Зміст

ЗМІСТ

Вступ…………………………………………...........3

1.Загальні положення про спадкування………..4-10

2. Види спадкування……………………………...11

2.1. Спадкування за заповітом………..…….11-17

2.2. Спадкування за законом………………..18-21

3.Прийняття спадщини та виконання заповіту.22-24

Висновок…………………………………………..25

Список використаної літератури………………. .26

ВСТУП

Важливим елементом процесу перебудови, реформування та демократизації всіх систем суспільства в Україні є формування правової держави, яка покликана забезпечити виконання конституційного принципу верховенства права.

Спадкоємство виникло разом з виникненням цивілізації. У такий спосіб люди з давніх часів намагалися полегшити існування нащадкам після своєї смерті.

Питання спадкового права залишаються в центрі уваги суспільства та держави, законодавців та дослідників, кожного громадянина, оскільки питання спадщини тією чи іншою мірою торкаються інтересів кожного.

Спадкування є одним із найпоширеніших засобів набуття права власності і служить охороні цього права.
Спадкування становить універсальну правонаступність. Саме в спадкуванні яскраво виявляється така особливість універсального правонаступництва, як одночасність переходу до правонаступника всіх прав та обов'язків, які належали правопопереднику. Майно спадкодавця переходить до спадкоємців як єдине ціле, включаючи майнові права та обов'язки спадкодавця, а також пов'язані з ними особисті (немайнові) права.

Суттєвою особливістю універсального правонаступництва є одночасність переходу до правонаступника всіх прав і обов'язків, які входять у склад майна правопопередника. Склад цих прав та обов'язків визначається на момент відкриття спадщини.

Da tua dum tua sunt, post mortem Tuncua non sunt. – Віддій твоє, поки Воно твоє, після смерті, воно не твоє.

Спадкування існує майже стільки, скільки існує цивілізація, оскільки переважній більшості людей властиво бажання хоч трохи полегшити життя нащадкам після своєї смерті.

Спадкування – перехід прав та обов’язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Сукупність правових норм, які регулюють правовідносини, що виникають внаслідок переходу прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців), становить підгалузь спадкового права.

Суб'єктами спадкових правовідносин є спадкодавець та спадкоємець.

Спадкодавець — це фізична особа, майно якої після її смерті переходить у спадщину до іншої особи чи до інших осіб. Спадкодавцем може бути лише фізична особа незалежно від віку, статі, стану здоров'я тощо.

Спадкоємець — це особа, яка у разі смерті тієї чи іншої фізичної особи набуває права одержати його спадкове майно, тобто має право на спадкування.

Спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини.

А спадкоємцями за заповітом можуть бути також юридичні особи та інші учасники цивільних відносин.

  Законодавець надає громадянину право призначити спадкоємців особисто шляхом складання заповіту.

До складу спадщини входять усі права та обов’язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті, за винятком:

*особистих немайнових прав;

* права на участь у товариствах та права членства в об’єднаннях громадян;

*права на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я;

* права на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом.

Фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини, можуть бути спадкоємцями за заповітом і за законом. Юридичні особи можуть бути лише спадкоємцями за заповітом.

Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини, спадкування відбувається за законом.

Не мають права на спадкування особи:

які умисно позбавили життя спадкодавця чи будь-кого з можливих спадкоємців або вчинили замах на їхнє життя (крім випадку, коли спадкодавець залишився живим після замаху і, знаючи про нього, все ж призначив особу своїм спадкоємцемзазаповітом);

які умисно перешкоджали спадкодавцеві скласти заповіт, внести до нього зміни або скасувати заповіт і цим сприяли виникненню права на спадкування у них самих чи в інших осіб або сприяли збільшенню їхньої частки у спадщині;
які є батьками дитини, щодо якої вони були позбавлені батьківських прав і їхні права не були поновлені на час відкриття спадщини;

шлюб яких із спадкодавцем є недійсним або визнаний таким за рішенням суду.

Процес переходу майна до спадкоємців за законом або за заповітом вважається реалізацією спадкових прав. Лише з моменту відкриття спадщини виникає спадкове правовідношення, юридичним змістом якого є право спадкоємців на прийняття спадщини та обов’язок всіх і кожного утримуватися від дій, що перешкоджають спадкоємцеві у здійсненні зазначеного права.

До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Цивільний кодекс дозволяє успадковувати майже всі права і обов'язки, які мав спадкодавець (померла людина) на момент відкриття спадку.

Наприклад, успадкувати можна різні речі: нерухомість, автотранспорт, право власності на земельну ділянку, право на вклади в банку, право на отримання страхових виплат, право на відшкодування збитків, морального збитку і оплату неустойки, зобов'язання відшкодування збитку, який був нанесений спадкодавцем багато що інше.

Здійснення права на спадкування тісно пов’язано із такими юридичними фактами: відкриття спадщини; здатність особи виступати спадкоємцем; наявність спадкового майна; прийняття спадщини особою, яка є спадкоємцем за законом чи за заповітом.

Низка особливостей переходу майнових прав спадкодавця, а саме:

1) право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців на загальних підставах, зі збереженням її цільового призначення (ч. 1 ст. 1225 ЦК);

2) до спадкоємців житлового будинку, інших будівель та споруд переходить право власності або право користування земельною ділянкою, на якій їх розміщено (ч. 2 ст. 1225 ЦК);

3) до спадкоємців житлового будинку, інших будівель та споруд переходить право власності або право користування земельною ділянкою, яка необхідна для їх обслуговування, якщо інший її розмір не визначено заповітом (ч. 3 ст. 1225 ЦК);

4) суб'єкт права спільної сумісної власності має право заповідати свою частку в праві спільної сумісної власності до її визначення та виділу в натурі (ст. 1226 ЦК);

5) суми заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, допомоги у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодувань у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, інших соціальних виплат, які належали спадкодавцеві, але не були ним одержані за життя, передаються членам його сім'ї, а у разі їх відсутності — входять до складу спадщини (ст. 1227 ЦК);

6) переходить право на відшкодування збитків, завданих спадкодавцеві в договірних зобов'язаннях (ч. 1 ст. 1230 ЦК);

7) право на стягнення неустойки (штрафу, пені) у зв'язку з невиконанням боржником спадкодавця своїх договірних обов'язків, яка була присуджена судом спадкодавцеві за його життя (ч. 2 ст. 1230 ЦК);

8) право на відшкодування моральної шкоди, яке було присуджено судом спадкодавцеві за його життя (ч. 3 ст. 1230 ЦК).

До спадкоємця переходять і обов'язки:

1) відшкодувати майнову шкоду (збитки), яку було завдано спадкодавцем (ч. 1 ст. 1231 ЦК);

2) відшкодування моральної шкоди, завданої спадкодавцем, яке було присуджено судом зі спадкодавця за його життя (ч. 2 ст. 1231 ЦК);

3) сплатити неустойку (штраф, пеню), яку було присуджено судом кредиторові із спадкодавця за життя спадкодавця (ч. 3 ст. 1231 ЦК).

При цьому, майнова та моральна шкода, яку було завдано спадкодавцем, відшкодовується спадкоємцями у межах вартості рухомого чи нерухомого майна, яке вони одержали у спадщину. Крім того, за позовом спадкоємця суд може зменшити розмір неустойки (штрафу, пені), розмір відшкодування майнової шкоди (збитків) та моральної шкоди, якщо вони є непомірно великими порівняно з вартістю рухомого чи нерухомого майна, яке одержали у спадщину.

Право на спадкування виникає в день відкриття спадщини.

Відкриття спадщини — це настання певних обставин, за яких у відповідних осіб виникає право спадкоємства.

До обставин, що зумовлюють відкриття спадщини, закон відносить (ст. 1220 ЦК):

• смерть особи;

• оголошення особи померлою.

Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого її оголошено померлою. Встановлення часу відкриття спадщини має важливе значення, бо на час відкриття спадщини визначається коло спадкоємців, склад спадкового майна.

Якщо протягом однієї доби померли особи, які могли б спадкувати одна після одної, спадщина відкривається одночасно й окремо щодо кожної з них. Відповідно, якщо кілька осіб, які могли б спадкувати одна після одної, померли під час спільної для них небезпеки (стихійного лиха, аварії, катастрофи тощо), припускається, що вони померли одночасно. У цьому випадку спадщина відкривається одночасно й окремо щодо кожної з цих осіб.

Місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця. А якщо місце проживання спадкодавця невідоме, то місцем відкриття спадщини є місцезнаходження нерухомого майна або основної його частини, а якщо немає нерухомого майна — місцезнаходження основної частини рухомого майна (ст. 1221 ЦК).

Місце відкриття спадщини може не збігатися з місцем смерті, якщо особа померла в санаторії, відрядженні, в дорозі тощо. Місцю смерті спадкове право ніякого значення не надає.

Місце відкриття спадщини не може підтверджуватись свідоцтвом про смерть.

Спадкоємство як перехід майна померлого до інших осіб, можливе з двох підстав — за заповітом або за законом. Можливе одночасне спадкоємство і за заповітом, і за законом (одна частина майна спадкодавцем заповідана, а інша успадковується за

законом).

Чинним законодавством України передбачено два види спадкування:

1) спадкування за заповітом;

2) спадкування за законом.

2.1. Спадкування за заповітом

Спадкоємство за заповітом виникло раніше від спадкоємства за законом.

   Заповіт — це особисте розпорядження фізичної особи на випадок її смерті.

Як односторонній правочин заповіт характеризується рядом специфічних ознак:

   - це — односторонній правочин, він вважається дійсним після того, як заповідач у встановленому порядку і в належній формі виявить свою волю. Про складення заповіту заповідач може сповістити своїх спадкоємців чи інших заінтересованих осіб, а може і не знайомити їх із своєю останньою волею, це ніяк не впливає на дійсність заповіту;

  - особливість заповіту полягає в тому, що цей правочин настільки тісно пов’язаний з особою заповідача, що виключає qого складання за допомогою представника;

   - заповідач може наділити своїх спадкоємців лише тими правами та обов’язками, які йому належать або будуть належати на день смерті, оскільки в іншому випадку його волю виконати неможливо;

   - оскільки заповіт становить собою розпорядження заповідача на випадок смерті, то правові наслідки настануть лише за неодмінної умови — смерті заповідача. Заінтересовані особи не можуть оспорити заповіт, навіть якщо їм став відомий його зміст, оскільки заповіт вступає в силу лише після смерті заповідача. Головне в будь-якому заповіті — призначення спадкоємців. Спадкоємцями за заповітом можуть бути призначені як найближчі родичі, так і будь-які фізичні та юридичні особи, а також держава чи територіальна громада.

Заповідач може без зазначення причин позбавити права на спадкування будь-яку особу з числа спадкоємців за законом. Однак він не може позбавити права на спадкування осіб, які мають право на обов’язкову частку в спадщині. Так, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов’язкова частка).

Розмір обов’язкової частки у спадщині може бути зменшений судом з урахуванням відносин між цими спадкоємцями та спадкодавцем, а також інших обставин, які мають істотне значення.

До обов’язкової частки у спадщині зараховується вартість речей звичайної домашньої обстановки та вжитку, вартість заповідального відказу, встановленого на користь особи, яка має право на обов’язкову частку, а також вартість інших речей та майнових прав, які перейшли до неї як до спадкоємця.

Чинність заповіту щодо осіб, які мають право на обов’язкову частку у спадщині, встановлюється на час відкриття спадщини.

У разі смерті особи, яка була позбавлена права на спадкування, до смерті заповідача, позбавлення її права на спадкування втрачає чинність. Діти (внуки) цієї особи мають право на спадкування на загальних підставах.
Заповідач має право охопити заповітом права та обов’язки, які йому належать на момент складення заповіту, а також ті права та обов’язки, які можуть йому належати у майбутньому. Він має право скласти заповіт щодо всієї спадщини або їїч астини.

Коли особа складає секретний заповіт (заповіт, із змістом якого ніхто не ознайомлюється), він посвідчується виключно нотаріусом. Такий заповіт подається нотаріусові в заклеєному конверті, на якому має бути підпис заповідача.

Нотаріус ставить на конверті посвідчувальний напис, скріплює печаткою і у присутності заповідача вміщує його в інший конверт й опечатує.

Заповідач має право в будь-який час змінити або скасувати складений ним заповіт чи скласти новий заповіт. Заповіт, що складений пізніше, автоматично відміняє раніше складений заповіт.

Заповіт, що складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, не мала на це права, а також заповіт,

складений з порушенням вимог щодо його форми і посвідчення, вважається неправочинним. Заповіт може бути визнаний недійсним у судовому порядку за позовом заінтересованих осіб, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.

Заповідач має право зробити у заповіті особливі розпорядження. До них, зокрема, належать:

1) заповідальний відказ (легат) (ст. 1237 ЦК України);

2) покладення на спадкоємця деяких обов’язків (ст. 1240 ЦК України);

3) визначення умови отримання спадщини (ст. 1242 ЦК України);

4) під призначення спадкоємця (ст. 1244 ЦК України);

5) встановлення сервітуту (ст. 1246 ЦК України);

6) призначення виконавця заповіту (ст. 1386 ЦК України).

Дійсність заповіту безпосередньо пов’язана з додержанням відповідних умов щодо його форми.

Нотаріус посвідчує заповіт, який написаний заповідачем власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів.

Нотаріус може на прохання особи записати заповіт з її слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів.

У цьому разі заповіт має бути вголос прочитаний заповідачем і підписаний ним.

Якщо заповідач через фізичні вади не може сам прочитати заповіт, посвідчення заповіту має відбуватися при свідках.

Свідками не можуть бути:

1) нотаріус або інша посадова, службова особа, яка посвідчує заповіт;

2) спадкоємці за заповітом;

3) члени сім’ї та близькі родичі спадкоємців за заповітом;

4) особи, які не можуть прочитати або підписати заповіт.

Отже, свідками можуть бути дієздатні особи, які розуміють значення своїх дій і не є прямо або опосередковано зацікавленими щодо спадку.

Заповіт особи, яка перебуває на лікуванні у лікарні, госпіталі, іншому стаціонарному закладі охорони здоров’я, а також особи, яка проживає в будинку для осіб похилого віку та інвалідів, може бути посвідчений головним лікарем, його заступником з медичної частини або черговим лікарем цієї лікарні, госпіталю, іншого стаціонарного закладу охорони здоров’я, а також начальником госпіталю, директором або головним лікарем будинку для осіб похилоговікутаінвалідів.

Заповіт особи, яка перебуває під час плавання на морському, річковому судні, що ходить під прапором України, може бути посвідчений капітаном цього судна.
Заповіт особи, яка перебуває у пошуковій або іншій експедиції, може бути посвідчений начальником цієї експедиції.
Заповіт військовослужбовця, а в пунктах дислокації військових частин, з’єднань, установ, військово-навчальних закладів, де немає нотаріуса чи органу, що вчиняє нотаріальні дії, а також заповіт робітника, службовця, члена їхніх сімей і члена сім’ї військовослужбовця може бути посвідчений командиром (начальником) цих частини, з’єднання, установи або закладу.
Заповіт особи, яка відбуває покарання у виді позбавлення волі, може бути посвідчений начальником місця позбавлення волі.

Заповіт особи, яка тримається під вартою, може бути посвідчений начальником слідчого ізолятора.

Заповідач має право у будь-який час скасувати заповіт і скласти новий заповіт. Заповіт, який було складено пізніше, скасовує попередній заповіт повністю або у тій частині, в якій він йому суперечить.

Кожний новий заповіт скасовує попередній і не відновлює заповіту, який заповідач склав перед ним. Заповідач також має право у будь-який час внести до заповітузміни.

Заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним. За позовом зацікавленої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.

Заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним.

За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.

2.2. Спадкування за законом

Досить часто спадкодавці не складають заповіти.

На відміну від спадкування за заповітом, при якому спадкоємців призначає сам спадкодавець, при спадкуванні за законом до спадкування закликаються ті особи, яких законодавець називає спадкоємцями.

Спадкування за законом має місце коли:

   - заповіт не складено або він визнаний недійсним повністю чи частково;

   - за заповітом визначена доля частини майна;

   - спадкоємці за заповітом відмовилися від прийняття спадщини, не прийняли спадщину або померли раніше спадкодавця;

   - спадкоємці за заповітом усунуті від спадщини як негідні;

   - відсутня умова набуття спадщини спадкоємцями за заповітом, якщо заповіт був складений з умовою.

Спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття.
Однак черговість одержання спадкоємцями за законом права на спадкування може бути змінена нотаріально посвідченим договором зацікавлених спадкоємців, укладеним після відкриття спадщини. Цей договір не може порушити прав спадкоємця, який не бере у ньому участі, а також спадкоємця, який має право на обов’язкову частку в спадщині. Фізична особа, яка є спадкоємцем за законом наступних черг, може також за рішенням суду одержати право на спадкування разом із спадкоємцями тієї черги, яка має право на спадкування, за умови, що вона протягом тривалого часу опікувалася, матеріально забезпечувала, надавала іншу допомогу спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.

У першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.
У другу чергу право на спадкування за законом мають рідні брати та сестри спадкодавця, його баба та дід як з боку батька, так із боку матері.

У третю чергу право на спадкування за законом мають рідні дядько та тітка спадкодавця.
У четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім’єю не менш як п’ять років до часу відкриття спадщини.
У п’яту чергу право на спадкування за законом мають інші родичі спадкодавця до шостого ступеня споріднення включно, причому родичі ближчого ступеня споріднення усувають від права спадкування родичів подальшого ступеня споріднення. Ступінь споріднення визначається за числом народжень, що віддаляють родича від спадкодавця. Народження самого спадкодавця не входить до цього числа.

У п’яту чергу право на спадкування за законом одержують також утриманці спадкодавця, які не були членами його сім’ї. Утриманцем вважається неповнолітня або непрацездатна особа, яка не була членом сім’ї спадкодавця, але не менш як п’ять років одержувала від нього матеріальну допомогу, що була для неї єдиним або основним джерелом засобів до існування.

Факт перебування на утриманні підтверджується рішенням суду, що набрало законної сили, про встановлення факту перебування непрацездатної чи неповнолітньої особи на утриманні.

До кола осіб, що стають спадкоємцями за правом представлення відносяться: внуки, правнуки, прабаба, прадід, племінники, двоюрідні брати та сестри спадкодавця.
Спадкування за правом представлення відбувається уразі, якщо на час відкриття спадщини не залишилось в живих відповідного родича (вище згаданих осіб), що повинен, бути власником частини спадкового майна, яка належала йому за законом.

Окремо слід виділити спадкування за правом представлення, за яким:

- внуки, правнуки спадкодавця спадкують ту частку спадщини, яка належала б за законом їхнім матері, батькові, бабі, дідові, якби вони були живими на час відкриття спадщини;
- прабаба, прадід спадкують ту частку спадщини, яка б належала за законом їхнім дітям (бабі, дідові спадкодавця), якби вони були живими на час відкриття спадщини;
- племінники спадкодавця спадкують ту частку спадщини, яка належала б за законом їхнім матері, батькові (сестрі, братові спадкодавця), якби вони були живими на час відкриття спадщини;

- двоюрідні брати та сестри спадкодавця спадкують ту частку спадщини, яка належала б за законом їхнім матері, батькові (тітці, дядькові спадкодавця), якби вони були живими на час відкриття спадщини.

Частки у спадщині кожного із спадкоємців за законом є рівними.

Спадкоємці за усною угодою між собою, якщо це стосується рухомого майна, можуть змінити розмір частки у спадщині когось із них, а щодо нерухомого майна або транспортних засобів – за письмовою угодою, посвідченою нотаріусом.
Спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Не допускається прийняття спадщини з умовою чи із застереженням. Це означає, що особа спадкоємець не може обумовлювати прийняття у спадок, наприклад, квартири сплатою усіх боргів по комунальних платежах, які залишив спадкодавець. А тому в разі, якщо такий спадкоємець прийме спадщину, разом із нею він прийме на себе також обов’язок сплатити усі «квартирні» борги спадкодавця.

Для прийняття спадщини спадкоємець має вчинити одну з двох дій: фактично вступити в управління або володіння спадковим майном; подати до державної нотаріальної контори за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини.

Зазначені дії спадкоємець має вчинити впродовж шести місяців з дня відкриття спадщини. Можливі випадки настання права спадкоємця для деяких осіб лише в разі неприйняття спадщини іншими спадкоємцями. Тоді зазначені особи можуть заявити про свою згоду прийняти спадщину впродовж строку, який відводиться для прийняття спадщини. Якщо цей строк становить менш як три місяці, він подовжується до трьох місяців.

Можливе подовження строку прийняття спадщини в разі визнання судом причин пропуску цього строку поважними. Спадщина може бути прийнята і після закінчення строку для її прийняття без рішення суду, але за умови згоди на це всіх інших спадкоємців.

Можлива ситуація, коли спадкоємець за законом чи за заповітом помирає після відкриття спадщини, не встигнувши прийняти її у встановлений строк. У такому разі його право на прийняття спадщини переходить до його

спадкоємців (спадкова трансмісія). Це право померлого спадкоємця може бути реалізоване його спадкоємцями на загальних підставах упродовж строку, що залишився після прийняття спадщини. Якщо цей строк становить менш як три місяці, він подовжується до трьох місяців.

Спадкоємець, який прийняв спадщину, отримує у нотаріуса після завершення шести місяців від дня відкриття спадщини свідоцтво про право на спадщину.

Якщо у складі спадщини, яку прийняв спадкоємець, є нерухоме майно, спадкоємець зобов'язаний зареєструвати право на спадщину в органах, які здійснюють державну реєстрацію нерухомого майна, тому що право власності у спадкоємця на таке майно виникає лише з моменту його державної реєстрації.

У разі відсутності спадкоємців за заповітом і законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття суд визнає спадщину від умерлого за заявою відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини.

Заява про визнання спадщини відумерлою подасться після спливу одного року з часу відкриття спадщини. Спадщина, що визнана судом відумерлою, переходить у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини.

Спадкоємці, які прийняли спадщину, несуть відповідальність за боргами спадкодавця в межах дійсної вартості успадкованого ними майна.

За загальними правилами поділ спадщини може бути здійснено після спливу строку на прийняття спадщини, коли відоме коло спадкоємців та всі обставини щодо спадкового майна. Проте закон містить правила спрямоване на захист інтересів ненародженої дитини. Відповідно до ч.2 ст. 1298 ЦК України, якщо заповіт складено на користь зачатої, але ще не народженої дитини, видача свідоцтва про право на спадщину і розподіл спадщини між усіма спадкоємцями може відбутися лише після народження дитини. Це правило стосується і дитини, зачатої під час життя спадкоємця, але народженої після його смерті, у разі спадкування за законом. Якщо дитина не народиться (у результаті штучного переривання вагітності) або народиться мертвою, то належна їй частка буде передана іншим спадкоємцям.

Спадкоємець, який прийняв спадщину, відповідає за боргами спадкодавця.

Право на спадщину має бути оформлене в порядку, встановленому законом. У першу чергу це залежить від характеру спадкового майна. Якщо майно складають предмети звичайної домашньої обстановки та вжитку, спадкоємці можуть вчинити фактичні дії щодо його прийняття.

Спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину.

Свідоцтво про право на спадщину видається спадкоємцям після закінчення шести місяців з часу відкриття спадщини.

Спадкоємці, які пропустили строк для прийняття спадщини, можуть бути за згодою всіх інших спадкоємців, які прийняли спадщину, включені до свідоцтва про право на спадщину, як такі, що прийняли спадщину. Така згода спадкоємців повинна бути викладена у письмовій формі і подана державній нотаріальній конторі до видачі свідоцтва про право на спадщину.

Про видачу свідоцтва про право на спадщину на ім’я неповнолітнього чи недієздатного спадкоємця державний нотаріус повідомляє органи опіки та піклування за місцем проживання спадкоємця для охорони його майнових інтересів.

ВИСНОВОК

Спадкування — це перехід майнових прав та обов'язків померлого громадянина (спадкодавця) до інших осіб (спадкоємців).

Майно спадкодавця переходить до спадкоємців як єдине ціле, включаючи майнові права та обов'язки спадкодавця, а також пов'язані з ними особисті (немайнові) права.

Нормами цивільного права встановлюються дві підстави спадкування, за законом і за заповітом. Можливе одночасне спадкування і за заповітом, і за законом.

Спадкоємство за законом має місце в тих випадках, коли:

-заповіту немає;

-заповіт визнан онедійсним;

- спадкоємці, призначені в заповіті, померли до відкриття спадщини або відмовилися прийняти її.

Спадкоємці за законом призиваються до спадщини в порядку черги.

Кожний дієздатний громадянин може за життя визначити долю належного йому майна на випадок смерті.

Таке розпорядження, зроблене у встановленій зако­ном формі, називається заповітом.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Конституція України від 28.06.1996 № 000к/96-ВР (електронний ресурс) – Режим доступу//www. zakon. rada. .

2. Цивільний кодекс України від 16.01.2003 № 000 – ІV (із змінами) (електронний ресурс) – Режим доступу - //www. zakon. rada. .

3. Цивільний кодекс України: науково – практичний коментар за заг. ред. Є. О.Харитонова, О. І.Харитонової, євої, К.: Правова єдність., 2007. – 1140 с..(електронний ресурс).

4. Цивільне право України: Підручник: У 2-х кн. / Ц58 , , та ін.; За ред. , єцової. — К.: Юрінком Інтер, 1999. - 864 с. (електронний ресурс).

5. Закон України «Про нотаріат» від 02.09.1993 № 000 - ХІІ (із змінами) (електронний ресурс) – Режим доступу - //www. zakon. rada. .