧУРАЙ». ЛІНА КОСТЕНКО
Звучить пісня «Ой не ходи Грицю, та й на вечорниці» у виконанні Марії Миколайчик №7.
Маруся Чурай із-за тюремних грат. «Моя любов сягала неба,
А Гриць ходив ногами по землі…»
Сапфо із лірою чи арфою в руках. «…від нього в мене
Серце перестало б у грудях битись…»
Маруся Чурай. «А як згадаю, Боже, як згадаю,
таку печаль у серці розгойдаю! –
ту нашу ніч, ту ніжність, той порив,
все, що тоді мені він говорив…»
Сапфо. «… от іще недовго й, здається має
Смерть надлетіти».
Маруся Чурай. «А втім, яка мені уже різниця?
Я теж убивця. Я убила Гриця».
Сапфо. «… і язик відразу німіє, й прудко
Пробігає пломінь тонкий по тілу».
Маруся Чурай. «Ой сонце, сонце, промінь твій останній!
Оце і є вся правдонька про нас».
Учитель УЛ. «Чужа душа – то, кажуть, темний ліс.
А я скажу: не кожна, ой не кожна!
Чужа душа – то тихе море сліз.
Плювати в неї – гріх тяжкий, не можна».
Учитель СЛ. «Життя – така велика ковзаниця.
Кому вдалось, не падавши, пройти?»
«РОМЕО І ДЖУЛЬЄТТА». ВІЛЬЯМ ШЕКСПІР
«ТІНІ ЗАБУТИХ ПРЕДКІВ». МИХАЙЛО КОЦЮБИНСЬКИЙ
(Джульєтта сидить на балконі, Ромео із трояндою внизу).
Звучить музика «Прокофьев. « Ромео и Джульєтта») №8.
Учитель СЛ. Ось «вічні образи» Ромео і Джульєтти, Марічки і Івана. Вони про своє кохання розкажуть самі.
Джульєтта з балкона. «Ромео! О навіщо ти я Ромео?
Зміни своє ім’я, зречися батька;
Як ні, то присягни мені в коханні,
І більше я не буду Капулетті».
Ромео «Ловлю на слові!
Назви мене коханим, і умить
Я вдруге охрещусь і більш ніколи
Не буду зватися Ромео».
(Дарує троянду коханій).
Марічка. Любчику Іванку! Ци будемо в парі усе? (Обіймає за шию).
Іван. Єк Бог даст, моє солодашко. (Дарує цукерку).
Марічка. Ой ні! Велику пізьму має у серці стариня наша. Не на бутися нам.
Іван. Я не требую їхнею згодою. Най що хотє роб’є, а ти будеш моєю.
Звучить коломийка «Ой заграй ми, музиченько…» №9.
(Іван і Марічка танцюють. Потім – завмирають в обіймах).
«ГАМЛЕТ». ВІЛЬЯМ ШЕКСПІР
«ЛІСОВА ПІСНЯ». ЛЕСЯ УКРАЇНКА
(Хлопець у чорній мантії з черепом у руці. Дівчина-Офелія сидить біля його ніг).
Гамлет. «Чи бути, чи не бути? – Ось питання.
Що благородніше? Коритись долі
І біль від гострих стріл її терпіти,
А чи, зітнувшись в герці з морем лиха,
Покласти край йому? Заснути, вмерти –
І все…»
Учитель СЛ. У буденних клопотах часто можна не розгледіти або і втратити єдине справжнє кохання…
(Лукаш грає на сопілці).
Звучить мелодія «Туманний дім» Олександра Степаненка №10.
Мавка у зеленій сукні виглядає із-за верби.
«Милий, ти душу дав мені, як гострий ніж
Дає вербовій тихій гілці голос».
Лукаш. «Я душу тобі дав? А тіло звабив!
Бо що тепера з тебе? Тінь! Мара!»
Мавка. «Ні! Я жива! Я буду вічно жити!
Я в серці маю те, що не вмирає…»
«ТРИ ЗОЗУЛІ З ПОКЛОНОМ». ГРИГІР ТЮТЮННИК
«ГРАНАТОВИЙ БРАСЛЕТ». ОЛЕКСАНДР КУПРІН
Марфа «сидить на поріжку – у тонесенькій, тендітній, у благенькій вишиваній сорочці й рясній спідничці… – і сидить, сяє жовтими кучерями з-під чорної хустки», і обриває пелюстки на ромашці і шепоче: «Є! Нема! Є Нема!». Біля неї – поштова скринька.
(На піаніно портрет Желткова у чорній траурній стрічці. Біля піаніно дівчина-Віра. У руках розірваний браслет).
Віра: «А все ж таки він кохав...» (Сказавши, випускає із рук намистинки).
Звучить соната №2 Л. Бетховена №11.
Учитель СЛ. На жаль, запізно Віра зрозуміла, що кохання, яке буває раз на сто років, пройшло повз неї...
Учитель УЛ. А Марфа чекала на нього усе своє життя…
«ЄВГЕНІЙ ОНЄГІН». ОЛЕКСАНДР ПУШКІН
«ЛЮДИНА». ОЛЬГА КОБИЛЯНСЬКА
Учитель СЛ. Часто єдиним зв’язком між коханими стають звичайні листи…
(За столом із книгами сидить Онєгін. Спиною до нього за піаніно – Тетяна. Горить свічка у свічнику. Тетяна пише пером листа. Чути голос – запис думок).
Звучить запис слів Тетяни Ларіної: «Я к вам пишу – чего же боле?
Что я могу еще сказать?
Тепер я знаю, в вашей воле
Меня презренье наказать.
Но вы к моей несчастной доле
Хоть краплю жалости храня
Вы не оставите меня...»
Онегин (запис). «Нет, поминутно видеть вас,
Повсюду следовать за вами,
Улыбку уст, движенье глаз
Ловить влюбленными глазами,
Внимать вам долго, понимать
Душой все ваше совершенство,
Пред вами в муках замирать,
Бледнеть и гаснуть... вот блаженство!»
(«У довгій білій сукні» у кутку кімнати сидить Олена Ляуфлер. Навколо – прочитані листи).
Учитель УЛ. «Вона була зайнята дивною роботою – виймала із скриньки один лист за другим і, не дивлячись, роздирала їх. Нарешті залишився один. Взяла до рук. Але не витримала і вирішила прочитати в останній раз…»).
Олена Ляуфлер. «Любов таки найкраща з усього, що життя лише має!..» (Притискає листа до уст, рве на дрібні шматочки. Підходить до вікна і закриває лице руками).
Учитель СЛ. А й справді, що може бути богемнішим, неповторнішим, загадковішим за таке приємне почуття – кохання. Дуже добре, коли воно взаємне, ще краще, коли побудоване на довірі і справедливості. Усім бажаю саме такого!
Учитель УЛ. Ось і усе! Вольтер сказав: «Театр повчає так, як цього не зробити товстій книжці». Ми вважаємо, що такою роботою зуміємо зацікавити, привернути, повернути дитину до читання.
Учитель СЛ. Якщо учня зацікавила історія якогось героя – він обов’язково візьме у бібліотеці твір і прочитає.
Учитель УЛ. А Вам дякуємо за гарну поведінку. Думаємо, що було цікаво. Свої враження від побаченого ви можете записати у «Книгу відгуків». До нових зустрічей!
