Урок 8 клас
Тема: Українські землі в І половині XVIII століття
Мета: охарактеризувати становище українських земель в І половині XVIII століття, показати процес наступу царської Росії на права та вольності українців;
розвивати навики самостійної роботи, вдосконалювати вміння встановлювати причино-наслідкові зв’язки між подіями та явищами, вміння узагальнювати, систематизувати теоретичний матеріал;
виховувати повагу до історичного минулого українського народу.
Основні поняття й терміни: Конституція, Малоросійська колегія, «Правління гетьманського уряду».
Тип уроку: вивчення нового матеріалу
Форма проведення уроку: прес-конференція
Учасники:
1) П. Орлик, І. Скоропадський та А. Скоропадська, С. Вельямінов, Г. Лазаревичева (дружина П. Полуботка), У. Іскрицька ( дружина Д. Апостола), О. Шаховськой;
2) журналісти ( 6 команд: «Київська Русь», « Історичний альманах», «Історична правда», «Україна старовинна», «HistoryTimes», «Професура»).
Обладнання: мультимедійна презентація формату PowerPoint «Українські землі в І половині XVIII ст.», посвідчення журналістів, полотнище «Україна в І половині XVIII ст.», 6 конвертів із завданням для команд журналістів, набір кольорової бумаги для журналістів ( 6 комплектів), таблички з підписами учасників прес-конференції.
Структура уроку
І. Організаційний момент
ІІ. Актуалізація опорних знань та умінь
ІІІ. Мотивація навчальної діяльності
ІV. Вивчення нового матеріалу
План
1.П. Орлик і його Конституція.
2.Гетьман І. Скоропадський.
3.Діяльність Малоросійської колегії.
4.П. Полуботок.
5.Відновлення гетьманства. Апостол
6.Діяльність «Правління гетьманського уряду».
V. Узагальнення і систематизація знань та умінь
VІ. Підсумки уроку
VІІ. Домашнє завдання
ХІД УРОКУ
І. Організаційний момент
ІІ. Актуалізація опорних знань Слайд 1
Перехід Івана Мазепи на бік Карла ХІІ став важким випробуванням для українського народу, для української держави. Поразка під Полтавою фактично розставила всі крапки над «і» в долі Гетьманщини. І в цьому ми переконаємося на сьогоднішньому уроці.
ІІІ. Мотивація навчальної діяльності
Слайд 2, 3 Оголошення актуальності, мети за завдань уроку
Слайд 4 Постановка проблемного завдання
Завдяки тим, хто творив долю України у XVIII столітті, спробуємо перенестися у часі та вирішити таке важливе для нас завдання: «Який статус українським землям надавала царська Росія в І пол. XVIII ст.?»
Слайд 5 План уроку
ІV. Вивчення нового матеріалу
Слайд 6. ВЧИТЕЛЬ. Першим до слова запрошуємо Пилипа Орлика
П. Орлик. Я, Пилип Степанович Орлик, народився 21 жовтня 1672 року. Був гетьманом України (в екзилі) з 1710 до 1742.
Мій батько, Степан Орлик, був людиною військовою і свого часу служив на боці польського короля.
Моя матір, чарівна жінка, походила з білоруського роду Малаховських.
Завдяки старанням моїх рідних, у мене була можливість отримати гарну освіту. Я навчався в єзуїтському колегіумі у Вільно, а також мав честь здобувати знання в Києво-Могилянському колегіумі.
Моя кар’єра розпочалася у 1698 р. на посаді писаря у канцелярії київського митрополита, потім працював у Генеральній військовій канцелярії Війська Запорізького. Цьому сприяло те, що я на сьогодні володію близько 14 мовами.
Я переконаний, що Іван Мазепа правильно робив, що шукав підтримки в Карла ХІІ, адже було зрозуміло, що у будь-який момент Петро І може знехтувати інтересами українського народу. Прикро, що військова перевага була не на нашій стороні… Після Полтавської битви ми змушені були емігрувати до Османської імперії. Там, на чужині, помирає І. Мазепа. Наші прибічники обирають мене наступним гетьманом України. Я був гетьман, та без держави.
Та я ніколи не переставав робити все можливе, аби знайти союзників та однодумців. Так, з-під мого пера виходить документ-угоду із старшиною та запорожцями під назвою «Пакти і Конституції прав і вольностей Війська Запорізького».
Я бачив ті помилки, які допускалися раніше, тому вважав за необхідне обмежити права гетьмана, зменшити соціальну експлуатацію, зберегти особливий статус запорожців і боротися за політичне й церковне відокремлення України від Росії ( звичайно, за умови, що здобуду владу).
Я не полишав робити спроби заручитися підтримкою європейських володарів
Та повернути собі влад, а своїй державі – незалежність. Та, на жаль, досягти наміченої мети мені за життя так і не вдалося.
ВЧИТЕЛЬ. Пилип Орлик змушений був шукати правди закордоном. Його шлях був тернистий й сповнений випробувань.
Та не легшою була доля тих, хто залишився на український землях. Ох, не легшою… Надаємо слово родині Скоропадських.
Слайд 7. Іван та Анастасія Скоропадські
Іван. Ситуація в Україні після Полтавської битви була дуже складною. Я, призначений гетьманом, мусив продумувати кожну свою дію, виважувати кожен свій крок. Я робив усе можливе, аби Петро І не сумнівався у моїй вірності.
Анастасія. Це допомогло Івану утримувати гетьманську владу, хоча вона і була досить обмеженою. Мій чоловік проявляв порядність і, міру своїх можливостей, намагався захистити українську автономію. А для нагляду над ним був представлений царський міністр-резидент (а з 1710 р. – їх було аж 2).
Іван. У новій столиці було розміщено 2 російські полки…
У своїй діяльності я продовжував соціальну політику свого попередника, І. Мазепи. Я хотів заручитися підтримкою старшини. Та і тут цар мене залишає ні з чим. У 1715 р. виданий указ про новий порядок виборів полкової старшини. У старшину почали обирати іноземців. Їм надавали великі землеволодіння в Україні.
Анастасія. 30 % оброблюваних земель було роздано в приватну власність старшин, що перетворило їх на справжніх земельних магнатів. І це у більшості випадків були іноземці, що спричинило виникнення територій, які контролювалися моїм чоловіком.
Іван. Важко було і в культурному житті. За наказом царя з Києво-Могилянської Академії було виключено всіх студентів і викладачів із Правобережжя, заборонялося друкувати в Україні книги, крім церковних, а в тих, що друкувалися, «щоб ніякої різниці й осібного наріччя не було…»
До того ж, Петро І видав наказує вивести Генеральну канцелярію з-під мого управління. Це мене дуже занепокоїло.
Анастасія. І він, важко хворий, в січні 1721 р. вирушає до царської столиці. Ой, не потрібна була йому ця подорож…
Іван. Я хотів поговорити з царем, попросити полегшити становище Гетьманщини, припинити обмеження прав і вольностей.
Анастасія. І уявіть, що він почув у відповідь: йому наказали підкорятися новоутвореній Малоросійській колегії. І це пояснювалося тим, що мій чоловік бере хабарі та займається здирництвом, відбирає в козаків їхню землю.
Іван. Я вам не можу передати мої відчуття. Я розумів, що це кінець, що українській державі не бути, що, якщо не цей самодержавець, то його послідовники поставлять мій народ на коліна.
Анастасія. Стан здоров’я Івана після подорожі ще погіршився. Повернувшись до Глухова, він одразу передає владу Павлу Полуботку.
Іван. У мене просто вже не було сил боротися. Для мене це був глухий кут. За таких умов, я, звичайно, не мін залишатися при владі.
ВЧИТЕЛЬ. Дійсно, ситуація склалася не проста. Що ж робив Павло Полуботок? Слово надаємо Ганні Лазаревичевій ( дружині П. Полуботка).
Слайд 8. Мій чоловік походив із заможної козацької родини Чернігівщини. Освіту здобув у Києво-Могилянському колегіумі. Павло Леонтійович не підтримав виступ І. Мазепи проти Петра І. Хочу сказати, що він був одним із претендентів на посаду гетьмана, та, на жаль, тоді вибір випав Іванові Скоропадському.
Коли І. Скоропадський подався до царя, Павло Леонтійович виконував обов’язки наказного гетьмана. Коли родину Скоропадських спіткало велике горе, ще до оголошення нових виборів козацька старшина проголосила мого чоловіка гетьманом України.
Та в Петра І були свої плани щодо України.
Павло не хотів підкорятися Малоросійській колегії. Він був людиною енергійною, палким прихильником української автономії. Він не бажав підкорятися царському указу. Так починає формуватися навколо нього старшинська опозиція, яка починає ініціювати проведення реформ.
Ох, ці горизвісні Коломацькі чолобитні. Саме вони стали приводом арешту мого чоловіка. Останні дні свого життя Павло Леонтійович провів у Петропавлівській в’язниці. Так і не дочекалася я його з Петербургу…
ВЧИТЕЛЬ. Уже із того, що ми почули, бачимо, які плани мав цар стосовно України. Та краще нам поясне ситуацію голова Малоросійської колегії.
Слайд 9. Степан Вельямінов. После смерти гетмана всю власть в Гетманщине взяла на себя Малороссийская коллегия в составе шести российских офицеров во главе со мной, бригадиром С. Вельяминовым.
Фактически наша деятельность играла роль того фактора, который усугублял пропасть между украинской элитой и народом и разрушал Украинскую государственность. Именно этого ми хотели достичь. Петр I создал ее в целях контроля за деятельностю украинского гетмана и генеральной старшины и подчинение их общероссийском управлению.
Царь не позволил избирать нового гетмана, а поручил приказному гетману П. Полуботку нас слушать.
За «Манифестом к украинскому народу по учреждению Малороссийской коллегии» от 01.01.01 (с. 48) коллегия создана «... для управления Судов и прочего... вместо одной Воевоцкой персоны для лучшей верности и управления быть колегии.. . » и « ... оная учинена не для чего иного, токмо для того, дабы малоросийский народ ни от кого, как неправеднымы судами, так и от старшины налогами утесняем не был ». Как по мне, очень даже убедительное объяснение!
В гражданских делах ми подчинялись Сенату, а в военных - главнокомандующему войсками в Украине. Коллегия была выше гетмана. Гетман имел лишь совещательный голос. О чем, ми часто ему на поминали.
Полномочия Малороссийской коллегии были изложены в « Инструкции президенту Малороссийской коллегии бригадриу С. Вельяминову »от 01.01.01 (с. 49-53).
К ним относились:
1. Коллегия рассматривала жалобы на генеральнийсуд и ратушные суды, военную Канцелярию, полковые и все остальные Канцелярии, была своеобразным апелляционным органом (пункт 1, с. 51).
2. Также она должна была наблюдать за своевременным сбором и направлением в царскую казну хлебных, денежных и иных сборов, «... смотреть чтоб в сборе делали правду... и вот описей ничего не брали »(пункт 2, с.51-52).
3. Из собранных денег коллегия должна раздавать плату Гетманский рады, Сердюка и Компанийца «... по их окладам... безволокитно и не удерживая ничего ». Также одним из обязанностей коллегии было вести приходные и расходные книги, передавать сведения о доходах и расходах каждую треть года, а каждый год отправлять прибыльные книги с Прокурором в Сенат (пункт 3, с.52).
4. Если возникали жалобы на генеральную старшину и полковников за того, что они «... козаков и посполитых людей впредь отягощ станут работами и прочими трудностями», то коллегии следовало «пристойным образом отвращать, а поспольства в том помогать по истине» (пункт 4 , с.52).
5. Коллегия должна была наблюдать за распределением военного постоя на так называемых «Винтер-квартирах», а также, если возникнут жалобы на кого из этих военных, то в полномочиях коллегии было производить суд «... сносяся с командиром тех полков, как о том регламенты и военные артик с.52-53).
6. Наблюдение за деятельности Генеральной военной канцелярии также входило в полномочия Малороссийской коллегии, как и проверка гетманских универсалов и документов - чтобы гетманским именем не подписывались писари и другие (пункт 7, с.53). По всем другим вопросам ми обращались в Сенат.
Но в моих планах не было предусмотрено делится полномочиями. Я главный, а не П. Полуботок.
Этот человек не хотел угомонятся. Он обращался с жалобами в Сенат о нарушениях Малороссийской коллегией украинских законов и традиций, настаивал разрешить провести выборы нового гетмана.
Но что самое интересное, это так называемые Коломакские челобитные на имя царя, в которых требовали отменить введенные нами налоги и дать разрешение на избрание гетмана. Даже не представляю, на что рассчитывали украинцы?! Когда эти челобитные получил Петр І, то, понятно, приказал заточить оппозиционных украинских старшин в Петропавловской крепости. А по-другому быть и не могло.
Ганна. Є Бог на небі. Не дав Він вам довго знущатися з України.
Степан Вельямінов. Мое правление во главе коллегии было коротким. Власть поменялась. В 1727 в связи с обострением российско-турецких отношений царское правительство, пытаясь привлечь на свою сторону казацкую старшину, решило позаигривать с украинцами и ликвидировало Малороссийскую колегію.
ВЧИТЕЛЬ. Про українців знову вирішили згадати. Про їхні права і вольності… І що ми отримали?!
Слайд 10. Ульяна Василівна Іскритська (дружина Д. Апостола). Сьогодні я розповім вам про мого чоловіка.
Данило Павлович Апостол (1654-1734 рр.) був прекрасним державним і військовим діячем України, він очолював Лівобережжя (1727-1734 рр.).
Данило народився в сім’ї миргородського полковника Павла Апостола. Прихильно ставився до політики гетьмана І. Мазепи і підтримав останього в союзі зі Швецією. Разом з українськими полками Данило приєднався до шведської армії(25 жовтня 1708). Та зробивши такий вибір мій чоловік не переставав вагатися. Чи правильно він вчинив у данній ситуації? Його розривали протиріччя. Мені дуже важко було дивитися на його страждання. І впевний момент він повернувся на бік Петра I. Данило досить лояльно ставився до П. Полуботка. Ганна, не дасть збрехати. За це він потрапив до в'язниці (1724р.). Ох, як важко було моїй родині у той час. Та ми змогли пережити це випробування!
Було ліквідовано Малоросійську колегію (1727 р.). Україна змогла вдихнути вільного повітря. Були призначені вибори гетьмана, на яких було обрано мого чоловіка. Одразу після виборів Данило подав петицію про повернення Україні старих прав згідно з угодою (1654р.). Натомість він одержав «Решительные пункты» - указ, за яким в Україні запроваджувався м’якший варіант підлеглості, не такий, що за Малоросійської імперії. Данило активно впроваджував судову реформу. Він видав спеціальну інструкцію про перетворення полкових, сотених і сільських судів, охороняв права селян, захищав від наступу козацької старшини права міст. За його гетьманства було укладено зводи українського права, який називався «Права, за якими судився малоросійський народ». Мій чоловік опікувався українським купецтвом, захищаючи його інтереси перед російською владою.
Д. Апостол дуже хвилювався за долю України. До останього подиху він робив все можливе, аби відновити нашу державу. Його дуже боліло це питання. Данило Апостол це особисть, яку ми маємо пам’ятати! І не маємо ніякого морального права забути!
ВЧИТЕЛЬ. Та ситуація вкотре змінюється. На українських землях починає порядкувати «Правління гетьманського уряду».
Слайд 11. Алексей Шаховской. После того, как распалась Гетманщина, для нас не было смысла ее восстанавливать. Мы не видели в этом смысла. Действительно, зачем?
Поэтому и была создана вторая Малороссийская коллегия, получившая название "Правление Гетьманского Правительства". Ее возглавил я, князь Алексей Шаховской, напоминаю, если Вы еще со мной не знакомы.
А вообще «Правление» состояло из 6 человек: двое моих людей и трое украинцев. С моей стороны были: я, князь Баратинский и полковник Гурьев, а с украинской:генеральний обозний Я. Лизогуб, Федор Лысенко и генеральный казначей Андрей Маркевич. Некоторое времья был в правлении генеральний судья Михаил Забела.
В своей деятельности «Правительство» юридически должно было руководствоваться «Ришительнимы пунктами» 1728, но… Вы сами понимаете.
Нам было приказано не сближаться в отношениях с представителями местного населения: мы садились по одну сторону стола, а украинцы - по другую. От царицы Анны я получил четкую, хотя и тайную, инструкцию: не допускать сближения и браков белорусов и поляков с украинских. Это для нас было опасно.
Мое правительство делало все возможное, чтобы показать малороссам их место и лишить их навязчивой идеи об отдельность украинской нации. Мы делали все, чтобы, наконец, добиться превращения Украины в обычную провинцию Российской империи. Сколько уже можно «заигрывать» с малороссами! Нужно уже проявлять твердость! Украинские дела вновь было возвращено в Сенат. В Украине была проведена ревизия для упорядочения сбора налогов.
«Правление гетманского правительства» вызвало в Украине недовольство. И это понятно. Для меня это было не новостью. Но меня это сильно не волновало. Вы спросите, почему? Я знал, что столица меня поддержит, я чувствовал за собой силу.
Старшина хотела избрать нового гетмана. А как же?! И тогда я снова получил тайную инструкцию распространять среди населения слухи, что все неполадки, притеснения происходят от гетмана.
Я считал, что мое правительство слишком "нянчится с украинцами". Царица Анна и так многовато им позволяла. Поэтому предлагал передать всю власть правителю - Россиянину, предвидя эту должность для себя. А что? Я действительно тот человек, который сможет представлять интересы царской власти на этих мятежных землях. Я не проявлю такую сентиментальность, как мои предшественники.
И снова неудача для меня. Ах, жаль…
Но в эти годы вся Россия стонала под тяжким режимом Бирона. Террор усиливала "Тайная канцелярия". Достаточно было выкрикнуть лозунг «Слово и дело государево» и указать на кого-то, как его уже считали государственным преступником и отдавали в руки палача.
Что поразительно, казацкая старшина не прекращала меня удивлять. Они после стольких лет продолжают верить и, что самое возмутительное, постоянно обращаются с просьбами в Петербург избрать гетмана. Очень забавно.
ВЧИТЕЛЬ. Ми вислухали наших гостей. А тепер до роботи запрошуємо наших журналістів. Прошу, у кого виникли запитання?
Слайд 12. Відповіді на запитання
Вчитель. Дамо можливість представникам ЗМІ проявити свої вміння. Кожна команда ще перед початком обговорення отримала конверт із завданням. Ваше завдання – написати замітку та короткою анотацією представити її зміст, де буде вміщена відповідь на ключове запитання нашого уроку.
V. Узагальнення і систематизація знань та умінь
Вирішення проблемного завдання.
VІ. Підсумки уроку
Підведення підсумків та оцінення роботи учнів, аргументація виставлених оцінок.
VІІ. Домашнє завдання
§ 27
