Лікарська оцінка функціонального стану та фізичної працездатності (стр. 7 )

На теперішній час існує декілька моделей, на яких базується визначення “кількості здоров’я”. Серед них на особливу увагу заслуговують: модель “донозологічної діагностики” та модель “діагностики здоров’я по прямим показникам”.

Модель “донозологічної діагностики” основана на “адаптаційній” концепції єва і Р. М. Баєвського (1974). В основу даної концепції покладено положення про те, що адаптаційні можливості людини є мірою її здатності зберігати нормальну життєву діяльність в неадекватних умовах середовища. На думку авторів, при переході від стану здоров’я до хвороби відбувається декілька стадій, під час яких організм намагається пристосуватися до нових умов існування завдяки змінам рівня функціонування і напруження регуляторних механізмів. Залежно від ступеня напруження адаптаційних механізмів, автори пропонують здійснювати донозологічну діагностику. При цьому вони виділяють наступні стадії адаптаційного процесу або донозологічні стани: задовільна адаптація, функціональне напруження механізмів адаптації, незадовільна адаптація та зрив механізмів адаптації. Для характеристики донозологічних станів найбільше розповсюдження отримав метод математичного аналізу варіабельності серцевого ритму (Р. М. Баєвський, 1979), який дозволяє визначати індекс напруження міокарду (ІН), та метод розрахунку “адаптаційного потенціалу системи кровообігу” (АП).

Недостатком даної моделі є те, що дезадаптація та зрив адаптації можуть виникнути, незважаючи на значні резерви функцій (наприклад, в екстремальних умовах) або, напроти, при низькому рівні здоров’я (наприклад, під час ремісії при хронічному захворюванні) може визначатися стадія задовільної адаптації.

Друга модель передбачає діагностику здоров’я на основі визначення “прямих показників”, до яких відносяться енергопотенціал та біологічний вік. Дані показники дозволяють оцінювати, перш за все, біологічну функцію виживання, тобто здатність біосистеми зберігати свою структуру та функцію в умовах існування, які постійно змінюються, що є одним з основних проявлень здоров’я.

Визначення енергопотенціалу базується на “енергетичній” теорії (1985), згідно якої основна умова існування усього живого на Землі – це здатність поглинати енергію з навколишнього середовища, акумулювати її та використовувати для здійснення процесів життєдіяльності. Чим вищі резерви біоенергетики, та, відповідно, здібності до мобілізації функціональних резервів організму, тим вищий рівень життєздатності. Оскільки найбільш ефективним та економним постачальником енергії в організмі є аеробний метаболізм, то саме аеробна продуктивність визначає рівень соматичного здоров’я людини. Інтегральним показником аеробної продуктивності, як вже було відзначено, є МСК. Саме тому даний показник експертами ВООЗ рекомендовано як один з найбільш інформативних та надійних критеріїв рівня здоров’я населення планети, тобто як показник “кількості здоров’я”.

підкреслює, що чим вищий рівень МСК, тим вища стійкість організму до різноманітних несприятливих чинників – “від гіпоксії та інтоксикації до втрати крові та радіації”. Більш того, клінічні спостереження автора показали, що існує певна межа аеробного потенціалу, нижче від якої, розвиваються спочатку ендогенні фактори ризику, а в разі наступного зниження – хронічні соматичні захворювання, збільшується ризик смерті. Дану межу автор назвав “безпечний рівень соматичного здоров’я індивіда”. У чоловіків він складає 40-42 мл/хв/кг, у жінок – 33-35 мл/хв/кг.

Враховуючи, що дослідження МСК є не завжди доступною процедурою, особливо при масових обстеженнях, запропоновані системи кількісної оцінки рівня фізичного здоров’я за допомогою експрес-методів на основі показників, які корелюють з показником МСК.

Визначення другого прямого функціонального показника рівня здоров’я – біологічного віку (, 1991) – дозволяє оцінити ступінь відповідності “вікового зносу” календарному віку людини, а саме відображає темпи біологічного старіння, від яких в значній мірі залежить функціонування основних систем життєзабезпечення та тривалість життя.

Таким чином, дослідження та оцінка функціонального стану організму, фізичної працездатності та рівня соматичного здоров’я дозволяє своєчасно виявляти групи ризику серед практично здорового населення з проведенням відповідних профілактичних заходів, спрямованих, перш за все, на оптимізацію рухової активності людини, а також – на ліквідацію факторів ризику захворювань.

Література

1.  Амосов о здоровье. – М.: ФиС, 1987. – 64 с.

2.  Апанасенко биоэнергетики и здоровье человека. – Санкт-Петербург: МГП Петрополис, 1992. – 123 с.

3.  , Попова валеология. К.: Здоров’я, 1998. – 247 с.

4.  , Волгіна Л. Н. та ін. Експрес-скринінг рівня соматичного здоров’я населення при профілактичних оглядах. Методичні рекомендації. – Київ, 2000. – 8 с.

5.  Брехман – наука о здоровье. – М.: ФиС, 1990. – 208с.

6.  Войтенко здоровых. Введение в санологию. – К.: Здоров’я, 1991. – 248с.

7.  Дембо контроль в спорте. – М.: Медицина, 1988.–288 с.

8.  И., Граевская медицина и лечебная физкультура: Руководство. – М., Медицина, 1993. – 432 с.

9.  Заболевания и повреждения при занятиях спортом /Под ред. / - Л.: Медицина, 1991. – 336с.

10.  , , Берсенева диагностика в практике массовых обследований населения. – Л.: Медицина, 1980. – 210с.

11.  , , Гудков в спортивной медицине. – М.: ФиС, 1988. – 208с.

12.  Аэробика для хорошего настроения. – М.: ФиС, 1987. – 192 с.

13.  Энциклопедия спортивной медицины: Пер. с англ. – СП б., Лань, 1997. – 400с.

14.  , Пшенникова к стрессовым ситуациям и физическим нагрузкам. – М.: Медицина, 1988. – 256с.

15.  Метаболизм в процессе физической деятельности. /Под ред. М. Харгивса: Пер. с англ. – К., Олимп. лит., 1998. – 288с.

16.  Мильнер жизни. – М.: ФиС, 1991. – 112с.

17.  Орлов по электрокардиографии. – М.: Медицина, 1983. – 230с.

18.  Пирогова физического состояния человека. – К.: Здоров’я, 1989. – 164с.

19.  , Буткевич велоэргометрия. – К.: Здоров’я, 1985. – 84с.

20.  Спортивная медицина /Под ред. , / М.: Медицина, 1984. – 384с.

21.  Спортивная медицина. Под ред. . – М., ФиС, 1987.–304 с.

22.  Уилмор Дж. Х., Костилл спорта и двигательной активности: Пер. с англ. – К.: Олимп. лит., 1997. – 504с.

23.  Физиологическое тестирование спортсменов высокого класса. /Под ред. Дж. Д. Мак-Дугалла, , Г. Дж. Грина: Пер с англ. – К.: Олимп. лит., 1998. – 432с.

24.  Энока кинезиологии: Пер. с англ. – К.: Олимп. лит., 1998. – 400с.